Населення КНР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Китаю
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,367 млрд осіб
Густота 146,6 особи/км²
Природний приріст 0,45 ‰
Народжуваність 12,49 ‰
Смертність 7,53 ‰
Середня тривалість життя 75,41 року
 • чоловіків 73,38 року
 • жінок 77,73 року
Смертність немовлят 12,44 ‰
Коефіцієнт міграції 0,44 ‰
Вікова структура
до 14 років 17,08 %
15–64 років 72,91 %
старіші за 65 років 10,01 %
Статева структура
загалом 1,06 чол./жін.
при народженні 1,15 чол./жін.
до 15 років 1,17 чол./жін.
у віці 15–64 років 1 чол./жін.
після 65 років 0,92 чол./жін.
Етнічні групи
Нація китайці
Найбільший етнос хань (китайці)
Національні меншини чжуани, хуейці, маньчжури, уйгури
Мови
Офіційна китайська (путунхуа)
Також у побуті чжуанська, кантонський діалект (юе)

Населення Китаю. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,367 млрд осіб (1-ше місце у світі)[1]. Чисельність китайців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 12,49 ‰ (159-те місце у світі), смертність — 7,53 ‰ (112-те місце у світі), природний приріст — 0,45 % (162-ге місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2 % на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн чоловік. Демографія Китаю характеризується великою кількістю населення з низькою питомою вагою молоді, що частково є результатом політики однієї дитини. Китай найбільша за кількістю населення країна світу.

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Китаї, станом на 2015 рік, дорівнює 12,49 ‰ (159-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,6 дитини на одну жінку (181-ше місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 84,6 % (станом на 2006 рік)[1].

Смертність у Китаї 2015 року становила 7,53 ‰ (112-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,45 % (162-ге місце у світі)[1].

Природний приріст населення Китайської Народної Республіки в 1950—2015 роках[2].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Китаю, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Китаю становить 37,1 року (66-те місце у світі): для чоловіків — 36,2, для жінок — 38,1 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 75,41 року (99-те місце у світі), для чоловіків — 73,38 року, для жінок — 77,73 року[1].

Вікова структура населення Китаю, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 17,08 % (126 146 137 чоловіків, 107 410 265 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 13,82 % (100 380 703 чоловіка, 88 615 299 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 47,95 % (334 240 795 чоловіків, 321 417 301 жінка);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 11,14 % (77 098 602 чоловіка, 75 286 553 жінки);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 10,01 % (65 573 256 чоловіків, 71 316 477 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 9,3; коефіцієнт розлучуваності — 2,0; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 22 (дані за 2010 рік)[5][6]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 25,86 року, жінки — 23,89 року, загалом — 24,85 року (дані за 2010 рік)[7].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення Китаю по провінціях

Густота населення країни 2015 року становила 146,6 особи/км² (84-те місце у світі)[1]. Розміщене населення нерівномірно. У східному Китаї на 1/5 території проживає ⅔ населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграція в зонах міст-мільйонерів.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Китаю

Китай високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 55,6 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,05 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Шанхай — 23,741 млн осіб, Пекін (столиця) — 20,384 млн осіб, Чунцін — 13,332 млн осіб, Гуанчжоу — 12,458 млн осіб, Тяньцзінь — 11,21 млн осіб, Шеньчжень — 10,749 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,44 ‰ (133-тє місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 300,9 тис. біженців з В'єтнаму і невизначена кількість з Північної Кореї[1].

Китай є країною-спостерігачем в Міжнародної організації з міграції (IOM)[8].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
китайці хань
  
91.6%
чжуани
  
1.3%
інші
  
7.1%
Докладніше: Народи Китаю

Головні етноси країни: хань (китайці) — 91,6 %, чжуани — 1,3 %, інші (хуейці, манчьжури, уйгури, мяо, і, монголи, тибетці, яо, корейці, туцзяни, казахи, дуни, буї, хані, бай, лі, дайці й інші) — 7,1 % населення (оціночні дані за 2010 рік)[1]. Уряд Китаю офіційно виділяє 56 малих народностей, що проживають на території Китайської Народної Республіки.

Національний склад КНР за даними переписів населення (народи з чисельністю більше 1 млн осіб)
Національний склад по провінціях, за переписом 2000 року[9]

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Китаю

Мови[ред.ред. код]

Мови Китаю (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
китайська
  
%
інші
  
%
Докладніше: Мови Китаю

Офіційна мова[10]: стандартна китайська (путунхуа) — загальнодержавна. Інші регіональні офіційні мови: чжуанська (офіційна в Ґуансі-Чжуанському автономному районі), кантонський діалект (юе) (офіційна у Ґуандуні), монгольська (офіційна у Внутрішній Монголії, уйгурська (офіційна в Сіньцзянь-Уйгурському автономному районі), киргизька (офіційна в Сіньцзянь-Уйгурському автономному районі), тибетська (офіційна в Тибеті). Інші поширені мови: здебільшого самостійні мови, що вважаються діалектами китайської — кантонський (юе), шанхайський (у), північномінський (мінбей), тайванський (міннань), хайнанський (цюнвень), гань, хакка (кецзя), хой (ваньнань), цзінь.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Китаї (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
атеїсти
  
52.2%
буддисти
  
18.2%
християни
  
5.1%
мусульмани
  
1.8%
місцеві вірування
  
21.9%
індуїсти
  
0.1%
юдаїзм
  
0.1%
даоїсти
  
0.7%
Докладніше: Релігія в Китаї

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: буддизм — 18,2 %, християнство — 5,1 %, іслам — 1,8 %, місцеві вірування — 21,9 %, індуїзм — 0,1 %, юдаїзм — 0,1 %, інші — 0,7 % (переважно даоїзм), не сповідують жодної — 52,2 % (станом на 2010 рік)[1]. Державна політика підтримує атеїсти на всіх рівнях культурного і громадського життя.

Заборона всіх релігійних груп була метою комуністичної влади в Китаї. Християнство намагались контролювати і організувати по-своєму. Це вдалося завдяки утворенню Патріотичного руху Трійці серед протестантів і Католицької патріотичної асоціації серед католиків 1958 року, які також терпіли утиски до 1978 року. Найбільші переслідування були під час культурної революції. Більшість Біблій було знищено, будинки віруючих розграбовано, а їх самих піддавали різним приниженням, багатьох арештували. Падіння комунізму у Східній Європі комуністи Китаю приписують релігії, тому зберігається суворий контроль над християнськими та мусульманськими організаціями, а нереєстрована діяльність переслідується. Ріст Християнської Церкви у Китаї з 1977 року не має аналогів у світовій історії. 1949 року нараховувалось 1,8 млн протестантів і 3,3 млн католиків, а 1992 року — 63 і 12 млн відповідно. У найбільш християнському місті Веньчжоу нараховується понад 300 тис. християн, хоча в 1960-х роках це місто було вибране як модель для антирелігійної кампанії. У 1983—1985 і з 1989 року переслідування були ослаблені, однак влада прагне закриття домашніх церков.

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Китаї

Рівень письменності 2015 року становив 96,4 % дорослого населення (віком від 15 років): 98,2 % — серед чоловіків, 94,5 % — серед жінок[1]. Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні. Середня тривалість освіти становить 14 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 14 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 1,49 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,8 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,5 % ВВП країни (126-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 12,44 ‰ (121-ше місце у світі); хлопчиків — 12,58 ‰, дівчаток — 12,27 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 27 випадків на 100 тис. народжень (116-те місце у світі)[1].

Китай входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, японський енцефаліт, геморагічна гарячка з нирковим синдромом (HFRS) (станом на 2016 рік)[1]. 2012 року було зареєстровано 780,0 тис. хворих на СНІД (11-те місце у світі), це 0,1 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (112-те місце у світі)[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 7,3 % (152-ге місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 3,4 % (оцінка на 2010 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,5 % населення в містах і 93 % в сільській місцевості; загалом 95,5 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 86,6 %, в сільській місцевості — 63,7 %, загалом по країні — 76,5 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 36,6 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 23,5 %; частка осіб похилого віку — 13 %, або 7,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. З 1 січня 2016 року китайський уряд змінив демографічну політику «одна родина — одна дитина», якої дотримувався. За межею бідності (з 2011 року 2300 юаней на рік на одну особу) 2013 року перебувало 6,1 % населення[1]. Розподіл доходів міських домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 1,7 %, верхній дециль — 30 % (станом на 2009 рік)[1].

Станом на 2016 рік, в країні 1,2 млн осіб не має доступу до електромереж; 99,9 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 100 %, у сільській місцевості — 99,8 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 687,845 млн унікальних інтернет-користувачів (1-ше місце у світі), що становило 50,3 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2012 року становили 804 млн осіб, загальна кількість населення країни у віці 15-64 років — 1,004 млрд осіб (1-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 33,6 %; промисловість і будівництво — 30,3 %; сфера послуг — 36,1 % (станом на 2012 рік)[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 4,2 % працездатного населення, 2013 року — 4,1 % (39-те місце у світі)[1]. Офіційна статистика враховує лише міських безробітних.

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Значний перевалочний пункт для героїну із Золотого трикутника Південно-Східної Азії; зростаюче внутрішнє споживання синтетичних наркотичних засобів і героїну з Південно-Східної та Південно-Західної Азії; виробництво метамфетамінів і прекурсорів героїну, незважаючи на нові правила регулювання для хімічної промисловості. У Китаї більш ніж де-небудь у світі засуджених і страчених за наркозлочини (оцінка ситуації 2008 року)[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Китаю не докладає зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна знаходиться у списку третього рівня[11][12].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,15 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,17 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,92 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Китаю
Рік Населення Зміна
1950 546 815 000
1955 608 655 000 +11.3%
1960 667 070 000 +9.6%
1965 715 185 000 +7.2%
1970 818 315 000 +14.4%
1975 916 395 000 +12.0%
1980 981 235 000 +7.1%
1985 1 045 320 000 +6.5%
1990 1 135 185 000 +8.6%
1995 1 204 855 000 +6.1%
2000 1 262 645 000 +4.8%
2005 1 303 720 000 +3.3%
2010 1 337 825 000 +2.6%
Джерело: Дані Національного бюро статистики Китаю[2].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Останній (шостий) національний перепис населення Китаю було проведено 1 листопада 2010 року.

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау (англ.) China // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. а б (кит.) (англ.) National Bureau of Statistics of China: China Statistical yearbook 2011, chapter 3 Population. Stats.gov.cn. Процитовано 14 жовтня 2013 року. 
  3. (кит.) (англ.) China's Economy Realized a Moderate but Stable and Sound Growth in 2015.
  4. (кит.) (англ.) Two-child policy brings China 1 million more newborns in 2016.
  5. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  6. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  7. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  8. (англ.) International Organization for Migration.
  9. (англ.) China's 2000 National Population Census Statistic Book.
  10. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  11. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  12. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]