Куликівка (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Куликівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Куликівський
Рада Куликівська селищна рада
Код КОАТУУ: 7422755100
Основні дані
Засноване 1650
Статус з 1960 року
Площа 65,33 км²
Населення 5412 (01.01.2016) [1]
Густота 85,2 осіб/км²
Поштовий індекс 16300
Телефонний код +380 4643
Географічні координати 51°22′29″ пн. ш. 31°38′37″ сх. д. / 51.37472° пн. ш. 31.64361° сх. д. / 51.37472; 31.64361Координати: 51°22′29″ пн. ш. 31°38′37″ сх. д. / 51.37472° пн. ш. 31.64361° сх. д. / 51.37472; 31.64361
Відстань
Найближча залізнична станція: ім. Бориса Олійника
До обл. центру:
 - залізницею: 36 км
 - автошляхами: 39 км
Селищна влада
Адреса 16300, смт Куликівка, вул. Щорса, 93
Голова селищної ради Борщан Н. П.
Веб-сторінка www.kulykivka.org.ua
Карта
Куликівка is located in Україна
Куликівка
Куликівка
Куликівка is located in Чернігівська область
Куликівка
Куликівка

Commons-logo.svg Куликівка у Вікісховищі

Куликі́вка — селище міського типу, центр Куликівського району Чернігівської області України.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Як село Куликівка була заснована в середині XVII ст. і приписана до Салтиково-Дівицької сотні Ніжинського полку. Більшу частину населення складали козаки[2]. На початку XVІІІ ст. село стало ранговим і передавалось полковому судді Роману Лазаревичу, затим сотнику Григорію Романовському і, пізніше, судді Семену Чуйкевичу[3].

1859 року у козачому, казенному та власницькому селі, Чернігівського повіту Чернігівської губернії, мешкало 1373 особи (649 чоловічої статі та 724 — жіночої), налічувалось 228 дворових господарств, існувала православна церква та сільська розправа[4]. З 1855 року в селі діяла двокласна приходська школа ,яка до 1879 року не мала власної будівлі, і розташовувалась в селянському домі.

У 1875 році відкрили земську лікарню[2].

Станом на 1885 рік у колишньому казенному та власницькому селі Салтиково-Дівицької волості мешкало 1518 осіб, налічувалось 273 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 лавки, 40 вітряних млинів і 5 маслобійних заводів[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2258 осіб (1091 чоловічої статі та 1167 — жіночої), з яких 2241 — православної віри[6].

На межі ХІХ-ХХ ст. в селі активно розвивалась підприємницька діяльність. Тут діяли винокурня Селецьких, завод цегли, паровий млин, маслобійня. З 1893 року повз село почали їздити вузкоколійні потяги, оскільки залізнична колія Чернігів-Крути проходила через Куликівку. Завдяки залізниці місцеві жителі їздили на базари Чернігова та Ніжина (Свого базара на той час в Куликівці не було)[2].

У 1909 році в селі з'явилась чотирикласна школа, яку відвідували близько 100 учнів.

Перший радянський період в історії Куликівки припав на січень-лютий 1918 року. Друге захоплення села більшовиками відбулось 10 січня 1919 року силами Таращанського полку. Радянські перетворення почали зі створення ревкома у складі 5 осіб на чолі з з П.Т.Хорошком. Через місяць в селі обрали раду. З жовтня 1919 року село на три місяці перейшло під управління білогвардійців, тому остаточне встановлення радянської влади відбулось лише 2 січня 1920 року із обранням нової сільради на чолі з Дзюбою П.В. і ревкому[2]. З цього моменту на Куликівку почали поширювати господарські методи воєнного комунізму.

З 1920 року Куликівка стала волосним центром. З 1923 - центром района. Тоді ж в селі з'явився клуб, а через два роки - семирічна школа. У 1924 році в селі провели сільськогосподарську виставку[2].

Рівень господарства станом на 1913 рік в селі змогли відновити лише в кінці 1920х років. Відновили занедбані млин, цегляний завод і маслобійню. Масову колективізацію мешканці зустріли повстаннями вже у 1929 році, які супроводжувались підпалами партійних будівель.

У 1935 році в Куликівці було зведено льонозавод, продукція якого, у післявоєнний час, йшла на експорт в Угорщину[7]. Його працівники брали участь у з'їзді передовиків льоноводства в Москві у 1936 році. З 1938 року запрацював маслозавод[2].

З 8 вересня 1941 року Куликівка потрапила під німецьку окупацію. Німецька адміністрація розташувала у сільській школі в'язницю.

З листопада 1941 року їм протистояла підпільна організація, яка у 1943 році долучилась до партизан.

Окупація завершилась звільненням села 18 вересня 1943 року. До 1945 року було відновлено льонозавод, з 1946 року почала діяти електростанція, будинок культури, готель і т.п. До кінця 1950 року запрацювала нова лікарня. Маслозавод отримав нову будівлю у 1954 році[2].

У 1960 році Куликівка отримала статус селища міського типу.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
3905 5097 6084 5961 5412

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська
97,15% 2,42%

В селищі народився Сніжок Ігор Сергійович (6.12.1973 — 2.02.2015), підполковник ЗСУ, загинув 2 лютого 2015 р. поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу базового табору.

Похований у селищі Куликівка Чернігівської області. Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Економіка[ред.ред. код]

В райцентрі є молочний завод ПрАТ «Куликівське молоко». Розміщується за адресою вул. 8 Березня 18 а.

Освіта[ред.ред. код]

В Куликівці є середня школа і училище.

Релігія[ред.ред. код]

В центрі селища знаходиться Михайлівський храм.

Персоналії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. а б в г д е ж История городов и сел Украинской ССР: Черниговская область/ ред. Половец В. М. — К.: Главная редакция УРЕ. — 1983 г. — 816 с.
  3. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Нѣжинскаго полка 1729-1730 г. - Черниговъ: Тип. Губ. земства, 1901. - С. 70
  4. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 102)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-264)
  7. Чернігівщина: Путівник / А.Левенко, С.Сімонович, М. Яцура. - К.: Облвидав, 1962. - С. 254

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.