Національний архівний фонд України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Націона́льний архі́вний фо́нд (НАФ) України — сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації[1].

Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної й світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, багатоаспектним масивом документів державних органів, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, окремих громадян та громадських об'єднань, що зберігаються в архівосховищах України та приватних колекціях, а також документів вітчизняної історико-культурної спадщини, які перебувають за кордоном, та документів іноземного походження, що стосуються історії України, незалежно від часу їхнього створення, техніки і засобів відтворення.

Структура[ред. | ред. код]

В структурі НАФ виділяються три основні групи документів:

  • документи, що утворилися і зберігаються в Україні;
  • документи українських інституцій та громадян, котрі виникли за рубежем, але повернуті або підлягають поверненню в Україну;
  • документи іноземного походження, що опинилися на теренах України і увійшли до її історико-культурного надбання.

Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе історико-культурне значення та унікальний характер.

Інфографіка обсягу Національного архівного фонду в 2016 році

Формування[ред. | ред. код]

Внесення або вилучення документів з Національного архівного фонду проводиться за ініціативи власника або державної архівної установи за згодою власника[1]. Для цього експертними та експертно-перевірними комісіями за участю власника документів чи уповноваженою ним особи проводиться експертиза їхньої цінності.

Принципи проведення експертизи:

  • об'єктивність — проведення оцінки документів на основі неупередженого підходу;
  • історизм — урахування особливості часу і місця створення документів, загальноісторичного контексту;
  • всебічність і комплексність — вивчення відповідних документів з урахуванням їхнього місця в комплексі інших документів.

Критерії проведення експертизи:

  • походження — функціонально-цільове призначення юридичної особи (фондоутворювача), значення фізичної особи (фондоутворювача) в житті суспільства, час і місце створення документа;
  • зміст — значущість інформації, що міститься в документі (унікальність і типовість), її повторення в інших документах, вид документа, оригінальність;
  • зовнішні ознаки — форма фіксації та передачі змісту, засвідчення і особливості оформлення документа, стан його збереженості[2].

Із НАФ можна вилучати лише ті документи, які є дублетними (тотожні за змістом тиражовані примірники одного документа, що зберігаються в одній архівній установі), мають тимчасові строки зберігання, документна інформація яких втрачена[1].

Право власності на документи[ред. | ред. код]

Закон України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» визнає три форми власності на документи НАФ: державну, колективну і приватну (за Конституцією України фігурують державна, комунальна і приватна форми власності). При цьому наголошується, що всі власники документів НАФ мають рівні права.

Закон визначає рівні права іноземних громадян щодо доступу до документів НАФ з правами громадян України. При цьому зазначається, що Кабінет Міністрів України може обмежувати доступ до документів НАФ громадян тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їхніх державних архівів. Певні обмеження прав вільного володіння, розпорядження і користування документами НАФ торкаються лише таких випадків: якщо це може завдати шкоди збереженості документів; якщо виникає загроза незаконного вилучення документів із складу НАФ; якщо можуть бути порушені законні інтереси держави, власника документів або інших осіб. Наприклад, власник документів НАФ не має права знищувати їх або безповоротно передавати за межі України. У сучасних економічних умовах актуальним є розроблення методів грошової оцінки документів НАФ та віднесення до складу НАФ документів недержавної власності. Вивезення оригіналів документів НАФ за межі України забороняється. Винятком є тимчасове експонування документів на виставках або реставрація матеріалів за кордоном.

НАФ України є сукупністю належних їй документів, а також тих, що відповідно до міжнародного права підлягають поверненню в Україну, які відображають історію її народу, мають наукову та історико-культурну цінність. НАФ України склався історично і включає пам'ятки від найдавніших часів до наших днів. Підставою віднесення документів до НАФ служать відповідний експертний висновок і державна реєстрація.

Обсяг та види документів[ред. | ред. код]

До переліку видів та обсягів документів національного архівного фонду входять:

  • Документи з паперовою основою:
  1. Управлінські документи
  2. Документи особового походження;
  3. Науково-технічні документи.
  • Документи не на паперовій основі:
  1. Кінодокументи;
  2. Фотодокументи;
  3. Фонодокументи;
  4. Відеодокументи.

Доступ до документів[ред. | ред. код]

Гарантується доступ до документів НАФ усіх громадян України, які мають документи для підтвердження своєї особи. Громадяни інших країн та особи без громадянства мають такі самі права як і громадяни України. Доступ може тимчасово обмежуватися у зв'язку з науково-технічним опрацюванням та реставрацією документів (до одного року), а також збереженням державної таємниці[1].

Копіювання документів[ред. | ред. код]

Копіювання документів власними технічними засобами є фундаментальним правом майже у всіх розвинених країнах світу. Архіви не несуть жодних витрат за це. Демократичні країни стимулюють вивчення власної історії. В той саме час Україна в цьому сенсі є унікальною державою в Європі. Згідно чинного законодавства забороняється здійснення прямої чи опосередкованої оплати за копіювання документів власними технічними засобами. В той саме час деякі архіви посилаються на послугу "надання документів на копіювання " 41 грн 43 коп з переліку платних послуг і не вважають це опосередкованою оплатою. Державна архівна служба рішуче встала на бік таких директорів архівів і всіяко блокує безкоштовне копіювання власними технічними засобами. Як результат, тисячі краєзнавців, звичайних дослідників не можуть оплачувати величезні рахунки за "надання на копіювання" і позбавлені фундаментальної можливості досліджувати власне коріння, історію власної країни.

Стандартні пояснення керівництва ДАСУ, чому не можна безкоштовно копіювати власними технічними засобами:

  • Це основа бізнесу приватних генеалогів. При цьому не можуть пояснити, згідно яких законів комерційні генеалоги відрізняються від інших дослідників, чи повинні вони додатково платити за щось і що поганого в чесному бізнесі.
  • Дослідники псують документи. При цьому оплативши "надання документів на копіювання" схоже вже не псують.
  • Архіви погано фінансуються. Яке це має відношення до законів, де чітко зазначена заборонена за стягнення прямої чи опосередкованої оплати за копіювання власними технічними засобами?
  • Персональні дані. Згідно чинного законодавства України "персональні дані" є тільки в живої людини і не можуть відноситись до будь-якої іншої особи.
  • Через документи НАФ можна дізнатись національність людини, а це є персональні дані. Згідно чинного законодавства кожна людина має право вільно обирати національність, таким чином визначити національність людини через документи будь-яких її родичів неможливо. Більш того, в метричних книгах, сповідних розписах, ревізьких казках та інших документах генеалогічного характеру ніколи не зазначалась національність. Дивним чином після оплати "надання документів на копіювання" копіювати всеж таки можна.
  • Жахлива історія, як хтось щось десь дізнався і потім щось почалось. Яке це має відношення до діючих законів?

Список формальних приводів для блокування безкоштовнго копіювання власними технічними засобами може бути нескінченний. Але головна і справжня причина - банальна корупція. Величезна кількість співробітників архівів неофіційно підробляє дослідженнями. Безкоштовне копіювання документів, рівно як публікація онлайн (що є нормою в розвинених країнах Європи) ставить хрест на більшості таких "сірих" заробітків.

Здійснювати копіювання документів НАФ дозволена чинними законодавством. Копіювати дозволено безоплатно власними засобами техніки, або використовуючи послуги архівної установи.

  • В частині 2 статті 35 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» йдеться: «надання фізичним особам для користування в читальному залі архівної установи архівних документів, що належать державі, територіальним громадам … здійснюється безоплатно».
  • Пункт 5 статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» дає право користувачам «виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, … копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторські та суміжні права».
  • Пункт 14 розділу II «Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам» забороняє працівникам архівів вимагати від користувачів «здійснення прямої чи опосередкованої оплати» за копіювання документів.
  • Абзац 3 пункту 4.8.4 «Правил роботи архівних установ України», затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.04.2013 № 656/5, визначає, що «Надання документів для копіювання технічними засобами користувачів та копіювання документів архів здійснює на платній основі».


Заборона копіювання документів власними засобами є неправомірна[3].

Колишній голова Галузевого архіву СБУ Ігор Кулик повідомив про те, що користувачі архівів, які стикнулись з неправомірністю дій, та мають підстави вважати, що працівники виступають неправомірно, рекомендує застосовувати такі дії:

1) скарга в Державну архівну службу на неправомірність дій;
2) скарга в Міністерство юстиції;
3) судовий позов.

Система архівних установ НАФ[ред. | ред. код]

Для отримання більш докладної інформації з цієї теми, див. Архівні установи України.

Систему архівних установ України становлять:


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» // Офіційний сайт Верховної Ради України — Переглянуто: 25 травня 2016
  2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про проведення експертизи цінності документів» // Офіційний сайт Верховної Ради України — Переглянуто: 25 травня 2016
  3. Заборона власноруч копіювати архівні документи - неправомірна. ЩО РОБИТИ. Історична правда. Процитовано 2016-07-10. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]