Меншиков Олександр Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меншиков Олександр Данилович
рос. Александр Данилович Меншиков
Portrait of Alexander Danilovich Menshikov1.jpg
Народився 6 (16) листопада 1673[1]
Москва, Московське царство[2][3][…]
Помер 12 (23) листопада 1729[1] (56 років)
Березово, Березовський повіт[d], Tobolsk Province[d], Сибірська губернія, Російська імперія[5][6]
·натуральна віспа
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія[7][8][9]
Діяльність військовослужбовець, Генералісимус, Землекористування, президент, політик
Володіє мовами російська[1]
Учасник Велика Північна війна, Полтавська битва, Батуринська трагедія, Streltsy Uprising[d], Азовські походи 1695—1696, Siege of Nöteborg[d], Q815182?, Облога Нарви, Облога Гродно, Битва при Каліші (1706) і Битва під Лісною
Членство Лондонське королівське товариство
Військове звання генерал-поручник, віце-адмірал[d] і Генералісимус
Конфесія Руська православна церква
Діти Меншиков Олександр Олександрович[d], Меншикова Марія Олександрівна[d] і Бірон Олександра Олександрівна[d]
Нагороди
Звання генералісімус (1727)

Ме́ншиков Олекса́ндр Дани́лович (6 (16) листопада 1673(16731116) — 12 (23) листопада 1729) — російський державний і військовий діяч, князь (1707), генералісимус (1727).

Військовий злочинець, який учинив криваву різанину в українській гетьманській столиціБатурині[10].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Москві в родині конюха. В Записній книзі Стрілецького наказу за 1689-90 роки, який зберігається у фондах Володимиро-Суздальського музею-заповіднику, є запис від 13 листопада 1689 року: «Словестное челобитие потешного конюха Данилы Меншикова Новодевичьего монастыря на оброчного крестьянина Кирюшку Иванова в битье племянника ево Данилова мещанина Калинки Павлова». Очевидно, що мова йде про батька Меншикова і говорить про те, що він був людиною «породи найнижчої». Микола Костомаров писав, що сам Меншиков торгував на вулиці пиріжками, де його помітив Лефорт і взяв до себе в прислугу. Згідно зі свідченнями сучасників, Меншиков запам'ятався ще й тим, що віртуозно крав і не менш віртуозно виправдовувався. Численні джерела стверджують, що Меншиков до останніх днів своїх був неписьменний. За твердженням історика М. І. Павленка неграмотність «ясновельможного» очевидна: «Серед десятків тисяч листів, що збереглися в родинному архіві Меншикова, не виявлено жодного документа, написаного рукою князя... всі до єдиного були написані канцеляристами».

З 1686 — денщик Петра І, згодом — один з найближчих радників царя. В 1703 призначений губернатором Інгерманландії, пізніше — Санкт-Петербурзької губернії. Керував будівництвом Петербурга і Кронштадту, на спорудженні яких працювали тисячі українських селян і козаків (з них бл. 80 000 загинуло).

Під час Північної війни 1700-1721 командував великими з'єднаннями московської армії.

У листопаді 1708 зруйнував Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів через підтримку гетьмана Івана Мазепи. В Полтавській битві 1709 Меншиков, командуючи лівим флангом московської армії, розбив корпус генерала Карла Густава Роса. Отримав величезні земельні володіння в Україні.

Діяльність Меншикова на українських землях супроводжувалась безжалісним визискуванням місцевого населення та закріпаченням козаків у його особистих володіннях.

У 1709—1713 командував московськими військами у Польщі, Курляндії, Померанії і Гольдштайні.

У 1718—1724 і 1726—1727 — президент Воєнної колегії.

Після смерті Петра І, при підтримці гвардії, 28 січня 1725 посадив на трон Катерину І.

Став одним з інінціаторів ліквідації Малоросійськоі колегії і обрання гетьманом Данила Апостола.

За правління Петра II, Меншикова було звинувачено в державній зраді, усунено від влади і заслано разом з сім'єю в Раненбург, а в 1728 — у Берьозов (тепер Тюменська область).

Особисте життя[ред. | ред. код]

Його коханкою була майбутня дружина Петра І шведка Марта Скавронська, донька Самуеля.[11]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]