Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фабіан Вільгельмович Остен-Сакен
нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken
Fabian Wilhelm von Osten-Sacken.jpg
Псевдо нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken
Народився 20 (31) жовтня 1752
Таллінн, Естляндія
Помер 7 квітня 1837(1837-04-07)
Київ
Поховання Києво-Печерська лавра
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Місце проживання Київ
Діяльність командир 1-ї армії
Alma mater Імператорський Дерптський університет[d]
Учасник Наполеонівські війни
Титул барон, князь
Військове звання генерал-фельдмаршал
Рід Osten-Sacken[d]
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 1 ступеня
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Золота зброя «За хоробрість»
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Командор ордена Марії-Терезії
Герб

Фабіан Вільгельмович Остен-Сакен гербу Остен-Сакен (нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken, рос. Фабиа́н Вильге́льмович О́стен-Са́кен, нар. 20 жовтня 1752, Таллінн — пом. 7 квітня 1837, Київ) — російський командир епохи наполеонівських воєн, генерал-фельдмаршал, князь (з 1832 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

З балтійських німців, Естляндських дворян.

Батько, барон Вільгельм Фердинанд Остен-Сакен(нар.1700 — пом.1754)[1], у званні капітана служив у Ревельському гарнізоні та перебував ад'ютантом при фельдмаршалові графі Мініху.

Мати Ядвіга Елеонора фон Удом (нім. Hedwig Eleonora von Udam)[2](нар.1712 — пом.1778) була донькою шведського майора.

Як було прийнято у дворян, в 14 років був записаний підпрапорщиком на службу в Копорському 4-му мушкетерському полку.

Службу почав сержантом в 1767 році.

В 1769 році брав участь у блокаді Хотина. 7 вересня 1769 року за бойові заслуги отримав звання прапорщика і переведений в Нашебургський мушкетерський полк.

Брав участь у Російсько-турецькій війні в 17711772 роках під орудою генерала Суворова та проти польських конфедератів в 17701773 роках.

У 1785 році переведений капітаном в Сухопутний шляхетний кадетський корпус. В 1786 році отримав чин майора і в той же день підвищений у підполковники.

В 1790 році брав участь у штурмі Ізмаїла під орудою генерала Суворова.

10 серпня 1792 року підвищений у полковники. В 1793 році переведений в Чернігівський мушкетерський полк. Учасник придушення Польського повстання 1794 року, нагороджений за бої золотою шпагою з написом «За хоробрість».

28 вересня 1797 року підвищений у генерал-майори і призначений шефом Катеринославського гренадерського полку. 11 липня 1799 року отримав зваянн генерал-лейтенанта.

Брав участь у невдалому для російської армії Швейцарському поході Суворова. В 1799 році, прикриваючи відступ корпусу генерала Римського-Корсакова у другій битві біля Цюриха, був пораненим кулею в голову і взятим у полон французьким генералом Массеною. 1801 року звільнений з полону і отримав призначення шефом Санкт-Петербурзького гренадерського полку.

У війні з Наполеоном 18061807 років, командуючи дивізією в армії Л. Л. Беннігсена, брав участь у боях біля Пултуська і Пройсіш-Ейлау, але незабаром після цього був звинувачений головнокомандувачем в непослуху, відданий під суд і протягом 5 років проживав в Петербурзі, в крайніх злиднях.

У 1812 році за найвищим розпорядженням слідство у справі Остен-Сакена було припинено і він був відправлений в армію Тормасова командиром корпусу.

Відзначився під час закордонного походу російської армії проти Наполеона 18131814 років; командував корпусом (більше 50 тисяч осіб) у складі Сілезької армії. Відзначився в битві під Кацбасом, де командував правим крилом армії. Того ж дня 14 серпня 1813 року підвищений у генерали-від-інфантерії. За взяття Гальського передмістя під час «Битви народів» біля Лейпцигу нагороджений орденом Св. Георгія 2-го ступеня. У 1814 році за бої біля Брієнн-лє-Шато і Ла-Ротьєра удостоєний ордена Андрія Первозванного.

Після занятті союзниками Парижу 19 березня 1814 був призначений губернатором міста і встиг заслужити повагу обивателів. В червні, коли управління було передано місцевій владі, залишив пост губернатора Парижа. Місто піднесло йому, на знак вдячності, карабін, пару пістолетів і золоту шпагу, обсипану діамантами, на одній стороні якої було накреслено: «Місто Париж генералу Сакену». У визначенні, на підставі якої ця зброя була піднесена полководцеві, сказано, що «він запровадив в Парижі тишу та безпеку, позбавив його від зайвих витрат, сприяв громадським та судовим закладам, і що мешканці, завдяки його пильності, могли займатися звичайними своїми справами і відчували себе не у військовому стані, а користувалися всіма вигодами і зручностями мирного часу».

1815 року Сакен брав участь у повторному поході російських військ до Франції, командуючи 3-м піхотним корпусом у Варшаві, який увійшов до складу армії генерал-фельдмаршала Барклая-де-Толлі.

Після повернення в Росію командував піхотним корпусом, потім з 1818 року 1-й армією після смерті колишнього командувача Барклая-де-Толлі; в 1818 році призначений членом Державної Ради. 8 квітня 1821 року отримав титул графа.

1825 року цар Микола I в день свого коронування надіслав Остен-Сакену фельдмаршальський жезл.

В 1831 році Остен-Сакен, що мав тоді свою головну квартиру в Києві, відразу придушив заворушення, що почалися в Україні (Київська, Подільська і Волинська губернії) внаслідок польського повстання 1831 року, за що в листопаді 1832 року отримав князівський титул Російської імперії.

1835 року вийшов у почесну відставку через скасування 1-й армії. Після відставки жив у Києві.

Надгробок Фабіана Остен-Сакена

Помер 7 квітня 1837 року та похований у Києво-Печерській Лаврі, на монастирському кладовищі біля церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах (могила збереглася).

Одруженим не був, але мав дітей[3]:

  • Гостомілов Олександр Васильович, генерал-майор.
  • Елеонора, чоловік полковник у відставці ЗАХАРОВ.
  • Катерина (пом.1872), чоловік ад'ютант батька — Генріх Андрійович Бор.

Родичка князя Теофіла Антонівна Юрківська була одружена з Євстафієм Євстафійовичем Удомом, після звільнення якого зі служби мешкала разом з ним у місті Златопіль.

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

російські:

іноземні:

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]