Адріано Челентано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адріано Челентано
Adriano Celentano
Зображення
Адріано Челентано на лекції в Міланському технічному університеті, 2013 рік
Основна інформація
Дата народження 6 січня 1938(1938-01-06) (84 роки)
Місце народження Мілан, Королівство Італія
Роки активності 1956-до сьогодні
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Професія співак, кіноактор, телеведучий, композитор, режисер
Співацький голос баритон
Інструменти гітара
Мова італійська, англійська
Жанр рок, поп, джаз, електроніка, хіп-хоп
Псевдоніми Хлопець на пружинах
Сеньйор Буфф
Король невігласів
Колективи Rock Boys
I Ribelli
Лейбл Clan Celentano й інші
Нагороди «Давид ді Донателло»
за найкращу чоловічу роль (1976, 1980);
Пісенний фестиваль «Санремо» (1970) й інші
Автограф Adriano Celentano signature full.svg
Офіційний сайт
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Адріа́но Челента́но (італ. Adriano Celentano; нар. 6 січня 1938, Мілан, Королівство Італія) — італійський співак, кіноактор, ведучий телепрограм, композитор, режисер і громадський діяч.

Музична кар'єра Челентано почалася у 1956 році й триває досі, він є одним із найуспішніших та найвпливовіших виконавців в історії італійської музики: за свою кар'єру виконав близько 300 пісень і випустив понад сорок студійних альбомів загальним накладом 150 мільйонів.[1][2][3] Вважається одним з засновників та лідерів італійського рок-н-ролу. Музика Челентано представлена такими жанрами, як: рок, поп, джаз, електроніка і хіп-хоп. Є власником студії звукозапису «Clan Celentano», яку створив 1961 року.

Кінокар'єра Челентано тривала з 1958 по 1992 рік, він знявся у понад сорока кінострічках. Фільми з Челентано представлені такими жанрами, як: комедія, мюзикл, мелодрама і пригодницьке кіно. Став режисером чотирьох фільмів та мультсеріалу «Адріан», який випустив у 2019 році. Починаючи з другої половини 1950-х років, Челентано з'являється на телебаченні як запрошений гість, ведучий та автор телешоу.

Володар кінопремій: «Золотий глобус» за найкращий акторський дебют у чоловічій ролі у картині «Серафіно» (1968), «Срібна стрічка» за найкращий саундтрек до фільму «Юппі-Ду» (1975), «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль у картинах «Блеф» (1976) і «Оксамитові ручки» (1980)[4][5]. Переможець Адріатичного фестивалю легкої музики в Анконі 1959 року, пісенного конкурсу «Кантаджіро» 1962 року та фестивалю в Санремо 1970 року. Володар телепризів «Ideona» (2005) і «Срібна троянда» міжнародного фестивалю телевізійної продукції «Золота троянда» (2000).

У 2007 році очолив список «100 найяскравіших кінозірок» за версією журналу «Time Out»[6]. У 1989 році співака нагородили найвищою премією міста Мілан — «Ambrogino d'oro» («Золотий Амвросій»).

З 1964 року одружений з акторкою та співачкою Клаудією Морі. Батько Розіти, Розалінди та Джакомо Челентано. В Італії за свою манеру рухатися на сцені отримав прізвисько «Molleggiato» («Хлопець на пружинах»)[7]. На честь Челентано названо астероїд № 6697, відкритий 24 квітня 1987 року[8].

Життя та творчість[ред. | ред. код]

«Він увесь — інстинкт, обдарованість, несамовитість. Протягом багатьох років він творить образ простого хлопця і вірний йому до цього дня»[9] — Даріо Фо про Челентано

Ранні роки[ред. | ред. код]

Дім Адріано Челентано в Мілані на вулиці Глюка (14), де пройшли ранні роки співака

Адріано Челентано походить з бідної сім'ї звичайних робітників, яка у 1927 році рушила з провінції Фоджа (регіон Апулії) на північ Італії в пошуках нового місця проживання і роботи[10]. Спочатку сім'я знайшла притулок у провінції П'ємонт, потім члени родини вирішили йти далі, в Ломбардію, де зняли маленький будиночок у селі Робекко поблизу Монци[10]. Сім'я складалася з батька Леонтіно Челентано (1890—1951), матері Джудітти Джува (1897—1973), сина Алессандро (1920—2009) та дочок Рози (1917—2003), Марії (1922—2012), Адріани (1925—1934)[11]. У 1934 році родину спіткало лихо: вмирає від лейкемії молодша дочка Адріана і сім'я змінює місце проживання ще раз: тепер вони оселилися в найбіднішому кварталі Мілана, на «вулиці Ґлюка» («Via Gluck»).

Джудітті було 40 років, коли жінка знову завагітніла. Ніхто не вірив, що п'ята дитина виживе[12]. Всупереч побоюванням батьків, Адріано Челентано народився вранці 6 січня 1938 року (у день Бефани), отримавши своє ім'я на честь померлої сестри Адріани[10].

Під час Другої світової війни батько Адріано не потрапив під мобілізацію за віком, після війни він працював в текстильній лавці, з якої згодом пішов і почав працювати в залізничному депо поруч з будинком, тому що там можна було отримувати вугілля для обігріву будинку, а потім він працював продавцем компанії «Mellin», продукцією якої були бісквіти для дітей. Матір Адріано працювала швачкою.[13][14]

У сім'ї Челентано полюбляли співати та грали відразу на декількох інструментах — гармоніці, мандоліні та гітарі. Старший брат Алессандро, який займався боксом, мріяв зробити з Адріано справжнього боксера. Тому що нічого путнього і пристойного, на думку Алессандро, з Адріано вийти не могло і єдине, чим молодший брат займався із задоволенням і вмінням, була бійка. Адріано був незмінним учасником всіх дворових розборок і походів свого району на сусідній район Самартіні. Друзів, приятелів, просто знайомих у нього було завжди дуже багато.[14] Також, після ранкового відвідування Адріано школи, вдень, мати відправляла його в каплицю до монахів, де був парафіяльний молодіжний клуб, там він грав в м'яч з іншими хлопцями та робив те, що йому хотілося, перебуваючи при цьому, під доглядом, коли вона працювала. За словами матері, Адріано не подобалося вчитися. Їй здавалося, що в школу він ходив лише для того, щоб побачитися з друзями і щоб в черговий раз пожартувати, те ж саме відбувалося і в парафії, де священник скаржився, що Адріано його передражнює.[13]

Після смерті батька Леонтіно, Адріано разом з матір'ю був змушений покинути улюблену «вулицю Глюка» і переселитися в інший будинок, що було дуже болісним для нього. З роками ці спогади лягли в основу сюжету знаменитої пісні Челентано «Il ragazzo della via Gluck»[15].

Залишивши школу після шести класів навчання, Адріано став працювати, пробуючи себе учнем токаря, електриком, сантехніком, але особливо йому сподобалося працювати годинникарем в майстерні своїх двоюрідних братів, він опанував цю професію в короткий термін і навіть зміг купити ліцензію.[14][16] З часом Челентано казав, що передусім він — годинникар, і тільки потім — співак, актор і режисер[16][17].

В юності Адріано часто зображав відомого американського коміка Джеррі Льюїса, і його сестра надіслала на конкурс двійників одну з фотографій, де її брат був в образі цього артиста. В результаті Челентано посів перше місце та виграв 100 000 лір[18].

У 17-річному віці, після того як один із друзів Челентано приніс йому платівку з піснею «Rock Around the Clock» («Рок цілодобово») у виконанні Білла Хейлі, до того ж в Італії вийшов фільм «Шкільні джунглі» (1955), супроводом якого був цей хіт, Адріано почав виявляти інтерес до музики, зокрема, до рок-н-ролу, став вчитися грати на гітарі, писати тексти і співати пісні. Щочетверга і щосуботи він почав відвідувати танцювальний зал «Filocontanti», де і дебютував на сцені[19]. Серед перших виступів Челентано на сцені стало пародіювання американського музиканта Луї Пріми в аматорському спектаклі-водевілі[20].

Друга половина 1950-х років відзначилася напливом американської культури до Італії. У кінотеатрах йшли вестерни і музичні фільми-новели, в клубах танцювали бугі-вугі. З'явилися музичні автомати з піснями у стилі рок-н-ролу англомовних співаків. Молоді італійці захоплювалися новими персонажами на екранах кіно, наслідували їх і скуповували платівки, що потрапляли до продажу в обмеженій кількості. Світ дізнався про імена Білла Хейлі, Елвіса Преслі, Чака Беррі, Літл Річарда, Джеррі Лі Льюїса, Бадді Голлі та інших[19].

«Мама будила мене рок-н-ролом, який обожнювала, вмикала платівку і казала: „Адріано, подивися, вже восьма година!“. Хоча насправді була тільки сьома» — Челентано[21]

1956—1969: Зірка рок-н-ролу[ред. | ред. код]

Початок музичної кар'єри. «Rock Boys» і «I Ribelli». Перші успіхи[ред. | ред. код]

Челентано і гурт «Rock Boys», кінець 1950-х років

У 1956 році Челентано з друзями створив гурт «Rock Boys», який проіснував до 1959 року. Спочатку гурт складався з п'ятьох музикантів: Челентано (вокал), трьох братів Ратті (Франко — гітарист, Марко — басист та Джанкарло — ударні) й Іко Черутті на другій гітарі. У тому ж році до гурту приєдналися Енцо Янначчі (фортепіано) і Піно Саккетті (саксофон).[22] Дебют «Rock Boys» відбувся у закладі «Анкор», протягом 1956 року вони виступали в різних клубах Мілана, серед яких був такий відомий, як «Смеральдо».[23] Челентано виконував американські рок-н-рол композиції, не знаючи англійської.[24] У перших виступах Челентано додавав до пісень паузи з номерами на кшталт кабаре (з імітацією Джеррі Льюїса) і танцями: залишав музикантів грати, а сам танцював у розбовтаній, рухомій манері.[25] Незабаром Челентано познайомився з танцюристом Альберто Лонгоні, який виступав під псевдонімом «Торквато Пружинистий» («Torquato il Molleggiato»), і часто брав його з гуртом на виступи.[26] Одного разу Лонгоні не з'явився на виступ «Rock Boys», тому що його затримала поліція. Челентано довелося танцювати на сцені замість нього у його манері, котру став використовувати і в майбутньому, за що отримав прізвисько «Хлопець на пружинах» («Il Molleggiato»).[27] В «Анкорі» Челентано познайомився з Бруно Доссеною, відомим хореографом — чемпіоном світу з бугі-вугі, що запросив його виступати в знаменитий клуб «Свята Текла». У цьому клубі Адріано завоював велику популярність, ставши там виконавцем «номер один», відвідувачі закладу чекали його виступу щовечора. Вдень Адріано працював, а ввечері завжди йшов в «Святу Теклу», де перебував до другої-третьої години ночі. А вранці, о восьмій, він йшов працювати годинникарем. За виступи, хазяїн клубу платив Челентано всього лише бутербродом з пивом.

18 травня 1957 року відбувся перший офіційний виступ Челентано з гуртом «Rock Boys» на Першому італійському фестивалі рок-н-ролу у міланському «Льодовому палаці» («Palazzo del Ghiaccio»). Організатором фестивалю був Бруно Доссена, він і запросив туди Челентано.[19] Крім Челентано і його гурту, музикантами-учасниками фестивалю були: гурти «Гіго і Розлючені», «Swing Parade» «Colombet» і «Original Lambro Jazz Band»; співак Тоні Реніс й інші; кожен з них мав у розпорядженні кілька хвилин, щоб представити 3-4 пісні (дуже коротких за часом, їх тривалість рідко перевищувала 2 хвилини). Фестиваль, названий «Trofeo Oransoda Rock and Roll», був танцювальним змаганням з акробатичного рок-н-ролу, він мав на меті нагородити кращих танцюристів рок-н-ролу, де оркестри і співаки були виключно гостями, підтримкою пар танцюристів-аматорів, професіоналів та акробатичних груп. Трофей фестивалю отримала «Dossena Rock Ballett», акробатична група, керована Бруно Доссеною, в супроводі гурту «Lambro Jazz Band». «Rock Boys» були єдиними учасниками, які виконали авторську рок-пісню італійською мовою — «Я скажу тобі „чао“!» («Ciao ti dirò»), музику до якої склав Джан Франко Ревербері, а текст Джорджо Калабрезе.[28] Виступи музикантів фестивалю зірвали хресну ходу єпископа Мілана Монтіні, яка відбувалась у той самий час. Частина людей, яка йшла за статуєю Мадонни, почувши музику, стала відділятися від процесії і рушила до «Льодового палацу». Біля палацу зібралося близько п'яти тисяч міланців, почалися заворушення, була залучена поліція.[19] Наступного дня газети писали про Челентано, як про нову зірку італійського рок-н-ролу. Газета «La Notte» писала про виступ: «Льодовий палац „знищений“ новою зіркою рок-н-ролу».[23] У той час як Джорджо Бокка написав у «Корр'єре делла Сера» дуже сувору статтю проти нової молодіжної моди, привезеної з Америки. Окрім фестивалю, Доссена організовував й інші виступи «Rock Boys», серед яких був концерт в «Новому театрі Мілана», що мав назву «Процес над рок-н-ролом». Концерт тривав тиждень, збираючи все більше народу кожного вечора.

Альберто Лонгоні (ліворуч) і Челентано танцюють, 1950-ті роки

Серед глядачів Першого фестивалю рок-н-ролу були присутні композитор Еціо Леоні і італо-швейцарський продюсер Вальтер Гуертлер, які уперше запропонували співакові контракт на запис пісень у стилі рок-н-ролу на студії звукозапису «Music», власником яких був Гуертлер.[23][29] Незадовго до фестивалю з «Rock Boys» вийшов Іко Черутті, щоб присвятити себе джазу (з роками він повернувся до співпраці з Челентано), його замінив племінник Челентано — Джино Сантерколе (син сестри співака — Рози, молодший Адріано лише на 2 роки).[23] Співпраця Челентано з племінником, що тривала до 1980-х років, була дуже плідною: вони спільно працювали в студії і на сцені, разом знімалися у багатьох фільмах, Сантерколе писав музику до його пісень, серед яких було чимало хітів, таких як «Una carezza in un pugno», «Svalutation», «Un bimbo sul leone» й інші. Після фестивалю з «Rock Boys» вийшли брати Джанкарло та Марко Ратті, їх замінили ударник Флавіо Каррарезе і гітарист Джорджо Ґабер, якого привів до гурту Янначчі.[27] Після фестивалю ім'я Челентано стало асоціюватися з громадськими заворушеннями, він став у деякому сенсі забороненим музикантом. Через те, що «Rock Boys» стали відмовляти виступати в ресторанах, вони влаштовували спонтанні мінівиступи на площах, збираючи великі натовпи. Деякі господарі нічних закладів, незважаючи на ризик бути розтрощеними, все ж запрошували «Rock Boys», збираючи стільки народу, що невеликі приміщення не могли вмістити всіх бажаючих. Часто половина публіки стояла на вулиці.[14]

У 1957 році «Rock Boys» з'явилися на телебаченні у передачах «Lotteria Italia» («Лотерея Італія») і «Voci e volti della fortuna» («Голоси і обличчя фортуни»). Шлях Челентано на телебачення був непростий. За спогадами співака його кілька разів провалювала комісія телерадіокомпанії RAI, яка не бажала брати відповідальність за артиста-початківця, який «все зруйнував».[30] Зі звітів комісій того часу про Челентано:

Ліві лапки Початківець, шанувальник пародій. У нього цікава міміка і дивовижна схожість з Джеррі Льюїсом. Він виходить винятково з метою вчинити безлад. Неспроможний, експансивний юнак. Не цікавий. (13 липня 1956 року)[19][30]
Молодий співак-дилетант. Має помітну схожість з Джеррі Льюїсом. Працює в жанрі рок-н-ролу. Незрілий і погано вихований хлопець. Не цікавий. (7 лютого 1957 року)[19][30]
Праві лапки

1957 року Челентано познайомився з Мікі Дель Прете, який став його близьким другом на все життя. Дель Прете брав участь у багатьох творчих проєктах Адріано, у 1960-х—1970-х роках він написав тексти близько до 50-ти пісень співака, продюсував його альбоми тощо.[23] Влітку того ж року Дель Прете організував двотижневі виступи Челентано та «Rock Boys» у містах Санремо і Алассіо.[27] Музиканти виступали безкоштовно, в обмін на 2 тижні дармового відпочинку.[27] У 1957—1958 роках Челентано разом з музикантами Джорджо Ґабером, Луїджі Тенко, Енцо Янначчі, Паоло Томеллері і Джанфранко Ревербері виїхали в турне по Німеччині.

Челентано на телепередачі «Il Musichiere» (1959)

Навесні 1958 року фірма звукозапису «Music» випустила дебютні платівки співака на 45 обертів, що містили по дві-чотири пісні. Гуертлер наполіг, щоб Адріано співав тільки англійською, виконуючи кавер-версії американських пісень у стилі рок-н-ролу: «Rip It Up», «Tutti-Frutti», «Jailhouse Rock», «Blueberry Hill», «Man Smart», «I Love You Baby», «The Stroll» і «Tell Me That You Love Me».[23][31] «Rip It Up» стала першим записом Челентано, який був проданий у кількості півтори тисячі екземплярів на хвилі успіху співака на фестивалі. Через те, що наступні записи пісень, які мали успіх у репертуарі Елвіса Преслі, у виконанні Челентано не мали відчутного успіху, Гуертлер, боючись не виправдання своїх надій і передбачаючи невдачу, вирішив перевести Адріано на свій новий лейбл «Jolly» і дозволити йому записувати пісні також італійською мовою. В результаті у тому ж році лейбл «Jolly» випустив дві платівки, на «Б»-стороні яких Челентано виконав пісні італійською мовою, серед яких був відомий тоді міжнародний хіт «Buonasera Signorina» Луї Пріми й пісня «La febbre dell'hoola hop».[23] Сторона «А» платівок містила пісні англійською «Happy Days Are Here Again» і «Hoola Hop Rock». З цього моменту співак став регулярно записувати пісні італійською мовою. У співпраці з Еціо Леоні, аранжувальником, художнім керівником і відповідальним за репертуар «Jolly», Челентано почав знаходити свої перші музичні успіхи. Перші платівки Челентано 1958 року вважаються рідкісними і мають велику колекційну цінність.[32] Наприкінці 1950-х років Адріано поступово залишив роботу годинникаря і вирішив остаточно стати співаком рок-н-ролу[17][23].

1959 року вийшла платівка з піснями «Il ribelle/Nessuno crederà», що стала першим комерційно вагомим успіхом Челентано.[23] Пісня «Il ribelle» («Бунтівник») оповідала про протест підлітків проти батьків та застарілих традицій і понять.[19] Вона була першим записаним твором на музику Адріано, стала відомою на всю країну й остаточно закріпила за співаком статус одного з найпопулярніших виконавців рок-н-ролу в Італії.[33] Починаючи з випуску платівки з піснями «Teddy Girl/Desidero te» у 1959 році, розпочалась співпраця співака з поетом Лучано Береттою.

13 липня 1959 року співак переміг на Адріатичному фестивалі легкої музики в Анконі з піснею «Il tuo bacio è come un rock» («Твій поцілунок як рок»), текст до неї написали П'єро Вівареллі і Лучіо Фульчі, а аранжування створив Еціо Леоні.[27] Окрім цього співак виконував її у телепередачах того року телепередачах «Il Musichiere» і «Costellazione». Відомий італійський музичний критик Маріо Лудзатто Фегіз писав в «Корр'єре делла Сера», що пісня «Il tuo bacio è come un rock» являє собою «шок, напругу, вибух. Ці 60 неймовірних секунд в стилі коміксу з такими словами, як „нокаут“, „шок“, „свінг“, „ринг“». Пісня, яка очолювала італійський чарт протягом сезону 1959/60 років, завдяки чистому випадку здолала цілу купу перешкод, адже спершу вона була виключена з програми головою фестивалю Джанні Ферріо, який назвав її «квадратною». Згідно «Словника італійської пісні», Вівареллі адаптував метрику пісні, спочатку названої «Torna a Capri mon amour», щоб Челентано міг виконувати якомога більше своїх «пружинних» рухів під час її виконання. Вийшла платівка «Il tuo bacio è come un rock/I ragazzi del juke-box», яка мала великий успіх, хоча багато критиків запевняли, що Челентано набагато цікавіше дивитися, ніж слухати.[34] Платівка розійшлася накладом 300.000 копій упродовж одного тижня.[29]

Під час зйомок 1959 року у двох музичних комедіях «Хлопці і музичний автомат» і «Крикуни перед судом», Челентано познайомився з відомою співачкою Міною Мадзіні, яка мала багато спільного з ним: вона так само як і Адріано вважалася «бунтарем у спідниці».[19] Челентано написав музику до пісні «Vorrei sapere perché» для Міни. Газети писали, що між Челентано і Міною існує роман — ці чутки незабаром були спростовані співаком.[19] Надалі творчість обох артистів часто пересікалась, зокрема у 1960-1970-ті роки вони часто виступали разом як ведучі на телеканалах RAI, виконуючи пісні дуетом.[19]

Після розпаду «Rock Boys» 1959 року, Челентано деякий час для записів своїх пісень запрошував музикантів студії «Jolly». Того ж року Челентано створив новий рок-гурт «I Ribelli» для забезпечення своїх виступів і записів, назвою послужила пісня «Il Ribelle». До першого складу гурту ввійшли Джані Даль Альо (ударні), Енцо Янначчі (клавішні), Доменіко Паскуадібішельє (бас), Джино Сантерколе (гітара) і Джорджо Бенаккіо (друга гітара). Дебют гурту відбувся у середині вересня на фестивалі «Avanti» в Мілані з піснею «Teddy girl».[27] Співпраця Адріано з «I Ribelli» тривала до кінця 1960-х років. Окрім цього, 22 вересня того року, зі співаком трапилася неприємність — він потрапив в автомобільну аварію, у якій розбив свою нову машину «Alfa Romeo Giulietta», зароблену під час перших кінозйомок. Челентано отримав забій грудної клітини та перелом одного ребра, лікарі йому рекомендували місяць відпочинку.[27]

Заснування «Клану Челентано»[ред. | ред. код]

Челентано з гітарою «Eko» (1950-ті роки)

На початку 1960-х років багато великих компаній звукозапису хотіли бачити у своїх рядах Челентано, але співак їм відмовляв.[35] 19 грудня 1961 року в Мілані Челентано створив власну студію з виробництва фільмів та звукозапису — «Clan Celentano» («Клан Челентано»). Пізніше багато виконавців, наприклад — «The Beatles», «The Rolling Stones» (щоб не залежати від продюсерів і вимог моди), пішли шляхом створення власних компаній, але на самому початку 1960-х років вчинок Челентано був сміливим і незвичайним.[36] У зв'язку з цим, в італійському шоу-бізнесі Челентано уславився першовідкривачем — «Clan Celentano» стала першою в Італії фірмою звукозапису, де виробником платівок був сам співак і актор.[37][38] Ідею створення студії Челентано запозичив у Френка Сінатри, який організував схожу команду музикантів під назвою «Rat Pack», Адріано був шанувальником цього співака. Також існує версія, що ідея створення «Clan Celentano», крім Челентано, належить приятелю співака — Ріккі Джанко (Рікардо Санна), який переживав аналогічні проблеми з компанією звукозапису «Ricordi».[19][27]

До студії увійшли близькі друзі співака й учасники гурту «I Ribelli» (Джино Сантерколе, Мілена Канту, Ріккі Джанко, Мікі Дель Прете, Лучано Беретта, Іко Черутті, Детто Маріано, Мемо Діттонго й інші). У створенні студії також була ідея незалежності Челентано від фірми «Jolly», з якою він розірвав відносини у 1962 році. «Jolly» подала до суду на співака, вимагаючи в нього компенсацію за невиконання та розрив контракту в розмірі 495 мільйонів лір, але програла процес, який тривав до 1965 року.[27][39] Після розриву відносин з Челентано фірма «Jolly» продовжила видавати платівки з записаними раніше піснями співака, чим становила конкуренцію студії «Clan Celentano».[27]

Співачка Кетті Лайн і Челентано (1969)

«Clan Celentano» крім випуску платівок Челентано і його друзів — займалася пошуком та записом нових імен і молодих талантів. Студія уклала контракти з такими музикантами та виконацями-початківцями, як: Доном Бакі, Лоренцо Пілат, Натале Массара, Уголіно, Кетті Лайн й іншими.[27] Також в 1965 році Челентано організував конкурс «Нові голоси», у якому переміг початківець-співак Аль Бано, в результаті його прийняли до студії.[40]

Усі учасники студії, що з'являлися у ній в різний час, отримували своєрідне «зелене світло» на телебачення або ринок продажу платівок тільки завдяки тому, що вони співпрацювали з «Clan Celentano».[19] У зв'язку з тим, що практично нікого з друзів співака по музичному цеху не хотіли бачити на телебаченні без нього, тільки його участь забезпечувала їм деякий успіх — Челентано, не маючи часу на турботу за іншими учасниками «Clan Celentano», у 1968 році переглянув умови роботи студії.[19] Починаючи з 1968 року, Челентано поступово змінив склад «Clan Celentano» — залишив тільки родичів та музикантів, необхідних у виробництві його власних платівок.[27] Також причинами зміни умов стали деспотична поведінка лідера студії (Челентано), проблеми з контрактами та особисті амбіції окремих артистів.[27] Якщо припинення співпраці між «Clan Celentano» та Ріккі Джанко, гуртом «I Ribelli» й іншими учасниками пройшло мирним шляхом, то розрив відносин студією з Доном Бакі закінчився тривалими судовими процесами.[27] Зміні первинній ідеї студії Джорджо Габер присвятив іронічну пісню «Жив-був „Клан“», написану у 1968 році.[27]

З роками, студія почала випускати винятково альбоми Челентано, Клаудії Морі та старшої дочки Розіти.[27] На сьогодні до студії входять видавництво, концертне агентство, студія відео- та аудіозапису, там працює понад 150 осіб.[41]

У 1962 році вийшла перша платівка Челентано під лейблом «Clan Celentano», яка містила три пісні «Stai lontana da me/Sei rimasta sola/Amami e baciami».[31]

Початок кінокар'єри. Ролі рок-зірки. Дебют режисера[ред. | ред. код]

Челентано грає на гітарі у фільмі «Хлопці і музичний автомат» (1959)

Кінокар'єра Челентано тривала з 1958 по 1992 роки й налічує понад сорок фільмів[42]. Прихід Челентано в кіно не був випадковим: співак постійно шукав нові можливості для виконання своїх пісень, такі, де б він зміг залишатися самим собою.[43] У злитті комерції та мистецтва Челентано знайшов оптимальний варіант свого існування[37].

Вперше у кіно Челентано з'явився в 1958 році у початкових кадрах американського музичного фільму «Не сваріть рок» (італійська назва «Оскаженілі»), у версії призначеній для Італії, де він співав.[44] Надалі, в американських фільмах «Давай, Джонні, давай!» (1959) та «Затанцюймо твіст» (1961) і у французькій комедії «Сім смертних гріхів» (1962), у версіях призначених для прокату в Італії, також були вмонтовані кадри де співав Челентано (в титрах не вказаний).[19][45][46]

Першими справжніми кіноролями Челентано стали музичні комедії, де він грав самого себе — модного співака, висхідну зірку молодіжної пісні: «Хлопці і музичний автомат» (1959) і «Крикуни перед судом» (1960) Лучо Фульчі, «Музичний автомат кричить про любов» (1959) Мауро Морассі, «Сан-Ремо, великий виклик» (1960) і «Я цілую… ти цілуєш» (1961) П'єро Вівареллі, «Вчорашні пісні, сьогоднішні пісні, завтрашні пісні» (1962) Доменіко Паолеллі.[30][47] Досить посередні фільми: «Музичний автомат кричить про любов», «Крикуни перед судом» і «Сан-Ремо, великий виклик» — пройшли в італійському прокаті з успіхом тільки завдяки популярності Челентано.[48]

Справжньою вдачею для Челентано стала участь у драмі «Солодке життя» славетного Федеріко Фелліні 1960 року, де він зіграв епізодичну роль співака, який грав на гітарі, виконуючи пісню «Readdy Teaddy», у сцені де персонаж Аніти Екберг купався у фонтані Треві.[49] Фелліні запросив Челентано на зйомки після прочитання статті в одній з газет, де описувався виступ молодого рок-співака. На опублікованій фотографії Челентано співав стоячи на колінах.[19] Після зйомок у Фелліні пропозиції для Челентано від режисерів посипалися одна за одною.[48]

«Чернець з Монци» 1962 року, став першою роллю Челентано у режисера Серджо Корбуччі. У ньому актор виконав епізодичну роль ченця, заспівавши разом з Доном Бакі пісню «La carita».[50]

Челентано і гурт «I Ribelli», кадр з фільму «Я цілую… ти цілуєш» (1961)

У комедії «Якийсь дивний тип» 1963 року Челентано виконав дві головні ролі: самого себе і шахрая — свого двійника, який хотів зайняти його місце славетного співака. Виконуючи цю роль, Адріано використовував можливості для самореклами.[51][47] Детто Маріано створив саундтрек до фільму й випустив однойменний альбом з ним, «Uno Strano Tipo».

1964 року вийшла перша режисерська робота Челентано — комедія «Суперпограбування в Мілані», в якій знялися дружина і друзі співака з «Clan Celentano», а він виконав роль ватажка банди. Комедія являла собою пародію на гангстерські бойовики.[43]

У липні 1964 року Челентано отримав запрошення відомого режисера Джузеппе Де Сантіса знятися в італійсько-радянському фільмі «Італійці браві хлопці».[52] Пройшовши проби і підписавши всі угоди, в останню мить Челентано відмовився летіти до Москви та Києва на знімання фільму.[19] Надалі, попри великий штраф, яким його обклали, Челентано відмовився зніматися в картині.[19] Однією з причин відмови стало небажання артиста надовго розлучатися зі своєю дружиною.[52] У січні 2013 року, напередодні свого 75-річчя, Челентано розмістив у своєму інтернет-блозі раніше не опубліковане відео з кінопроб до цього фільму.[52] Окрім цього, того року артист знявся у документальному фільмі Паоло Кавари «Дурний світ».

У наступній картині «Європа співає» 1966 року, Челентано у початкових кадрах виконував свою пісню «Ringo».[53] Деякі картини зняті за мотивами авторських пісень Челентано, в одному такому фільмі — «Найкрасивіша пара у світі» 1968 року, режисера Камілло Мастрочінкве, ідеєю послужила однойменна композиція співака «La coppia più bella del mondo».[43] У фільмі Челентано з'явився у ролі самого себе — учасника пісенного конкурсу «Кантаджіро», що виконав пісні «Tre passi avanti» і «La coppia più bella del mondo».[54]

Дуже важливою подією в кінокар'єрі Челентано стала роль Серафіно у фільмі режисера П'єтро Джермі «Серафіно» 1968 року, яка вважається його першою серйозною роллю. Адріано створив близький своєму іміджу образ простого сільського хлопця, гульвісу, що приховує під маскою невігластва й неотесаності природний гострий розум та шляхетність.[55]

1969 року цей фільм отримав золотий приз VI Московського кінофестивалю.[56] Того року Челентано отримав дві нагороди італійської кінопремії «Золотий глобус» («Globo d'oro») за найкращий акторський дебют у цьому фільмі.[57]

Альбоми і пісні 1960—1964 років. Служба в армії. Санремо '61[ред. | ред. код]

Челентано прибув з армії для виступу в Санремо (1961)

Протягом 1960-х років Челентано все частіше почав з'являтися на телебаченні, де виконував свої найпопулярніші пісні, зокрема, у таких передачах як — «Alta Pressione», «Il signore delle 21», «Teatro 10», «Studio Uno» й інших.

1960 року Вальтер Гуертлер погодився випустити два студійних альбоми Челентано під лейблом «Jolly», з добіркою пісень у стилі рок-н-рол. У березні вийшов перший альбом співака — «Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra» («Адріано Челентано, Джуліо Лібано і його оркестр»). У записі альбому взяв участь оркестр Джуліо Лібано, що вплинуло на назву платівки.[19] Альбом мав великий попит, він складався з пісень, що вийшли як сингли у 1959—1960 роках, серед яких були такі хіти, як «Il tuo bacio è come un rock», «Il ribelle» та «Personality». У 2012 році альбом потрапив до рейтингу журналу «Rolling Stone» — «100 найкращих італійських дисків всіх часів», де посів 10 сходинку.[58] Особливістю альбому стала жартівлива пісня «Nikita rock», присвячена Микиті Хрущову, що було сприйнято тоді як політична сатира.[19] Окрім цього, до нього увійшли пісні «Piccola» i «Ritorna lo shimmy», які виконувалися в дуеті зі співачкою Анітою Траверсі. Наступного року Челентано виконав ще дві пісні в дуеті з цією співачкою, «Gilly» і «Coccolona».

30 листопада того року вийшов ще один альбом Челентано, «Furore» («Фурор»), за кілька тижнів до його відбуття на військову службу, термін якої становив 10 місяців.[59] Для його запису знову залучили оркестр Джуліо Лібано.[59] Крім Італії, альбом вийшов у США та Бразилії.[60] Найуспішнішою піснею альбому стала «Impazzivo per te» («Божеволію по тобі»), яка була першим твором Мікі Дель Прете написаним для Челентано, вона посіла 3 сходинку у чарті Італії й залишалася у ньому протягом 6 місяців.[61]

Переважну частину 1961 року Челентано служив в армії. Колекція його платівок на той момент досягала більш як 20 найменувань.[19] Військову службу він спочатку проходив у місті Казале-Монферрато, потім у артилерійській частині міста Турин, співак там з'явився вже відомою рок-зіркою.[19][27] В армії Адріано познайомився з клавішником Детто Маріано, якого залучив після служби до своєї музичної діяльності.[27] А його гурт «I Ribelli» у цей період був змушений шукати іншого вокаліста, і ним став англієць Колін Хікс.

У лютому 1961 року Челентано планував вперше взяти участь у фестивалі в Санремо з піснею «24.000 baci» («24.000 поцілунків»). Для цього він потребував спеціального дозволу від міністра оборони Джуліо Андреотті.[19] Як призовник строкової служби Челентано не міг залишати розташування частини. Тому організатори телевізійного фестивалю опублікували в журналі «TV Sorrisi e Canzoni» відкритий лист до Андреотті. Під фотографіями Андреотті і Челентано надрукували жартівливе прохання дозволити співаку короткострокове звільнення для участі в музичному конкурсі, згадувалося і про отриману співаком в казармі хворобу горла, яка «ледь не призвела до хірургічного втручання».[62] Крім того, один з авторів пісні «24.000 baci» — П'єро Вівареллі влаштував за допомогою своєї дружини особисту зустріч з міністром. Спочатку Андреотті помилково припустив, що мова йшла про якогось полковника Челентано, що служив в Анконі та проштрафився, але після того, як непорозуміння було усунуто, пообіцяв розібратися в цій справі.[62] Через кілька днів міністр повідомив в телефонній розмові, що, хоча військовий регламент про участь військовослужбовців у культурно-спортивних заходах (прийнятий ще в 1920-ті роки) не містить жодного слова про телебачення, прохання щодо звільнення для артилериста Челентано на період участі у фестивалі в Санремо буде задоволено.[62]

Беручи участь в Санремо, на сцені Адріано шокував публіку тим, що під час виконання пісні став до неї спиною, що викликало обурення журі, яке назвало це нахабною витівкою.[63] У зв'язку з цим «24.000 baci» присудили друге місце замість першого — що викликало невдоволення публіки, яка вважала Адріано переможцем. Згодом пісня очолила чарт «Топ-100» найкращих синглів 1961 року, було розпродано понад півмільйона платівок з нею.[64] Наприкінці 1960-х років «24.000 baci» визнали однією з найкращих італійських пісень десятиліття.[65] Популярність пісні сягнула й за межі Італії, зокрема, в СРСР Муслім Магомаєв виконував її російськомовну версію.[66] У травні 1961 року співака нагородили премією «Золота зірка», Челентано намагався її отримати, самовільно відлучившись від служби, через що його покарали на 5 днів.[27]

Виступ Челентано в Санремо (1961)

Після повернення з армії, Челентано здобув друге місце на музичному телеконкурсі «Canzonissima» з піснею «Nata per me», що очолювала італійський чарт 12 тижнів протягом сезону 1961/62 років.[64][67] Також високих позицій у чарті того року досягла ще одна пісня співака — «Non esiste l'amor», що посідала 2 сходинку. Після створення студії, Челентано часто перезаписує вже випущені раніше пісні, у яких дещо змінює музику, змушуючи музикантів свого гурту «I Ribelli» вдосконалити мелодію і знаходити нове аранжування. Багато зусиль співак докладає сам працюючи над вдосконаленням свого голосу.[68].

У 1960-х роках Челентано продовжив практику створення кавер-версій до міжнародних хітів іншомовних виконавців, зокрема: «Personality» (однойменний хіт американського виконавця Ллойда Прайса 1959 року), «Serafino campanaro», (хіт «Fra Martino campanaro»), «Peppermint Twist» (однойменний хіт американського гурту «Joey Dee and the Starliters»), «Hello Mary Lou» (однойменний хіт у стилі рокабілі американського співака-пісняра Джина Пітні 1961 року), «Non mi dir» (хіт «Synphonie» Алекса Олстона і Джорджа Табета 1945 року), «Il problema più importante» (хіт «If You Gotta Make a Fool of Somebody» Руді Кларка 1961 року), «Non essere timida» (хіт «Little Lonely One» американського гурту «The Jarmels» 1961 року), «Gilly» і «Coccolona» (однойменний хіт канадського співочого квартету «The Foud Lads» і хіт «Mama's Baby» Джонні Кеша відповідно).

Виступ Челентано спиною до публіки в Санремо, що викликало обурення журі (1961)

1962 року Челентано здобув перемогу на знаменитому конкурсі «Кантаджіро», з піснею «Stai Lontana Da Me», що стала однією з перших платівок, виробництва «Clan Celentano».[27] Пісня являла адаптовану на італійську мову поетом Моголом версію композиції «Tower of strenght» Берта Бакарака і Боба Хілларда. Вона очолювала італійський чарт протягом 1962/63 років і встановила абсолютний рекорд за числом проданих копій у 1.3 мільйони.[47][69] Наступного року в Іспанії вийшла платівка, яка містила іспаномовну версію цієї пісні «Torre poderosa» і ще три інших композицій цією ж мовою.

У жовтні 1962 року співак очолив італійський чарт ще з двома піснями, «Si è spento il sole» і «Preghero» («Я буду молитися»), яка була італійською версією міжнародного хіта Бена Кінга «Stand By Me».[19][27] Композиція очолювала чарт протягом 5 тижнів у 1962/63 роках та стала однією з найвідоміших в репертуарі співака.[27][69] «Preghero» — одна з перших композицій, яка відкрила цілу серію пісень у творчості Челентано релігійної тематики. Однією з найвідоміших таких пісень стала релігійно-містична «Chi era Lui» («Ким був він») 1966 року, на музику Паоло Конте та текст Лучано Беретти та Мікі Дель Прете, яка оповідала про життя Ісуса Христа.[19]

Того ж жовтня Челентано разом з гуртом «I Ribelli» протягом тижня виступав у відомому паризькому мюзик-холі «Олімпія».[27] У травні наступного року Челентано знову повернувся з виступами до «Олімпії».[27] Газета «Вечірня Франція» писала:

«Якщо у успіху може бути ім'я, то сьогодні воно звучить як Челентано! Ми стали свідками незвичайного тріумфу італійця у Франції. Щось зовсім нове, запальне є в його музиці і танці. У нього досить оригінальна манера руху і шарм, перед яким не встояти. Талант цього італійця-бунтаря, настільки потужний, що відчувається щось революційне в тому, що він робить. Челентано такий переконливий у своїй силі, що якби він захотів бути президентом своєї країни, то став би ним без сумніву»[19]
Челентано з гуртом «I Ribelli», 1960-ті роки

У 1962 і 1963 роках, окремо від Челентано, фірма «Jolly» випустила альбоми «Peppermint twist» («М'ятний твіст») і «A New Orleans» («Новий Орлеан») відповідно, їхніми назвами послужили однойменні пісні. Всі пісні альбомів були записані під час дії контракту між Челентано і «Jolly», у їх записі брав участь оркестр Джуліо Лібано. Обидва альбоми складалися з раніше опублікованих як сингли пісень 1959—1962 років.

1963 року Челентано очолив чарт Італії з піснями «Il Tangaccio» і «Sabato triste».[70] Окрім цього, 1963 рік відзначився для співака тим, що в міланському театрі «Смеральдо», де він виступав, молодь влаштувала так званий «культовий розгром», вітаючи його як лідера національного стилю рок-н-ролу.[43][51] Наступного сезону 1964/65 років найуспішнішими піснями для співака стали «Il problema piu' importante» і «Bambini miei», що посіли другу та третю сходинки в чарті відповідно.[71]

У першій половині 1964 року, з'явилися повідомлення, що через тривалі перевантаження і жорсткий графік праці Челентано відчував напади сильної перевтоми. На одному з концертів на тютюновій фабриці в Анконі він зупинив виступ і сказав в мікрофон: «Я погано себе почуваю і не можу продовжувати. У мене болить голова!». Співак тимчасово перестав виступати й госпіталізувався в лікарню, що викликало занепокоєння його шанувальників, деякі з них зібрали натовп під стінами лікарні, де він лікувався.[51][72][19] Цей перепочинок Челентано використав в рекламних цілях: газети стали писати, що співак переживає «містичну кризу». Існує версія, що таким чином він вирішив залучити на бік прихільників року симпатії клерикалів. Після завершення лікування, співак зміг розширити ряди своїх шанувальників й одружився.[51]

Клаудія Морі. Мілена Канту, «Дівчина „Клану“»[ред. | ред. код]

Восени 1962 року на знімальному майданчику фільму «Якийсь дивний тип» Челентано познайомився зі своєю майбутньою дружиною — акторкою Клаудією Морі. Згодом Клаудія казала, що «нічого цікавішого від Челентано вона у своєму житті не зустрічала».[73]

Одруження відбулося 10 липня 1964 року — Адріано і Клаудія повінчалися в церкві Святого Франциска в місті Гроссето о третій годині ночі, щоб не привернути увагу папараці.[74] До цього в Адріано була дівчина — Мілена Канту, дочка архітектора і художника Альберто Канту, з якою він познайомився у 1958 році, тоді вона працювала продавчинею парфумерії, яка згодом, завдяки Челентано, також стала співачкою, у середині 1960-х років вона записала 10 платівок.[75] Адріано приховував своє одруження від Мілени навіть напередодні свого весілля, дівчина дізналася про його таємне вінчання через тривалий час з газет.

Клаудія Морі (кадр з фільму «Юппі-Ду» (1975))

Щоб згладити гіркоту розставання з Міленою Канту, Челентано включив її до складу студії «Clan Celentano», де у 1964 році вона записала свою першу пісню «Eh!, già (lasciami entrare)» та вірішив розкрутити її співацьку кар'єру, організувавши особливий рекламний трюк і її участь у різних телевізійних програмах (у тому числі, в авторській телепередачі Челентано — «Adriano Clan»), зробивши її «Дівчиною „Клану“».[76] Протягом телепередачі «Adriano Clan», за матовим склом дверей з'являвся силует дівчини, яка співала пісню «Eh! gia…», а потім вийшла платівка під назвою «Дівчина „Клану“» («La Ragazza del Clan»). У назві платівки була інтрига, тому що публіка не знала кому належав цей титул.[77] За силуетом і зачіскою дівчина більше походила на Клаудію Морі, яка на той час вже майже два роки фігурувала поруч з Челентано. У Мілени Канту було довге волосся, і тому спочатку глядачі не асоціювали «Дівчину „Клану“» з нею. Також існують ще й такі версії створення проєкту та таємниці навколо нього: він призначався для Клаудії Морі, яка з якихось причин не стала брати участь в ньому; інтригу довго підтримували, можливо, просто вибираючи кандидатку, при цьому не показуючи саму персону, яку могли в будь-який момент замінити іншою. Челентано підтримував інтригу максимально довго, оскільки тиражі платівок цього проєкту були дуже високими. Пісня гурту «I Ribelli», «Chi sarà la ragazza del Clan?» ("Хто така «Дівчина „Клану“»?"), ще більше посилила інтригу. Тільки наприкінці року стало відомо справжнє ім'я «Дівчини „Клану“» — Мілени Канту, в результаті її кар'єра пішла в гору після значного успіху платівок «Дівчина „Клану“».[19]

Згодом відносини з «Clan Celentano» у Мілени не склалися, як і у багатьох учасників, що стояли біля основи цієї організації. У 1967 році вона випустила на цій студії та виконала на конкурсі «Кантаджіро» пісню «L'ombra» («Тінь»).[78] Тоді у газетах писали про бійку між братом Мілени, Еудженіо, і Челентано, під час цього пісенного автопробігу, на «Стадіоні Луїджі Ферраріса» в Генуї.[79] Еудженіо звинувачував Адріано у несплаті Мілені гонорару за авторські права, після цього скандалу Канту залишила студію (також, можливо, через професійні ревнощі до самого Челентано). З 1968 року вона стала записувати платівки на лейблі «Ri-Fi», де опублікувала пісню «Conoscevo un re» («Я знала Короля»), у тексті якої розповідалося про її перипетії з Челентано (під «Королем» вона мала на увазі — Адріано).[19]

Альбоми і пісні 1965—1969 років. Завершення епохи рок-н-ролу. Санремо '66[ред. | ред. код]

25 квітня 1964 року і 2 жовтня 1965 року Челентано разом з музикантами зі студії «Clan Celentano» взяв участь у своїй першій авторській музичній передачі «Adriano Clan» («Клан Адріано») на телеканалі Rai 1. Крім виконання пісень, у передачі використовувалися жарти та пародії, написані гумористами Кастеллано і Піполо.[80]

1965 року вийшов перший альбом Челентано, випущений його власною студією «Clan Celentano» — «Non mi dir» («Не кажи мені»), який складався з пісень 1962—1965 років.[19] Наступні альбоми: «La festa», «Il ragazzo della via Gluck»», «Azzurro»» і «Le robe che ha detto Adriano» — так само складалися як з раніше опублікованих, так і нових пісень.

Виступ Челентано на фестивалі «Кантаджіро» 1967 року з гуртом «I Ragazzi Della Via Gluck»

28 січня 1966 року на фестивалі в Санремо Адріано виконав першу свою соціально-автобіографічну пісню — «Il ragazzo della via Gluck» («Хлопець з вулиці Глюка»). Челентано виконував пісню під акомпанемент Іко Черутті, Лоренцо Пілата і Джино Сантерколе, — цей склад був представлений як новий гурт — «Тріо з Клану» («Trio del Clan»), проте цей проєкт був незабаром скасований.[27] Музику створив Челентано, а текст, написаний Мікі Дель Прете і Лучано Береттою, розповідав про деталі дитинства й отроцтва Адріано — долю простого міланського хлопця, який покинув свій дім на околиці міста в пошуках щастя.[19] З часом, хлопець розбагатів і повернувся до свого будинку, де не знайшов нічого, що знав та бачив раніше. Така складова символізувала швидкоплинність часу і скорботу Челентано за минулим дитинством.[19] Пісня стала однією з найвідоміших у творчості співака й порушувала тему екології та будівельної спекуляції.[27] Хоча композиція посіла одне з останніх місць і не вийшла у фінал фестивалю, вона мала великий успіх, здобула народну та світову славу, її переклали 22 мовами і згодом включили до шкільних підручників як заклик до збереження довкілля.[27][81] Пісня посідала другу сходинку в італійського чарту протягом 1966/67 років, вона випускалася на одній платівці з піснею «Chi era lui», яка розійшлася накладом в 1 мільйон екземплярів.[82][83] «Il ragazzo della via Gluck» викликала інтерес у режисера П'єра Паоло Пазоліні, який планував за її мотивами створити фільм на тему міської цивілізації, яка руйнує сільську культуру. Планувалося, що Челентано зіграє в цьому фільмі головну роль, але проєкт не дійшов до кінця.[27] Спочатку Челентано планував виступити на фестивалі з іншою піснею — «Nessuno mi può giudicare» («Ніхто не може мене засуджувати»), але, не впевнений в результаті, відклав її.[27] Багато критиків вважали 1966 рік поворотним у творчості Челентано — у його піснях формуються основні теми, які він в проповідницькому тоні порушує й до сьогодні.[27][84] У піснях Челентано все частіше з'являється соціальна, екологічна, релігійна, політична, антивоєнна спрямованість.[19][84]

Випущений у березні 1966 року альбом «La festa» («Свято») вийшов на замовлення для читачів журналу «Bolero Film».[19] Новими піснями були лише три композиції, зокрема, «La festa», яка очолювала італійський чарт сезону 1965/66 років протягом 5 тижнів.[27][85] Основну частину пісень, разом з гуртом «I Ribelli», співак записав на студії «RCA Italiana» в Римі.[86]

16 вересня 1966 року вийшла знаменита пісня Челентано «Mondo In Mi 7a», яка очолювала італійський чарт протягом сезону 1966/67 років.[82][87] У словах пісні був протест проти полювання, ядерної енергетики, голоду у світі і корупції (текст містив пророчу фразу для того часу «Корупція є навіть там, де спорт»).[27][87] У пісні, на музику Детто Маріано, Челентано придумав покласти слова Могола, Лучано Беретти і Мікі Дель Прете до мелодії на базі гармонійного повторення одного акорду — «мі 7a», що викликало особливий ефект у музиці пісні та зробило її хітом.[27]

У зв'язку з успіхом продажу платівок з піснями «Il ragazzo della via Gluck» і «Chi era lui», у листопаді 1966 року, співак випустив альбом «Il ragazzo della via Gluck», накладом 2 мільйони копій.[83][88]. До альбому увійшла нова пісня «Il mio amico James Bond» («Мій друг Джеймс Бонд»), яка була кавер-версією композиції «Thunderball» Тома Джонса. Завдяки вмісту великої кількості пісень-хітів, альбом став одним з найкращих у колекції Челентано і користувався любов'ю у слухачів.[19]

Того ж 1966 року, за рекомендацією Мікі Дель Прете у 1966 році для забезпечення своїх виступів, Челентано включив до складу своєї студії музичний колектив «Epoca 70», який після входження у «Clan Celentano» отримав нову назву — «I Ragazzi Della Via Gluck» («Хлопці з вулиці Глюка»). Співпраця з гуртом тривала до 1978 року.

1967 року як сингл вийшла знаменита пісня Челентано «Tre passi avanti» («Три кроки вперед»), у якій він виступав з різкою критикою захоплення молодих наркотиками і алкоголем.[19] У телепередачах «Eccetera, eccetera» і «Sabato sera», перед виконанням цієї пісні, співак писав своєрідний символічний лист до групи «The Beatles» з проханням подумати про деяких шанувальників, які, захопившись їхньою музикою, в знак протесту пішли з дому чи почали вживати наркотики.[19] «Tre passi avanti» посіла 14 сходинку в італійському чарті 1967 року, вона випускалася на одній платівці з піснею «Eravamo In 100.000», на обкладинці якої Адріано сфотографований в перуці, зображуючи «неприродність довгого волосся на чоловіках».[19][89] Влітку 1967 року Челентано разом зі своїм гуртом підтримки «I Ragazzi Della Via Gluck» виконав «Tre passi avanti» на конкурсі «Кантаджіро».[90]

Того року вийшла ще одна знаменита пісня Челентано «La coppia più bella del mondo» («Найгарніша пара у світі»), яку він виконав в дуеті з Клаудією Морі, стала однією з найвідоміших у його творчості. У пісні на музику Конте, текст Лучано Беретти і Мікі Дель Прете, вихвалявся шлюб, подружнє життя і критикувалося розлучення.[27] Композиція очолювала чарт Італії протягом сезону 1967/68 років.[89] Окрім цього, Челентано виконував її у дуеті зі співачкою Міною на передачі «Sabato sera», у якій він неодноразово виступав того ж року. Ця пісня випускалась на одній платівці з композицією «Torno sui miei passi», у тексті якої Челентано згадував про минулі часи рок-н-ролу і висловлював розгубленість та незнання як підлаштуватися до нових музичних ритмів та стилю життя. У пісні співак знову критикував вплив групи «The Beatles» на сучасність і закликав повернутися назад до часів рок-н-ролу.[19] Ця пісня посіла 7 сходинку в італійському чарті.

Челентано і Міна на телепередачі «Sabato sera» (1967)

Окрім цього, 1967 року Челентано з'явився у п'ятнадцяти хвилинах телепередачі Енріко Сімонетті «Il signore ha suonato», де виступів у образі чарівника Мандрейка (популярний в Америці персонаж коміксів 1930-х років). У передачі співак виконав пісню «Balocchi e Profumi», романс Марії Каллас і композицію «Mondo In Mi 7a».[53]

3 лютого 1968 року Челентано взяв участь у фестивалі в Санремо, де посів третє місце з піснею «Canzone» («Пісня»).[91] Пісня посіла 3 сходинку в італійському чарті 1968 року. Вона випускалася як сингл на одній платівці з дуже відомою композицією «Un bimbo sul leone» («Дитина на леві»), у якій помітний вплив руху хіпі, що зародився в той час. «Un bimbo sul leone» стала дуже відомою, пісню можна віднести до теми про рай та руйнування людиною природи, у ній була мрія співака про світ гармонії між тваринами і людьми.[19]

У травні 1968 року вийшла пісня «Azzurro» («Блакить») — одна з найбільш упізнаваних і популярних в репертуарі Челентано, вона стала своєрідною візитівкою співака.[92] Музику створив Паоло Конте, а текст Віто Паллавічіні. Пісня посіла першу позицію в італійському чарті 1968 року і, з часом, увійшла до рейтингу найкращих пісень Італії усіх часів.[93] Фанати збірної Італії з футболу, яких називають «gli azzurri» (укр. «сині»), обрали «Azzurro» неофіційним гімном на чемпіонаті світу з футболу 2006 року.[94] Текст до «Azzurro», написаний спеціально для Челентано, торкався основних тем пісень співака тих років — від любові, до екології та релігії.[27] Пісню виконували багато інших музикантів й колективів, наприклад: Джанні Моранді, Міна, «Die Toten Hosen» і «Ricchi e Poveri». Платівка з піснею «Azzurro» вийшла у травні накладом у 2 мільйони екземплярів.[83] Сторона «Б» цієї платівки містила іншу знамениту пісню Челентано — «Una carezza in un pugno».[27]

Окрім цього, у травні того року, накладом в 1 мільйон платівок, вийшов альбом «Azzurro»».[83] Окрім гуртів «I Ribelli» і «I Ragazzi Della Via Gluck», цього разу для запису альбому співак залучив оркестри Нандо Де Луки й Іллера Паттачіні. Так само як і попереднього альбому, особливістю платівки став вміст великої кількості знаменитих пісень, крім «Azzurro», до нього увійшли: «Una carezza in un pugno», «Canzone», «Tre passi avanti», «Un bimbo sul leone» і «La coppia più bella del mondo». Також до альбому увійшла нова кавер-версія пісні Луї Пріми — «Buonasera signorina».[95]

У листопаді 1968 року вийшов ще один альбом — «Adriano Rock» («Рок Адріано»), музика відповідала назві платівки, вона була представлена стилем рок-н-рол. Це єдиний альбом Челентано 1960-х років, який повністю складався з нових пісень.[19] Він вийшов у кількості 1 мільйон платівок і посів 10 сходинку в італійському чарті 1968 року.[83][96] Платівка містила чотири кавер-версії італійською мовою таких американських виконавців як Білл Гейлі і Едді Кокран. Серед пісень альбому, найкращий результат в італійському чарті мала «L'Attore», що посідала 8 сходинку протягом 1968/69 років.[97] На стороні «А» альбому співак звертався із заявою, якщо слухачам сподобаються пісні альбому, що буде видно з кількості проданих платівок — то він випустить стільки ж на наступний рік, проте «Adriano Rock» не потрапив до числа успішних альбомів Челентано.[19]

Кетті Лайн і Челентано на телепередачі «Stasera…» (1969)

Наступний альбом «Le robe che ha detto Adriano» («Речі, про які говорить Адріано») посів лише 14 сходинку в італійському чарті 1970 року.[98] У добірці його пісень проглядалися 4 напрямки: тема любові, Бога, політики і дбайливого ставлення до природи.[19] Пісня альбому «Storia d'amore» («Історія кохання»), що очолила чарт Італії 1969 року, стала однією із знаменитіших у творчості співака, її текст оповідав про любов.[27][97] Іншою особливістю платівки стала пісня «La pelle» («Шкіра»), яка була написана у зв'язку з народними виступами і демонстраціями в Італії 1968—1969 років.[19] У пісні Челентано порушував питання бідності і називав шкіру єдиним «одягом» людини, який йому задарма дістався від Бога. Челентано пояснював, що люди по обидва боки барикад однаково відчувають, що відбувається своєю шкірою — таким чином Челентано закликав до ненасильства між ними.[19] Пізніше пісню назвали однією з комуністичних у творчості Челентано.[19]

У 1969 році Челентано брав участь у розважальній телепередачі, яка складалася з моновистав, режисера Антонелло Фалькі «Stasera…» («Сьогодні»), де виконував пісні. Усього вийшло 6 епізодів телепередачі, які збирали в середньому 17.1 мільйонів глядачів, в них брали участь такі артисти: Франка Валері, Патті Право, Джина Лоллобриджида, Джанні Моранді, Джемелль Кесслер, Кетті Лайн і Джино Брам'єрі.[99] Того ж року Челентано з'явився у телевізійному альманасі рекламних роликів «Caroselo» (1957—1977) зі скетчем «I desideri di Adriano» — презентації пива «Splugen Brau».[100]

Наприкінці 1960-х років для Челентано настав час подумати про подальшу долю співака, тому що завершилася епоха нової італійської пісні, і рок-н-ролу у тому числі, першовідкривачем якої був він.[101]

Санремо '68. Конфлікт з Доном Бакі[ред. | ред. код]

У 1968 році в студії «Clan Celentano» визначилися два явні лідери — це його голова (Челентано) і Дон Бакі, автор музики і поет зі здібностями. Після його появи в студії, а потім спільних робіт в кіно («Чернець з Монци» і «Суперпограбування в Мілані») — вони з Челентано стали близькими друзями. Внесок Бакі в формування «Clan Celentano» був вагомим, і багато ідей виходили саме від нього. Існувала думка, що двом яскравим особистостям — Бакі й Челентано неможливо довго співіснувати, і одному з лідерів доведеться піти. У підсумку — цією людиною став Дон Бакі, тому що не він організував фірму, а лише був прийнятий до її складу як молодий, перспективний співак. Адріано завжди намагався створити атмосферу братства серед учасників студії, але у зв'язку з тим що з часом в «Clan Celentano» стали обертатися великі суми грошей — фірма стала місцем з'ясування творчих амбіцій і зіткнення інтересів багатьох її учасників.[19]

У 1968 році Дон Бакі написав дві пісні, одна з них була призначена для участі Челентано в черговому фестивалі в Санремо — це композиція «Canzone» («Пісня»), інша — «Casa Bianca» («Білий дім»). Обидві пісні з'явилися перед фестивалем і ще не були запатентовані на авторські права. Напередодні фестивалю співачка Орнелла Ваноні підписала контракт з другим автором пісні — Детто Маріано про виконання «Casa Bianca» в Санремо. Таким чином, на фестивалі мали опинитися відразу дві пісні одного автора — що суперечило його правилам того періоду. Дон Бакі був упевнений, що Орнеллі не вдасться акредитувати свою участь на фестивалі з композицією «Casa Bianca», але за збігом обставин вона все ж офіційно стала учасницею конкурсу і потім співала цю пісню на пару з Марісою Саннією. Несподівано виявилося, що авторство пісні було віддано Еліо Ла Валле, якого Дон Бакі до цього ніколи не знав. Бакі виявив, що його підпис на документі підроблений і пісня зареєстрована так, що він лише автор слів, а не композитор. В таких умовах Орнелла Ваноні могла сміливо виступати на фестивалі з піснею «Casa Bianca», що, за словами Бакі, було прямим порушенням його авторських прав. За цією «подією», за версією Дона Бакі, стояли люди з «Clan Celentano».[19]

До сьогодні невідомо про причетність Челентано до цієї події — у всіх учасників конфлікту свої версії. Напередодні фестивалю Дон Бакі подав в суд де звинуватив «Clan Celentano» в шахрайстві — це Челентано розцінив як зраду з боку друга й у своїй манері, вирішив «відповісти» позивачу. Спочатку Адріано думав відмовитися від участі в конкурсі з піснею Дона Бакі «Canzone», але потім все ж вийшов на сцену і розіграв «спектакль». Під час виступу Челентано почав співати не в тон, невчасно робити вступ, створювати вигляд, що забув слова. Слухачі виступу розуміли, що це робилося співаком навмисно. Попри гарне виконання композиції «Canzone», потім, співачкою Мільвою, вона з Адріано посіли лише третє місце. Пісня ж «Casa Bianca» з Орнеллою Ваноні посіла другу позицію. Наступного дня в газеті з'явилася публікація під відповідним заголовком: «Дон Бакі виграв конкурс, не беручи участь в ньому».[19]

Дон Бакі демонстративно залишив студію «Clan Celentano», а незабаром за ним пішов і Детто Маріано. Еліо Ла Валле був прозваний в газетах «солом'яним опудалом» — ніхто не сумнівався в тому, що він ніякого відношення до пісні не має. У суді Дон Бакі просив Ла Валле наспівати хоча б мелодію, якщо він автор, але нічого не почув у відповідь. Залишивши «Clan Celentano», Бакі разом з Маріано організували свою музичну студію під назвою «Amico» («Друг»).[19]

Згодом студія «Amico» випустила диск з обома піснями — учасницями фестивалю. Тираж платівок був високим. «Clan Celentano» звинуватила Бакі в порушенні прав поширення пісень без узгодження. У відповідь Дон Бакі звинуватив Челентано в несплаті гонорару з авторських прав протягом семи років за пісні «Pregherò», «Sabato triste», «Sono un simpatico» й інші. Почалася друга судова справа, в результаті якої, Дон Бакі переміг за всіма пунктами. Свої авторські права за пісню «Casa Bianca», у Ла Валле, Дон Бакі відвоював лише в 1998 році. З 1968 року Дон і Адріано більше не розмовляли один з одним. Після конфлікту з Бакі, Челентано почав будувати свою студію за новою моделлю, де він став єдиною людиною, яка приймала рішення. Згодом Детто Маріано повернувся до «Clan Celentano» через кілька років і успішно працював над фільмом «Юппі-Ду» разом з Челентано, а потім залишився аранжувальником на багато років.[19]

1970—1979: Пік популярності[ред. | ред. код]

Альбоми і пісні 1970—1974 років. Санремо '70, '71, '73[ред. | ред. код]

Перемога Челентано на фестивалі в Сан-Ремо у 1970 році

Наприкінці лютого 1970 року співак здобув перемогу на фестивалі в Санремо, виконавши пісню «Chi non lavora non fa l'amore» («Хто не працює, той не кохається»), яку він написав разом з Лучано Береттою і Мікі Дель Прете. Клаудія Морі також взяла участь у фестивалі, виконавши цю ж пісню. Композиція вийшла під час масових загальноіталійських страйків робітників. Її сюжет, з іронічно глузливою інтонацією, оповідав про робітника, який не міг працювати у зв'язку зі страйками — через це дружина викинула його на вулицю.[101] Також у пісні співак, звертаючись до роботодавців, звертає увагу на потребу, в якій живе сім'я робітника, через проблеми з зарплатою. Пісня зазнала критики з усіх сторін, газета «L'Unità» назвала її плутаною й нетактовною, вона інтерпретувалася як гімн зради страйкам і провокація проти робітників, викликавши обурення страйкарів (декотрі з них звинуватили Челентано в фашизмі).[19][101][102] У цей час з'являється неприязнь до співака у молодої частини публіки (це були роки молодіжного протесту), яка вішає на нього ярлик застарілого реакціонера (це звинувачення молодіжних журналів того періоду, таких як «Ciao amici» або «Big»). Попри це пісня вийшла окремою платівкою у 800.000 копій і посіла 1 сходинку в італійському чарті.[103] Випадок з піснею став серйозним уроком для співака.[101] Згодом, Челентано казав, що пісня була способом знизити драматичність зіткнень між робітниками і роботодавцями.[102] Іншим успішним синглом співака цього року стала «Viola», що 4 посіла сходинку в чарті. З цією піснею влітку він знову виступив на конкурсі «Кантаджіро».

Челентано і Клаудія Морі під час запису в студії (1970)

У грудні 1970 року вийшов альбом «Il forestiero» («Незнайомець»), більшість композицій якого була присвячена святкуванню Різдва. Обкладинку альбому також виконали згідно з різдвяною тематикою пісень — Челентано зображувався в казковому різдвяному вбранні і з мішком з подарунками.[19][104] Серед пісень альбому були кавер-версії, зокрема: пісня відомої італійської співачки Лідії Марторани — «Addormentarmi così» (1948); різдвяний християнський гімн, написаний у 1818 році — «Тиха ніч» («Santa Notte»); американські різдвяні пісні, виконані Челентано італійською мовою — «White Christmas» («Bianco Natale») Ірвінга Берліна і «Jingle Bells» (1857).[19][104] У тексті головного треку, «Il forestiero», розповідалося про зустріч Ісуса з самаритянкою. Також до альбому увійшла пісня «Tu scendi dalle stelle», написана святим католицьким релігійним діячем XVIII століття Альфонсом Марією де Ліґуорі. Альбом вийшов у кількості 500.000 копій і посідав 17 сходинку в італійському чарті 1971 року.[83][105]

26 лютого 1971 року Челентано посів 5 місце на фестивалі в Санремо з піснею «Sotto Le lenzuola» («Під простирадлом»), яку виконав разом з хором італійської народної пісні — «Coro Alpino Milanese» («Альпійський міланський хор»).[106][107] Пісня посіла 4 сходинку у чарті Італії навесні 1971-го.[108] Окрім цього Челентано разом з хором виконував її на щотижневій музичній телепередачі «Teatro 10» (ведучими були Альберто Лупо і Міна Мадзіні), у якій брав участь у 1971—1972 роках.

Того ж року, після фестивалю, вийшов альбом «Er Piu' (Storia D'Amore E Di Coltello)», який містив як самостійні пісні, так і саундтреки до однойменного фільму «Історія кохання і кинджала» (1971). Альбом, цифри продажів якого були невисокими, вийшов задля просування фільму, що зумовлювало зображення на його обкладинці головних персонажів цієї картини у виконанні Челентано і Клаудії Морі.[19] Аранжувальники альбому (Нандо Де Лука, Натале Массара і Карло Рустікеллі) створили його у жанрах джаз, рок і поп, першу сторону платівки вони представили інструментальною музикою.[109]

5 травня 1972 року вийшов дуже важливий у творчості співака альбом, «I mali del secolo» («Біди століття»), у якому, за винятком першої, Челентано написав всі пісні.[19] Серед учасників запису платівки, представленої рок-н-ролом, шансоном і попроком, були й музиканти гурту «Il Balletto di Bronzo» та співачка Джуні Руссо.[110][111] У більшості пісень альбому співак говорив про гострі соціальні проблеми, які можна назвати «бідами століття» — корупцію, спекуляцію, урбанізацію, наркотики, забруднення навколишнього середовища й інше.[19] Найуспішнішою піснею альбому стала «Un albero di trenta piani» («Тридцятиповерхове дерево»), яка посіла 5 сходинку в італійському чарті.[112] У пісні критикувалося будівництво хмарочосів — як приклад подавалася будівля у 30 поверхів «Pirelli» у Мілані (на обкладинці платівки Адріано зображувався на тлі цієї споруди).[19][27] Також випущено іспаномовну версію цієї пісні під назвою «Un arbòl de 30 pisos», яка стала дуже популярною у країнах Латинської Америки та в Іспанії.[27] Іншими особливостями альбому стали: перший куплет останнього треку, «Quel signore del piano di sopra», виконувався вигаданою мовою співака («челентанескою»), а другий — італійською; пісня «La ballata di Pinocchio», присвячена персонажу популярної італійської казки Піноккіо; й композиція «Disse», у якій Челентано звертається від імені Бога до людей[111] Платівка вийшла накладом 1.100.000 копій й посіла 4 сходинку у чарті Італії 1972 року.[83][113] Окрім цього, у червні-липні того року Челентано вів телепередачу-вар'єте у 2 епізодах «C'e Celentano», протягом якої виконав 10 пісень.[114][115]

Челентано і Клаудія Морі на телепередачі «C'e Celentano» (1972)

3 листопада 1972 року Челентано випустив одну з найвідоміших своїх пісень — «Prisencolinensinainciusol», яка спочатку вийшла як сингл, що розійшовся у кількості 260 тисяч копій.[19] Потім вона увійшла до альбому «Nostalrock». Спочатку пісня використовувалася як музична тема у радіопередачі «Gran varietà» і не потрапила до чартів Італії, попри її успіх в інших країнах: в Бельгії вона посіла 4 сходинку, в Нідерландах — 5, у Франції — 6 і 46 в Німеччині.[116] Незвичайним стало потрапляння пісні на 70 сходинку в чарті США — що було рідкістю для італійських співаків, при тому що Челентано про це не знав.[19][27] Через два роки Челентано представив пісню на телебаченні: у передачі «Formula Due» співак в образі вчителя виконував її своїм учням, і у програмі «Milleluci», де Адріано разом зі співачкою й танцюристкою Раффаеллою Каррою та балетом каналу Rai 1, співаючи, виконували синхронний із музикою танець.[19] Після цих передач пісня стала популярною в Італії і посіла 5 сходинку в чарті 1974 року.[19][117] Назва та сам текст композиції складені з безглуздих слів, які нічого не означають і нагадують суміш англійської та італійської мов (згодом ці словозвороти критики стали називати «челентанесками» (іт. «celentanesca»)). Така складова пісні символізувала некомунікабельність, роз'єднаність між деякими сучасними людьми, які не можуть зрозуміти один одного.[19] Пісня стала революційною на той час, тому що вона виконується у стилі, подібному до сучасного репу — ритмічного речитативу, що можна вважати одним із перших реп-експериментів (реп виник у США тільки на початку 1980-х років), що згодом дало привід Челентано називати себе «батьком репу».[118][119] У грудні 2009 року «Prisencolinensinainciusol» була знову помічена в США завдяки канадському письменнику і блогеру Корі Докторову, який був у захваті від неї, назвавши її у своєму блогу «Boing Boing» попередницею репу, а самого Челентано «легендою, піонером музичної інновації», композиція стала відомою як інтернет-мем.[120]

1973 року Челентано оголосив про свою участь у фестивалі в Санремо з піснею «L'unica chance» («Єдиний шанс»). Пісня виконана у стилі фанк, посіла 15 сходинку в італійському чарті і вийшла на окремій платівці у 6 країнах.[121] У композиції піддавалися критиці генетично модифіковані харчі та можливі наслідки їхнього споживання — таким чином вона стала пророчою, суперечки щодо цієї проблеми йдуть й до сьогодні.[27][122] В останній момент співак несподівано відмовився виступати, мотивувавши це гастритом, причиною якого, за його словами, слугувало несправедливе ставлення оргкомітету фестивалю до деяких учасників. Співак перепросив, якщо через його відсутність фестиваль в Санремо втратить свою привабливість.[123]

31 жовтня 1973 року вийшов альбом «Nostalrock» («Рок-ностальгія»). Добір пісень платівки відповідав назві — Челентано згадував часи зародження року й переспівував хіти англомовних виконавців цієї епохи, серед яких були: «Tutti-Frutti», «In the Mood», «Be-Bop-A-Lula» й інші.[19] Частина композицій альбому вже виконувалася співаком раніше у його перших платівках. Особливістю альбому стало те, що шість його треків були предсталені лише фрагментами пісень, а композиції «Sul cappello» і «Di qua e di là del Piave» являли собою народну музику у виконанні «Хору Національної альпійської асоціації» під керівництвом диригента Ламберто П'єтрополі.[124][125] Альбом посів 16 сходинку в чарті Італії 1974 року, його наклад склав 1.200.000 копій.[83][126] Наприкінці платівки Адріано вибачився за свою недосконалу англійську і звернувся до архітекторів, які, на його думку, гублять Землю своєю роботою.[19][124]

11 листопада 1973 року від злоякісної пухлини померла матір співака — Джудітта. Релігійність Адріано допомогла йому пом'якшити це горе, одна з газет написала статтю-співчуття з цього приводу під заголовком «Померла істинна Дівчина „Клану“».[19]

Найуспішнішою піснею співака цього часу стала «Bellissima», яка посіла 2 сходинку у чарті Італії 1974 року, вона торкалася теми любові.[27][117]

Кінокар'єра 1970-х років. Друга режисура. Кастеллано і Піполо[ред. | ред. код]

Починаючи з 1970-х років Челентано грав переважно головні ролі, режисери стали підлаштовуватися під його умови.[19] Всього за період 1971—1979 років Челентано знявся у 15 фільмах, більшість з яких комедійного жанру.[42] У 6-ти фільмах 1970-х років Челентано знявся разом зі своєю дружиною Клаудією Морі.[127]

Даріо Ардженто (ліворуч), Челентано і Енцо Черузіко (праворуч), 1970-ті роки

У драматичній комедії «Історія кохання і кинджала», яка вийшла 1971 року, Челентано зіграв торговця рибою з кримінальним минулим, а Клаудія Морі — його наречену.[19][128] Сюжет побудовано за мотивами його пісні «Una storia d'amore e di coltello», написану режисером фільму Серджо Корбуччі і Джино Сантерколе.[19]

У драмі Альберто Латтуади «Біле, червоне і…», випущеній 1972 року, партнеркою Челентано була Софі Лорен. Фільм став однією з найкращих ролей Челентано, оскільки у ньому він виступив у незвичному для себе амплуа і проявив себе як вдалий драматичний актор.[129] Адріано і Софі зіграли головних персонажів — Анібале і Ерману в історії про нещасливе кохання комуністичного активіста і медсестри.[129][130]

1973 року Челентано разом зі своєю дружиною знявся у двох фільмах режисера Паскуале Феста Кампаніле — комедії «Емігрант», його головний персонаж був італійським емігрантом, який вирушив до США,[131] та у драматичній комедії «Ругантіно», де зіграв ловеласа і жартівника.[132] Того ж року артист разом з Енцо Черузіко і Марілу Толо знявся у пригодницькій комедії з елементами драми «П'ять днів» всесвітньо відомого режисера Даріо Ардженто.[130] Сюжет картини оповідав про пригоди звичайного злодія (у виконанні Адріано) під час італійської революції 1848 року.[133]

6 березня 1975 року вийшов культовий фільм «Юппі-Ду», під час створення якого Челентано виступив як продюсер, режисер, сценарист і композитор.[134] Картина знята в декількох жанрах — мюзикл, комедія і драма.[134][135] Крім Адріано, у фільмі знялися Шарлотта Ремплінґ, його дружина та старша дочка, Джино Сантерколе, Ліно Тоффоло та інші. Для створення картини Челентано залучив до бюджету фільму 420 мільйонів лір, віддавши в заставу свою віллу і землю у Бріанці.[134] Сюжет фільму розповідав про небагатих мешканців Венеції. Фільм на той час сприймався глядачами революційним, у сюжеті були присутні сюрреалізм і контркультура молоді кінця 1960х—1970х років.[19][134] «Юппі-Ду» мав великий успіх в Італії, критики позитивно оцінили фільм і до сьогодні вважають його найбільш значною роботою Челентано, не зважаючи на це, картину забули до 2008 року.[134] Фільм взяв участь у 28-му Каннському кінофестивалі, а 1976 року картину нагороджено «Срібною пальмовою гілкою» за найкращу музику.[135]

Під час роботи над фільмом «Юппі-Ду» в містечку Павія, на плоту, обладнаному для зйомок на воді, стався нещасний випадок — оператор Граціано Алонсо впав у воду і потонув. Фільмування припинили на деякий час, а Адріано постав пізніше перед судом. Його звинуватили в ненавмисному вбивстві з необережності, як режисера-постановника фільму. Тільки 1977 року суд виправдав Челентано за всіма пунктами, і цю трагедію визнали нещасним випадком.[19]

Кадр з фільму «Юппі-Ду», що зображує весілля Феліче (Челентано) і Аделаїди (Морі) (1975)

Протягом 1970-х років Челентано зіграв у двох комедійних фільмах, що складалися з кількох новел. Це був фільм Серджо Корбуччі «Під яким ти знаком?» 1975 року, де він виконав роль учасника танцювального конкурсу у новелі під назвою «Повітря».[136] Другим таким фільмом став «Субота, неділя і п'ятниця» 1979 року, у якому він зіграв роль імпресаріо жіночого балету у новелі під назвою «П'ятниця».[137]

Комедія Серджо Корбуччі «Блеф» 1976 року, стала одним з найкращих фільмів Челентано 1970-х років, де, окрім нього, у головних ролях знялися Ентоні Квінн, Капучіне і Корінн Клері.[51][138] За сюжетом дія фільму розгорталася наприкінці 1920-х років у Франції. Два шахраї, у виконанні Челентано і Квінна, проводили афери над власницею грального будинку (роль Капучіне).[51][129] Комедія мала великий успіх не лише в Італії, але й в СРСР, де зібрала відповідно 5.8 та 44.3 мільйонів глядачів.[138][139] За цей фільм Челентано вперше був відзначений нагородою «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль. Того року Челентано знявся ще у одній комедії Флавіо Могеріні «Шляхетний венеціанець», головні ролі виконали Марчелло Мастроянні, Клаудія Морі і Ліно Тоффоло.[140]

1977 року Челентано разом з Монікою Вітті знявся у комедії режисера Франко Россі «Інша половина неба», де виконав роль священника.[141] Того ж року Челентано разом з Ренато Подзетто знявся у комедії Серджо Корбуччі «Узяти, наприклад, нас», де зіграв головну роль папараці, який весь час потрапляв в неприємні ситуації.[130]

1978 року вийшла третя режисерська робота Челентано, й у багатьох сенсах, його автобіографічний фільм «Безумство Джеппо», де він себе показав таким, яким бачить себе в житті, виконавши роль популярного у Європі естрадного співака.[142]

Окрім цього, 1978 року почався новий етап у кінокар'єрі Адріано — співпраця з дуетом комедійних сценаристів Кастеллано і Піполо, протягом якої вийдуть 8 комедій, першою їхньою роботою стала картина «Дядько Адольф на прізвисько Фюрер». У цьому фільмі, створеному в жанрі ексцентричної комедії, Челентано виконав відразу дві ролі братів-близнюків.[143]

За комедію «Оксамитові ручки» 1979 року, Челентано отримав вдруге «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль, у ній він зіграв успішного інженера, який закохався в злодійку (у виконанні Елеонори Джорджі).[51][144]

Альбоми і пісні 1975—1979 років. Поява диско-музики. Концерти по Італії[ред. | ред. код]

Альбом «Yuppi du» 1975 року, з аранжуванням Детто Маріано, містив саундтреки до однойменного фільму. Пісні у ньому виконувалися не лише Челентано, але й Клаудією Морі та Джино Сантерколе. Окрім цього, дружина співака, Клаудія, написала пісню «Do Dap», у якому співали їх діти: Джакомо, Розалінда і Розіта. Платівка, як і фільм, презентувалася співаком на телебаченні, зокрема, у передачах «Adesso Musica» і «Ieri e oggi». Більшість треків альбому містила інструментальну музику і діалоги з фільму «Юппі-Ду». Випущений у кількості 1 мільйон копій, альбом посів 2 сходинку в італійському чарті.[83] Заголовна пісня альбому, «Yuppi du», виявилася найуспішнішою для співака у 1975 році й посіла 3 сходинку в чартах.[145]

1976 року вийшов «Svalutation» — ще один соціально-орієнтований альбом Челентано.[146] Платівка посіла 7 сходинку в чарті й вийшла великим накладом, в Італії її випустили 1 мільйон копій і ще 2 мільйони за її межами.[83][147] Назва головної пісні альбому, «Svalutation», означала економічний термін, який можна інтерпретувати як «девальвація». Сама композиція починалася словами: «І щодня бензин коштує дедалі дорожче, а ліра відступає і падає вниз, девальвація, девальвація…», таким наголосом співак висміював соціальну кризу в Італії тих часів — інфляцію, загрозу тероризму та інше, завдяки цьому пісня отримала велику популярність. Згодом співак назвав її однією з найулюбленіших своїх пісень[27][146][148] Вона посіла 4 сходинку в італійському чарті й вишло 348.000 платівок з нею.[27] Іншою знаменитою піснею альбому стала «I want to know», у якій критикувалася надмірна урбанізація населення, зокрема, у такому фрагменті її тексту: «… Я хочу знати. Як люди примудряються виживати в цих будинках, законсервовані як анчоуси у банці. Де народжуються малюки, вже зі зморшками…».[149]

Цього періоду почалася співпраця Челентано з шотландським музикантом і диригентом Тоні Міммсом, який зробив найбільший внесок у створення аранжування до альбомів співака другої половини 1970-х років.[150] Іншими аранжувальниками співака цих років стали Даніеле Байма Бескет, Натале Массара і Роберто Коломбо.

Альбоми 1977 року, «Tecadisk» і «Disco dance», ознаменували собою тимчасове захоплення Челентано стилем диско, чим він здивував своїх шанувальників.[36][151] Свою несподівану для багатьох рецензентів зміну музичного напрямку Челентано пояснював словами:

«"Диско" приваблює мене своєю демократичністю, тим, що адресат цієї музики — це найширші маси молоді. Звичайно, поки що ми чули значно більше поганої "диско-музики", ніж гарної. Все залежить від того, наскільки серйозно і вимогливо ти підходиш до роботи над танцювальною музикою. Результатами цього першого для мене досвіду роботи з новими ритмами я, чесно кажучи, задоволений»[151]
Челентано під час виконання пісні «Don't Play That Song» (1978)

Альбом «Disco dance» складався з римейків знаменитих пісень співака, зокрема, «Azzurro», «Pregherò», «Mondo in Mi 7a»; та двох англомовних кавер-версій до творів американських авторів.[152] Платівка посіла 7 сходинку в чарті й розійшлася накладом 600.000 копій.[83] Пісня альбому «Do not play that song» вийшла у Франції накладом у 983.000 платівок — що стало найбільшим успіхом співака в цій країні.[27] «Tecadisk» мав такий самий комерційний успіх, що і «Disco dance».[83][153] Усі пісні платівки виконувались англійською мовою, а її найпопулярнішу пісню, «When Love…» («Коли любов…»), Челентано присвятив своїй дружині.[154] Як і платівка «Tecadisk», цей альбом випускався у різних країнах світу, зокрема в СРСР під назвою «Поёт Адриано Челентано».[155]

1977 року протягом 7 днів Челентано дав серію концертів на стадіонах Італії.[27] Один із виступів транслювали 7 листопада на телеканалі Rai 1 під назвою «Arriva Il Celebre».[156] Протягом гастролей, під час концерту на стадіоні «Діно Мануцці» в місті Чезена 28 серпня 1977 року, співак записав свій перший концертний альбом «Me, Live!» («Я живу»), який вийшов в Італії лише у 1979 році.[157] Видання складалося з двох LP-платівок й розійшлося накладом в 1 мільйон копій.[158]

1978 року вийшов ще один альбом Челентано у стилі диско — «Geppo il folle», який містив саундтреки до однойменного фільму «Безумство Джеппо».[159][160] Платівка, перша сторона якої виконувалася англійською мовою, розійшлася накладом у 800.000 копій й посіла 6 сходинку в італійських чартах.[83][161][159] Пісні «Geppo» і «Hello America» виконувалися Челентано для різних телепередач, в одній з яких він співаючи поздоровляв французьку рок-зірку Джонні Холлідея з 20-річчам творчої кар'єри.[162]

Хоча диско-пісні у виконанні Челентано не були позбавлені властивого для нього «спілкування» зі слухачем, все ж рамки цього стилю виявилися для нього обмеженими.[36] У наступних платівках, крім диско, була присутня музика і в інших стилях.[36] Вже в наступному альбомі «Ti avrò» («Ти будеш моєю») того року, першу сторону платівки співак виконав в консервативно-естрадному музичному плані — попроку, а друга містила ритми в стилі диско.[159] Попри те що альбом був добре сприйнятий в Європі й мав хороші комерційні показники (вийшов накладом 1.5 мільйони й посів 2 сходинку в чарті), жодна з нього не стала класичним хітом Челентано.[83][161][159] Найуспішнішою піснею альбому стала заголовна «Ti avrò», що очолила італійський чарт 1978 року.[163] Саме з цього альбому почалася співпраця Челентано з піснярем Крістіано Мінеллоно, який писав тексти для нього до середини 1980-х років.

Челентано і Клаудія Морі, 1970-ті роки

1979 року Адріано відновив гастролі і повторив успіх попереднього турне, зокрема, на стадіоні «Комуналь» у Турині він зібрав 45.000 глядачів, на «Сан-Паоло» в Неаполі — 65.000, на концерті в Ріміні — 50.000.[164] Протягом гастролей 1979 року співак загалом зібрав 950.000 глядачів.[165] Кульмінацією турне став концерт 16 вересня, який транслювався наживо під назвою «Страх тріумфу» («Paura di trionfo») на телеканалі Rai 2, що встановив багатомільйонний рекорд переглядів.[166]

Окрім цього, того року почалася успішна співпраця Челентано з композитором Тото Кутуньйо, який написав музику до двох альбомів — «Soli» і «Un po' artista un po' no». Кутуньйо цього часу не лише писав музику, але й став партнером Челентано з гри в теніс та футбол. Він також написав для Челентано свій найвідоміший хіт «L'italiano» («Італієць»), але співак відмовився від нього, вирішивши виконання цієї пісні «великою відповідальністю».[167] Окрім великого комерційного успіху, альбом «Soli» («Наодинці») став одним із найпопулярніших у творчості співака.[168][169] Він протримався на вершині італійського чарту 55 тижнів, де посідав 2 сходинку у 1979 році й вийшов накладом 1 мільйон платівок в Італії і 2 мільйони поза її межами.[83][170] Характерними для пісень альбому стали легкі мелодії, що добре запам'ятовуються, і прості тексти. Окрім пісень альбому «Amore no» і «Pay, pay, pay», до числа одних з найпопулярніших хітів у творчості співака потрапила «Soli», яка очолювала чарт Італії протягом 1979/80 років, вона розповідала про буденне життя пари закоханих, які відгородилися від зовнішнього світу.[171]

Окрім цього, того року вийшла збірка-антологія «Antologia (1957—1980)», яка складалася з п'яти LP-платівок, що містили пісні Челентано з 1958 по 1979 роки.

Погіршення відносин з Джино Сантерколе[ред. | ред. код]

Після одруження Челентано на Клаудії Морі, його племінник та творчий соратник, Джино Сантерколе, теж закохався і одружився на сестрі Морі, Анні Мороні. У Анни народилося двоє дітей. У другій половині 1970-х років між Сантерколе і Челентано, відбулося погіршення відносин, через розпад шлюбу між Джино і Анною. В пресі писалося, що Клаудія і Джино ненавидять один одного, виникли сімейні суперечки, у яких Челентано прийняв сторону своєї дружини і відмовився від спілкування з племінником. І хоча Сантерколе продовжував й далі писати музику для Челентано, наприклад, у альбомі «Atmosfera», відносини між ними залишалися досить прохолодними. У 1981 році він, спільно з Доном Бакі, написав пісню «Я спалю тебе, Адріано» («Adriano t'incendierò»), яка стала сенсацією і шокувала публіку, тому що вважалась образливою для Челентано. Пісня вийшла окремою платівкою і посідала високі позиції в італійських чартах. Оскільки пісня була виконана родичем, Челентано спочатку не відреагував на її вихід, але у 1987 році запросив Джино на свою телепрограму «Fantastico» виконати її.[19][172]

1980—1989: Зірка телешоу[ред. | ред. код]

Альбоми і пісні 1980—1987 років. Поява електронної музики[ред. | ред. код]

До середини 1980-х продовжувала зберігатися висока творча активність співака, у період між 1981—1987 роками записується 7 студійних альбомів, що поєднувалося зі зйомками в кіно. Також 1982 року вийшла перша автобіографічна книга Адріано «Рай — це білий кінь, який ніколи не втомлюється» («Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai») у співавторстві з журналісткою Лудовікою Ріпа ді Меана.[173] У книзі Челентано згадував свою молодість, любовні романи, говорив про дружину, дітей і роботу, висловлював свої погляди. Челентано запевняв, що для нього існує тільки три речі: будинок, церква і кіно.[51] Окрім цього, артист брав участь у зйомках рекламних роликів, зокрема: 1980 року він озвучив мультиплікаційний ролик фірми «Pirelli», а 1987-го знявся в рекламі прального порошку німецької фірми «Dash».

Челентано грає у баскетбол, кадр з фільму «Приборкання норовистого» (1980)

У 1980 році вийшов один з найвідоміших альбомів Челентано «Un po' artista un po' no» («Трохи артист, трохи ні»). Представлений жанрами поп-рок і шансон, альбом посів 3 сходинку в італійському чарті 1980 року й вийшов накладом 900 000 копій.[174][83] Найпопулярнішим хітом альбому стала пісня «Il tempo se ne va» («Час минув»), присвячена старшій дочці Челентано — Розіті, яка посіла 2 сходинку в чарті Італії. Оформленням обкладинки альбому послужило фото з журналу «Playboy» (видання для Італії), де Челентано зображався з акторкою і фотомоделлю Памелою Праті.[175]

Наступний альбом «Deus» («Бог») 1981 року, посів 5 сходинку в чарті, він являв собою збірку кавер-версій (триб'ют-альбом) італійською мовою відомих пісень-хітів англомовних музикантів, зокрема, Гаррі Белафонте, Артур Крудап, Джо Кокер, Рей Чарльз, Білл Хейлі й інші. Добірка пісень була представлена стилями рок-н-рол, попрок і реггі.[176]

Цього ж року канал Rai 1 випустив однойменну авторську передачу-вар'єте Челентано «Un po' artista un po' no», у якій були показані кліпи до нових та раніше випущених пісень співака.[115] Окрім співака, в передачі взяли участь Орнелла Муті і Міллі Карлуччі.[177]

У першій половині 1980-х років в альбомах Челентано, окрім поп-року, з'явилася музика в стилі синті-поп, що відноситься до електронної музики, в якому синтезатор є панівним музичним інструментом. Синті-поп був частиною нової хвилі кінця 1970-х і до середини 1980-х років.[178] Аранжування до альбомів 1981—1987 років створював Пінуччіо Піраццолі (раніше був учасником гурту «I Ragazzi Della Via Gluck»), постійними учасниками записів були Гаетано Леандро (синтезатор), Леле Мелотті (ударні), Паоло Стеффан (гітара). Продюсер всіх альбомів — Мікі Дель Прете.

Челентано з музикантами-учасниками його виступів, початок 1980-х років

У 1982 році вийшов альбом «Uh… uh…», виконаний у стилях італо-диско, попрок і синті-поп.[179] В січні того року на телепередачі «Domenica in», що слугувала презентацією фільму «Бінго-Бонго», Челентано виконав дві пісні з альбому — «Jungla di città» («Джунглі міста») і «Conto Su Di Te» («Я покладаюся на тебе»).[180] Пісні з альбому «Uh… uh…» і «Jungla di città» були саундтреками до фільму «Бінго-Бонго» (обкладинкою платівки послужив кадр з цієї комедії).[181] Тематика деяких пісень альбому стосувалася проблем екології.[182] Заголовна пісня «Uh… uh…», написана Челентано, закликала до дбайливого ставлення до тварин, а «Jungla di città» звучала як послання в якому артист і його персонаж звертався до публіки з гаслом: «Досить зоологічних садів, клітин, акваріумів! Припиніть полювання! Припиніть викачувати нафту з землі!».[183][184] Платівка посіла 8 позицію у чарті Італії 1982 року.[185] Музику до більшості пісень написав Джанкарло Бігацці, для бек-вокалу у пісні «Niente di nuovo» запросили співачку Лоредана Берте.[179] Пісню з альбому «Conto Su Di Te» Челентано присвятив своєму синові — Джакомо.[186]

Також у 1982 році Клаудія Морі виконала на фестивалі в Сан-Ремо пісню «Non succederà più», з якою вона посіла перше місце у чарті. Пісня, яка мала певний комерційний успіх також в Іспанії, Франції та Німеччині, містила вокальне інтермеццо з Челентано. Цей успіх допоміг подружній парі пережити у, якійсь мірі, кризовий час, викликаний романом Адріано з Орнеллою Муті, і тому її текст був зрозумілий як автобіографічний.

1 жовтня 1983 року вийшов альбом «Atmosfera» («Атмосфера») у стилях попрок і синті-поп.[187] Пісні з нього презентувався на телебаченні у передачах «Domenica in» і «Fantastico» 4 сезону (1983).[188] Платівка вийшла накладом 300.000 копій й посіла лише 18 позицію у чарті Італії альбомів 1983 року, що було одним з найнижчих показників серед інших робіт співака.[83][189] До заголовної пісні альбому — «Atmosfera» увійшли уривки композицій всесвітньо відомої «Les Feuilles Mortes» французьких авторів Жозефа Косми і Жака Превера та хіта «Una carezza in un pugno».[187] Крім Челентано, авторами пісень альбому були Лучано Беретта, Мікі Дель Прете, Джино Сантерколе і Кастеллано і Піполо.[190]

У 1984 і 1986 роках знову вийшли триб'ют-альбоми «I miei americani» і «I miei americani 2» («Мої американці»). Аналогічно платівці «Deus», до обох альбомів увійшли кавер-версії пісень англомовних виконавців, наприклад: «Boney M.», «The Beatles», Ненсі Сінатра, Рей Чарльз, «The Platters», Елвіс Преслі, «The Art Company», Білл Хейлі, Пол Анка, Літл Річард й інші.[191] Всі пісні альбомів перекладені італійською мовою, в них були дещо змінені аранжування. Переклад текстів пісень максимально наближений до оригіналу.[192] Добірка пісень обох платівок була у стилях шансон і попрок.[193] На вибір теми альбомів вплинула прихильність Челентано до англомовних музикантів.[192] «I miei americani» мав великий успіх, він посів 1 позицію в італійському чарті 1985 року і вийшов у кількості 1.000.000 копій.[83] Презентацією альбому послужила телепередача «Fantastico» 5-го сезону (1984), де Челентано виконував пісні з нього.[194] Також це перший альбом Челентано випущений на CD (видання вийшло в Німеччині у 1985 році).[193] Платівка «I miei americani 2» вийшла у зв'язку з успіхом попереднього альбому, вона також презентувалася на телешоу «Fantastico» 7-го сезону (1986), з ведучим Піппо Баудо.[195] Альбом вийшов кількістю 500.000 копій і посів 4 позицію у чарті Італії 1986 року.[83][196] Шостий трек альбому — пісню «Seguirò Chi Mi Ama» Челентано виконав в дуеті з Клаудією Морі.

Челентано на телепередачі «Domenica in» під час виконання пісень з альбому «Uh… uh…» (1982)

В листопаді 1985 року вийшов альбом «Joan Lui», який містив саундтреки до однойменного фільму «Джоан Луй». Платівка, пісні якої, як і фільму стосувалися релігійної тематики, вважається маловідомою у творчості Челентано, вона вийшла накладом 500.000 копій й посіла 4 сходинку у чарті Італії 1986 року.[83][197][196][198] Окрім Челентано, в альбомі присутні вокали Ріти Расік і Клаудії Морі, хору хлопчиків та симфонічного хору театру «Ла Скала», а у створені музики брав участь Ритмічний оркестр Мілана.[199]

У 1987 році вийшов альбом «La pubblica ottusità» («Загальна тупість»). Платівка містила сім раніше не опублікованих пісень, а також композицію «La luce del sole» — саундтрек з фільму «Джоан Луй».[200] Альбом вийшов у кількості 800.000 копій і посів 1 позицію в італійському чарті, його тематика зачіпала політичні питання.[83][201] На великий успіх альбому вплинуло виконання Челентано більшості пісень з нього на телепередачі «Fantastico».[202] Пісні з альбому — «L'ultimo gigante» («Останній гігант») зазвичай відкривала передачу, а «È ancora sabato» («І знову в суботу») завершувала її.[203] Пісня альбому «Dolce Rompi» («Солодка перерва») виконувалася на «Fantastico» у рекламі присвяченій спонсору передачі — відомому бренду кави «Splendid».

Також у 1987 році вийшла збірка-антологія «Antologia 1957—1987», яка складалася з шести LP-платівок, що містили пісні Челентано з 1958 по 1987 роки.

Кінокар'єра 1980-х років. Третя режисура. Комедійні ролі[ред. | ред. код]

За період 1980—1986 років Челентано знявся у 12 комедіях, у яких виконав лише головні ролі. Фільми 1980-х років за участю Челентано робили сенсаційні збори, але жоден з них не піднявся над середнім рівнем розважальної кіноіндустрії, гонорари актора досягали мільярда лір за фільм.[51] Клаудія Морі цього періоду знялася у трьох фільмах за участю чоловіка.

1980 року вийшло три комедії за участю Челентано. Комедія «Ось рука» Паскуале Фести Кампаніле, що складалася з двох новел, стала першим фільмом актора, який подолав позначку в 10 мільярдів лір за зборами в кінотеатрах. Челентано зіграв у другій новелі, під назвою «Священник-танцюрист», де він виконав роль священника-танцюриста, який любив відвідувати танцмайданчики і дискотеки, його асистенткою у фільмі стала Ліллі Караті.[204] Інша картина того року, «Господарка готелю» Паоло Кавари, де окрім Челентано, у головних ролях знялися Клаудія Морі і Паоло Вілладжо, була знята за класичним твором, п'єсою венеційського драматурга Карло Ґольдоні «Шинкарка». Саме цього року вийшла одна з найкращих робіт актора — «Приборкання норовистого», де Челентано зіграв холостого фермера-жінконенавистника, а Орнелли Муті) закохану в нього світську львицю.[205] Фільм посів друге місце за касовими зборами в Італії за сезон 1980/81 років, в прокаті він зібрав 14 мільярдів лір.[206] Успіх фільму обумовлений і тим, що він в пародійному ключі повторює ситуацію шекспірівської комедії «Приборкання норовливої».[51] У фіналі фільму використали пісню Челентано «Innamorata, Incavolata Vita», що посіла 18 сходинку в чарті Італії 1981 року.

Челентано (Еліа) і Орнелла Муті (Ліза), кадр з фільму «Приборкання норовистого» (1980)

1981 року з'явилася не менш успішна комедія — «Шалено закоханий», з тим же зірковим дуетом Адріано й Орнелли. Сюжет фільму аналогічний відомій американській стрічці «Римські канікули» (1953) Вільяма Вайлера.[207] Челентано зіграв водія автобуса, який закохався в принцесу у виконанні Муті.[207] У іншій комедії цього року, «Ас», Челентано зіграв роль карткового шулера, а його партнеркою стала Едвіж Фенек, що виконала роль дружини його персонажу.[208]

У наступному фільмі Паскуале Фести Кампаніле «Бінго-Бонго» 1982 року, Челентано зіграв роль людини-мавпи на ім'я «Бінго-Бонго», персонажа аналогічного Тарзану.[184] Ця роль стала однією з найбільш незвичайних у кінокар'єрі Челентано, актору майже не довелося вчити текст, оскільки його персонаж видавав нерозбірливі звуки, що нагадували звірине гарчання. Тільки в фіналі фільму він починав говорити людською мовою та пристосовуватися до умов і законів життя сучасного цивілізованого суспільства, до якого потрапив (мова у фільмі йшла про Мілан — рідне місто Адріано).[184] За задумом режисера, картина була алегоричною притчею про людину і природу.[184] Цього разу його партнеркою у фільмі стала французька акторка Кароль Буке, яка зіграла вчену-антрополога.[209] Комедія «Бінго-Бонго» передувала проблематиці майбутнього фільму Челентано «Джоан Луй».[184] Окрім цього, 1982 року вийшов ще один фільм — «Гранд-готель „Ексельсіор“», у якому Челентано виконав роль господаря, а Енріко Монтезано його підлеглого.[210] У тому ж році Челентано нагородили німецькою премією «Bravo Otto», він посів 2 місце у номінації «Найкраща чоловіча роль».[57]

1983 року Челентано зіграв роль письменника-улюбленця жінок у комедії «Особливі прикмети: Чарівний красень», а Федеріка Моро — дівчину закохану у нього.[211] У другій новелі фільму Серджо Корбуччі «Сінг-сінг» того року Челентано виконав роль детектива-поліцейського, цього разу його партнеркою стала акторка Маріна Сума.[212] Новела була пародією на популярний у 1970-х роках кіножанр джалло.[212]

У наступній комедії Енріко Ольдоїні «Він гірший за мене» 1984 року, на знімальному майданчику Челентано знову зустрівся з Ренато Подзетто. Обидва актори зіграли двох найкращих друзів, улюбленими захопленнями яких були класичні автомобілі та розіграші один одного й людей навколо. Партнерку Челентано у фільмі зіграла Келлі Ван дер Вельден. Картина посіла восьме місце за популярністю серед блокбастерів Італії сезону 1984/85 років.[213]

25 грудня 1985 року відбулася прем'єра третьої режисерської роботи Челентано — «Джоан Луй», де він зіграв Месію, посланого вдруге на Землю незадовго до кінця світу. Картина стала провальною, попри фантастичну амбітність задуму, насичене музичне оформлення протягом всього перегляду, на зразок мюзиклу, композитором якого став Челентано, й колосальний бюджет у 20 мільярдів лір. Фільм зібрав у прокаті всього 7 мільярдів, отримавши негативні відгуки критиків, хоча в Німеччині та СРСР мав успіх. Глядачі відзначили сумбурність сюжету, відсутність основної ідеї картини, невдалий сценарій.[214] Окрім Челентано, основні ролі у фільмі виконали Клаудія Морі, Марта Келлер і Федеріка Моро. Заради можливості давати в своїх кінотеатрах по чотири сеанси на день і отримувати від цього великі доходи, прокатники, без відома Челентано, урізали фільм на пів години, що викликало особливий гнів актора, який погрожував подати на них до суду. За словами Челентано, це вплинуло на збитковість фільму, роблячи його незрозумілим для глядачів.[215] Рішення випустити фільм на екрани на Різдво теж не допомогло його успішному прокату.

1986 року Челентано разом з американською акторкою Деброю Фойєр знявся в пригодницькій комедії «Буркотун», де зіграв роль адвоката. Фільм став останнім у співпраці Челентано з дуетом Кастеллано і Піполо, після чого артист зробив п'ятирічну паузу в зйомках.[216]

Концерт у Москві. «Fantastico 8», перші політичні скандали[ред. | ред. код]

14 червня 1987 року, після восьмирічної концертної перерви, на запрошення радянської спілки кінематографістів, Челентано разом із Клаудією Морі прибув до Москви на прем'єру свого фільму «Джоан Луй» у кінотеатрі «Октябрь». Попри свою аерофобію він вирішив прилетіти до СРСР літаком. Співак дав два двогодинних концерти у спорткомплексі «Олімпійський», збори від одного з виступів передано до «Фонду виживання людства».[217] Окрім цього Челентано зустрічався з відомими радянськими митцями і вченими розмовляв по спецзв'язку з космонавтом Олександром Александровим і заспівав для мешканців станції «Мир» пісню «Azzurro»..[218][219] Центральне телебачення СРСР записало телеверсію концерту.[220] У 1970—1980 роках Адріано був дуже популярний у СРСР, згодом співак констатував, що йому з цієї країни приходило безліч листів, в основному від жінок, але прочитати їх він не міг, бо ніхто не писав італійською.[221][37] Надалі співак багаторазово отримував запрошення знову виступити у Росії, але він завжди відмовлявся.[222]

Наприкінці 1980-х років популярність Челентано стала спадати.[223] Щоб повернути минулу славу і на запрошення керівництва держтелерадіокомпанії RAI, з 3 жовтня 1987-го артист стає ведучим і автором телепередачі «Fantastico» восьмого сезону.[224][225] Передача транслювалася щотижня суботнього вечора на каналі Rai 1, старт виявився вдалим і Адріано бере участь у 14 випусках, які тривали з 3 жовтня 1987 року до 6 січня 1988-го.[224][226] Його співведучими стали Маріса Лауріто, Хізер Парізі, Массімо Больді і Мауріціо Мікелі.[226] Телевізійному керівництву Челентано поставив умову — ніякого контролю над веденням передачі.

«Fantastico» мало музичну спрямованість, у ній співак виконав близько трьох десятків пісень.[115] На кожній передачі він висловлював довгі монологи на різні питання, наприклад: про Бога і світ, виступав проти атомної енергетики і забруднення навколишнього середовища.[37][215] Під час своїх монологів Челентано робив довгі паузи мовчання, що викликало багато критики серед публіки на його адресу.[225] Програма супроводжувалася виходом його альбому «La pubblica ottusità».[27] «Fantastico» було поєднане з телевізійним розіграшем італійської лотереї — «Lotteria Italia», яку теж вів Челентано.

Окрім цього «Fantastico 8» відзначилося епатажними витівками Челентано, що дало високий глядацький рейтинг і викликало багато полемік у пресі.[182] У першій серії Челентано скасував традицію з рекламними паузами по п'ять хвилин. Адріано перетворив передачу на комічне шоу, яке збирало аудиторію у 13 мільйонів глядачів кожен вечір. На передачі Челентано чергував комічну гру з серйозними речами. Без згоди керівництва, він покликав акторку театру Франку Раме прочитати драматичний уривок про сексуальне насильство над нею самою, а потім запросив ще й її чоловіка — Даріо Фо (майбутнього Нобелівського лауреата з літератури). Тоді Раме і Фо були ще маловідомі, й тому Челентано поручився за них — ця витівка викликала велике невдоволення телекерівництва.[37][227] Коли Челентано заявив з телеекрана: «Я — за мир. Якщо ви теж виступаєте за мир, то вимкніть на п'ять хвилин свої телевізори», дві третини з дванадцяти мільйонів італійців виконали його прохання.[37]

Челентано на телешоу «Fantastico 8» 7 листопада 1987 року поряд з гаслом «Полювання проти любові» (іт. «la caccia e contro l'amore»)

Найгучнішою подією передачі стало: напередодні всеіталійського референдуму, однією з тем якого була екологія, у день, коли агітацію заборонено, у випуску 7 листопада Челентано виступив з монологом проти полювання і продемонстрував відеокадри Greenpeace — криваві вбивства дитинчат тюленів торговцями хутра.[27][228] У монолозі Челентано назвав себе «сином тюленя», написав на дошці гасло «Полювання проти любові» (іт. «la caccia è contro l'amore») і закликав виборців писати його на бюлетенях, при цьому допустивши грубу орфографічну помилку — слово «è» він написав без акценту зверху, пізніше це викликало цілу серію критики на його адресу. Челентано отримав прізвисько «Король невігласів», яке згодом стало назвою наступного альбому. Як тільки Челентано закінчив свій відомий монолог і пішов за лаштунки, його оточили керівники телебачення та режисер передачі, які зажадали від нього зам'яти інцидент.[215] Через 10 хвилин Челентано знову з'явився перед телекамерами і заявив: «Я хочу внести корективи у свій виступ. Голосуйте, як хочете, нічого не пишіть на бюлетенях, але пам'ятайте, що полювання — це жорстокість щодо будь-якого життя».[215] Наступного дня почався скандал — багато політичних діячів висловили своє обурення виступом Челентано і вимагали його покарання.[215] Керівники національного телебачення оштрафували Челентано на 200 мільйонів лір (за контрактом за весь цикл передач він отримав астрономічний гонорар в сумі у понад 5 мільярдів лір) і зажадали від нього узгоджувати з ними тексти його майбутніх монологів.[215] Справжні неприємності для Челентано почалися після підрахунку голосів референдуму. Кілька тисяч виборців написали на бюлетенях підказану Челентано їм фразу.[215] Бюлетені були анульовані. Демарш Челентано розцінений судовою владою як замах на «політичні права громадян». За законом ця витівка загрожувала Челентано тюремним строком від одного до п'яти років.[215] На судовому процесі, який тривав тиждень, адвокати Челентано вибрали для нього наступну лінію захисту: «Я людина імпульсивна, яка нічого не розуміє в законах. Коли мені пояснили мою помилку, я виправив її перед телекамерами і сказав десяти мільйонам глядачів, які дивилися передачу, що я був неправий». Співакові пощастило, його виправдали. Фраза «син тюленя» потім стала назвою одного з офіційних фан-клубів Челентано, який проіснував недовго.[27]

Гостями Челентано на програмі були: Микита Михалков, Олена Сафонова, Джина Лоллобриджида, Лайза Міннеллі, Дзуккеро, Альберто Сорді, гурт «Matia Bazar», Енріко Руджері, Руперт Еверетт, Петсі Кенсіт, Стівен Ван Зандт, Чак Беррі, гурт «Bee Gees», Федеріка Моро, Пітер Гебріел, Елтон Джон, Літл Річард й багато інших.

Наприкінці участі Челентано на телепроєкті, його відносини з керівниками RAI були зіпсовані на тривалий час. Участь Адріано на «Fantastico» викликала багато відгуків у ЗМІ: Джорджо Бокка назвав Челентано «талановитим кретином», артиста порівнювали з персонажем Джорджа Орвелла — «Великий Брат», деякі журналісти бачили в його діяннях схожість з сюжетом фільму «Телемережа» і елементи геніальності.[227] У 1988 році вийшла лише автобіографічна книга Челентано «Il Profeta ei Farisei» («Пророк і фарисеї»), заснована на його телевізійному досвіді.[229]

7 квітня 1989 року співак бере участь як гість разом зі співаком Джованотті у першому випуску «Serata d'onore», телепередачі Піппо Баудо.

1990—1999: Усучаснене звучання[ред. | ред. код]

Альбоми і пісні 1991—1994 років. Завершення кінокар'єри. Європейське турне[ред. | ред. код]

Дев'яності роки стали новим етапом в музичній кар'єрі Челентано, він почав співпрацювати з новими авторами, випускаючи нові музичні альбоми. Найгучніший телевізійний досвід, який тільки пам'ятало державне телебачення на «Fantastico», залишило слід і на його авторі — Челентано.[227] Після «Fantastico» грайливий образ Адріано перемінився, з цього моменту співак, за власним визнанням, став більше цікавитися політикою, дивитися новини і читати газети. В інтерв'ю щомісячнику «Пріма Комунікаціоне» він констатував: «Я був королем невігласів, так, але я міг жартувати і сміятися. Тепер я щодня читаю газети, але більше не сміюся».[227]

Восени 1991 року вийшов альбом в стилі поп-року і синті-попу «Il re degli ignoranti» («Король невігласів»), який складався як з нових треків, так і з трьох римейків раніше опублікованих пісень співака. Для надання своїй музиці більш сучасного звучання, Челентано запросив нову команду аранжувальників: Давіде Романі, Енріко Ла Фальче і Луку Черсосімо (раніше працював в команді Джованотті). Під час запису платівки Челентано залучив своїх дітей, як виконавців бек-вокалу, й також став аранжувальником. У альбомі засуджувалися події міжнародної політики і соціальні проблеми, зокрема: загрози третьої світової війни і війни в Перській затоці 1990—1991 років у піснях «La Terza Guerra Mondiale» і «L'Uomo Di Bagdad Il Cow-Boy E Lo Zar».[230] Хоча публіка схвально зустріла альбом, вийшло 500.000 копій й досяг 3 сходинки в чартах Італії 1991 року, він не потрапив до числа пам'ятних робіт співака.[231][232] Особливістю альбому стало використання безлічі звукових ефектів, зокрема: на початку восьмого треку, «Fuoco», присутній ефект перемикання телевізора з каналу на канал, а на початку пісні «La terza guerra mondiale» чутні кроки, а в кінці — шум поїзда тощо. Пісню «La terza guerra mondiale» згодом багато критиків називали «екологічно чистим порно», тому що у ній використовувалися ще й звуки стогонів жінки і текстівки на еротичні теми.

На підтримку альбому 5 листопада 1991 року, ввечері, на каналі Rai 1, співак виступив у двогодинному спецвипуску телепередачі «Notte Rock» («Нічний рок»). У рамках передачі співак опублікував 5 пісень з альбому (всього виконав 11 пісень), відповідав на питання міланських студентів та показав два відеокліпи до пісень: «Il re degli ignoranti» і «Fuoco», у зніманні яких взяла участь Розіта Челентано.[115] Також у програмі брали участь журналісти Енцо Б'яджі і Вінченцо Молліка та американська фотомодель Енджі Евергарт. Кошторис передачі склав 800 мільйонів лір, Челентано відмовився від гонорару за участь у ній.[233] Того ж року вийшла третя однойменна автобіографія Челентано — «Il re degli ignoranti».[234]

Челентано в образі «Короля невігласів», кадр з телепередачі «Notte Rock» (1991)

12 і 19 грудня 1992 року Челентано разом з журналістом Бруно Гамброттою був ведучим телешоу у двох епізодах «Svalutation», яке стало першим великоформатним телепроєктом співака за останні п'ять років після «Fantastico». На телешоу співак виконав 13 своїх славнозвісних пісень.[115] Гостями телепередачі стали: Паоло Россі, Клаудіо Бальйоні, Джанні Моранді, Джованотті і Франческо Баччіні. Співак з Генуї, Баччіні, включив до свого альбому «Nomi e Cognomi» («Імена і прізвища») пісню з назвою «Адріано Челентано». В тексті пісні Баччіні критикував поведінку Челентано, яку вважав удаваною побожністю, пропонуючи йому обмежитися просто співом. Челентано запросив його у свою телепередачу в ім'я свободи висловлення думки. Протягом телешоу Адріано вдалося досягти неможливого — він переконав гостей-артистів завершити останню серію в піжамі. Передача мала успіх, пік переглядів становив 8 мільйонів глядачів.[235]

У 1992 році Челентано повернувся у кіно, виконавши головну роль садівника на ім'я Фуріо у фантастичній комедії «Джекпот», ставши одним з авторів сценарію.[236] Фільм виявився вкрай провальним у комерційному плані, він зібрав лише 105 мільйонів лір, при витратах у 18 мільярдів. Не менш негативними були оцінки кінокритиків, які назвали картину найгіршим фільмом італійського кіно. Сам Адріано зізнавався в своєму інтерв'ю газеті «Корр'єре делла Сера», що в фільмі було так багато недоліків і що критики, на цей раз, були дійсно праві. Фільм завершив кінокар'єру Адріано, що було прокоментовано в інтерв'ю російській газеті «Аргументи та факти» 1995 року:

«Набридло. До того ж немає хорошого сценарію, щоб мені сподобався. Хай краще люди захоплюються, в яких чудових фільмах Челентано колись знімався, ніж почнуть плюватися — та що він, голодує, чи що, навіщо погодився грати у такому жаху?»[237]

27 листопада 1994 року відбулася презентація альбому «Quel Punto» («Цей пункт») на телеканалі Rai 1 у передачі «Scommettiamo che…?». На передачі Челентано був присутній разом з дружиною, і заспівав дві пісні з альбому: «Quel punto» і «Attraverso Me». Різноманітний музично (електроніка, хіп-хоп, рок, поп), альбом посів 4 сходинку в італійському чарті.[238][239] Повторюючи творчі прийоми попереднього альбому, до «Quel punto» увійшло 5 римейків раніше опублікованих пісень співака, а у більшості треків були вставлені звукові спецефекти у вигляді шуму поїзду.[240] Для виконання треків «Rifugio Bianco» і «Sanmatio» співак запросив чоловічий хор «Stella Alpina». До альбому потрапив ремікс пісні співака «Uh … uh …» 1982 року, який призвів до його комерційного провалу. Оскільки ді-джей, що створив ремікс до цієї пісні, заявив про порушення авторських прав, перше видання альбому на деякий час було вилучено з продажу, що дуже завадило продажам, які, за офіційними заявами Клаудії Морі, становили близько 250.000 примірників, у зв'язку з цим перше видання вважається справжньою рідкістю.[241] У заголовній пісні «Quel Punto» Челентано як набожний католик з соціалістичними ідеалами, критикував одностатеву любов, штучне переривання вагітності та транссексуалів, через яких, на його думку, жіночність у небезпеці — це викликало бурхливі протести феміністського руху і секс-меншин.[242][243] Пісні альбому окрім любовних тем, порушували соціальні та світові проблеми, наприклад, у пісні «La casa dell'amore» згадувався голод і війна у Боснії. Пісні «I want to know» порушували тему надмірної урбанізації населення. Особливістю альбому стала пісня «Ja tebia liubliu» («Я тебе люблю»). У приспіві цієї пісні, Челентано співав фразу «Я тебе люблю» п'ятьма мовами: італійською, російською, французькою, англійською та німецькою. Завдяки цьому пісня стала дуже популярною у російськомовних слухачів. Назва пісні є італійською транскрипцією фрази російською мовою.[244]

Восени 1994 року співак провів концертне турне, що дебютувало 29 вересня на стадіоні «La Favorita» у Палермо. Майже весь жовтень співак давав аншлагові концерти у таких містах Італії як Кава-де-Тіррені, Барі, Рим, Пескара, Флоренція, Болонья, Тревізо, Турин. 28 жовтня співак прибув до Парижа, листопад пройшов з виступами у Брюсселі, Цюриху, Кельні, Дортмунді, Берліні, Мангаймі, Штутгарті і Монако. Турне супроводжувалося оркестром з 22 музикантів під керівництвом шотландського продюсера та диригента Тоні Міммса. Протягом виступів репертуар Челентано становив 17 пісень різних років, серед яких була лише одна нова — «Attraverso Me».[245] 18 листопада, у міланському спорткомплексі «Forum di Assago», відбувся завершальний концерт турне, який транслювався у прямому ефірі телеканалу Rai 1, під назвою «Adriano Celentano Live», що зібрав 7.216.000 мільйонів глядачів. Хоча італійська преса і поспішила назвати турне невдалим, однак під час гастролей було зареєстровано рекорд продажу квитків — 500.000 екземплярів, таким чином Челентано довів, що й за кордоном він не втратив свою популярність. Співак зберіг свою популярність і в епоху важкого року.[43]

В середині 1990-х років у Челентано з'явилися плани відкрити ресторан і створити власний телеканал (так зване «піратське телебачення»). Спочатку ця ідея викликала великий інтерес з боку корпорації RAI, але незабаром керівництво телерадіокомпанії, здало в архів цей проєкт. Невдача з відкриттям власного ресторану і телебачення спричинили появу боргів у співака в 3 мільйони доларів.[246]

Альбоми і пісні 1995—1999 років. Могол і Белла. «Francamente me ne infischio»[ред. | ред. код]

27 вересня 1995 року Челентано взяв участь у благодійному концерті, присвяченому хворим дітям у французькому місті Лурд у «Базиліці Святого Пія X», в присутності 18.000 глядачів. Концерт організувала спільнота італійських співаків і музикантів, серед яких були Джуліо Могол і Джанні Моранді.[247]

1995 року співак випустив єдиний альбом реміксів — «Alla corte del remix». До диска ввійшли 12 реміксів до найвідоміших композицій Челентано, зокрема: «Susanna», «Il ragazzo della via Gluck», «Prisencolinensinainciusol», «Pregherò» й інші. Стиль, в якому виконано альбом, можна схарактеризувати як євроденс або євродиско, що було новим експериментом співака. У створенні альбому взяли участь багато інших музикантів, наприклад, Alex Party, Скетмен Джон й інші. При створенні альбому не використовувався вокал з оригінальних пісень — спеціально для альбому Челентано записав вокальні партії спочатку. До офіційного видання альбому додавався буклет з коміксами, в яких персонаж Челентано іменувався як «Supermolleggiato» («Суперпружинка»).[248]

Челентано і Амбра Анджоліні на телепередачі «Super» (1996)

Також 1995 року Челентано знявся в рекламі компанії державних залізниць Італії «Ferrovie dello Stato».[249]

6 травня 1996 року вийшов альбом «Arrivano gli uomini» («Сюди приходять люди»), під час запису якого, що тривав 8 місяців, виникли фінансові труднощі студії «Clan Celentano».[250] Для запису альбому Челентано запросив американського гітариста Майкл Томпсон і аранжувальника Фіо Дзанотті, надалі ці музиканти згодом взяли участь у записі цілого ряду його альбомів. Для приспіву у заголовній пісні «Arrivano gli uomini» співак залучив дитячий хор.[251] Попри активну презентацію на німецькому та італійському телебаченні, зокрема в передачах «Il Boom» Тео Теоколі, «Numero Uno» Піппо Баудо і «Super» Амбри Анджоліні, — альбом не мав комерційного успіху, через що з'явилися чутки про захід музичної кар'єри Челентано.[252] Він посів 8 сходинку у чарті Італії 1996 року, а його наклад не перевищував 150.000 копій.[253] За винятком композиції «Scusami», яка була римейком пісні Челентано «(Please) Stay a little longer» 1978 року, альбом складався з нових пісень.[254] Серед авторів пісень був син співака — Джакомо, який написав музику до пісні «Vento d'estate».

27 вересня 1997 року — Адріано, на запрошення, виступив на 23-му італійському Євхаристичному конгресі церковно-духовного зібрання католицького світу, на якому був присутній Іван Павло II. Концерт відбувся у Болоньї, співак виконав три пісні: «Preghero», «Ciao ragazzi», «Disse».[255]

1997 року телекомпанія RAI запропонувала Адріано випустити мегашоу «Il Conduttore» («Провідник»), у зв'язку з цим був укладений контракт. Проте, незабаром, цей проєкт був зупинений. Адріано виступив проти RAI та оголосив, що компанія не виконує свої контрактні зобов'язання і не пропускає його програму, справа закінчилася судом, який змусив телекомпанію готувати новий телепроєкт співака.[227]

1998 року Клаудія Морі запропонувала чоловікові записати з Міною спільний студійний альбом «Mina Celentano», який вийшов 14 травня. Альбом мав великий успіх, посів 1 позицію в італійському чарті і став одним з найбільш тиражованих у творчості Міни (понад 1.600.000 копій в Італії і 1.000.000 поза її межами).[256] Музика альбому була представлена стилями попрок, шансон і європоп.[257] У стилістичному плані альбом вийшов, переважно, любовно-ліричним — у всіх композиціях розповідається про любовні та романтичні переживання зрілої людини. Аранжування до альбому створювали: син Міни — Массімільяно Пані і Марко Ваккаро. Популярність композиції на апулійському діалекті «Che t'aggia di» («Що такого я сказала») з цього диску була настільки велика, що було прийнято рішення створити анімаційний музичний відеокліп, який виявився не менш вдалим, ніж сама пісня, він транслювався на каналі Rai 1.[146][222] Видання альбому містило буклет з коміксами, де Челентано і Міна були зображені у вигляді антропоморфних гусей, а також колекцію фотографій. У цьому ж стилі була оформлена обкладинка альбому. Випуск альбому вплинув на покращення фінансового становища співака, до цього його заробіток від звукозапису постійно знижувався.

Челентано під час виконання пісні «Gelosia», кадр з кліпу (1999)

З випуском 6 травня 1999 року альбому «Io non so parlar d'amore» («Я не вмію говорити про любов»), у творчості Челентано почалася нова епоха — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Моголом, протягом якої між 1999—2007 роками було випущено п'ять успішних альбомів, особливістю цієї колаборації стала характерна лірична музика на любовні теми. «Io non so parlar d'amore» мав великий комерційний успіх, італійські критики дали альбому високі оцінки та відносять його до одних з найуспішніших робіт співака. Альбом отримав тричі «діамантову» сертифікацію в Італії та дозволив співаку знову привернути до себе увагу широкої публіки: було заздалегідь замовлено 150.000 дисків і випущено близько 2.200.000 копій, він посідав 1 позицію і протримався 70 тижнів у «Топ-20» італійського чарту.[198][258] До пісень «L'emozione non ha voce», «Gelosia» і «L'arcobaleno» були зняті відеокліпи. Основною темою всіх пісень альбому — була любов, оспівана Челентано у всіх її проявах: згасле кохання, любов до друга та ревнощі. Спочатку Челентано ставився скептично та критично до всіх творів, які йому запропонували Могол та Белла, але коли співаку дали послухати пісні, втрутилась Клаудія Морі: «Якщо ти їх не приймеш, ти божевільний!», після чого він погодився записати їх.[259] «L'emozione non ha voce» стала особливістю альбому, вона вважається однією з найкрасивіших пісень в репертуарі співака, музичний критик Массіміліано Бенеджі, вважав, що їй не вистачило часу, щоб стати «піснею 20-го століття» в Італії; у 2009 році сингл з нею отримав «платинову» сертифікацію, його продажі склали більше 2 мільйонів копій.[259] Іншою особливістю диску стала пісня «L'arcobaleno» з анімаційним відеокліпом, присвячена знаменитому італійському музиканту, другу Челентано й Могола, Лучіо Баттісті, що помер у 1998 році, у віці 55 років.[260]

На думку критика Массіміліано Бенеджі, альбом «Io non so parlar d'amore» ознаменував собою «велике повернення» Челентано на сцену після випуску «малозрозумілих» критикам альбомів. Після успіху телешоу «Fantastico» 1987 року, для Челентано почалося десятиліття труднощів, які були улюбленими темами преси: альбом «Il re degli ignoranti» 1991 року був дуже далекий від «творчого генія» співака, а наступні альбоми, «Quel Punto» і «Arrivano gli uomini», були комерційно провальними. Після випуску у 1998 році альбому «Mina Celentano» в італійської публіки «відродилася любов» до артиста, але Челентано цього було недостатньо: він хотів «дати ще більше», і не тільки в «музичному ключі», тому співпраця з Моголом і Беллою виявилася «чудовою можливістю» для цього.[259]

Виграш у суді 1997 року проти телерадіокомпанії RAI дав змогу Челентано створити свій телепроєкт, який, до того ж, ще й став презентацією альбому «Io non so parlar d'amore». З 7 жовтня 1999 року на телеканалі Rai 1 виходило телешоу у 4 епізодах під назвою «Francamente me ne infischio» («Сказати по правді — мені наплювати»), в якому об'єднано музику з соціально-політичними питаннями. Співведучою Челентано була акторка Франческа Нері, а гостями телешоу стали: Лучано Ліґабуе, Ману Чао, Компай Сегундо, Jamiroquai, Горан Брегович, П'єро Пелу, Том Джонс, Джо Кокер, Девід Бові, Б'яджо Антоначчі, Тео Теоколі, співачка Nada, Макс Пеццалі й інші. На телешоу Челентано виконав 16 пісень, серед них — 5 з нового альбому. Окрім своїх пісень, співак виконав ще й пісню Джорджо Габера «Il conformista» («Конформіст»). Крім виконання пісень, однією з частин програми було використання різних документальних відеозйомок підготовлених Челентано, які зачіпали серйозні і «незручні» теми, наприклад: досліди на тваринах, педофілію, приведення у виконання смертного вироку в Гватемалі й багато іншого. Широкий план страти, з контрольним пострілом у потилицю та інші кадри шокували публіку. Таким чином Челентано пропагував близькі йому ідеї та хотів привернути увагу громадськості до цих проблем: від боротьби за скасування смертної кари — до допомоги африканським голодуючим. Мети співак досягнув — телешоу спровокувало запеклу полеміку серед італійської громадськості. Окрім цього, співак, відчуваючи себе не зовсім «затишно» на тлі лише схвальних відгуків, щодо його нового альбому, транслюючи скандальні кадри, хотів ще й викликати хоч якусь критику на свою адресу.[259] Гонорар співака склав один мільйон доларів, тоді як передача коштувала 5 мільйонів. Для зйомок був обраний цех колишнього авіазаводу в Мілані, який переобладнали під так зване «Челентано-сіті» — концертний зал з глядачами, музикантами й оркестром під керівництвом Фіо Дзанотті.[261] Телешоу мало успіх, кожні епізоди збирали 35—51 % аудиторії, що відповідало 6.9—10.5 мільйонам глядачів.[262] 2000 року на фестивалі «Золота троянда» передачу нагороджено призом «Срібна троянда».[263] У січні 2000 року в ефір Rai 1 вийшов скорочений варіант телепередачі, який складався з двох епізодів, до якого увійшли кадри неопублікованого та залаштункового контенту під назвою «Francamente… è un'altra cosa» («Чесно кажучи … це інша справа»).

Також 1999 року вийшов збірник (бокс-сет) «Questa E' la Storia di Uno di Noi» («Це історія одного з нас»), що складався з 26 дисків з альбомами Челентано, випущеними між 1965—1999 роками.

2000—2009: Політичні мотиви[ред. | ред. код]

Альбоми і пісні 2000—2005 років. Лірична музика. «125 milioni di caz..te»[ред. | ред. код]

Обкладинка альбому «Esco di rado e parlo ancora meno» (2000)

На тлі великого успіху «Io non so parlar d'amore» Челентано вирішив продовжити співпрацю з авторами Белла-Могол, аранжувальником Фіо Дзанотті та гітаристом Майклом Томпсоном — 10 листопада 2000 він випустив альбом «Esco di rado e parlo ancora meno». Цей диск знову приніс співаку великий комерційний успіх, він очолював італійський чарт протягом 2000/01 років, попри те, що «Io non so parlar d'amore» все ще входив до «Топ-50» найбільш продаваних альбомів Італії.[264] Попередні замовлення диску перевищили 600.000, а загальний наклад склав 1.800.000 копій. В Італії альбом став тричі «діамантовим», у Європі «платиновим», а у Швейцарії «золотим».[265][266] За цей альбом Челентано отримав премію «Italian Music Awards» 2001 року, як «найкращий виконавець». Хоча альбом відноситься до числа одних з найуспішніших в кар'єрі Челентано, він отримав нижчі оцінки та названий італійськими критиками «менш переконливим», ніж попередній «Io non so parlar d'amore». Критик Франко Дзанетті дав низьку оцінку текстам пісень, також альбом називали «незавершеним», на що вплинуло прагнення корпорації «Sony» скористатися різдвяними розпродажами, вона випустила його в листопаді 2000 року, замість релізу навесні 2001 року, через що процес запису диску був скорочений.[267] Альбом повністю складався з нових пісень, в стилях попрок, даунтемпо, євроденс і сальса.[268] Окрім теми любові, у піснях альбому Челентано знову порушував соціально-політичні питання, наприклад, композиція «Il figlio del dolore» («Син болю»), виконана співаком спільно зі співачкою Надою та хором «The Bulgarian Voices „Angelite“», стосувалася проблеми аборту, який неможливий навіть у випадку, якщо жінка завагітніла в результаті зґвалтування під час війни[267]. У епічній політико-філософській композиції «Io sono un uomo libero» («Я вільна людина»), написану Івано Фосатті, Челентано заявляв про свою свободу і утримання від політичних партій («... ні правих, ні лівих ...» («...né destra né sinistra...»)), а її перший рядок, «Виходжу рідко, а кажу ще рідше», послужив назвою альбому, ці слова характеризували спосіб життя співака цього часу, через його спорадичні появи на публіці.[269][267]

26 квітня 2001 року на підтримку альбому на каналі Rai 1 транслювалося телешоу «125 milioni di caz..te». Всього вийшло 4 серії, рейтинг перегляду склав 42 %  від загальної аудиторії — приблизно 10 мільйонів глядачів. За будовою телешоу було аналогічним попередньому телепроєкту Челентано: у передачі обговорювалися соціальні питання і виконувалася музика. Протягом телешоу Челентано виконав 23 пісні (з них 7 пісень з нового альбому). Назва передачі перекладається як «125 мільйонів тонн лайна». Заради уникнення подальших скандалів через слово «лайно», команда Челентано вирішила заховати всім зрозумілий сенс серією крапок в середині цього слова. Така назва пояснювалася словами:[270]

«Ситуація в Італії і у світі викликає все більші побоювання: війна в Ізраїлі, глобальне потепління, Боснія, випробування нової атомної бомби... Мене багато що турбує. Однак найгірше те, що люди сприймають трагічні події як якесь звичайне "лайно". Ось що найстрашніше — звідси і назва» — Челентано[271]

Челентано вів передачу, а його співведучою була акторка Азія Ардженто. Гостями передачі були: Браян Адамс, Енцо Янначчі, Антоніо Альбанезе, Джуліано Ферарра, Фіорелло, Джорджо Ґабер, Джорджо Панаріелло, гурт «Lunapop», Shaggy, Кармен Консолі, Giorgia, Марко Мазіні, Даріо Фо й інші. Бюджет склав 20 мільярдів лір, фільмування відбувалося у павільйоні старого паперового комбінату в Бругеріо. У телевізійних декораціях студії Челентано відтворив «вулицю Глюка», реконструювавши схожий квартал в «ідеальному», за його уявленням місті. У цьому «ідеальному» місті проходив водний канал, були будинки і навіть в'язниця.[272] Як і в попередньому телешоу було розміщено оркестр під керівництвом Фіо Дзанотті. У передачі Челентано висловив монолог з критикою закону «мовчазної згоди» на користь донорства органів — що викликало безліч полемік в суспільстві.[27][273] Також телешоу мало і гумористичну складову, прикладом цього була сцена, де за сценарієм Джорджо Габер разом з Антоніо Албанезе, Даріо Фо, Енцо Янначчі і Челентано грали партію в карти і всі п'ятеро співали разом «Ho visto un re» («Я бачив короля»). Для старовинного друга Челентано — Габера, це була остання поява на телебаченні, у 2003 році він помер від раку. На передачі стався і неприємний інцидент — в одному з випусків, під час номера з Даріо Фо, Челентано, жартуючи, невдало підстрибнув, впав і зламав ногу, але попри цей факт, шоу не закрили, і йому довелося вести наступні серії з гіпсом на нозі.[274] В рамках телешоу транслювався 10-15 хвилинний детективно-сатиричний серіал з політичною підосновою «Інспектор Глюк» («L'ispettore Gluck»), створений за сценарієм Карло Лукареллі, де Челентано зіграв головного персонажа. Вийшло 3 серії під назвами: «Дім жінки порізаної на шматки», «Рука смерті» і «Хто вбив красу», у яких був натяк на теми: поширення ГМО, смертної кари і екології.[275]

15 листопада 2002 вийшов один з найвідоміших альбомів співака «Per sempre» («Назавжди»), який являв собою вдале поєднання сучасної музики та пісенних традицій 1960-х років, його музика була представлена жанрами поп, рок і електроніка.[276] Диск, випущений в кількості 900.000 копій, очолював чарт Італії протягом сезону 2002/03 років. Особливістю альбому став перший трек альбому, «Confessa», який є однією з найпопулярніших пісень Челентано в пострадянських країнах.[277] Крім традиційної команди музикантів: дуету Могол — Белла, аранжувальника Фіо Дзанотті, гітариста Майкла Томпсона, для запису альбому було запрошено два відомих кантауторе — Пачіфіко і Франческо Гуччіні, які написали пісні «I passi che facciamo» та «Vite» відповідно. Окрім цього, учасником запису став славетний джазовий піаніст, багаторазовий володар премії «Греммі» — Чика Коріа.[278]

Кадр з анімаційного відеокліпу до пісні «C'è sempre un motivo» (2005)

6 березня 2004 року як запрошений гість співак був присутній на фестивалі в Санремо, де виконав лише одну пісню — «Rip it up». 12 листопада того року вийшов альбом «C'è sempre un motivo» («Завжди є причина»), що очолював чарт Італії протягом 2004/05 років. Диск, представлений стилями босанова, попрок, ритм-енд-блюз і шансон, вийшов накладом 700.000 копій.[279] 14 жовтня 2005 року вийшов повторний реліз альбому, до якого додатково увійшла пісня на музику Паоло Конте «L'indiano» («Індіанець»). У цьому виданні було застосовано новаторство — вперше в Італії використано формат DualDisc (у вигляді подвійного диска, з музикою на одному боці та DVD з відеокліпами на другому).[280] «L'indiano» посіла 10 сходинку в чарті й стала своєрідним «маніфестом» Челентано щодо свободи слова та висловлювання думки — які були головними аргументами телешоу «Рок-політик», де вона служила фінальною заставкою.[27] «Рок-політик» слугував рекламою альбому, загалом, протягом телешоу, співак виконав 4 пісні з нього. Особливістю альбому стало виконання іншими, окрім італійської, мовами — пісні «Lunfardia», написаної відомим бардом Фабріціо Де Андре, незадовго до своєї смерті, аргентинським діалектом «лунфардо». І римейку пісні «Il ragazzo della via Gluck», що увійшов до альбому під назвою «Quel casinha», яку Челентано виконав в дуеті з Сезарією Еворою — креольською мовою, в народному ритмі Кабо-Верде. Також Евора брала участь у зйомках відеокліпу до цієї пісні. Останнім треком альбому став «Vengo dal jazz», кавер-версія знаменитої пісні «Bensonhurst Blues» (саундтрек до французького фільму «За шкуру поліціянта» 1981 року) американського музиканта Арті Каплана 1973 року, виконана Челентано італійською.[281]

Телешоу «Рок-політик», протистояння з прем'єр-міністром[ред. | ред. код]

У четвер увечері 20 жовтня 2005 року на телеканалі Rai 1, Челентано відкрив своє щотижневе музично-соціально-політичне телешоу — «Рок-політик» («Rockpolitik»), протягом якого вів тривалі монологи і виконав 28 пісень зі свого репертуару різних років. Також у передачі порушувалася тема нової забудови міст. Традиційно, як і у попередніх проєктах, співак знову поставив умову керівництву RAI щодо повної незалежності ведення його текстів і проєкту загалом, на що суспільне телебачення не погоджувалося. Після деяких коливань, які тривали протягом року і юридичних втручань Челентано, керівництво RAI все ж дало згоду на його умови, після чого проєкт стартував. Через те, що над Челентано взагалі не було ніякої цензури і контролю, ніхто, крім нього, його співведучих і глядачів, присутніх в різних епізодах, не знав, що буде транслюватися кожного вечора. Атмосфера очікування і занепокоєння була такою, що тодішній директор каналу Rai 1 Фабріціо Дель Ноче тимчасово відсторонився від посади на час трансляції проєкту.[282][283] Програма стала найпопулярнішою в Італії протягом сезону 2005/06 років. Всього вийшло 4 двогодинних серій, з середнім рейтингом перегляду у 46-47 % від загальної аудиторії (близько 10-12 мільйонів глядачів).[284] Вона відкривалася під акомпанемент гітариста Майкла Томпсона, який символізував ідеологічну концепцію передачі — своєрідний поділ світу на «рок і попсу» («rock e lento»). Глядачі у студії розміщувалися на ярусних трибунах на зразок амфітеатру, які зображували місто в американському стилі, з великим мостом, силуетами хмарочосів і Чайна-таун. Один з екранів розташовувався уздовж сцени зі студійним оркестром, а другий використовувався як обрамлення для сцени, на якій виступали артисти-гості шоу.

Цього разу гостями Адріано стали: Жерар Депардьє, Джанна Нанніні, Франко Баттіато, Валентіно Россі, Патті Сміт, Лоредана Берте, Ерос Рамаццотті, Карлос Сантана; гурти «Sud Sound System», «Subsonica», «Eurythmics», «Negrita» й інші.

Челентано і Роберто Беніньї пишуть листа Сільвіо Берлусконі (телешоу «Рок-політик», 2005)

Співведучою співака цього разу стала акторка-фотомодель Луїза Ранієрі, а також були запрошені крім Тео Теоколі, гумористи Антоніо Корнаккіоне і Мауріціо Кроцца, які висміювали протягом усього шоу як правих, так і лівих політиків, приділяючи особливу увагу Сільвіо Берлусконі.[285] Починаючи з першої серії Адріано звинуватив прем'єр-міністра в придушені свободи слова і як факт привів дослідження Freedom House у якому Італія посіла 77 місце за свободою преси. Щоб викрити цензуру, введену урядом, до студії запросили лівого депутата Європарламенту і колишнього журналіста Мікеле Санторо, вигнаного з телеканалу Rai 1 2001 року (Берлусконі звинуватив його у «використанні телебачення в злочинних цілях»).[286] Такі обставини викликали великий резонанс у суспільстві, гнівну реакцію голови уряду Італії, тоді як опозиційні лідери, зокрема, Романо Проді, підтримали такий формат передачі.[287]

Кульмінацією шоу стала друга серія, що привернула увагу рекордних 12 мільйонів глядачів, протягом якої Челентано разом з актором-коміком Роберто Беніньї написав сатирично-іронічний лист до прем'єр-міністра з «вимогою його відставки», назвавши його «корупцьоні» (ідеєю цієї сцени став сюжет з комедії «Тото, Пеппіно і розпусниця» 1956 року за участю коміка Тото), в якому комічно зобразили відсутність будь-чого позитивного зробленого Берлусконі. Так, пишучи цього уявного листа Берлусконі, артисти безуспішно намагалися згадати хоч одне добре діло зроблене політиком та так і не згадали, що викликало особливу образу прем'єр-міністра, який сказав: «Програма Челентано — лише останній епізод тієї атаки, яку ЗМІ ведуть з 2001 року на уряд і його голову».[286][288]

Сюжет наступних серій був аналогічний, з критикою уряду Італії та його голови. На думку оглядачів, саме цим пояснювалися фантастичні показники глядацької присутності. Попри успіх телешоу, 11 листопада вийшла остання серія скандального «Rockpolitik», але, не зважаючи на це, передача отримала премію «Ideona» як найкраще «Live Event Show». 20 листопада 2006 року вийшла однойменна книга, присвячена цій передачі. 2 грудня того року, Челентано взяв участь у програмі «Che tempo che fa» на каналі Rai 3, що зібрала аудиторію в 6.2 мільйона глядачів, де обговорив з журналістом Фабіо Фаціо невдачу з закритим телешоу і виконав три пісні.

Альбоми і пісні 2006—2009 років. Розставання з Моголом і Беллою[ред. | ред. код]

Челентано з Джанні Беллою (у центрі) і Моголом (праворуч) на телепередачі «La situazione di mia sorella non e buona» (2007)

8 лютого 2006 року Челентано відмовився від почесного звання в галузі літератури і філософії «Університету науки» міста Фоджа, запропонованого деканом, заявивши, що він краще залишиться «Королем невігласів».

10 листопада 2006 року Челентано випустив збірку на трьох дисках «Unicamente Celentano» («Тільки Челентано»), що містила 42 пісні за весь період кар'єри співака, серед яких була нова композиція «Oh Diana», виконана в дуеті з Полом Анкою. Збірка вийшла у кількості 600 000 копій й посіла 3 сходинку чарту, в перший тиждень прем'єри, і перебувала майже 3 місяці у його «топ-10».[289]

Напередодні свого сімдесятиріччя, 23 листопада 2007 року, співак випустив диск «Dormi amore, la situazione non è buona» («Спи, кохана, ситуація кепська»), а 26 листопада на каналі Rai 1 вийшла двогодинна передача «La situazione di mia sorella non e buona».[290] Програма була знята в студії звукозапису, побудованої в аудиторії RAI в Мілані. У передачі був інсценований процес запису альбому, а також порушено тему атомних електростанцій і проблем, пов'язаних з цією галуззю енергетики.[291] Назва передачі — «З моєї Сестрою не все гаразд» — є цитатою з пісні альбому «La situazione non è buona», де під «Сестрою» мається на увазі планета Земля, по аналогії з відомим «Гімном творінь» («Cantico delle Creature») Святого Франциска.[292] В рамках цього шоу Челентано заспівав чотири пісні з нового альбому. У програмі взяли участь: журналіст Фабіо Фаціо, співачка Кармен Консолі, Джанні Белла, Могол, акторка Лаура К'ятті, співак Франческо Трікаріко, піаніст Людовико Ейнауді і саксофоніст Стефано Ді Баттіста.[293]

Музика альбому «Dormi amore, la situazione non è buona» представлена такими напрямками як симфонічний рок, румба, італійський шансон, блюз і балада. Диск був тепло зустрінутий публікою і професійними критиками, більшість оглядачів відмітила, що він є безумовно одним з найбільш «мінорних» в кар'єрі співака. Окрім цього, високо оцінили тематику текстів пісень, приємні гармонійні оберти і якість аранжувань. Було відзначено вдале поєднання голосу Челентано з текстами Моголу і мелодіями Джанні Белли.[294] Альбом посідав 2 сходинку в італійському чарті протягом 2007/08 років, він став чотириразово платиновим.[295] Крім того, диск пробув дев'ять тижнів у чарті «European Top 100 Albums». Через один день після появи альбому на сайті iTunes, диск протягом місяця входив до «топ-5» найбільшого музичного інтернет-магазину.[296] Це остання робота Челентано за участю Могола і Джанні Белла, але на диску є твори й інших авторів, зокрема раніше неопублікована робота великого кантауторе Доменіко Модуньйо «Ragazzo del sud» 1972 року. Пісня альбому «Aria… non sei più tu», написана Джованотті і Даніелем Вулетичем, стала гімном святкування Дня Землі в Італії на телеканалі «Sky». Пісня «Anna Magnani», написана Кармен Консолі і Вінченцо Черамі, присвячена видатній акторці Анні Маньяні, за участю джаз-квартету Стефано Ді Баттісти. Назву альбому дали «La situazione non è buona», написана Франческо Трікаріко і «Dormi amore», за участю відомого піаніста Людовіко Ейнауді. Перша пісня альбому, що вийшла 5 листопада як сингл — «Hai bucato la mia vita», також користувалася успіхом у сфері інтернет-завантажень, особливо на iTunes. До пісні «Fiori», написаної співаком Неффою, вперше в кар'єрі Челентано зняли анімаційний кліп у 3D-форматі.

8 березня Адріано, привітав свою улюблену міланську футбольну команду «Інтер» зі 100-річчям виконавши на стадіоні «Stadio Giuseppe Meazza», де відбувалося святкування, пісні: «Il ragazzo della via Gluck» і «Sei rimasta sola».[297] Челентано вийшов на поле стадіону з гітарою в руці і шарфом «Інтера» на шиї. У «Il ragazzo della via Gluck» була змінена остання частина тексту з політичними випадами, закінчивши її виконання, Адріано, опустившись на коліно, зачекав виходу президента «Інтера» Массімо Моратті, щоб заспівати з ним потім деякі рядки з «Sei rimasta sola» («Ти залишилася одна»).

4 вересня з нагоди відкриття 65-го Венеційського кінофестивалю, де був присутній Адріано разом з дружиною як спеціальний гість, поза програмою в «Палаццо дель Сінема» представлено відреставровану версію фільму «Юппі-Ду». Незабаром після цього фільм було видано на DVD разом з ремастованим альбомом «Yuppi du».[298]

У листопаді 2008 року Челентано випустив збірку на 2-х дисках — «L'animale» («Тварина»). Збірка складалася із 28 пісень, вона ділилася на дві частини, які називалися: «Canzoni d'amore» («Пісні про кохання») і «Canzoni contro» («Пісні проти»). Така складова за словами Адріано розкривала дві сторони його душі — «Любов» і «Протест». До збірки увійшли дві нові пісні — «La cura» («Оберіг»), написана Франко Баттіато, і «Сни про Чорнобиль» («Sognando Chernobyl»), до якої знято 11-хвилинний відеокліп, що показував наслідки Чорнобильської аварії.[299] «Sognando Chernobyl» вийшла як сингл в інтернеті 24 жовтня 2008 року у вигляді відеоролика, у пісні Челентано також зробив гучне повідомлення політикам, виступаючи проти феноменів, які «руйнують» планету, вона містила символічний і «катастрофічний» приспів: «Tutti quanti insieme salteremo in aria bum» — «Все, як є, разом злетимо у повітря». У своєму інтерв'ю газеті «La Stampa» — Адріано відзначив, що приводом для написання пісні про Чорнобиль стало «відверте безвідповідальне рішення уряду про будівництво нових атомних електростанцій».

2010—2019: Спорадичні появи на публіці[ред. | ред. код]

Альбоми і пісні 2011—2014 років. Санремо '2012. «Rock Economy»[ред. | ред. код]

2011 року Челентано з'являвся у різних телепередачах та виданнях, де робив різні політичні заяви. Наприклад, у статті газети «Корр'єре делла Сера» співак закликав в черговий раз за заборону ядерної енергетики. У телепередачі «Annozero», журналіста Мікеле Санторо, Челентано виступав голосувати за кандидата в мери Мілана Джуліано Пізапіа. 29 квітня Челентано написав листа в газету «Fatto Quotidiano», в якому в черговий раз різко розкритикував уряд і закликав італійців взяти участь у референдумі (відбувся в Італії 12 червня), щоб виступити проти Сільвіо Берлусконі і його посібників.[300] Берлусконі пішов у відставку 13 листопада 2011 року.

29 листопада вийшов альбом «Facciamo finta che sia vero» («Припустимо, що це правда»), музика якого була представлена жанрами поп, рок, кумбія і танго. Альбом був позитивно зустрінутий критикою і публікою.[301] Більшість музичних оглядачів відмітила несподівані стилістичні рішення і високу якість аранжувань. Схвально був оцінений і вокал Челентано — голос звучав неймовірно бадьоро і чисто. Альбом складався з нових пісень, винятком був лише римейк композиції «La mezza luna» 1962 року. В Італії диск посів 3 сходинку в чартах й став двічі платиновим. У створенні альбому брали участь: Франко Баттіато, Джуліано Санджорджі, Ману Чао, Філ Палмер, Джованотті і піаніст Рафаель Гуалацці. Це був перший альбом за довгий період без участі Могола і Джанні Белли. Згідно з рядом джерел, зміна авторів була здійснена з ініціативи Клаудії Морі. П'ять пісень альбому Адріано виконав сольно, а решту чотири спільно з іншими співаками. Завдяки новим авторам пісень, диск вийшов зовсім не схожим на попередні роботи Адріано 2000-х років, він являє собою унікальний приклад живої музики в поєднанні з сучасною італійською поезією, що відображають сучасний настрій авторів, як людей різних поколінь. Пісні порушували теми: боротьби за екологію, міркування про економічну кризу, корупції, влади грошей і бездуховності, через що альбом назвали «найполітичнішою роботою у кар'єрі співака».[302] Але водночас диск містив і ліричні теми, оскільки, як пояснював Челентано, «любов є навіть в стражданнях». У єдиному відеокліпі альбому до синглу «Non so più cosa fare» знялися всі чотири виконавці цієї пісні — Челентано, Джованотті, Баттіато і Санджорджі.

3 грудня 2011 року Челентано виконав пісню «Il ragazzo della via Gluck» на благодійному концерті, організованого коміком і політиком Беппе Ґрілло на підтримку постраждалих від повені в Генуї.[303] Концерт транслювався в прямому ефірі на сайті YouTube. Наприкінці 2011 року співак відкрив в інтернеті власний блог, новий сайт, офіційну сторінку в соціальній мережі Facebook, а також зареєстрував відеоканал на YouTube, де розмістив декілька своїх музичних кліпів.

Челентано і Джанні Моранді, 14 лютого 2012 року

13 грудня 2011 з'явилася новина від імені художнього керівника (потім звільнився) Джанмарко Мацці, про участь Челентано на 62-му фестивалі в Санремо як гостя. У зв'язку з великою кількістю полемік з приводу його високого гонорару за участь у фестивалі в 700 000 євро, Челентано оголосив, що він весь буде відданий на благодійність.[304] Так Адріано повернувся на фестиваль через 8 років. Спочатку керівництво телекомпанії RAI не схвалювало ідею виступу Челентано, оскільки співак останнім часом виступав з критикою італійської влади. Проте виступ Челентано був найбільш очікуваним і в підсумку став головним «цвяхом» фестивалю.[18] Перша поява Челентано на сцені «Театру Арістон», де проводився фестиваль, відбулася 14 лютого 2012 року. Перед виходом співака на сцену глядачам була показана піротехнічна увертюра, а також фрагменти фільму «Ворог коло брами» про Сталінградську битву.[18] У перший вечір фестивалю під час виступу, що тривав близько п'ятдесяти хвилин, виступаючи разом зі співведучими — Джанні Моранді, Пупо і Рокко Папалео, Челентано говорив про релігію і політику. Зокрема, він говорив про «борг» священників і ченців говорити про рай, нападаючи з критикою на такі католицькі газети як «Avvenire» («Майбутнє») і «Famiglia Cristiana» («Християнська родина»), стверджуючи, що їх "треба було б закрити, бо вони займаються політикою замість того, щоб говорити про Бога і його задумах ".[18] Також в перший вечір фестивалю Челентано критикував відхилення референдуму про закон про вибори 24 січня 2012 і телекритика Альдо Грассо, називаючи його «… дефективний, який пише ідіотизм у „Вечірньому кур'єрі“…». Крім того, Адріано оскаржував політику Євросоюзу, цитуючи умови, поставлені німецьким і французьким урядами Греції, щоб вирішити економічну кризу, яку вона переживає (купуючи зброю в обмін на фінансову допомогу). Челентано також виконав дві пісні: титульний трек з останнього альбому, («Facciamo finta che sia vero»), і одну стару, «Il forestiero» (1970) з Альдо Тальяп'єтрою на сітарі.[27]

«Даремні газети, такі як „Avvenire“ і „Famiglia Christiana“, повинні бути закриті. Вони займаються політикою, а не Богом і його справами, не розрадою стражденних. В їх лицемірних текстах розмова про Бога займає надто мало місця» — Челентано, Фестиваль в Санремо[305]

Через свої заяви Челентано отримав сильну критику від ЗМІ. «Famiglia Cristiana» назвала його «маленьким активістом лицемірства, уявним тлумачем християнської моралі» та вказала на «фараонову вартість» Челентано, маючи на увазі гонорар співака за участь у фестивалі, і критикуючи способи, які він вибрав для благодійного пожертвування зазначеної суми. Директор «Avvenire» заявив, що Челентано «злий на священників і ченців… „Avvenire“ і „Famiglia Cristiana“… тому що вони написали, що з тими грошима, в які він обійшовся RAI за один вечір, можна було не закривати редакції RAI в країнах 2-го і 3-го світу», критикуючи також способи, якими Челентано гасить суперечки навколо гонорару, «відданого потім на благодійність під звуки труби, незважаючи на гучні полеміки, які привели до цього оголошення». Католицьке інформаційне агентство S.I.R говорило про «марні, тобто, необдумані слова» і підтверджувало, що Челентано не знає або не розуміє громадянську роль католицьких ЗМІ.[27]

Фінальний вечір фестивалю від 18 лютого також запам'ятався суперечками. Клаудія Морі, залишаючи «Арістон», підійшла до Антоніо Джузеппе Марія Верро (одного з керівників RAI), який сидів у першому ряду партеру, потисла йому руку і сказала: «Компліменти цирку, який ви влаштували». У цей вечір монолог Челентано відкрився критикою способів, якими ЗМІ «висмикнули фрази з його контексту» і «змінили відмінювання дієслів» (вказуючи на статтю «Avvenire», де читається «повинні бути закриті» замість «мали б були бути закриті»), повторюючи, що він ніколи не говорив, що хоче закрити або застосувати цензуру до цих газет. Пояснивши, що він збирався «говорити про значення життя, смерті, але, в основному, про те, що настає потім… про удачу… народжуватися» і «уявити, яким і де буде рай, якого досягне той, хто прожив, як святий». Челентано наполягав на необхідності «будь-яким способом шукати» Бога. Цитуючи Євангеліє від Іоанна, він закликав, навіть якщо «ніхто ніколи не бачив Бога», має намагатися «зрозуміти його, хоча б приблизно, риси Його присутності» — вважаючи це цікавим для «пізнання самих себе». Челентано наполягав, що «на цих темах» повинні були б ґрунтуватися газети, згадані ним, «але вони говорять про світову політику». Він говорив про «Ісуса-політика», який «відкривав своє серце нужденним» і говорив також про «Іуду-політика», який «хотів скористатися силою Сина Божого заради своїх споживчих цілей і спраги влади». Адріано завершив свій монолог, кажучи, що «життя Ісуса повинно бути абсолютною міркою», і що це повинно підтримуватися «щоденною присутністю… яка дає можливість Ісусу знову бути присутнім». Протягом останнього вечору Челентано виконав також дві пісні зі свого останнього альбому (у дуеті з Джанні Моранді), завершивши виступ обмінюючись жартами з Моранді. Після відходу зі сцени Адріано, Джанні оголосив: «Адріано любить всіх. Адріано нікого не ненавидить». Протягом їхнього дуету був досягнутий пік переглядів пісенного свята числом у понад 18 мільйонів глядачів.[27][306]

Концерт Челентано «Rock Economy» (8 жовтня 2012 року)

2012 року «Universal Music» випустила 16 ремастованих перевидань альбомів Челентано, серед яких «Soli», «Per Sempre», «Dormi Amore La Situazione Non E Buona» й інші.[301]

Увечері 8 і 9 жовтня 2012 року Челентано дав концерт у двох частинах «Rock Economy», який став його першим сольним виступом за останні 18 років.[307] Подія відбувалася на «Веронській арені». Концерт став сенсацією, яка миттєво облетіла весь світ, за словами організаторів, число звернень за квитками перевищило 500 тисяч, хоча сцена була розрахована всього на 12 тисяч глядачів. Адріано першим серед зірок анонсував продаж 6 000 квитків за два концерти всього за 1 євро, щоб на виступи змогло потрапити якомога більше людей, незалежно від їхнього фінансового становища, які розійшлися за пів години, наступна партія квитків продавалася за 65—200 євро.[308] Концертом транслювався у прямому ефірі Canale 5, зібравши 9 мільйонів глядачів, що стало найбільшим показником цього телеканалу за кілька років. Спільно з Адріано на сцені виступив його друг Джанні Моранді. Також на перший вечір було запрошено журналістів Серджо Ріццо і Джан Антоніо Стеллу та відомого французького економіста Жана-Поля Фітуссі, з яким обговорювалася проблема несправедливого «диктату» у сучасному світі економіки, критикувався світовий лад, це стало лейтмотивом і пояснювало назву концерту. На сцені разом з Челентано виступили 18 музикантів, 20 бек-вокалістів і 25 танцюристів, було виконано 33 пісні з усіх епох кар'єри співака. 4 грудня вийшов другий концертний альбом «Adriano Live», що містив 2 CD з 26 піснями і DVD з відеозаписом концерту.

У лютому 2013 року у зв'язку з парламентськими виборами в Італії Адріано написав пісню «Ti fai del male», щоб підтримати «Рух п'яти зірок» — партію свого друга — Беппе Ґрілло. Пісня була зверненням до населення, як заохочення взяти участь у виборах, з головним гаслом: «Якщо ти не голосуєш — ти шкодиш собі».[309] 19 листопада співак випустив збірник на чотирьох дисках «…Adriano», який містив пісні з репертуару різних років.[310] До збірника увійшло три нові пісні: «Ti fai del male», «Io non ricordo (da quel giorno tu)» і «Mai Nella Vita».

17 січня 2014 року Челентано випустив сингл «Mai nella vita» («Ніколи в житті»), написаний Ріккардо Коччанте.[311] 10 липня вийшла автобіографічна книга «Два закоханих борці» («Due guerrieri innamorati»), написана Клаудією Морі, яку було присвячено 50-річчю подружнього життя Адріано і Клаудії.[312] 23 серпня того ж року Челентано, як і багато інших знаменитостей, взяв участь у благодійній акції «Ice Bucket Challenge», виливши на себе відро крижаної води і завантаживши відео на свій YouTube-канал.[313]

Альбоми і пісні 2015—2019 років. Співпраця з Міною. Мультсеріал «Адріан»[ред. | ред. код]

11 листопада 2016 року вийшов другий спільний студійний альбом Челентано і Міни Мадзіні — «Le migliori» («Кращі»). Ідеєю назви альбому «Кращі» послужило повідомлення Челентано у його блозі 2015 року, де він вітав Міну зі 75-річчям. Повідомлення Адріано підписав словом «кращі», яке мало на увазі його і Міну.[314] Челентано працював над диском у своїй резиденції в Гальб'яте, а Міна — в Лугано.[315] Продюсерами альбому стали Клаудія Морі і Массіміліано Пані (син Міни). Диск посів першу позицію в італійському чарті. Альбом вийшов в Італії у кількості 300 000 копій і став шість разів платиновим. Випуску альбому передував вихід 21 жовтня синглу «Amami Amami» («Люби мене, люби мене») і прем'єра кліпу до нього.[316] Пісня є кавер-версією композиції ізраїльського виконавця Ідана Райхеля — «Ma'agalim».[317] Альбом складався з нових пісень, за винятком останнього треку, який був римейком композиції «Prisencolinensinainciusol», нове аранжування до неї створив італійський диск-жокей Бенні Бенассі.[267] До шести пісень альбому зняли відеокліпи.

1 грудня 2017 року вийшов збірник «Tutte le migliori» («Все найкраще»), який містив альбоми «Mina Celentano» і «Le migliori» та окремі сольні пісні Челентано і Міни. Збірник вийшов у п'яти комплектаціях, до нього увійшла одна нова пісня «Eva», яка вийшла як сингл 10 листопада, також був продемонстрований відеокліп до неї. У листопаді 2018 року Челентано заспівав фрагмент у пісні Марко Менгоні «La Casa Azul».

З 21 січня до 4 лютого 2019 року на «Canale 5» (що належить телекомпанії «Mediaset») було показано 4 епізоди пригодницько-фантастичного мультсеріалу «Адріан» (іт. «Adrian»), Челентано став його автором і режисером. Загалом мультсеріал складається з 9 епізодів, тривалістю по 55-70 хвилин кожен. Мультфільм, який Адріано присвятив померлому у 2018 році Джино Сантерколе, знятий з використанням мальованої анімації у стилі кіберпанк. Мультсеріал включав в себе також спільну працю Вінченцо Черамі як сценариста, Міло Манари як художника і Ніколи Пйовані як композитора. Разом з Челентано у створенні мультсеріалу брали участь і учні школи письменницької майстерності «Холден» Алессандро Барікко.[318]

Події мультсеріалу розгортаються у 2068 році, а головним героєм є зовні подібний на Челентано годинникар «Адріан» з «вулиці Глюка». Серіал є своєрідним політичним маніфестом сучасної реальності. На тлі історії кохання Адріана та Джильди, перед глядачем постає похмура нівелююча антиутопія. У сюжеті порушуються такі питання, як насильство щодо жінок, імміграція, боротьба з забрудненням, нерівність і соціальна несправедливість. Протягом серіалу Адріан перевдягається в лиса, уособлюючи таким чином замаскованого борця за справедливість, який поборює злочинців, вдаючись до стилю боротьби, що нагадує танець.[319]

Перед трансляцією кожного епізоду «Адріана» показувалося живе телешоу «Чекаючи на Адріана» з театру «Кемплой» у Вероні, тривалістю менше години.[320] У програмі шоу взяли участь: Челентано (з'являвся на кілька хвилин з промовами та виконав лише дві пісні «Pregherò» та «Hot Dog Buddy Buddy»), дует Лілло і Грег, Ніно Фрассіка, Іленія Пастореллі, Наталіно Балассо і Макс Тортора.[321]

25 січня 2019 року вийшов альбом «Adrian» на двох дисках у форматах CD, LP і цифрового завантаження. Перший диск альбому містив деякі з найвідоміших хітів Челентано у новому аранжуванні, другий диск містив інструментальні композиції до мультсеріалу «Адріан», написані Ніколою Пйовані.

6 лютого «Mediaset» і «Clan Celentano» оголосили, що трансляція телешоу «Чекаючи на Адріана» і мультсеріалу будуть перервані як мінімум на два тижні через «сезонну хворобу» Челентано.[322] Проте, через два тижні «Адріан» був взагалі знятий з ефіру й перенесений на осінь, формально через «проблеми зі здоров'ям» Челентано, через що з'явилися спекуляції у ЗМІ, які вважали що це викликано падінням рейтингу переглядів. Якщо перегляди першого епізоду мультсеріалу склали 19.07 % (4.5 мільйони телеглядачів), то перегляди четвертого епізоду склали лише 7,66 % (1.5 мільйони) — що вважається провалом. Було повідомлено, що восени «Адріан» буде супроводжуватися більш структурованим телешоу Челентано, ніж перша передача «Чекаючи на Адріана», що має привернути більше уваги публіки.[323] Перші чотири епізоди «Адріана», як і телешоу, загалом отримали негативні оцінки серед публіки і зазнали багато негативних відгуків.

Великій критиці були піддані численні еротичні сцени серіалу, присутні в першому епізоді мультфільму, він транслювався в прайм-тайм з обмеженою віковою категорією, частота еротичних сцен потім зменшилася в наступних епізодах.[324] Також було багато критики з приводу вибору місця подій, представленого Неаполем 2068 року з величезним хмарочосом, ідентифікованим як штаб-квартира компанії під назвою «Мафія Інтернешнл».[325] Багато хто сприйняв це як стереотипне поєднання міста із загальними місцями, що робить з Неаполя виключно «столицю організованої злочинності».[325][326] Через це порівняння асоціація профспілок Неаполя «Noi Consumatori» оголосила судовий позов проти телеканалу-транслятора серіалу і Челентано.[327]

З 7 листопада до 5 грудня 2019 року, на тому ж телеканалі, була показана решта п'яти епізодів «Адріана» та модифікованого супровідного йому телешоу зі зміненою назвою «Адріан наживо — ця історія…». Челентано збільшив свою присутність на новому телешоу, ставши його ведучим, взявши до уваги вимоги публіки, яка критикувала попередню передачу «Чекаючи на Адріана» через його спорадичні появи на ній та малу кількість виконання пісень. На нове шоу було запрошено багато інших артистів та персоналій, серед яких були: Паоло Боноліс, Карло Конті, Джеррі Скотті, Массімо Джілетті, П'єро К'ямбретті, Лучано Ліґабуе, Джанні Моранді, Б'яджо Антоначчі, Морган, Марко Менгоні й інші. Незважаючи на вжиті заходи, рейтинги переглядів мультфільму залишилися такими ж провальними, як і перших чотирьох епізодів, тоді як рейтинги переглядів телешоу були дещо вище ніж у мультсеріалу, але так само провальними.

2020—…[ред. | ред. код]

Сучасність: MinaCelentano[ред. | ред. код]

26 листопада 2021 року, з нагоди майбутнього 25-річчя співпраці з Міною, Челентано випустив збірку «MinaCelentano» у форматах CD і LP. Збірка включає всі дуети Челентано з Міною 1998—2017 років й нову пісню «Niente è andato perso», до якої 24 листопада вийшов відеокліп. Збірка стала своєрідним завершенням їхнього творчої співпраці, що увійшла в історію італійської музики.[328]

Особисте життя[ред. | ред. код]

З 1964 року Челентано одружений на акторці та співачці Клаудії Морі. Наприкінці 1960-х років подружжя Челентано-Морі переїхало на власну віллу біля підніжжя гори Монте Барро, що поблизу невеликого містечка Гальб'яте (провінція Лекко), за 45 кілометрів на північ від Мілана. Там подружжя усамітнено живе й до сьогодні. Будівництво будинку Челентано в його родині прозвали «будівництвом Святого Петра» — через те, що воно тривало 15 років.[19] Причинами тривалого будівництва — нестача грошей, що йшли на створення нових проєктів та авторських фільмів, які Челентано фінансував сам, а також купівля співаком сусідніх ділянок поруч з будинком. Челентано остерігався придбання їх будівельними компаніями.[19]

Проповідь простого, скромного життя, яку веде Челентано відповідно до створеного ним «сценічного образу», погано в'яжеться хоча б з описом його будинку, який дають журналісти. На сьогодні вілла артиста, яка оточена гаями і галявинами, складається: з двоповерхового будинку (на першому поверсі — анфілада з двох десятків віталень, обставлених з розкішшю і смаком Голлівуду 1920-х років, на другому поверсі — житлові кімнати, а в підвалі — велика студія звукозапису, обладнана за останнім словом техніки; також у будинку є годинникова майстерня), відкритого басейну, тенісних кортів, футбольного поля, стайні та манежу, де Адріано об'їжджає коней, і фонтану з великою скульптурою з залізобетону, що зображає його дружину — Клаудію.[37][329]

У Адріано і Клаудії троє дітей, їхнім вихованням займалася в основному мати. Клаудія Морі була жінкою авторитарною і виховувала дітей в строгості, батько ж (Адріано Челентано) рідко бував удома через активну творчу діяльність.[330] 17 лютого 1965 року народилася Розіта Челентано — перша дочка, згодом стала відомою в Італії теле- та радіоведучою, знялася у кількох фільмах і записала один студійний альбом.[331] 17 листопада 1966 року народився син Джакомо, поки що єдиний з дітей, хто подарував Адріано і Клаудії в 2004 році внука Самуеле.[332][333] Джакомо теж став артистом: він пише і виконує пісні, знімався в кіно, зараз працює на італійському телебаченні.[334] 15 липня 1968 року народилася друга дочка — Розалінда, яка стала акторкою.[335] Вона досягла більших успіхів в акторській кар'єрі, ніж її старша сестра, особливо після ролі у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові». У 1990—1991 роках Розалінда записала два сингли, також вона захоплюється малюванням і влаштовує виставки картин.[330]

З самого початку подружнього життя Клаудія брала участь практично у всіх творчих заходах чоловіка: спільних кінозйомках, записі альбомів, створенні сценаріїв і текстів до фільмів та пісень, телепередачах, фестивалях. З середини 1980-х років, покинувши кар'єру співачки і акторки, Клаудія фактично стала продюсером Адріано і генеральним директором студії «Clan Celentano». Адріано не хотів, щоб Клаудія працювала.[51]

1980 року в сімейному житті відбулася криза: на зйомках фільму «Приборкання норовистого», у Челентано був роман з партнеркою Орнеллою Муті, яка заради нього розлучилася з чоловіком, однак відповідного кроку від Адріано не відбулося.[336] В газетах були опубліковані заголовки про розлучення Челентано з дружиною й подружжя тимчасово роз'їхалося. Згодом, Адріано публічно попросив вибачення у дружини та дітей і повернувся до сім'ї, у родині встановився міцний мир який триває дотепер.[337]

В інтерв'ю російському телеканалу ТВЦ 2011 року, Муті підтвердила, що мала роман з Челентано словами: «У акторів це нормально — любов на час фільму…».[338] 2014 року Челентано також підтвердив факт існування в минулому роману з Муті.[339]

Особистість Челентано. Переконання і політичні погляди[ред. | ред. код]

Челентано має популярність світового рівня, незважаючи на те, що у нього далеко не модельна зовнішність, сильне облисіння й середній зріст (178 см).[43][219][340] Окрім «Хлопця на пружинках» і «Короля невігласів», в пресі артиста часто називають «Сеньйор Буфф».[341] Дуже часто Адріано був автором музики і пісень (іноді співавтором музики та текстів, авторство яких, за словами Клаудії Морі, часто дозволяв приписувати іншим). Через музику він намагається донести до слухача те, у що він вірить.[342] Челентано стверджує, що «єдине, чого слід прагнути в житті, — це любов, і ніколи не треба забувати про простоту і безпосередність, яку ми мали в дитинстві».[343] «Вищий борг артиста — протестувати проти несправедливості» — вважає він.[342] Близькі співака вважають, що якби він виставив свою кандидатуру на виборах, то його пробивна сила дозволила б йому стати президентом.[43] Німецький публіцист Еріх Кубі констатував: «Якби було бажання, Адріано міг би організувати нову політичну партію і пройти з нею до парламенту».[343]

Челентано у 1972 році

Поведінка Челентано в звичайному житті схожа на те, як він поводиться на екрані та сцені — куди переніс свій запальний темперамент, артистизм та почуття гумору, іноді зі злими жартами.[43][37] Прикладом цього може бути випадок, коли під час одного із своїх монологів на фестивалі в Санремо 2012 року Челентано назвав журналіста газети «Corriere della Sera» Альдо Грассо «дебілом». З цієї причини у вересні 2015 року суд Мілана засудив співака до виплати 30 000 євро, як моральну компенсацію журналісту. В цілях збільшення популярності Челентано влаштовував епатажні витівки, зокрема скандальні «рекламні кампанії».[344] Прикладом може послужити випадок, коли Челентано почав танцювати вальс на проїжджій частині в центрі Рима, через що утворилася автомобільна пробка. У поліційному відділку заарештований Челентано пояснював свою поведінку репетицією до фільму. Згодом цей випадок вплинув на успіх картини.[345] Іншою ідеєю стала скандальна фотосесія на полотні залізничної колії, що привернула натовпи журналістів, сцена зображувала іронічне «самогубство», де співак постелив матрац і ліг на рейки.[346] Через свій норовливий, незалежний характер, він не раз потрапляв у різні історії, через що в суспільстві іноді виникали чутки про його загибель.[43] Ще в 1981 році поет Андрій Вознесенський присвятив йому відомі рядки: «Ви читали, задавили Челентано. Ви читали?».[43]

Також Челентано багато критикують, прикладом можуть послужити формулювання: «беззмістовні фільми», «легке черевце і сильне облисіння», «манери звичайного мачо».[37] Його платівки іноді іменуються сміховинними і міщанськими, у рецензіях використовуються фрази: «середня музика», «голос як терка», «кінь який ірже».[37] Музичні журнали, як і кінокритики — часто ігнорують його.[37] Недоброзичливці артиста ставлять йому в докір, що він все життя грав самого себе.[43]

Клаудія Морі зіграла важливу роль у формуванні своєрідного стилю й іміджу Адріано.[19] Саме за її безпосереднього контролю за зовнішнім виглядом чоловіка з'явився антураж, який асоціюється виключно з Челентано — оригінальні оправи окулярів, майки з вирізом на грудях, завжди різноманітні головні убори (від чорних капелюхів з білими стрічками — до кепок і панам незвичайних фасонів).[19] Також в його гардеробі були: вовняні піджаки, розкльошені штани, довгі плащі з твіду та шкіри, різноманітні сорочки, короткі чобітки з м'якої шкіри, й інше.[219][347] Челентано міг поєднувати білий костюм і чорний капелюх, спортивні черевики та класичний костюм.[219] В молодості Челентано часто з'являвся на публіці в екстравагантному вбранні яскравого забарвлення, у якому «поєднувалося» несумісне, наприклад — помаранчеві штани і куртка смарагдового кольору, фіолетові смугасті піджаки й рожеві сорочки з великими квітами й тому подібне.[19][219] Місцями, для того щоб одягнути Адріано, використовувались речі з барахолок Рима та Мілана.[348] З часом, Челентано створив  певний стиль в одязі, аксесуарах, взутті.[19] З роками змінювалися тільки кольори одягу, але фасон до сьогодні залишався один і той же.[19] Окрім цього, одного часу, Клаудія вигадала для Адріано імідж хулігана, у якому він з'являвся на світські вечірки, урочисті заходи — у строкатій сорочці, в чобітках на високих підборах і з оком, обведеним темно-фіолетовими тінями на зразок синця.[219]

У ряді ЗМІ неодноразово публікувалися припущення, що з 2005 року Челентано є вегетаріанцем, через виступи на захист прав тварин (за його власними словами, виняток становлять комахи).[349] Співак вказує на такі переваги вегетаріанства: здоров'я, удар по індустрії «голокосту» свідомих живих істот, можливість оголосити про те, що «не через мене забиваються ягнята на бійнях на Різдво та Великдень».[349] За віросповіданням Адріано — католик, у зв'язку з цим він завжди носить на грудях великий золотий хрест.[347] «Я вірю в Бога і вважаю, що він є в кожній людині», — казав музикант.[350]

Артист виступає проти забруднення навколишнього середовища, знесення архітектурних пам'яток, несумлінності влади, а також проти політичної цензури в засобах масової інформації.[351] За визнанням Челентано, політиків він ніколи не любив. «Я проти політики. Будь-якої політики. Без винятку» — заявив він в інтерв'ю газеті «La Repubblica».[352] Однак, попри цю заяву, артист підтримував партію свого друга Беппе Грілло — «Рух п'яти зірок». Челентано неодноразово різко висловлювався на адресу італійського уряду — донині він є одним з активних опозиціонерів. Довгий час співак негативно ставиться до Сільвіо Берлусконі.[353] Челентано часто критикує нову забудову Мілана, яка, на його думку, несумісна зі старовинним виглядом і пам'ятками архітектури його рідного міста. Цю тему він порушував у своїх піснях, виступах на публіці і в заявах для ЗМІ. Співак навіть відвідав Міланський політехнічний інститут, в жовтні 2013 року, де став гостем у професора-архітектора Стефано Боері, що має ступінь магістра в галузі містобудування. Професор провів для Челентано спеціальну лекцію, показавши йому проєкти з містобудування студентів-архітекторів під назвою «Міські утопії». Як написав Челентано у своєму профілі на Facebook: «Говорили зі студентами про реалізацію утопії».

Челентано цікавиться футболом і є вболівальником міланського клубу «Інтернаціонале».[354] Улюблене хобі співака — ремонт годинників.[355] Челентано любить готувати їжу, а також захоплюється тенісом, більярдом, фотографуванням і шахами.[356] Адріано є автомобілістом, на сьогодні, в його гаражі такі автомобілі, як «Mini Cooper» та «Mercedes-Benz» С-класу.

У Челентано аерофобія.[357] У 1964 році американський співак Френк Сінатра запрошував його до США для проведення туру, але Адріано відмовився, через страх польотів.[100] Тому співак віддавав перевагу виступати в тих країнах, куди можна було дістатися сухопутними шляхами.[358]

В одному з інтерв'ю Челентано заявляв, що єдиний режисер, у якого хотів би знятися, — Квентін Тарантіно. Улюблені актори співака — Радж Капур, Кларк Ґейбл і Фред Астер.[18][359] Окрім цього, в інтерв'ю газеті «Корр'єре делла Сера» від 28 червня 2009 року Челентано схвально відгукувався про творчість і особистість Майкла Джексона, говорячи, що він «був вражений не тільки оригінальною манерою співу, але й інноваційними аранжуваннями» пісень цього співака».[360]

Доходи та стан[ред. | ред. код]

Оцінка загального стану Челентано для італійських журналістів завжди викликала складнощі, але за деякими підрахунками він складає близько 50 мільйонів доларів.[361] В місцевих ЗМІ часто з'являються деякі цифри окремих галузей доходів співака. Однією з оціночних картин, якими були доходи Челентано в минулому — є повідомлення видання „La Repubblica“ 1980-х років, де вказується, що за 1985 рік співак заробив 1 мільярд лір; його дохід у 1986 році склав 800 мільйонів лір (250 мільйонів з цієї суми — доходи від продажу записів, а решта — виручка від фільмів), з яких 450 мільйонів пішли на сплату податків.[362] У 2005 році за участь у телешоу „Рок-політик“ телекомпанія RAI платила Челентано по 1.4 мільйони євро за епізод (всього вийшло чотири епізоди).[363] На фестивалі в Сан-Ремо 2012 року він заробив 700 000 євро, які він повністю пожертвував на благодійність: 200 000 — пішли на випадок надзвичайної ситуації, а решта суми пішла 25 бідним сім'ям.[363] На сьогодні, окрім від продажу своїх записів, Челентано має від 6 до 10 мільйонів євро щорічних доходів від своєї „імперії нерухомості“ (складається з семи компаній), до якої входять 31 будівля і 83 ділянки землі у центральній та північній Італії.[363]

Оцінка творчості[ред. | ред. код]

Челентано примітний тим, що зумів проявити себе не тільки як актор, але і як режисер, телеведучий, співак і композитор. Багато в чому він виявився першим: один з перших почав виконувати рок-н-рол і реп італійською мовою, один з перших заснував свою власну незалежну студію звукозапису, один з перших став виступати на стадіонах. У деяких піснях Адріано використовував вигадану мову «челентанеска» (італ. «celentanesca»), яка за звучанням нагадує суміш англійської та італійської.

Відмінною рисою артиста стала його неповторна пластика: на екрані та сцені він показував яскраві танцювальні етюди і манеру рухатися — за що його прозвали «Molleggiato» («Хлопець на пружинах»).[51] Успіх Челентано пояснювався не тільки тим що він був не схожий на інших співаків, а й тим що він співав ясні та прості ліричні пісні з мотивом, який легко запам'ятовується, комбінуючи в них елементи міського фольклору і сучасної музичної культури.[43] Відзначається особливість пісень Челентано: попри те які проблеми зачіпалися, текст ніколи не ставав безвихідним: життєрадісність і оптимізм не залишають музиканта.[84]

Співочий голос Челентано — баритон.[364] Завдяки виразності голосу і значному вокальному діапазону Челентано став одним з найуспішніших італійських співаків: за свою музичну кар'єру, що триває з 1956 року й досі, він виконав близько 300 пісень і випустив понад сорок студійних альбомів загальним накладом 150 мільйонів.[43][365] Паоло Конте відзначав виконання співака словами: «Саме Челентано своїм голосом, таким не схожим на стандартні голоси, може красиво передати інтонацію і мелодійність італійської мови».[19]

Ліві лапки [...] Народний, самобутній талант, яскрава акторська індивідуальність, високий професіоналізм, технічна майстерність, доведена завдяки довгому досвіду до досконалості; сам фактор довголіття слави, до якої за чверть століття "звикли" кілька поколінь італійців; поєднання слави естрадного співака зі славою кіноактора, "спілкування" з глядачем-слухачем одночасно з екранів кіно і телевізора, по радіо, з дисків і касет; здатність вловлювати настрої масової молодіжної аудиторії; здаватися "таким, як усі", і разом з тим являти живий приклад життєвого успіху; проста, всім зрозуміла мораль, яка не розходяться з проповіддю парафіяльного священика; звернення до добрих почуттів: кохання, справедливості, миру між людьми. І безсумнівно, ще ділова хватка, здоровий глузд, тверезий розрахунок. Ось, виявляється, скільки "секретів" успіху в однієї "зірки" — радянський кінознавець Георгій Богемський „Феномен Челентано“, щорічник „Екран“ (1986)[51] Праві лапки

За своєю природою Челентано є експериментатором, його репертуар складається з пісень таких музичних стилів, як: рок-н-рол, попрок, диско, синті-поп, балада, шансон, босанова, ритм-енд-блюз, реп, єврохауз, даунтемпо, сальса, реггі, соул, біг-бенд й танго. В різний час він співав у дуеті з багатьма іншими відомими виконавцями: з Сезарією Еворою («Quel casinha»), Міною (у альбомах «Mina Celentano» і «Le migliori»), Надою («Il figlio del dolore»), Б'яджо Антоначчі («L'emozione non ha voce»), Полом Анкою («Oh Diana»), Франко Баттіато («Facciamo finta che sia vero») й іншими. Більшість композицій Челентано пізнього періоду характеризуються використанням електрогітари як сольного інструмента.

Челентано є одним з італійських артистів, яких найбільше наслідували інші співаки, такі як Джанні Моранді на початку його кар'єри; або комічні актори, які пародіювали його стиль, такі, наприклад, як Тео Теоколі, який копіював його рухи, жести і діалектику, зображуючи пародію в різних передачах, у зв'язку з цим між Адріано та ним з'явилася дружба, завдяки цьому Теоколі був гостем на деяких телепрограмах Челентано, таких як «Francamente me ne infischio» і «Рок-політик»; а також й інші коміки, такі як Макс Тортора і Давід Прателла, який в спортивній програмі телеканалу «Rai 2» «Quelli che il calcio» кілька разів пародіював його; і артист Чекко Залоне, який у 2016 році відтворив музичний стиль і стиль співу Челентано у пісні «La Prima Repubblica», саундтреку до його фільму «Quo Vado?», отримавши високу оцінку від Адріано.[366][367] «A Toys Orchestra», італійський попрок-гурт, назвав його прізвищем їхню пісню, яка потрапила до їхнього альбому «Midnight Talks». Триб'ют-гурт провів серію концертів в Італії і за кордоном для туру, відомого як «Король невігласів», в якому їхні пісні були перероблені під стиль Челентано.[368] Окрім цього, існує велика кількість двійників Челентано, у зв'язку з чим у ЗМІ часто виникає плутанина. Примітно, що більшість двійників називають себе „ліцензованою копією“ артиста, хоча правдивої інформації про дозвіл Челентано на таку діяльність немає.

Зберігаючи свій улюблений образ простого хлопця, Челентано разом з тим переграв у кіно безліч характерів: «зірку» естради, сільського телепня, хлопця з міської околиці, жінконенависника, дрібного шахрая, чарівного красеня, священника й інших.[43][369] Таким же широким був і жанровий діапазон фільмів, у яких він знімався: мюзикл і комедія, мелодрама і пригодницький фільм.[43] Його ролі поєднали в собі психологічний малюнок і виразність виконання, блискуче володіння маскою і трюкацтво. Тому так часто Челентано показували на екрані широким планом. На зйомках фільмів Челентано використовував дотепні ґеґи, які здебільшого, з його власних слів, він вигадував просто на знімальному майданчику: «Все робиться спонтанно. Але коли це повторюється часто і в різних варіаціях, — це вже професія. Багаж, який завжди з собою. Інстинкт — це моя поетика, мій метод». У більшості картин артист залишався вірним своїй ексцентричній натурі, намагався створити ілюзію абсолютної мимовільності всього, що відбувається на екрані.[370][369] У своїх фільмах Челентано надавав перевагу вибирати собі в партнерки красивих акторок — чим привертав увагу чоловічої частини глядачів.[207]

Партнерки Челентано у фільмах 1960х—1980х років: (вибірково)

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми:

  1. 1960 — Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra
  2. 1960 — Furore
  3. 1962 — Peppermint twist
  4. 1963 — A New Orleans
  5. 1965 — Non mi dir
  6. 1966 — La festa
  7. 1966 — Il ragazzo della via Gluck
  8. 1968 — Azzurro/Una carezza in un pugno
  9. 1968 — Adriano Rock
  10. 1969 — Le robe che ha detto Adriano
  11. 1970 — Il forestiero
  12. 1971 — Er Piu' (Storia D'Amore E Di Coltello)
  13. 1972 — I mali del secolo
  14. 1973 — Nostalrock
  15. 1975 — Yuppi du
  16. 1976 — Svalutation
  17. 1977 — Disco dance
  18. 1977 — Tecadisk
  19. 1978 — Ti avrò
  20. 1978 — Geppo il folle
  21. 1979 — Me, Live!
  22. 1979 — Soli
  23. 1980 — Un po' artista un po' no
  24. 1981 — Deus
  25. 1982 — Uh… uh…
  26. 1983 — Atmosfera
  27. 1984 — I miei americani
  28. 1985 — Joan Lui
  29. 1986 — I miei americani 2
  30. 1987 — La pubblica ottusità
  31. 1991 — Il re degli ignoranti
  32. 1994 — Quel Punto
  33. 1995 — Alla corte del remix
  34. 1996 — Arrivano gli uomini
  35. 1998 — Mina Celentano
  36. 1999 — Io non so parlar d'amore
  37. 2000 — Esco di rado e parlo ancora meno
  38. 2002 — Per sempre
  39. 2004 — C'è sempre un motivo
  40. 2007 — Dormi amore, la situazione non è buona
  41. 2011 — Facciamo finta che sia vero
  42. 2012 — Adriano Live
  43. 2016 — Le migliori
  44. 2019 — Adrian

Фільмографія[ред. | ред. код]

Фільми (актор)

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль
1992 Джекпот Jackpot Фуріо
1986 Буркотун Il burbero Тіто Торрізі
1985 Джоан Луй* Joan Lui Джоан Луй
1984 Він гірший за мене Lui è peggio di me Леонардо
1983 Сінг-сінг Sing Sing Альфредо
1983 Особливі прикмети: Чарівний красень Segni particolari: bellissimo Маттіа
1982 Гранд-готель «Ексельсіор» Grand Hotel Excelsior Менеджер готеля Тадеус
1982 Бінго-Бонго Bingo Bongo Бінго-бонго
1981 Ас Asso Ас
1981 Шалено закоханий Innamorato pazzo Барнаба Чеккіні
1980 Приборкання норовистого Il bisbetico domato Еліа Кодоньйо
1980 Ось рука Qua la mano Дон Фульгенціо
1980 Господарка готелю La locandiera Кавальєре ді Ріпафратта
1979 Субота, неділя і п'ятниця Sabato, domenica e venerdì Константин
1979 Оксамитові ручки Mani di velluto Гвідо Квілер
1978 Дядько Адольф на прізвисько Фюрер Zio Adolfo in arte Führer Герман/Густав
1978 Безумство Джеппо* Geppo il folle Джеппо
1977 Інша половина неба L'altra metà del cielo Вінченцо Феррарі
1977 Узяти, наприклад, нас Ecco noi per esempio Клік
1976 Блеф Bluff — storia di truffe e di imbroglioni Фелікс
1976 Шляхетний венеціанець Culastrisce nobile veneziano Sprint Boss
1975 Під яким ти знаком? Di che segno sei? Альфредо
1975 Юппі-Ду* Yuppi Du Феліче
1973 П'ять днів Le cinque giornate Кайнаццо
1973 Ругантіно Rugantino Ругантіно
1973 Емігрант L'emigrante Пеппіно Кавалло
1972 Біле, червоне і… Bianco rosso e… Анібале Пецці
1971 Історія кохання і кинджала Er Più — storia d'amore e di coltello Ніно
1968 Серафіно Serafino Серафіно Фіорін
1968 Найкрасивіша пара у світі La Più bella coppia del mondo грає самого себе
1966 Європа співає Europa canta співак
1964 Суперпограбування в Мілані* Super rapina a Milano Серджо
1964 Дурний світ (документальний) I malamondo грає самого себе
1963 Якийсь дивний тип Uno strano tipo камео
1962 Сім смертних гріхів Les sept péchés capitaux грає самого себе
1962 Чернець з Монци Il monaco di Monza фальшивий чернець
1962 Вчорашні пісні, сьогоднішні пісні, завтрашні пісні Canzoni di ieri, canzoni di oggi, canzoni di domani грає самого себе
1961 Затанцюймо твіст Balliamo insieme il twist (Hey, Let's Twist) співак
1961 Я цілую… ти цілуєш Io bacio… tu baci грає самого себе
1960 Сан-Ремо, великий виклик Sanremo — La grande sfida грає самого себе
1960 Солодке життя La Dolce Vita рок-співак
1960 Музичний автомат кричить про любов Juke box urli d'amore співак
1960 Крикуни перед судом Urlatori alla sbarra Адріано
1959 Давай, Джонні, давай! Dai Johnny dai! (Go, Johnny, Go!) співак
1959 Хлопці і музичний автомат Ragazzi del Juke-Box Адріано
1958 Не сваріть рок I frenetici (Don't Knock the Rock) грає самого себе

Примітки: * — режисерські роботи Челентано

Телепередачі (ведучий)

Назва передачі Оригінальна назва Канал Дата Серії
«Клан Адріано» «Adriano Clan» Rai 1 1965 1
«Сьогодні ввечері…» «Stasera…» Rai 1 1969 1
«Челентано» «C'e Celentano» Rai 1 1972 2
«Трохи артист, трохи ні» «Un po' artista un po' no» Rai 1 1981 1
«Фантастика» «Fantastico» Rai 1 1987—1988 14
«Нічний рок» «Notte Rock» Rai 1 1991 1
«Девальвація» «Svalutation» Rai 3 1992 2
«Сказати по правді — мені наплювати» «Francamente me ne infischio» Rai 1 1999 4
«125 мільйонів тон лайна» «125 milioni di caz..te» Rai 1 2001 4
«Рокполітик» «Rockpolitik» Rai 1 2005 4
«З моєю Сестрою не все гаразд» «La situazione di mia sorella non e buona» Rai 1 2007 1
«Чекаючи на Адріана» / «Адріан наживо — ця історія…» «Aspettando Adrian» / «Adrian Live — Questa è la storia…» Canale 5 2019 9

Мультсеріали (режисер)

Назва мультсеріалу Оригінальна назва Канал Рік Серії
«Адріан» «Adrian» Canale 5 2019 9

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Музика

Рік Конкурс Пісня/Альбом Результат
1958 Адріатичний фестиваль легкої музики в Анконі «Il tuo bacio è come un rock» Перемога
1961 «Canzonissima» «Nata per me» Перемога
1961 «Фестиваль Санремо» «Ventiquattromila baci» Частково
1962 «Кантаджіро» «Stai lontana da me» Перемога
1968 «Фестиваль Санремо» «Canzone» 3-є місце
1970 «Фестиваль Санремо» «Chi non lavora non fa l'amore» Перемога
2001 «Italian Music Awards» «Esco di rado e parlo ancora meno» Номінація

Кіно

Рік Конкурс Номінація Фільм Результат
1969 «Золотий глобус» Найкращий акторський дебют у чоловічій ролі «Серафіно» Перемога
1975 Каннський кінофестиваль Золота пальмова гілка «Юппі-Ду» Номінація
1976 «Срібна стрічка» Найкращий саундтрек «Юппі-Ду» Перемога
1976 «Давид ді Донателло» Найкраща чоловіча роль «Блеф» Перемога
1980 «Давид ді Донателло» Найкраща чоловіча роль «Оксамитові ручки» Перемога
1982 «Bravo Otto» Найкраща чоловіча роль
2-е місце

Телепроєкти

Рік Конкурс Номінація Програма Результат
2000 «Золота троянда» Найкраще Live Event Show Francamente me ne infischio Приз «Срібна троянда»
2005 Премія «Ideona» Найкраще Live Event Show «Рок-політик» Перемога

Бібліографія[ред. | ред. код]

Автобіографічні книги Адріано Челентано

  • «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai» [Sperling & Kupfer, 1982.]
  • «Il re degli ignoranti» [A. Mondadori, 1991.]
  • «Il profeta e i farisei» [Prime Edizioni di Maurizio Biaducci, 1988.]
  • «Rockpolitik» [Bompiani Overlook-Clan Celentano, 2006.]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. L’inglese inventato di Celentano spopola negli Usa e su Internet — Corriere della Sera. corriere.it. Емануела Ді Паскуа. 2009. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  2. Toh, gli Usa scoprono il Celentano rapper. ilgiornale.it. Паоло Джордано. 2009. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  3. Адриано Челентано отмечает 70-летний юбилей. www.city-n.ru. 6 січня 2008. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  4. David di Donatello Awards 1976. filmaffinity.com. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  5. David di Donatello Awards 1980. filmaffinity.com. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  6. 100 самых ярких кинозвезд. timeout.ru. Ірина Кравченко. 2007. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  7. «Клан, который построил Буфф». celentano.ru. Марина Полонська. січень 2003. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  8. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  9. Мальчишка с улицы Глюка. vvkure.com. Ірина Кравченко. 2007. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  10. а б в ПЛАНЕТА ЧЕЛЕНТАНО. adriano38.blogspot.com. Ірина Файт. Архів оригіналу за 8 листопада 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  11. Древо. celentano.ru. 2013. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  12. "ВСТРЕЧАЙТЕ – ЧЕЛЕНТАНО!". subscribe.ru. 2009. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  13. а б Самому прекрасному мужчине Италии Адриано Челентано 80 лет!. bigpicture.ru. 2018. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019. 
  14. а б в г «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». livelib.ru. 2013. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.  (рос.)
  15. Адриано Челентано. adriano38.blogspot.com. Архів оригіналу за 8 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  16. а б Вы чините часы у Челентано? Юбилею Адриано Челентано посвящается. shkolazhizni.ru. Олена Колосова. 2008. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  17. а б Челентано: «Не предадим любви». celentano.ru. Маргарита Ульянова. Архів оригіналу за 8 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  18. а б в г д Блистательный Челентано. km.ru. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.  (рос.)
  19. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». litread.me (Ірина Файт). 2013. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.  (рос.)
  20. «Челентано не виноват…». telegrafua.com. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. Процитовано 20 грудня 2016.  (рос.)
  21. Адриано Челентано: Часовщик с улицы Глюка. tv7.ru. 2011. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  22. Adriano Celentano. seppiolus.it. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  23. а б в г д е ж и к BIOGRAFIA ADRIANO CELENTANO. musictory.it. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (італ.)
  24. Adriano Celentano. grandeadrianocelentano.altervista.org. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  25. I ragazzi dei '60. nostalgia-bondenocom.blogspot.com. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  26. Celentano, 70 anni di grandi successi. corriere.it. 4 січня 2008. Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  27. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе Адриано Челентано, биография, переводы песен. danaja.ru. Процитовано 18 вересня 2016.  (рос.)
  28. Адриано Челентано: человек, который влиятельнее всех итальянских политиков. luxurynet.ru. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  29. а б Адриано Челентано сердце итальянской музыки. italia-ru. 2011. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  30. а б в г Адриано Челентано (календарь за 1959 год). celentano.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.  (рос.)
  31. а б Дискография Адриано Челентано (синглы на пластинках в 45 оборотов). celentano.ru. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  32. Календарь Челентано за 1958 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.  (рос.)
  33. Адриано Челентано. myrt.ru. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  34. «Невидимые миру слёзы». celentano.ru. Олена Алексєєва. 2008. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 27 жовтня 2016.  (рос.)
  35. Календарь Челентано за 1961 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.  (рос.)
  36. а б в г Адриано Челентано. celentano.ru. Андрій Гаврілов. 1982. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2016.  (рос.)
  37. а б в г д е ж и к л м 100 ВЕЛИКИХ КУМИРОВ XX ВЕКА (Адриано Челентано). sunhome.ru (Мусський І. А.). 2007. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  38. «Адриано Челентано». celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Архів оригіналу за 1 травня 2017. Процитовано 9 жовтня 2016.  (рос.)
  39. Молледжиато, вечно молодой и уникальный, он - Адриано Челентано. myjulia.ru. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  40. Al Bano Carrisi. histmusic.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 21 грудня 2016.  (рос.)
  41. Адриано Челентано. kino-teatr.ru. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  42. а б Адриано Челентано. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  43. а б в г д е ж и к л м н п р с Кто есть кто в мире : [1500 имен. books.google.com.ua. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 7 квітня 2014.  (рос.)
  44. Don't Knock the Rock, 1956. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 14 вересня 2016.  (рос.)
  45. Давай, Джони, давай!. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.  (рос.)
  46. АДРИАНО ЧЕЛЕНТАНО. kino-teatr.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 30 жовтня 2016.  (рос.)
  47. а б в Адриано Челентано. Календарь за 1962 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 30 жовтня 2016.  (рос.)
  48. а б «Невидимые миру слёзы». celentano.ru. Олена Алексєєва. 2008. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 27 жовтня 2016.  (рос.)
  49. Адриано Челентано. Календарь за 1960 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.  (рос.)
  50. Монах из Монцы. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.  (рос.)
  51. а б в г д е ж и к л м н п Феномен Челентано. celentano.ru. Г. Богемський. 1986. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  52. а б в Челентано сделал поклонникам подарок в честь юбилея. argumentiru.com. 6 січня 2013. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016.  (рос.)
  53. а б Адриано Челентано. Календарь (1966). celentano.ru. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  54. Календарь Адриано Челентано (1968). celentano.ru. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  55. Серафино (1968) /Serafino. sovdub.ru. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  56. Московский Международный кинофестиваль. seance.ru. Олексій Васильєв. 2011. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  57. а б Adriano Celentano — Awards. imdb.com. Процитовано 4 листопада 2016.  (англ.)
  58. I 100 dischi italiani più belli di sempre secondo Rolling Stone. lamusicarock.com. 2012. Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  59. а б Adriano Celentano ‎– Furore. celentano.ru. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 12 січня 2016.  (рос.)
  60. Adriano Celentano ‎– Furore. discogs.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 2 жовтня 2016.  (англ.)
  61. I singoli più venduti del 1960. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  62. а б в L'enciclopedia di Sanremo: 55 anni di storia del festival dalla A alla Z.. books.google.ru. Giannotti M. 2005. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  63. "Настоящий итальянец" Челентано отмечает 75-летний юбилей. vesti.ru. Катерина Березовська. 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  64. а б I singoli più venduti del 1961. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  65. Биография Адриано Челентано. ria.ru. 06.01.2013. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  66. Песни зарубежной и советской эстрады: год 1961. radiopotok.ru. Архів оригіналу за 17 березня 2015. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  67. Adriano Celentano. saarrecords.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 3 квітня 2015.  (італ.)
  68. «Адриано Челентано». celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Архів оригіналу за 1 травня 2017. Процитовано 2 жовтня 2016.  (англ.)
  69. а б I singoli più venduti del 1962. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  70. I singoli più venduti del 1963. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  71. I singoli più venduti del 1964. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  72. Адриано Челентано. obozrevatel.com. Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 20 жовтня 2016.  (рос.)
  73. История любви Адриано Челентано и Клаудии Мори. adme.ru. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.  (рос.)
  74. Адриано Челентано и Клаудиа Мори отметили 40-летие своей свадьбы. podrobnosti.ua. 2004. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  75. Мемо, Мики и Милена. biography.wikireading.ru. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 8 січня 2019.  (рос.)
  76. Vedi: Lavocedelledonne.it Milena Cantu [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] lavocedelledonne.it Процитовано 15 жовтня 2020
  77. Ирина Файт Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь [Архівовано 12 жовтня 2020 у Wayback Machine.] litmir.me Процитовано 12 жовтня 2020 (рос.)
  78. Hitparadeitalia.it Secondo alcuni, il lancio della Cantù come cantante da parte di Celentano era un modo per farsi perdonare il repentino abbandono, Vedi [Архівовано 15 грудня 2012 у Archive.is] hitparadeitalia.it Процитовано 15 жовтня 2020
  79. Galleriadellacanzone.com Milena Cantu [Архівовано 10 травня 2006 у Wayback Machine.] galleriadellacanzone.com Процитовано 15 жовтня 2020
  80. Адриано Челентано. Календарь за 1965 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.  (рос.)
  81. Адриано Челентано исполнилось 70 лет. kinokadr.ru. 2008. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  82. а б I singoli più venduti del 1966. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 9 жовтня 2016.  (італ.)
  83. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Diskografie Adriano Celentano. destobesser.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 25 вересня 2016.  (нім.)
  84. а б в Адриано Челентано. eee.fm. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 12 жовтня 2016.  (рос.)
  85. I singoli più venduti del 1965. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 19 грудня 2016.  (італ.)
  86. Adriano Celentano ‎– La Festa. discogs.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.  (англ.)
  87. а б Адриано Челентано. Календарь за 1966 год. celentano.ru. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 9 жовтня 2016.  (рос.)
  88. Adriano Celentano ‎– Il Ragazzo Della Via Gluck. discogs.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.  (англ.)
  89. а б I singoli più venduti del 1967. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 20 вересня 2016.  (італ.)
  90. Il cantagiro. ilcantagiro.com. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 17 грудня 2016.  (італ.)
  91. ADRIANO CELENTANO, 51 anni fa con MINA il primo FESTIVAL del Molleggiato. sorrisi.com (Антоніо Мустара). 2012. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  92. Итальянские песни: самые знаменитые, лучшие хиты всех времен. penisola.org. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.  (рос.)
  93. All Time Chart (1 - 100). hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 29 грудня 2005. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  94. Биография Челентано. italia-ru.com. 2008. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  95. Adriano Celentano ‎– Azzurro/Una carezza in un pugno. discogs.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.  (англ.)
  96. Gli album più venduti del 1969. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 12 жовтня 2016.  (італ.)
  97. а б I singoli più venduti del 1969. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 13 жовтня 2016.  (італ.)
  98. Gli album più venduti del 1970. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 13 жовтня 2016.  (італ.)
  99. Varieta 1967—1969. teche.rai.it. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 11 березня 2017.  (італ.)
  100. а б Календарь (1969). celentano.ru. Архів оригіналу за 30 вересня 2016. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  101. а б в г Адриано Челентано. celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  102. а б «Адриано, его жизнь как рок-музыка». celentano.ru. Бруно Періні. 1999. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  103. Chi non lavora non fa l'amore. galleriadellacanzone.it. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  104. а б Adriano Celentano ‎– Il Forestiero. theblues-thatjazz.com. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  105. Gli album più venduti del 1971. hitparadeitalia.it. 2013. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 1 квітня 2015.  (італ.)
  106. Adriano Celentano - Sotto le lenzuola на YouTube
  107. Sanremo 1971. festivaldisanremo.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.  (італ.)
  108. I singoli più venduti del 1971. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.  (італ.)
  109. Adriano Celentano ‎– Er Piu' (Storia D'Amore E Di Coltello). discogs.com. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.  (англ.)
  110. I MALI DEL SECOLO - LP ITALY. discobolandia.biz. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.  (англ.)
  111. а б Adriano Celentano ‎– I Mali Del Secolo. discogs.com. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.  (англ.)
  112. I singoli più venduti del 1972. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  113. Gli album più venduti del 1972. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 1 квітня 2015.  (італ.)
  114. Varieta 1972-1973. teche.rai.it. Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 5 квітня 2015.  (італ.)
  115. а б в г д Adriano Celentano VIDEORAI. musicaitaliana.ru. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  116. Prisencolinensinainciusol. revolvy.com. Процитовано 12 грудня 2016.  (англ.)
  117. а б I singoli più venduti del 1974. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  118. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою celentano72 не вказано текст
  119. Stop Making Sense. newyorker.com. Саша Фрер-Джонс. 2008. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  120. Celentano – Prisencolinensinainciusol (Song about anything in any language). 2songs.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.  (англ.)
  121. I singoli più venduti del 1973. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 28 липня 2013. Процитовано 29 вересня 2016.  (англ.)
  122. Адриано Челентано – неуёмный критик бытия. uduba.com. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 29 вересня 2016.  (рос.)
  123. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  124. а б Adriano Celentano ‎– Nostalrock. discogs.com. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.  (англ.)
  125. Nostalrock. artandpopularculture.com. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.  (англ.)
  126. Gli album più venduti del 1974. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 5 квітня 2015.  (італ.)
  127. Клаудия Мори. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  128. История любви и ножей. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  129. а б в Фильмы Адриано Челентано. locals.md. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  130. а б в Партнерши и музы Адриано Челентано. moscvichka.ru. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 15 грудня 2016.  (рос.)
  131. Эмигрант. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  132. Ругантино. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  133. Пять дней. oltretomba.net. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  134. а б в г д Самый культовый фильм Италии - «Юппи-Ду". chelenta.ru. 2009. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 12 вересня 2016.  (рос.)
  135. а б Поторопись, пока не вернулась жена. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 22 квітня 2015. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  136. Под каким ты знаком?. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  137. Суббота, воскресенье и пятница. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  138. а б Блеф. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  139. Из «Блефа» слов не выкинешь: цитаты из фильмов Адриано Челентано. elle.ru. Архів оригіналу за 28 вересня 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  140. Благородный венецианец. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  141. Другая половина неба. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  142. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою italia-film не вказано текст
  143. Дядя Адольф, по прозвищу Фюрер. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 7 грудня 2016.  (рос.)
  144. MANI-DI-VELLUTO. ilsussidiario.net. Архів оригіналу за 10 березня 2017. Процитовано 2 жовтня 2016.  (італ.)
  145. I singoli più venduti del 1975. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  146. а б в Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 29 листопада 2016.  (рос.)
  147. Gli album più venduti del 1976. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  148. «Svalutation». celentano.ru. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 29 листопада 2016.  (рос.)
  149. Adriano Celentano — I want to know. learnsongs.ru. Архів оригіналу за 10 вересня 2016. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  150. Tony Mimms. discogs.com. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2015.  (англ.)
  151. а б Поёт Адриано Челентано. celentano.ru. Григорій Лібергал. 1981. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 6 листопада 2016.  (рос.)
  152. Adriano Celentano - Disco Dance (1977). avaxhome.unblocker.xyz. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 28 листопада 2016.  (англ.)
  153. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою hitparad1977 не вказано текст
  154. TECADISK - LP ITALY. discobolandia.biz. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  155. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Tecadisk не вказано текст
  156. Forum Corriere Della Sera. forum.corriere.it. 2004. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  157. Adriano Celentano Setlist at Stadio Dino Manuzzi, Cesena, Italy. setlist.fm. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.  (англ.)
  158. Adriano Celentano ‎– Me, Live!. discogs.com. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.  (англ.)
  159. а б в г Adriano Celentano - Ti avrò. oldies-goldies.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2016.  (рос.)
  160. Adriano Celentano - Ti avrò. discogs.com. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 2 грудня 2016.  (англ.)
  161. а б Gli album più venduti del 1978. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 27 листопада 2016.  (італ.)
  162. Adriano Celentano Geppo * на YouTube
  163. I singoli più venduti del 1978. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 12 листопада 2016.  (італ.)
  164. Adriano Celentano. seppiolus.it. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 3 грудня 2016.  (італ.)
  165. Adriano Celentano. last.fm. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  166. Paura di un trionfo. ilmondodiadriano.it. Архів оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  167. ТОТО КУТУНЬО: «Украинским мужчинам очень повезло. Особенно с женщинами, баней и водкой!». sobytiya.net.ua (Олександр Левіт). 2008. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  168. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою discogs 1979 не вказано текст
  169. Адриано Челентано — Известнейший болельщик миланского "Интера". inter-fan.ru. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.  (рос.)
  170. Gli album più venduti del 1979. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 24 вересня 2016.  (італ.)
  171. 5 самых популярных песен Тото Кутуньо. aif.ru. Аліна Клещенко. 2013. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 8 листопада 2016.  (рос.)
  172. Morto Gino Santercole, la moglie Melù: «Nella notte mi ha detto "Non sai cosa sta accadendo"» (італ.). Процитовано 19 червня 2018. 
  173. Книги. celentano.ru. Primavera. 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  174. Adriano Celentano ‎– Un Po' Artista Un Po' No. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 25 травня 2013. Процитовано 22 лютого 2017.  (італ.)
  175. Playboy 1980 Italy. glossaryone.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.  (англ.)
  176. Adriano Celentano ‎– Deus. discogs.com. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  177. Un po' artista un po' no. celentano.ru. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.  (рос.)
  178. Synth-pop (Синти-поп). melin66.ru. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 22 лютого 2017.  (рос.)
  179. а б Adriano Celentano ‎– Uh…Uh…. discogs.com. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.  (англ.)
  180. Adriano Celentano Conto Su di Te Domenica In '82 - 2 на YouTube
  181. Adriano CELENTANO - UH… UH… на YouTube
  182. а б Adriano CELENTANO : История. music.com.ua. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 16 листопада 2016.  (рос.)
  183. Любимые песни неподражаемого Адриано Челентано. k1.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  184. а б в г д Адриано Челентано. celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  185. Gli album più venduti del 1982. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 19 листопада 2016.  (італ.)
  186. Adriano Celentano — Conto Su Di Te. learnsongs.ru. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  187. а б Альбом Atmosfera. celentano.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.  (англ.)
  188. ADRIANO CELENTANO & PIPPO BAUDO (PRIMA PAGINA - DOMENICA IN' 1983) на YouTube
  189. Gli album più venduti del 1983. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 20 листопада 2016.  (англ.)
  190. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Atmosfera не вказано текст
  191. Adriano Celentano ‎– I Miei Americani 2 (Tre Puntini). discogs.com. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  192. а б Adriano Celentano: История. ultra-music.com. Прес-реліз. 2006. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.  (рос.)
  193. а б Adriano Celentano ‎– I Miei Americani (Tre Puntini). discogs.com. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  194. Gli album più venduti del 1985. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  195. ADRIANO CELENTANO - I MIEI AMERICANI (FANTASTICO '86) на YouTube
  196. а б Gli album più venduti del 1986. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 25 травня 2013. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  197. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою colta.ru не вказано текст
  198. а б Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 18 листопада 2016.  (рос.)
  199. JOAN LUI. discografia.dds.it. Архів оригіналу за 14 лютого 2016. Процитовано 8 січня 2016.  (італ.)
  200. Альбом La Pubblica Ottusita. musicday.me. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 23 листопада 2016.  (рос.)
  201. Адриано Челентано. pavelbers.com. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 22 листопада 2016.  (рос.)
  202. La pubblica ottusità - Adriano Celentano. opinioni.it. Процитовано 22 листопада 2016.  (італ.)
  203. La pubblica ottusità - Adriano Celentano. picclick.it. Архів оригіналу за 23 листопада 2016. Процитовано 23 листопада 2016.  (італ.)
  204. А спорим?. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  205. Укрощение строптивого. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 9 квітня 2015.  (рос.)
  206. Il Bisbetico Domato. letitbitera.weebly.com. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 8 квітня 2015.  (італ.)
  207. а б в Безумно влюбленный. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  208. Туз. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 21 жовтня 2016.  (рос.)
  209. Бинго-Бонго. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  210. Гранд-отель «Эксельсиор». kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  211. Особые приметы: красавчик. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  212. а б Синг-Синг. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  213. Lui è peggio di me: trama e curiosità sul film con Celentano e Pozzetto [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] newnotizie.it Процитовано 3 жовтня 2020
  214. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Кудрявцев не вказано текст
  215. а б в г д е ж и Дело Челентано. celentano.ru. 1988. Архів оригіналу за 13 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2016.  (рос.)
  216. Ворчун. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1995. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  217. Приезд Адриано Челентано в Москву. celentano.ru. О. Стешанова. 1987. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  218. Интервью. Адриано Челентано и Клаудия Мори. celentano.ru. Маргарита Ульянова. 1987. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  219. а б в г д е Адриано Челентано: бунтарь и покоритель женских сердец.... persona.kirovchanka.ru. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  220. Адриано Челентано в Москве (1987) на YouTube
  221. 6 фактов о взаимной любви Адриано Челентано к России. rg.ru. Дарья Вороніна. 2015. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015.  (рос.)
  222. а б Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. 2010. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.  (рос.)
  223. Биография Адриано Челентано. nerusactors.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  224. а б Адриано Челентано. goodsongs.com.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 17 листопада 2016.  (рос.)
  225. а б Fantastico 8. marisalaurito.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  226. а б "Fantastico 8". imdb.com. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  227. а б в г д Адриано: Его жизнь как рок-музыка. celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  228. "ВСТРЕЧАЙТЕ – ЧЕЛЕНТАНО!". subscribe.ru. 2009. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 18 листопада 2016.  (рос.)
  229. «Высший долг артиста - протестовать против несправедливости».. etvnet.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 17 листопада 2014.  (рос.)
  230. Слова Шекспира, музыка Челентано. celentano.ru. 1997. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  231. Gli album più venduti del 1991. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  232. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 18 січня 2015.  (рос.)
  233. Adriano Celentano a Notte Rock. archiviostorico.unita.it. 1991. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  234. Libri. celentano.ru. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  235. Celentano, hai rovinato il tuo film. archiviostorico.corriere.it (Емілія Константіні). 1992. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  236. Джекпот. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  237. Адриано Челентано: «И крокодил тоже секс-символ!» Эксклюзивное интервью «Аргументам и фактам». gazeta.aif.ru (Георгій Зотов). 1995. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  238. Gli album più venduti del 1994. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  239. Adriano Celentano ‎– Quel Punto. discogs.com. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  240. Идол. Король невежественных.. adriano38.blogspot.com. Андрій Бухарін. 26 травня 2016. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  241. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  242. КОРОЛЬ НЕВЕЖД ОПЯТЬ ЗАПЕЛ. gazeta.zn.ua. 1995. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  243. donne contro Celentano: ci vuoi senza cervello. archiviostorico.corriere.it (Frattini Davide). 31 серпня 1994. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 17 січня 2014.  (італ.)
  244. Перевод песни Adriano Celentano — Ti amo. italia4you.ru. italy. 15.10.2012. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 15 жовтня 2016.  (рос.)
  245. Celentano si ferma qui. archiviostorico.corriere.it. Corriere della Sera. 18-11-1994. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.  (італ.)
  246. Адриано: его жизнь как рок-музыка. celentano.ru. Бруно Періні. 1999. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 17 січня 2015.  (рос.)
  247. Celentano fa la predica a Lourdes. archiviostorico.corriere.it (Вітторе Де Карлі). 1995. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  248. Буклет к альбому Alla Corte Del ReMix. celentano.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 10 листопада 2016.  (рос.)
  249. Адриано Челентано: то единственное к чему надо стремиться в жизни - это любовь. celentano.ru. Олександр Федоров. 1995. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 23 січня 2015.  (рос.)
  250. Слова Шекспира, музыка Челентано. celentano.ru. 1997. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  251. Arrivano gli Uomini compie vent’anni. acfans.it. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 3 листопада 2014.  (італ.)
  252. Celentano suspense, mezz' ora a ruota libera. archiviostorico.corriere.it. 1996. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 20 січня 2015.  (італ.)
  253. Gli album più venduti del 1996. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  254. Adriano Celentano - Arrivano Gli Uomini (1996). lossless-flac.com. Архів оригіналу за 7 жовтня 2016. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  255. Адриано Челентано биография, фото - узнай всё!. uznayvse.ru. 2008. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  256. Gli album più venduti del 1998. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 24 листопада 2013. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  257. Mina (3) & Celentano* ‎– Mina Celentano. discogs.com. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 16 лютого 2015.  (англ.)
  258. ADRIANO CELENTANO - IO NON SO PARLAR D'AMORE (ALBUM). italiancharts.com. Архів оригіналу за 11 грудня 2014. Процитовано 15 лютого 2015.  (італ.)
  259. а б в г Vent'anni fa usciva «Io non so parlar d'amore»: e con «Francamente me ne infischio» Adriano fece storia. [Архівовано 17 січня 2021 у Wayback Machine.] Massimiliano Beneggi. 06/05/2019. teatroemusicanews.com Процитовано 29 січня 2021
  260. Celentano canta per Lucio Battisti. archiviostorico.corriere.it (Маріо Лудзатто). 1999. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  261. Челентано - как коньяк: с годами все забористее.. allrus.info (Комсомольская правда). 16-10-1999. Архів оригіналу за 10 квітня 2017. Процитовано 21 січня 2015.  (рос.)
  262. Celentano trionfa, ma il video - choc divide. archiviostorico.corriere.it (Corriere della Sera). 1999. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.  (рос.)
  263. Adriano Celentano: un nuovo programma pronto per la Rai. diredonna.it. 2010. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  264. Gli album più venduti del 2001. hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.  (рос.)
  265. Arriva il nuovo Celentano con un inedito di De André [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] ricerca.repubblica.it Процитовано 14 лютого 2021
  266. IFPI Platinum Europe Awards ifpi.org Процитовано 14 лютого 2021
  267. а б в г s.r.l, Rockol com. Адріано Челентано - Я ВИХОДЮ З РАДО (А Я РОЗМОВЛЮЮ НАВЩО МЕНШЕ) - огляд. Rockol (італ.). Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 2 травня 2021. 
  268. Adriano Celentano ‎– Esco Di Rado E Parlo Ancora Meno. discogs.com. 31-01-2006. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 28 лютого 2015.  (англ.)
  269. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. 22-01-2013. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 25 лютого 2015.  (рос.)
  270. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38.blogspot.com. Piero Negri. 2013. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  271. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  272. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38. 23 липня 2013. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 22 лютого 2015.  (рос.)
  273. Порівняно з іншими країнами ЄС Італія пасе задніх щодо донорства людських органів для пересадки – дискусію спричинив… відомий співак. radiosvoboda.org. 10 травня 2001. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 1 жовтня 2016. 
  274. 125 milioni di caz..te. celentano.ru. Il Celebre. 2001. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  275. TV: CELENTANO ISPETTORE GLUCK CON GIANNINI E AMENDOLA. adnkronos.com. 2001. Архів оригіналу за 27 лютого 2015. Процитован