Церква Благовіщення (Назарет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
церква Благовіщення
івр. כנסיית גבריאל הקדוש
Nazaret Gabrielskirche BW 3.JPG

Церква над джерелом Богородиці в Назареті
Координати: 32°42′25″ пн. ш. 35°18′05″ сх. д. / 32.707083° пн. ш. 35.301583° сх. д. / 32.707083; 35.301583
Тип споруди церква і православна церква[d]
Розташування Ізраїль Ізраїль,
Початок будівництва 1750 рік
Будівельна система церква
Належність Єрусалимська православна церква
Адреса Назарет
Веб-сайт www.jerusalem-patriarchate.info
Церква Благовіщення (Назарет) is located in Ізраїль
Церква Благовіщення (Назарет)
Церква Благовіщення (Назарет) (Ізраїль)
CMNS: Церква Благовіщення на Вікісховищі

Це́рква Благові́щення над джерелом Пресвятої Богородиці в місті Назареті (івр. כנסיית גבריאל הקדוש‎) — грецька православна «церква Архангела Гавриїла» над джерелом Пресвятої Богородиці. Пов'язані дві назви з подією благої звістки для Діви Марії від Архангела Гавриїла. Розташовано у місті Назареті, де мешкала Діва Марія, з-за чого її називали «Марія з Назарету». І вказана церква є парафіяльним храмом православної арабської громади міста Назарета. Відноситься до Назаретської митрополії Єрусалимської Православної Церкви грецької патріархії[1]. Водяне джерело до сих пір є діючим для відвідування паломниками.

Історія[ред.ред. код]

Канонічні Євангелія не вказують про подію Благовіщення коло джерела води. Але апокрифічне протоєвангеліє Якова вказує на це[2]. Звідси виникла виникла східна православна традиція шанування образу «Благовіщення біля колодязя», а також виник храм на зазначеному місці у місті Назарет, де мешкала Богородиця та вела звичайний повсякденний побут[3].

А згідно канонічного Євангелія (Лк. 1:28-33) зазначена подія відбулася у домі її обручника Йосипа, на якому споруджено пізніше католицьку базиліку Благовіщення.

Перший храм на вказаному місці заснували в IV столітті під час правління імператора Костянтина Великого[4]. За свідченням блаженного Ієроніма Стридонського (*342-†420 рр.) в Палестині (вже у 380 р.) у Назареті існувало два храми, присвячені Благовіщенню:

Ці свідчення підтверджує у своєму оповіданні «про Святі місця» (близько 670 р.) західний паломник Аркульф[en]. Також ці відомості повідомляє в творі «про Святі місця» (близько 720 р.) Беда Преподобний. Західний святий Віллібальд[ru] (близько 723–726 pp.) свідчить про дві церкви, що з боку сарацинів чинилися спроби зруйнувати церкву над джерелом води. І згодом мусульмани руйнують храм згідно спогадів західного паломника Зефульфа[ru], який відвідав Святу Землю в 1102–1103 рр., м. Назарет описується спустошеним сарацинами, а водне джерело оточене тільки колонами і плитами[5]. Про «круглу церкву» (ротонду) на цьому місці прикрашену колонами і мармуром, свідчить ігумен Данило Паломник — православний паломник, який відвідав Святу Землю в 1106 році. Про джерело води, що б'є в церкві, згадує паломник Фока в 1177 році. Султан Бейбарс в XIII столітті знищив всі храми міста Назарету.

Вже сучасна церква була побудована в 1750 році при значній допомозі Російської імперії. Водяне джерело Пресвятої Богородиці знаходиться в глибині цього храму в окремому притворі з влаштованим над ним престолом. В ньому використовуються елементи більш старовинних споруд. Над джерелом — шанований образ «Благовіщення біля колодязя». На пожертви одного з грецьких купців, майстром Андрієм в 1767 р. був виготовлений різьблений позолочений іконостас з дуба. Приміщення церкви у 2-й половині XIX століття приходять в запустіння і ветхість. Наприкінці XIX ст. за сприяння Імператорського Православного Палестинського Товариства на храм була зібрана певна сума коштів з метою ремонту та оновлення. Згаданим Товариством для храму Благовіщення були пожертвувані: золота лампада, поміщена над місцем Благовіщення і ікони Благовіщення, цілування Пресвятої Богородиці і святої праведної Єлисавети (виконані начальником Троїце-Сергієвої іконописної майстерні — ієромонахом Симеоном[6]). Також зазначене Товариство збудувало паломницьке Сергіївське подвір'я для прочан, поруч з православним храмом Благовіщення над джерелом Пресвятої Богородиці в 1904 р.. Розпис стін храму в стародавньому візантійському стилі виконана в 1977–1978 рр., румунськими художниками Михайлом і Гавриїлом Марасанами[7].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ΠΑΤΡΙΑΡΧΕΙΟΝ ΙΕΡΟΣΟΛΥΜΩΝ — Офіційний сайт Єрусалимської православної церкви (гр.)
  2. «Протоевангелие от Иакова. Глава 11:1-3», сайт «Христианство в искусстве» (рос.)
  3. Н. Н. Лисовой // Благовещение у кладезя. Приди и виждь. Свидетельства Бога на Земле, изд. Информационное агентство Русской Православной Церкви, г. Москва 2000 г. Стр. 15 (рос.)
  4. Место Благовещения: православное и католическое предание. Архимандрит Августин (Никитин). Святая Земля. Издание Русской Духовной Миссии в Иерусалиме. 2011 г. Стр. 24 (рос.)
  5. Профессор А. А. Дмитриевский // Праздник Благовещения Пресвятыя Богородицы в Назарете и паломническия хождения по Галилее в марте месяце, изд. Императорского Православного Палестинского Общества, г. С.-Петербург, 1909 г., сайт «Россия в красках» (рос.)
  6. Русские учреждения в Назарете. 3 августа 1906 г. Россия в Святой Земле. Документы и материалы. Том 1. г. Москва. Изд. «Международные отношения». 2000 г. Стр. 651 (рос.)
  7. Н. Н. Лисовой // Благовещение у кладезя. Приди и виждь. Свидетельства Бога на Земле, изд. Информационное агентство Русской Православной Церкви, г. Москва 2000 г. Стр. 17 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Россия в Святой Земле. Документы и материалы. Том 1. Москва. Изд. «Международные отношения». 2000 г. ISBN 5-7133-1063-9 (т.1) (рос.)
  • Н. Н. Лисовой. Приди и виждь. Свидетельства Бога на Земле. Информационное агентство Русской Православной Церкви. Москва 2000 г. ISBN 5-900349-04-7 (рос.)
  • Архимандрит Августин (Никитин). Святая Земля. Издание Русской Духовной Миссии в Иерусалиме. 2011 г. ISBN 978-5-904566-01-2 (рос.)
  • Профессор А. А. Дмитриевский. Церковные торжества на православном востоке в дни великих праздников. Издание Императорского Православного Палестинского Общества. С.-Петербург. Типография В. Киршбаума. 1909 г. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]