Готтгард Кеттлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готтгард Кеттлер
Готтгард Кеттлер
Портрет Кеттлера (16 століття)
Coat of Arms of Kettler (2).png
Магістр Лівонського ордену
17 вересня 1559[1] — 28 листопада 1561[2]
Попередник: Йоганн Фюрстенберг
Наступник: скасовано
Державець і губернатор Лівонії
28 листопада 1561[2] — 1566
Попередник: започатковано
Наступник: Ян-Єронім Ходкевич
Герцог Курляндії і Семигалії
28 листопада 1561[2] — 17 травня 1587[1]
Попередник: започатковано
Наступник: Фрідріх Кеттлер
Вільгельм Кеттлер
 
Національність: німець
Віросповідання: католик (до 1561)
лютеранин (після 1561)
Народження: 1517
Мельріх, Вестфалія[1]
Смерть: 17 травня 1587(1587-05-17)
Мітава, Семигалія[1]
Похований: Мітавський палац
Династія: Кеттлери

Го́ттгард фон Ке́ттлер (нім. Gotthard von Kettler; 1517(1517)27 квітня (17 травня) 1587[1][3]) — останній магістр Лівонського ордену (15591561). Перший герцог Курляндії і Семигалії (15611587), державець і губернатор Лівонського герцогства (15611566). Представник німецького шляхетського роду Кеттлерів, засновник герцогської династії цього роду. Народився у Мельріху, Вестфалія. Лицар Лівонського ордену1537). Учасник Лівонської війни (15581583) проти Московського царства. Внаслідок поразок від московитів прийняв протекцію Польсько-Литовської держави. 1561 року підписав Віленську унію із Великим князівством Литовським, за якою землі ордену були секуляризовані й перетворені на світські ленні володіння Литви — Лівонське герцогство і герцогство Курляндії і Семигалії. Очолив обидва герцогства. Був васалом королів польських і великих князів литовськихСигізмунда II Августа1561) і Стефана Баторія1578). Після втрати Лівонського герцогства в 1566 році провів політично-адміністративну й церковну реформу в Курляндії і Семигалії. Сприяв поширенню лютеранства. 1570 року запровадив кріпосне право. Помер в Мітаві, Семигалія. Похований в усипальниці Кеттлерів у Мітавському палаці.

Біографія[ред.ред. код]

В Ордені[ред.ред. код]

Готтгард фон Кеттлер народився 2 лютого 1517 року в замку Еггерінгхаузен біля поселення Мелльріх у Вестфалії, в німецькій шляхетній родині Кеттлерів з Нового Ассена. Він був дев’ятою дитиною в сім’ї лицаря Готтгарда фон Кеттлера з Мелльріха, кавалера Ордена Золотого руна, та його дружини Сибілли-Софії фон Нессельроде[1].

Свою карєру Готтгард розпочав як юнкер при дворі Кельнського курфюста[1]. Проте 1537 року, у віці 20 років, він вступив до монашого Лівонського ордену — Лівонського відділу Німецького ордену[1]. 1551 року Готтгарда призначили каштеляном замку Венден (Цесіс, Латвія), а 1554 року — комтуром Дінабурга (Даугавпілс, Латвія)[1]. Він виконував обов'язки орденського дипломата в Священній Римській імперії і Польсько-Литовській дежаві. Готтгард встановив приватні звязки із литовськими магнатами, а через них — із польським королем. Згодом він став таємним агентом польської партії в Ордені[1].

1554 року Готтгард призначив своїм сектертарем Саломона Геннінга, провідного німецького богослова й історика[1].

1556 року, напередодні війни із Ризьким архієпископом, магістр Німецького ордену в Лівонії Вільгельм фон Фюрстенберг відправив Готтгарда до німецьких земель вербувати найманців.

У вересні 1557 року, під час війни коадюторів, Готтгард підтримав укладання Позвольського договору між Лівонським орденом з одного боку й Королівством Польським і Великим князівством Литовським з іншого, що був скерований проти Московського царства[1].

1558 року, на початку Лівонської війни проти Московії, Готтгард очолив важливе комтурство Феллін (замок Феллін, Вільянді, Естонія)[1]. 9 липня лівонський ландмейстр призначив його на посаду коад'ютора – свого заступника і наступника. На чолі 500 німецьких і 3000 латиських найманців Готтгард намагався звільнити Дерптське єпископство, захоплене московитами. Але зазнав великих втрат і в одному з боїв зламав ногу, впавши з коня. Не зважаючи на поразку біля Дерпта, вдалося захопити Рінген.

У серпні 1558 року Готтгард працював лівонським послом у Вільні, де вів переговори із представниками Сигізмунда II Августа, короля польського і великого князя литовського, про допомогу в Лівонській війні. За умовами договору, Орден передавав литовській стороні ряд фортець на південному лівонсько-литовському кордоні по Двіні й визнавав верховенство Польсько-Литовської держави. Зі свого боку, Сигізмунд ІІ Август надавав військову допомогу лівонцям проти Москви[1].

Герцог[ред.ред. код]

17 вересня 1559 року Готтгард змусив старого магістра Фюрстенберга зректися посади й 21 жовтня став новим магстром Німецького ордена в Ліфляндії[1]. Через рік він прийняв лютеранство й повів курс на відокремлення від ордену, шукаючи підмоги в боротьбі з Москвою. В листопаді 1561 року ландмейстр розпочав нові переговори з Сигізмундом II Августом, які закінчилися підписанням Віленської унії від 28 листопада[1]. За угодою колишнє ландмейстерство черенечого ордену в Ліфляндії (Лівонії) ставало леном Польсько-Литовської держави. Південні землі Лівонії — Курляндія і Семигалія — перетворювалися на світське герцогство Курляндії і Семигалії, протекторат Польсько-Литовської держави. Готтгард визнавав себе васалом польського короля й великого князя литовського, приймав спадковий титул герцога Курляндського і Семигальського, і призначався на посаду намісника і губернатора Лівонії[1]. 5 березня 1562 року, в Ризі, на офіційній церемонії Готтгард був звільнений від обітниць великому магістру Тевтонського ордена й склав ленну присягу на вірність Сигізмунду ІІ Августу, якого представляв Миколай Радзивіл «Чорний», великий канцлер литовський і воєвода віленський[1].

11 березня 1565 року Готтгард одружився на Анна Мекленбург-Гюстровській (15331602), доньці мекленбурзького герцога Альбрехта VII, яка народила йому 7 дітей — Анну, Єлизавету, Фрідріха й Вільгельма, а також ще трьох, що не досягли повноліття.

1566 року поляки передали посаду намісника і губернатора Лівонії Яну Ходкевичу й витіснили Готтгарда з Риги. 1568 року він відмовився від володінь у північній і центральній Лівонії, зосередившись на півдні — Курляндії і Семигалії. 1577 року московський цар пропонував Готтгарду визнати його королем в обмін на васалітет, але той відмовився[1]. Він декілька разів міняв резиденції (Рига, Голдінген, Мітава), допоки 1578 року остаточно не оселився у Мітавському замку. З часом Мітава стала постійною столицею його герцогства[1].

За правління Готтгарда в Курляндії і Семигалії утвердилося лютеранство. Герцог був проголошений головою Церкви. 1565 року він провів аудит усіх церков і шкіл, за результатами якого виявилося, що кам’яні храми мають лише Мітава, Бауске (Бауска) і Доблен (Добеле); в інших містах і селах стояли лише дерев’яні церкви. Більшість населення лишалося язичниками. 1567 року Готтгард звелів розробив проекти будівництва 60 церков, а при найбільших 8 наказав побудувати школи та будинки для бідних. Він також впровадив впровадив загальні церковні візітації і підняв рівень освіти[1].

Утвердження влади Готтгарда в герцогстві супроводжувалося опором колишніх лівонських лицарів, світських землевласників. Найбільший клопіт він мав із добленським комтуром Матіасем фон Реке. Аби зменшити напругу, 1570 року було видано так званий «привілей Готтгарда», який надав право колишнім лицарям широкі права на земельну власність та впроваджував кріпосне право. При цьому третина курляндських земель залишилася у володінні самого Готтгарда. Таким чином було закладено господарську і політичну основу панування Кеттлерів у герцогстві.

З 1575 року Готтгард фон Кеттлер взяв участь у новій війні Речі Посполитої проти Московського царства. 5 серпня 1579 року, в таборі польсько-литовського війська в Дісні, біля Полоцька, він визнав свою васальну залежність від нового польського короля Стефана Баторія.

1575 року Готтгард заснував у Мітаві монетний двір. Перші монети, випущені на цьому дворі, були шилінги і таллери з низьким вмістом срібла. За стандарт використовувалася монетна система вільного міста Рига. Проте 1577 року Стефан Баторій заборонив карбування курляндських монет. Нові монети для герцогства виготовлялися з 1586 року на монетному дворі у Вільно, за польськими стандартами[4].

17 травня 1587 року Готтгард помер у Мітаві, столиці герцогства. За заповітом його поховали у церкві Мітавського замку. Сини покійного — Фрідріх і Вільгельм — успадкували батькові титули і розділили між собою спадщину. Перший став герцогом Семигальським й мав резиденцію у Зельбурзі (Вецселпілс, Східна Латвія); а другий став герцогом Курляндії й мав резиденцію у Гольдінгені (Кулдіга, Західна Латвія). Фрідріх також отримав Міттаву після смерті матері в 1602 році. Чоловіча лінія герцогської династії Кеттлерів, започаткованої Готтгардом, обірвалася 1737 року зі смертю останнього герцога Фердинанда.

Титули[ред.ред. код]

Магістр

  • 1560, червень
Божою милістю, ми, Готтгард, магістр Німецького ордену в Лівонії.
von gottes genaden wir Godhartt meister deutsches ordens zu Liefflandt[5].

Господар

  • 1562, червень
Божою милістю, ми, Готтгард, господар Курляднії і Семигалії в Лівонії, державець і губернатор Лівонії його величності короля Польського.
von gottes gnaden wir Gothartt in Lieffland zu Curlandt und Semigalien Herr der königlichenn majestedt zu Poln über Liefflandt stadthalter unnd gubernator[6].
  • 1562, листопад
Божою милістю, Готтгард, господар Курляднії і Семигалії в Лівонії, державець і губернатор Лівонії його величності короля Польського.
Vonn Gots gnadenn Gothardt inn Liefflandt zu Curlandt vnnd Semigalien herr, Der koniglichenn Maiestedt zu Polnn vber Liefflandt Stadthalter vnnd Gubernator[7]
  • 1564, листопад
Божою милістю, Готтгард, господар Курляднії і Семигалії в Лівонії, державець і губернатор Лівонії його величності короля Польського.
Von Gots Gnaden Gotthard in Livland zu Curland und Semigalien Herr, der Kö. Mtt. zu Poln etc. über Livland Statthalter und Gubernator[8].

Герцог

  • 1567, січень
Божою милістю, Готтгард, герцог Курляднії і Семигалії в Лівонії, державець і губернатор Лівонії його величності короля Польського.
von gottes gnaden wir Godthardt in Liefland zu Kurlandt vnd Semigallienn Hertzogk, Der K Mtt zu Polen uber Lieflandt Stadthalter vnd Gubernator[9].
  • 1587, березень
Божою милістю, Готтгард, герцог Курляднії і Семигалії в Лівонії.
Von Gottes Gnaden Gotthard, in Liefland, zu Curland und Semgallen Herzog[10].

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Кеттлери
Готтгард зі своєю дружиною Анною.
Вільгельм фон Кеттлер (?—1582) — князь-єпископ Мюнстера (15531557)[1].
Йоганн фон Кеттлер (?—1585) — член партії Вільгельма Оранського[1].
  • Сини:
Фрідріх Кеттлер (15691642) — герцог Курляндії і Семигалії. 1600: Єлизавета-Магдалина Померанська (15801649).
Вільгельм Кеттлер (15741640) — герцог Курляндії. 1609: Софія Прусська (15821610).
  • Доньки:
Анна Кеттлер (15671601) 1586: Ольбрахт Радзивілл (15581592), литовський князь.
Єлизавета Кеттлер (?—1601) 1595: Адам-Вацлав П'яст (15741618), цешинський герцог.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Matthiesen, Heinz. Gotthard Kettler. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1964. — Band 6. — S. 678 f. (Посилання).
  2. а б в Де-юре28 листопада 1561 року з укладанням Віленської унії. Де-факто5 березня 1562 року зі складанням офіційної присяги на вірність Сигізмунду ІІ Августу в Ризі (Заснування герцогства. lv, en // Віртуальна виставка: від герцога Готтгарда до герцога Якова. — Рига: Латвійський державний історичний архів, 2011.)
  3. Godhard Ketteler Herzog v.Kurland // Descendants of Charlemagne.
  4. Duchy of Courland. Gotthard Kettler, 1561-1587 // The Coinage of Baltic Countries
  5. Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik. — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893. — S. 9.
  6. Jahrbuch für Genealogie... — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893. — S. 5.
  7. Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit. — Reval, 1861 - . — Band VIII (1881). — S. 339. — Doc. № 1104.
  8. Jahrbuch für Genealogie... — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893. — S. 52.
  9. Jahrbuch für Genealogie... — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893. — S. 83.
  10. Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte. — Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767-1770. — Theil III. — S. 149f.

Джерела[ред.ред. код]

  • Schiemann, Theodor; Crecelius, Wilhelm. Kettler, Gotthard // Allgemeine Deutsche Biographie — Leipzig: Duncker & Humblot, 1882. — Band 15. — S. 680–685.
  • Matthiesen, Heinz. Gotthard Kettler. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1964. — Band 6. — S. 678 f. (Посилання).
  • Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte [Церковна історія Курлядії]. — Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767-1770.
  • Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit [Джерела з історії втрати Лівонської самостійності]. — Reval, 1861 - .
  • Кетлер, Готгарс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург, 1890—1907. (рос.)
  • Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik [Щорічник з генеалогії, геральдики і сфрагістики]. — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893.
  • Seraphim, E. Geschichte Liv-, Est- und Kurlands, 1. u. 2. Abt. — Reval, 1904.
  • Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
  • Wittram, R. Baltische Geschichte. Die Ostseelande Livland, Estland, Kurland 1180-1918. — München, 1954.
  • Klocke, Fr. v. Gotthard Kettler // Westfalen und Nordosteuropa. — Wiesbaden, 1964. — S. 83-100
  • Mattiesen, Heinz. Gotthard Kettler und die Entstehung des Herzogtums Kurland // Baltic History. hg. v. A. Ziedonis Jr. u.a. — Columbus, Ohio, 1974. — S.49-59.

Посилання[ред.ред. код]