Логвин Григорій Никонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Никонович Логвин
Юрій Логвин4.jpg

Григорій Логвин у 1930-ті роки
Народився 9 (22) травня 1910(1910-05-22)
с. Косівка, нині Олександрійський район
Помер 7 березня 2001(2001-03-07) (90 років)
м. Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна
Національність українець
Діяльність архітектор
Відомий як мистецтвознавець, архітектор, науковець
Alma mater Харківський художній інститут, Інститут інженерів комунального господарства, Московський архітектурний інститут (державна академія)
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1993 Заслужений діяч мистецтв України
Заслужений архітектор України
, Почесний академік Української академії архітектури, почесний доктор Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування

Логвин Григо́рій Ни́конович (* 9 (22) травня 1910(19100522), с. Косівка, нині Олександрійський район, Кіровоградська область — 7 березня 2001, Київ) — український мистецтвознавець і архітектор.

Почесний академік Академії архітектури України (1992), почесний доктор Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування (1996), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993), заслужений діяч мистецтв України (1996), заслужений архітектор України (1999), кандидат архітектури (1948), доктор мистецтвознавства (1969).

Батько українського художника та письменника Юрія Логвина.

Життєпис[ред.ред. код]

Григорій Логвин (праворуч у другому ряду) з учасниками з'їзду молодих активістів (1930-ті роки)

Народився 22 (9 ст. с.) травня 1910 року в с. Косівка, нині Олександрійського району Кіровоградської області (тоді Олександрійського повіту Херсонської губернії) в селянській родині.

У 1926 році закінчив семирічну школу в м. Олександрія. 1929 — закінчив сільськогосподарську школу в с. Шамівка Знам'янського району, після якої працював головним агротехніком, заступником голови і головою колгоспу в с. Дмитрівка Знам'янського району (1929-1931).

19311934 — студент Харківського художнього інституту. 1934-1936 — студент Харківського інституту інженерів комунального господарства (ХІІКГ; спеціальність: архітектор, дипломний проект: «Реконструкція Залізноводського курорту»).

19361938 — асистент, викладач історії архітектури, рисунку та живопису, архітектор у проектній майстерні та в ХІІКГ.

19381941 — студент Московського інституту образотворчих мистецтв (кваліфікація: художник).

19411945 — в лавах радянської армії (13-й запасний стрілецький полк до серпня 1941, 36-й артилерійський полк до жовтня 1945).

З жовтня 1945 — «архітектор-автор» в проектному інституті «ДІПросільбуд».

19461947 — аспірант Академії архітектури УРСР (науковий керівник П. Г. Юрченко). Тема кандидатської дисертації: «Архитектурный комплекс в Зимно» (1948; архітектура Святогірського монастиря в с. Зимне на Волині).

1958 — ВАК СРСР затвердив Г. Логвина у вченому званні старшого наукового співробітника зі спеціальності «теорія та історія архітектури».

Тема докторської дисертації: «Украинское искусство (Происхождение предвозрождения). 1240—1540 гг.» (1968; українське мистецтво XIV—XVI століть; офіційні опоненти: М. К. Каргер, М. А. Ільїн, П. О. Раппопорт.

Від 1947 протягом майже 50 років працював у Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування (Київ).

Похований 10 березня 2001 року на Байковому кладовищі у Києві.

Родина[ред.ред. код]

Родина Григорія Никоновича Логвина. Сам він — у другому ряду праворуч. В першому ряду його малолітній син Юрій, майбутній письменник і художник.

Син — український художник та письменник Юрій Логвин.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Григорій Никонович Логвин (ліворуч) з відомим музеєзнавцем Іларіоном Свєнціцьким і своїм сином Юрієм на території Львівського музею українського мистецтва (1951)

1957 — автор розділів «Архітектура України періоду формування української народності (XIV—XVII століть)» та «Дерев'яна архітектура України (XIV—XIX ст.ст.)» у 1-му томі «Нарисів історії архітектури Української РСР».

1967 — автор роділу про архітектуру XIV — першої половини XVI століть в II томі «Історії українського мистецтва».

1968 — автор аналогічного розділу до VI тому «Всеобщей истории архитектуры» (Москва).

Член редколегії та науковий редактор III і IV томів ілюстрованого довідника-каталога «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (К. : Будівельник, 1983—1986).

Редактор і автор вступного слова (разом із М. П. Бажаном) до монографії С. А. Таранушенка «Монументальна дерев'яна архітектура України» (К. : Будівельник, 1976).

Інші монографічні праці (за абеткою):

  • З глибин: Гравюри українських стародруків XVI—XVIII ст. (К. : Дніпро, 1990.
  • З глибин: Давня книжкова мініатюра XI—XVIII століть (К. : Дніпро, 1974, також: англійською мовою — 1977).
  • Киев: По художественным памятникам Киева (Очерк) (М. : Искусство, 1963, 1980, також: англійською, фрнацузькою, німецькою мовами, 1982).
  • Киево-Печерская лавра (М. : Искусство, 1958).
  • По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки (К. : «Мистецтво», 1968).
  • Собор Святої Софії в Києві (К.: Мистецтво, 2001).
  • Софія Київська (1971, також: російською, англійською, німецькою, французькою мовами).
  • Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель (М. : Искусство; Лейпциг: Эдицион, 1982, 1987).
  • Украинские Карпаты: Книга-спутник (М. : Искусство, 1973).
  • Украинское искусство X—XVIII века (М. : Искусство, 1963).
  • Українське мистецтво XIV — першої половини XVIII ст. (К. : Мистецтво, 1963, співавтор Л. С. Міляєва).
  • Український середньовічний живопис (К. : Мистецтво, 1976, співавтори Л. С. Міляєва, В. І. Свєнціцька).
  • Художник М. Г. Дерегус: Нарис (К. : Мистецтво, 1963).
  • Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль (М. : Искусство, 1980).
  • Чигирин. Суботів: Архітектурно-історичний нарис (К. : Вид-во Академії архітектури УРСР, 1954).

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь Г. Н. Логвина видано: Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного НДІ теорії та історії архітектури і містобудування. — К. : НДІТІАМ, 1998. — Вип. 3: На честь Григорія Никоновича Логвина. — 240 с. (Основні друковані праці Г. Н. Логвина, с. 14-19).

У травні 2016 в Олександрії на честь Григорія Логвина було названо вулицю на мікрорайоні Перемога[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]