Орнелла Муті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орнелла Муті
італ. Ornella Muti
Ornella Muti 2000.jpg
Орнелла Муті на Каннському кінофестивалі (2000)
Ім'я при народженні: Франческа-Романа Рівеллі
італ. Francesca Romana Rivelli
Народилася 9 березня 1955(1955-03-09) (61 рік)
Рим, Італія[1]
Національність: Італія Італія
Громадянство: італійка
Роки діяльності: 1970—дотепер (як кіноактриса)
Чоловік: Федеріко Факінетті (1988-?) 2 дітей
Алессіо Орано (1975-1981)
Діти: Найке, Кароліна, Андреа
IMDb: ID 0001560
Commons-logo.svg Орнелла Муті
італ. Ornella Muti
у Вікісховищі

Орне́лла Му́ті (італ. Ornella Muti, справжнє ім'я Франческа-Романа Рівеллі, італ. Francesca Romana Rivelli; *9 березня 1955(19550309), Рим, Італія) — італійська кіноакторка.

Життєпис[ред.ред. код]

Народилася 9 березня 1955 в Римі. Її батько, уродженець Неаполя, був журналістом, мати, за національністю естонка, працювала скульпторкою. Бабуся та дід Орнелли по лінії матері були родом з Санкт-Петербурга.

Акторська кар'єра Орнелли Муті почалася в чотирнадцятирічному віці в Італії, коли вона дебютувала у фільмі перспективного молодого режисера Даміано Даміані, згодом — уславленого майстра італійського політичного детективу. У фільмі про мафію «Найкрасивіша дружина» актриса зіграла юну сицилійку, якій сподобався хлопець із «родини» (його грав актор Алессіо Орано).

Під час зйомок Франческа-Романа Рівеллі взяла собі нове ім'я Орнелла Муті; її власне Даміані вважав надто пересічним для афіші.

У 1974 перший великий успіх актрисі приніс фільм «Народний роман» режисера Маріо Монічеллі.

У 1976 на екрани вийшла картина Марко Феррері «Остання жінка», де Орнелла зіграла в дуеті з Жераром Депардьє. У режисера Феррері Орнелла Муті знялася також у фільмах «Історії звичайного божевілля» (1981) і «Майбутнє — це жінка» (1984).

У 1984 на екрани вийшов фільм «Любов Свана» Фолькера Шлондорфа. У цій картині партнерами актриси по знімальному майданчику стали Джеремі Айронс, Фанні Ардан і Ален Делон. Завдяки цим фільмам Орнелла Муті стала символом італійського кінематографу за кордоном, у США і у Франції.

Фільм Майка Годжеса «Флеш Ґордон» (1980), у якому Орнелла Муті зіграла роль розкішної й підступної принцеси Аури, увійшов до списку «100 найкращих фільмів» США.

Серед провідних робіт акторки — комедії з Адріано Челентано «Приборкання норовистого» (1980) і «Шалено закоханий» (1981), а також ролі в картинах режисера й актора Ренато Поццетто «Ніхто не досконалий» (1981) і «Бідний багатій» (1983).

У 1980 на екрани вийшов фільм «Життя прекрасне» радянського режисера Григорія Чухрая, у якому актриса зіграла головну роль.

У кожній країні Орнелла Муті знана за різниими роботами. У СРСР вона стала добре відомою за фільмами з Челентано (фільм «Приборкання норовистого» — рекордсмен кінопрокату 1983), у Німеччині — за фільмами «Вдови» (1998) Шеррі Гормай і «Безстрашний» (1999) режисера Джовінаццо, у Франції — за ролями в картинах «Світські леви» (2000) Фаб'єна Онтеньєна, «Трилогія» (2001) Луки Бельвю і «Веселі та засмаглі — 3» (2005) режисера Патріса Леконта.

Актрису люблять в Іспанії, Бразилії й навіть у Китаї, де в 1999 вона зіграла у фільмі «Вогняна земля» Міґеля Літтіна.

Фільмографія актриси налічує близько сотні картин і кілька десятків серіалів, знятих у різних країнах світу. Її партнерами були такі видатні майстри італійського і світового кіно, як Уго Тоньяцці, Вітторіо Гассман, Альберто Сорді, Мікеле Плачідо, Джеремі Айронс, Мішель Пікколі та багато інших.

У травні 2008 на Канському фестивалі Орнелла Муті представила свою першу колекцію ювелірних прикрас.

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1980 на зйомках фільму «Приборкання норовистого» у Орнелли Муті був роман з Адріано Челентано.[2] В інтерв'ю російському телеканалу ТВЦ у 2011 підтвердила, що у неї був роман з Челентано словами: «У акторів це нормально — любов на час фільму...».[3]

Після двох невдалих одружень і цивільного шлюбу з лікарем — пластичним хірургом Стефано Пікколо, який тривав до 2008, Орнелла зустрічається з підприємцем Фабрісом Керерве. Вона має троє дітей: дві дочки - Найке та Кароліна та сина Андреа.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Record #121644650 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Адриано Челентано и Клаудиа Мори. История любви. aif.ru. Наталія Григор'єва. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  3. Интервью с Орнеллой Мути // YouTube

Посилання[ред.ред. код]