Економіка Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економіка Італії
Milan skyline skyscrapers of Porta Nuova business district.jpg
Мілан є фінансовим центром Італії
Валюта 1 євро = 100 центів
Фінансовий рік календарний рік
Організації ЄС, WTO, OECD
Статистика
ВВП $1,834 трлн. у 2012
Ріст ВВП +3.3 % (2014)
ВВП на душу населення $30,100 (2012)
ВВП за секторами сільське госоподарство: 2 %, промисловість: 23,9 %, послуги: 74,1 % (2012)
Інфляція (ІСЦ) 3 % (2012)
Населення
поза межою бідності
19,6 % (2011)
Індекс Джіні 31,9 (2011)
Робоча сила 25,28  млн (2012)
Робоча сила
за секторами
сільське господарство (3,9 %), промисловість (28,3 %), послуги (67,8 %) (2011)
Безробіття 4,9 % (2014)
Галузі виробництва туризм, машинобудування, металургія, хімія, продукти харчування, текстиль, автомобілі, одяг, взуття, кераміка, фрукти, овочі, виноград, картопля, цукровий буряк, соя, зерно, маслини, м'ясо, молочні продукти, риба
Зовнішня діяльність
Експорт $483.3 млрд (2012)
Експортні товари машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче обладнання, транспортні засоби, транспортне обладнання, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби, мінерали, кольорові метали
Партнери Німеччина Німеччина 13,3 %
Франція Франція 11,8 %
Flag of the United States.svg США 5,9 %
Іспанія Іспанія 5,4 %
Швейцарія Швейцарія 5,4 %
Велика Британія Велика Британія 4,7 % (2011)
Імпорт $469.7 млрд (2012)
Імпортні товари продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали і кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюнові вироби
Партнери Німеччина Німеччина 16,5 %
Франція Франція 8,8 %
Flag of the People's Republic of China.svg КНР 7,7 %
Нідерланди Нідерланди 5,5 %
Іспанія Іспанія 4,7 % (2011)
Державні фінанси
Борг 126,1 % ВВП (2012)
Доходи $956.6 млрд. (2012)
Витрати $1.014 трлн. (2012)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-XXI ст. входить у число 10 найрозвиненіших країн світу. Основні галузі економіки країни: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеварна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії — обробна промисловість.

Транспорт
залізничний, автомобільний, морський, повітряний.
Головні морські порти
Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь.

Повітряний транспорт є важливим засобом пересування як територією Апеннінського півострова, так і для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані і Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку і островах. Головна авіакомпанія Італії — «АльІталія».

Характеристики ВВП[ред. | ред. код]

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation (U.S.A. 2001): ВВП — $ 1,1 трлн. Темп зростання ВВП — 1,4 %. ВВП на душу населення — $ 19574. Прямі закордонні інвестиції — $ 8,8 млрд

Імпорт
(паливо — нафта, газ, вугілля, кокс, промислова сировина — металобрухт, бавовна, машини і продовольство) — $ 244 млрд (г.ч. Німеччина — 18,8 %, Франція — 13,1 %, Велика Британія — 6,4 %, Нідерланди — 6,2 %, США — 5,1 %).
Експорт
(машини, обладнання, тканини, фрукти — апельсини, лимони, вино (провідний світовий виробник), фрукти, овочі, текстиль (у Європі провідний виробник шовку), одяг, товари з шкіри, двигуни, електротовари, хімікати, мармур (Каррара), сірка, ртуть, залізо, сталь) — $ 280 млрд (г.ч. Німеччина — 16,5 %, Франція — 12,7 %, США — 8,5 %, Велика Британія — 7,2 %, Іспанія — 5,8 %).

Розвиток економіки Італії у XX столітті[ред. | ред. код]

Fiat 500 в Турині. Fiat є найбільшим промисловим концерном Італії.

Промисловий розвиток Італії почався в кінці 19 ст. Економічна політика уряду Муссоліні і світова економічна криза сприяли реструктуризації, але не розширенню промисловості, і до кінця Другої світової війни майже половина працездатного населення була зайнята в сільському господарстві.

З 1950-х років італійська економіка зазнала сильних змін, і до 1990-х років обробна і гірничодобувна промисловість разом з будівництвом давали вже бл. 33 % ВВП, а невиробнича сфера (включаючи торгівлю, банківську діяльність і управління) — ще 63 %, в той час як частка сільського господарства скоротилася до 4 %. У період 1950—1964 обсяг промислового виробництва майже подвоївся. У період 1963—1974 зростання виробництва становило 4,7 % на рік. На початку 1970-х років Північна Італія перетворилася в один з найрозвиненіших промислових районів Європи.

Вступ до ЄС 1957 став важливим чинником збільшення обсягу італійського експорту. У 1984—1992 щорічне зростання економіки становило 2,5 %, а за розмірами ВВП Італія втримувала 3-є місце в Європі після Німеччини і Франції. В економіці Італії діє близько 35 000 компаній акціонерного капіталу, часто малих (ядро яких часто сім'я).

Незважаючи на пожвавлення італійської економіки у 1980-і роки, основні структурні проблеми так і не були вирішені і виявилися в 1990-х роках. Дефіцит державного сектора економіки Італії зріс з 84,6 % від ВВП в 1985 до 103 % в 1992. Щоб задовольняти умовам ЄС, сформульованим Маастріхтською угодою 1991, уряд Італії намагався зменшити державний борг і дефіцит бюджету, але в 1992 борг все ще залишався на рівні 10,7 % від ВВП.

На початку 1990-х років 32 % зайнятих складає частку промисловості, 9 % — частку сільського господарства, а інші 59 % — частку торгівлі, сфери послуг і інших видів економічної діяльності.

У 1990 в Італії було вироблено 216,9 млрд кВт·год електроенергії. Близько 82 % давали ТЕС, що працювали на рідкому паливі (в основному на нафті), 16 % — ГЕС і 2 % — геотермальні електростанції, АЕС (на 1987 бл. 1 % обсягу електроенергії Італії) в 1988—1990 після масових протестів населення були виведені з експлуатації. На референдумі 1987 населення проголосувало проти будівництва нових атомних електростанцій.

Географія економіки[ред. | ред. код]

У межах Італії чітко виділяються відносно заможна промислова Північ і бідний сільськогосподарський Південь (Медзоджорно).

Економіка Північної Італії[ред. | ред. код]

Докладніше: Північна Італія

Північ вельми нагадує Центральну Європу за кліматом, природними ресурсами і структурі господарства, тоді як Південь більше схожий на справжній середземноморський регіон. На Півночі трикутник Мілан-Турин-Генуя — найбільший промислово розвинений район Італії. За розвитком промисловості, торговій і фінансовій функціям Мілан (2-е за населенням місто Італії) займає 1-е місце, тому його нерідко називають діловою столицею країни. Обличчя Турину визначають автомобільні заводи концерну «Фіат». Велику індустрію Півночі обслуговує Генуя — найбільший порт країни. У місті і його передмісті, що протяглося вздовж моря, багато промислових підприємств. Побережжя Генуезької затоки має також велике курортне значення.

Економіка Південної Італії[ред. | ред. код]

Докладніше: Південна Італія

Відсталість Південної Італії створила в країні так звану проблему Півдня. Після 2-ї світової війни тут були побудовані великий металургійний комбінат в Таранто, декілька нафтохімічних комбінатів, АС, але це лише трохи підвищило індустріальну активність Півдня. Найважливіший промисловий і культурний центр Південної Італії — Неаполь. Як пасажирський порт він займає 1-е місце в країні, а за вантажообігом поступається тільки Генуї. Сільське господарство Італії характеризується відсталою агротехнікою, низькими врожаями. Внаслідок великих капіталовкладень в інфраструктуру і великих субсидій від ЄС, за останні десятиріччя економіка Півдня суттєво змінилася, однак, незважаючи на бурхливе зростання в деяких областях, наприклад в Апулії і Абруцці, загалом регіон продовжує сильно відставати від Півночі за рівнем доходів населення.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]