Дев'ята планета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дев'ята планета
Planet Nine Orbit (without background).svg
Орієнтовна орбіта планети (жовтогарячим) та орбіти деяких віддалених транснептунових об'єктів (рожевим)[Прим. 1].
Відкриття
Відкривач Батигін Констянтин Юрійович і Майкл E. Браун
Позначення
Названа на честь 9
Тимчасові назви Фатті
(англ. Phattie)
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 60—105 млрд км
(400—700 а.о.)
Перигелій ~30 млрд км
(~200 а.о.)
Афелій 90—180 млрд км
(600—1200 а.о.)
Орбітальний період 10 000 — 20 000 років
Є супутником Сонце
Супутники невідомо
Фізичні характеристики
Маса ~6×1025 кг
(~10 земних)
Видима зоряна величина >22
Дев'ята планета у Вікісховищі?

Дев'ята планета (англ. Planet Nine) — гіпотетична планета з масою порядку 10 земних, розташована поза Нептуном. Спрогнозована на основі аналізу руху низки транснептунових об'єктів. Гіпотезу про її існування детально розробили астрономи з Калтеху Костянтин Батигін та Майкл Браун у публікації 2016 року[1]. Можливо, це гіпотетична п'ята планета-гігант, яку згідно з моделлю Ніцци було викинуто на околиці Сонячної системи на ранньому етапі її еволюції внаслідок гравітаційних збурень[2].

Станом на початок 2016 року офіційної назви не має; дослідники між собою користуються назвою «Дев'ята планета» або «Фатті» (англ. Phattie)[3][4].

Передбачення[ред. | ред. код]

Припущення про існування дев'ятої планети виникло на основі особливостей руху тих об'єктів, що ніколи не зближуються з Сонцем тісніше за Нептун (відстань у перигелії > 30 а. о.) та мають велику піввісь орбіти, більшу за 150 а. о. Виявилося, що у них значення аргументу перигелію згруповані навколо нуля (іншими словами, ці об'єкти проходять перигелій приблизно під час перетину площини екліптики з півдня на північ). Цей факт уперше відзначили Чедвік Трухільйо та Скотт Шеппард 2014 року. Вони ж запропонували гіпотезу, що це є результатом гравітаційного впливу невідомої планети (через ефект Лідова — Козаї)[5][1].

Батигін та Браун у статті 2016 року вказали на низку нових деталей. Якщо з зазначених об'єктів виключити ті, орбіту яких суттєво збурює Нептун, то у решти виявляється ще й групування за довготою висхідного вузла (близько 110°, причому середній аргумент перигелію зміщується з нуля до 320°). Із цього випливає наявність групування й за сумою цих величин — довготою перигелію (близько 70°) і, таким чином, орбіти цих тіл витягнуті поблизу одного напрямку в просторі (щоправда, в межах інтервалу близько 90°). Приблизно такі ж результати виходять, якщо брати об'єкти незалежно від їх чутливості до збурення Нептуном, але збільшити поріг великої півосі до 250 а. о. Виявилося, що у цих тіл близьке й розташування площини орбіти. В обох випадках до вибірки потрапляють 6 об'єктів[1][Прим. 2].

Імовірність, що це групування є випадковим, для положень перигелію становить 0,7 %, для площин орбіти — 1 %, а для них разом — 0,007 %. Його не можна пояснити спостережними ефектами (переважним відкриттям об'єктів саме з такими значеннями орбітальних параметрів). Найімовірнішим поясненням результатів є вплив невідомої планети (однак уже в інший спосіб, ніж ефект Лідова — Козаї). Крім того, цей вплив пояснює дуже великий нахил орбіти деяких транснептунових об'єктів. Для дослідження питання щодо існування та параметрів цієї планети важливий пошук та визначення орбіт нових тіл поясу Койпера[1][3][4].

Параметри[ред. | ред. код]

Масу дев'ятої планети оцінюють у 5—15 земних (що відповідає розміру, порівнянному з розміром Нептуна), а період обертання — у 10—20 тисяч років. У перигелії вона має наближатися до Сонця приблизно до 200 а.о. (30 млрд км), а в афелії — віддалятися до 600—1200 а.о. (90—180 млрд км). Орбіта планети, згідно з прогнозами, лежить у площині, біля якої групуються збурювані нею орбіти транснептунових об'єктів, однак витягнута в протилежний бік: її перигелій розташований у напрямку їх афеліїв[4][3].

Пошук[ред. | ред. код]

Положення дев'ятої планети на орбіті невідоме. Найбільш імовірно виявити її поблизу афелію, де тіла рухаються найповільніше і, відповідно, проводять більшу частину часу. Телескопи, здатні зареєструвати такий об'єкт на таких відстанях, здебільшого мають дуже мале поле зору і погано підходять для пошуку. Винятком є 8,2-метровий телескоп «Субару». За 5 років на ньому планують перевірити більшу частину ділянки неба, де може перебувати планета[4][3]. Якщо планета має потужну атмосферу з водню та гелію й ефективне перенесення енергії, то в її світності переважатиме випромінювання за рахунок внутрішніх джерел (гравітаційного стиснення), що робитиме її самосвітною[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наведено об'єкти з перигелійною відстанню >30 а.о. та великою піввіссю >250 а.о.
  2. Згідно з даними роботи Batygin, Brown (2016), серед об'єктів із перигелійною відстанню >30 а.о. та великою піввіссю >150 а.о. відносно нечутливими до збурень від Нептуна є Седна, 2000CR105, 2004 VN112, 2010 GB174, 2010VZ98 та 2012 VP113 (біля половини відомих). Об'єкти з перигелійною відстанню >30 а.о. та великою піввіссю >250 а.о. (без обмежень на чутливість до збурень), відомі станом на 2015 рік та використані в цій роботі, — це Седна, 2004 VN112, 2007 TG422, 2010 GB174, 2012 VP113 та 2013 RF98 (див. також дані з бази minorplanetcenter.net, архів станом на 23 січня 2016).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г Batygin K., Brown M. E. (2016 January 20). Evidence for a Distant Giant Planet in the Solar System. The Astronomical Journal 151 (2): 1–12. doi:10.3847/0004-6256/151/2/22. 
  2. Fesenmaier K. (2016-01-20). Caltech Researchers Find Evidence of a Real Ninth Planet. caltech.edu. 
  3. а б в г Witze, Alexandra (2016 January 20). Evidence grows for giant planet on fringes of Solar System. Nature. doi:10.1038/529266a. 
  4. а б в г Hand, Eric (2016 January 20). Astronomers say a Neptune-sized planet lurks beyond Pluto. Science. doi:10.1126/science.aae0237. 
  5. Trujillo, C. A.; Sheppard, S. S. (2014). A Sedna-like body with a perihelion of 80 astronomical units. Nature 507 (7493): 471–474. Bibcode:2014Natur.507..471T. doi:10.1038/nature13156. 
  6. Linder E.F. and Mordasini C. Evolution and magnitudes of candidate planet nine // Astronomy & Astrophysics. — 2016. — Т. 589. — arXiv:1602.07465. — Bibcode:2016A&A...589A.134L. — DOI:10.1051/0004-6361/201628350.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]