Колодзінський Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Колодзінський
Михайло Колодзінський
Kolodzinsky.jpg

Михайло Колодзінський
Прізвисько «Гузар», «Кум»
Народився 26 липня 1902(1902-07-26)
Поточище, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 19 березня 1939(1939-03-19) (36 років)
Солотвино, Україна Карпатська Україна
Країна Україна Карпатська Україна
Приналежність Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Січ
Роки служби 19381939
Звання полковник Карпатської Січі
Командування керівник генштабу Збройних сил;
Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України
Війни / битви Українсько-угорська війна 1939 року

Миха́йло Колодзі́нський (псевдо: «Гузар», «Кум»; 26 липня 1902, с. Поточище, Городенківський район, Івано-Франківська область — 19 березня 1939, смт. Солотвино, Закарпатська область) — визначний діяч УВО та ОУН, начальник Генерального штабу Карпатської Січі (19.01.1939—19.03.1939), Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України (16-19.03.1939), полковник.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство. Юність[ред.ред. код]

Народився 6 липня 1902 року в селі Поточище Городенківського повіту в Галичині (тепер Городенківський район Івано-Франківської області). Є твердження. що він — напів'поляк[1].

Закінчив Поточищецьку початкову школу, а згодом навчався в українських гімназіях у Городенці, Станиславові. Восени 1922 перевівся в Коломию та в липні 1924 завершив навчання. Активно займався спортом (футболіст команди «Хортиця»).

У середині 1920-х  — активний учасник українського молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні, провідний член Союзу Української Націоналістичної Молоді.

Діяльність в УВО та ОУН[ред.ред. код]

Член Української Військової Організації з 1922 року.

Служба в польській армії[ред.ред. код]

За завданням УВО в листопаді 1924 Колодзінський вступив до Війська польського у 21-й піхотний полк у Варшаві. Після рекрутської підготовки був зарахований в старшинську школу в Острові-Коморові, яку закінчив у ранзі підхорунжого (5.01-10.07.1925). Звільнений у запас 2.01.1927 та приписаний до 68 піхотного полку у Вжесьні, з яким провів військові маневри 21.07-14.09.1929.

Навчання в університеті і арешти[ред.ред. код]

Після звільнення з військової служби, вступив на юридичний факультет Львівського університету, де навчався п'ять років, поєднуючи навчання з підпільною діяльністю. Всього за час навчання його п'ять разів заарештовувала польська влада за революційну діяльність у лавах УВО-ОУН. Загалом Колодзінський провів у в'язниці в Бригідках майже три роки.

У 1929—1933 роках — військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (КЕЗУЗ).

Діяльність за кордоном, співпраця із хорватськими усташами[ред.ред. код]

Після звільнення з в'язниці влітку 1933 року Михайло Колодзінський за рішенням Крайової екзекутиви ОУН вимушений був виїхати за кордон у розпорядження Проводу Українських Націоналістів. Відомо, що під різними прізвищами та з фальшивими документами він нелегально проживав в Італії, Німеччині, Голландії, Чехословаччині, Австрії. Проходить військовий вишкіл у Мілані (Італія).

Колодзінський проводив заняття з тактики партизанської війни у воєнізованих таборах хорватських націоналістів — усташів на території Італії. Він був особисто знайомий з головою хорватських націоналістів, а в недалекому майбутньому і керівником незалежної Хорватської держави Анте Павеличем. За цю свою діяльність Колодзінський згодом був інтернований італійською владою, яка звільнили його майже перед самими подіями в Карпатській Україні.

Начальник Генерального штабу Карпатської Січі[ред.ред. код]

За пропозицією військового референта ПУН генерала Миколи Капустянського і шефа Військового Штабу ОУН генерала Віктора Курмановича Михайло Колодзінський 19 січня 1939 року прибув до Хуста — столиці автономної Карпатської України і очолив генеральний штаб її збройних сил — Карпатської Січі.

Під керівництвом полковника Колодзінського генеральний штаб організував охорону кордону та державних установ, створив бойові залоги, безперервно проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси для тих, хто не мав військового досвіду, взяв участь в організації та проведенні десятитисячного походу січових відділів до столиці Закарпаття на честь відкриття ІІ-го з'їзду Карпатської Січі, який відбувся 19 лютого 1939 року у м. Хусті. Очолив і безпосередньо керував боротьбою з групами угорських та польських терористів на території Закарпаття. Керівництво Карпатської Січі успішно налагодило нелегальне постачання зброї з-за кордону. Військові відділи Карпатської Січі, при підтримці місцевого населення, почали роззброювати чеські військові залоги, які підлягали генералу Леву Прхалі.

Михайло Колодзінський-«Гузар» разом із старшинами штабу розробив генеральний план розбудови збройних сил Закарпаття власними засобами. Згідно з тим планом, командне ядро війська Карпатської України повинні були скласти колишні старшини Української Галицької Армії та Січових Стрільців і ті українці молодшого покоління, які здобули військовий старшинський вишкіл у польській армії. Далі було заплановано оголосити загальну мобілізацію усього чоловічого населення краю призовного віку.

Вторгнення угорської армії. Загибель[ред.ред. код]

В ніч з 13 на 14 березня 1939 року Угорщина, попередньо узгодивши свої дії з гітлерівською Німеччиною, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Частини Карпатської Січі протягом 14-15 березня стримували наступ переважаючих сил противника (40 тисяч солдат і офіцерів) по лінії Перечин-Середнє-Іршава-Севлюш-Королево. Особливо жорстокі бої з угорськими військами розгорнулися на підступах до Хуста — Красному полі.

15 березня 1939 року до Хуста прибув посол Угорщини з вимогою безкровної окупації Закарпаття угорськими військами. Німецький консул Гофман зі свого боку запросив до себе представників Головної Команди Карпатської Січі і під час бесіди порадив їм з метою запобігання кровопролиття виконати вимоги угорців і негайно капітулювати. Присутній особисто на цій зустрічі полковник Михайло Колодзінський дав рішучу відсіч цим принизливим намірам консула:

«В словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати», «сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!».

Саме в цей день — 15 березня 1939 року Карпатська Україна була проголошена незалежною державою, а після від'їзду її уряду за кордон, зокрема полковника Сергія Єфремова став Верховним Командантом Збройних Сил Карпатської України. Полковник Колодзінський, оголосивши загальну мобілізацію, особисто бере у свої руки керівництво обороною столиці. Після відходу українських загонів самооборони з Хуста найбільш кровопролитні бої з угорськими військами відбулися 16—18 березня 1939 року в районах Вишневого, Буштини, Солотвино, Севлюша, Білок, Довгого, Верхніх Верецьких, Чінадієва, Сваляви.

Але сили сторін були надто нерівними. 18 або 19 березня 1939 року історики вважають останніми днями життя полковника Михайла Колодзінського, проте щодо його загибелі існує декілька версій.

Праці Михайла Колодзінського[ред.ред. код]

За «Українською воєнною доктриною» Казахстан мав бути включений до складу України, яка мусить «пересунути кордони Европи до Алтаю і Джунгарії»
  • «Українська воєнна доктрина»,
  • «Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття»,
  • «Боротьба італійців за незалежність і соборність»,
  • «Полковник Іван Богун»
  • «Партизанська війна».

Поява його книги «Українська воєнна доктрина» стала епохальною подією для подальшого розвитку української військової думки XX століття. Ця праця у трьох частинах була написана між 1935—1937 роками і у рукописному варіанті поширювалась серед членів ОУН до моменту свого першого друкованого виходу вже після героїчної смерті автора у 1940 році. Саме в цій роботі Михайло Колодзінський одним із перших у вітчизняній науці історично обґрунтував роль та місце збройних сил у створенні національної модерної держави.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Гоменюк І. Взаємини пластунів Закарпаття і Галичини (1921-39 рр.).
  • Городенщина. Історично-мемуарний збірник. — Т.2 / гол. ред. Василь Никифорук. — Нью-Йорк — Вінніпеґ — Городенка, 2002. — С. 177—182.
  • Довідник з історії України. У 3-х т. / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — Київ: Ґенеза, 1993—1995. — Т. 2. (К-П). — К. : Ґенеза, 1995. — 440 с.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак, О.Романів. — Львів : Вид-во Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, 1992. — 230 с.
  • Історія українського війська. Друге доповнене видання. — К. : Панорама, 1991. — 192 с.
  • Книш З. Військо в цивільній одежі // Життя і смерть полковника Коновальця. Документи. Матеріали. Щоденники. Листи. Фотографії. — Львів : Червона Калина, 1993. — 326 с.
  • Ковальчук М. Генерал Микола Капустянський: (1881—1960). — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2006. — 128 с.
  • Колодзінський М. Українська воєнна доктрина.
  • Колодзінський Михайло Франьович // Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців / Під ред. доктора історичних наук, професора М. М. Вегеша. — Ужгород : Вид-во «Карпати», 2002. — С. 490—491.
  • Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж — Нью-Йорк — Львів, 1993. — 659 с. 15. Літопис Української Повстанської Армії. Т. 19. Група УПА «Говерля». Кн. 2. Спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру — Торонто, 1992; Львів, 1993. — 359 с.
  • Михалевич М. Стрибками по часі (Репортаж з пам'яти) // Андрій Мельник. Спогади та документи. — К. : Фундація імені О. Ольжича, 1994. — С. 139—153.
  • Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. — Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк, 1968. — Т. 1: 1920—1939. — 597 с.
  • Нарис історії Закарпаття. — Ужгород : Закарпаття, 1995. — Т. ІІ (1918—1945). — 664 с.
  • Ольжич О. Незнаному Воякові. — К. : Фундація імені О. Ольжича, 1994. — 431 с.
  • Пластовий шлях. — 2001. — Ч. 2. — С. 30; Никифорук В. З погляду вічності
  • Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 16.
  • Посівнич М. Колодзінський Михайло Франьович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 68. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  • Рог В. Михайло Колодзінський. Лицар ідеї і чину // Незборима Нація. — № 3 (329). — березень 2005.
  • Росоха С. Карпатська Січ (1938—1939) // Історія українського війська (1917—1995). Упорядник Я. Дашкевич. — Львів : Світ, 1996. — С. 468—481.
  • Федака С. Колодзінський-Гузар Михайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 456. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Якимович Б. Збройні Сили України: Нарис історії. — Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, «Просвіта», 1996. — 359 с.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]