Хатхор

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Хатхор (значення).

Хатхор
Хатор
Богиня радості, жіночності, краси, материнства, музики, танців, чужих земель, родючості, життя, нічного неба і зірок, покровителька рудників і рудокопів, лісів, Чумацького Шляху, захисниця людей в пустелі, покровителька фараонів
Міфологія	Стародавній Єгипет
Божество в	релігія Стародавнього Єгипту
В інших культурах	Афродіта
Батько	Ра, Птах
Чоловік	Хор
Діти	Баст
Частина від	єгипетська міфологія
Медіафайли у Вікісховищі

Хатхор у подобі корови

Хатхо́р або Хатор (єгипет. ḥwt-ḥr, трансліт. Дім Гора, дав.-гр. Ἁθώρ, копт. ϩⲁⲑⲱⲣ, Мероїт. 𐦠𐦴𐦫𐦢 Atari) — одна з головних богинь давньоєгипетської релігії, яка поставала в найрізноманітніших ролях. Як небесне божество вона була матір'ю або дружиною бога неба Гора та бога сонця Ра, обох пов'язаних із царською владою, а отже була символічною матір'ю їхніх земних втілень — фараонів. Вона належала до кількох богинь, які виступали як Око Ра — жіночий відповідник Ра, і в цьому втіленні мала грізний прояв, який захищав його від ворогів. Її доброзичливий прояв уособлював красу, музику, танець, радість, кохання, сексуальність та материнську турботу. Вона була дружиною кількох чоловічих божеств і матір'ю їхніх синів. Обидва ці прояви богині уособлювали уявлення давніх єгиптян про жіночність. Хатхор перетинала межі між світами, допомагаючи душам небіжчиків потрапити в потойбіччя.

Хатхор часто зображували у вигляді корови, що символізувало її материнський та небесний прояви, хоча найпоширенішим її образом була жінка з головним убором, що складався з коров'ячих рогів і сонячного диска. Крім того, її могли зображати у подобі левиці, кобри або сикомора.

Богинь великої рогатої худоби, подібних до Хатхор, зображували в єгипетському мистецтві ще в IV тисячолітті до н. е., проте сама вона, ймовірно, з'явилася лише за часів Стародавнього царства (прибл. 2686–2181 рр. до н. е.). За сприяння правителів Стародавнього царства вона стала одним із найважливіших божеств Єгипту. Їй було присвячено більше храмів, ніж будь-якій іншій богині; найвідомішим із них є храм Дендера у Верхньому Єгипті. Їй також поклонялися в храмах, присвячених її чоловікам. Єгиптяни пов'язували Хатхор з чужинними землями, як-от Нубією та Ханааном, та їхніми цінними товарами — ладаном, напівкоштовним камінням та іншими багатствами. Деякі народи на цих землях перейняли її культ. У самому стародавньому Єгипті до Хатхор зверталися з приватними молитвами та вотивними дарами, особливо жінки, які прагнули народити дитину.

За часів Нового царства (прибл. 1550–1070 рр. до н. е.) такі богині, як Мут та Ісіда, витіснили Хатхор з її центрального місця в царській ідеології, проте вона залишалася одним із найпопулярніших серед людей божеств. Після завершення доби Нового царства культ Хатхор дедалі більше затьмарювався культом Ісіди, однак її шанування тривало аж до зникнення давньоєгипетської релігії в перші століття нашої ери.

Походження

Промальовка палети Нармера (прибл.. 31 століття до н. е.). Обличчя жінки з рогами та вухами корови, що позначає Хатхор або Бат, зображене двічі у верхній частині палети та в рядку під поясом царя.

Зображення худоби часто трапляються в мистецтві додинастичного Єгипту (до прибл. 3100 року до н. е.), як і зображення жінок з піднятими, вигнутими руками, що нагадують форму бичачих рогів. Обидва типи зображень, можливо, позначають богинь, пов'язаних з худобою. Корови шанувалися в багатьох культурах, зокрема й у Стародавньому Єгипті, як символи материнства й годування, позаяк вони дбають про своїх телят і дають людям молоко. На палеті Герзе (кам'яна палета періоду Накада II, прибл. 3500–3200 до н. е.), зображено силует голови корови із загнутими всередину рогами, оточеними зорями. Ця палета свідчить, що ця корова також була пов'язана з небом, як і кілька богинь пізніших часів, яких зображували в такій самій формі: Хатхор, Мехет-Верет і Нут.

Попри ці ранні приклади, Хатхор однозначно не згадується й не зображується аж до IV династії (прибл. 2613–2494 до н. е.) Стародавнього царства, хоча кілька артефактів, що вказують на неї, можливо, походять ще з ранньодинастичного періоду (прибл. 3100–2686 до н. е.). Коли Хатхор уже виразно з'являється, її роги вигинаються назовні, на відміну від загнутих усередину в додинастичному мистецтві.

Божество у вигляді корови із загнутими всередину рогами зображене на палеті Нармера, що походить приблизно з початку єгипетської історії — і у верхній частині палети, і на поясі або фартусі царя Нармера. Єгиптолог Генрі Джордж Фішер припустив, що цим божеством може бути Бат — богиня, яку згодом зображували з жіночим обличчям та загнутими всередину рогами, що, ймовірно, відображає вигин коров'ячих рогів. Однак єгиптологиня Лана Трой ідентифікує уривок у текстах пірамід пізнього Стародавнього царства, який пов'язує Хатхор з «фартухом» царя — а це нагадує богиню на одежі Нармера, — і припускає, що богиня на палеті Нармера — це саме Хатхор, а не Бат.

У період IV династії культ Хатхор швидко вийшов на чільне місце. Вона витіснила раннього бога-крокодила, якому поклонялися в Дендері у Верхньому Єгипті, й стала заступницею цього міста, поступово поглинаючи культ богині Бат із сусіднього регіону Ху, тож у період Середнього царства (прибл. 2055–1650 до н. е.) ці два божества остаточно злилися в одне. Теологія, пов'язана з фараоном у Стародавньому царстві, на відміну від теології попередніх часів, зосереджувалася переважно навколо сонячного бога Ра як царя богів, батька та заступника земного царя. Хатхор піднеслася разом з піднесенням культу Ра й стала його міфологічною дружиною, а отже, божественною матір'ю фараона.

Ролі

Хатхор втілювалась у багатьох образах і виконувала безліч ролей. Єгиптолог Робін Ґіллам припускає, що це розмаїття образів виникло тоді, коли царський двір Стародавнього царства утверджував культ своєї богині, що поглинув місцеві культи численних богинь, яким поклонявся широкий загал. Цих місцевих богинь потім почали вважати лише проявами Хатхор. В єгипетських текстах прояви богині часто згадано як «Сім Хатхор», або, рідше, як набагато більшу кількість — аж до 362 Хатхор. Через це Ґіллам називає її «радше типом божества, ніж окремою сутністю». Розмаїття образів Хатхор віддзеркалює широкий спектр рис, які єгиптяни пов'язували з богинями. Більшою мірою, ніж будь-яке інше божество, Хатхор уособлювала уявлення давніх єгипетян про жіночність.

Богиня неба

Хатхор наділяли епітетами «володарка неба» та «володарка зір», і вважали її мешканкою неба поруч із Ра та іншими сонячними божествами. Єгиптяни уявляли небо водною поверхнею, якою пливе човен бога Сонця, і пов'язували його з первісними водами, з яких, за їхніми міфами про створення світу, Сонце з'явилося на початку часів. Цю космічну богиню-матір часто зображували у вигляді корови. Хатхор та Мехет-Верет обидві вважалися коровами, які народили бога сонця і тримали його між своїми рогами. За переказами, подібно до богині Нут, Хатхор щосвітанку народжувала бога сонця.

Єгипетське ім'я Хатхор — ḥwt-ḥrw або ḥwt-ḥr. Зазвичай його перекладають як «дім Гора», хоча можлива й інтерпретація «мій дім — це небо». Бог-сокіл Гор уособлював, серед іншого, сонце й небо. «Дім», про який ідеться в імені, може означати або небо, на якому живе Гор, або лоно богині, з якого він, як бог сонця, народжується щодня.

Сонячна богиня

Хатхор була сонячним божеством — жіночим відповідником сонячних богів, таких як Гор і Ра, — і була присутня в божественному почті, який супроводжував Ра під час його подорожі небом у своєму барку. Її зазвичай називали «Золотою», маючи на увазі сяйво сонця, і в написах у її храмі в Дендері сказано: «її промені освітлюють всю землю». Іноді Хатхор сполучали з іншою богинею — Небетхетепет, чиє ім'я може означати «Володарка підношень», «Володарка задоволення» або «Володарка вульви». У культовому центрі Ра в Геліополі Хатхор-Небетхетепет шанували як його дружину, тож єгиптолог Рудольф Антес припустив, що ім'я Хатхор вказувало на міфічний «Дім Гора» в Геліополі, пов'язаний з ідеологією царської влади.

Вона була однією з багатьох богинь, які виконували роль Ока Ра — жіночого уособлення сонячного диска та продовження власної сили Ра. Іноді Ра зображували всередині цього диска, що, на думку Лани Трой є свідченням того, що богиню-око розглядали як лоно, з якого народжується бог сонця. Здавалося б суперечливі ролі Хатхор — матері, дружини та дочки Ра — відповідали добовому циклу сонця. На заході сонця бог входив у тіло богині неба, запліднюючи її та зачинаючи божеств, що народжувалися з її лона на світанку: себе самого і богиню-око, яка згодом знову народжувала його. Отож Ра породжував свою дочку — богиню-око, яка, своєю чергою, породжувала його, свого сина, у вічному колі відродження.

Око Ра оберігало бога сонця від його ворогів. Його часто зображали у вигляді урея — кобри з піднятою головою,— або ж у вигляді левиці. Одну з форм Ока Ра, знану як «Хатхор Чотирьох Облич», зображали у вигляді чотирьох кобр, які, за переказами, дивляться в усі чотири сторони світу, охороняючи бога сонця від загроз. В цілій групі міфів, відомих від часів Нового царства (близько 1550—1070 рр. до н. е.), йдеться про наслідки виходу Богині-ока з-під контролю. У заупокійному тексті, знаному як «Книга Небесної Корови», Ра посилає Хатхор у вигляді Ока Ра, щоб покарати людей за змову проти його влади. Вона обертається богинею-левицею Сехмет і починає вбивати бунтівних людей, але Ра, бачачи, що так вона може знищити взагалі все людство, вирішує її зупинити. Він велить пофарбувати пиво в червоний колір і полити ним землю. Богиня-око випиває пиво, сплутавши його з кров'ю, і, сп'янівши, повертається до свого доброзичливого й прекрасного прояву — Хатхор. З цим міфом пов'язаний інший — про Богиню, що віддалилася, — знаний з пізнього та птолемеївського періодів. В ньому Богиня-око, іноді в образі Хатхор, повстає проти влади Ра й самовільно вирушає у далеку країну — Лівію, що на заході від Єгипту, або Нубію, що на півдні. Ослаблений втратою свого Ока, Ра посилає іншого бога, зазвичай Тота, щоб той повернув її. Утихомирившись, богиня повертається і стає дружиною бога Сонця або того, хто її повернув. Два прояви богині Ока — лютий і небезпечний супроти прекрасного й грайливого — віддзеркалювали єгипетське уявлення про те, що жінки, зі слів єгиптологині Керолін Ґрейвз-Браун, «ховають у собі обидва крайні почуття: гніву та кохання».

Музика, танці та веселощі

Сцена бенкету, зображена на стінах гробниці Небамуна, XIV ст. до н. е. Зображення музики та танців відсилає до Хатхор

Єгипетська релігія оспівувала чуттєві радощі життя, вважаючи їх дарами богів людству. Єгиптяни їли, пили, танцювали та музикували під час релігійних свят. Вони наповнювали повітря ароматами квітів і ладану. Багато епітетів Хатхор пов'язують її саме зі святкуванням; її називали володаркою музики, танцю, вінків, мирри та сп'яніння. У гімнах і храмових рельєфах музиканти на честь Хатхор грають на бубнах, арфах, лірах та систрі. Систр — інструмент, схожий на брязкальце, — мав особливе значення в культі Хатхор. З систром були пов'язані якісь додаткові еротичні уявлення, ба більше, відсилання до народження нового життя.

Ці прояви Хатхор були пов'язані з міфом про Око Ра. У переказі про Знищення людства Око втихомирювали пивом. У деяких версіях міфу про Богиню, що віддалилась, дика вдача Богині-ока пом'якшується, коли її задобрюють плодами цивілізації — музикою, танцями й вином. Воду щорічного розливу Нілу, забарвлену осадом у червоний колір, порівнювали з вином і з червоним пивом із міфу про Знищення людства. Тож свята, що припадали на час розливу річки, супроводжувалися питтям, музикою й танцями — як способом задобрити богиню, що повертається. У написі з храму Едфу про Хатхор сказано: «Боги грають їй на систрах, богині танцюють перед нею, щоб розвіяти її поганий настрій». У гімні на стінах храму Медамуд, присвяченому богині Рат-Тауї як прояву Хатхор, описано Свято сп'яніння (Свято Тех) як частину її міфічного повернення до Єгипту. Жінки несуть букети квітів, хмільні гультяї б'ють у барабани, а люди й тварини з чужинних країв танцюють перед нею, коли вона входить до святкового намету храму. Галас святкування відганяє ворожі сили й гарантує, що богиня залишатиметься у своєму радісному прояві, чекаючи на чоловіче божество храму — свого міфологічного чоловіка Монту, від якого вона народить сина.

Сексуальність, краса та кохання

Радісний, екстатичний прояв Хатхор вказує на її жіночу, врожаїсту силу. У деяких міфах про створення світу саме вона допомагала у його творенні. Бог-творець Атум, який містив у собі все суще, за переказом, шляхом мастурбації породив своїх дітей Шу та Тефнут, тим самим розпочавши процес творення. Рука, якою він це зробив, — Рука Атума — втілювала жіночий прояв його власної сутности й могла уособлюватися Хатхор, Небетхетепет або іншою богинею — Іусат. У пізньому міфі про створення світу, що походить із доби Птолемеїв (332–30 рр. до н. е.), центральну роль відведено богові Хонсу, а Хатхор виступає як богиня, з якою Хонсу спаровується, щоб уможливити акт творення.

Хатхор могла бути дружиною багатьох богів, серед яких Ра був лише найвизначнішим. Богиню Мут зазвичай вважали дружиною Амона — верховного божества часів Нового царства, якого часто пов'язували з Ра. Проте Мут рідко зображували поруч з Амоном у контекстах, пов'язаних із сексуальністю чи родючістю; у таких випадках поруч була саме Хатхор або Ісіда. У пізні періоди єгипетської історії прояв Хатхор з Дендери та прояв Гора з Едфу вважалися подружжям, а в різних версіях міфу про Богиню, що віддалилася, Хатхор-Раттауї була дружиною Монту , а Хатхор-Тефнут — дружиною Шу.

Сексуальний прояв Хатхор знайшов відбиття в деяких оповіданнях. У загадковому уривку з оповідання Середнього царства, знаному як «Оповідь про пастуха», пастух зустрічає в болоті волохату, твариноподібну богиню, і його охоплює жах. Іншого разу він бачить її знову — вже як оголену, привабливу жінку. Більшість єгиптологів, що досліджували цей твір, вважають, що цією богинею є саме Хатхор або подібна до неї — така, що може бути дикою й небезпечною або сумирною й еротичною. На думку Томаса Шнайдера в цьому тексті мається на увазі, що між двома зустрічами з богинею пастух якимось робом утихомирив її. У «Суперечці Гора з Сетом» — оповіданні часів Нового царства про диспут між цими двома богами, — Ра засмучується після образи з боку іншого божества, Бабі, і лягає на спину наодинці. Згодом Хатхор оголює перед ним свої статеві органи, і Ра, засміявшись, підводиться, щоб знову виконувати свої обов'язки царя богів. Вважалося, що життя й порядок залежать від діяльності Ра, тож цей епізод має на увазі, що Хатхор відвернула катастрофічні наслідки його неробства. Її вчинок, можливо, підняв Ра настрій почасти тому, що сексуально збудив його, хоча не зовсім зрозуміло чому він сміявся.

Хатхор славили за її розкішне волосся. Єгипетська література містить відсилання до міфу, не описаному явно в жодному збереженому тексті, в якому Хатхор втрачає пасмо волосся, що символізувало її сексуальну привабливість. В одному тексті цю втрату порівнюють із втратою Гором свого Божественного Ока, а Сетом — своїх яєчок коли ці двоє богів боролися один з одним, маючи на увазі, що втрата пасма була для Хатхор такою ж руйнівною, як і скалічення органів для них.

Хатхор називали «володаркою кохання» — як продовження її сексуального прояву. У циклі любовних пісень із папірусу Честера Бітті І, створеному за часів ХХ династії (бл. 1189—1077 рр. до н. е.), чоловіки й жінки звертаються до неї з проханням дарувати їм їхніх коханих: «Я молився їй [Хатхор], і вона почула мою молитву. Вона судила мені мою кохану. І та сама, зі своєї волі, прийшла до мене».

Мати і цариця

Хатхор у подобі корови, що годує вименем Хатшепсут, жінку-фараона, у храмі Хатшепсут у Дейр-ель-Бахрі (XV століття до н. е.).

Хатхор вважали матір'ю різних божеств-дітей. Із самого її імені випливає, що її часто вважали одночасно матір'ю та дружиною Гора. Як дружина царя і мати його спадкоємця, Хатхор була божественним відповідником людських цариць.

Ісіду й Осіріса вважали батьками Гора в міфі про Осіріса вже від часів Стародавнього царства, але зв'язок між Гором і Хатхор, імовірно, є ще давнішим. Якщо це так, то Гора почали пов'язувати з Ісідою та Осірісом лише тоді, коли в добу Стародавнього царства сформувався сам міф про Осіріса. Навіть після того, як Ісіда остаточно утвердилася як мати Гора, Хатхор і надалі з'являлася в цій ролі, особливо в сценах, де вона годує фараона молоком. Зображення Хатхор-корови з дитям у заростях папірусу символізували міфологічний сюжет його вигодовування у віддалених болотах. Молоко богинь було знаком божественного й царського статусу. Отож сцени, де Хатхор годує молоком фараона, символізують його право на владу. Зв'язок Хатхор з Гором надавав її образові прояву цілительки: за переказами, вона зцілила Гора, повернувши йому втрачене око чи обидва ока після нападу Сета. У версії цього епізоду з оповідання «Суперечка Гора з Сетом» Хатхор знаходить Гора з вирваними очима й зцілює його рани молоком газелі.

Починаючи з періоду Пізнього царства (664—323 рр. до н. е.), храми здебільшого вшановували божественну родину — доросле чоловіче божество, його дружину та їхнього малолітнього сина. Для святкування народження місцевого божества-дитини споруджували прибудови, знані як маммісі. Бог-дитина уособлював циклічне оновлення космосу і був архетипом спадкоємця царської влади. Хатхор виступала матір'ю в багатьох таких місцевих божественних тріадах. У Дендері батьком був дорослий Гор з Едфу, матір'ю — Хатхор, а їхнім сином був Айхі — бог, чиє ім'я означає «гравець на систрі» і який уособлював радість, пов'язану з цим інструментом. У Ком-Омбо місцевий прояв Хатхор — Тасенетнофрет — вважали матір'ю сина Гора на ім'я Панебтаві. Серед інших дітей Хатхор було другорядне божество з міста Ху, на ім'я Неферхотеп, а також кілька дитячих проявів Гора.

Молочний сік сикомора, який єгиптяни вважали символом життя, став одним із символів Хатхор. Це «молоко» ототожнювали з водами розливу Нілу, а отже — з родючістю. У пізньоптолемеївську та римську добу в багатьох храмах існували міфи про створення світу, які переробили давні уявлення про цю подію. У версії з храму Хатхор у Дендері підкреслено, що саме вона, як жіноче сонячне божество, була першою істотою, що з'явилася з первісних вод, які передували творенню, а її життєдайне світло й молоко живили все суще.

Материнські прояви Хатхор можна порівняти з материнськими проявами Ісіди та Мут, однак між ними існує чимало відмінностей. Відданість Ісіди своєму чоловікові та турбота про їхню дитину являли собою соціально прийнятнішу форму любові, аніж нестримна сексуальність Хатхор, натомість характер Мут був радше владним, ніж чуттєвим. У тексті папірусу Інсінґера (I століття н. е.) вірну дружину, господиню дому, порівнюють з Мут, а Хатхор — з чужою жінкою, яка спокушає одруженого чоловіка.

Доля

Подібно до богині Месхенет, яка також опікувалася народженням, Хатхор була пов'язана з шаї — єгипетським поняттям долі, — особливо тоді, коли поставала у вигляді Семи Хатхор. У двох художніх творах часів Нового царства — казці «Про двох братів» та казці «Про приреченого принца» — Сім Хатхор з'являються при народженні головних персонажів і провіщають якою смертю вони помруть. Єгиптяни схильні були уявляти долю як щось невідворотне. Однак у казці «Про приреченого принца» головному героєві вдається уникнути однієї з можливих насильницьких смертей, що їх напророкували йому Сім Хатхор, і хоча кінець оповіді не зберігся, із наявних уривків можна припустити, що принц зможе уникнути своєї долі за допомогою богів.

Чужинні землі та товари

Статуя богині Хатхор у Британському музеї (Лондон, Велика Британія).

Хатхор була пов'язана з торгівлею та чужинними землями, можливо тому, що її роль богині неба пов'язувала її із зорями, а отже — з мореплавством, а також тому, що вважалося, ніби вона оберігає кораблі на Нілі та в морях за межами Єгипту так само, як охороняє сонячний барк Ра на небі. Міфологічні сюжети мандрів Богині-ока в Нубії або Лівії також пов'язували її з тими землями.

Єгипет підтримував торговельні відносини з прибережними містами Сирії та Ханаану, зокрема з Біблом, завдяки чому єгипетська релігія контактувала з релігіями цього регіону. У певний момент, можливо вже за часів Стародавнього царства, єгиптяни почали вважати богиню-заступницю Бібла — Баалат-Гебал — місцевим проявом Хатхор. Зв'язок Хатхор з Біблом був таким тісним, що в текстах з Дендери сказано, ніби вона там мешкала. Іноді єгиптяни ототожнювали з Хатхор войовничу ханаанську богиню Анат, якій почали поклонятися в Єгипті за часів Нового царства. На деяких ханаанських творах мистецтва зображено оголену богиню з кучерявою перукою — мотив, запозичений з іконографії Хатхор. Яку саме богиню втілюють ці зображення, невідомо, але єгиптяни перейняли її іконографію й почали вважати її окремим божеством — Кетеш, яке вони пов'язували з Хатхор.

Хатхор була тісно пов'язана із Синайським півостровом, який не вважався власне частиною Єгипту, але був районом єгипетських копалень міді, бірюзи та малахіту за часів Середнього та Нового царств. Один з епітетів Хатхор — «Володарка Мефкату» — ймовірно, стосувався саме бірюзи або всіх мінералів синьо-зеленого кольору. А ще її називали «Володаркою фаянсу» — синьо-зеленого керамічного матеріалу, який єгиптяни уподібнювали до бірюзи. Крім того, Хатхор шанували в різних районах каменоломень і копальнь Східної пустелі Єгипту, зокрема в аметистових шахтах Ваді ель-Худі, де її іноді називали «Володаркою Аметисту».

На південь від Єгипту вплив Хатхор, як вважали, поширювався на землю Пунт, яка простягалася вздовж узбережжя Червоного моря й була основним джерелом ладану, з яким пов'язували Хатхор, а також на Нубію, що лежала на північний захід від Пунту. В автобіографії Хархуфа — чиновника часів VI династії (бл. 2345—2181 рр. до н. е.) — описано його експедицію до земель у Нубії або поблизу неї, звідки він привіз цареві велику кількість чорного дерева, шкур пантер і ладану. У тексті ці екзотичні товари названо даром Хатхор фараонові. Єгипетські експедиції, що добували золото в Нубії, поширили її культ у цьому регіоні за часів Середнього та Нового царств, а фараони Нового царства спорудили кілька храмів Хатхор у тих частинах Нубії, як перебували під їхньою владою.

Потойбічне життя

Хатхор у подобі корови виходить з-за пагорба, що символізує Фіванський некрополь. Копія Книги мертвих XIII століття до н. е.

Хоча в «Текстах пірамід» — найдавніших єгипетських заупокійних текстах — Хатхор згадується рідко, її ім'я трапляється у написах на приватних гробницях тієї ж доби. У «Текстах саркофагів» часів Середнього царства та в пізніших джерелах Хатхор уже часто пов'язують з потойбічним життям.

Так само, як Хатхор перетинала рубіж між Єгиптом і чужинними землями, вона долала межу між світом живих і Дуатом — царством мертвих. Вона допомагала душам небіжчиків потрапити до Дуату й тісно пов'язувалася з місцями поховань, де цей перехід розпочинався. Некрополі — скупчення гробниць на західному березі Нілу — уособлювалися як богиня заходу Іментет, яку часто вважали проявом Хатхор. Наприклад, фіванський некрополь часто зображували як стилізовану гору, з-за якої виходить Хатхор у подобі корови. Її роль як богині неба також мала зв'язок з потойбічним життям. Позаяк богиня неба — Нут або Хатхор — допомагала Ра в його щоденному відродженні, вона відігравала важливу роль у давньоєгипетських уявленнях про життя після смерті, згідно з якими небіжчики, подібно до бога сонця, мали відродитися до нового життя. Самі саркофаги, гробниці та підземний світ вважалися лоном цієї богині, з якого повставала душа померлого.

У різних текстах Нут, Хатхор або Іментет приводили небіжчика до місця, де той отримував їжу та питво для вічного прогодування. Тож Хатхор, у своєму прояві як Іментет, часто з'являється на стінах гробниць, вітаючи померлого як свою дитину у блаженному потойбічному житті. У заупокійних текстах та творах мистецтва періоду Нового царства загробний світ часто зображували як радісний, родючий сад, за яким іноді доглядає Хатхор. Богиню, що вітає душі в потойбіччі, часто зображали у подобі дерева, яке подає воду небіжчикові. Найчастіше цю роль виконувала Нут, але іноді богиню-дерево ототожнювали з Хатхор.

Потойбічне життя мало й сексуальний вимір. У міфі про Осіріса вбитий бог Осіріс воскресає, коли спаровується з Ісідою та зачинає Гора. У сонячній теології союз Ра з небесною богинею забезпечує його власне відродження. Отже, статевий акт уможливлював відродження небіжчика, а богині, на кшталт Ісіди та Хатхор, пробуджували померлого до нового життя. Утім вони лише активізували життєдайну силу чоловічих божеств, а не відігравали головну роль у процесі воскресіння.

Стародавні єгиптяни додавали до імен небіжчиків ім'я Осіріса, щоб пов'язати їх із його воскресінням. Наприклад, жінку на ім'я Хенутмехіт називали «Осіріс-Хенутмехіт». З часом вони дедалі частіше пов'язували померлих як з чоловічими, так і з жіночими божественними силами. Уже наприкінці доби Стародавнього царства жінок іноді вважали такими, що долучаються до шанувальниць Хатхор у потойбіччі, так само як чоловіки ставали в ньому послідовниками Осіріса. За часів Третього перехідного періоду (бл. 1070—664 рр. до н. е.) єгиптяни почали додавати ім'я Хатхор до імен небіжчиць замість Осіріса. У деяких випадках жінок називали «Осіріс-Хатхор», як свідчення того, що їм мали сприяти життєдайні сили обох божеств. У ці пізні періоди Хатхор, подібно до Осіріса, іноді вважали володаркою потойбіччя.

Іконографія

Хатхор часто зображували у вигляді корови з сонячним диском між рогами, особливо коли вона вигодовувала царя. А ще вона бувало прибирала подобу жінки з головою корови. Проте найпоширенішим її образом була жінка в головному уборі, що складався з рогів і сонячного диска, часто у червоній або бірюзовій сукні-футлярі, або в убранні, що поєднувало обидва ці кольори. Іноді роги розміщувались на низькому модії або на головному уборі у вигляді грифа, що його єгипетські цариці часто носили за часів Нового царства. Позаяк Ісіда в цей період перейняла той самий головний убір, то обох богинь можна розрізнити лише за написами. Коли ж Хатхор постає як Іментет, то замість рогатого убору вона носить на голові знак заходу. Сім Хатхор іноді зображували у вигляді семи корів, яких супроводжувало другорядне божество неба і потойбіччя на ім'я Бик Заходу.

Окрім великої рогатої худоби, ще й інші тварини могли втілювати Хатхор. Урей був поширеним мотивом єгипетського мистецтва й міг символізувати різних богинь, ототожнених з Оком Ра. Коли Хатхор зображували у вигляді урея, то це символізувало люті та захисні прояви її натури. Вона також могла поставати у подобі левиці — образі зі схожим значенням. Натомість свійський кіт, якого іноді пов'язували з Хатхор, часто втілював утихомирений образ Богині-ока. Коли Хатхор зображували у вигляді дерева сикомору, то верхня частина її людського тіла виглядала зі стовбура.

Подібно до інших богинь, Хатхор могла мати при собі стебло папірусу як жезл, хоча іноді замість нього вона тримала скіпетр вас — символ влади, який зазвичай належав лише чоловічим божествам. Єдиними богинями, які могли тримати вас, були ті, що, як і Хатхор, мали зв'язок з Оком Ра. Крім того, вона часто тримала систр або намисто менат. Існувало два різновиди систру: простий — у формі петлі, і складніший — наос-систр, що мав форму наосу-святилища, з боків якого були волюти, що нагадували «вусики» емблеми Бат. Дзеркала також належали до її символів, тому що в Єгипті їх часто виготовляли з золота або бронзи, а отже вони символізували сонячний диск, а також тому, що їх пов'язували з красою та жіночністю. Ручки деяких дзеркал виготовляли у формі обличчя Хатхор. Намисто менат, що складалося з численних низок намистин, струшували під час церемоній на честь Хатхор — подібно до гри на систрі. Зображення менату іноді вважали втіленням самої богині.

Іноді Хатхор зображували як людське обличчя з коров'ячими вухами, подане анфас, а не в профільній перспективі, типовій для єгипетського мистецтва. У такому образі пасма її волосся по обидва боки обличчя часто завивалися в кучері. Таке маскоподібне обличчя почали розміщувати на капітелях колон ще наприкінці доби Стародавнього царства. Колони цього типу прикрашали багато храмів, присвячених Хатхор та іншим богиням. Ці колони мали два або чотири обличчя, що, ймовірно, символізувало двоїстість різних проявів богині або пильність Хатхор Чотирьох Облич. Дизайн хатхоричних колон мав складний зв'язок із формою систру. Обидва типи систрів могли мати маску Хатхор на ручці, а хатхоричні колони часто містили форму наос-систру над головою богині.

• 
  Статуя Хатхор. XIV століття до н. е.
• 
  Амулет Хатхор у подобі урея в головному уборі у формі наоса. Початок — середина І тис. до н. е.
• 
  Наос-систр з обличчям Хатхор. 305–282 рр. до н. е.
• 
  Дзеркало з обличчям Хатхор на ручці. XV ст. до н. е.
• Голова Хатхор з котами на головному уборі, частина тріскачки. Кінець II — початок I тис. до н. е.
  Голова Хатхор з котами на головному уборі, частина тріскачки. Кінець II — початок I тис. до н. е.
• 
  Намисто Малката Менат. XIV ст. до н. е.
• 
  Хатхорська капітель із Заупокійного храму Хатшепсут. XV ст. до н. е.

Поклоніння

Копія статуї Хатхор (у центрі) з богинею, що уособлює П'ятнадцятий ном Верхнього Єгипту (ліворуч), і царем IV династії Менкаурою (праворуч). XXVI ст. до н. е.

Зв'язок із царською владою

У ранньодинастичному періоді провідною богинею при царському дворі була Нейт, а за часів IV династії Хатхор стала богинею, найтісніше пов'язаною з царем. Засновник IV династії Снофру, можливо, звів на її честь храм, а Неферхетепес — дочка Джедефри, — була першою відомою жрицею Хатхор. Правителі доби Стародавнього Царства жертвували ресурси лише храмам, присвяченим конкретним царям або божествам, тісно пов'язаним із царською владою. Хатхор була одним з небагатьох божеств, які отримували такі пожертви. Правителі часів пізнього Стародавнього Царства особливо підтримували культ Хатхор у провінціях, аби тісніше пов'язати ті регіони з царським двором. Імовірно, вона увібрала риси тогочасних місцевих богинь.

Багато жінок із царського роду, хоча й не цариць, обіймали посади в культі Хатхор за часів Стародавнього царства. Ментухотеп II, який став першим фараоном Середнього царства, попри відсутність родинного зв'язку з правителями Стародавнього царства, прагнув легітимізувати своє правління тим, що зображував себе сином Хатхор. Саме за його царювання з'являються перші зображення Хатхор-корови, що годує вименем царя, а кількох жриць Хатхор зображували так, ніби вони були його дружинами, хоча, можливо, він насправді з ними не одружувався. У добу Середнього царства цариць дедалі частіше вважали утіленням самої богині, так само як цар був утіленням Ра. Такий наголос на ототожненні цариці з Хатхор зберігався і впродовж Нового царства. Починаючи з кінця XVIII династії, цариць стали зображати в головному уборі Хатхор. На зображенні свята сед Аменхотепа III, покликаного відзначити й поновити його владу, цар постає поруч із Хатхор і своєю дружиною Тією, що, можливо, означало символічний шлюб царя з богинею під час цього свята.

Хатшепсут — жінка, яка правила як фараон на початку Нового царства, — по-іншому підкреслювала свій зв'язок із Хатхор. Вона використовувала імена й титули, що пов'язували її з різними богинями, зокрема з Хатхор, аби узаконити своє правління на посаді, яка зазвичай належала чоловікам. Вона спорудила кілька храмів на честь Хатхор, зокрема й власний заупокійний храм, що мав присвячену богині каплицю, розмістивши його в Дейр-ель-Бахрі — місці, де культ Хатхор існував ще з часів Середнього царства.

Верховенство Амона за часів Нового царства надало більшого значення його дружині Мут, і водночас Ісіда почала з'являтися в ролях, які традиційно належали лише Хатхор, як-от богині, присутньої на сонячному барку. Попри зростання ролі цих божеств, Хатхор зберігала важливе місце впродовж усього Нового царства, особливо у сферах, пов'язаних з родючістю, сексуальністю та статусом цариць.

Після завершення періоду Нового царства Ісіда дедалі більше затьмарювала Хатхор та інших богинь, переймаючи їхні риси. У період Птолемеїв (305–30 рр. до н. е.), коли Єгиптом правили греки, а їхня релігія тісно взаємодіяла з єгипетською, династія Птолемеїв прийняла й видозмінила єгипетську ідеологію царської влади. Починаючи з Арсіної II, дружини Птолемея II, Птолемеї тісно пов'язували своїх цариць з Ісідою та кількома грецькими богинями, особливо зі своєю богинею кохання та сексуальности Афродітою. Хай там як, а греки, які називали єгипетських богів іменами зі свого пантеону (так звана практика interpretatio graeca), іноді величали Хатхор Афродітою. Риси Ісіди, Хатхор та Афродіти поєднували, щоб обґрунтувати ставлення до птолемеївських цариць як до богинь. Наприклад, поет Каллімах, прославляючи Береніку II за те, що вона пожертвувала своє волосся Афродіті, у творі «Аетія» натякнув на міф про загублене пасмо Хатхор, а іконографічні риси, спільні для Ісіди та Хатхор — як-от коров'ячі роги та головні убори у вигляді грифа, — з'являлися на зображеннях, що передавали птолемеївських цариць у подобі Афродіти.

Храми в Єгипті

Гіпостильна зала храму Хатхор у Дендері. І століття н. е.

Хатхор було присвячено більше храмів, ніж будь-якій іншій єгипетській богині. У добу Стародавнього царства головним осередком її культу був район Мемфіса, де «Сикоморовій Хатхор» поклонялися в багатьох місцях Мемфіського некрополя. В епоху Нового царства головним її святилищем у Мемфісі став храм Хатхор Південного Сикомора. У тому місці її вважали дочкою головного божества міста — Птаха. У Геліополі, що лежав на північний схід від Мемфіса, до культу Ра й Атума належав і храм Хатхор-Небетхетепет, споруджений, імовірно, ще за доби Середнього царства. Біля святилища росли верба та сикомор, яким, можливо, поклонялися як втіленням богині. Кілька міст на північ у дельті Нілу, зокрема Яму та Теренутіс, також мали присвячені їй храми.

Дендера — найстаріший храм Хатхор у Верхньому Єгипті — існував принаймні з часів IV династії. Після занепаду Стародавнього царства він перевершив за важливістю присвячені їй мемфітські храми. Упродовж усієї єгипетської історії багато фараонів робили до нього прибудови. Останню версію храму було споруджено за доби Птолемеїв і римського панування, і нині це один із найкраще збережених єгипетських храмів того періоду.

Коли правителі Стародавнього царства почали розбудовувати міста у Верхньому та Середньому Єгипті, осередки культу Хатхор виникли в багатьох місцях регіону, зокрема в Кусе, Ахмімі та Нага-ед-Дері. У Перший перехідний період (близько 2181—2055 рр. до н. е.) її культову статую з Дендери час од часу переносили до фіванського некрополя. На початку Середнього царства Ментухотеп II заснував у некрополі Дейр-ель-Бахрі постійний осередок її культу. У сусідньому поселенні Дейр-ель-Медіна, де за часів Нового царства мешкали будівельники гробниць некрополя, також існували храми Хатхор. Один з них продовжував функціювати і періодично перебудовувався навіть за доби Птолемеїв — після століть запустіння поселення.

У Стародавньому царстві більшість жерців Хатхор, навіть найвищого рангу, були жінки, і багато з них належали до царського роду. Упродовж періоду Середнього царства жінок дедалі менше призначали на найвищі жрецькі посади, тоді як зв'язок цариць із культом Хатхор міцнішав. Унаслідок цього жінки, які не належали до царського роду, зникли з вищих рангів її жрецтва, хоча вони й надалі служити музикантками та співачками в храмах по всьому Єгипту.

Найпоширенішим храмовим обрядом, присвяченим будь-якому божеству, був щоденний ритуал підношення, під час якого культове зображення чи статую божества одягали та приносили йому пожертви з їжі. Хоча щоденний ритуал був загалом однаковим у всіх єгипетських храмах, склад дарів міг різнитися залежно від того, якому божеству вони призначалися. Вино та пиво були звичайними підношеннями у всіх храмах, але особливо під час ритуалів на честь Хатхор. Крім того, їй та спорідненим із нею богиням часто дарували систри і намиста менат. У пізній період і за часів Птолемеїв їм також підносили пару дзеркал, що символізували сонце та місяць.

Свята

Багато щорічних свят на честь Хатхор супроводжувалися питтям і танцями, що мали ритуальне значення. Святкувальники, імовірно, прагнули досягти стану релігійного екстазу, який був рідкісним або взагалі відсутнім у давньоєгипетській релігії. Ґрейвз-Браун припускає, що учасники свят Хатхор прагнули досягти зміненого стану свідомости, щоб увійти у взаємодію з божественним світом. Одним із прикладів є Свято сп'яніння, під час якого відзначали повернення Ока Ра. Його святкували двадцятого дня місяця Тот у храмах Хатхор та інших Богинь-ока. Воно існувало вже в період Середнього царства, але найбільш знане воно з часів Птолемеїв та римського панування. Танці, їжа та пиятика під час цього свята символізували протилежність скорботі, голоду та спразі, які єгиптяни пов'язували зі смертю. Якщо напади шаленства Ока Ра приносили людям смерть, то Свято сп'яніння прославляло життя, достаток і веселощі.

Під час місцевого фіванського свята, знаного як Прекрасне свято долини, яке почали відзначати ще за часів Середнього царства, ідол Амона з Карнакського храму переправляли до храмів Фіванського некрополя, а місцеві мешканці йшли до гробниць своїх померлих родичів, де пили, їли та святкували. Хатхор не була задіяна в цьому святі до початку Нового царства, коли нічне перебування Амона в храмах Дейр-ель-Бахрі стали вважати його сексуальним єднанням з нею.

У кількох храмах доби Птолемеїв, зокрема Дендерському, єгипетський новий рік святкували низкою обрядів, призначених для того, щоб у цей час ідоли храмового божества «оживлялися» через контакт із богом сонця. Напередодні Нового року ідол Хатхор з Дендери переносили до вабету — спеціальної кімнати в храмі — і розміщували під стелею, прикрашеною зображеннями неба та сонця. У перший день Нового року, тобто перший день місяця Тот, ідол Хатхор підіймали на дах, щоб його освітило справжнє сонячне світло.

Найкраще задокументованим святом, присвяченим Хатхор, є інше птолемеївське свято — Прекрасного возз'єднання. Воно тривало впродовж чотирнадцяти днів у місяці Епіфі. Ідол Хатхор з Дендери везли човном до кількох храмових місць, щоб він «відвідав» богів цих храмів. Завершенням подорожі був храм Гора в Едфу, де ідол Хатхор з Дендери єднали з ідолом Гора з Едфу. В один зі святкових днів ці ідоли виносили до святилища, де, за переказами, були поховані первісні божества, зокрема бог сонця та Еннеада. Згідно з текстами, божественна пара виконувала обряди підношення для цих похованих богів. Багато єгиптологів розглядають це свято як ритуальний шлюб Гора і Хатхор, хоча Мартін Штадлер заперечує таку думку, вважаючи, що воно радше символізувало омолодження похованих богів-творців. К. Я. Блекер вважав Прекрасне возз'єднання ще одним святкуванням повернення Богині, що віддалилася, наводячи відсилання в храмових святкових текстах до міфу про сонячне око. Барбара Ріхтер твердить, що свято символізувало всі три значення одночасно. Вона зазначає, що народження Іхі — сина Гора та Хатхор — святкували в Дендері через дев'ять місяців після Прекрасного возз'єднання, тобто мається на увазі, що візит Хатхор до Гора символізував зачаття Іхі.

Третій місяць єгипетського календаря, Хатхор або Атир, носив ім'я богині. Святкування на її честь відбувалися упродовж місяця, хоча їх і не згадано в текстах з Дендери.

Поклоніння за межами Єгипту

Залишки святилища Хатхор у долині Тімна

Єгипетські царі ще за часів Стародавнього царства надсилали дари до храму Баалат-Гебал у Біблі, використовуючи ототожнення Баалат з Хатхор, щоб зміцнити тісні торговельні зв'язки з цим містом. За правління Тутмоса III було споруджено храм Хатхор — Володарки Бібла, хоча, можливо, то було лише святилище у храмі Баалат. Після занепаду Нового царства вплив Хатхор у Біблі зменшився разом із ослабленням торговельних зв'язків Єгипту з містом. Кілька артефактів початку I тисячоліття до н. е. вказують на те, що єгиптяни почали тоді ототожнювати Баалат уже з Ісідою. Міф про перебування Ісіди в Біблі, викладений грецьким автором Плутархом у творі «Про Ісіду та Осіріса» (II століття н. е.), засвідчує, що на той час Ісіда вже повністю витіснила Хатхор у цьому місті.

У мікенській гробниці в Пілосі, що датується XVI століттям до нашої ери, знайдено підвіску з зображенням обличчя Хатхор. Її присутність у похованні вказує на те, що мікенці, ймовірно, знали, що єгиптяни пов'язували Хатхор із потойбічним життям.

Єгиптяни звели кілька храмів на Синайському півострові. Найбільшим був комплекс у Серабіт-ель-Хадім, на західному боці півострова, присвячений переважно Хатхор як покровительці гірничої справи. Він діяв з середини Середнього царства майже до кінця Нового. У долині Тімна, на східному боці півострова — окраїні Єгипетської імперії, — у період Нового царства проводили сезонні гірничі експедиції. Там існувало святилище Хатхор, яке, ймовірно, пустувало в міжсезоння. Місцеві Мідіяни, яких єгиптяни залучали до гірничих робіт, можливо, приносили богині жертви, наслідуючи своїх наглядачів. Однак після того, як за часів XX династії єгиптяни покинули це місце, мідіяни влаштували там наметове святилище, присвячене вже своїм божествам.

На відміну від цього, нубійці на півдні цілком зробили Хатхор частиною своєї релігії. У період Нового царства, коли більша частина Нубії перебувала під єгипетським контролем, фараони звели на її території, зокрема у Фарасі та Міргіссі, кілька храмів на честь Хатхор. Аменхотеп III і Рамсес II також звели в Нубії храми, де вшановували своїх цариць як утілення богинь, серед яких була й Хатхор: дружину Аменхотепа, Тіє, — у Седейнзі, а дружину Рамсеса, Нефертарі, — в Малому храмі Абу-Сімбела. Незалежне царство Куш, що постало в Нубії після занепаду Нового царства, ґрунтувало свої уявлення про кушитських царів на царській ідеології Єгипту. Відповідно, Хатхор, Ісіду, Мут і Нут вважали міфологічними матерями кожного кушитського царя та ототожнювали з його родичками, насамперед з кандаке — кушитською царицею або царицею-матір'ю, — яка відігравала помітну роль у кушитській релігії. У Джебель-Баркалі, священному для Амона місці, кушитський цар Тахарка спорудив два храми — один на честь Хатхор, а інший на честь Мут як дружин Амона, — замінивши ними старі єгипетські святині доби Нового царства, які, можливо, були присвячені цим самим богиням. Проте серед єгипетських богинь, яким поклонялися в Нубії, найпопулярнішою стала Ісіда, і з часом її статус лише міцнішав. Отож, у мероїтський період нубійської історії (близько 300 р. до н. е. — 400 р. н. е.) Хатхор зображували в храмах переважно як супутницю Ісіди.

Народне поклоніння

Птолемеївська табличка із зображенням породілі, обабіч якої дві постаті Хатхор. IV—I століття до н. е.

Окрім офіційних і публічних храмових ритуалів, єгиптяни зверталися до божеств з особистих причин, поклоняючись їм приватно, зокрема у власних домівках. В Давньому Єгипті пологи становили небезпеку і для матері, і для дитини, однак діти були мріяними. Отож, плідність і безпечні пологи належали до найважливіших завдань народної релігії, а божествам родючості, як-от Хатхор і Таурт, часто поклонялися в домашніх вівтарях. Під час пологів єгиптянки сідали навпочіпки на цеглі, і єдина знана пологова цеглина, що збереглася з Давнього Єгипту, прикрашена зображенням жінки з немовлям, обабіч якої стоять Хатхор. На розкопах римських жител іноді знаходять теракотові статуетки у вигляді жінки з розкішним головним убором, що оголює свої статеві органи, як це робила Хатхор, коли хотіла розвеселити Ра. Значення цих фігурок невідоме, проте вважають, що вони зображають Хатхор або Ісіду, поєднану з Афродітою, яка робить жест, що символізує плідність або захист від злих сил.

Хатхор належала до невеликої групи божеств — разом із Амоном, Птахом і Тотом, — до яких люди найчастіше зверталися з особистими проблемами. Багато єгиптян залишали підношення в храмах або невеликих святилищах, присвячених богам, яким вони молилися. Більшість пожертв Хатхор мали радше символічне значення, ніж власну цінність. Поширеними були тканини із зображеннями богині, а також таблички та статуетки, що відтворювали її в тваринних образах. Різні види підношень могли означати різні прохання дарувальників, хоча їхнє точне значення здебільшого невідоме. Зображення Хатхор відсилали до її міфологічних ролей, як-от образ корови-матері на болоті. Підношення у вигляді систрів, можливо, мали на меті втихомирити небезпечні прояви богині й пробудити доброзичливі, тоді як фалічні предмети означали молитву про плідність, про що свідчить напис, виявлений на одному з них.

Крім того, деякі єгиптяни залишали письмові молитви до Хатхор, вирізьблені на стелах або написані у вигляді графіті. Молитви до таких богів, як Амон, засвідчують, що їх вважали здатними карати за провини й зцілювати тих, хто розкаявся. Натомість молитви до Хатхор містять лише згадки про певні блага, які вона могла дарувати, як-от ситну їжу за життя та щедрі поховальні дари після смерті.

Поховальні звичаї

Хатхор вітає Сеті I у потойбічному світі. XIII ст. до н. е.

Як божество потойбічного світу, Хатхор часто з'являлася в заупокійних текстах та мистецтві. Наприклад, у період раннього Нового царства вона, поряд з Осірісом та Анубісом, належала до трьох божеств, зображення яких найчастіше траплялися в оздобленні царських гробниць. В той час її часто показували як богиню, що вітає небіжчика у потойбіччі. Інші зображення відсилали до неї опосередкованіше. Наприклад, на рельєфах в гробницях доби Стародавнього царства чоловіки й жінки виконують ритуал «струшування папірусу». Його значення достеменно невідоме, проте за деякими написами, його виконували «для Хатхор», а шелест папірусних стебел, можливо, порівнювали з брязканням систра. Серед інших зображень Хатхор у гробницях — корова, що виходить із некрополя, намальованого в образі гори, а також сидяча богиня, яка наглядає за садом у потойбічному світі. Зображення Нут часто малювали або вирізьблювали на внутрішній стороні саркофагів, що символізували її лоно, з якого померлий мав відродитися у потойбіччі. За часів Третього перехідного періоду Хатхор почали зображати на дні саркофага, а Нут — на внутрішньому боці його віка.

У мистецьких творах гробниць XVIII династії часто зображено людей, які п'ють, танцюють і грають на музичних інструментах, а також тримають намиста менат і систри — усі ці образи відсилають до Хатхор. Такі сцени, можливо, зображають приватні бенкети, що відбувалися перед гробницями на вшанування небіжчиків, або ж зібрання під час храмових свят, як-от Прекрасного свята долини. Вважалося, що під час свят встановлюється зв'язок між людським і божественним світами, а отже — між живими та мертвими. Отож, у написах з гробниць часто висловлено побажання, щоб померлий міг брати участь у святах, насамперед тих, що присвячені Осірісу. Утім, святкові зображення в гробницях можуть стосуватися ще й свят, пов'язаних з Хатхор, як-от Свята сп'яніння, або приватних бенкетів, що також мали з нею тісний зв'язок. Пиття та танці під час цих свят, можливо, мали на меті захмелити святкувальників, як-от на Святі сп'яніння, аби вони могли спілкуватися з душами померлих.

Хатхор, за переказами, приносила померлим підношення ще за часів Стародавнього царства, а заклинання, що дозволяли і чоловікам, і жінкам долучитися до її почту в потойбіччі, з'являються вже у Текстах саркофагів. Деякі поховальні предмети, що зображують небіжчиць як богинь, можливо, відтворюють їх як послідовниць Хатхор, хоча невідомо, чи йдеться саме про неї, чи про Ісіду. Зв'язок між Хатхор і небіжчицями зберігався аж до римського періоду — останнього етапу давньоєгипетської релігії перед її зникненням.

Див. також

• 161 Атхор — астероїд, названий на честь богині.

Джерела

• Assmann, Jan (2005) [German edition 2001]. Death and Salvation in Ancient Egypt. Translated by David Lorton. Cornell University Press. ISBN 978-0801442414.
• Billing, Nils (2004). Writing an Image: The Formulation of the Tree Goddess Motif in the Book of the Dead, Ch. 59. Studien zur Altägyptischen Kultur. 32: 35—50. JSTOR 25152905.
• Bleeker, C. J. (1973). Hathor and Thoth: Two Key Figures of the Ancient Egyptian Religion. Brill. ISBN 978-9004037342.
• Cheshire, Wendy A. (2007). Aphrodite Cleopatra. Journal of the American Research Center in Egypt. 43: 151—191. JSTOR 27801612.
• Cooney, Kathlyn M. (Грудень 2010). Gender Transformation in Death: A Case Study of Coffins from Ramesside Period Egypt (PDF). Near Eastern Archaeology. 73 (4): 224—237. doi:10.1086/NEA41103940. JSTOR 41103940. S2CID 166450284. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2020.
• Cornelius, Izak (2004). The Many Faces of the Goddess: The Iconography of the Syro-Palestinian Goddesses Anat, Astarte, Qedeshet, and Asherah c. 1500–1000 BCE. Academic Press Fribourg / Vandenhoeck & Ruprecht Göttingen. ISBN 978-3727814853 та 978-3525530610
• Cruz-Uribe, Eugene (1994). The Khonsu Cosmogony. Journal of the American Research Center in Egypt. 31: 169—189. doi:10.2307/40000676. JSTOR 40000676.
• Darnell, John Coleman (1995). Hathor Returns to Medamûd. Studien zur Altägyptischen Kultur. 22: 47—94. JSTOR 25152711.
• Derriks, Claire (2001). Mirrors. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 2. Oxford University Press. с. 419—422. ISBN 978-0195102345.
• Espinel, Andrés Diego (2002). The Role of the Temple of Ba'alat Gebal as Intermediary between Egypt and Byblos during the Old Kingdom. Studien zur Altägyptischen Kultur. 30: 103—119. JSTOR 25152861.
• Espinel, Andrés Diego (2005). A Newly Identified Stela from Wadi el-Hudi (Cairo JE 86119). The Journal of Egyptian Archaeology. 91: 55—70. doi:10.1177/030751330509100104. JSTOR 3822393. S2CID 190217800.
• Finnestad, Ragnhild (1999). Enjoying the Pleasures of Sensation: Reflections on A Significant Feature of Egyptian Religion (PDF). У Teeter, Emily; Larson, John A. (ред.). Gold of Praise: Studies on Ancient Egypt in Honor of Edward F. Wente. The Oriental Institute of the University of Chicago. с. 111—119. ISBN 978-1885923097. Архів (PDF) оригіналу за 20 квітня 2015.
• Fischer, Henry George (1962). The Cult and Nome of the Goddess Bat. Journal of the American Research Center in Egypt. 1: 7—18. doi:10.2307/40000855. JSTOR 40000855.
• Fisher, Marjorie M. (2012). Abu Simbel. У Fisher, Marjorie M.; Lacovara, Peter; Ikram, Salima; D'Auria, Sue (ред.). Ancient Nubia: African Kingdoms on the Nile. The American University in Cairo Press. с. 356–360. ISBN 978-9774164781.
• Frandsen, Paul John (1999). On Fear of Death and the Three bwts Connected with Hathor (PDF). У Teeter, Emily; Larson, John A. (ред.). Gold of Praise: Studies on Ancient Egypt in Honor of Edward F. Wente. The Oriental Institute of the University of Chicago. с. 131—148. ISBN 978-1885923097. Архів (PDF) оригіналу за 20 квітня 2015.
• Gillam, Robyn A. (1995). Priestesses of Hathor: Their Function, Decline and Disappearance. Journal of the American Research Center in Egypt. 32: 211—237. doi:10.2307/40000840. JSTOR 40000840.
• Goedicke, Hans (1978). Cult-Temple and 'State' During the Old Kingdom in Egypt. У Lipiński, Edward (ред.). State and Temple Economy in the Ancient Near East. Departement Oriëntalistiek. с. 113—130. ISBN 978-9070192037.
• Goedicke, Hans (Жовтень 1991). The Prayers of Wakh-ʿankh-antef-ʿAa. Journal of Near Eastern Studies. 50 (4): 235—253. doi:10.1086/373513. JSTOR 545487. S2CID 162271458. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 2 квітня 2020.
• Graham, Geoffrey (2001). Insignias. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 2. Oxford University Press. с. 163—167. ISBN 978-0195102345.
• Graves-Brown, Carolyn (2010). Dancing for Hathor: Women in Ancient Egypt. Continuum. ISBN 978-1847250544.
• Griffiths, J. Gwyn (2001). Isis. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 2. Oxford University Press. с. 188—191. ISBN 978-0195102345.
• Harrington, Nicola (2016). The Eighteenth Dynasty Egyptian Banquet: Ideals and Realities. У Draycott, Catherine M.; Stamatopolou, Maria (ред.). Dining and Death: Interdisciplinary Perspectives on the 'Funerary Banquet' in Ancient Art, Burial and Belief. Peeters. с. 129—172. ISBN 978-9042932517.
• Hart, George (2005). The Routledge Dictionary of Egyptian Gods and Goddesses, Second Edition. Routledge. с. 61—65. ISBN 978-0203023624.
• Hassan, Fekri A. (1992). Primeval Goddess to Divine King: The Mythogenesis of Power in the Early Egyptian State. У Friedman, Renee; Adams, Barbara (ред.). The Followers of Horus: Studies Dedicated to Michael Allen Hoffman. Oxbow Books. с. 307—319. ISBN 978-0946897445.
• Hoffmeier, James K. (2001). Fate. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 1. Oxford University Press. с. 507—508. ISBN 978-0195102345.
• Hollis, Susan Tower (2009). Hathor and Isis in Byblos in the Second and First Millennia BCE. Journal of Ancient Egyptian Interconnections. 1 (2). doi:10.2458/azu_jaei_v01i2_tower_hollis. ISSN 1944-2815.
• Hollis, Susan Tower (2020). Five Egyptian Goddesses: Their Possible Beginnings, Actions, and Relationships in the Third Millennium BCE. Bloomsbury Academic. ISBN 978-1-7809-3595-9.
• Kendall, Timothy (2010a). B 200 and B 300: Temples of the Goddesses Hathor and Mut (PDF). Jebel Barkal History and Archaeology. National Corporation of Antiquities and Museums (NCAM), Sudan. Архів (PDF) оригіналу за 11 вересня 2018. Процитовано 10 вересня 2018.
• Kendall, Timothy (2010b). The Napatan Period. Jebel Barkal History and Archaeology. National Corporation of Antiquities and Museums (NCAM), Sudan. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 10 вересня 2018.
• Lesko, Barbara S. (1999). The Great Goddesses of Egypt. University of Oklahoma Press. ISBN 978-0806132020.
• Lesko, Barbara S. (2008). Household and Domestic Religion in Egypt. У Bodel, John; Olyan, Saul M. (ред.). Household and Family Religion in Antiquity. Blackwell. с. 197—209. ISBN 978-1405175791.
• Lobell, Jarrett A. (Березень–квітень 2020). Field of Tombs. Archaeology. 73 (2).
• Manniche, Lise (2010). The Cultic Significance of the Sistrum in the Amarna Period. У Woods, Alexandra; McFarlane, Ann; Binder, Susanne (ред.). Egyptian Culture and Society: Studies in Honour of Naguib Kanawati. Conseil Suprême des Antiquités de l'Égypte. с. 13—26. ISBN 978-9774798450.
• McClain, Brett (2011). Wendrich, Willeke (ред.). Cosmogony (Late to Ptolemaic and Roman Periods). UCLA Encyclopedia of Egyptology. ISBN 978-0615214030. Процитовано 10 вересня 2018.
• Meeks, Dimitri; Favard-Meeks, Christine (1996) [French edition 1993]. Daily Life of the Egyptian Gods. Translated by G. M. Goshgarian. Cornell University Press. ISBN 978-0801431159.
• Morris, Ellen F. (2007). Sacred and Obscene Laughter in 'The Contendings of Horus and Seth', in Egyptian Inversions of Everyday Life, and in the Context of Cultic Competition. У Schneider, Thomas; Szpakowska, Kasia (ред.). Egyptian Stories: A British Egyptological Tribute to Alan B. Lloyd on the Occasion of His Retirement. Ugarit-Verlag. с. 197—224. ISBN 978-3934628946.
• Morris, Ellen F. (2011). Paddle Dolls and Performance. Journal of the American Research Center in Egypt. 47: 71—103. doi:10.7916/D8PK1ZM4. JSTOR 24555386.
• Morkot, Robert G. (2012). Sedeinga. У Fisher, Marjorie M.; Lacovara, Peter; Ikram, Salima; D'Auria, Sue (ред.). Ancient Nubia: African Kingdoms on the Nile. The American University in Cairo Press. с. 325–328. ISBN 978-9774164781.
• Pinch, Geraldine (1993). Votive Offerings to Hathor. Griffith Institute. ISBN 978-0900416545.
• Pinch, Geraldine (2002). Egyptian Mythology: A Guide to the Gods, Goddesses, and Traditions of Ancient Egypt. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-517024-5.
• Poo, Mu-Chou (2009) [First edition 1995]. Wine and Wine Offering in the Religion of Ancient Egypt. Routledge. ISBN 978-0710305015.
• Poo, Mu-Chou (2010). Wendrich, Willeke (ред.). Liquids in Temple Ritual. UCLA Encyclopedia of Egyptology. ISBN 978-0615214030. Процитовано 10 вересня 2018.
• Quirke, Stephen (2001). The Cult of Ra: Sun Worship in Ancient Egypt. Thames and Hudson. ISBN 978-0500051078.
• Richter, Barbara A. (2016). The Theology of Hathor of Dendera: Aural and Visual Scribal Techniques in the Per-Wer Sanctuary. Lockwood Press. ISBN 978-1937040512.
• Ritner, Robert K. (1990). O. Gardiner 363: A Spell Against Night Terrors. Journal of the American Research Center in Egypt. 27: 25—41. doi:10.2307/40000071. JSTOR 40000071.
• Ritner, Robert K. (2008). Household Religion in Ancient Egypt. У Bodel, John; Olyan, Saul M. (ред.). Household and Family Religion in Antiquity. Blackwell. с. 171—196. ISBN 978-1405175791.
• Roberts, Alison (1997) [First edition 1995]. Hathor Rising: The Power of the Goddess in Ancient Egypt. Inner Traditions International. ISBN 978-0892816217.
• Roberts, Alison (2000). My Heart My Mother: Death and Rebirth in Ancient Egypt. NorthGate Publishers. ISBN 978-0952423317.
• Robins, Gay (1999). The Names of Hatshepsut as King. The Journal of Egyptian Archaeology. 85: 103—112. doi:10.1177/030751339908500107. JSTOR 3822429. S2CID 162426276.
• Sadek, Ashraf I. (1988). Popular Religion in Egypt during the New Kingdom. Gerstenber. ISBN 978-3806781076.
• Sandri, Sandra (2012). Terracottas. У Riggs, Christina (ред.). The Oxford Handbook of Roman Egypt. Oxford University Press. с. 630—647. ISBN 978-0199571451.
• Schneider, Thomas (2007). Contextualising the Tale of the Herdsman. У Schneider, Thomas; Szpakowska, Kasia (ред.). Egyptian Stories: A British Egyptological Tribute to Alan B. Lloyd on the Occasion of His Retirement. Ugarit-Verlag. с. 309—318. ISBN 978-3934628946.
• Selden, Daniel L. (Жовтень 1998). Alibis (PDF). Classical Antiquity. 17 (2): 289—412. doi:10.2307/25011086. JSTOR 25011086. Архів (PDF) оригіналу за 21 липня 2018.
• Smith, Mark (2017). Following Osiris: Perspectives on the Osirian Afterlife from Four Millennia. Oxford University Press. ISBN 978-0199582228.
• Stadler, Martin (2008). Wendrich, Willeke (ред.). Procession. UCLA Encyclopedia of Egyptology. ISBN 978-0615214030. Процитовано 10 вересня 2018.
• Teeter, Emily (2011). Religion and Ritual in Ancient Egypt. Cambridge University Press. ISBN 978-0521613002.
• te Velde, Herman (2001). Mut (PDF). У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 2. Oxford University Press. с. 454—455. ISBN 978-0195102345. Архів (PDF) оригіналу за 24 березня 2016.
• Thompson, Stephen E. (2001). Cults: An Overview. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 1. Oxford University Press. с. 326—332. ISBN 978-0195102345.
• Traunecker, Claude (2001) [French edition 1992]. The Gods of Egypt. Translated by David Lorton. Cornell University Press. ISBN 978-0801438349.
• Troy, Lana (1986). Patterns of Queenship in Ancient Egyptian Myth and History. Acta Universitatis Upsaliensis. ISBN 978-9155419196.
• Verner, Miroslav (2013) [Czech edition 2010]. Temple of the World: Sanctuaries, Cults, and Mysteries of Ancient Egypt. Translated by Anna Bryson-Gustová. The American University in Cairo Press. ISBN 978-9774165634.
• Vischak, Deborah (2001). Hathor. У Redford, Donald B. (ред.). The Oxford Encyclopedia of Ancient Egypt. Т. 2. Oxford University Press. с. 82—85. ISBN 978-0195102345.
• Wilkinson, Richard H. (1993). Symbol and Magic in Egyptian Art. Thames & Hudson. ISBN 978-0500236635.
• Wilkinson, Richard H. (2000). The Complete Temples of Ancient Egypt. Thames and Hudson. ISBN 978-0500051009.
• Wilkinson, Richard H. (2003). The Complete Gods and Goddesses of Ancient Egypt. Thames & Hudson. ISBN 978-0500051207.
• Wilkinson, Toby (1999). Early Dynastic Egypt. Routledge. ISBN 978-0203024386. Text Version
• Woods, Alexandra (2011). Zšš wꜣḏ Scenes of the Old Kingdom Revisited (PDF). У Strudwick, Nigel; Strudwick, Helen (ред.). Old Kingdom: New Perspectives. Egyptian Art and Archaeology 2750–2150 BC. Proceedings of a Conference at the Fitzwilliam Museum Cambridge, May 2009. Oxbow Books. с. 314—319. ISBN 978-1842174302. Архів (PDF) оригіналу за 3 квітня 2019.
• Yellin, Janice W. (2012). Nubian Religion. У Fisher, Marjorie M.; Lacovara, Peter; Ikram, Salima; D'Auria, Sue (ред.). Ancient Nubia: African Kingdoms on the Nile. The American University in Cairo Press. с. 125–144. ISBN 978-9774164781.
• Zernecke, Anna Elise (2013). The Lady of the Titles: The Lady of Byblos and the Search for Her 'True Name'. Die Welt des Orients. 43 (2): 226—242. doi:10.13109/wdor.2013.43.2.226. JSTOR 23608857.