Лаваш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лаваш
Лаваш - прісний білий хліб
Тип Хліб
Походження
Час приготування 30 хвилин
Необхідні компоненти Борошно, кухонна сіль
277 ккал (1160 кДж)
Харчова
цінність
(на порцію)
9,1 г
1,1 г
Глікемічний індекс 70 (високий)
Схожі страви Тандир-нан
Лаваш
Світова спадщина
Різні види лавашу на ринку в Єревані
Країна Казахстан Казахстан

CMNS: Лаваш у Вікісховищі

Лава́ш (вірм. լավաշ, перс. لواش‎ — lavâš, груз. ლავაში, тур. lavaş, азерб. lavaş) — прісний білий хліб у вигляді тонкого коржа із пшеничного борошна, розповсюджений переважно між народами Кавказу. Вірменський лаваш включений у список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[1][2].

Лаваш — найпоширеніший тип хліба у Вірменії, Ірані та Азербайджані. Іноді тісто перед випічкою посипають смаженим насінням кунжуту і/або маку. Поки лаваш гарячий він як маїсовий корж, але потім він швидко висихає, стаючи ламким і твердим. М'яка форма краще підходить для створення обгорнених у корж бутербродів, однак суха форма довше зберігається і може застосовуватися замість хліба в церемонії євхаристії у Вірменської Апостольської Церкви. Хліб лаваш також використовується із шашликом.

Традиційно печеться на внутрішній гарячій стінці печі — тондиру, також називаної «тонир» вірменською мовою, «танур» перською мовою, «тоне» грузинською мовою, «тендир» азербайджанською мовою, і «тандур» в Індії, Туреччині. Такий самий метод випікання хліба використовується всюди в Середній Азії, у Вірменії, Ірані, Грузії, Туреччині й у Сполучених Штатах. Через його простий рецепт і простоту кулінарії залишився популярним усюди на Східному Середземномор'ї, Ірані і на Кавказі починаючи із прадавніх часів. Лаваш також часто печуть і продають на Гаваях у твердій формі.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Travel-координатор (27 серпня 2020). Які страви складають Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО? - Статья Мандрии. Мандрия UA (ru-RU) . Процитовано 16 квітня 2021.
  2. Лаваш включен в список нематериального культурного наследия ЮНЕСКО. www.tert.am (рос.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.