Перейти до вмісту

Давньоєгипетські божества

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Painted relief of a seated man with green skin and tight garments, a man with the head of a jackal, and a man with the head of a falcon
Боги Осіріс, Анубіс і Гор у гробниці Хоремхеба (KV57) в Долині царів

Давньоєгипетські божества — боги і богині, яким поклонялися в Стародавньому Єгипті. Вірування та ритуали, пов'язані з цими богами, становили ядро давньоєгипетської релігії, яка виникла ще в доісторичні часи. Божества уособлювали природні сили та явища[en], а єгиптяни підтримували та задобрювали їх за допомогою жертвопринесень і ритуалів, щоб ці сили й далі діяли відповідно до маат, або божественного порядку. Після заснування єгипетської держави близько 3100 року до н. е., повноваження здійснювати ці обряди були під контролем фараона, який проголошував себе представником богів і керував храмами, де здійснювалися ритуали.

Різноманітні риси богів відображалися в міфах і в складних стосунках між божествами: у родинних зв'язках, вільних групах та ієрархіях, поєднаннях окремих богів в одного. Різноманітні зображення божеств у мистецтві — у вигляді тварин, людей, предметів або їхніх комбінацій — також натякали через символіку на їхні істотні риси.

У різні епохи найвищий статус в божественному світі приписували різним богам, як-от сонячному божеству Ра, таємничому богові Амону й богині-матері Ісіді. Верховному божеству зазвичай приписували створення світу[en] і часто пов'язували його з життєдайною силою сонця. Деякі вчені, спираючись почасти на єгипетські писання, твердять, що єгиптяни прийшли до усвідомлення єдиної божественної сили, яка лежить в основі всього сущого й присутня в усіх інших божествах. Проте вони ніколи не відмовлялися від свого первісного політеїстичного світогляду, за винятком, можливо, епохи атонізму в XIV столітті до н. е., коли офіційна релігія зосередилася суто на абстрактному сонячному божестві, Атоні.

Боги вважалися всюдисущими й здатними впливати на природні явища та перебіг людського життя. Люди взаємодіяли з ними в храмах і неофіційних святилищах, як із особистих мотивів, так і задля виконання державних обрядів. Єгиптяни молилися про божественну допомогу, використовували ритуали, щоб змусити божеств діяти, і зверталися до них за порадою. Відносини людей зі своїми богами були основоположною частиною єгипетського суспільства.

Визначення

[ред. | ред. код]

Кількість істот у давньоєгипетській культурі, яких можна назвати божествами, важко визначити. У єгипетських текстах згадуються імена багатьох божеств, походження яких невідоме, і містяться нечіткі, непрямі посилання на інших, навіть не названих богів[1]. Єгиптолог Джеймс П. Аллен[en] вважає, що в єгипетських текстах згадується понад 1400 божеств[2], тоді як його колега Крістіан Лейтц каже про «тисячі й тисячі» богів[3].

У єгипетській мові ці істоти позначалися термінами nṯr («бог») і його фемінітивом nṯrt («богиня»)[4]. Вчені намагалися з'ясувати первісну природу богів, пропонуючи різні етимології цих слів, але жодна з цих пропозицій не здобула загального визнання, а походження термінів залишається неясним. Ієрогліфи, які використовували як ідеограми та детермінативи при написанні цих слів, показують деякі риси, які єгиптяни пов'язували з божественністю[5]. Найпоширенішим із цих знаків є прапор, що майорить на жердині. Подібні предмети протягом усієї давньоєгипетської історії розміщували біля входу до храмів, що символізувало присутність там божества. Серед інших таких ієрогліфів — сокіл, що відсилає до кількох ранніх богів, яких зображували у вигляді сокола, а також фігура сидячого чоловічого або жіночого божества[6]. Як детермінативи для запису фемінітивів могли також використовувати яйце, що пов'язувало богинь із творенням і народженням, або кобру, що відсилає до використання цього образу для позначення багатьох жіночих божеств[5].

Єгиптяни розрізняли nṯrw («богів») і rmṯ («людей»), але значення єгипетських та англійських термінів не зовсім збігаються. Термін nṯr міг стосуватися будь-якої істоти, що якимось чином перебувала поза сферою повсякденного життя[7]. Померлих людей називали nṯr, оскільки їх вважали подібними до богів[8], тоді як цей термін рідко застосовували до численних нижчих надприродних істот, яких сучасні дослідники часто називають «демонами»[3]. Єгипетське релігійне мистецтво також зображує місця, предмети та поняття у людській подобі. Ці персоніфіковані ідеї варіюються в діапазоні від божеств, які були важливими в міфах і ритуалах, до незрозумілих істот, які згадувалися лише раз чи двічі, що може бути не більш як метафорами[9].

Зіткнувшись із цими розмитими розрізненнями між богами та іншими істотами, дослідники запропонували різні визначення поняття «божество». Одне з найпоширеніших, запропоноване Яном Ассманом[3], визначає божество як істоту, що має культ, пов'язана з певним аспектом всесвіту й описана в міфології чи інших формах писемної традиції[10]. За іншим визначенням, запропонованим Дімітрієм Міксом, nṯr застосовувався до будь-якої істоти, навколо якої існував ритуал. З цього погляду, до «богів» належали й царі, яких вважали богами після обрядів коронації, й душі померлих, які входили в божественне царство через похоронні церемонії. Так само верховенство великих богів підтримувалося завдяки ритуальному шануванню, яке здійснювалося на їхню честь у всьому Єгипті[11].

Походження

[ред. | ред. код]
Додинастичний правитель Нармер у супроводі людей, які несуть штандарти різних місцевих богів

Перші письмові свідчення про божеств в Єгипті сягають ранньодинастичного періоду (бл. 3100–2686 рр. до н. е.)[12]. Мабуть, божества виникли ще в попередньому додинастичному періоді (до 3100 р. до н. е.) і розвинулись із доісторичних релігійних вірувань[en]. Додинастичне мистецтво зображує різноманітні фігури тварин і людей. Деякі з цих зображень, наприклад, зорі чи худоба, нагадують важливі мотиви пізнішої єгипетської релігії, але в більшості випадків доказів недостатньо, щоб упевнено сказати, чи пов'язані зображення з божествами. У міру того, як єгипетське суспільство ставало дедалі складнішим, з'являлися виразніші свідчення релігійної діяльності[13]. Найдавніші відомі храми з'явилися в останні століття додинастичної доби[14], разом із зображеннями, що нагадують іконографію відомих богів: сокіл, який позначає Гора та кількох інших божеств; схрещені стріли, що відповідають Нейт[15][15]; і загадкова «тварина Сета[en]», яка позначає Сета[16].

Crude stone statue of a baboon
Статуя бога бабуїна Хедж-Вера з вирізьбленим іменем додинастичного царя Нармера

Багато єгиптологів і антропологів висували теорії про те, як саме боги з'явилися в ці ранні часи[17]. Гюстав Жек'є[en], наприклад, вважав, що єгиптяни спочатку поклонялися примітивним фетишам, далі божествам у тваринній подобі і, зрештою, божествам у вигляді людей. Генрі Франкфорт, навпаки, твердив, що боги від самого початку уявлялися в людській подобі[15]. Деякі з цих теорій нині вважають занадто спрощеними [18]. Сучасніші дослідники, зокрема Зіґфрід Моренц, припускають, що божества виникли тоді, коли люди почали вирізняти себе з-поміж довкілля та олюднювати ідеї, пов'язані з божественним. Проте такі теорії важко довести[15].

Додинастичний Єгипет спершу складався з невеликих незалежних поселень[19]. Оскільки багато божеств пізніших часів були тісно пов'язані з окремими містами та регіонами, багато дослідників припускають, що пантеон формувався тоді, коли розрізнені громади об'єднувалися в більші державні утворення, що сприяло поширенню й поєднанню культів старих місцевих божеств. Інші ж, навпаки, припускають, що найважливіші додинастичні боги, як і інші складові єгипетської культури, були відомі по всій країні, попри її політичну роздрібненість[20].

Останнім кроком у становленні єгипетської релігії стало об'єднання Єгипту, внаслідок якого правителі Верхнього Єгипту стали фараонами всієї країни[13]. Ці священні царі та їхні підлеглі взяли на себе право взаємодіяти з богами[21], і царська влада стала об'єднавчим центром релігії[13].

Після цієї трансформації й далі з'являлися нові божества. Деякі важливі боги, як-от Ісіда та Амон, вперше засвідчені лише за часів Стародавнього царства (бл. 2686—2181 рр. до н. е.)[22]. Місцевості та абстрактні поняття могли надихати на створення божеств, які їх уособлювали[23], а подекуди божеств створювали як парні відповідники протилежної статі традиційних богів чи богинь[24]. Царів визнавали богами, хоча лише деяким з них поклонялися ще тривалий час після смерті. Іноді вшановували і людей не царського походження, приписуючи ім особливу прихильність богів[25]. Зазвичай таке вшанування тривало недовго, хоча от придворних архітекторів Імхотепа і Аменхотепа, сина Хапу, обожнювали ще століттями після смерті[26], як і деяких інших чиновників[27].

Через контакти з сусідніми цивілізаціями єгиптяни переймали і чужих божеств. Дедун, який вперше згадується за часів Стародавнього царства, можливо, походив з Нубії, а Ваал, Анат і Астарта, серед інших, були запозичені з ханаанської релігії в період Нового царства (близько 1550—1070 рр. до н. е.)[28]. У грецькі та римські часи, з 332 р. до н. е. до перших століть нашої ери, в Єгипті шанували божеств з усього Середземноморського світу, але місцеві боги залишилися, і вони часто вбирали культи цих прибульців у свою власну обрядовість[29].

Риси

[ред. | ред. код]

Сучасні знання про єгипетські вірування щодо богів здебільшого взяті з релігійних писань, створених писарями та жерцями цієї країни. Ці люди були елітою єгипетського суспільства і дуже відрізнялися від загального населення, більшість якого була неписьменною. Мало що відомо про те, наскільки добре ці верстви знали або розуміли витончені ідеї, які розвивала еліта[30]. Уявлення простих людей про божественне могли відрізнятися від уявлень жерців. Наприклад, населення, можливо, сприймало символічні твердження релігії про богів та їхні дії як буквальну істину[31]. Проте загалом ті нечисленні відомості про народні релігійні вірування, що дійшли до нас, узгоджуються з традицією еліти. Обидві ці традиції формують загалом зв'язне бачення богів та їхньої природи[32].

Ролі

[ред. | ред. код]
Relief of a seated woman with an elaborate headdress. In her lap is a child with a cap-shaped crown whose head she cradles.
Ісіда, богиня-мати і покровителька царства, тримає на колінах фараона Сеті I.

Більшість єгипетських божеств уособлюють природні чи соціальні явища. Загалом вважалося, що боги є іманентними в цих явищах — тобто присутніми[en] в природі[33]. Явища, які вони уособлювали, охоплювали як матеріальні місця та об'єкти, так і абстрактні поняття та сили[34]. Бог Шу був обожненням усього повітря світу; богиня Мерітсегер опікувалася обмеженою ділянкою землі, Фіванським некрополем; а бог Сіа уособлював абстрактне поняття сприйняття[35]. Головні боги часто були пов'язані з кількома типами явищ. Наприклад, Хнум був богом острова Елефантина посеред Нілу — річки, яка була життєво важливою для єгипетської цивілізації. Йому приписували здійснення щорічного розливу Нілу, під час якого удобрювались сільськогосподарські угіддя країни. Можливо, як похідне від цієї життєдайної ролі, вважалося, що він створює всі живі істоти, виліплюючи їхні тіла на гончарному крузі[36]. Декілька богів могли виконувати одну й ту саму роль у природі; Ра, Атум, Хепрі, Гор та інші уособлювали Сонце[37]. Попри різноманітність функцій, більшість богів виконували спільну роль: підтримували маат, універсальний порядок, який був центральним принципом єгипетської релігії і сам уособлювався богинею[38]. Проте деякі божества уособлювали порушення маат. Найвідомішими серед них були Апеп — сила хаосу, що постійно загрожувала знищити порядок у Всесвіті, і Сет — двоїстий член божественної спільноти, який міг як боротися з безладом, так і розпалювати його[39].

Не всі аспекти буття вважалися божествами. Хоча багато божеств були пов'язані з Нілом, жодне із них не уособлювало його так, як Ра — сонце[40]. Короткочасні явища, як-от веселка або затемнення, не мали своїх богів[41]; як і вогонь, вода чи багато інших складових світу[42].

Ролі кожного божества були мінливими, і кожен бог міг розширювати свою природу, набуваючи нових рис. Як наслідок ролі богів важко чітко класифікувати або визначити. Попри цю гнучкість, їхні можливості й сфери впливу залишалися обмеженими. Навіть Бог-Творець не міг вийти за межі космосу, який сам створив, і навіть Ісіда, яку вважали найрозумнішою з-поміж богів, не володіла всевіданням[en][43]. Однак на думку Річарда Вілкінсона, деякі тексти пізнього Нового царства свідчать, що в міру розвитку уявлень про бога Амона його почали вважати таким, що наближається до всевідання і всюдисущості[en], а також виходить за межі світу способом, недоступним для інших богів[44].

Статуетка Таурта. 1292—1190 рр. до н. е., Нове царство. Єгипетський музей (Турин).

Божества з найвужчими й найспеціалізованішими сферами впливу в сучасних працях часто називають «малими божествами» або «демонами», хоча для цих термінів немає чіткого визначення[45]. Деякі демони були охоронцями певних місць, особливо в Дуаті — царстві мертвих. Інші блукали світом людей і Дуатом або як слуги та посланці великих богів, або як мандрівні духи, які спричиняли хвороби чи інші нещастя серед людей[46]. Місце демонів у божественній ієрархії не було сталим. Божества-захисники Бес і Таурт спочатку мали другорядні ролі, як у демонів, але з часом їм почали приписувати великий вплив[45]. Найстрашніші істоти в Дуаті вважалися і мерзенними, і небезпечними для людей[47]. Протягом єгипетської історії їх почали розглядати як принципово нижчих членів божественного суспільства[48] і як протилежність добрим, життєдайним головним богам[47]. Проте навіть найшанованіші божества іноді могли мститися людям або один одному, розкриваючи демонічний бік свого характеру та стираючи межу між демонами та богами[49].

Поведінка

[ред. | ред. код]

Вважалося, що божественна поведінка керує всією природою[50]. За винятком небагатьох божеств, які порушували божественний порядок[39], дії богів підтримували маат, створювали й підтримували все живе[38]. Вони здійснювали цю роботу за допомогою сили, яку єгиптяни називали хека — терміном, що зазвичай перекладається як «магія». Хека була фундаментальною силою, якою бог-творець користувався, щоб сформувати світ та самих богів[51].

Fresco of a woman with stars on her body and a red sun near her mouth
Богиня неба Нут ковтає сонце, яке вночі проходить по її тілу, а на світанку народжується наново.

Дії богів у теперішньому описано й оспівано в гімнах і заупокійних текстах[52]. Натомість міфологія переважно описує діяння богів у невиразно уявлюваному минулому, коли вони перебували на землі і безпосередньо взаємодіяли з людьми. Події цього минулого часу встановили зразок для подій сьогодення. Періодичні події пов'язувалися з подіями в міфічному минулому; наприклад, сходження на престол кожного нового фараона, відтворювало піднесення Гора на трон його батька Осіріса[53].

Міфи — це метафори дій богів, які люди не здатні повністю зрозуміти. Вони містять, здавалося б, суперечливі ідеї, кожна з яких виражає окремий погляд на божественні події. Ці суперечності є частиною багатогранного підходу єгиптян до релігійних вірувань — того, що Анрі Франкфорт називав «множинністю підходів» до розуміння богів[54]. У міфах боги поводяться багато в чому подібно до людей: вони відчувають емоції, можуть їсти, пити, битися, плакати, хворіти і вмирати[55]. Деякі мають виразні риси характеру[56]. Сет агресивний і запальний, а Тот, покровитель письма і знань, схильний до надмірно тривалих промов. Але загалом боги радше нагадують архетипи, ніж повноцінно окреслених персонажів[57]. Їхня поведінка у міфах непослідовна, а думки та мотиви рідко пояснюються[58]. У більшості міфів відсутні розвинені персонажі та сюжети, адже їхнє символічне значення вважалося важливішим за розгорнуту оповідь[59]. Персонажі навіть бували взаємозамінними. Різні версії міфу могли зображати різних божеств, що виконують одну й ту саму роль, як-от у міфах про Око Ра — жіночий аспект бога сонця, який уособлювали багато богинь[60].

Першим божественним актом було створення космосу, описане в кількох міфах про створення. Вони зосереджуються на різних богах, кожен з яких може виступати як божество-творець[61]. Вісім богів Огдоади, які уособлюють хаос, що передує створенню, народжують бога сонця, який встановлює порядок у новоутвореному світі; Птах, який уособлює думку і творчість, надає форму всім речам, уявляючи і називаючи їх[62]; Атум породжує всі речі як еманації самого себе[2]; і Амон, згідно з теологією, яку утверджувало його жрецтво, передував іншим богам-творцям і створив їх[63]. Ці та інші варіанти міфів про створення не вважалися суперечливими. Кожен з них пропонує інший погляд на складний процес, внаслідок якого впорядкований Всесвіт і його численні божества виникли з нерозрізненого хаосу[64]. Період після створення, коли низка богів правлять як царі в божественному світі, є тлом для більшості міфів. У цих оповідях боги борються проти сил хаосу і між собою, перш ніж покинути людський світ і встановити на їхнє місце історичних царів Єгипту[65].

Повторюваною темою в цих міфах є намагання богів підтримувати порядок маат у протистоянні силам безладу. Вони ведуть жорстокі битви з силами хаосу на початку створення. Ра і Апеп, що боролись один з одним щовечора, продовжують цю боротьбу й донині[66]. Інша провідна тема — смерть і воскресіння богів. Найяскравішим прикладом смерті бога є міф про вбивство Осіріса, в якому той воскресає як правитель Дуату[67][69]. В іншій розповіді бог сонця старіє під час своєї щоденної подорожі небом, занурюється в Дуат уночі, а на світанку знову з'являється в образі немовляти. У цьому процесі він торкається омолоджувальних вод Нуна, первісного хаосу. Заупокійні тексти, які описують подорож Ра через Дуат, показують ще й трупи богів, які оживають разом з ним. Боги не були незмінно безсмертними, а періодично вмирали і народжувалися наново, повторюючи події творіння, тим самим оновлюючи весь світ[68]. Утім, цей цикл завжди міг порушитися, і хаос міг повернутися. Деякі погано зрозумілі єгипетські тексти навіть натякають, що ця катастрофа є неминучою — що одного дня бог-творець зруйнує порядок світу, залишивши лише себе та Осіріса серед первісного хаосу[70].

Місця

[ред. | ред. код]
Relief showing four people with varying sets of hieroglyphs on their heads
Божества, що уособлюють номи (провінції) Єгипту

Боги були пов'язані з певними частинами Всесвіту. У давньоєгипетській традиції світ поділяється на землю, небо та підземний світ. Навколо них простягається темна безформність, яка існувала до створення світу[71]. Загалом вважалося, що боги живуть на небі, окрім тих із них, чиї ролі були пов'язані з іншими частинами Всесвіту. Більшість подій міфології, які відбуваються в період до відходу богів зі світу людей, відбуваються в земній обстановці. Там божества іноді взаємодіють з небесними. Підземний же світ, навпаки, зображується як віддалене і недосяжне місце, і боги, які там живуть, мають труднощі у спілкуванні з тими, хто перебуває у світі живих[72]. Простір поза межами космосу також вважався дуже далеким. Він теж був заселений божествами — одні ворожі, а інші прихильні до решти богів та їхнього впорядкованого світу[73].

За уявленнями єгиптян, в часи після міфічної епохи більшість богів перебували або на небі, або були невидимо присутні у самому світі. Храми були головним засобом їхнього зв'язку з людством. Вважалося, що боги щодня переходять із божественного світу до своїх храмів — своїх домівок у світі людей. Там вони вселялись у культові зображення — статуї, які втілювали божеств і дозволяли людям взаємодіяти з ними під час храмових ритуалів. Цей перехід між світами іноді описували як подорож між небом і землею. Оскільки храми були центральними об'єктами єгипетських міст, бог головного міського храму вважався покровителем[en] міста та околиць[74]. Сфери впливу божеств на землі зосереджувалися на містах та підпорядкованих їм регіонах[71]. Багато богів мали більше ніж один культовий центр, і їхні місцеві зв'язки з часом змінювалися. Вони могли закріпитися в нових містах, або ж, навпаки, їхня сфера впливу могла звузитися. Тому основний культовий центр певного божества в історичну добу не обов'язково був місцем його походження[75]. Політичний вплив міста міг позначатися на значущості його божества-покровителя. Коли царі з Фів здобули владу над усією країною на початку Середнього царства (близько 2055—1650 рр. до н. е.), вони піднесли богів-покровителів Фів — спочатку бога війни Монту, а потім Амона — до загальнонаціонального рівня[76].

Імена та епітети

[ред. | ред. код]

У єгипетських віруваннях імена виражають фундаментальну природу речей, які вони позначають. Відповідно до цього уявлення, імена божеств часто пов'язані з їхніми ролями або походженням. Наприклад, ім'я хижої богині Сехмет означає «могутня», ім'я таємничого бога Амона — «прихований», а ім'я Нехбет, якій поклонялися в місті Нехеб, означає «та, що з Нехеба». Багато інших імен не мають певного значення, навіть якщо боги, що їх мають, тісно пов'язані з якоюсь конкретною роллю. Наприклад, імена богині неба Нут і бога землі Ґеба не нагадують єгипетські слова, що означають небо і землю[77].

Факсиміле віньєтки з Папірусу Ані, що зображує Секера-Осіріса, який стоїть у святилищі.

Єгиптяни ще й вигадували штучні етимології, надаючи божественним іменам додаткових значень[77]. В одному уривку з «Текстів Саркофагів» ім'я похоронного бога Сокара тлумачиться як sk r, що означає «очищення вуст», пов'язуючи його з роллю Сокара в ритуалі Відкриття вуст[en][78], натомість у «Текстах пірамід» сказано, що його ім'я походить від вигуків Осіріса у хвилину страждання, що засвідчує зв'язок Сокара з цим найважливішим похоронним божеством[79].

Вважалося, що боги мають багато імен. Серед них були таємні — ті, що точніше за інші імена розкривали істинну сутність богів. Знати істинне ім'я[en] божества означало мати владу над ним. Важливість імен ілюструє міф, у якому Ісіда отруює верховного бога Ра і відмовляється його вилікувати, доки він не відкриє їй своє таємне ім'я. Дізнавшись ім'я, вона розповідає його своєму синові Гору, і таким способом вони здобувають більше знань і сили[80].

Окрім власних імен, богам надавали епітети, як-от «володар пишноти», «правитель Абідоса» або «володар неба», які описують певні аспекти їхніх ролей або поклоніння. Через множинність і перетинання ролей, одне божество могло мати багато епітетів, а найвеличніші боги — цілу низку титулів. Один і той самий епітет міг уживатися щодо багатьох божеств[81]. Деякі епітети з часом ставали окремими божествами[82], як у випадку з Веретхекау — епітетом, що означає «велика чарівниця» і спочатку належав кільком богиням, але згодом став іменем окремої богині[83]. Численність божественних імен і титулів віддзеркалює багатогранну природу богів[84].

Стать і сексуальність

[ред. | ред. код]
Наунет і Ну з Дейр-ель-Медіни.

Єгиптяни вважали поділ на чоловіче та жіноче фундаментальним для всіх істот, зокрема й божеств[85]. Чоловічі боги зазвичай мали вищий статус, ніж богині, і були тісніше пов'язані зі створенням світу і царською владою, тоді як богинь частіше сприймали як тих, що допомагають людям і дбають про них[86][87]. Деякі божества були андрогінними, проте більшість таких прикладів трапляються в міфах про створення світу, де андрогінне божество уособлює нерозрізнений стан, що існував перед тим[85]. Атум був насамперед чоловіком, але мав у собі жіночий аспект[88], який іноді вважали окремою богинею, відомою як Іусат або Небететепет[en][89]. Так само Нейт, яку іноді вважали богинею-творчинею, приписували чоловічі риси, хоча загалом її сприймали як жінку[88].

Стать і гендер тісно пов'язувалися зі створенням і, відповідно, з відродженням[90]. Вважалося, що чоловічі боги відіграють активну роль у зачатті дітей. Богиням же часто відводили допоміжну роль, яка полягала в стимулюванні чоловічої сили своїх супутників і піклуванні про дітей, хоча в пізніший період єгипетської історії богиням відводили більшу роль у продовженні роду[91]. Богині виступали як міфологічні матері та дружини царів, а отже як зразки людських царських дружин[92]. Хатхор, яка була матір'ю або дружиною Гора і найважливішою богинею протягом більшої частини єгипетської історії[93], ілюструє цей зв'язок між божественністю і царем[92].

Жіночі божества мали ще й нищівний аспект, який міг розглядатися або позитивно, як у богинь Ваджет і Нехбет, які захищали короля, або негативно[94]. Міф про Око Ра протиставляє жіночу агресію сексуальності та турботі, коли ця богиня лютує у вигляді Сехмет або іншого небезпечного божества, поки інші боги не заспокоюють її, після чого вона стає доброю богинею, такою як Хатор, яка, в деяких версіях, потім стає дружиною бога-чоловіка[95][96].

Єгипетське уявлення про сексуальність було зосереджене насамперед на гетеросексуальному розмноженні, а гомосексуальні акти зазвичай сприймалися з несхваленням. Проте деякі тексти згадують про гомосексуальну поведінку між чоловічими божествами[97]. У деяких випадках, зокрема коли Сет здійснив сексуальний напад на Гора, такі дії символізували утвердження влади активного партнера й приниження пасивного. В інших випадках спаровування між чоловічими божествами могли розглядатися позитивно і навіть призводити до народження нащадків, як у тексті, де сказано, що бог Хнум народився від союзу Ра і Шу[98].

Стосунки

[ред. | ред. код]

Єгипетські божества пов'язані між собою складною та мінливою мережею стосунків. Зв'язки та взаємодії богів з іншими божествами сприяли визначенню їхніх ролей. Наприклад, Ісіда, як мати і захисниця Гора, була не лише великою цілителькою, а й покровителькою царів[99]. Такі стосунки насправді краще за міфи виражали релігійний світогляд єгиптян[100], хоча саме вони були вихідним матеріалом, з якого формувалися міфи[58].

Statue of a man with a crown standing between a man holding a staff and a woman with the head of a lioness
Боги Птах і Сехмет оточують царя, який виконує роль їхньої дитини Нефертума[101]

Родинні зв'язки є поширеним типом взаємин між богами. Часто божества утворюють пари — чоловіка та жінку. Сім'ї з трьох божеств — батька, матері й дитини — уособлюють народження нового життя і спадкоємність поколінь — модель, яка пов'язує божественні сім'ї з царською династичною традицією[102]. Осіріс, Ісіда та Гор становили основоположну родину цього типу. З часом цей зразок поширився, і багато божеств у місцевих культових центрах утворили сімейні тріади, як-от Птах, Сехмет та їхня дитина Нефертум у Мемфісі, а також Фіванська тріада у Фівах[103][104]. Подібні генеалогічні зв'язки змінюються залежно від обставин. Хатхор могла бути матір'ю, дружиною або дочкою бога сонця, а дитяча форма Гора виступала третім членом багатьох місцевих сімейних тріад[105].

Інші божественні групи складалися з божеств, чиї функції були взаємопов'язаними, або ж із тих, що спільно уособлювали певну частину єгипетського міфологічного космосу. Існували групи богів, пов'язані з годинами дня і ночі, а також із кожним номом (провінцією) Єгипту. Деякі з них містять конкретну, символічно значущу, кількість божеств[106]. Парні боги іноді виконують подібні ролі, як-от Ісіда та її сестра Нефтида, які захищають і підтримують Осіріса[107]. Інші пари уособлюють протилежні, але взаємопов'язані начала, які є частиною більшої єдності. Ра, динамічний і світлоносний, і Осіріс, статичний і оповитий темрявою, щоночі зливаються в єдине божество[108]. В мисленні давніх єгиптян трійка втілювала множинність, а четвірка — повноту[106]. Правителі пізнього Нового царства утверджували особливо важливу тріаду богів — Амона, Ра та Птаха — над усіма іншими. Ці божества символізували множинність усіх богів, власні культові центри (великі міста Фіви, Геліополь і Мемфіс), а також численні триєдності понять в єгипетській релігійній думці[109]. Іноді до цієї групи додавали Сета — бога-покровителя царів Дев'ятнадцятої династії[110] і втілення світового безладу — що підкреслювало єдине цілісне бачення пантеону[111].

Число дев'ять, як добуток трьох на три, уособлювало множинність, тому єгиптяни називали кілька великих груп «Еннеадами», або наборами з дев'яти, навіть якщо вони мали понад дев'ять членів[112]. Провідною серед них була Геліопольська Еннеада — велика родина божеств, що походять від Атума, яка увібрала в себе багато важливих богів[106]. Термін «енеада» часто розширювався і охоплював усіх єгипетських божеств[113].

Ця божественна спільнота мала плинну ієрархію. Боги, чий вплив охоплював увесь космос або міфологічно старші за інших, займали вищі позиції в божественному суспільстві. На вершині цієї ієрархії стояв цар богів, якого зазвичай ототожнювали з божеством-творцем[113]. У різні періоди єгипетської історії на це найвище місце ставили різних богів. Гор був найтісніше пов'язаний з царською владою в Ранньодинастичний період, Ра піднісся на вершину в Старому царстві, Амон верховенствував у Новому, а в періоди Птолемеїв та Риму Ісіда вважалася божественною царицею і богинею-творчинею[114]. Нові верховні божества зазвичай переймали риси своїх попередників[115]. Наприклад, Ісіда під час свого піднесення ввібрала в себе ролі багатьох інших богинь, а коли Амон став правителем пантеону, він сполучився з Ра, ставши сонячним божеством[116].

Прояви і поєднання

[ред. | ред. код]
Relief of a man with an erection, wearing a headdress of two feathers and a disk
Амон-Ра-Камутеф, форма Амона, що поєднує сонячні риси Ра та життєтворчі сили, пов'язані з Міном[117]. Сонячний диск на його головному уборі походить від Ра, а його ерегований фалос — із іконографії Міна[118]

Єгипетські боги, за віруваннями, могли проявлятися в багатьох формах[119]. Єгиптяни мали складне уявлення про людську душу, що складалася з кількох частин, і вважали, що душі богів поєднують у собі ті самі елементи[120]. Ба була складовою людської або божественної душі, яка впливала на навколишній світ. Будь-який видимий прояв сили бога можна було назвати його ба ; отже, сонце вважалося ба Ра[121]. Зображення божества вважалося ка — інша складова його сутності, що слугувала посудиною, в яку могло вселитися ба цього божества. Отож культові статуї богів, довкола яких зосереджувалися храмові ритуали, а також священні тварини, що втілювали певні божества, вважалися домівкою божественних ба[122]. Богам могли приписувати численні ба і ка, яким іноді давали імена, що означали різні аспекти природи цього божества[123]. Усе суще вважалося одним із ка бога-творця Атума, який спочатку містив усе в собі[124], і одне божество могло називатися ба іншого, що означає — перше є проявом сили другого[125]. Частини божественного тіла могли ставати окремими божествами, як-от Око Ра і Рука Атума, які уособлювалися як богині[126]. Боги були настільки сповнені життєдайної сили, що навіть їхні тілесні рідини могли перетворюватися на живі істоти[127]; вважалося, що людство виникло зі сліз бога-творця, а інші божества — із його поту[128].

Божества загальнонаціонального значення породжували місцеві втілення, які іноді переймали риси давніших регіональних богів[129]. Гор мав численні форми, пов'язані з конкретними місцевостями, зокрема Гора з Нехена, Гора з Бухена та Гора з Едфу[130]. Такі місцеві прояви могли розглядатися як майже окремі істоти. Під час Нового царства одного чоловіка було звинувачено в крадіжці одягу вустами оракула, який, як вважалося, передавав повідомлення від Амона з Пе-Хенті. Він звернувся ще до двох місцевих оракулів Амона, сподіваючись отримати інше рішення[131]. Прояви богів також різнилися залежно від їхніх ролей. Гор міг бути і могутнім богом неба, і беззахисним дитям, і ці форми іноді вважалися самостійними божествами[132].

Боги поєднувалися між собою так само легко, як і розділялися. Один бог міг називатися ба іншого, або два чи більше божеств могли зливатися в одне з поєднаними іменами та іконографією[133]. Місцевих богів поєднували з визначнішими, а божеств з подібними функціями об'єднували. Ра поєднували з місцевим божеством Себеком, утворюючи Собек-Ра; з його співправителем Амоном — Амон-Ра; із сонячною формою Гора — Ра-Горахті; а також з кількома сонячними божествами — у складну єдність Хоремахет-Хепрі-Ра-Атум[134]. У поодиноких випадках могли поєднувати божества різної статі, як-от Осіріс-Нейт[135]. Таке злиття божеств називається синкретизмом. На відміну від інших ситуацій, для яких використовується цей термін, єгипетський синкретизм не мав на меті злиття суперницьких систем вірувань, хоча чужоземні божества могли утворювати синкретичні з місцевими[134]. Натомість синкретизм визнавав накладання ролей божеств і розширював сферу впливу кожного з них. Синкретичні поєднання не були постійними; бог, який входив до одного такого союзу, міг і далі з'являтися окремо або утворювати нові комбінації з іншими божествами[135]. Іноді тісно пов'язані божества зливалися. Гор поглинув кількох богів-соколів з різних регіонів, таких як Хенті-Ірті і Кхенті-Хеті[en], які стали лише його місцевими проявами; Хатхор увібрала в себе подібну богиню-корову Бат; а раннього похоронного бога Хентіаменті витіснили Осіріс і Анубіс[136].

Атон і можливий монотеїзм

[ред. | ред. код]
Докладніше: Атонізм

За правління Ехнатона (близько 1353—1336 рр. до н. е.), в середині періоду Нового царства, єдине сонячне божество Атон стало об'єктом виняткового шанування в державній релігії. Ехнатон припинив фінансування храмів інших божеств і наказав стерти імена та зображення богів на пам'ятниках, особливо спрямуваши це проти Амона. Ця нова релігійна система, яку іноді називають атонізмом, різко відрізнялася від політеїстичного поклоніння багатьом богам у всі інші періоди. Атон не мав власної міфології, а його образ і опис були абстрактнішими, ніж у традиційних божеств. Якщо раніше нові важливі боги інтегрувалися в уже наявні релігійні вірування, то атонізм наполягав на єдиному розумінні божественного, що внеможливлювало традиційну множинність поглядів[137]. Проте атонізм, можливо, не був повним монотеїзмом, який повністю заперечує існування інших божеств. Є свідчення, що загальне населення й далі потай поклонялося іншим богам[138]. Картина ще більше ускладнюється через очевидну терпимість Атенізму до деяких інших божеств, як-от Маат, Шу і Тефнут. Тож єгиптологи Домінік Монтсеррат[en] і Джон Бейнс[en] припустили, що Ехнатон міг бути монолатром, тобто поклонявся одному божеству, не заперечуючи існування інших[139][140]. Хай там як, а відхилення Атонізму від попередньої теології не прижилося серед єгипетського населення, і наступники Ехнатона повернулися до традиційних вірувань[141].

Єдність божественного в традиційній релігії

[ред. | ред. код]
Bronze statue of a bearded man with multiple arms, wings, horns, and several animal heads emerging from the sides of his head
Бог Бес з атрибутами багатьох інших божеств. Образи, подібні до цього, втілюють присутність численних божественних сил в одній істоті[142]

Дослідники вже давно дискутують, чи коли-небудь традиційна єгипетська релігія стверджувала, що численні боги на глибшому рівні становлять єдине ціле. Підставами для цієї дискусії є, зокрема, практика синкретизму, яка може свідчити про те, що всі окремі боги в кінцевому підсумку можуть злитися в одного, а також схильність єгипетських текстів приписувати певному богу силу, яка перевершує всі інші божества. Іншим предметом суперечки є поява слова «бог» у літературі мудрості[en], де цей термін не стосується якогось конкретного божества чи групи божеств[143]. Наприклад, на початку 20-го століття Е. А. Волліс Бадж вважав, що єгипетські простолюдини були політеїстами, тоді як знання про справжню монотеїстичну природу релігії було доступне лише еліті, яка писала літературу мудрості[144]. Його сучасник Джеймс Генрі Брестед, навпаки, вважав єгипетську релігію пантеїстичною, з силою сонячного бога присутньою у всіх інших богах, тоді як Герман Юнкер твердив, що єгипетська цивілізація була спочатку монотеїстичною, але впродовж своєї історії стала політеїстичною[145].

У 1971 році Ерік Горнунґ опублікував дослідження[146], у якому спростовував подібні погляди. Він зазначає, що в будь-який період багато божеств, навіть другорядні, описувалися як вищі за всіх інших. Він також твердить, що невизначене слово «бог» у текстах мудрості є загальним терміном для будь-якого божества, яке має стосунок до читача в конкретній ситуації[147]. Хоча поєднання, прояви та іконографії кожного бога постійно змінювалися, вони завжди обмежувалися скінченною кількістю форм, ніколи не стаючи повністю взаємозамінними в монотеїстичному чи пантеїстичному сенсі. На думку Горнунґа, термін генотеїзм описує єгипетську релігію краще, ніж інші ярлики. Єгиптянин міг поклонятися будь-якому божеству в певний момент і приписувати йому верховну владу саме тоді, не заперечуючи існування інших богів і не об'єднуючи їх усіх з богом, на якому він або вона зосередилися. Горнунґ доходить висновку, що боги були єдиним цілим лише в міфічний час, до створення світу, після чого сила-силенна божеств постала з єдиного нерозрізненного небуття[148].

Аргументи Горнунґа суттєво вплинули на інших дослідників єгипетської релігії, хоча деякі досі вважають, що подекуди боги були об'єднані більшою мірою, ніж він допускає[54]. Ян Ассман обстоює думку, що уявлення про єдине божество поступово розвивалось у Новому царстві, починаючи з фокусу на Амоні-Ра як найважливішому богові сонця[149]. На його думку, атонізм був крайнім проявом цієї тенденції. Він ототожнював єдине божество з сонцем і відкидав усіх інших богів. Потім, у відповідь на атенізм, жерці-богослови описали універсального бога по-іншому — як такого, що співіснує з традиційним політеїзмом. За цими уявленнями, цей один бог перевершував світ і всі інші божества, і водночас численні боги були аспектами одного. За словами Ассмана, цього єдиного бога особливо особливо ототожнювали з Амоном, панівним богом пізнього Нового царства, тоді як протягом решти єгипетської історії універсальне божество могли ототожнювати з багатьма іншими богами[150]. Джеймс П. Аллен каже, що співіснування уявленнь про єдиного бога та багатьох богів добре узгоджується з «множинністю підходів» у єгипетському мисленні, а також із генотеїстичною практикою звичайних вірян. Він каже, що єгиптяни, можливо, усвідомлювали єдність божественного, «ототожнюючи своє узагальнене поняття „бога“ з конкретним богом, залежно від ситуації»[2].

Описи та зображення

[ред. | ред. код]

Єгипетські тексти докладно описують тіла богів. Вони створені з коштовних матеріалів; їхня плоть — золото, кістки — срібло, а волосся — лазурит. Вони сходять пахощами, які єгиптяни порівнювали з ладаном, що використовувався в ритуалах. Деякі тексти надають точні описи конкретних божеств, зокрема їхній зріст і колір очей. Однак ці риси не є сталими; у міфах боги змінюють зовнішність відповідно до своїх намірів[151]. Єгипетські тексти часто називають справжні, приховані форми божеств «таємничими». Тому візуальні зображення богів у єгиптян не слід розуміти буквально. Вони символізують певні аспекти характеру кожного божества, функціонуючи подібно до ідеограм в ієрогліфічному письмі[152]. З цієї причини похоронного бога Анубіса зазвичай зображували в єгипетському мистецтві у вигляді собаки або шакала — тварини, чиї звички копатися у відходах становлять загрозу збереженню мумій. Таке зображення мало на меті нейтралізувати цю небезпеку й обернути її на захист. Його чорний колір натякає на колір муміфікованої плоті та на родючий чорний ґрунт, який єгиптяни сприймали як символ воскресіння[153].

Rough stone statue
Статуя з Пізнього періоду (664—332 рр. до н. е.) зображує чотири форми Хатхор: у вигляді корови з сонячним диском між рогами (вгорі посередині); у людській подобі з головним убором у формі систра (ліворуч); із тілом людини та головою левиці (праворуч); і у вигляді піднятої змії з жіночою головою (внизу посередині)[154]

Більшість божеств зображувалися кількома способами. Хатхор могла постати коровою, коброю, левицею або жінкою з рогами чи вухами корови. Зображуючи певного бога в різних подобах, єгиптяни виражали різні аспекти його сутності[152]. Боги мали скінченну кількість таких символічних форм, тому їх можна було відрізнити за іконографією. Серед цих форм — чоловіча та жіноча постаті (антропоморфізм), тварини (зооморфізм) і, рідше, неживі предмети. Поширеними є комбінації[en], як-от божества з тілом людини та головою тварини[6]. Упродовж історії з'являлися нові форми й дедалі складніші поєднання[142], а найсюрреалістичніші з них трапляються серед демонів потойбічного світу[155]. Деяких богів можна відрізнити один від одного лише за написами, як-от Ісіду та Хатхор[156]. Через тісний зв'язок цих богинь вони обидві могли носити головний убір з коров'ячими рогами, який спершу був притаманний лише Хатхор[157].

Певні риси божественних зображень є показовішими для визначення особи божества, ніж інші. Особливо важливою є голова фігури[158]. У комбінованому зображенні голова відображає первісну форму зображеної істоти. Як зазначав єгиптолог Генрі Фішер, «богиня з головою лева — це богиня-лев в людській подобі, тоді як царський сфінкс, навпаки, — це людина, що прибрала подобу лева»[159]. Іншою важливою ознакою є божественні головні убори, які варіюються від таких самих корон, які носили людські царі, до великих ієрогліфічних знаків на головах богів. Натомість предмети в руках богів зазвичай є типовими[158]. Чоловічі божества тримають скіпетр, богині — стебла папірусу, а обидві статі — знаки анкх, що позначають слово «життя» й символізують їхню життєдайну силу[160].

Хоча форми, в яких зображували богів, різноманітні, вони все ж мають багато обмежень. Багато істот, поширених у Єгипті, ніколи не використовувалися в божественній іконографії. Інші ж могли уособлювати багатьох божеств, часто через подібність їхніх головних рис[161]. Бики й барани асоціювалися з чоловічою силою, корови та соколи — з небом, бегемоти — з материнським захистом, котячі — з богом сонця, а змії — водночас із небезпекою та оновленням[162][163]. Тварини, відсутні в Єгипті на ранніх етапах його історії, не ставали божественними зображеннями. Наприклад, кінь, який з'явився лише під час Другого перехідного періоду (прибл. 1650-1550. рр. до н. е.), ніколи не уособлював божество. Так само одяг, який носили антропоморфні божества в більшість періодів, майже не відрізнявся від стилів, характерних для Стародавнього царства: для богів-чоловіків — кілт, накладна борода й часто сорочка; для богинь — довга, облягаюча сукня[161][165].

Базова антропоморфна форма теж буває різною. Богів у вигляді дітей зображали оголеними, як і деяких дорослих богів, бажаючи підкреслити їхню репродуктивну силу[166]. Деяких чоловічих божеств зображали з важкими животами та грудьми, що символізує андрогінність, або ж процвітання та достаток[167]. Більшість чоловічих богів мають червону шкіру, а більшість богинь — жовту, і тими ж кольорами зображають єгипетських чоловіків і жінок. Однак деяким богам надавали незвичних, символічних кольорів[168]. Наприклад, блакитна шкіра й велике черево бога Хапі натякають на розлив Нілу, який він уособлює, та на життєдайну родючість, що її приносила вода[169]. Деякі божества, як-от Осіріс, Птах і Мін, мають «мумієподібний» вигляд, з кінцівками, щільно обгорнутими тканиною[170]. Хоча ці боги подібні до мумій, найдавніші зображення такого типу з'явилися ще до виникнення практики бинтування, тож ця форма, ймовірно, відсилає до найдавніших зображень, де божества були без кінцівок[171].

Деякі неживі предмети, що уособлюють божеств, взято з природи, як-от дерева або дископодібні символи сонця та місяця[172]. Деякі предмети позначали культи певних божеств ще в додинастичні часи, як-от схрещені луки, що зображують Нейт (𓋋.), або емблема Міна (𓋉.)[173]. У багатьох випадках природа первісного предмета залишається загадковою[174]. У додинастичний та ранньодинастичний періоди богів часто зображували у вигляді божественних штандартів — жердин із символами божеств угорі, серед яких траплялися як тваринні, так і неживі форми[175].

  • Божества з різними тваринними головами, віньєтка з сувою Каїрського папірусу JE 95658.
    Божества з різними тваринними головами, віньєтка з сувою Каїрського папірусу JE 95658.
  • Божества Непрет і Ху у вигляді кобр, а також Рененутет у вигляді жінки, що сидить, з головою кобри.
    Божества Непрет і Ху у вигляді кобр, а також Рененутет у вигляді жінки, що сидить, з головою кобри.
  • Статуя бога-крокодила Себека у повністю тваринній формі, ймовірно культове зображення з храму[176]. XIX або XX століття до н. е.
    Статуя бога-крокодила Себека у повністю тваринній формі, ймовірно культове зображення з храму[176]. XIX або XX століття до н. е.
  • Пара фігур Хапі, які символічно поєднують Верхній та Нижній Єгипет.
    Пара фігур Хапі, які символічно поєднують Верхній та Нижній Єгипет.
  • Мумієподібні божества з різними головами, із Літанії Ра. XI століття до н. е.
    Мумієподібні божества з різними головами, із Літанії Ра. XI століття до н. е.
  • Божественні штандарти, зображені в храмі Ком-Омбо. II або I століття до н. е.
    Божественні штандарти, зображені в храмі Ком-Омбо. II або I століття до н. е.

Взаємодії з людьми

[ред. | ред. код]

Зв'язок з фараоном

[ред. | ред. код]
Докладніше: Фараон
Гор дарує життя фараонові Рамзесу II. Розписаний вапняк. Близько 1275 року до н. е. XIX династія. З невеликого храму, збудованого Рамзесом II в Абідосі. Музей Лувр, Париж, Франція.
Relief of a man with a crown holding a tray of food in front of a seated man with the head of a ram
Рамзес III підносить дари Амону.

В офіційних текстах фараонів називають божественними, і їх постійно зображують у товаристві божеств пантеону. Кожен фараон і його попередники вважалися наступниками богів, які правили Єгиптом у міфічні доісторичні часи[177]. Живих царів ототожнювали з Гором і називали «сином» багатьох чоловічих божеств, зокрема Осіріса та Ра; померлих царів уподібнювали цим старшим богам[178]. Дружин і матерів царів порівнювали з численними богинями. Кілька жінок, яким вдалося стати фараонами, як-от Хатшепсут, пов'язували себе з цими ж богинями, водночас приймаючи чимало елементів чоловічої символіки царської влади[179]. Фараони мали власні заупокійні храми[en], де для них здійснювалися ритуали що за життя, що після смерті[180]. Проте небагатьом фараонам поклонялися як богам ще тривалий час після їхньої смерті, а неофіційні тексти змальовують царів по-людському. Тож науковці розходяться в думках щодо того, наскільки щиро більшість єгиптян вірили в божественність царя. Можливо, його вважали богом лише під час проведення ним церемоній[181].

Хоч якою б мірою сприймалася ця віра, божественний статус царя був підґрунтям його ролі як представника Єгипту перед богами, адже він був ланкою між божественним та людським світами[182]. Єгиптяни вірили, що боги потребують житла у вигляді храмів, а також періодичного виконання ритуалів та принесення жертв, які їх живили. Усе це забезпечували культи, за якими наглядав цар, з їхніми жерцями та робітниками[183]. Однак, згідно з царською ідеологією, будівництво храмів вважалося прерогативою фараона, як і ритуали, які жерці зазвичай виконували від його імені[184]. Ці дії були складовою фундаментальної ролі царя — підтримання маат [185]. Цар і народ, який він уособлював, забезпечували богів маат, щоб вони й далі виконували свої функції, підтримуючи маат у космосі й тим самим даючи людям можливість жити[186].

Присутність у людському світі

[ред. | ред. код]

Хоча єгиптяни вірили, що їхні боги присутні в довкіллі, контакт між людським та божественним світами зазвичай обмежувався певними обставинами[187]. У літературі боги можуть показуватися людям у тілесній формі, але в реальному житті єгиптяни мали доступ лише до опосередкованих засобів спілкування[188].

За уявленнями єгиптян, ба бога періодично залишала божествений світ, щоб перебувати в зображеннях цього бога[189]. Вселяючись у ці зображення, боги виходили зі свого прихованого стану й прибирали тілесної форми[74]. Для єгиптян місце або об'єкт, що вважався ḏsr — «священним» — був відокремленим і ритуально чистим, а отже, придатним для перебування в ньому бога[190]. Храмові статуї та рельєфи, а також окремі священні тварини, як-от бик Апіс, служили, таким чином, божественними посередниками[191]. Зовсім інший спосіб взаємодії надавали сни та трансові стани. Вважалося, що в цих станах людина може наблизитися до богів і іноді отримати від них послання[192].

Statues of four seated figures in a dimly lit room
Рамсес II (другий праворуч) з богами Птахом, Амоном і Ра у святилищі Великого храму в Абу-Сімбелі.

Храми, де відбувалися державні ритуали, були наповнені зображеннями богів. Найважливішим храмовим образом була культова статуя у внутрішньому святилищі. Такі статуї зазвичай були меншими за людський зріст і виготовлялися з тих самих дорогоцінних матеріалів, з яких, як вважали, складалися тіла богів[194]. Багато храмів мали кілька святилищ, у кожному з яких містилася культова статуя, що зображала одного з богів певної групи, наприклад сімейної тріади[195]. Головного бога міста уявляли його володарем, а мешканців — слугами в його божественному домі, втіленому у вигляді храму. Боги, що перебували в храмах Єгипту, в сукупності уособлювали весь пантеон[196]. Однак багато божеств — як важливих, так і другорядних або ворожих — ніколи не мали власних храмів, хоча деякі з них були представлені у храмах інших богів[197].

Щоб уберегти священну силу в святилищі від скверни зовнішнього світу, єгиптяни обгороджували храмові святилища й суворо обмежували доступ до них. Тож ніхто, окрім царя та верховних жерців, не мав права контактувати з культовими статуями[198]. Виняток становили святкові процесії, коли статую виносили з храму, замкнену в переносному ковчезі[199], який зазвичай приховував її від сторонніх поглядів[200]. Проте люди мали й менш безпосередні способи взаємодії. В доступніших частинах храмів часто влаштовували невеликі місця для молитви — від дверних прорізів до окремих каплиць, розташованих біля задньої частини будівлі[201]. Крім того, громади зводили й утримували невеликі каплиці для власного користування, а деякі родини мали вівтарі всередині своїх домівок[202].

Втручання в людські життя

[ред. | ред. код]

Єгипетські боги впливали і на людське життя, і на загальний порядок природи. Цей божественний вплив поширювався здебільшого на сам Єгипет, адже традиційно вважалося, що чужинці перебувають поза межами божественного порядку. У період Нового царства, коли інші народи перебували під владою Єгипту, вважалося, що й вони підлягають доброзичливому правлінню сонячного бога так само, як і єгиптяни[203].

Тот, який наглядав за плином часу, вважався тим, хто визначає тривалість життя і для людей, і для богів[204]. Інші боги теж керували тривалістю людського життя, зокрема Месхенет і Рененутет — покровительки народження, а також Шаї — уособлення долі[205]. Отже, час і спосіб смерті становили головний зміст єгипетської концепції долі, хоча певною мірою ці божества керували й іншими подіями в житті. У кількох текстах згадано, що боги можуть впливати на людські рішення або надихати їх, діючи через «серце» людини — осередок почуттів та розуму за єгипетськими віруваннями. Богам приписували здатність диктувати свою волю — наставляти царя в управлінні країною та встановлювати порядок у храмовому житті. Проте в єгипетських текстах майже не згадуються випадки, коли боги диктують свою волю пересічним людям, і ці веління ніколи не переростали в божественно встановлений моральний кодекс[206]. Мораль у Стародавньому Єгипті ґрунтувалася на понятті маат, яке в стосунку до людського суспільства означало, що кожен повинен жити впорядковано, не порушуючи добробуту інших. Позаяк божества були поборниками маат, то мораль пов'язували з ними. Наприклад, саме вони після смерті судили моральну праведність людей, і за часів Нового царства вважалося, що для входження в потойбічний світ потрібен вирок про невинуватість на цьому суді. Однак загалом мораль спиралася радше на практичні способи дотримуватись маат у повсякденному житті, а не на суворі правила, встановлені богами[207].

Gold pendant with a figure of a child standing on a crocodile grasping snakes and gazelles
Амулет бога Шеда

Людина мала свободу волі знехтувати божественними настановами та вимогами маат до поведінки, але таким чином вона могла накликати на себе божественне покарання[208]. Це покарання здійснювалося через божественне ба — силу, яка виявляла могутність бога в людському світі. Стихійні лиха та людські хвороби вважалися наслідком гніву божественних ба [209]. З іншого боку, боги могли вилікувати праведну людину або навіть продовжити їй життя[210]. Обидва ці типи втручання зрештою уособилися в окремих божествах: Шеді, який з'явився в період Нового царства і уособлював божественне спасіння від лиха[211], та Петбе — апотропеїчному богові пізніх епох єгипетської історії, що мстив за проступки[212].

Єгипетські тексти дотримуються різних поглядів у питанні, чи несуть боги відповідальність, якщо люди страждають несправедливо. Нещастя часто тлумачилося як наслідок ісфету[en] — космічного безладу, протилежного маат, — тож боги не вважалися винними у спричиненні зла. Деяких божеств, тісно пов'язаних з ісфетом, наприклад Сета, могли звинувачувати у безладі у світі, не покладаючи провини на інших богів. Окремі тексти справді приписують богам причину людських страждань, тоді як інші містять теодицеї — виправдання богів[213]. Починаючи з часів Середнього царства, низка текстів пов'язували проблему зла у світі з міфом, у якому бог-творець бореться з людським повстанням проти своєї влади, а потім покидає земний світ. Через це людське беззаконня творець віддаляється від свого творіння, і страждання стає можливим. Тексти Нового царства вже не ставлять під сумнів справедливу природу богів так відверто, як твори Середнього царства. Вони наголошують на безпосередніх, особистих стосунках людей з божествами та на їхній здатності втручатися в людські справи. Люди цієї доби покладали надію на конкретних богів — що вони допоможуть і захистять їх упродовж життя. Як наслідок, дотримання ідеалів маат стало менш важливим, ніж здобуття прихильності богів як запоруки гарного життя[214]. Навіть фараони вважалися залежними від божественної допомоги, і після завершення епохи Нового царства державне управління дедалі більше залежало від оракулів, вустами яких передавалася воля богів[215].

Поклоніння

[ред. | ред. код]
Хунефер[en] схиляє коліна в пошані перед сонмом божеств[216].
Хунефер[en] схиляє коліна в пошані перед сонмом божеств[216].
Стела «Гор на крокодилах»[en], що зображує божество, яке тріумфує над небезпекою. Від Нового царства і аж до римської доби єгиптяни пили воду, яку перед тим виливали на такі стели, щоб увібрати цілющу силу Гора[217]

Офіційні релігійні практики, що підтримували маат на благо всього Єгипту, були пов'язані з релігійними практиками звичайних людей, проте відрізнялися від них[218]. Останні зверталися до богів по допомогу у розв'язанні власних життєвих проблем[219]. Офіційна релігія складалася з різноманітних ритуалів, що проводилися в храмах. Деякі обряди виконували щоденно, тоді як інші були святами, які відзначалися з більшими інтервалами й часто обмежувалися певним храмом чи божеством[202]. Боги приймали свої приношення під час щоденних церемоній, коли їхні статуї одягали, намащували пахощами та підносили їжу, а на їхню честь читали гімни[220]. Ці приношення, окрім підтримання маат для богів, прославляли життєдайну щедрість божеств і спонукали їх залишатися доброзичливими, а не мстивими[221].

Свята часто супроводжувалися церемоніальними процесіями, під час яких культове зображення бога виносили з храму в човноподібному святилищі. Такі процесії виконували різні функції[222]. У римську добу, коли вважалося, що місцеві божества всіх видів мають владу над розливом Нілу, під час процесій в багатьох громадах приносили храмові статуї до берегів річки, щоб боги могли викликати велику та родючу повінь[223]. Інші процесії подорожували між храмами, як-от коли статуя Хатхор із храму в Дендері відвідувала свого чоловіка Гора в храмі Едфу[222]. Ритуали, присвячені певному божеству, часто ґрунтувалися на його міфології. Такі ритуали були покликані повторити події міфічного минулого, відновлюючи сприятливий вплив первісних подій[224]. Під час свята Хояк на честь Осіріса його смерть і воскресіння ритуально відтворювалися в той час, коли починали сходити посіви. Повернення зелені символізувало воскресіння самого бога[225].

Особисте спілкування з богами мало багато форм. Люди, які хотіли отримати інформацію чи пораду, зверталися до оракулів, що діяли при храмах і нібито передавали відповіді богів на запитання[226]. Амулети та інші зображення захисних божеств використовували для відлякування демонів, які могли загрожувати добробуту людини[227], або щоб наділити власника позитивними рисами того чи іншого божества[228]. Під час приватних ритуалів силу богів закликали для досягнення особистих цілей — від лікування хвороб до проклинання ворогів[226]. Ці практики спиралися на хека — ту саму магічну силу, якою користувалися боги і яку, за переказами, творець дав людям, щоб вони могли відвертати нещастя. Виконавець приватного обряду часто перевтілювався в божество з міфу або навіть погрожував богові, щоб залучити його до досягнення бажаної мети[229]. Такі ритуали співіснували з приватними приношеннями та молитвами, і всі три способи були прийнятними засобами здобуття божественної допомоги[230].

Painted wood panel showing a woman with arms upraised toward a man with a falcon's head and a sun-disk crown. Chains of flowers-like shapes radiate from the disk toward the woman's face.
Жінка поклоняється Ра-Горахті, який благословляє її променями світла[231]

Молитви та приватні підношення зазвичай називають «особистою побожністю» — діями, що відображають тісний зв'язок між людиною та божеством. Свідчення особистої побожності до Нового царства нечисленні. Вотивні дари та особисті імена, багато з яких є теофорними, свідчать, що простолюдини відчували певний зв'язок між собою та своїми богами, проте виразні докази відданості божествам з'являються лише в період Нового царства, а найбільше проявляються наприкінці тієї епохи[232]. Науковці по-різному пояснюють значення цієї зміни — чи була безпосередня взаємодія з богами новим явищем, чи розвинулась із давніших традицій[233]. Єгиптяни тепер виражали свою відданість через нову форму діяльности в храмах і навколо них[234]. Вони записували на стелах свої молитви та подяки за божественну допомогу, приносили підношення у вигляді статуеток, що зображували богів, яким вони молилися, або які символізували бажаний результат. Отож, рельєфне зображення Хатор та статуетка жінки могли однаково втілювати молитву про плідність. Іноді людина обирала певного бога як свого покровителя, присвячуючи йому своє майно або працю. Такі практики зберігались аж до пізніх періодів єгипетської історії[235]. У ці пізні епохи з'явилися й нові релігійні звичаї, зокрема практика приносити муміфікованих тварин[en] як дари богам, що мали зооморфний образ — наприклад, мумії котів приносили богині Баст[236]. Деякі великі божества з офіційного пантеону нечасто згадувалися в народному культі, проте багато державних богів посідали помітне місце в народній традиції[32].

В період Нового царства поклоніння деяким єгипетським богам поширилось і на сусідні землі, особливо Ханаан та Нубію, коли ці регіони перебували під владою фараонів. У Ханаані запозичені божества, зокрема Хатхор, Амон та Сет, часто синкретизувалися з місцевими богами, які, зі свого боку, потрапляли до Єгипту[237]. Імовірно, єгипетські божества не мали постійних храмів у Ханаані, [238] і після втрати Єгиптом контролю над цією територією їхній вплив там зменшився[237]. Натомість у Нубії було споруджено багато храмів на честь головних єгипетських богів та обожнених фараонів[239]. Після завершення єгипетського панування, запозичені боги, зокрема Амон та Ісіда, синкретизувалися з місцевими божествами й залишилися частиною релігії незалежного Кушитського царства[240]. Ці боги увійшли до нубійської ідеології царської влади подібно до того, як це було в Єгипті: Амона вважали божественним батьком царя, а Ісіду та інших богинь пов'язували з нубійською царицею Кандаке[en][241]. Культи деяких божеств поширились ще далі. Наприклад, Таурт стала богинею на мінойському Криті[242], а оракул Амона в оазі Сива був відомий і шанований у всьому Середземноморському регіоні[243].

Greco-Roman-style sculpture of the face of a man with a beard and ram's horns
Юпітер Аммон, поєднання імені Амон та римського бога Юпітера

Під владою грецької династії Птолемеїв, а згодом Риму, греки та римляни принесли до Єгипту власних божеств. Ці чужинці ототожнювали єгипетських богів із власними у межах греко-римської традиції interpretatio graeca[244]. Поклоніння чужоземним богам не поглинуло місцевих богів. Навпаки, грецьких та римських богів почали сприймати як прояви єгипетських. Єгипетські культи подекуди запозичували грецьку мову, філософію, іконографію[245] і навіть храмову архітектуру[246]. Тим часом культи кількох єгипетських божеств, зокрема Ісіди, Осіріса, Анубіса, форми Гора на ім'я Гарпократ, а також синкретичного греко-єгипетського бога Серапіса, були засвоєні римською релігією та поширилися по всій Римській імперії[247]. Римські імператори, подібно до царів Птолемеїв, закликали Ісіду та Серапіса, щоб підтвердити свою владу як у самому Єгипті, так і за його межами[248]. У складній суміші релігійних традицій імперії Тот перетворився на легендарного езотеричного вчителя Гермеса Трисмегіста[249], а Ісіда, яку шанували від Британії до Месопотамії[250], стала центром містерійного культу[en] в грецькому стилі[251]. Ісіда та Гермес Трисмегіст обидва посіли чільне місце в західній езотеричній традиції, що виникла з римського релігійного світу[252].

Храми та культи в самому Єгипті занепали[en], коли в III столітті н. е. почала руйнуватися римська економіка, а від IV століття християни стали придушувати шанування єгипетських божеств[245]. Останні офіційні культи — на острові Філи[en] — припинили існування в V або VI столітті[253][254]. Більшість вірувань, пов'язаних з самими богами, зникли протягом кількох століть, хоч залишки їх зберігалися в магічних текстах аж до VII—VIII століть. Натомість чимало практик, пов'язаних із поклонінням, як-от процесії та оракули, пристосувались до християнської ідеології і збереглися як частина коптської церкви[245]. З огляду на величину змін та різноманіття впливів, яких відтоді зазнала єгипетська культура, науковці не мають єдиної думки, чи походять якісь сучасні коптські обряди від тих, що практикували фараони. Утім, багато свят та інших традицій сучасних єгиптян, як християнських, так і мусульманських, нагадують поклоніння богам їхніх предків[255]. Наприкінці XX століття виникло кілька нових релігійних течій, об'єднаних спільною назвою кеметизм, які спираються на різні реконструкції давньоєгипетської релігії[256].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Wilkinson, 2003, с. 72.
  2. ↑ а б в Allen, 1999, с. 44—54, 59.
  3. ↑ а б в Leitz, 2004, с. 393—394.
  4. ↑ Hornung, 1982, с. 42.
  5. ↑ а б Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 8—11.
  6. ↑ а б Wilkinson, 2003, с. 26—28.
  7. ↑ Baines, 2001, с. 216.
  8. ↑ Hornung, 1982, с. 62.
  9. ↑ Baines, 2001, с. 76—79.
  10. ↑ Assmann, 2001, с. 7—8, 83.
  11. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 11—12.
  12. ↑ Wilkinson, 1999, с. 225—226.
  13. ↑ а б в Wilkinson, 2003, с. 12—15.
  14. ↑ Gundlach, 2001, с. 363.
  15. ↑ а б в г Traunecker, 2001a, с. 25—26.
  16. ↑ Hart, 2005, с. 143.
  17. ↑ Silverman, 1991, с. 10—13.
  18. ↑ David, 2002, с. 57.
  19. ↑ David, 2002, с. 50.
  20. ↑ Wilkinson, 1999, с. 264—265.
  21. ↑ Traunecker, 2001a, с. 29.
  22. ↑ Wilkinson, 2003, с. 92, 146.
  23. ↑ Hornung, 1982, с. 74.
  24. ↑ Wilkinson, 2003, с. 74.
  25. ↑ Wildung, 1977, с. 1—3, 31.
  26. ↑ Wildung, 1977, с. 31, 83.
  27. ↑ Baines, 1991, с. 158—159.
  28. ↑ Silverman, 1991, с. 58.
  29. ↑ Frankfurter, 2004, с. 160.
  30. ↑ Englund, 1989a, с. 9—10.
  31. ↑ Tobin, 1989, с. 18.
  32. ↑ а б Englund, 1989a, с. 19—20, 26—27.
  33. ↑ Allen, 2014, с. 54—55.
  34. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 26.
  35. ↑ Hart, 2005, с. 91, 147.
  36. ↑ Hart, 2005, с. 85—86.
  37. ↑ David, 2002, с. 58, 227.
  38. ↑ а б Tobin, 1989, с. 197—200.
  39. ↑ а б Traunecker, 2001a, с. 85—86.
  40. ↑ Hornung, 1982, с. 77—79.
  41. ↑ Assmann, 2001, с. 63.
  42. ↑ David, 2002, с. 57—58.
  43. ↑ Hornung, 1982, с. 98—99, 166—169.
  44. ↑ Wilkinson, 2003, с. 39.
  45. ↑ а б Meeks, 2001, с. 375.
  46. ↑ Lucarelli, 2010, с. 2—5.
  47. ↑ а б Frandsen, 2011, с. 59—62.
  48. ↑ Roccati, 2011, с. 93—96.
  49. ↑ Ritner, 2011, с. 3—5.
  50. ↑ Assmann, 2001, с. 68.
  51. ↑ Hornung, 1982, с. 207—209.
  52. ↑ Assmann, 2001, с. 57—64.
  53. ↑ Pinch, 2002, с. 57, 68, 84, 86.
  54. ↑ а б Traunecker, 2001a, с. 10—12.
  55. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 63, 70—72, 80.
  56. ↑ Wilkinson, 2003, с. 31.
  57. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 101—102, 107.
  58. ↑ а б Assmann, 2001, с. 112.
  59. ↑ Tobin, 1989, с. 38—40.
  60. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 161, 169.
  61. ↑ David, 2002, с. 81—83.
  62. ↑ Lesko, 1991, с. 91—96.
  63. ↑ Lesko, 1991, с. 104—106.
  64. ↑ Tobin, 1989, с. 58—59.
  65. ↑ Pinch, 2002, с. 76, 85.
  66. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 16—17, 19—22.
  67. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 21—22, 78—80.
  68. ↑ а б Hornung, 1982, с. 152—162.
  69. ↑ Egyptian texts do not expressly state that Osiris dies, and the same is true of other gods. The Egyptians avoided direct statements about inauspicious events such as the death of a beneficial deity. Nevertheless, the myth makes it clear that Osiris is murdered, and other pieces of evidence like the appearance of divine corpses in the Duat indicate that other gods die as well. By the Late Period (c. 664–323 BC), several sites across Egypt were said to be the burial places of particular deities[68].
  70. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 66—70.
  71. ↑ а б Hornung, 1982, с. 166—169.
  72. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 81—82, 87—90.
  73. ↑ Hornung, 1982, с. 178—182.
  74. ↑ а б Assmann, 2001, с. 17—19, 43—47.
  75. ↑ Silverman, 1991, с. 38—41.
  76. ↑ David, 2002, с. 154—155.
  77. ↑ а б Hornung, 1982, с. 66—68, 72.
  78. ↑ Graindorge, 2001, с. 305—307.
  79. ↑ Wilkinson, 2003, с. 210.
  80. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 97—100.
  81. ↑ Hornung, 1982, с. 90—91.
  82. ↑ Budde, 2011, с. 6—7.
  83. ↑ Wilkinson, 2003, с. 228.
  84. ↑ Hornung, 1982, с. 86.
  85. ↑ а б Hornung, 1982, с. 171.
  86. ↑ Baines, 2011, с. 52.
  87. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 129—130.
  88. ↑ а б Graves-Brown, 2010, с. 164.
  89. ↑ Wilkinson, 2003, с. 150, 156.
  90. ↑ Troy, 1986, с. 20, 25.
  91. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 105.
  92. ↑ а б Troy, 1986, с. 53—54.
  93. ↑ Pinch, 2002, с. 138—139.
  94. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 36—37, 131.
  95. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 169—170.
  96. ↑ Pinch, 2002, с. 130.
  97. ↑ Graves-Brown, 2010, с. 99—100, 103.
  98. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 68—69.
  99. ↑ Assmann, 2001, с. 101, 134.
  100. ↑ Lorton, 1999, с. 123.
  101. ↑ Wilkinson, 2003, с. 75.
  102. ↑ Traunecker, 2001a, с. 57—59.
  103. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 29—31.
  104. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 184.
  105. ↑ Pinch, 2002, с. 137, 146.
  106. ↑ а б в г Wilkinson, 2003, с. 74—79, 83—85.
  107. ↑ Wilkinson, 2003, с. 18, 74—75, 160.
  108. ↑ Englund, 1989b, с. 77—79, 81.
  109. ↑ Assmann, 2001, с. 238—239.
  110. ↑ David, 2002, с. 247.
  111. ↑ Baines, 1991, с. 188.
  112. ↑ The Egyptian word for "group of nine" was psḏt. The Greek-derived term ennead, which has the same meaning, is commonly used to translate it[106].
  113. ↑ а б Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 34—36.
  114. ↑ Wilkinson, 2003, с. 67.
  115. ↑ Lesko, 1999, с. 84.
  116. ↑ Wilkinson, 2003, с. 92—93, 146.
  117. ↑ Traunecker, 2001b, с. 221—222.
  118. ↑ Hornung, 1982, с. 126.
  119. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 53—54.
  120. ↑ Traunecker, 2001a, с. 20—23, 33—34.
  121. ↑ Allen, 2001, с. 161—162.
  122. ↑ Luft, 2001, с. 140.
  123. ↑ Traunecker, 2001a, с. 33.
  124. ↑ Wilkinson, 2003, с. 99.
  125. ↑ Hornung, 1982, с. 93.
  126. ↑ Pinch, 2002, с. 111, 128.
  127. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 69—71.
  128. ↑ Pinch, 2002, с. 66.
  129. ↑ Hornung, 1982, с. 73—74.
  130. ↑ Hart, 2005, с. 75.
  131. ↑ Frankfurter, 1998, с. 102, 145, 152.
  132. ↑ Pinch, 2002, с. 143.
  133. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 27.
  134. ↑ а б Wilkinson, 2003, с. 33—35.
  135. ↑ а б Hornung, 1982, с. 92, 96—97.
  136. ↑ Wilkinson, 2003, с. 119, 172, 187, 203.
  137. ↑ Teeter, 2011, с. 182—186.
  138. ↑ Baines, 2011, с. 62.
  139. ↑ Montserrat, 2000, с. 36—38.
  140. ↑ Baines, 2011, с. 64—65.
  141. ↑ Baines, 2011, с. 53—54, 63.
  142. ↑ а б Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 17—20.
  143. ↑ Wilkinson, 2003, с. 35—38.
  144. ↑ Hornung, 1982, с. 24—25.
  145. ↑ Wilkinson, 2003, с. 32, 36.
  146. ↑ Der Eine und die Vielen, revised several times since 1971. Its English translation, Conceptions of God in Egypt: The One and the Many, is listed in the "Works cited" section of this article.
  147. ↑ Hornung, 1982, с. 56—59, 234—235.
  148. ↑ Hornung, 1982, с. 235—237, 252.
  149. ↑ Tobin, 1989, с. 156—158.
  150. ↑ Assmann, 2001, с. 198—201, 237—243.
  151. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 55—59.
  152. ↑ а б Hornung, 1982, с. 110—117.
  153. ↑ Hart, 2005, с. 25.
  154. ↑ Hornung, 1982, с. 113.
  155. ↑ Hornung, 1982, с. 117—121.
  156. ↑ Bonhême, 2001, с. 401—405.
  157. ↑ Griffiths, 2001, с. 188—190.
  158. ↑ а б Hornung, 1982, с. 118—122.
  159. ↑ Wilkinson, 2003, с. 27.
  160. ↑ Traunecker, 2001a, с. 50—51.
  161. ↑ а б в Traunecker, 2001a, с. 46, 54.
  162. ↑ Wilkinson, 2003, с. 170, 176, 183, 200.
  163. ↑ Pinch, 2002, с. 115, 198—200.
  164. ↑ Frankfurter, 1998, p. 3.
  165. ↑ Divine clothing was sometimes affected by changes in human dress. In the New Kingdom, goddesses were depicted with the same vulture-shaped headdress used by queens in that period,[161]. and in Roman times, many apotropaic gods were shown in armor and riding on horseback like soldiers.[164]
  166. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 60.
  167. ↑ Traunecker, 2001a, с. 45.
  168. ↑ Robins, 2001, с. 291—293.
  169. ↑ Pinch, 2002, с. 136.
  170. ↑ Traunecker, 2001a, с. 48—50.
  171. ↑ Hornung, 1982, с. 107.
  172. ↑ Wilkinson, 2003, с. 169, 236, 241.
  173. ↑ Wilkinson, 1999, с. 251—252.
  174. ↑ Silverman, 1991, с. 22.
  175. ↑ Wilkinson, 1999, с. 168—170.
  176. ↑ Lorton, 1999, с. 128—129.
  177. ↑ Pinch, 2002, с. 85—87, 156—157.
  178. ↑ Wilkinson, 2003, с. 60—63, 75.
  179. ↑ Troy, 1986, с. 141—143.
  180. ↑ Teeter, 2011, с. 51.
  181. ↑ Wildung, 1977, с. 1—3.
  182. ↑ Morenz, 1973, с. 40—41.
  183. ↑ Teeter, 2011, с. 28—30, 41—53.
  184. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 123—125.
  185. ↑ Assmann, 2001, с. 4—5.
  186. ↑ Frandsen, 1989, с. 96, 100—105.
  187. ↑ Wilkinson, 2003, с. 42.
  188. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 21—23.
  189. ↑ Teeter, 2011, с. 39—45.
  190. ↑ Traunecker, 2001a, с. 30.
  191. ↑ Meeks та Favard-Meeks, 1996, с. 125—126, 129.
  192. ↑ Teeter, 2011, с. 101.
  193. ↑ Kozloff, 2001, с. 242—243.
  194. ↑ No surviving statues of deities are known for certain to have been cult images, although a few have the right characteristics to have served that purpose[193].
  195. ↑ Teeter, 2011, с. 39—43.
  196. ↑ Assmann, 2001, с. 27—30, 51—52.
  197. ↑ Wilkinson, 2003, с. 42, 162, 223—224.
  198. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 111.
  199. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 116—118.
  200. ↑ Lorton, 1999, с. 145.
  201. ↑ Teeter, 2011, с. 77—83.
  202. ↑ а б Thompson, 2001, с. 326—332.
  203. ↑ Morenz, 1973, с. 49—52, 57.
  204. ↑ Hornung, 1982, с. 155.
  205. ↑ Hart, 2005, с. 92, 136, 146.
  206. ↑ Morenz, 1973, с. 60—67, 72.
  207. ↑ Tobin, 1989, с. 180—183, 190.
  208. ↑ Baines, 1991, с. 163—164.
  209. ↑ Traunecker, 2001a, с. 33, 98.
  210. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 138—139.
  211. ↑ Ockinga, 2001, с. 44—46.
  212. ↑ Frankfurter, 1998, с. 116—119.
  213. ↑ Baines, 1991, с. 163—164, 186—187.
  214. ↑ Enmarch, 2008, с. 1—3.
  215. ↑ Assmann, 2001, с. 242.
  216. ↑ papyrus |. British Museum. www.britishmuseum.org (англ.). Процитовано 7 квітня 2024.
  217. ↑ Sternberg, 2004, с. 455—456.
  218. ↑ Baines, 1991, с. 126—127.
  219. ↑ Teeter, 2011, с. 76.
  220. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 90—91.
  221. ↑ Hornung, 1982, с. 203—206, 214.
  222. ↑ а б Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 95—96.
  223. ↑ Frankfurter, 1998, с. 42.
  224. ↑ Tobin, 1989, с. 28—30.
  225. ↑ Teeter, 2011, с. 58—63.
  226. ↑ а б Baines, 1991, с. 165—172.
  227. ↑ Frankfurter, 1998, с. 119, 175.
  228. ↑ Andrews, 2001, с. 81.
  229. ↑ Ritner, 2001, с. 321—326.
  230. ↑ David, 2002, с. 270—272, 283—286.
  231. ↑ Wilkinson, 2003, с. 33.
  232. ↑ Baines, 1991, с. 173—179.
  233. ↑ Luiselli, 2008, с. 1—4.
  234. ↑ Baines, 1991, с. 180—184.
  235. ↑ Teeter, 2011, с. 78—90, 102—103.
  236. ↑ David, 2002, с. 312—315.
  237. ↑ а б Morenz, 1973, с. 235—239.
  238. ↑ Traunecker, 2001a, с. 108—110.
  239. ↑ Morenz, 1973, с. 241—243.
  240. ↑ Yellin, 2012, с. 126—129.
  241. ↑ Morkot, 2012, с. 124.
  242. ↑ Wilkinson, 2003, с. 186.
  243. ↑ Mills, 2001, с. 500.
  244. ↑ Borgeaud, 2004, с. 392—393.
  245. ↑ а б в Frankfurter, 2004, с. 160—163.
  246. ↑ Naerebout, 2007, с. 545—547.
  247. ↑ Versluys, 2007, с. 3—6.
  248. ↑ Dunand та Zivie-Coche, 2004, с. 218—221.
  249. ↑ Struck, 2004, с. 650—652.
  250. ↑ Wilkinson, 2003, с. 143.
  251. ↑ Sfameni Gasparro, 2007, с. 41.
  252. ↑ Kadish, 2001, с. 507—509.
  253. ↑ а б Kockelmann, 2012, с. 6—8.
  254. ↑ It was long thought that Philae was closed by the armies of Юстиніан I between AD 535 and 537. Recent scholarship has challenged that view and argued that the temple cult ceased to function in the late fifth century, sometime after the last dated signs of activity in 456 or 457[253].
  255. ↑ Naguib, 2008, с. 2—5.
  256. ↑ Melton, 2009, с. 841, 847, 851, 855.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Давньоєгипетські_божества&oldid=47986145