Наступника Ніксона, 59-річного Джералда Рудольфа Форда, вважали незаплямованим, хоча і не дуже інтелектуальною особою, з великим політичним досвідом. Форд виріс в місті Гренд-Репідс, Мічиган, у суворому релігійному середовищі і як стипендіат вивчав юриспруденцію в Єльському університеті. Після Другої світової війни, яку він офіцером провів на авіаносці в Тихому океані, за службу отримавши високі нагороди, Форд пішов у політику. У 1948 році був обраний в Палату представників від 5-го округу в Мічигані, де до 1965 року піднявся до лідера фракції республіканців.
Форд увійшов до Білого дому, знаходячись в подвійно невигідному становищі. З одного боку, він протистояв однаково підозрілому і самовпевненому Конгресу, що хотів обмежити повноту влади президента і зміцнити контролюючі функції законодавчої влади. З іншого, був першим президентом Сполучених Штатів, що не мав у своєму розпорядженні плебісцитної легітимності, оскільки не був вибраний за списком кандидатів Республіканської партії, а за пропозицією Ніксона затверджений в жовтні 1973 року на посаді (замість Спіро Агню, що пішов через афери та хабарництво з посади віцепрезидента). Більшою мірою, ніж інші віцепрезиденти, що несподівано висувалися на вищу посаду, Форд вважався перехідним президентом, принаймні до пори, поки в результаті виборів не одержав власний мандат.
США
