Гурко Йосип Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гурко Йосип Володимирович
Gurko IV.jpg
Народився 16 (28) липня 1828
Великий Новгород, Російська імперія
Помер 15 (28) січня 1901 (72 роки)
Сахарово[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Пажеський корпус (1846)
Учасник Кримська війна і Російсько-турецька війна
Титул граф[d]
Військове звання Генерал-фельдмаршал і list of Russian field marshals[d]
Батько Володимир Йосипович Гурко[d]
Діти Vladimir Gurko[d], Vasily Gurko[d] і Dmitry I. Gurke[d]
Нагороди

Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (16 (28) липня 1828(18280728) — 15 (28) січня 1901) — російський генерал-фельдмаршал (1894). Народився в Могильовській губернії. Походив із відомого роду білоруських дворян. Закінчив Пажеський корпус (1846), командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862–66) флігель-ад'ютантом і проводив у життя селянську реформу 1861. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тис. військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина). 1879–80 — помічник команд. військами гвардії та Петербурзького військового округу, тимчасовий петербурзький генерал-губернатор. Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок исполнения смертных приговоров», що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр. 1882–83 командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, М.Желвакову та ін.). 1883–94 — команд. військами Варшавського військового округу і одночасно генерал-губернатор. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі. 1894 пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.

Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]