Радуль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Радуль
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ріпкинський район
Рада Радульська селищна рада
Код КОАТУУ: 7424456400
Основні дані
Засноване 1568
Статус з 1924 року
Площа км²
Населення 526 (01.01.2016) [1]
Густота 95,8 осіб/км²
Поштовий індекс 15021
Телефонний код +380 4641
Географічні координати 51°49′46″ пн. ш. 30°42′47″ сх. д. / 51.82944° пн. ш. 30.71306° сх. д. / 51.82944; 30.71306Координати: 51°49′46″ пн. ш. 30°42′47″ сх. д. / 51.82944° пн. ш. 30.71306° сх. д. / 51.82944; 30.71306
Водойма Дніпро
Відстань
Найближча залізнична станція: Голубичі
До станції: 35 км
До обл. центру:
 - залізницею: 78 км
 - автошляхами: 77 км
Селищна влада
Адреса смт Радуль, вул. Чернігівська, 1
Карта
Радуль is located in Україна
Радуль
Радуль
Радуль is located in Чернігівська область
Радуль
Радуль

Радуль — селище міського типу на Чернігівському Поліссі, над Дніпром, Ріпкинського району Чернігівської області.

Історія[ред.ред. код]

Маєтність бояр Любецького староства Зарецьких (Зарецьких-Зенковичів). Отримали підтвердження на володіння у 1568 р. від короля Сигізмунда ІІ Августа, але появу села слід віднести до XIV – XV ст., про що свідчать знахідки археологами керамічного матеріалу датованого другою половиною XIV — першою половиною XV ст.[2]. Село виникло на Юшковській (Юрковській) землі, яка включала до себе Радутовський та Зарецькій острови. Останній знаходився навпроти Радуля на Правобережжі Дніпра (с. Асаревичі, зараз це територія Гомельської області Республіки Білорусь). Наявний ще один Зарецький "острів", що знаходився не правому березі Дніпра, а на схід від сучасного селища.

Володільці: шляхтичі Зарецькі (1568 р.), Зенько Семенович Нахиба (1616 р.), Тобіаш Руцький (1621 р.), Зеньковичі-Зарецькі (1636 р.), Полуботки (1708 р.), Милорадовичі (кінець XVIII ст.).

16 лютого 1621 р. за військові заслуги король Сигізмунд ІІІ надав ленним правом с.Радуль з “плецем” в Чернігівському замку з обов’язком побудувати там дім ротмістрові Тобіашу Руцькому[3].

З кінця XVII ст. у Радулі стали селитися старообрядці, саме тому історики помилково пов’язують появу цього села виключно з оселеннями цих втікачів з Росії. Хоча беззаперечно, що з XVIII ст. саме вони формують соціальне “обличчя” села.

Павло Леонтійович Полуботок тримав слободу з 4 дворів, його син Андрій мав 22 двори. У його опіці був племінник Семен Якович, саме до нього і перейшло село. У 1730 р. брати Яків та Андрій Полуботки володіли у Радулі 12 дворами, причому саме село вони називали слобідкою, осадженою Павлом Полуботком на “купованих землях”. Практика “заснування” слобідок широко використовувалась протягом усього XVII – XVIII ст., адже заснування слободи (слобідки) надавало власникові право не сплачувати податки протягом 30 років. Саме тому цей тип осадництва був дуже поширеним, а слобідками часто називали вже існуючі села. У 1723 р. за Полуботками було 6 підданих. Інші мешканці село – розкольники, займалися промислом – риболовлею, а також продажем риби, олії «и прочего подобного» — 10 дворів (1732 р.). За Румянцевським описом у володінні удови Анастасії Полуботок було 11 хат, за розкольниками – 55 дворів. У 1771 р. абшитований військовий товариш Гаврило Красковський скаржився, що його козаків пограбували радульські розкольники.[4]

У 20-і рр. XVIII ст. Радуль як і інші старообрядницькі поселення у Стародубському і Чернігівському полках були вилучені з-під юрисдикції місцевої козацької старшини (хоча свої маєтності вона й зберегла) і підпорядковані Київській губернській канцелярії. Для безпосереднього управління слободами, у т.ч. й Радулем була створена спеціальна контора "описных Государевых малороссийских раскольнических слобод" на чолі з своїм бурмістром, яка містилась у Климовій. Претензії ж Милорадовичів виявлялись у багаторічних судових тяганинах з мешканцями Радуля.

У другій половині XVII – XVIII ст. у Радулі був один із козацьких спостережних пунктів, який охороняв міждержавний кордон з Великим князівством Литовським. У районі Радуля існувало кілька прикордонних форпостів,на яких кордон охороняли військослужбовці Чернігівського козацького полку, а згодом — Чернігівського карабінерського полку. Існує кілька версій щодо походження назви села:

а) від слова «радість», яку буцімто відчували першопоселенці старовіри, знайшовши тихе місце від переслідувань царської влади ;

б) від шведських слів «рад» Q коло, шеренга, черга, рада і «дуль» прихований, зберігання. Разом узяті вони означають щось на кшталт захованого сонця ;

в) від давно зарослого озера «Радуль» або «Радутьє», яке було розташоване між західною околицею селища і Дніпром .

Проте жодна з них до цього часу науково детально не проаналізована і не обґрунтована. Остання точка зору має вирішальне підтвердження: практично під час виникнення слободи чернігівський полковник Павло Полуботок, купуючи землі, на яких нині розташоване село Радуль, і визначаючи їх межі, у купчих документах відмітив озеро Радуль. Воно ж помічене на карті початку ХХ ст.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
4164 1520 1132 792 526

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська білоруська
16,56% 82,81% 0,63%

Особистості[ред.ред. код]

В селищі народився Анатолій Львович Міхньов — вчений-терапевт, Заслужений діяч науки УРСР, професор.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Капустін К. Археологічні пам’ятки Дніпровського Лівобережжя середини ХІІІ–XV ст. (за матеріалами розвідок 40-х – 70-х рр. ХХ ст.) // Сіверянський літопис. – 2012. – №3–4. – С. 9–20. – С. 12, 13, 17.
  3. Кривошея В.В. Українське козацтво в національній пам‘яті. Чернігівський полк. У 2 т. – К. : ДЦ «НВЦ «Пріоритети», 2012. – Т.1. – 516 с. – С.419.
  4. Кривошея В.В. Українське козацтво в національній пам‘яті. Чернігівський полк. У 2 т. – К. : ДЦ «НВЦ «Пріоритети», 2012. – Т.1. – 516 с. – С.419.

Посилання[ред.ред. код]

  • Кондратьєв І. Радутьє – Радутовщина – Радуль (або скільки років Радулю?) // Сіверянський літопис. – 2010. – №2–3. – С.65–68.

http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2010/2010_02/2010n2.htm

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.