Вхід Господній у Єрусалим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська ікона середини 16 століття, на якій зображено вхід Ісуса Христа у Єрусалим

Вхід Господній у Єрусалим  — велике християнське свято у останню неділю перед Великоднем. Його виникненню послужили біблійна історія в'їзду Ісуса до Єрусалиму на ослі з Віфагії. Люди встеляли Йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя. До нині збереглася в Єрусалимі «Пальмова вулиця» названа на честь даної події. В Україні, та в країнах де пальма не типова рослина свято має народну назву — Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй), пов'язану традицією заміни пальмових гілок на гілки верби. Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих.

Євангеліє[ред.ред. код]

У день неділі відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. Народ зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки (Мт. 21:1-11, Лк. 19:28-40, Ів. 12:13-15). У середньоморському регіоні пальми вважались знаком життя і перемоги, а у Ізраілі символом незалежності та перемог ізраїльського царя.[1][2] Ослиця (осел) за Зах. 9:9 є символом скромності царя і його ненасильницької влади.

Євангелист Матей (Матвій) так описує Вхід Господній до Єрусалима:

Дати Вербної неділі
2010–2022
за Григоріянським календарем
Рік Західна Східна
2010 28 березня
2011 17 квітня
2012 1 квітня 8 квітня
2013 24 березня 28 квітня
2014 13 квітня
2015 29 березня 5 квітня
2016 20 березня 24 квітня
2017 9 квітня
2018 25 березня 1 квітня
2019 14 квітня 21 квітня
2020 5 квітня 12 квітня
2021 28 березня 25 квітня
2022 10 квітня 17 квітня
« А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив'язану ослицю й осля з нею; відв'яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.” Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.” Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.” І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх. Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.” І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував”[3]  »

Церковні обряди[ред.ред. код]

Віфагія - вихідна точка на маршруті тріумфального входу Ісуса Христа до Єрусалиму.

У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик до Понтія Пилата: «Розіпни його!».

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.
У Єрусалимі у цей день проходить особлива процесія. Тисячі християн слідують процесії францисканців прикрашеної пальмовими гілками та проходять від Оливної гори через Левові ворота Єрусалима у Старе місто. Після цього паломники у церкві святої Анни традиційно отримують благословення.

Звичаї[ред.ред. код]

Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (10951108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».

…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви… Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

« Не я б'ю — верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!
 »

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

« Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
 »

В деяких регіонах Галичини примовляли так:

« Шутка б'є — не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
 »

або

« Лоза б'є — не заб'є
Віднині за тиждень
Буде Великдень!
 »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • Наталія Матвєєва, Андрій Голобородько. Святі і свята України. — К., 1995
  • В. І. і В. В. Дригалкіни. День за днем. Календар-довідник народних і релігійних свят. — К., 2003
  • Олекса Воропай. Звичаї нашого народу