Каніж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Каніж
Kanigh s.png
Герб
В'їзд до села з боку райцентру
В'їзд до села з боку райцентру
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Новомиргородський
Рада/громада Канізька сільська рада
Код КОАТУУ 3523883201
Облікова картка Каніж 
Основні дані
Засноване 1751
Населення 1 147
Територія 6,28 км²
Поштовий індекс 26035
Телефонний код +380 5256
Географічні дані
Географічні координати 48°43′04″ пн. ш. 31°55′40″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
157 м
Відстань до
районного центру
29 км
Місцева влада
Адреса ради 26035, с. Каніж, вул. Жовтнева, 27а; тел. 97-5-35
Сільський голова Татаров Леонід Олексійович
Карта
Каніж. Карта розташування: Україна
Каніж
Каніж
Каніж. Карта розташування: Кіровоградська область
Каніж
Каніж

Ка́ніж (колишні назви — хутір Три Байраки, Десята рота) — село в Україні, в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Населення становить 1 147 осіб. Орган місцевого самоврядування — Канізька сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Площа села — 621,07 га.[1]

Каніж розташований на відстані 29 км від районного центру на узбережжі Великої Висі та її притоки. В межах села існує ставок.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Поблизу села розташоване родовище каоліну.

Історія[ред. | ред. код]

XVIII століття[ред. | ред. код]

Каніж відомий з початку XVIII століття як запорізьке поселення Три Байраки. Теперішню назву село отримало за назвою південноугорського міста Нодьканіж, коли на цих землях поселили колоністів з Балкан. В заснуванні Канежа у 1751 році взяли участь 32 сербські та півтори сотні молдовських сімей.

У 17521764 роках тут знаходилась Десята рота новосербського кінного Гусарського полку. Інші назви: Трьохбуйрачний шанець, Каніш (сербський аналог — Кањижа). Поряд із селом розташовувався земляний шанець.

Станом на 1772 рік, в Канізькому шанці існувала дерев'яна однопрестольна Трьохсвятительська церква, священиком якої з 1765 року був Симеон Богославський. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню.[2]

У другій половині XVIII століття населення села збільшилось через приплив селян-втікачів з Київщини та Полтавщини. Після ліквідації Нової Сербії Каніж став казенним селом.

XIX століття[ред. | ред. код]

У 1820 році Каніж був перетворений на військове поселення. Тут було створено тимчасову робочу роту і кінну роз'їзну станцію.

1854 року в селі проживало 1850 мешканців, з них 68 осіб мали по дві й більше пар волів, а 130 — одну пару. 187 селян не мали худоби і були змушені її винаймати.

Після скасування військових поселень у 1857 році мешканців Канежа було переведено на становище державних селян. На той час у селі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік.

1859 року у селі південних[яких?] селян Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 2108 осіб (1097 чоловічої статі та 1011 — жіночої), налічувалось 296 дворових господарств, існувала православна церква[3].

Після реформи 1861 року в Канежі прискорився розвиток дрібної промисловості. У 1885 році тут функціонувало 3 кузні, 3 олійні, 25 вітряків та 5 бондарських майстерень, в яких було зайнято 140 чоловік. Існували тут також 5 шинків та кілька невеликих бакалійних лавок. Медицина в селі залишалася відсталою: відсутність фельдшера спричиняла поширення захворювань на черевний тиф та дифтерію.

1873 року в Канежі було відкрито першу початкову школу, де навчалось 40 дітей.

Станом на 1886 рік у селі Каніж Панчівської волості мешкало 2596 осіб, налічувалось 552 дворових господарств, існували православна церква та школа[4].

У листопаді 1888 року в невеликій хатині почала працювати однокласна церковно-парафіяльна школа, закрита 1897 року через непридатність приміщення. 1896 року було засновано земську початкову школу, яку відвідували 92 дитини. 1900 року знову поновила роботу ЦПШ, де відтоді навчалось лише 10-12 дітей.

За даними 1894 року у селі та економії громадянина Стенбок-Фермора Мартоноської волості мешкало 4088 осіб (2089 чоловічої статі та 1999 — жіночої), налічувалось 811 дворових господарств, існували православна церква, земська школа на 92 учні (88 хлопчиків й 4 дівчаток), 8 лавок, гуртовий склад вина й спирта, 3 шинка, ведерна лавка, винна лавка[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4633 осіб (2343 чоловічої статі та 2290 — жіночої), з яких 4490 — православної віри[6].

XX століття[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни через численні реквізиції та скорочення посівних площ в селі тричі відбувались заворушення, придушені кінними стражниками.

У травні 1918 року в околицях Канежа розпочалось збройне селянське повстання проти австро-німецької окупації. Кількість повсталих досягала 3 тис. осіб. Після розгрому повсталими окупаційного підрозділу повстання було придушене, 117 його учасників страчено, 8 з яких було повішено на крилах місцевого вітряка. В 1958 році в селі було встановлено пам'ятник учасникам повстання.

Австро-німецькі війська залишили Каніж у листопаді 1918 року, після чого влада в селі перейшла до військ Директорії. На початку лютого 1919 року село захопили війська РСЧА. Вже наприкінці серпня до села вступили денікінці, розстрілявши 25 селян. Радянську владу в Канежі остаточно було встановлено на початку січня 1920 року.

У 1921 році в Канежі відкрився фельдшерський пункт. На цей час тут вже існували дві початкові та семирічна школи, де працювало 16 вчителів і які відвідували близько 450 учнів. Під класні кімнати було пристосовано відремонтовані приміщення колишніх магазинів. Почали діяти хата-читальня та бібліотека.

1935 року в селі було збудовано сільський клуб на 350 місць, а в 1936 році на базі семирічки відкрилась середня школа. В 19391940 роках у двох початкових і середній школах Каніжа працювало 44 вчителі і навчалося 720 дітей.

Німецькі війська зайняли Каніж 1 серпня 1941 року. За період тимчасової окупації до Третього Рейху були вивезені 434 мешканці села. На фронтах Другої світової війни воювали 340 каніжан, 292 з яких загинули.

Бої за звільнення Канежа почались на початку 1944 року. Трьом німецьким танковим дивізіям протистояла частина 53-ї армії 2-го Українського фронту. Село було звільнено 11 березня 1944 року; у боях відзначився командир відділення 441-го стрілецького полку молодший сержант Н. Я. Ахріменко, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його поховано в Канежі, а на могилі встановлено меморіальну дошку.

В 19741977 роках у Канежі було збудовано сучасне приміщення школи.

Каніж (1869).png 221px Клуня (Каніж).jpg
Каніж на військово-топографічній
карті 1869 року
Житло молдован в селі Каніж
(2-га половина XIX століття)
Клуня («балган»)

Демографія[ред. | ред. код]

1787 року в селі налічувалося 700 осіб чоловічої статі в 255 дворах.

Наприкінці 1850-х років у Канежі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік.

1883 року в Канежі нараховувалося 664 двори, в яких проживало 3240 чоловік.

У 1886 році в селі у 552 дворах мешкало 2596 осіб.

Станом на 1913 рік в селі налічувалось 4600 мешканців.

В 1916 році населення Канежа становило 5201 чоловік.

1970 року на території Канізької сільської ради проживало 2196 чоловік.

Динаміка населення
1854 1857 1883 1886 1894 1897 1913 1916 1970 2001
1850 2108 3240 2596 4088 4633 4600 5201 2196 1147

Рідна мова населення Канежа за переписом 2001 року:[7]

Мова Частка
Flag of Ukraine.svg українська 94,68%
Flag of Moldova.svg молдовська 3,49%
Flag of Russia.svg російська 1,39%
Flag of Armenia.svg вірменська 0,35%
Flag of Hungary.svg угорська 0,09%

Інфраструктура[ред. | ред. код]

В селі знаходиться 482 будинки (зокрема, один багатоквартирний двоповерховий), школа I–III ступенів, дитячий садок „Ромашка“, сільський будинок культури, бібліотека, музей історії села та ФАП.

Сільське господарство[ред. | ред. код]

  • ТОВ МТС „Ятрань“ (колишнє КСП „Відродження“)
  • СТОВ „Вікторія-Агро“ (колишнє КСП ім. Леніна), та інші.[8]

Транспорт[ред. | ред. код]

Через село проходить міжрайонна автомобільна дорога Т 1201.

Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:

Релігія[ред. | ред. код]

В селі Каніж завершується будівництво храму

Храм мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.jpg
УПЦ КП. 7 червня 2015 року єпископ Марк відвідав новостворену громаду мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії і звершив Божественну літургію у тимчасовому храмі.[9]

Місцевості[ред. | ред. код]

  • Дев'ятиха́тки
  • Сердюкі́вка
  • Жа́бине

Вулиці[ред. | ред. код]

У Канежі налічується 15 вулиць.[10] В рамках декомунізації в 2016 році деякі вулиці села було перейменовано:[11]

Назва Колишня назва
Ахріменка вул.
Берегова вул. Свердлова вул.
Гоголя вул.
Горького вул.
Жовтнева вул.
Затишна вул. Кірова вул.
Зоря вул.
Миру вул.
Садова вул.
Світла вул. Фрунзе вул.
Терешкової вул.
Храмова вул. Ватутіна вул.
Чередника Максима вул. Леніна вул.
Шкільна вул. Ульянова вул.
Шевченка вул.

Фотогалерея[ред. | ред. код]

Вітряк (Каніж).JPG Канізька ЗОШ.JPG Канізький будинок культури.JPG ФАП (Каніж).JPG Ставок у Канежі.JPG
Вітряк
Канізька ЗОШ
Будинок культури
ФАП
Ставок в межах села

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Назва Розташування Дата встановлення Фото Короткі відомості
Учасникам Канізького повстання,
пам'ятний знак
в центрі села, по вул. Жовтневій 1958 Пам'ятний знак учасникам Канізького повстання.JPG На плиті знаходиться напис:
В червні 1918 року тут відбувся бій повсталих селян сіл Каніжа, Панчева, Володимирівки і Мартоноші з австро-німецькими окупантами.
Страченим учасникам Канізького повстання,
пам'ятний хрест
на околиці села, біля вітряка Пам'ятник страченим повстанцям.JPG На меморіальній плиті під хрестом вказані імена восьми страчених повстанців.
Воїнів, загиблих в роки Другої Світової Війни,
братська могила
на околиці села У братській могилі поховано 104 вояки. Поряд встановлений пам'ятний знак. Загальна кількість поховань — 33.
Учасників Канізького повстання,
братські могили
на сільському цвинтарі У могилах поховано 117 повстанців.
Володимиру Леніну,
пам'ятник
по вул. Леніна, біля колишньої будівлі ФАПу

Персоналії[ред. | ред. код]

У селі Каніж народився та проживав Чередник Максим Вікторович (1995—2015) — старший солдат 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, учасник російсько-української війни. Загинув 22 січня 2015 року в бою поблизу міста Авдіївка в районі Донецького аеропорту.[13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рішення № 323 двадцять першої сесії Новомиргородської районної ради шостого скликання від 25.10.2013 року.
  2. Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церквы и приходы прошедшего XVIII столетия. Вып. 1. — Екатеринослав: Типография Я. М. Чаусского, 1880. — С. 1036–1037, 1041.
  3. рос. дореф. XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. Въ типографіи Карла Вульфа. 1868. LXXX + 191 стор., (код 2125)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Херсонской губерніи. Статистическія данныя о каждом полесеніи. Изданіе Губернскаго Статистическкаго комитета. Херсонъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1896. XXIV + 544 стор., (код 3039)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-256)
  7. Розподіл населення Канежа за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  8. Каніж на B2BToday.com
  9. Єпископ Марк звершив Чин заснування нового храму в с. Каніж
  10. Вулиці Канежа на сайті ЦВК
  11. Про перейменування вулиць, що розташовані на території Канізької сільської ради // «Новомиргородщина», № 12 (9355) від 19.03.2016. — С. 8.
  12. Спричан, Бронислав Петрович // Большая биографическая энциклопедия, 2009.
  13. Пам'ятаємо загиблих. Чередник Максим Вікторович

Посилання[ред. | ред. код]