Адріано Челентано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адріано Челентано
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Основна інформація
Повне ім'я Adriano Celentano
Дата народження 6 січня 1938(1938-01-06) (78 років)
Місце народження Мілан, Ломбардія, Італія Італія
Роки активності 1956-до сьогодні
Інструменти Гітара
Жанри Рок, поп, джаз, електроніка, хіп-хоп
Псевдоніми «Molleggiato»
«Сеньйор Буфф»
«Король невігласів»
Колективи «Rock Boys»
«I Ribelli»
Лейбли Clan Celentano
Universal Music
BMG Records
Ariola Records
CGD
Нагороди Премія «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль (1976, 1980)
Автограф
clancelentano.it
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

Адріа́но Челента́но (італ. Adriano Celentano; нар. 6 січня, 1938, Мілан, Італія) — італійський співак, кіноактор, ведучий телепрограм, композитор, режисер і громадський діяч.

Челентано є одним із найуспішніших виконавців в Італії — за всю свою кар'єру виконав близько 600 пісень і записав сорок студійних альбомів загальним накладом 150 мільйонів, а також знявся більш ніж в сорока кінофільмах.[1][2][3] Володар двох кінопремій: «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль у картинах «Блеф» (1976) і «Оксамитові ручки» (1980)[4][5]. Переможець пісенного фестивалю у Сан-Ремо 1970 року. У 2007 році очолив список «100 найяскравіших кінозірок» за версією журналу «Time Out».[6] У 1989 році співака нагородили вищою премією міста Мілан — «Ambrogino d'oro» («Золотий Амвросій»). В Італії за свою манеру рухатися на сцені отримав прізвисько «Molleggiato» («Хлопець на пружинах»).[7] На честь Челентано названо астероїд № 6697, відкритий 24 квітня 1987 року.[8]

Зміст

Життя та творчість[ред.ред. код]

«Він увесь — інстинкт, обдарованість, несамовитість. Протягом багатьох років він творить образ простого хлопця і вірний йому до цього дня»[9] — Даріо Фо

Ранні роки[ред.ред. код]

Дім Адріано Челентано на вулиці Глюка (14), де пройшли ранні роки співака

У 1927 році бідна родина Челентано з провінції Фоджа (регіон Апулії) рушила на північ Італії в пошуках нового місця проживання і роботи.[10] Спочатку сім'я знайшла притулок в провінції П'ємонт, а потім вирішили йти далі, в Ломбардію, і зняли маленький будиночок в селі Робекко, поблизу Монци.[10] Сім'я складалася з батька Леонтіно Челентано (1890—1951), матері Джудітти Джува (1897—1973), сина Алессандро (1920—2009) та дочок Рози (1917—2003), Марії (1922—2012), Адріани (1925—1934).[11] У 1934 році родину осягає лихо: вмирає від лейкемії молодша дочка Адріана і сім'я змінює місце проживання ще раз: тепер вони оселилися у найбіднішому кварталі Мілана, на «вулиці Ґлюка» (іт. «Via Gluck»).

Джудітті було 40 років, коли жінка знову завагітніла, ніхто не вірив, що п'ята дитина виживе.[12] Всупереч загальній думці, Адріано Челентано народився вранці 6 січня 1938 року (в день Бефани), отримавши своє ім'я на честь померлої сестри Адріани.[10]

Після смерті батька Леонтіно, у зв'язку із заміжжям сестри, Адріано був змушений покинути улюблену «вулицю Глюка» і переселитися в інший будинок — що було дуже болісно для нього, з роками ці спогади лягли в основу сюжету знаменитої пісні Челентано «Il ragazzo della via Gluck».[13] Остаточно залишивши школу після шести класів, Адріано довелося працювати, пробуючи себе учнем токаря, електриком, сантехніком, але особливо йому сподобалося працювати годинникарем в майстерні своїх двоюрідних братів.[14] З часом, Челентано казав, що перш за все він — годинникар, і тільки потім — співак, актор і режисер.[14][15]

В юності Адріано часто зображав відомого американського коміка Джеррі Льюїса, і його сестра послала на конкурс двійників одну з фотографій, де її брат був в образі цього артиста, — в результаті Челентано посів перше місце та виграв 100.000 лір.[16]

У сім'ї Челентано всі любили співати.[17] У 17-річному віці, після того як один з друзів Челентано приніс йому платівку з піснею «Rock around the clock» (укр. «Рок цілодобово») у виконанні Білла Хейлі, до того ж в Італії вийшов фільм «Шкільні джунґлі» супроводом якого був цей хіт — Адріано почав проявляти інтерес до музики, зокрема, до рок-н-ролу, став освоювати гру на гітарі, писати тексти і співати пісні. Адріано поступово залишив роботу годинникаря і вирішив стати співаком рок-н-ролу.[18][15][19]

Друга половина 1950-х років відзначилася напливом американської культури до Італії. В кінотеатрах йшли вестерни і музичні фільми-новели, в клубах танцювали бугі-вугі. З'явилися музичні автомати з піснями у стилі рок-н-ролу англомовних співаків. Молоді італійці захоплювалися новими персонажами на екранах кіно, наслідували їх і скуповували платівки, що потрапляли до продажу в обмеженій кількості. Світ дізнався про імена Білла Хейлі, Елвіса Преслі, Чака Беррі, Літл Річарда, Джеррі Лі Льюїса, Бадді Холлі й інших.[20]

«Мама будила мене рок-н-ролом, який обожнювала, вмикала платівку і казала: „Адріано, подивися, вже восьма година!“» — Адріано Челентано[21]

1956—1969[ред.ред. код]

Початок музичної кар'єри. «Rock Boys», «I Ribelli»[ред.ред. код]

Адріано Челентано початок 1960-х

У 1956 році Челентано з друзями створює групу «Rock Boys», яка проіснувала 3 роки. Спочатку група складалася з п'яти музикантів: Челентано (вокал), трьох братів Ратті (Франко — гітарист, Марко — басист та Джанкарло — ударні) і Іко Черутті на другій гітарі. У тому ж році до групи приєдналися Енцо Янначчі (фортепіано) і Піно Саккетті (саксофон).[22]

Дебют «Rock Boys» відбувся у закладі «Анкор», протягом 1956 року вони виступали у різних клубах Мілану, серед яких були такі відомі як «Санта Текла» і «Смеральдо».[18] Не знаючи англійської, Челентано з групою виконували американські рок-н-рол композиції.[23] У перших виступах Челентано додає до пісень паузи з номерами накшталт кабаре (з імітацією Джеррі Льюїса) і танцями: залишає музикантів грати, а сам танцює у розбовтаній, рухомій манері.[24] Незабаром Челентано познайомився з танцюристом Альберто Лонгоні, який виступав під псевдонімом «Торквато Пружинистий» («Torquato il Molleggiato»), і часто бере його з групою на виступи.[25] Одного разу Лонгоні не з'явився на виступ «Rock Boys», тому що його затримала поліція, і Челентано став танцювати на сцені замість нього у його манері, котру став використовувати і в майбутньому, за що отримав прізвисько «Хлопець на пружинах» («Il Molleggiato»).[26]

18 травня 1957 року Адріано з групою «Rock Boys» виступили на «Першому італійському фестивалі рок-н-ролу», у міланському «Льодовому палаці» («Palazzo del Ghiaccio»), організованому хореографом Бруно Доссеною. У фестивалі брали участь багато італійських рок-груп, і майже всі мали представити на суд журі пісні відомих американських музикантів. «Rock Boys» ризикнули виконати авторську пісню італійською мовою — «Я скажу тобі „чао“!» («Ciao ti dirò») і отримали перемогу.[27] Виступи музикантів фестивалю зірвали ходу єпископа Мілана, Монтіні, яка проходила в той момент. Частина людей, яка йшла за статуєю Мадонни, почувши музику, стала відділятися від процесії і рушила до «Льодового палацу». Біля палацу зібралося близько п'яти тисяч міланців, люди танцювали під звуки ритмів рок-н-ролу, почалися заворушення, була залучена поліція.[20][28] Наступного дня «Корр'єре делла Сера» опублікувала статтю, яка оголосила Челентано новою зіркою італійського рок-н-ролу, а газета «La Notte» писала про виступ: «Льодовий палац „знищений“ новою зіркою рок-н-ролу».[18]

Серед глядачів фестивалю був присутній швейцарський продюсер Вальтер Гуертлер, власник студій звукозапису «Music» і «Jolly», який уперше запропонував співакові контракт на запис пісень у стилі рок-н-ролу.[18] В результаті цієї співпраці між 1958—1964 роками було випущено 31 платівку на 45 обертів, які містили по дві пісні, і 4 платівки на 33 оберти.[29]

Незадовго до фестивалю з «Rock Boys» вийшов Іко Черутті, щоб присвятити себе джазу (з роками він повернувся до співпраці з Челентано), його замінює племінник Челентано Джино Сантерколе (син сестри співака — Рози).[18] Згодом, співпраця Челентано зі своїм племінником мала успіх — вони спільно працювали в студії і на сцені, разом знімалися у багатьох фільмах до 1980 року, у 1964—1976 роках Сантерколе написав музику до 15 пісень співака (серед них такі відомі як — «Una carezza in un pugno», «Svalutation», «Un bimbo sul leone» й інші). Після фестивалю з «Rock Boys» вийшли брати Джанкарло та Марко Ратті, ці двоє музикантів замінюються ударником Флавіо Каррарезе і гітаристом Джорджо Ґабером, якого привів в групу Янначчі.[26]

У 1957 році «Rock Boys» з'явилися на телебаченні, у передачах «Lotteria Italia» («Лотерея Італія») і «Voci e volti della fortuna» («Голоси і обличчя фортуни»). Шлях Челентано на телебачення був не простий, за спогадами співака, він був кілька разів провалений комісією телерадіокомпанії RAI, яка не бажала брати відповідальність за артиста-початківця, який «все зруйнував».[30] Зі звітів комісій того часу про Челентано:

Адріано Челентано з гуртом «Il ribelle»
Ліві лапки «Початківець, шанувальник пародій. У нього цікава міміка і дивовижна схожість з Джеррі Льюїсом. Він виходить виключно з метою навести безлад. Неспроможний, експансивний юнак. Не цікавий»
(13 липня 1956 року).[30][31]

«Молодий співак-дилетант. Має помітну схожість з Джеррі Льюїсом. Працює в жанрі рок-н-ролу. Недозрілий і погано вихований хлопець. Не цікавий»
(7 лютого 1957 року).[31][30]
Праві лапки

1957 року Челентано познайомився з Мікі Дель Прете, який став його близьким другом на все життя. Дель Прете брав участь у багатьох творчих проектах Адріано — між 1960—1979 роками він написав тексти до 49 пісень співака, був продюсером його альбомів й інше.[18] Влітку того ж року Дель Прете організував двотижневі виступи Челентано та «Rock Boys» у Сан-Ремо і Алассіо.[26]

У 1957—1958 роках Челентано разом з музикантами Джорджо Ґабером, Луїджі Тенко, Енцо Янначчі, Паоло Томеллері і Джанфранко Ревербері виїжджають в турне по Німеччині.

Навесні 1958 року лейбл «Music» випустив дебютні платівки співака у 45 обертів, що містили по дві пісні. Гуертлер наполіг, щоб Адріано співав тільки англійською, виконуючи кавер-версії американських рок-хітів, серед яких були: «Rip It Up», «Tutti-Frutti», «Jailhouse Rock», «Blueberry Hill» й інші.[18] Платівки не мали успіху і Гуертлер вирішив випускати записи на іншому своєму лейблі — «Jolly». Челентано було дозволено на зворотному боці двох платівок виконати пісні італійською — співак записав тоді відомий міжнародний хіт «Buonasera Signorina» і пісню «La febbre dell'hoola hop».[18]

У 1959 році вийшла платівка з піснею «Il ribelle» («Бунтівник»), яка мала перший комерційно вагомий успіх.[18] У ній оповідалось про протест підлітків проти батьків та застарілих традицій і понять.[32] Пісня була першим записаним твором на музику Челентано, стала знаменитою на всю країну і остаточно закріпила за співаком статус одного з найпопулярніших виконавців рок-н-ролу Італії.[33] 13 липня 1959 співак перемагає на фестивалі в Анконі з піснею «Il tuo bacio è come un rock», яка одночасно посіла друге і третє місце. Виходить платівка «Il tuo bacio è come un rock/I ragazzi del juke-box», яка продається в кількості 300.000 копій протягом одного тижня.[29] Композицією «Teddy girl» 1959 року, розпочалась співпраця співака з текстярем Лучано Береттою, яка тривала до 1983 року.

1959 року, під час зйомок у двох музичних комедіях «Хлопці і музичний автомат» і «Крикуни перед судом», Челентано познайомився з відомою співачкою Міною Мацціні, у якої було багато спільного з ним: вона так само як і Адріано вважалася «бунтарем у спідниці».[20] Челентано написав музику до пісні «Vorrei sapere perché» (1959) для Міни. Газети писали, що між Челентано і Міною існує роман — ці чутки незабаром були спростовані співаком.[20] У 1960-ті — 1970-ті роки Міна та Челентано часто виступали разом, як ведучі на телеканалах RAI, у яких дуетом виконували пісні.[20] У 1998 і 2016 роках обидва співака записали спільні альбоми.

Після розпаду «Rock Boys» у 1959 році, Челентано деякий час для записів своїх пісень використовував музикантів студії «Jolly». Того ж року Челентано створює нову рок-групу «I Ribelli» для забезпечення своїх виступів і записів, назвою послужила пісня «Il Ribelle». До першого складу групи ввійшли Джані Даль Альо (ударні), Енцо Янначчі (клавішні), Доменіко Паскуадібішельє (бас), Джино Сантерколе (гітара) і Джорджо Бенаккіо (друга гітара). Дебют гурту відбувся у середині вересня на фестивалі «Avanti» в Мілані з піснею «Teddy girl».[26] Співпраця Адріано з «I Ribelli» тривала до 1966 року, група, склад якої постійно змінювався, проіснувала з перервами до 2000-х років.

У 1959 році Челентано виступає у телепередачах «Musichiere» і «Costellazione», де виконує пісню «Il tuo bacio e come un rock».[30] 22 вересня Челентано потрапив в автомобільну аварію (розбивши свою нову Alfa Romeo Giulietta, зароблену під час перших кінозйомок). Співак отримав забій грудної клітини та перелом одного ребра, лікарі йому рекомендують місяць відпочинку.[26]

До чарту «Топ-100» найкращих синглів Італії 1959 року вперше потрапили 3 пісні у виконанні Челентано — «Il Tuo bacio è come un rock» посідала 1 позицію (протягом 1959/60 років), «Il Ribelle» посідала 10 позицію (протягом 1959/60 років), «Teddy girl» посідала 12 позицію (протягом 1959/60 років).[34]

«Клан Челентано»[ред.ред. код]

19 грудня 1961 року в Мілані Челентано створив власну студію з виробництва фільмів та звукозапису — «Clan Celentano» (укр. «Клан Челентано»). Пізніше багато виконавців, наприклад — «The Beatles», «The Rolling Stones» (щоб не залежати від продюсерів і вимог моди), пішли шляхом створення власних кампаній, а на самому початку 1960-х років вчинок Челентано був сміливий і незвичайний.[35] У зв'язку з цим, в італійському шоу-бізнесі Челентано уславився першовідкривачем — «Clan Celentano» стала першою в Італії фірмою звукозапису, де виробником платівок був сам співак і актор.[36][37] Статутний фонд студії склав 900.000 лір.[38] Ідею створення студії Челентано запозичив у Френка Сінатри, який організував схожу команду музикантів «Rat Pack». Також існує версія, що ідея створення «Clan Celentano», окрім Челентано, належить приятелю співака — Ріккі Джанко (Рікардо Санна), який переживав аналогічні проблеми з компанією звукозапису «Ricordi».[39][26]

До студії увійшли близькі друзі, однодумці співака і учасники гурту «I Ribelli» (Джино Сантерколе, Мілена Канту, Ріккі Джанко, Мікі Дель Прете, Лучано Беретта, Іко Черутті, Детто Маріано, Мемо Діттонго й інші). У створенні студії також була ідея незалежності Челентано від фірми «Jolly», з якою він розірвав відносини у 1962 році. «Jolly» подала в суд на співака, вимагаючи у нього компенсацію за невиконання та розрив контракту в розмірі 495 мільйонів лір, але програла процес, який тривав до 1965 року.[40][26] Після розриву відносин з Челентано фірма «Jolly» продовжує видавати платівки у 45 і 33 обертів з записаними раніше піснями співака, складаючи конкуренцію студії «Clan Celentano».[26]

«Хочу бути незалежним, хочу співати те, що мені подобається, не відчуваючи тиску господарів бізнесу. Це головне. Я також хочу відкривати нові голоси» — Челентано про створення студії „Clan Celentano“.[41]

«Clan Celentano» окрім випуску платівок Челентано, його друзів — займалася пошуком та записом нових імен і молодих талантів, в результаті cтудія заключила контракти з музикантами-початківцями: Доном Бакі (Альдо Капоні), Піладом (Лоренцо Пілат), Натале Массара, Уголіно (Гуїдо Ламберті) й іншими.[26]

Усі учасники студії, що з'являлися у ній в різний час, отримували своєрідне «зелене світло» на телебачення або ринок продажу платівок тільки завдяки тому, що вони співпрацювали з «Clan Celentano».[39] У зв'язку з тим, що практично нікого з друзів співака по музичному цеху не хотіли бачити на телебаченні без нього, тільки його участь забезпечувала їм деякий успіх — Челентано, не маючи часу на турботу за іншими учасниками «Clan Celentano», у 1968 році переглянув умови роботи студії.[39] Починаючи з 1968 року, Челентано поступово змінив склад «Clan Celentano» — залишив тільки родичів та музикантів, необхідних у виробництві його власних платівок.[26] Також причинами зміни умов студії були — деспотична поведінка лідера студії (Челентано), проблеми з контрактами та особисті амбіції окремих артистів.[26] Якщо припинення співпраці між «Clan Celentano» та Ріккі Джанко, гуртом «I Ribelli» й іншими учасниками — пройшло мирним шляхом, то розрив відносин студією з Доном Бакі закінчився тривалими судовими процесами.[26] Зміні первинній ідеї студії — Джорджо Габер присвятив іронічну пісню «Жив-був „Клан“», написану у 1968 році.[26]

З роками, студія почала випускати виключно альбоми Челентано, Клаудії Морі та старшої дочки Розіти. Розрив студією відносин з Доном Бакі призвели до тривалих судових процесів.[26] Насьогодні до студії входять видавництво, концертне агентство, студія відео- та аудіозапису, там працює понад 150 осіб.[42]

У 1961—1972 роках адміністратором студії був старший брат співака Алессандро, між 1972—1976 роками Коррадо Пінтус (дядько Клаудії Морі), потім кермо влади знову перейшло до брата Адріано, а з 1991 року керівником «Клану» стала дружина співака.[20] Дистриб'юторами «Клану» були: «Ri-Fi» (до 1968), «Messaggerie Musicali» (1969—1973), «CGD» (1975—1995), «RTI Music» (1996—1999), «Sony BMG Music» (1995—2009) і «Universal Music» (з 2010-го).

У 1962 році студія «Clan Celentano» випустила першу платівку Челентано у 45 обертів, яка містила три пісні «Stai lontana da me/Sei rimasta sola/Amami e baciami», а 1965 року вийшов перший альбом співака «Non mi dir», на платівці у 33 оберти.

Початок кінокар'єри, 1950-ті—1960-ті роки[ред.ред. код]

Кінокар'єра Челентано майже збіглася з музичною діяльністю — тривала у 1958—1992 роках і налічує більше сорока фільмів.[43] Прихід Челентано в кіно не був випадковим: співак постійно шукав нові можливості для виконання своїх пісень, такі, де б він зміг залишатися самим собою.[44] У злитті комерції та мистецтва Челентано знайшов оптимальний варіант свого існування.[36]

«Я зрозумів, що ставити фільми, самому грати в них і співати — найбільш органічне злиття декількох жанрів в єдине ціле. Для мене професії — актор, режисер, співак — немов три гілки одного дерева, кожна невіддільна від іншої... До того ж я хочу знайти новий простір для своїх пісень за кордоном, підвищити їх комерційну вартість. Кіно — це цікаво і економічно вигідно!» — Челентано[36]

Також кіно відкривало Челентано можливості для найбільш повного вираження дару комедіанта, актора-міма, схильного до кіногенічного гротеску і буфонади.[45] Зберігаючи свій улюблений образ простого хлопця, Челентано разом з тим переграв безліч характерів: "зірку" естради, сільського телепня, хлопця з міської околиці, жінконенависника, дрібного шахрая, чарівного красеня, священика й інших.[45][44] Таким же широким був і жанровий діапазон фільмів в яких він знімався: мюзикл і комедія, мелодрама і пригодницький фільм.[44] Його ролі поєднали в собі психологічний малюнок і виразність виконання, блискуче володіння маскою і трюкацтво. Тому так часто Челентано показували на екрані крупним планом. На зйомках фільмів Челентано використовував дотепні геги, які за його власними словами, в більшості випадків він придумував прямо на знімальному майданчику.[46]

У період 1959—1968 років Челентано знявся у 12 фільмах комедійного та музичного жанру.[43] Кінокар'єру Челентано починав з епізодичних ролей, де грав самого себе — модного співака, висхідну зірку молодіжної пісні.[47]

Вперше у кіно Челентано з'явився 1958 року у початкових кадрах американського музичного фільму «Не сваріть рок» (італійська назва «Оскаженілі»), у версії призначеної для Італії, де він співав.[48] Надалі, в американських фільмах «Давай, Джонні, давай!» (1959) і «Затанцюймо твіст» (1961), у версіях призначених для прокату в Італії, також були вмонтовані кадри де співав Челентано (в титрах не вказаний).[49][50]

Першим успіхом Челентано в кіно стала роль у фільмі Лучіо Фульчі «Хлопці і музичний автомат» 1959 року.[26] Сюжет фільму оповідав про дівчину, яка скориставшись хворобою батька — продюсера платівок, який любив виключно мелодійні пісні, дозволяє записуватися новим молодим на той момент музикантам. У цьому фільмі Челентано співав пісні «Il Ribelle» і «I ragazzi del juke-box».[30]

У 1959 році Челентано зіграв у фільмі «Музичний автомат кричить про любов». Фільм розповідав про спекуляції виробників платівок, які використовували прагнення молодих співаків до популярності.[51]

Челентано пощастило знятися у драмі «Солодке життя» знаменитого Федеріко Фелліні, фільм вийшов у 1960 році.[31] Головні ролі виконували Марчелло Мастроянні, Аніта Екберг і Анук Еме. Челентано зіграв роль співака, який грав на гітарі, виконуючи пісню «Readdy Teaddy», у сцені де персонаж Аніти Екберг купався у фонтані Треві.[51][41] Картина отримала «Золоту пальмову гілку» і «Оскар» за костюми у чорно-білому кіно.[52] Фелліні запросив Челентано на зйомки у фільмі після прочитання статті в одній з газет, де описувався виступ молодого рок-співака. На опублікованій фотографії Челентано співав стоячи на колінах.[31] Фільм зібрав в прокаті понад 2 мільярди лір.[51]

Також у 1960 році Челентано знявся у фільмі «Крикуни перед судом». Сюжет оповідав про гурт молодих рок-музикантів, які вирішили, що єдиний спосіб розрекламувати себе — це з'явитися в телеефірі. Для цього вони звернулися за допомогою до дівчини — учасниці гурту, у якої батько був генеральним директором телекомпанії.[53] Одною з пісень Челентано у фільмі була «Nikita Rock».[51] Картина була продовженням фільму «Хлопці і музичний автомат».[51]

1960 року Челентано разом з гуртом «I Ribelli» з'явився у музичному фільмі П'єро Вівареллі «Сан-Ремо, великий виклик», де виконав пісню «Blue jeans Rock».[51] Картина отримала премію «Срібна Венера», як найкращий музичний фільм 1960 року.[51]

1961 року Челентано знявся у фільмі «Я цілую… ти цілуєш». Сюжет оповідав про будівельного магната, якому заважала маленька корчма — улюблене місце зустрічі музикантів. Молода журналістка (у виконанні Міни Мадзіні) — дочка багатія-будівельника, вірішила допомогти батькові і прийшла до корчми. Незабаром все вийшло навпаки — дочка була зачарована музикантами та їх піснями і вирішила допомогти їм проти свого батька.[54]

У фільмі Серджо Корбуччі«Монах з Монци» 1962 року, зі знаменитим коміком Тото у головній ролі, Челентано зіграв епізодичну роль монаха і виконав разом з Доном Бакі пісню «La carita».[55] У тому ж році Челентано разом з друзями зі студії «Clan Celentano» знявся у мюзиклі «Вчорашні пісні, сьогоднішні пісні, завтрашні пісні». Також у фільмі знялися Альберто Сорді, Марина Владі і Антонелла Луальді.[56]

У комедії «Якийсь дивний тип» 1963 року Челентано виконав дві головні ролі: самого себе і шахрая — свого двійника, який хотів зайняти його місце знаменитого співака (Адріано використовував можливості для самореклами).[57] У фільмі Челентано разом зі своїм гуртом «I Ribelli» виконав 8 пісень.[56]

1964 року виходить його перша режисерська робота — комедія «Суперпограбування в Мілані», в якій знялися дружина і друзі Адріано з «Клану Челентано». Челентано виконав роль ватажка банди, яка вирішила вчинити зухвале пограбування на суму, що перевищує мільярд лір.[58] Комедія являла собою пародію на гангстерські бойовики.[44] У книзі-огляді італійського кіно «Нове Кіно» за 1965 рік писалося про перший режисерський дебют Челентано:

Ліві лапки Вітчизняний Сінатра, в якому немає недоліків в лідерських, організаційних питаннях. Зрозуміло, що його "Четверо з Чикаго" (...) зняті в тіні фільму „Зловмисники, як завжди, залишилися невідомі“. Історія цікава і витримана, є багато хороших прагнень, але ми ще далекі від затвердження його, як повністю розкритої особистості. Челентано, в усякому разі, зміг би спростувати нас.[59] Праві лапки

У липні 1964 року Челентано отримав запрошення від знаменитого режисера Джузеппе де Сантіса знятися у італійсько-радянському фільмі «Вони йшли на Схід».[60] Пройшовши проби і підписавши всі угоди, в останній момент Челентано відмовився летіти до Москви та Києва на зйомки фільму.[31] Надалі, попри великий штраф, яким його обклали в черговий раз, Челентано відмовився зніматися в картині.[31] Однією з причин відмови було небажання артиста надовго розлучатися зі своєю дружиною.[60] В січні 2013 року, напередодні свого 75-річчя, Челентано розмістив у своєму інтернет-блозі раніше не опубліковане відео з кінопроб до цього фільму.[60]

Також у 1964 році Челентано знявся у документальному фільмі «Дурний світ».

У фільмі «Європа співає» 1966 року, у початкових кадрах Челентано співав пісню «Ringo».[61]

Деякі картини були зняті за мотивами авторських пісень Челентано, один такий фільм — «Найкрасивіша пара в світі» 1968 року, ідеєю послужила однойменна композиція «La coppia più bella del mondo».[44] У фільмі Челентано з'явився в ролі самого себе — учасника конкурсу «Кантаджиро», що виконав пісні «Tre passi avanti» і «La coppia più bella del mondo». Касовий збір фільму склав 187 мільйонів лір.[62]

Дуже важливою подією в кінокар'єрі Челентано стала роль Серафіно у фільмі режисера П'єтро Джермі «Серафіно» (1968), яка вважається його першою серйозною роллю. Адріано створив близький своєму іміджу образ простого сільського хлопця, гульвісу, що приховує під маскою невігластва й неотесаності природний гострий розум та шляхетність.[63]

«Створюваний ним образ порівнянний з персонажами народної комедії — він простакуватий і лукавий, наївний і мудрий одночасно. У своїй роботі на екрані він продовжує розвивати характер героя своїх пісень, а головне — в їхній народності. Він настільки впевнено працює на знімальному майданчику, так намагається вдатися в усі нюанси кіновиробництва, що мені здається, він скоро сам стане режисером». — П'єтро Джермі [64]

У 1969 році цей фільм отримав золотий приз VI Московського кінофестивалю.[65] Того ж року Челентано отримав дві нагороди італійської кінопремії «Золотий глобус» («Globo d'oro») за кращий акторський дебют у фільмі «Серафіно».[66]

Альбоми і пісні 1960—1964 років. Служба в армії[ред.ред. код]

У 1960—1964 роках фірма «Jolly» випускала пісні Челентано на LP — вийшло 20 платівок у 45 обертів (містили по 2-3 пісні) і 4 альбоми у 1960—1963 роках на платівках у 33 оберти. Також у 1962—1964 роках Челентано випустив 7 платівок у 45 обертів (також містили по 2-3 пісні) під лейблом студії «Clan Celentano». Альбоми Челентано 1960—1964 років виконувалися у стилі рок-н-рол.[67][68][69][70]

В 1960 році Вальтер Гуертлер погодився випустити два студійних альбома Челентано на платівках у 33 оберти. У березні вийшов перший альбом співака — «Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra» під маркою «Jolly». У записі альбому взяв участь оркестр Джуліо Лібано, що вплинуло на назву платівки.[32] За складом альбом нагадував збірку з нових (пісні «Il mondo gira» і «Personality») і раніше опублікованих на платівках у 45 обертів пісень 1959—1960 років. У 2012 році альбом увійшов до рейтингу журналу «Rolling Stone»«100 найкращих італійських дисків всіх часів», де посів 10 позицію.[71] Також до альбому увійшли пісні «Piccola» i «Ritorna lo shimmy» виконані в дуеті зі співачкою Анітою Траверсі. Альбом містив жартівливу пісню — «Nikita rock», присвячену Микиті Хрущову, що було сприйнято як політична сатира.[32]

30 листопада 1960 року — вийшла платівка «Furore», за кілька тижнів до відбуття Челентано на військову службу. Аналогічно попередньому альбому, платівка містила тільки дві нові композиції — «Serafino campanaro» та «Hei stella», решта пісень були опубліковані раніше у 1959—1960 роках. Над цим альбомом також працював оркестр Джуліо Лібано. Окрім Італії, альбом вийшов у США та Бразилії.[72]

Челентано на фестивалі у Сан-Ремо, 1961 рік

У 1960 році Мікі Дель Прете написав текст до своєї першої пісні призначеної для Челентано — «Impazzivo per te», яка посіла 3 позицію у чарті «Топ-100» найкращих синглів Італії та залишалася в рейтингу протягом 6 місяців.[73] Також до чарту 1960 року попали ще дві пісні співака — «Piccola» (7 позиція) і «Pitagora» (8 позиція), яка оповідала про школярів, які мріють про «формулу кохання».[73][32]

1961 рік — Челентано служить в армії. Колекція його платівок на той момент досягала більше 20 найменувань.[74] Військову службу він спочатку відбував у місті Казале-Монферрато, потім у артилерійській частині міста Турин, співак там явився вже відомою рок-зіркою.[26][74] В армії Адріано познайомився з клавішником Детто Маріано, якого залучив після служби до своєї музичної діяльності.[26] «I Ribelli» у цей період була змушена шукати іншого вокаліста, і ним став англієць Колін Хікс.

У лютому 1961 року Челентано планував вперше взяти участь у фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Ventiquattromila baci» (укр. «24000 цілунків»). Для цього він потребував спеціального дозволу від міністра оборони Джуліо Андреотті.[20] Як призовник строкової служби Челентано не міг залишати розташування частини. Тому організатори телевізійного фестивалю опублікували в журналі «TV Sorrisi e Canzoni» відкритий лист до Андреотті. Під фотографіями Андреотті і Челентано було надруковано жартівливе прохання дозволити співаку короткострокове звільнення для участі в музичному конкурсі, згадувалося і про отриману співаком в казармі хворобу горла, яка «ледь не призвела до хірургічного втручання».[75] Крім того, один з авторів пісні «Ventiquattromila baci» — П'єро Вівареллі влаштував за допомогою своєї дружини особисту зустріч з міністром. Спочатку Андреотті помилково припустив, що мова йшла про якогось полковника Челентано, що служив в Анконі та проштрафився, але після того, як непорозуміння було усунуто, пообіцяв розібратися в цій справі.[75] Через кілька днів міністр повідомив в телефонній розмові, що, хоча військовий регламент про участь військовослужбовців у культурно-спортивних заходах (прийнятий ще в 1920-ті роки) не містить жодного слова про телебачення, прохання щодо звільнення для артилериста Челентано на період участі у фестивалі в Сан-Ремо буде задоволено.[75]

Беручи участь в Сан-Ремо, на сцені Адріано шокував публіку тим, що під час виконання пісні став до неї спиною, що викликало обурення журі, яке назвало це нахабною витівкою.[76] У зв'язку з цим «Ventiquattromila baci» було присуджено друге місце замість першого — що викликало невдоволення публіки, яка вважала Адріано переможцем. Згодом пісня посідала 1 позицію у чарті «Топ-100» найкращих синглів 1961 року, було розпродано понад півмільйона платівок з нею.[77] У травні 1961 року співака нагородили премією «Золота зірка», Челентано намагався її отримати, самовільно відлучившись від служби, через що його покарали на 5 днів.[26]

Після повернення з армії, в грудні 1961 року Челентано створює власну студію «Clan Celentano» та здобуває друге місце в музичному телеконкурсі «Canzonissima» з піснею «Nata per me». Пісня посідала 1 позицію в італійському чарті протягом 12 тижнів у 1961/62 роках.[77][78] Це перша пісня Челентано у співавторстві Могола і Мікі Дель Прете. Також до чартів того ж року попала ще одна пісня співака — «Non esiste l'amor», що посідала 2 позицію.

Після створення власної студії, Челентано часто перезаписує вже випущені раніше пісні, у яких дещо змінює музику, змушуючи музикантів зі своєї групи «I Ribelli» вдосконалити мелодію і знаходити нове аранжування. Багато зусиль співак докладає сам працюючи над вдосконаленням свого голосу.[79]

Однією з перших платівок, виробництва «Clan Celentano» — стала випущена 16 травня 1962 року пісня «Stai Lontana Da Me», з нею співак здобув перемогу на знаменитому конкурсі «Кантаджиро». Пісня являла адаптовану на італійську мову поетом Моголом версію «Tower of strenght» Берта Бакарака і Боба Хілларда. «Stai Lontana Da Me» посідала 1 позицію в італійських чартах «Топ-100» найкращих синглів протягом 1962/63 років і встановила абсолютний рекорд по кількості проданих копій у 1.3 мільйони.[80] Окрім Італії, пісня випускалася в Югославії, Франції, Німеччині та Греції. Наступного року в Іспанії вийшла платівка у 45 обертів яка містила іспаномовну версією цієї пісні «Torre poderosa» і ще три композиції цією ж мовою.

В жовтні 1962-го «Clan Celentano» випустила пісню «Preghero» (укр. «Я буду молитися») — італійську версію хіта Бена Кінга «Stand by Me».[81][26] Композиція посідала 1 позицію у чарті Італії протягом 5 тижнів у 1962/63 роках та стала однією з найбільш відомих пісень в репертуарі співака.[80][26] Окрім Італії, пісня вийшла у 1962 році в Югославії, Франції та Греції. «Preghero» — перша композиція, яка відкрила цілу серію пісень Челентано релігійної тематики, згодом їх було багато у творчості співака, наприклад: «Chi era Lui» («Ким був він») або «L'uomo nasce nudo» («Людина народжується голою») й інші.[81]

Також до італійських чартів 1962 року попали такі пісні Челентано — «Si è spento il sole» (1 позиція, протягом 1962/63 років), «Peppermint twist» (4 позиція), «Sei rimasta sola» (5 позиція, протягом 1962/63 років), «La Mezza luna» (10 позиція, протягом 1962/63 років).[80]

У жовтні 1962 року Челентано разом з групою «I Ribelli» на протязі тижня виступав у відомому паризькому мюзик-холі «Олімпія».[26] У травні наступного року Челентано знову повернувся з виступами до «Олімпії».[26] Газета «Вечірня Франція» писала:

Ліві лапки Якщо у успіху може бути ім'я, то сьогодні воно звучить як Челентано! Ми стали свідками незвичайного тріумфу італійця у Франції. Щось зовсім нове, запалююче є в його музиці і танці. У нього досить оригінальна манера руху і шарм, перед яким не встояти. Талант цього італійця-бунтаря, настільки потужний, що відчувається щось революційне в тому, що він робить. Челентано такий переконливий у своїй силі, що якби він захотів бути президентом своєї країни, то став би ним без сумніву.[20] Праві лапки

У 1962 і 1963 роках, окремо від Челентано, фірма «Jolly» випустила альбоми «Peppermint twist» і «A New Orleans» відповідно.[81] Назвами альбомів послужили однойменні пісні, до платівок увійшли пісні записані під час дії контракту між Челентано і «Jolly», за участю оркестру Джуліо Лібано. Обидва альбоми — «Peppermint twist» (14 пісень 1959—1962 років) і «A New Orleans» (12 пісень 1961—1962 років) повністю складалися з раніше опублікованих пісень Челентано.

У чарт «Топ-100» найкращих синглів Італії 1963 року попали такі пісні Челентано — «Il Tangaccio» (1 позиція), «Sabato triste» (1 позиція, протягом 1963/64 років), «A New Orleans» (5 позиція) й «Grazie prego scusi» (5 позиція).[82]

1963 року в міланському театрі «Смеральдо», де виступав Челентано — молодь влаштувала культовий розгром, вітаючи його як лідера національного стилю рок-н-ролу.[44][57]

У чарт «Топ-100» найкращих синглів Італії 1964 року попали такі пісні Челентано — «Il problema piu' importante» (2 позиція), «Bambini miei» (3 позиція, протягом 1964/65 років), «Eh! Già... (lasciami entrar)» (4 позиція), «Ciao ragazzi» (4 позиція), «L'Angelo custode» (17 позиція, протягом 1964/65 років).[83]

У першій половині 1960-их років Челентано часто виступав на телебаченні, де виконував свої найпопулярніші пісні, наприклад у таких передачах з музичним ухилом як — «Alta Pressione» (1962), «Il signore delle 21» (1962), «Teatro 10» (1964), «Studio Uno» (1961—1965) й інших.

Альбоми і пісні 1965—1969 років[ред.ред. код]

У 1965—1969 роках Челентано на LP випустив 15 платівок у 45 обертів (містили по 2-3 пісні) і 5 альбомів на платівках у 33 оберти під лейблом студії «Clan Celentano».

25 квітня 1965 року Челентано разом з музикантами зі студії «Clan Celentano» взяв участь у музичній передачі «Adriano Clan» на телеканалі Rai 1. Окрім виконання пісень, у передачі використовувалися жарти та пародії, написані гумористами Кастеллано і Піполо.[59]

1965 року вийшла платівка у 33 оберти «Non mi dir» — перший альбом Челентано випущений його власною студією «Clan Celentano». Альбом складався з 14 раніше опублікованих у 1962—1965 роках пісень, серед яких були італійські кавер-версії композицій англомовних виконавців.[81] Альбом записувався за участі групи «I Ribelli», аранжування створив Детто Маріано.[84] Назвою альбому послужила однойменна пісня — «Non mi dir», яка посідала 6 позицію у чарті Італії 1965 року, вона була італійською кавер-версією відомої американської композиції «Synphonie» 1945 року Алекса Олстона і Джорджа Табета. Також до чарту «Топ-100» синглів Італії 1965 року попала пісня «E voi ballate», яка вийшла окремою платівкою і посідала 3 позицію.

28 січня 1966 року на фестивалі Сан-Ремо, Адріано виконав першу свою соціально-автобіографічну пісню — «Il ragazzo della via Gluck» (укр. «Хлопець з вулиці Глюка»), під акомпанемент тріо: Іко Черутті, Лоренцо Пілата і Джино Сантерколе.[26] Текст написаний Дель Прете і Береттою розповідав про деталі дитинства і отроцтва Челентано — долю простого міланського хлопця, який покинув свій будинок на околиці міста в пошуках щастя.[81] З часом, хлопець розбагатів і повернувся до свого будинку, де не знайшов нічого, що знав та бачив раніше — така складова символізувала швидкоплинність часу і скорботу Челентано по минулому дитинству.[81] Пісня стала однією з найзнаменитіших у творчості співака і піднімала тему екології та будівельної спекуляції.[26] Хоча пісня посіла одне з останніх місць та не вийшла у фінал фестивалю — вона мала великий успіх, здобула народну та світову славу, її було перекладено на 22 мови і з часом включено в шкільні підручники, як заклик до збереження навколишнього середовища.[26][85] Пісня посідала 2 позицію в італійських чартах протягом 1966/67 років, вона вийшла на окремій платівці, яку було продано у кількості 1 мільйон екземплярів.[86][87] Пісня увійшла до альбому «La festa» і у однойменну платівку «Il ragazzo della via Gluck». Друг співака Джорджо Габер присвятив цій пісні Челентано — композицію «Відповідь хлопцю з вулиці Глюка», яку написав потім через кілька місяців.[26]

Ліві лапки «Це автобіографія не тільки самого Адріано, але й сотень тисяч італійців цілих двох поколінь, які, подібно батькам співака — вихідцям з Апулії, були змушені кинути землю і селянську працю на розореному Півдні і шукати примарне щастя на промисловому Півночі... Це розповідь про те, як наша дійсність позбавляє людину його коренів, знеособлює його душу» — стаття в газеті „L'Unità“ про пісню „Il ragazzo della via Gluck“.[88] Праві лапки

У березні 1966 року вийшов альбом «La festa» («Свято»), який був створений на замовлення, для читачів журналу «Болеро».[81] Назвою альбому послужила однойменна пісня — «La festa», яка вийшла на окремій платівці у 45 обертів 4 грудня 1965 року та посідала 1 позицію у чартах Італії протягом 5 тижнів.[26] Альбом був створений за участю групи «I Ribelli», багато пісень були записані студією «RCA Italiana» в Римі. Платівка містила раніше опубліковані пісні 1962—1965 років, новими були лише пісні «Il ragazzo della via Gluck» і «Chi era lui».

16 вересня 1966 року на окремій платівці вийшла відома пісня Челентано — «Mondo In Mi 7a», яка посідала 1 позицію у чартах Італії протягом сезону 1966/67 років.[89][86] У словах пісні був протест проти полювання, ядерної енергетики, голоду в світі і корупції (у тексті була пророча фраза для того часу «Корупція є навіть там, де спорт»).[89][26] Аранжування до «Mondo In Mi 7a» створив Детто Маріано, Челентано придумав покласти слова Могола, Беретти і Дель Прете до мелодії на базі гармонійного повторення одного акорду — "мі 7a", що визвало особливий ефект у музиці пісні та зробило її хітом.[26]

В листопаді 1966 року вийшов альбом «Il ragazzo della via Gluck», переважна більшість пісень платівки вже була раніше опублікова у 1964—1966 роках (пісні «Il ragazzo della via Gluck», «La festa», «Non mi dir», «Ciao ragazzi», «Sono un simpatico» й інші). Новою піснею альбому стала лише «Il mio amico James Bond» («Мій друг Джеймс Бонд»), яка була італійською кавер-версією композиції «Thunderball» Тома Джонса — саундтреку до фільму «Кульова блискавка» (1965) про англійського суперагента Джеймса Бонда. Альбом вийшов у кількості 2 мільйони платівок і став останнім за участю групи «I Ribelli».[87] Так як багато пісень платівки вже були хітами, альбом став одним з кращих у колекції Челентано і користувався любов'ю у слухачів.[81]

У 1966 році, за рекомендацією Мікі Дель Прете, для забезпечення своїх виступів, Челентано включив до складу своєї студії музичний колектив «Epoca 70», який після входження у «Clan Celentano» отримав нову назву — «Ragazzi della via Gluck» («Хлопці з вулиці Глюка»).

Починаючи з 1960-х років в піснях Челентано з'являється проповідницький тон.[26] Багато критиків уважали 1966 рік — поворотними у творчості Челентано, у його піснях формуються основні теми які він порушує і до сьогодні.[90] У піснях Челентано все частіше з'являється соціальна, екологічна, релігійна, політична, антивоєнна спрямованість.[91][90] Відзначається особливість пісень Челентано — попри те які проблеми зачіпалися, текст ніколи не ставав безвихідним: життєрадісність і оптимізм не залишають музиканта.[90] З роками пісні Челентано стають більш серйозними.[90] Успіх Челентано пояснювався не тільки тим що він був не схожий на інших співаків, а тим що він співав ясні і прості ліричні пісні, з мотивом, який легко запам'ятовується, комбінуючи в них елементи міського фольклору і сучасної музичної культури.[44]

У 1967 році вийшла ще одна відома пісня Челентано «La coppia più bella del mondo», яку він виконав в дуеті з Клаудією Морі. У пісні вихвалявся шлюб, подружнє життя і критикувалося розлучення.[26] Пісня посідала 1 позицію протягом сезону 1967/68 років у чарті «Топ-100» найкращих синглів Італії. Також пісня виконувалася Челентано у дуеті зі співачкою Міною у передачі «Sabato sera» у тому ж році. Пісня «La coppia più bella del mondo» вийшла на одній платівці у 45 обертів разом з композицією «Torno sui miei passi». У тексті пісні «Torno sui miei passi» Челентано згадував про минулі часи рок-н-ролу і висловлював розгубленість та незнання як підлаштуватися до нових ритмів та стилю життя. Також у пісні Челентано критикував вплив групи «The Beatles» на сучасність і зазивав повернутися назад до часів рок-н-ролу.[91]

1967 року окремою платівкою вийшла пісня «Tre passi avanti», у якій Челентано виступив з різкою критикою захоплення молодих наркотиками і алкоголем.[92] Пісня посіла 14 позицію в італійському чарті найкращих синглів 1967 року. У телепередачах «Eccetera, eccetera» і «Sabato sera», коли Челентано представляв цю пісню, він писав своєрідний символічний лист до групи «The Beatles» з проханням подумати про деяких шанувальників, які, захопившись їхньою музикою, в знак протесту пішли з дому чи почали приймати наркотики.[92] На обкладинці «Tre passi avanti» Адріано був сфотографований в перуці, зображуючи неприродність довгого волосся на чоловіках.[92] З піснею «Tre passi avanti», у тому ж році, Челентано разом з колективом «Ragazzi della via Gluck» взяв участь у конкурсі «Кантаджиро» (тривав з 21 червня по 8 липня).

У 1967 році Челентано з'явився у п'ятнадцяти хвилинах телепередачі Енріко Сімонетті «Il signore ha suonato», де виступів у образі чарівника Мандрейка (популярний в Америці персонаж коміксів 1930-х років). У передачі співак виконав пісню «Balocchi e Profumi», романс Марії Каллас і композицію «Mondo In Mi 7a».[61]

3 лютого 1968 року Челентано взяв участь у фестивалі Сан-Ремо, де посів третє місце з піснею «Canzone» (написану Доном Бакі і Детто Маріано).[93] Напередодні фестивалю Дон Бакі розірвав відносини з «Clan Celentano» і подав у суд, звинувачуючи студію в шахрайстві щодо його пісні «Casa Bianca».[81] Судові процеси тривали до 1974 року і плавно перейшли в фінансову колію.[62]

У 1968 році з'явилася пісня «Azzurro» — одна з найбільш впізнаваних і популярних в репертуарі Челентано, вона стала своєрідною візитівкою співака.[94][95] Музику створив Паоло Конте, а текст Віто Паллавічіні. Пісня посіла 1 позицію в італійському чарті «Топ-100» найкращих синглів 1968 року, також вона увійшла до рейтингу найкращих пісень Італії усіх часів.[96][97] Фанати збірної Італії з футболу, яких називають «gli azzurri» (укр. «сині»), обрали «Azzurro» неофіційним гімном на чемпіонаті світу з футболу 2006 року.[98] Текст до «Azzurro», написаний спеціально для Челентано, торкався основних тем пісень співака тих років — від любові, до екології та релігії.[26] Пісню виконували і багато інших музикантів й колективів, наприклад: Джанні Моранді, Міна, «Die Toten Hosen» і «Ricchi e Poveri». 2007-го — в рік смерті Віто Паллавічіні, Челентано в день пам'яті поету згадував його історичний телефонний дзвінок щодо пісні «Azzurro»:

«„Адріано, мені прийшла в голову божевільна ідея. Нам треба терміново зустрітися, я повинен розповісти тобі про це особисто. Ти не зможеш відмовитися. Ця пісня стане гімном всіх італійців“, сказав тоді Паллавічині. Так воно і вийшло»[99]

Пісня «Azzurro» вийшла у травні того ж року як сингл на платівці у 45 обертів, випуск склав 2 мільйони екземплярів.[87] Сторона «Б» цієї платівки містила ще одну дуже відому пісню Челентано — «Una carezza in un pugno».[26]

Також у травні 1968-го року «Clan Celentano» випустив альбом «Azzurro», у кількості 1 мільйон платівок.[87] У 1991 році альбом був перевиданий на CD і отримав позначення «Azzurro/Una carezza in un pugno», назвою послужили дві найвідоміші пісні платівки. У записі пісень платівки взяли участь оркестри Нандо Де Луки та Іллера Паттачіні (брали участь у створені альбомів співака 1968—1969 років), колектив «I Ragazzi Della Via Gluck» і аранжувальник Детто Маріано. Переважну більшість альбому складали пісні опубліковані раніше як сингли на окремих платівках у 45 обертів протягом 1967—1968 років (наприклад: «Azzurro», «Una carezza in un pugno», «Tre passi avanti», «Canzone», «La coppia più bella del mondo» й інші), новою композицією була лише «La lotta dell'amore». У трьох піснях альбому співала Клаудія Морі.

У листопаді 1968-го вийшов ще один альбом — «Adriano Rock», який складався з 10 нових пісень у жанрі рок.[91][100] Альбом вийшов у кількості 1 мільйон платівок і посів 10 позицію у італійському чарті 1968 року.[87][101] Серед композицій альбому були кавер-версії пісень американських виконавців — Білл Хейлі, «The Platters», Едді Кокран. «Adriano Rock» не потрапив до числа успішних альбомів Челентано.[91]

У творчості Челентано кінця 1960-х років відчувається вплив руху хіпі, що зародився в той час. Прикладом може послужити пісня 1968 року в стилі хіпі — «Un bimbo sul leone» («Дитина на леві»), яку можна віднести до теми про рай та руйнування людиною природи. У пісні була мрія співака про світ гармонії між тваринами і людьми.[91]

У 1969 році вийшла платівка «Le robe che ha detto Adriano», у якій співак повернувся до традиційної «формули», характерної альбомам перших років — до нього увійшли як раніше опубліковані, так і нові пісні. Альбом посів 14 позицію в італійському чарті 1970 року.[102] У підбірці пісень альбому проглядалися 4 напрямки: тема любові, Бога, політики і дбайливого ставлення до природи.[91] Альбом містив одну з найвідомиших та успішних пісень Челентано — «Storia d'amore», яка оповідала про любов.[26] Пісня також вийшла як сингл на платівці у 45 обертів і посіла 1 позицію у чарті Італії 1969 року.[103] Також ще дві пісні альбому попали в італійський чарт 1969 року — «La Storia di Serafino» та «Lirica d'inverno», які посіли 3 і 8 позиції відповідно.[103] Особливістю альбому стала пісня «La pelle» (укр. «Шкіра»), яка була написана у зв'язку з народними виступами і демонстраціями в Італії 1968—1969 років.[91] У пісні Челентано піднімав питання бідності і називав шкіру єдиним «одягом» людини, який йому задарма дістався від Бога. Челентано пояснював, що люди по обидва боки барикад однаково відчувають, що відбувається своєю шкірою — таким чином Челентано закликав до ненасильства між ними.[91] Пізніше пісню назвали однією з комуністичних у творчості Челентано.[91]

1969 року Челентано з'явився у телевізійному альманасі рекламних роликів «Caroselo» (1957—1977) зі скетчем «I desideri di Adriano» — презентації пива «Splugen Brau».[104]

Наприкінці 1960-х років для Челентано прийшов час подумати про подальшу долю співака, тому що завершилася епоха нової італійської пісні, першовідкривачем якої був він.[105]

Клаудія Морі (сімейне життя)[ред.ред. код]

Клаудія Морі
кадр з фільму «Юппі-Ду» (1975)

У 1963 році на знімальному майданчику фільму «Якийсь дивний тип» Челентано познайомився зі своєю майбутньою дружиною — акторкою Клаудією Морі.

«Нічого цікавіше Челентано я в своєму житті не зустрічала» — Клаудія Морі.[106]

До цього у Челентано була наречена — Мілена Канту, з якою він познайомився у 1958 році. Канту була одним з учасників студії «Клан Челентано» і теж стала співачкою — записала в середині 1960-х 10 платівок. Також, щоб згладити гіркоту розриву з колишньою нареченою Міленою, Адріано запросив її на передачу «Adriano Clan».

Напочатку 1964 року, від надмірної праці, Челентано відчуває напади сильної перевтоми, через що його госпіталізують в лікарню. У зв'язку з цим в газетах з'явилися неправдиві статті про смерть співака — через це під стінами лікарні зібрався натовп шокованих фанатів Челентано.[57][107] Остаточно розвінчало цю подію повідомлення про весілля — «Челентано таємно одружився» (газета «TV Sorrisi e Canzoni»).[108]

Одруження відбулося 10 липня 1964 року — Адріано і Клаудія повінчалися в церкві Святого Франциска в місті Гроссето о третій годині ночі, щоб не привернути увагу папараці.[109]

Наприкінці 1960-х років сімейство Челентано-Морі переїхало в гірську місцевість поблизу невеликого містечка Гальб'яте, в 45 кілометрах від Мілана. Там подружжя усамітнено живе до сьогодні. Будівництво будинку Челентано в родині співака прозвали «будівництвом Святого Петра» — через те, що воно тривало 15 років.[81] Причинами тривалого будівництва — була нестача грошей, що йшли на створення нових проектів та авторських фільмів, які Челентано фінансував сам, а також купівля співаком сусідніх ділянок поруч з будинком. Челентано остерігався придбання сусідніх ділянок будівельними компаніями.[81] Насьогодні вілла Челентано складається: з будинку на 20 кімнат (у якому є студія звукозапису та годинникова майстерня), відкритого басейну, галявини, тенісного корту, спортивного майданчику, стайні і фонтану зі скульптурою, що зображає його дружину — Клаудію.[36][110]

У Адріано і Клаудії троє дітей, їхнім вихованням займалася в основному мати. Клаудія Морі була жінкою авторитарною і виховувала дітей в строгості, батько ж (Адріано Челентано) рідко бував удома через активну творчу діяльність.[111] 17 лютого 1965 року народилася Розіта Челентано — перша дочка, згодом стала теле- та радіоведучою, акторкою і співачкою. Вперше вона з'явилася на екрані у фільмах батька «Юппі-Ду» і «Безумство Джеппо». 17 листопада 1966-го народився син Джакомо, поки що єдиний з дітей, хто подарував Адріано і Клаудії в 2004 році внука Самуеле.[112][113] 15 липня 1968-го народилася друга дочка — Розалінда, яка стала акторкою.[114] Вона досягла більших успіхів в акторській кар'єрі, ніж її старша сестра, особливо після ролі у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові». У 1990—1991 роках Розалінда записала два сингла, також вона захоплюється малюванням і влаштовує виставки картин.[111]

З самого початку подружнього життя Клаудія бере участь практично у всіх творчих заходах чоловіка: спільно знімається у 10 кінокартинах, записі альбомів, створенні сценаріїв і текстів до фільмів та пісень, телепередачах, фестивалях. З середини 1980-х, покинувши кар'єру співачки, Клаудія практично стає продюсером Адріано і генеральним директором студії «Клан Челентано».

У 1980 році в сімейному житті відбулася криза: на зйомках фільму «Приборкання норовистого», у Челентано був роман з партнеркою Орнеллою Муті, яка заради нього розлучилася з чоловіком, однак відповідного кроку від Адріано не відбулося.[115] В газетах були опубліковані заголовки про розлучення Челентано з дружиною, подружжя тимчасово роз'їхалося. Згодом, Адріано публічно попросив вибачення у дружини та дітей і повернувся до сім'ї, у родині встановився міцний мир який триває дотепер.[116]

В інтерв'ю російському телеканалу ТВЦ у 2011 році Муті підтвердила, що у неї був роман з Челентано словами: «У акторів це нормально — любов на час фільму...».[117]

Особистість Челентано. Переконання і політичні погляди[ред.ред. код]

Челентано і Клаудія Морі на телепередачі «Teatro 10»

Володіючи далеко не модельною зовнішністю, середнім зростом (178 см) і незважаючи на значне облисіння, Челентано став світовим секс-символом і залишається еталоном брутальної чоловічої краси.[118][119][120][121][122]

«Спочатку я взагалі дивувався, що моя зовнішність популярна у людей, але потім звик. Знаєте, в принципі в цьому моєї заслуги немає. Якщо людина постійно знімається в кіно, вона просто приречена стати секс-символом. Покажіть мені хоч одного актора, якого не брали в облогу б закохані в нього шанувальниці. Так нехай він виглядає як крокодил, обов'язково знайдеться тисяча жінок, які будуть мріяти провести з ним ніч. Але, загалом, я цьому радий, тому що я абсолютно нормальний чоловік, якого можна запросто побачити на вулиці, а не обмальований косметикою хлопчик з модного журналу» — Челентано.[36]

Поведінка Челентано в звичайному житті схожа на те, як він поводиться на екрані і сцені — куди переніс свій запальний темперамент та артистизм.[36][44] Особливістю артиста стали його харизматичність та почуття гумору, іноді зі злими жартами.[112][123][44] Близькі співака вважають, що якби він виставив свою кандидатуру на виборах, то його пробивна сила дозволила б йому стати президентом.[44] Німецький публіцист Еріх Кубі констатував: «При бажанні Адріано міг би організувати нову політичну партію і пройти з нею в парламент».[124]

Челентано має репутацію скандаліста і шанувалька епатажних витівок.[125][126] В цілях збільшення популярності Челентано влаштовував скандальні «рекламні кампанії». Прикладом може послужити випадок в якому Челентано почав танцювати вальс на проїжджій частині в центрі Риму, через що утворилася автомобільна пробка. У поліцейському відділку заарештований Челентано пояснював свою поведінку — репетицією до фільму. Згодом цей випадок вплинув на успіх картини.[127] Іншою ідеєю стала скандальна фотосесія на полотні залізничної колії, що привернула натовпи журналістів, сцена зображувала іронічне «самогубство», де співак постелив матрац і ліг на рейки.[128] Через свій норовливий, незалежний характер, він не раз потрапляв у різні історії, через що в суспільстві іноді виникали чутки про його загибель.[44] Ще в 1981 році поет Андрій Вознесенський присвятив йому відомі рядки: «Ви читали, задавили Челентано. Ви читали?».[44]

Співочий голос Челентано — баритон.[129] Завдяки виразності голосу і значному вокальному діапазону Челентано став одним з найуспішніших італійських співаків.[130][44] Популярність артиста давно перейшла межі Італії і досягла світового рівня.[44][122] Через музику Челентано намагається донести до слухача те, у що він вірить.[131] «Вищий борг артиста — протестувати проти несправедливості» — вважає він.[131]

Відмінною рисою артиста стала його неповторна пластика: на екрані і сцені він показував яскраві танцювальні етюди і манеру рухатися — за що його прозвали «Molleggiato» («Хлопець на пружинах»).[57] У 1987 році, через граматичну помилку, яку він допустив на телешоу «Fantastico», Челентано отримав ще одне народне прізвисько «Король невігласів».[132] В пресі Челентано часто називають «Сеньйор Буфф».[133]

Також Челентано багато критикують, прикладом можуть послужити формулювання: «беззмістовні фільми», «середня музика», «манери звичайного мачо».[36] Його платівки іноді іменуються сміхотворними і міщанськими, у рецензіях використовуються фрази: «голос як терка», «кінь який ірже», «легке черевце і сильне облисіння».[36] Музичні журнали, як і кінокритики — часто ігнорують його.[36] Недоброзичливці артиста ставлять йому в докір, що він все життя грав самого себе.[44]

Клаудія Морі зіграла важливу роль у формуванні своєрідного стилю й іміджу Адріано.[134] Саме за її безпосереднього контролю за зовнішнім виглядом чоловіка з'явився антураж, який асоціюється виключно з Челентано — оригінальні оправи окулярів, майки з вирізом на грудях, завжди різноманітні головні убори (від чорних капелюхів з білими стрічками — до кепок і панам незвичайних фасонів).[134] Також в його гардеробі були: вовняні піджаки, розкльошені брюки, довгі плащі з твіду та шкіри, різноманітні сорочки, короткі чобітки з м'якої шкіри, й інше.[119][135] Челентано міг поєднувати білий костюм і чорний капелюх, спортивні черевики і класичний костюм.[119] В молодості Челентано часто з'являвся на публіці в екстравагантному вбранні яскравого забарвлення, у якому «поєднувалося» несумісне, наприклад — помаранчеві штани і куртка смарагдового кольору, фіолетові смугасті піджаки і рожеві сорочки з великими квітами й тому подібне.[119][134] Місцями, для того щоб одягнути Адріано, були використані речі з барахолок Риму та Мілану.[136] З часом, Челентано створив  певний стиль в одязі, аксесуарах, взутті.[134] З роками змінювалися тільки кольори одягу, але фасон Челентано до сьогодні залишався один і той же.[134]

Також, одного часу, Клаудія вигадала для Адріано імідж хулігана, у якому він з'являвся на світські вечірки, урочисті заходи — у строкатій сорочці, в чобітках на високих підборах і оком, обведеним темно-фіолетовими тінями на зразок синця.[119]

У ряді ЗМІ неодноразово публікувалися припущення, що з 2005 року Челентано є вегетаріанцем, через виступи на захист прав тварин (за його власними словами, виняток становлять комахи).[137] Співак вказує на наступні переваги вегетаріанства: здоров'я, удар по індустрії «голокосту» свідомих живих істот, можливість оголосити про те, що «не через мене забиваються ягнята на бійнях на Різдво та Великдень».[137] За віросповіданням Адріано — католик, у зв'язку з цим він завжди носить на грудях великий золотий хрест.[135] «Я вірю в Бога і вважаю, що він є в кожній людині», — казав музикант.[138]

За визнанням Челентано, політиків він ніколи не любив. «Я проти політики. Будь-якої політики. Без винятку» — заявив він в інтерв'ю газеті «La Repubblica».[139] Однак, попри цю заяву, на сьогодні Челентано підтримує партію «Рух п'яти зірок». Челентано неодноразово різко висловлювався на адресу італійського уряду — донині він є одним з активних опозиціонерів.[140] Довгий час співак негативно ставиться до Сільвіо Берлусконі.[141]

Челентано виступає проти забруднення навколишнього середовища, знесення архітектурних пам'яток, несумлінності влади, а також проти політичної цензури в засобах масової інформації.[142]

Челентано цікавиться футболом і є вболівальником міланського клубу «Інтернаціонале».[143] Улюблене хобі співака — ремонт годинників.[144] Челентано любить готувати їжу, а також захоплюється тенісом, більярдом, фотографуванням і шахами.[145]

У Челентано аерофобія.[146] У 1969 році американський співак Френк Сінатра запрошував Челентано до США, але Адріано відмовився, через страх польотів.[104] Тому співак віддавав перевагу виступати в тих країнах, куди можна було дістатися сухопутними шляхами.[112]

Челентано стверджує, що спокійно може прожити без шанувальників, слави і успіху. Він не вважає себе зіркою. Артист може запросто зайти до сусіда на чашку кави, з'явитися у магазині або чекати автобус на зупинці. Девіз Челентано «Мені подобається жити життям звичайної людини — робити те, що ти хочеш, а не те, що від тебе вимагає публіка».[124]

1970—1979[ред.ред. код]

Альбоми і пісні 1970—1974 років[ред.ред. код]

Челентано і Клаудія Морі під час запису в студії (1970 рік).

Наприкінці лютого 1970 року — співак здобув перемогу на фестивалі в Сан-Ремо, виконавши пісню «Chi non lavora non fa l'amore» (укр. «Хто не працює, той не кохається»), яку написали Челентано разом з Лучано Береттою і Мікі Дель Прете. Клаудія Морі також взяла участь у фестивалі, виконавши цю ж пісню. Композиція вийшла під час масових всеіталійських страйків робітників. Її сюжет, з іронічно глузливою інтонацією, оповідав про робітника, який не міг працювати у зв'язку зі страйками — через це дружина викинула його на вулицю.[105] Пісня зазнала критики з усіх боків, газета «L'Unità» назвала її плутаною й нетактовною, вона інтерпретувалася як провокація проти робітників та визвала обурення страйкарів (декотрі з них звинуватили Челентано в фашизмі).[105][147][148] Попри це пісня вийшла окремою платівкою у 800.000 копій і посіла 1 позицію у італійському чарті «Топ-100» найкращих синглів.[149][150] Випадок з піснею став серйозним уроком для співака.[105] Згодом, Челентано казав, що пісня була способом знизити драматичність зіткнень між робітниками і роботодавцями.[148]

Влітку 1970 року Челентано знову виступив на конкурсі «Кантаджиро» з піснею «Viola».

У грудні 1970 року вийшла платівка «Il forestiero», більшість пісень альбому була кавер-версіями англомовних різдвяних хітів.[151] На обкладинці альбому Челентано зображувався в казковому різдвяному вбранні.[151] Альбом вийшов у кількості 500.000 копій і посідав 17 позицію в італійському чарті «Топ-100» альбомів 1971 року.[152][87] В назві платівки був натяк на Ісуса Христа, мандрівника з Палестини, тому що альбом містив пісні релігійної тематики.[151]

26 лютого 1971 року Челентано посів 5 місце на фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Sotto Le lenzuola» (укр.«Під простирадлом»), яку виконав разом з хором італійської народної пісні — «Coro Alpino Milanese». Пісня посіла 4 позицію в італійському чарті навесні 1971-го, Челентано виконував її на щотижневій музичній телепередачі «Teatro 10» (ведучими були Альберто Лупо і Міна Мадзіні), у якій брав участь у 1971—1972 роках.[153] Також на «Teatro 10» Челентано в дуеті зі співачкою Міною виконав відому пісню «Parole parole».[154] Того ж року вийшов альбом «Er più — Storia d'amore e di coltello», який містив саундтреки до однойменного фільму «Історія кохання і кинджала» (1971), цифри продажів платівки були невисокими.[155] На обкладинці платівки був зображений епізод з фільму, з головними персонажами у виконанні Челентано і Клаудії Морі.[155] Разом з піснею «Sotto Le lenzuola», до італійського чарту 1971 року увійшли ще дві пісні альбому — «Una Storia come questa» і «Er Più», які посіли 10 та 14 позиції відповідно.[153]

5 травня 1972 року вийшов дуже важливий у творчості Челентано — альбом «I mali del secolo» (укр. «Зло століття»).[151] Всі пісні альбому, за винятком першої, написав Челентано, у записі брали участь музиканти з групи «Il Balletto di Bronzo». У більшості пісень альбому співак говорив про гострі соціальні проблеми, які можна назвати злом століття — корупцію, спекуляцію, урбанізація, наркотики, забруднення навколишнього середовища й інше.[151] Платівка вийшла накладом 1.100.000 копій і посіла 4 позицію у чарті «Топ-100» альбомів Італії 1972 року.[156][87] Найуспішнішою піснею альбому стала «Un albero di trenta piani» (укр. «Тридцятиповерхове дерево»), яка посіла 5 позицію у чарті Італії 1972 року.[157] У пісні критикувалося будівництво хмарочосів — як приклад подавалася будівля у 30 поверхів «Pirelli» у Мілані (на обкладинці платівки Адріано зображувався на тлі цієї споруди).[151][26] Також було випущено іспаномовну версію цієї пісні під назвою «Arbol DE 30 pisos», яка стала дуже популярною у країнах Латинської Америки та в Іспанії.[26]

Челентано і Клаудія Морі на телепередачі «C'e Celentano» (1972)

У червні-липні 1972 року Челентано вів телепередачу-вар'єте у 2 епізодах «C'e Celentano», протягом якої виконав 10 пісень.[158][159]

1973 року Челентано оголосив про свою участь у фестивалі Сан-Ремо з піснею «L'unica chance» (укр. «Єдиний шанс»). Пісня була виконана у стилі фанк, посіла 15 позицію у чарті «Топ-100» синглів Італії і вийшла на окремій платівці у 6 країнах.[160][161] У пісні піддавалися критиці генетично модифіковані харчі та можливі наслідки їхнього споживання — таким чином вона стала пророчою, суперечки щодо цієї проблеми йдуть й до сьогодні.[26][162] В останній момент співак несподівано відмовився виступати, мотивувавши це гастритом, причиною якого, за його словами, слугувало несправедливе ставлення оргкомітету фестивалю до деяких учасників. Співак приніс вибачення, якщо через його відсутність фестиваль в Сан-Ремо втратить свою привабливість.[163] Також пісня виконувалася Челентано разом з американською співачкою Лолою Фаланою на телепередачі «Hai visto mai?» (1973) і на телешоу «125 milioni di caz..te».[164][165]

11 листопада 1973 року від злоякісної пухлини померла матір співака — Джудітта. Релігійність Адріано допомогла пом'якшити це горе, одна з газет написала статтю-співчуття з цього приводу під заголовком «Померла істинна Дівчина „Клану“».[166]

31 жовтня 1973 року вийшов альбом «Nostalrock». Підбір пісень платівки відповідав назві — Челентано згадував часи зародження року і переспівував знамениті хіти цієї епохи.[151] Альбом посів 16 позицію у «Топ-100» альбомів Італії 1974 року, його наклад склав 1.200.000 копій.[167][87] Наприкінці платівки Адріано вибачився за свою недосконалу англійську і звернувся до архітекторів, які, на його думку, гублять Землю своєю роботою.[151] У Франції, Німеччині та Іспанії альбом видавався під назвою другої пісні платівки — «Prisencolinensinainciusol».[168]

3 листопада 1972 року Челентано випустив інноваційну, дивну і одну з найвідоміших своїх пісень — «Prisencolinesinanciusol». Пісня й досі має успіх в Італії і часто транслюється на місцевому телебаченні у вигляді кліпів-нарізок з телепередач «Gran varietà» і «Formula Due» (у якій співак, в образі вчителя, виконує її своїм учням). Але відомою пісня стала після шоу «Milleluci» (1974), де Челентано та італійська співачка Раффаелла Карра, співаючи, виконують ритмічний, синхронний із музикою танець. Після цієї передачі, пісня випущена на платівці у 45 обертів, була продана кількістю у 260 тисяч копій. Пісня стала популярною в Італії після успіху в Німеччині, Франції, Іспанії і навіть у США (посіла там 70-у позицію при тому, що Челентано навіть не знав про це). Назва та сам текст композиції складені з безглуздих слів, які нічого не означають і нагадують суміш англійської та італійської мов (згодом ці словозвороти стали називатися «челентанесками» (італ. «celentanesca»)), така складова пісні символізувала некомунікабельність, роз'єднаність між деякими сучасними людьми, які не можуть зрозуміти один одного.[20]

«Коли я її писав, мені хотілося спілкуватися — роз'єднаність вибивала людей з колії. І я як би повстав проти цього. Шукав такий спосіб виконати її, який був би між співом і промовою, але з інтенсивною основною ритмікою. Тією що майже не змовкає. І так народився реп: „підготував у студії звукозапису "цикл", який весь час повторював один і той же музичний і ритмічний пасаж, і почав наспівувати. Придумуючи жаргон, який для мене з'явився бунтом проти умовностей. І музичних теж. Точно так, як я роблю сьогодні“ » — Адріано Челентано[169]

Пісня стала революційною на той час, тому що вона виконується у стилі, подібному до сучасного репу — ритмічного речитативу, що можна вважати одним із перших реп-експериментів (реп виник у США тільки на початку 1980-х років), що згодом дало привід Челентано називати себе «батьком репу».[170] У грудні 2009 року «Prisencolinesinanciusol» знову була помічена у США завдяки американському письменнику Корі Докторову, який був у захваті від неї, назвавши її у своєму блогу «Boing Boing» попередницею репу, а самого Челентано «легендою, піонером музичної інновації», композиція стала відомою як інтернет-мем.[171] Сингл увійшов до альбому «Nostalrock».

До італійських чартів найкращих синглів 1974 року потрапили лише дві пісні співака — «Bellissima» і «Prisencolinensinainciusol», які посіли 2 (протягом 1974/75 років) та 5 позиції відповідно.[172]

Кінокар'єра 1970-х років[ред.ред. код]

Даріо Ардженто (ліворуч), Челентано і Енцо Черузіко (праворуч)
Кадр з фільму «Юппі-Ду», що зображує весілля Феліче (Челентано) і Аделаїди (Морі)

Починаючи з 1970-х років Челентано грав переважно головні ролі, режисери стали підлаштовуються під його умови.[151] Всього за період 1971—1979 років Челентано знявся у 15 фільмах, більшість з яких комедійного жанру.[43] У 6-ти фільмах 1970-х років Челентано знявся разом зі своєю дружиною Клаудією Морі.[173] У своїх фільмах Челентано надавав перевагу вибирати собі в партнерки красивих акторок — чим привертав увагу чоловічої частини глядачів.[174]

У драматичній комедії «Історія кохання і кинджала», яка вийшла 1971 року, Челентано зіграв торговця рибою з кримінальним минулим, а Клаудія Морі — його наречену.[151][175] Сюжет було побудовано за мотивами пісні «Una storia d'amore e di coltello», написану режисером фільму Серджо Корбуччі і Джино Сантерколе.[151]

У драмі Альберто Латтуади «Біле, червоне і…», яка вийшла у 1972 році, партнеркою Челентано стала Софі Лорен. Фільм став однією з кращих ролей Челентано, оскільки у ньому він виступив у незвичному для себе амплуа і проявив себе як вдалий драматичний актор.[176] Челентано зіграв комуністичного активіста, який закохався в медсестру у виконанні Лорен.[176]

У 1973 році Челентано знявся у двох фільмах режисера Паскуале Фести Кампаніли — комедії «Емігрант», його головний персонаж був італійським емігрантом, який вирушив до США.[177] А також у драматичній комедії «Ругантіно», де зіграв ловеласа і жартівника.[178] Того ж року Челентано разом з Енцо Черузіко знявся у пригодницькій комедії з елементами драми «П'ять днів» всесвітньо відомого режисера Даріо Ардженто. Сюжет картини оповідав про пригоди звичайного злодія під час італійської революції 1848 року у виконанні Челентано.[179] Практично невідомий за межами Італії, фільм став єдиним відступом Ардженто від звичного для нього жанру джалло і вважається однією з невдалих його робіт.[179]

6 березня 1975 — вийшов культовий фільм «Юппі-Ду», при створенні картини Челентано виступив як продюсер, режисер, сценарист і композитор.[180] У головних ролях, крім Челентано, знялися Шарлотта Ремплінг, дружина та старша дочка співака. Для створення картини Челентано залучив до бюджету фільму 420 мільйонів лір, віддавши в заставу свою віллу і землю у Бріанці. Фільм, що оповідав про життя небагатих людей — мешканців Венеції, сприймався глядачами революційним.[20] У сюжеті були присутні сюрреалізм і контркультура молоді кінця 1960х—1970х років.[180] «Юппі-Ду» мав великий успіх, критики позитивно сприйняли фільм і до сьогодні вважають його найбільш значною роботою Челентано, незважаючи на це, картина була забута до 2008 року. Фільм було представлено на 28-му Каннському кінофестивалі, а 1976 року картину нагороджено «Срібною пальмовою гілкою» за найкращу музику.[181]

«„Юппі Ду“ — це крик любові і горя. Це мораль бідняків, мораль простих людей: любов проти влади, любов замість влади» — Челентано в інтерв'ю журналу „Епока“.[182]

Під час роботи над фільмом «Юппі-Ду» в містечку Павія, на плоту, обладнаному для зйомок на воді, стався нещасний випадок — оператор Граціано Алонсо впав у воду і потонув. Зйомки припинили на деякий час, а Адріано постав пізніше перед судом. Його звинуватили в ненавмисному вбивстві з необережності, як режисера-постановника фільму. Тільки в 1977 році суд виправдав Челентано за всіма пунктами, і ця трагедія була визнана нещасним випадком.[183]

Також у 1975 році вийшла комедія Серджо Корбуччі, яка складалася з 4 новел «Під яким ти знаком?», де окрім Челентано, зіграли такі відомі італійські актори як — Маріанджела Мелато, Ренато Подзетто, Альберто Сорді, Джованна Раллі і Паоло Вілладжо.[184]

Одним з найкращих фільмів Челентано 1970-х років стала комедія Серджо Корбуччі «Блеф» (1976), де окрім нього, у головних ролях знялися Ентоні Квінн, Капучіне і Корінн Клері.[57][185] За сюжетом дія фільму розгорталася наприкінці 1920-х років у Франції. Два шахрая-професіонала, у виконанні Челентано і Квінна, що об'єдналися, проводили афери над власницею грального будинку (Капучіне).[57][176] За цей фільм Челентано вперше був удостоєний нагороди «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль.

Також у 1976 році Челентано знявся у комедії Флавіо Могеріні «Шляхетний венеціанець», головні ролі виконали Марчелло Мастроянні, Клаудія Морі і Ліно Тоффоло.[186]

У комедії 1977 року Челентано разом з Монікою Вітті знявся у комедії режисера Франко Россі «Інша половина неба», де виконав роль священика.[187] Того ж року Челентано разом з Ренато Подзетто знявся у комедії Серджо Корбуччі «Узяти, наприклад, нас», де зіграв роль папарацці. Також у фільмі знялися Барбара Бах, Капучіне і Джуліана Каландра.[188]

1978 року вийшла третя режисерська робота Челентано — автобіографічний фільм-мюзикл «Безумство Джеппо». У фільмі Челентано представив себе глядачам таким, яким він бачить себе сам — знаменитим естрадним співаком, що знемагає під тягарем слави.[189] У тому ж році починається новий етап у кінокар'єрі Адріано — співпраця з дуетом комедійних сценаристів Кастеллано і Піполо, протягом якої вийдуть 8 комедій, першою їхньою роботою став фільм «Дядько Адольф на прізвисько Фюрер».

У 1979 році вийшов фільм з 3 новел «Субота, неділя і п'ятниця», де окрім Челентано, зіграли Едвіж Фенек, Мілена Вукотіч, Барбара Буше і Мікеле Плачідо.[190]

Також у 1979 році вийшла комедія «Оксамитові ручки», яка зібрала виторг у 2,5 мільярдів лір, Челентано отримав вдруге «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль, цієї ж нагороди удостоєне продюсування фільму.[191] Челентано зіграв успішного інженера, який закохався в злодійку (у виконанні Елеонори Джорджі) — це змушує його приховувати своє справжнє ім'я і видавати себе за шахрая.[57]

Альбоми і пісні 1975—1979 років[ред.ред. код]

У 1975 році вийшов альбом «Yuppi du», який містив саундтреки до однойменного фільму «Юппі-Ду», він був виконаний у стилях балада, поп-рок і ритм-енд-блюз.[192] У альбомі, крім Челентано, пісні виконували Клаудія Морі і Джино Сантерколе. Дружина Челентано — Клаудія написала 10-й трек альбому «Do Dap», у якому співали їх діти: Джакомо, Розалінда і Розіта.[193] Між деякими піснями альбому були вставлені діалоги з фільму «Юппі-Ду». Альбом вийшов накладом 1 мільйон копій і посів 2 позицію в італійському чарті «Топ-100» найкращих альбомів 1975 року.[87][194]

До італійского чарту «Топ-100» найкращих синглів 1975 року потрапили дві пісні Челентано — «Yuppi du» і «Un'Altra volta chiudi la porta які посіли 3 і 11 позиції відповідно.[195]

1976-го виходить «Svalutation» — в стилі поп-рок, ще один соціально-орієнтований альбом Челентано, який очолив італійські, французькі та німецькі чарти.[196] Альбом посів 7 позицію у чартах, в Італії вийшло 1.000.000 екземплярів.[197][87] Назва заголовної пісні — «Svalutation», означала економічний термін, який можна інтерпретувати як «девальвація». Сама композиція починалася словами: «І щодня бензин коштує дедалі дорожче, а ліра відступає і падає вниз, девальвація, девальвація…», таким наголосом співак висміював соціальну кризу в Італії тих часів — інфляцію, загрозу тероризму й інше, завдяки цьому пісня отримала велику популярність.[26][196][198] Пісня посіла 4 позицію в італійському чарті найкращих синглів 1976 року.[199] Вона неодноразово виконувалася Челентано в його телевізійних передачах.[196][200] В інтерв'ю радянській газеті «Труд» 1981 року Челентано відгукувався про пісню словами:

«Одна з моїх улюблених пісень називається „Девальвація“. У ній я говорю про ті соціальні проблеми, які мене хвилюють по-справжньому. Адже це факт, що ті, у кого влада в руках, не завжди чесно поводяться по відношенню до народу»[201]

Альбоми 1977 року — «Tecadisk», «Disco dance» ознаменували собою тимчасове захоплення Челентано стилем диско, чим він здивував своїх численних шанувальників.[35][88] Свою несподівану для багатьох рецензентів зміну музичного напрямку Челентано пояснював словами:

«"Диско" приваблює мене своєю демократичністю, тим, що адресат цієї музики — це найширші маси молоді. Звичайно, поки що ми чули значно більше поганої "диско-музики", ніж гарної. Все залежить від того, наскільки серйозно і вимогливо ти підходиш до роботи над танцювальною музикою. Результатами цього першого для мене досвіду роботи з новими ритмами я, чесно кажучи, задоволений»[88]

Альбом «Tecadisk» посів 5 позицію в італійському чарті, його випуск склав 300.000 копій.[202][87] Усі пісні альбому виконувались англійською мовою, їхніми авторами були Денні Бескет, Мікі Дель Прете і Рональд Джексон.[203][204] Найпопулярнішу пісню альбому «When Love…» («Коли любов…») Челентано присвятив своїй дружині.[203] Крім Італії, платівка випускалася у США, Німеччині, Бразилії, Туреччині, Нідерландах, Франції, Австрії, Португалії, Болгарії і у СРСР.[204] У СРСР альбом випускався фірмою «Мелодія» щорічно між 1980—1988 роками під назвою «Поёт Адриано Челентано».[204]

До альбому «Disco dance» увійшли ремейки раніше опублікованих композицій, серед яких були такі відомі пісні Челентано, як: «Azzurro», «Pregherò», «Mondo in Mi 7a» й інші.[205] Альбом посів 7 позицію у чарті Італії, його наклад склав 600.000 копій.[202][87] Крім Італії платівка випускалася у Франції, США, Туреччині, Португалії, Югославії, Німеччині, Іспанії і Греції.[206] У Німеччині і Югославії платівка виходила під назвою «Variations».[206]

До італійського чарту «Топ-100» найкращих синглів 1977 року потрапили дві пісні Челентано — «A woman in love» (з альбому «Disco dance») і «When Love…» (з альбому «Tecadisk»).[207]

У 1978 році вийшов альбом «Ti avrò» («Ти будеш моєю»), перша сторона платівки була виконана в консервативно-естрадному музичному плані — поп-року, а друга містила ритми в стилі диско.[208] Крім Італії, альбом вийшов у США, Португалії, Франції і Німеччині. Альбом, випущений у кількості 1.500.000 екземплярів, посів 2 позицію в чартах Італії.[209][87] Попри те що альбом був добре прийнятий в Європі, жодна пісня з нього не стала класичним хітом Челентано.[208] Лише одна, заголовна пісня альбому — «Ti avrò», вийшла як сингл у 4 країнах Європи, та стала єдиною піснею Челентано, що потрапила до італійського чарту 1978 року, де посіла 1 позицію.[210][211]

1978 року почалася співпраця Челентано з Крістіано Мінеллоно, який писав тексти до його платівок 1978—1984 років.

Альбом у стилі диско «Geppo il folle» 1978 року містив саундтреки до однойменного фільму «Безумство Джеппо».[208][212] Як і попередній альбом «Ti avrò», платівка містила 6 треків, частина пісень виконувалася англійською мовою.[208] Альбом вийшов накладом у 800.000 копій і посів 6 позицію в італійських чартах.[87][209] Крім Італії, платівка вийшла у Франції і Німеччині.[212]

Хоча диско-пісні у виконанні Челентано не були позбавлені властивого для співака спілкування, все ж рамки цього стилю виявилися для нього обмеженими.[35] У наступних платівках крім диско була присутня музика і в інших стилях, таких як поп-рок та шансон.[35]

Найбільший внесок у створення аранжування до альбомів Челентано 1977—1980 років зробив шотландський музикант і диригент Тонні Міммс. Міммс був одним з найвідоміших аранжувальників і продюсерів в італійській поп-музиці.[213] Також аранжування у цей період створювали Денні Бескет, Натале Массара і Роберто Коломбо.

1977 року співак організовує серію аншлагових концертів на стадіонах Італії, зібравши багатотисячні натовпи шанувальників. Челентано став одним з перших співаків в Італії, які почали виступати на стадіонах.[214] Один із виступів, який відбувся 5 вересня, транслювали на державному телеканалі Rai 1 під назвою «Arriva Il Celebre» (укр. «Поява знаменитого»).[215] Протягом гастролів, під час концерту на стадіоні «Діно Мануцці» в місті Чезена 28 серпня 1977 року, записується перший концертний альбом Челентано «Me live!», який вийшов лише у 1979 році.[216] 1979-го Адріано відновлює гастролі і повторює успіх попереднього турне, наприклад: на стадіоні «Комуналь» у Турині збирається 45.000 чоловік, «Сан-Паоло» в Неаполі 65.000, на концерті в Ріміні 50.000.[217] Протягом гастролів 1979 року Челентано в сумі зібрав 950.000 слухачів.[218] Кульмінацією турне став концерт 16 вересня, який транслювався наживо під назвою «Тріумфальний жах» (іт. «Paura di trionfo») на телеканалі Rai 2, встановивши багатомільйонний рекорд переглядів.[219]

У 1979 році у Франції продається 983.000 платівок з піснею Челентано «Do not play that song» — це найбільший успіх співака в цій країні.

1979 року почалася успішна співпраця Челентано з композитором Тото Кутуньйо, в результаті вийшли два альбоми — «Soli» і «Un po' artista un po' no». Альбом «Soli» («Наодинці») виконаний у стилях шансон та диско, став одним із найбільш популярних у творчості співака і мав великий успіх.[220][221] «Soli» протримався на вершині італійського чарту 58 тижнів, де посідав 2 позицію у 1979 році, було випущено 1 мільйон платівок в Італії і 2 мільйони в інших країнах Європи.[222][87] Крім Італії, альбом випускався в Німеччині, Іспанії, Туреччині, Франції, Греції і Сирії.[220] Також платівка «Soli» видавалася в СРСР великими тиражами Всесоюзною фірмою грамплатівок «Мелодія» між 1982—1989 роками.[220][223] Це вплинуло на велику популярність Челентано в СРСР, в якому в той час відбувся справжній зліт італійської естради.[223] Композиції альбому «Soli», «Amore no» і «Pay, pay, pay» стали одними з найпопулярніших пісень виконавця.[224] Також платівка містила дві раніше опублікованих пісні: змінену версію пісні «Stivali e colbacco» 1970 року і «People» — кавер-версію однойменної композиції відомої американської співачки Барбри Стрейзенд.[224] Найбільший успіх мала заголовна пісня альбому — «Soli», яка посідала 1 позицію у чарті Італії протягом 1979/80 років, вона розповідала про буденне життя пари закоханих, які відгородилися від зовнішнього світу.[225][226]

Також Кутуньйо написав для Челентано свій найвідоміший хіт «L'italiano» («Італієць»), але Адріано відмовився від нього вирішивши виконання цієї пісні «великою відповідальністю».[227] В інтерв'ю передачі «ТСН» (28 січня 2013 року) під час концерту у Києві Кутуньйо охарактеризував співпрацю з Челентано:

«Справжня праця була з Адріано Челентано. Я написав для нього з десяток пісень. Мені подобається лють, неймовірна енергетика Адріано, ми ж обидва італійці — він з Мілана, я — тосканський. Ми сім'ями дружимо, я навіть дочці Челентано — Розіті пісню присвятив. Втім, з Челентано просто, тому що ми думаємо на одній мові, виросли на однакових фільмах, знаємо, що таке бідне дитинство, сміємося над одними і тими же жартами. І нам завжди подобалися однакові жінки.

З Адріано я познайомився завдяки Віто Паллавічіні, це дуже відомий італійський композитор, який працював з Челентано. Челентано колись був моїм постійним партнером з тенісу, ще ми часто грали в футбол. Це було щось на зразок великої творчої тусовки — вибратися пограти, обкласти один одного лайливим словом, випустити пару, всі емоції, потім помиритися, хоча насправді ми не сварилися, адже це лише гра, просто футбол — найпростіший спосіб випустити пар. Ми здружилися за перші 30 секунд в першу ж зустріч. Я зрозумів, що це — наша людина, свій хлопець, з яким буде неймовірно цікава історія співпраці. Так і вийшло»[228]

1980—1989[ред.ред. код]

Альбоми і пісні 1980-х років[ред.ред. код]

До середини 1980-х продовжує зберігатися висока творча активність співака, у період між 1981—1987 роками записується 7 студійних альбомів, що поєднується зі зйомками у кіно. Також виходить перша автобіографічна книга Адріано «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai» (укр. «Рай — це білий кінь, який ніколи не втомлюється») (1982) у співавторстві з журналісткою Лудовікою Ріпа ді Меана.[229]

У 1980 році мільйонним тиражем, виходить ще один зірковий альбом в стилях шансон і поп-рок — «Un po' artista un po' no» («Трохи артист, трохи ні») на музику Тото Кутуньйо та слова Крістіано Мінеллоно, що посів 3 позицію у «Топ-100» найкращих альбомів Італії.[230][231] Найпопулярнішим хітом альбому стала пісня «Il tempo se ne va» («Час минув»), присвячена старшій дочці Челентано — Розіті. Оформленням для обкладинки альбому послужило фото з журналу «Playboy» (видання для Італії, за лютий 1980 року), де були зображені Челентано з акторкою і фотомоделлю Памелою Праті.[232] Окрім Італії, альбом вийшов ще у 4 країнах Європи.

У 1981 році виходить альбом «Deus», який являв собою збірку кавер-версій (триб'ют-альбом) італійською мовою відомих пісень-хітів англомовних виконавців, таких як: Гаррі Белафонте, Джо Кокер, Рей Чарльз, Білл Хейлі й інші. Добірка пісень була представлена в стилях рок-н-рол, поп-рок і реггі.[233] Альбом посів 5 позицію в італійському чарті 1981 року.[234]

1981-го року на телеканалі Rai 1 вийшла однойменна авторська передача Челентано «Трохи артист, трохи ні», у якій були показані кліпи до пісень: «Non se ne parla nemmeno», «Deus», «Svalutation», «Un po' artista un po' no», «Se non e' amore», «Prisencolinensinaiciusol», «Il ragazzo della via Gluck» і «L'artigiano».[159] У передачі також взяли участь акторки Орнелла Муті і Міллі Карлуччі.[235]

1981 року Джино Сантерколе спільно з Доном Бакі написав пісню «Я спалю тебе, Адріано» («Adriano t'incendierò»), яка стала сенсацією і шокувала публіку, тому що вважалась образливою для Челентано.[92] Причиною написання пісні було погіршення відносин у другій половині 1970-х років між Сантерколе і Челентано. Пісня вийшла на окремій платівці і посідала високі позиції в італійських чартах. Спочатку Челентано не відреагував на вихід цієї пісні, але у 1987 році запросив Джино на свою телепрограму «Fantastico» виконати її.[92]

У першій половині 1980-х років в альбомах Челентано з'явилася музика в стилі сінті-поп, що відноситься до електронної музики, в якому синтезатор є домінуючим музичним інструментом. Сінті-поп був частиною нової хвилі кінця 1970-х і до середини 1980-х років. Аранжування до альбомів 1981—1987 років створював Пінуччіо Піраццолі.

У 1982 році вийшов альбом «Uh… uh…», виконаний у стилях італо-диско, поп-рок і сінті-поп.[236] Того ж року у січневому випуску телепередачі «Domenica in» на презентації фільму «Бінго-Бонго», на якій була присутня акторка Кароль Буке, Челентано виконав дві пісні з альбому — «Jungla di città» («Джунглі міста») і «Conto Su Di Te» («Я покладаюся на тебе»).[237][238] Пісні з альбому «Uh… uh…» і «Jungla di città» прозвучали у фільмі «Бінго-Бонго» (обкладинкою платівки послужив кадр з цієї комедії).[239][240] Тематика альбому стосувалася проблем екології.[241] Заголовна пісня «Uh… uh…», написана Челентано, закликала до дбайливого ставлення до тварин, а «Jungla di città» звучала як послання в якому артист і його персонаж по фільму звертався до публіки з гаслом: «Досить зоологічних садів, клітин, акваріумів! Припиніть полювання! Припиніть викачувати нафту з землі!».[242][243] Диск посів 8 позицію у чарті Італії 1982 року.[244] Музику до більшості пісень написав Джанкарло Бігацці, для бек-вокалу у пісні «Niente di nuovo» була запрошена співачка Лоредана Берте.[236] Пісню з альбому «Conto Su Di Te» Челентано присвятив свому сину — Джакомо.[245] П'ять пісень альбому вийшли як сингли у різних країнах Європи — «Uh... Uh...», «Jungla Di Città», «Giornata Nein», «Conto Su Di Te» і «Uomo» (випускалася у СРСР фірмою «Мелодія» під назвою «Люди» у 1983—1985 роках).[246][247]

1 жовтня 1983-го вийшов альбом «Atmosfera» («Атмосфера») у стилях поп-рок і сінті-поп.[248] Пісні з нього презентувався на телебаченні у передачах «Domenica in» і «Fantastico».[249][250][251] Платівка складалася з 8-ми композицій, вийшла накладом 300.000 копій і посіла лише 18 позицію у чарті Італії «Топ-100» найкращих альбомів 1983 року.[87][248][252] До заголовної пісні альбому — «Atmosfera» увійшли уривки композицій всесвітньо відомої «Les Feuilles Mortes» французьких авторів Жозефа Косми і Жака Превера та хіта «Una carezza in un pugno».[251] Крім Челентано, авторами пісень альбому були Лучано Беретта, Мікі Дель Прете, Джино Сантерколе і Кастеллано і Піполо.[248]

У 1985 році вийшов альбом «Joan Lui», який містив саундтреки до однойменного фільму «Джоан Луй». Крім Італії платівка випускалася у Німеччині і Туреччині.[253] Альбом вийшов кількістю 500.000 копій і посідав 4 позицію у чарті Італії 1986 року.[87][254] «Joan Lui» складався з 9 треків, його музика була представляна стилями поп-рок і сінті-поп.[253][255] Окрім Челентано, в альбомі сольно співали Ріта Расік і Клаудія Морі, у піснях «Sex Without Love» і «La Prima Stella» відповідно.[253]

1987 року вийшов альбом «La pubblica ottusità» («Загальна тупість»). Патівка містила сім раніше не опублікованих треків, а також пісню «La luce del sole» з фільму «Джоан Луй».[256] Альбом вийшов у кількості 800.000 копій і посів 1 позицію в італійському чарті, його тематика зачіпала політичні питання.[87][257][258] На великий успіх альбому вплинуло виконання Челентано більшості пісень з нього на телепередачі «Fantastico 8», ведучим якої був він.[259] Пісні з альбому — «L'ultimo gigante» («Останній гігант») зазвичай відкривала передачу, а «È ancora sabato» («І знову в суботу») завершувала її.[260] Пісня альбому «Dolce Rompi» («Солодка перерва») виконувалася на «Fantastico» у рекламі присвяченій спонсору передачі — відомому бренду кави «Splendid». У пісні «L'ultimo gigante» був використаний фрагмент композиції «Rock Around the Clock».[256] 5 пісень альбому вийшли як сингли.[261] Окрім Італії, платівка випускалася у Німеччині, Греції і Чехословаччині.[262]

У 1984 і 1986 роках знову вийшли триб'ют-альбоми «I miei americani» і «I miei americani 2» («Мої американці»). Аналогічно альбому «Deus» до обох дисків увійшли кавер-версії пісень англомовних виконавців, наприклад: «The Beatles», «Queen», Елвіс Преслі, Пол Анка, Літл Річард й інші. Добірка пісень обох платівок була у стилях шансон і поп-рок.[263] «I miei americani» мав успіх: посів 1 позицію в італійському чарті 1985 року і вийшов у кількості 1.000.000 копій, альбом презентувався на телешоу «Fantastico» 5-го сезону.[264][265] Також це перший диск Челентано випущений на CD (видання вийшло у 1985 році). Платівка «I miei americani 2» презентувалася у 1986 році на телешоу «Fantastico» 7-го сезону, ведучим був Піппо Баудо.[266] Альбом вийшов кількістю 500.000 копій і посів 4 позицію у чарті Італії.[254]

Протягом 1980-х років до чартів «Топ-100» найкращих синглів Італії попали лише 4 пісні Челентано — «Il tempo se ne va» (2 позиція, 1980), «L'Artigiano» (7 позиція, 1981), «Innamorata, incavolata a vita» (18 позиція, 1981) та «Uh... Uh...» (11 позиція, 1983).[267][268][269]

Кінокар'єра 1980-х років[ред.ред. код]

Челентано і Орнелла Муті (кадр з фільму «Приборкання норовистого»).

За період 1980—1986 років Челентано знявся у 12 комедіях. Фільми 1980-х років за участю Челентано роблять сенсаційні збори, але жоден з них не піднімається над середнім рівнем розважальної кіноіндустрії, гонорари актора досягали мільярда лір за фільм.[57] Клаудія Морі у цей період знімається у трьох фільмах за участю чоловіка.

1980 року вийшло три комедії за участю Челентано. «Ось рука» — комедія Паскуле Фести Кампаніли, що складалася з двох новел, вона стала першим фільмом Челентано, який подолав позначку в 10 мільярдів лір по зборах в кінотеатрах. У другій новелі комедії під назвою «Священик-танцюрист» Челентано зіграв священика-танцюриста, який любив відвідувати танцмайданчики і дискотеки, його асистенткою у фільмі була Ліллі Караті.[270] У першій новелі «Я з Папою» Енріко Монтесано виконав роль візника котрий уклав парі, для виграшу якого йому потрібно було зустрітися з Папою Римським.[270]

«Господарка готелю» — картина Паоло Кавари за класичним твором, за п'єсою венеційського драматурга Карло Ґольдоні «Шинкарка». Окрім Челентано, у головних ролях знялися Клаудія Морі і Паоло Вілладжо.

Саме цього року вийшла одна з найкращих робіт актора — «Приборкання норовистого». За сюжетом, Челентано зіграв холостого фермера — жінконенависника. В житті фермера з'явилася незнайомка (у виконанні Орнелли Муті), яка намагалася зачарувати та змінити його погляди на життя.[271] Фільм посів друге місце за касовими зборами в Італії за сезон 1980/81 років, в прокаті він зібрав 14 мільярдів лір.[272] Успіх фільму обумовлений і тим, що він в пародійному ключі повторює ситуацію шекспірівської комедії «Приборкання норовливої».[57] У фіналі фільму була використана пісня «Innamorata, Incavolata Vita».

Ліві лапки «Герой Челентано — лютий жінконенависник, що прославився у навколиці нестерпним характером. Красуня Ліза, яку грає Орнелла Муті, заінтригована характером цього чоловіка. Вона проникає до нього в будинок і, показавши, що теж володіє твердістю духу, незабаром завойовує його серце» — кінорецензія Георгія Богемського „Феномен Челентано“ у збірнику щорічника „Екран“ за 1986 рік.[57] Праві лапки

1981 року з'явилася не менш успішна комедія — «Шалено закоханий», з тим же зірковим дуетом Адріано й Орнелли, що зібрала у прокаті 21 мільярд лір. Сюжет фільму був аналогічний відомій американській стрічці «Римські канікули» (1953) Вільяма Вайлера.[174] Челентано зіграв водія автобуса, який закохався в принцесу у виконанні Муті.[174]

Також у 1981 році Челентано зіграв роль карткового шулера у фільмі «Ас». За сюжетом картини персонаж Челентано був убитий і перетворився на привида, який намагався видати заміж свою вдову — у виконанні акторки Едвіж Фенек.[273] У сцені фільму, що зображувала карткову гру, Челентано, за власним задумом, навмисно копіював знаменитого в Італії героя Раджа Капура з індійського фільму «Пан 420» (1955).[273] У початкових кадрах фільму персонаж Челентано їздив на мотоциклі «Дніпро».[273]

У 1982 році Челентано знявся в ролі людини-мавпи, нового Тарзана, у фільмі Паскуале Фести Кампаніли — «Бінго-Бонго».[243] Ця роль стала однією з найбільш незвичайних у кінокар'єрі Челентано, артисту майже не довелося вчити текст, оскільки його персонаж видавав нерозбірливі звуки, що нагадували звірине гарчання. Тільки в фіналі фільму він починав говорити людською мовою та пристосовуватися до умов і законів життя сучасного цивілізованого суспільства, до якого потрапив (мова у фільмі йшла про Мілан — рідне місто Адріано).[243] За задумом режисера, картина була алегоричною притчею про людину і природу.[243] Партнеркою Челентано у фільмі була французька акторка Кароль Буке, яка зіграла антрополога.[274] Фільм вийшов на екрани напередодні різдвяних свят і піддався критиці, газета «La Stampa» писала:

Ліві лапки «Хто народився першим, мавпа чи Челентано? (...) ...щороку в переддень кінематографічного різдва у нас одна проблема: що ми будемо робити з Челентано? Зазвичай автори спеціально для нього готують сюжет. У цьому році вони зупинилися на Африці, джунглях і мавпі. Однак виникає питання: якщо людина походить від мавпи, можливо, мавпа пішла від Челентано? Досить побачити, як вони обидва рухаються на екрані...»[243] Праві лапки

Комедія «Бінго-Бонго» передувала проблематиці фільму «Джоан Луй».[243]

Також у 1982 році вийшов ще один фільм — «Гранд-готель „Ексельсіор“», у головних ролях Челентано знову знявся разом з Енріко Монтесано. Адріано зіграв господаря готелю, а Енріко — його підлеглого.[275] У тому ж році Челентано був нагороджений німецькою премією «Bravo Otto», де посів 2 місце у номінації «Краща чоловіча роль».[66]

У 1983 році Челентано зіграв роль письменника-улюбленця жінок у комедії «Особливі прикмети: Чарівний красень». Його партнеркою у фільмі стала Федеріка Моро (переможниця конкурсу «Міс Італія» 1982 року).[276]

У другій новелі фільму Серджо Корбуччі «Сінг-сінг» 1983 року Челентано виконав роль детектива-поліцейського, його партнеркою була акторка Маріна Сума.[277] Ця новела була пародією на популярний у 1970-х роках кіножанр джалло.[277] У першій новелі фільму головну роль зіграв Енріко Монтесано.[277]

Челентано і Ренато Подзетто знову знялися разом у комедії Енріко Ольдоїні «Він гірший за мене», яка вийшла у 1985 році. Обидва артиста зіграли двох найкращих друзів, улюбленими захопленнями яких були автомобілі та розіграші один одного і оточуючих людей. Партнеркою Челентано у фільмі стала Келлі Ван дер Вельден.[278][279]

25 грудня 1985 — прем'єра картини «Джоан Луй», режисером, актором та композитором був Челентано. Сюжет фільму розповідає про Месію, посланого вдруге на Землю незадовго до кінця світу. Картина стала провальною, попри фантастичну амбітність задуму, насичене музичне оформлення протягом всього перегляду, на зразок мюзиклу, колосальний бюджет у 20 мільярдів лір. Фільм зібрав у прокаті всього 7 мільярдів, отримавши негативні відгуки критиків, хоча в Німеччині та СРСР мав успіх. Глядачами була відзначена сумбурність сюжету, відсутність основної ідеї картини, невдалий сценарій.[280] Патрнерками Челентано у фільмі були Клаудія Морі, Марта Келлер і Федеріка Моро.

Ліві лапки «Дуже амбітний задум італійського сценариста-режисера-актора-композитора-співака Адріано Челентано про якогось нового месію Джоана Луя (тобто Джоан Він), який з'явився в світ для порятунку або, навпаки, покарання всього людства, але знову не був пізнаний і зрозумілий, отримавши від скандальних газетярів прізвисько Людина-П'ятниця. Картина поставлена ​​сумбурно, еклектично, анархічно, вона надзвичайно багатозначна і претензійна, абсолютно незрозуміла основна думка, оскільки і в голові автора панує неймовірне сум'яття.

Створюється таке враження, що він сам толком не знає, яка з ідей є головною в цьому "посланні заблукалому людству". Ряд оригінальних номерів, як в концерті, не можуть підтримати інтерес до стрічки на всьому її тривалому (майже тригодинному) протязі. Як партнерки актора виступають відразу три красиві жінки, в тому числі — і його дружина в реальному житті, Клаудія Морі. Забавно, що в Італії цей фільм вирішили випустити на екрани саме в Різдво, що аж ніяк не допомогло його успішному прокату, як і скорочення хронометражу іншою версією на цілих півгодини» — стаття Сергія Кудрявцева „Комедійна притча“ у виданні „Книга кінорецензій «3500»“, 1990 рік.[281]

Праві лапки

У 1986 році Челентано разом з американською акторкою Деброю Фойєр (дружина Міккі Рурка) знявся в пригодницькій комедії «Буркотун», де зіграв роль адвоката. Фільм став останнім у співпраці Челентано з дуетом Кастеллано і Піполо, після чого в артиста настала п'ятирічна перерва у зйомках.[282]

Концерт у Москві, «Fantastico 8»[ред.ред. код]

14 червня 1987 року, після восьмирічної концертної перерви, на запрошення радянської спілки кінематографістів, Челентано разом із Клаудією Морі прибув до Москви на прем'єру свого фільму «Джоан Луй» у кінотеатрі «Октябрь». Було дано два двогодинних концерти у спорткомплексі «Олімпійський», розрахованого на 25.000 глядачів, збори від одного з виступів передано до «Фонду виживання людства».[283] Також співак провів зустрічі з відомими радянськими митцями і вченими.[284] У Москві Челентано розмовляв по спецлінії з космонавтом Олександром Александровим і заспівав для мешканців станції «Мир» пісню «Azzurro».[119] Програма виступів складалася з 17-ти пісень за концерт, з репертуару різних років. Попри свою аерофобію співак вирішив прилетіти до СРСР літаком. Було записано телеверсію концерту Центральним телебаченням.

«Я їду в СРСР завдяки своєму «Джоан Луй». Я задоволений запрошенням, яке мені направили радянські кінематографісти. Але я приїхав би все одно, рано чи пізно, не цього разу, так в іншій. Я повинен був побувати у вашій країні. Мені подобається (я поки можу судити про це здалеку), політика гласності, проведена Горбачовим. Цією людиною я захоплююся. Я думаю, що в його особі, ми бачимо надію на мир...»[285]

У 1970—1980 роки Адріано був дуже популярний у СРСР, згодом співак констатував:[286]

«Мені приходило з СРСР безліч листів — в основному від жінок. На жаль, ніхто не писав по-італійськи, і я не міг їх прочитати»[36]

У 1990—2000 роки Челентано багаторазово отримував запрошення виступити у Росії, на що співак завжди відповідав відмовою.[287]

Челентано і Клаудія Морі 1980-ті роки

Наприкінці 1980-х популярність Челентано стала спадати.[288] Щоб повернути минулу славу і на запрошення керівництва держтелерадіокомпанії RAI, з 3 жовтня 1987-го артист стає ведучим і автором телешоу «Fantastico» восьмого сезону.[289][290] Передача транслювалася щотижня суботнім вечором на каналі Rai 1, старт виявився вдалим і Адріано бере участь у 14 випусках, які тривали з 3 жовтня 1987 року до 6 січня 1988-го.[289][291][292] Співведучими Челентано були Маріса Лауріто, Хізер Парізі, Массімо Больді і Мауріціо Мікелі.[291]

«Fantastico» мало музичну спрямованість, на передачі Челентано виконав близько трьох десятків пісень.[159] На кожній передачі він висловлював довгі монологи на різні питання, наприклад: про Бога і світ, виступав проти атомної енергетики і забруднення навколишнього середовища.[36][293] Під час своїх монологів Челентано робив довгі паузи мовчання, що викликало багато критики серед публіки на його адресу.[290] Програма супроводжувалася виходом його альбому «La pubblica ottusità».[26]

Телевізійному керівництву Челентано поставив умову — щоб не було ніякого контролю над веденням передачі. «Fantastico 8» відзначилося епатажними витівками Челентано, мало високий глядацький рейтинг і викликало багато полемік в пресі.[241] У першій серії Челентано скасував традицію з рекламними паузами по п'ять хвилин. Однією зі складових передачі була рекламна гра, яка спонсорувала каву «Сплендід», Адріано перетворив її на комічне шоу, яке збирало аудиторію у 13 мільйонів глядачів кожен вечір. На передачі Челентано чергував комічну гру з серйозними речами: без згоди керівництва, він покликав акторку театру Франку Раме прочитати драматичний уривок про сексуальне насильство над нею самою.[36][294] Коли Челентано заявив з телеекрана: «Я — за мир. Якщо ви теж виступаєте за мир, то вимкніть на п'ять хвилин свої телевізори», дві третини з дванадцяти мільйонів італійців виконали його прохання.[36]

Найгучнішою подією передачі стало: напередодні всеіталійського референдуму з екології у день, коли агітацію заборонено, у випуску 7 листопада Челентано виступив з монологом проти полювання і продемонстрував відеокадри Greenpeace — криваві вбивства дитинчат тюленів торговцями хутра.[26][295] У монолозі Челентано назвав себе «сином тюленя» та написав на дошці гасло «Полювання проти любові» (іт. «la caccia è contro l'amore») і закликав виборців писати його на бюлетенях, при цьому допустивши грубу орфографічну помилку — слово «è» він написав без акценту зверху, пізніше це викликало цілу серію критики на його адресу. Челентано отримав прізвисько «Король невігласів», яке згодом стало назвою наступного альбому. Як тільки Челентано закінчив свій знаменитий монолог і пішов за лаштунки, його оточили керівники телебачення та режисер передачі, які зажадали від нього зам'яти інцидент.[293] Через 10 хвилин Челентано знову з'явився перед телекамерами і заявив: «Я хочу внести корективи у свій виступ. Голосуйте, як хочете, нічого не пишіть на бюлетенях, але пам'ятайте, що полювання — це жорстокість по відношенню до будь-якого життя».[293] Наступного дня почався скандал — багато політичних діячів висловили своє обурення виступом Челентано і вимагали його покарання.[293] Керівники національного телебачення оштрафували Челентано на 200 мільйонів лір (за контрактом за весь цикл передач він отримав астрономічний гонорар в сумі у понад 5 мільярдів лір) і зажадали від нього узгоджувати з ними тексти його майбутніх монологів.[293] Справжні неприємності для Челентано почалися після підрахунку голосів референдуму. Кілька тисяч виборців написали на бюлетенях підказану Челентано їм фразу.[293] Бюлетені були анульовані. Демарш Челентано був розцінений судовою владою як замах на «політичні права громадян». За законом ця витівка загрожувала Челентано тюремним строком від одного до п'яти років.[293] На судовому процесі, який тривав тиждень, адвокати Челентано вибрали для нього наступну лінію захисту: «Я людина імпульсивна, яка нічого не розуміє в законах. Коли мені пояснили мою помилку, я виправив її перед телекамерами і сказав десяти мільйонам глядачів, які дивилися передачу, що я був неправий». Співакові пощастило, його було виправдано. Фраза «син тюленя» потім стала назвою одного з офіційних фан-клубів Челентано, який проіснував недовго.[26]

Гостями Челентано на програмі були: Микита Михалков, Олена Сафонова, Джіна Лоллобріджіда, Франческо Розі, Лайза Міннеллі, Джуліано Ферарра, Дзуккеро, Алессандра Мартінес, Альберто Сорді, гурт «Matia Bazar», Енріко Руджері, Раффаеле Ді Сіпіо, Руперт Еверетт, Петсі Кенсіт, Стівен Ван Зандт, Франка Раме, Чак Беррі, гурт «Bee Gees», Тоні Даллара, Енцо Янначчі, Федеріка Моро, Даріо Фо, Ренато Подзетто, Ріккардо Коччанте, Пітер Гебріел, Елтон Джон, Літл Річард, Анджела Луче, Амедео Мінґі й багато інших. Також у телешоу брали участь дружина, старша дочка і племінник Челентано.[291]

Наприкінці участі Челентано на телепроекті, його відносини з керівниками RAI були зіпсовані на тривалий час. Участь Адріано на «Fantastico» викликала багато відгуків у ЗМІ: Джорджо Бокка назвав Челентано «талановитим кретином», артиста порівнювали з персонажем Джорджа Орвелла«Великий Брат», деякі журналісти бачили в його діяннях схожість з сюжетом фільму «Телемережа» і елементи геніальності.[294] Протягом 1988—1990 років артист зробив перерву у своїй творчості, не випустив жодного альбому і не знімався у кіно. У 1988 році вийшла лише автобіографічна книга Челентано «Il Profeta ei Farisei» («Пророк і фарисеї»), заснована на його телевізійному досвіді.[296]

7 квітня 1989 року співак бере участь як гость разом зі співаком Джованотті у першому випуску «Serata d'onore», телепередачі Піппо Баудо. Два співака дають інтерв'ю ведучому і виконують різні пісні.

1991—1999[ред.ред. код]

«Король невігласів». Завершення кінокар'єри.[ред.ред. код]

Найгучніший телевізійний досвід, який тільки пам'ятало державне телебачення на «Fantastico», залишило слід і на його авторі — Челентано.[294] Після «Fantastico» грайливий образ Адріано перемінився, з цього моменту співак став більше цікавитися політикою, запасатися відомостями, дивитися новини і читати газети.[294] В інтерв'ю щомісячнику «Пріма Комунікаціоне» Челентано констатував:

«Я був королем невігласів, так, але я міг жартувати і сміятися. Тепер я щодня читаю газети, але більше не сміюся»[294]

Восени 1991 року вийшов альбом «Il re degli ignoranti» (укр. «Король невігласів»), представлений у стилі сінті-поп.[297] В альбомі засуджувалися події міжнародної політики, наприклад: загрози третьої світової війни війни у піснях «La Terza Guerra Mondiale» і «L'Uomo Di Bagdad Il Cow-Boy E Lo Zar».[298] У музиці було використано цілий арсенал звукових спецефектів, серед яких: шум поїзду, гул сирени, людські кроки, гра східних музичних інструментів й інше. До платівки увійшло 10 композицій, з них 3 рімейки вже раніше виконаних пісень (1969, і 1977—1983 років) і 2 інструментальні трека. Хоча диск був схвально зустрінутий публікою, вийшло 500.000 копій і досяг 3 позиції в чартах Італії, він не увійшов до числа пам'ятних робіт співака.[299][300] Під час запису альбому Челентано залучив своїх дітей як співаків бек-вокалу, старша дочка — Розіта взяла участь у зйомці кліпів. Диск вийшов у трьох варіантах: на LP, CD і на компакт-касетах.

На підтримку альбому 5 листопада 1991 року, ввечері, на каналі Rai 1, співак випустив двогодинну телепередачу «Adriano Celentano a Notte Rock», що стала одним зі спецвипусків однойменної програми. У рамках передачі співак опублікував 5 нових пісень (всього виконав 11 пісень), відповідав на питання міланських студентів та показав два відеокліпи до пісень: «Il re degli ignoranti» і «Fuoco», які вийшли як сингли.[159] Також у програмі взяв участь журналісти Енцо Б'яджі і Вінченцо Молліка та американська фотомодель Енджі Еверхарт. Телешоу коштувало 800 мільйонів лір, Челентано відмовився від гонорару за участь у ньому.[301] Того ж року вийшла третя однойменна автобіографія Челентано — «Il re degli ignoranti».[302]

«Чому я охрестив себе «Королем невігласів»? Напевно, тому, що життя стає все складніше, і люди починають мислити все більш витончено і тонко. У такій ситуації одкровень потрібно чекати від простих людей — від перехожого, який, можливо, навіть і читати толком не вміє. Моя вам порада: дорожите своїм невіглаством і діліться ним з тими, хто занадто набив руку в питаннях економіки і культури» — Челентано[303]

12 і 19 грудня 1992 року, Челентано разом з журналістом Бруно Гамбротта веде телешоу у двох епізодах «Svalutation» — перший великоформатний телепроект співака за останні п'ять років після «Fantastico», протягом якого виконав 13 славнозвісних пісень.[159] Гостями телепередачі стали: Паоло Россі, Клаудіо Бальоні, Джанні Моранді, Джованотті і Франческо Баччіні. Співак з Генуї, Баччіні, включив в свій альбом «Nomi e Cognomi» («Імена і прізвища») пісню з назвою «Адріано Челентано». В тексті пісні Баччіні критикував поведінку Челентано, яку вважав удаваною побожністю, пропонуючи йому обмежитися просто співом. Челентано запросив його в свою телепередачу в ім'я свободи вираження думки. Адріано вдалося досягти неможливого: він переконав гостей-артистів завершити останню серію в піжамі. Передача мала успіх, пік переглядів становив 8 мільйонів глядачів.[304]

1992 року Челентано повернувся у кіно, виконавши головну роль у фантастичній комедії «Джекпот», бувши одним з авторів сценарію. Сюжет картини розповідає про винахід еліксиру вічної молодості. Фільм виявився вкрай провальним у комерційному плані, зібравши 105 мільйонів лір, при витратах у 18 мільярдів. Не менш негативними були оцінки кінокритиків, які назвали картину найгіршим фільмом італійського кіно. Фільм завершив кінокар'єру Адріано, що було прокоментовано в інтерв'ю російській газеті «Аргументи та факти» 1995 року:

«Набридло. До того ж немає хорошого сценарію, щоб мені сподобався. Хай краще люди захоплюються, в яких чудових фільмах Челентано колись знімався, ніж почнуть плюватися — та що він, голодує, чи що, навіщо погодився грати в такому кошмарі?»[305]

«Quel Punto», «Arrivano gli uomini», «Mina Celentano»[ред.ред. код]

27 листопада 1994 — прем'єра на телеканалі Rai 1 у передачі «Scommettiamo che…?» альбому «Quel Punto» (укр. «Цей пункт»), який посів 4 позицію в італійському хіт-параді.[306] На передачі Челентано був присутній разом з дружиною, і заспівав дві нові пісні: «Quel punto» і «Attraverso Me» — єдиний сингл. За складом альбом вийшов різноманітним, у жанрах: електроніки, хіп-хоп, рок і поп.[307] У більшості пісень були вставлені звукові спецефекти у вигляді шуму поїзду.[308]

Альбом містив 8 нових композицій, з них два останні треки — «Rifugio Bianco» і «Sanmatio», представлені співом чоловічого хору «Stella Alpina». Також диск містив 5 ремейків — до пісень 1972—1976 років і композиції «Uh … uh …» яку було перероблено на ремікс. Оскільки ді-джей, що створив ремікс до «Uh … uh …», заявив про порушення авторських прав, перше видання альбому на деякий час було вилучено з продажу, що дуже завадило продажам, які, за офіційними заявами Клаудії Морі, становили близько 250.000 примірників, перше видання вважається справжньою рідкістю. Наступного року вийшло перевидання альбому, у цій версії ремікс «Uh … uh …» був замінений на оригінальну версію пісні 1982 року.[309] У заголовній пісні «Quel Punto» Челентано як набожний католик з соціалістичними ідеалами, критикує одностатеву любов і штучне переривання вагітності — це викликало бурхливі протести феміністського руху і секс-меньшин.[310][311]

Особливістю альбому стала пісня «Ja tebia liubliu» (укр. «Я тебе люблю»). У приспіві цієї пісні, Челентано співав фразу «Я тебе люблю» на п'яти мовах: італійською, російською, французькою, англійською та німецькою. Завдяки цьому пісня стала дуже популярною у російськомовних слухачів. Назва пісні є італійської транскрипцією фрази російською мовою.[312]

У середині 1990-х років у Челентано з'явилися плани відкрити ресторан і створити власний телеканал (так зване «піратське телебачення»). Спочатку ця ідея викликала великий інтерес з боку корпорації RAI, але незабаром керівництво телерадіокомпанії, здало в архів цей проект. Невдача з відкриттям власного ресторану і телебачення спричинили борги у 3 мільйони доларів.[313]

Восени 1994 року, на підтримку «Quel Punto», співак дає концертне турне, що дебютувало 29 вересня на стадіоні «La Favorita» у Палермо. Майже весь жовтень співак давав аншлагові концерти у таких містах Італії як Кава-де'-Тіррені, Барі, Рим, Пескара, Флоренція, Болонья, Тревізо, Турин. 28 жовтня співак прибув до Парижа, листопад пройшов з виступами у Брюсселі, Цюриху, Кельні, Дортмунді, Берліні, Мангеймі, Штутгарті і Монако. Турне супроводжувалося оркестром з 22 музикантів під керівництвом шотландського продюсера та диригента Тоні Міммса. Протягом виступів репертуар Челентано становив приблизно 17 пісень різних років, серед яких лише одна нова — «Attraverso Me».[314] 18 листопада, у міланському спорткомплексі «Forum di Assago», відбувся завершальний концерт турне, який транслювався у прямому ефірі телеканалу Rai 1, під назвою «Adriano Celentano Live» і зібрав 7.216.000 мільйонів глядачів (під час гастролей реєструється рекорд продажу квитків — 500.000). Хоча італійська преса і поспішила назвати концертне турне не успішним, але Челентано доводить, що й за кордоном він не втратив свою популярність.[315] Челентано зберіг свою популярність і в епоху важкого року.[44]

27 вересня 1995 року співак взяв участь у благодійному концерті, присвяченому хворим дітям у французькому місті Лурд у «Базиліці Святого Пія X», де були присутні 18.000 глядачів. Концерт організувала спільнота італійських співаків і музикантів, серед яких були Джуліо Могол і Джанні Моранді. На концерті Адріано виконав: «Il forestiero», «Il Ragazzo della via Gluck», «Susanna», «Siamo angeli», «Solo tu», «Ciao ragazzi», «Preghero», «Yuppi Du» і «Azzurro».[316]

1995 року співак випустив єдиний альбом реміксів — «Alla corte del remix». До диску увійшли 12 реміксів до найвідоміших композицій Челентано. Для запису було запрошено багато інших виконавців, серед яких найвідоміший Скетмен Джон.

Також у 1995 році Челентано знявся в рекламі компанії державних залізниць Італії «Ferrovie dello Stato».[317]

6 травня 1996 — прем'єра «Arrivano gli uomini» (укр. «Йдуть люди») в стилі поп-рок. Диск записувався 8 місяців, що призвело до фінансових труднощів «Clan Celentano».[298] Вперше були запрошені: американський гітарист Майкл Томпсон (брав участь у записах Майкла Джексона, Шер, Рей Чарльз й інших зірок) і аранжувальник Фіо Дзанотті (співпрацював з Дзуккеро, Васко Россі й іншими) — ці музиканти згодом взяли участь у записі цілого ряду альбомів Челентано.[318] Для приспіву у заголовній пісні «Arrivano gli uomini» було залучено дитячий хор.[318] Незважаючи на велику рекламну компанію, альбом не мав комерційного успіху, посів 8 позицію у чарті Італії 1996 року, наклад не перевищував 150.000 копій.[319][318] Диск активно презентувався на телебаченні 1996 року, наприклад: програмі «Il Boom» Тео Теоколі, 8 травня у 34-хвилинному випуску передачі «Numero Uno» ведучого Піппо Баудо на Rai 1, 30 червня у 27-хвилинному випуску «Super» — передачі Амбри Анджоліні на Canale 5.[320][321][322] Диск містив 10 нових коипозицій і ремейк «Scusami» — італомовну версію пісні 1978 року. Пісні альбому «Arrivano gli uomini», «Cosi come sei» і «Solo da un quarto d'ora» стали синглами.[323] Окрім Челентано, альбом містив музику 8 авторів, серед яких — син співака Джакомо (пісня «Vento d’estate»).

27 вересня 1997 року — Адріано, по запрошенню, виступив на 23-му італійському Євхаристичному конгресі церковно-духовного зібрання католицького світу, на якому був присутній Іван-Павло II. Концерт відбувся у Болоньї, співак виконав три пісні: «Preghero», «Ciao ragazzi», «Disse».[324]

1997 року телекомпанія RAI пропонує Адріано випустити мега-шоу «Il Conduttore» (укр. «Провідник»), у зв'язку з цим був укладений контракт. Проте, незабаром, цей проект був зупинений. Адріано виступає проти RAI і оголошує, що компанія не виконує свої контрактні зобов'язання і не пропускає його програму, справа закінчилася судом, який змусив телекомпанію готувати новий телепроект співака.[294]

У 1998 році Клаудія Морі запропонувала чоловікові записати з Міною Мадзіні спільний студійний альбом «Mina Celentano», який вийшов 14 травня. Альбом мав великий успіх, посів 1 позицію у італійському чарті і став одним з найбільш продаваних у творчості Міни (понад 1.600.000 копій в Італії).[325] Крім CD, був випущений буклет з коміксами, де Челентано і Міна зображувалися у вигляді антропоморфних гусей, а також колекція фотографій. У цьому ж стилі була оформлена і обкладинка альбому. До пісні на апулійському діалекті «Che t'aggia di» (укр. «Що такого я сказала») було знято перший анімаційний відеокліп співака, який транслювався по Rai 1.[287] Випуск альбому вплинув на покращення фінансового становища співака, до цього його заробіток від звукозапису постійно знижувався.

«Io non so parlar d'amore» і телешоу «Francamente me ne infischio»[ред.ред. код]

6 травня 1999 року — випуск альбому «Io non so parlar d'amore» (укр. «Я не вмію говорити про любов»), з якого починається нова епоха у творчості співака — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Джуліо Моголом, протягом якої між 1999—2007 роками випущено п'ять альбомів (хоча Могол вже писав тексти до деяких пісень Адріано ще у 1960-ті роки). Альбом складався з 13 композицій у жанрі поп-року, серед них була раніше опублікована пісня «Mi domando» 1990 року, яку Джанні Белла спочатку написав для своєї сестри — Марчелли Белли, відомої італійської співачки. Назвою альбому послужив перший рядок другого треку «L'emozione non ha voce».

Альбом мав великий успіх, відкрив пізній розквіт у творчості Челентано і дозволив виконавцю повернути до себе увагу широкої публіки.[326][255] Було заздалегідь замовлено 150.000 примірників і випущено близько 2.360.000 копій, 9 пісень стали синглами. Альбом посідав 1 позицію і протримався 90 тижнів у «Топ-20» італійських чартів.[326] Основною темою більшості пісень була любов, оспівана у всіх її проявах. Пісню «L'arcobaleno» було присвячено відомому італійському кантауторе Лучіо Баттісті, що помер 1998 року.[327] Було знято 3 відеокліпа, до композицій «L'emozione non ha voce», «Gelosia» і анімаційний до пісні «L'arcobaleno».

З 7 жовтня 1999 року на підтримку альбому виходило телешоу у 4 епізодах під назвою «Francamente me ne infischio» (укр. «Сказати по правді — мені наплювати»), в якому було об'єднано музику з соціально-політичними питаннями. Ведучими були Челентано та Франческа Нері, а новими гостями співака стали: Лучіано Лігабуе, Ману Чао, Компай Сегундо, Jamiroquai, Горан Брегович, П'єро Пелу, Том Джонс, Джо Кокер, Девід Боуї, Б'яджо Антоначчі, Тео Теоколі, співачка Nada, Макс Пеццалі й інші.

На телешоу Челентано виконав 16 пісень, серед них — 5 з нового альбому. Окрім виконання пісень, однією з частин програми Адріано було використання різних документальних кінозйомок, наприклад: приведення у виконання смертного вироку в Гватемалі. Крупний план страти, з контрольним пострілом у потилицю, шокував публіку. Таким чином Челентано пропагував близькі йому ідеї: від боротьби за скасування смертної кари — до допомоги африканським голодуючим. Мета співака була досягнута, телешоу спровокувало запеклу полеміку серед італійської громадкості. Мегашоу обійшлося в 5 мільйонів доларів (з яких один мільйон — гонорар ведучому). Для репетицій і зйомок один цех колишнього авіазаводу в Мілані переобладнали під «Челентано-сіті» — концертний зал з апаратурою і освітленням, за лаштунками якого знаходилися апартаменти для співака.[328]

Телешоу мало успіх, кожні епізоди збирали 35-51 % аудиторії, що відповідало 6.9–10.5 мільйонам глядачів.[329] 2000 року на фестивалі «Золота троянда» передачу було нагороджено призом «Срібна троянда».[330]

2000—2008[ред.ред. код]

«Esco di rado e parlo ancora meno» і телешоу «125 milioni di caz..te»[ред.ред. код]

Челентано на телепередачі «La situazione di mia sorella non e buona» з Джанні Белла і Джуліо Моголом.
З 1999 по 2007 рік відбулася успішна співпраця Челентано з композитором Джанні Белла (у центрі) і поетом Джуліо Моголом (праворуч), протягом якої записано п'ять альбомів

10 листопада 2000 — випуск «Esco di rado e parlo ancora meno», в альбомі продовжилася співпраця з колективом Белла — Могол. Попередні замовлення диску перевищили 600.000, загальний наклад склав 1.800.000 копій. Альбом мав великий успіх і став шестиразовим діамантовим диском попри те, що попередній «Io non so parlar d'amore» все ще входив до «Топ-50» найбільш продаваних альбомів Італії.[331] 2001 року диск було номіновано на премію «Italian Music Awards».

До пісень «Per averti» і «Quello che non ti ho detto mai» були зняті відеокліпи. Музика альбому була представлена у стилі поп-рок, даунтемпо, євроденс і сальса.[332] Для виконання пісні «Il figlio del dolore» (укр. «Син болю») була запрошена співачка Nada, композиція стосувалася проблеми аборту, який неможливий навіть у випадку, якщо жінка завагітніла в результаті зґвалтування під час війни. Перший рядок епічної політико-філософської композиції «Io sono un uomo libero» (укр. «Я вільна людина») Івано Фосатті — «Виходжу рідко, а кажу ще рідше» послужив назвою альбому.[333]

26 квітня 2001 року на підтримку альбому транслювалося телешоу «125 milioni di caz..te». Всього вийшло 4 серії, рейтинг перегляду шоу на каналі Rai 1 склав 42 % — приблизно 10 мільйонів глядачів. За будовою телешоу було аналогічним попередньому телепроекту Челентано: у передачі обговорювалися соціальні питання і виконувалася музика. Протягом телешоу Челентано виконав 23 пісні (з них 7 пісень з нового альбому). Назва передачі перекладається як «125 мільйонів тонн лайна». Заради уникнення подальших скандалів через слово «лайно», команда Челентано вирішила заховати всім зрозумілий сенс серією точок в середині цього слова. Така назва пояснювалася словами:[334]

«Ситуація в Італії і в світі викликає все більші побоювання: війна в Ізраїлі, глобальне потепління, Боснія, випробування нової атомної бомби... Мене турбує багато чого. Однак найгірше те, що люди сприймають трагічні події як якесь звичайне "лайно". Ось що найстрашніше — звідси і назва» — Челентано[335]

Співведучою Челентано була запрошена вагітна актриса Азія Ардженто і гості: Браян Адамс, Енцо Янначчі, Антоніо Албанезе, Джуліано Ферарра, Фіорело, Джорджо Ґабер, Джорджо Панаріелло, гурт «Lunapop», Shaggy, Кармен Консолі, Giorgia, Марко Мазіні, Даріо Фо й інші.

Бюджет передачі склав 20 мільярдів лір, зйомки відбувалися у павільйоні старого паперового комбінату в Бругеріо. У телевізійних декораціях студії Челентано відтворив вулицю Глюка, реконструювавши квартал в «ідеальному», за його уявленням місті. У цьому «ідеальному» місті проходив водний канал, були будинки і навіть в'язниця.[336] Як і в попередньому телешоу було розміщено оркестр під керівництвом Фіо Дзанотті. У передачі Челентано висловив монолог з критикою закону «мовчазної згоди» на користь донорства органів — що викликало безліч полемік в суспільстві.[26][337]

Також на передачі стався і неприємний інцидент — в одному з випусків, під час номера з Даріо Фо, Челентано невдало підстрибнув, впав і зламав ногу, але попри цей факт, шоу не було закрито, і йому довелося вести наступні серії з гіпсом на нозі.[338]

В рамках телешоу транслювався 10-15 хвилинний детективно-сатиричний серіал з політичною підосновою «Інспектор Глюк» (італ. «L'ispettore Gluck»), написаний письменником Карло Лукареллі, де Челентано зіграв головного персонажа. Вийшло 3 серії під назвами: «Дім жінки порізаної на шматки», «Рука смерті» і «Хто вбив красу», у яких був натяк на теми: поширення ГМО, страти, руйнування природи і її краси.[339]

«Per sempre» і «C'è sempre un motivo»[ред.ред. код]

15 листопада 2002 — прем'єра диску «Per sempre» (укр. «Назавжди»). 15 грудня на телепередачі «Uno di noi», яку вів Джанні Моранді, Челентано виконав нову пісню з альбому «Confessa» і композицію «L'emozione non ha voce». Передача зібрала 8 мільйонів глядачів.[340] Альбом являв собою вдале поєднання сучасної музики та пісенних традицій 1960-х років.[341] Диск, випущений в кількості 900.000 копій, посів першу позицію в «Топ-100» найкращих альбомів Італії. Перша пісня альбому «Confessa» стала однією з найбільш популярних і «відомих» робіт Челентано в пострадянських країнах.[342]

Альбом складався з 12-ти треків, 4 пісні стали синглами, до композицій: «Confessa», «Mi fa male», «Per sempre» і «I passi che facciamo» було знято відеокліпи. Крім традиційної команди музикантів: дуету Могол — Белла, аранжувальника Фіо Дзанотті, гітариста Майкла Томпсона, для запису альбому було запрошено два відомих кантауторе — Пачіфіко з піснею «I passi che facciamo» і Франческо Гуччіні — пісня «Vite». Також запрошено знаменитого американського джазового піаніста, багаторазового володаря премії «Греммі» — Чіка Коріа, що зіграв у піснях «Mi fa male», «Per sempre» і останній «Radio Chick», яку було повністю віддано під джазову імпровізацію музиканта.[343]

«Коли ми з Джанні Белла, Клаудією і Джанмарко говорили про можливість включити фортепіано в акомпанемент пісні «Per sempre», нам прийшло в голову ім'я одного з найбільш великих піаністів у світі — Чік Коріа. Ми знали, що це майже нереально, оскільки до цього часу ніколи не погоджувався грати з іншими, тими, хто не входив до його групи. Як же він все-таки погодився, нехай він вам краще сам розповість. Факт той, що ми тепер з ним друзі, я цим пишаюся» — Адріано Челентано[344]

Альбом вийшов у п'яти варіантах: самостійний CD, SACD, CD-DigiPak, LP і вперше в кар'єрі співака — випуск CD + DVD, що містив відеокліпи.[345]

На початку березня 2004 року як запрошений гість співак був присутній на фестивалі в Сан-Ремо, де виконав лише одну пісню — «Rip it up». 12 листопада того ж року виходить альбом «C'è sempre un motivo» (укр. «Завжди є причина»), що досяг #1 італійських чартах. Музика альбому представлена стилями: босанова, поп-рок, ритм-енд-блюз і шансон.[346]

Перед виходом диска, випущеного накладом 700.000 копій, було зроблено близько півмільйона попередніх замовлень. Прокламацією альбому стало телешоу «Рок-політик», протягом якого співак виконав 4 пісні з нього. Диск вийшов у 7 варіантах, просто на CD, SACD і LP, так і у вигляді CD + DVD і CD + DVD + LP.[347] 14 жовтня 2005 року вийшов повторний реліз альбому, до якого додатково увійшов сингл Паоло Конте «L'indiano» («Індіанець») та застосовано новаторство — вперше в Італії використано формат DualDisc (у вигляді подвійного диску, з музикою на одному боці та з DVD до кліпів на другому).[348] Пісня «L'indiano» («Індіанець») була покликана стати «маніфестом» Челентано про свободу слова та висловлювання думки — головних аргументів телепрограми «Рок-політик», де вона служила фінальною заставкою.

Особливістю альбому стало виконання іншими, окрім італійської, мовами — пісні «Lunfardia», написаної відомим бардом Фабріціо Де Андре, незадовго до своєї смерті, аргентинським діалектом «лунфардо». І ремейку пісні «Il ragazzo della via Gluck», що увійшов до альбому під назвою «Quel casinha», за участю Сезарії Евори — креольською мовою, в народному ритмі Кабо-Верде. У своєму інтерв'ю журналу «Sorrisi» від 11 листопада 2004 Челентано коментував цей незвичайний дует:

«Я завжди слухав і люблю музику Сезарії, яка зберігає дух своєї культури. Одного разу я попросив Клаудію розшукати її, щоб запропонувати заспівати разом. Але я не знав, про що її попросити. Під час бесіди я сказав, що мені було б приємно заспівати разом із нею. Або одну з її чудових пісень, або „Хлопця з вулиці Глюк“, аранжував і з текстом, перекладеним її групою. Вона захотіла послухати пісню. Їй дуже сподобалося, і вона схвалила цю останню ідею».

Останнім треком альбому стала композиція — «Vengo dal jazz», кавер-версія відомої пісні «Bensonhurst Blues» американського музиканта Арті Каплана 1973 року, виконана Челентано італійською.[349]

«Рок-політик»[ред.ред. код]

В четвер увечері 20 жовтня 2005 року на телеканалі Rai 1, Челентано відкрив своє чергове щотижневе музично-соціально-політичне телешоу — «Рок-політик» (італ. «Rockpolitik»), протягом якого співак виконав 28 пісень зі свого репертуару різних років. Програма стала самою популярною сезону 2005—2006 років. Всього вийшло 4 двогодинних серій, з середнім рейтингом перегляду у 46-47 % аудиторії (близько 10-12 мільйонів глядачів).[350] Програма відкривалася під акомпанемент гітариста Майкла Томпсона, що символізувало ідеологічну концепцію передачі — своєрідний поділ світу на рок і «попсу» (італ. «rock e lento»).

Глядачі у студії розміщувалися на ярусних трибунах на зразок амфітеатру, оточених великими декораціями дизайнера Гаетано Кастеллі, які зображували місто в американському стилі, з великим мостом, силуетами хмарочосів і Чайна-таун. Ще більшу видовищність надавали шоу два великих світлодіодних екрани Barco ILite 8 розміром 6,55×3,35 м. Один з екранів розташовувався уздовж сцени зі студійним оркестром, а другий використовувався як корма для сцени, на якій виступали артисти-гості шоу. За участь у проекті Челентано отримав гонорар у 1,4 мільйони євро (по 350 тис. за серію).[351]

Цього разу гостями Адріано вперше стають: Жерар Депардьє, Джанна Нанніні, Франко Баттіато, Валентіно Россі, Патті Сміт, Лоредана Берте, Ерос Рамаццотті, Карлос Сантана; гурти «Sud Sound System», «Subsonica», «Eurythmics», «Negrita» й інші.

Співведучою співака цього разу стала акторка-фотомодель Луїза Ранієрі, також були запрошені крім Тео Теоколі, гумористи Антоніо Корнаккіоне і Мауріціо Кроцца, які висміювали протягом усього шоу як правих, так і лівих політиків, приділяючи особливу увагу Сільвіо Берлусконі.[352] Починаючи з першої серії Адріано звинуватив прем'єр-міністра в придушені свободи слова і як факт привів дослідження Freedom House у якому Італія посіла 77 місце за свободою преси. Щоб викрити цензуру, введену урядом, було запрошено до студії лівого депутата Європарламенту і колишнього журналіста Мікеле Санторо, вигнаного з телеканалу Rai 1 в 2001 році (Берлусконі звинуватив його у «використанні телебачення в злочинних цілях»).[353] Такі події викликали великий резонанс у суспільстві, послідувала реакція голови уряду Італії:

Челентано і Роберто Беніньї пишуть листа Сільвіо Берлусконі на телешоу «Рок-політик».
«Щоб на телебаченні дув вітер свободи, не обов'язково, що там був присутній Челентано» — Сільвіо Берлусконі [354]

Проте опозиційні лідери підтримали такий такт передачі:

«Челентано в цій програмі говорив абсолютно вільно», — заявив Романо Проді, лідер лівоцентристської опозиції. — «І мене вражає, що люди зляться лише від цього факту. Було б краще, якби та ж сама свобода була забезпечена на телебаченні щодня» [355]

Кульмінацією шоу стала друга серія, що привернула увагу рекордних 12 мільйонів глядачів, протягом якої Челентано разом з актором-коміком Роберто Беніньї написав сатирично-іронічний лист до прем'єр-міністра з вимогою його відставки, назвавши «корупцьоні» (ідеєю цієї сцени став сюжет з комедії «Тото, Пеппіно і розпусниця» 1956 року знаменитого італійського коміка Тото), що викликало особливу образу прем'єр-міністра:[356]

«Програма Челентано — лише останній епізод тієї атаки, яку ЗМІ ведуть з 2001 року на уряд і його голову» — Сільвіо Берлусконі [353]

Сюжет наступних серій був аналогічний, з критикою уряду Італії та його голови. На думку оглядачів, саме цим пояснювалися фантастичні показники глядацької присутності. Попри успіх телешоу, 11 листопада вийшла остання серія скандального «Rockpolitik», не зважаючи на це передачу було нагороджено премією «Ideona» як найкраще «Live Event Show».

20 листопада 2006-го вийшла однойменна книга, присвячена цій передачі. Через тиждень після цієї події — 2 грудня, співак взяв участь у програмі «Che tempo che fa» на каналі Rai 3, що зібрала аудиторію в 6,2 мільйона глядачів, де обговорив з журналістом Фабіо Фаціо невдачу з закритим телешоу і виконав три пісні.

10 листопада того року Челентано випустив перший багатодисковий збірник — «Unicamente Celentano». На 3-х дисках містилося 42 пісні за весь період кар'єри починаючи з 1957 року, серед яких була нова «Oh Diana», в дуеті з Полом Анкою. Альбом, проданий у кількості 600.000 копій, знаходився на 3 місці в турнірній таблиці FIMI в перший тиждень прем'єри і майже 3 місяці в першій десятці італійських чартів.[357]

«Dormi amore, la situazione non è buona»[ред.ред. код]

Обкладинка альбому «Dormi amore, la situazione non è buona»

Напередодні свого сімдесятиріччя, 23 листопада 2007 року, співак випустив диск «Dormi amore, la situazione non è buona», а 26 листопада на каналі Rai 1 вийшла двогодинна передача «La situazione di mia sorella non e buona».[358] Зйомки передачі відбувалися в студії звукозапису, побудованої в аудиторії RAI в Мілані, де був інсценований процес запису диску, окрім Челентано, у передачі взяли участь й інші музиканти-творці альбому.[359] Окрім виконання 4 пісень з нового альбому, на телепередачі була піднята тема атомних електростанцій і проблем, пов'язаних з галуззю енергетики. Назва передачі: «З моєю сестрою не все в порядку» — є цитатою з пісні «La situazione non è buona», де під «сестрою» мається на увазі планета Земля. Рейтинг програми був досить успішним — її подивилося 11 мільйонів чоловік із середньою часткою 39,01 %.[360]

Музика альбому представлена у стилі поп-рок і балада.[361] Оглядачі відзначали, що альбом, вийшов одним з найбільш «мінорних» в кар'єрі співака.[362] Багато італійських газет одностайно позитивно оцінили альбом. За півтора місяця в Італії було розпродано 320.000 копій, диск став чотири рази платиновим.[363] Крім того, диск пробув дев'ять тижнів у чарті «European Top 100 Albums».[364]

Це остання робота за участю Могола і Джанні Белла, але на диску є твори й інших авторів, наприклад: раніше неопублікована робота великого кантауторе Доменіко Модуньйо «Ragazzo del sud» 1972 року. Сингл «Aria… non sei più tu» Лоренцо Джованотті і Даніеля Вулетича, що став гімном святкування Дня Землі в Італії на телеканалі «Sky». Також була записана однойменна пісня Кармен Консолі і Вінченцо Черамі, присвячена знаменитій італійській актрисі Анні Маньяні — «Anna Magnani», за участю джаз-квартету Стефано Ді Баттіста. Головними піснями стали «La situazione non è buona» Франческо Трікаріко і «Dormi amore», за участю відомого піаніста Лудовіко Ейнауді. Перша пісня альбому, що вийшла 5 листопада як сингл — «Hai bucato la mia vita», користувалася значним успіхом у сфері інтернет-завантажень, особливо на iTunes. До синглу «Fiori» репера Неффа було знято анімаційний кліп у 3D форматі. Кліп розповідав історію інопланетянина, який прилетів на Землю, зображену в чорно-білих тонах, де єдина прикраса — це квіти.

На обкладинці альбому, розробленій художником Вайнером Ваккарі, Челентано зображено у вигляді боксера, сам співак коментував це так:

«На обкладинці одного з дисків художник зобразив мене в образі боксера. Здається, він вгадав правильно. Боксер — це той, хто б'ється. Він приймає і завдає ударів, мріє про перемогу, а іноді зазнає поразок. І тоді, повернувшись додому з пластиром на брові, він запитує себе: а може, даремно я мріяв?»[365]

5 січня 2008 — телеканал Rai 1 вирішив відзначити 70-річчя Челентано випустивши документальну телепередачу «Buon Compleanno Adriano» (укр. «З Днем Народження Адріано»), передача збирає 28,65 % глядачів маючи найвищий рейтинг перегляду суботньої програми, хоча сам співак віддав перевагу відзначити свій ювілей у домашньому колі.[366]

8 березня — Адріано, привітав свою улюблену міланську команду «Інтернаціонале» зі 100-річним ювілеєм, виконавши на стадіоні «Stadio Giuseppe Meazza», де відбувалося святкування, пісні: «Хлопець з вулиці Глюка» і «Sei rimasta sola».[367]

4 вересня з нагоди відкриття 65-го Венеційського кінофестивалю, де був присутній Адріано разом з дружиною, поза програмою в «Палаццо дель Сінема» було представлено відреставровану версію фільму «Юппі-Ду». Незабаром після цього фільм видано на DVD разом з ремастованим альбомом із саундтреками. Протягом пресконференції фестивалю співак дав нову оцінку фільму:[368]

«Юппі Ду — це крик насолоди. Крик любові між жінкою і чоловіком. Але це також крик жалю через насильство жінки і через втрату друга. Це дуже наївний фільм, який буде цікавий і через двадцять років» — Челентано[369]

У листопаді Челентано випустив збірник на 2-х дисках — «L'animale» (укр. «Тварина»), який містив 28 пісень — «Canzoni d'amore» (укр. «Пісні про кохання») і «Canzoni contro» (укр. «Пісні проти»), така складова за словами Адріано розкривала дві сторони його душі — Любов і Протест. Прем'єрою диска стала пісня «La cura» (укр. «Оберіг») Франко Баттіато і сингл «Сни про Чорнобиль» (іт. «Sognando Chernobyl»), до якого було знято 11-хвилинний відеокліп, що показував наслідки Чорнобильської аварії.[370] У своєму інтерв'ю газеті «La Stampa» — Адріано-еколог відзначив, що приводом для написання цієї композиції стало «відверте безвідповідальне рішення уряду про будівництво нових атомних електростанцій».

2011-наш час[ред.ред. код]

«Facciamo finta che sia Vero»[ред.ред. код]

2011 року Челентано з'являється у різних телепередачах та виданнях, де робить різні політичні заяви. Наприклад, у статті газети «Корр'єре делла Сера» співак закликав в черговий раз за заборону ядерної енергетики. У телепередачі «Annozero» журналіста Мікеле Санторо, Челентано виступав голосувати за кандидата в мери Мілану Джуліано Пізапіа. 29 квітня Челентано написав листа в газету «Fatto Quotidiano», в якому в черговий раз різко розкритикував уряд і закликав італійців взяти участь у референдумі (відбувся в Італії 12 червня), щоб виступити проти Сільвіо Берлусконі і його посібників.[371] Берлусконі пішов у відставку 13 листопада 2011 року.

29 листопада — вихід «Facciamo finta che sia vero» (укр. «Припустимо, що це правда»), представленого у жанрах поп, рок, кумбія і танго. Дворічному очікуванню публікою нового альбому передували події: 28 вересня у газеті «Корр'єре делла Сера» з'явилася стаття з повідомленням про швидкий вихід нової пісні «Non ti accorgevi di me», а за кілька днів до цього учасник запису — Джованотті розмістив у Twitter відеоролик знятий в студії «Pinaxa» у Мілані з процесом запису альбому. 21 жовтня на сайті iTunes з'явився перший сингл альбому «Non ti accorgevi di me». 24 листопада продюсер альбому Клаудія Морі дала прес-конференцію, присвячену виходу нового альбому. Далі рекламою служили події: 2 грудня у журналі «la Repubblica XL» було оприлюднено статтю: «The Clan. Челентано дзвонить, Джованотті і Джуліано Санджіорджи відповідають. Історія великої зустрічі». 11 грудня вийшов єдиний кліп з альбому до синглу «Non so più cosa fare», в якому знялися всі чотири виконавці цієї пісні — Челентано, Джованотті, Баттіато і Санджорджі, показаний на телешоу «Che tempo che fa», гостею якого була Клаудія Морі.

Альбом був позитивно зустрінутий критикою і публікою.[372] В Італії диск став тричі платиновим, посів 3# у чартах, за 20 днів було продано близько 200 тисяч примірників. У створенні альбому брали участь: Франко Баттіато, Джуліано Санджорджи, Ману Чао, Філ Палмер, репер Джованотті і піаніст Рафаель Гуалацці. Диск складався з дев'яти композицій, п'ять з яких Адріано виконав сольно, а чотири спільно з іншими співаками. Пісні порушували теми: боротьби за екологію, міркування про економічну кризу, корупції, влади грошей і бездуховності, через що альбом було названо «найполітичнішою роботою у кар'єрі співака».[373] Також одночасно планувався вихід 26-ти серійного мультсеріалу «Адріан», який за задумом мав стати одним цілим з альбомом, за авторством та сценарієм Челентано.

3 грудня Челентано виконав пісню «Хлопець з вулиці Глюк» на благодійному концерті, організованого коміком і політиком Беппе Ґрілло на підтримку постраждалих від повені в Генуї.[374] Концерт транслювався в прямому ефірі на сайті YouTube. Наприкінці 2011 року співак відкрив в інтернеті власний блог, новий сайт, офіційну сторінку в соціальній мережі Facebook, а також зареєстрував відеоканал на YouTube, де розмістив декілька своїх музичних кліпів.

Сан-Ремо '2012[ред.ред. код]

Челентано і Джанні Моранді, 14 лютого 2012 року

13 грудня 2011 року з'явилася новина про участь Челентано на 62-му фестивалі в Санремо, як гостя. Спочатку компанія RAI не схвалювала ідею його виступу, оскільки співак останнім часом виступав з критикою італійської влади. Проте виступ Челентано був найбільш очікуваним і в підсумку став головним «цвяхом» фестивалю.[375] Перша поява Челентано на сцені «Teatro Ariston», де проводився фестиваль, відбулася 14 лютого 2012 року. Перед виходом співака на сцену глядачам була показана піротехнічна увертюра, а також фрагменти фільму «Ворог біля воріт» про Сталінградську битву.[375] Під час виступу, що тривав близько п'ятдесяти хвилин, Челентано говорив про європейську кризу, проблеми католицької церкви, «технічний» уряд, референдум, Конституційний суд і цензуру телекомпанії RAI, яка проводила і демонструвала в прямому ефірі фестиваль.[375] Разом з Челентано виступили також ведучі фестивалю Джанні Моранді, Пупо і Рокко Папалео. Участь Челентано на фестивалі викликала широкий резонанс в італійських ЗМІ, причиною якого послужив ряд різких висловлювань Адріано на адресу двох італійських видань — «Avvenire» і «Famiglia Cristiana».[375] У цей вечір Челентано виконав дві пісні: титульний трек з останнього альбому — «Facciamo finta che sia vero», і композицію «Il forestiero» (1970).

«Даремні газети, такі як «Avvenire» і «Famiglia Christiana», повинні бути закриті. Вони займаються політикою, а не Богом і його справами, не розрадою стражденних. В їх лицемірних текстах розмова про Бога займає надто мало місця» — Адріано Челентано, Фестиваль італійської пісні в Сан-Ремо.[376]

Ввечері 18 лютого Челентано виступив на закритті фестивалю, продовжив свій політичний монолог з критикою ЗМІ. Після тривалої промови співак виконав три пісні зі свого останнього альбому — «Facciamo finta che sia vero», «La Cumbia di chi cambia», «Ti Penso і Cambia il Mondo» (разом з Джанні Моранді). Під час співу дуету Челентано і Моранді, був встановлений максимальний пік переглядів протягом усього фестивалю, який склав 17 мільйонів телеглядачів.[377]

У зв'язку з великою кількістю полемік з приводу високого гонорару Челентано за участь на фестивалі — у 700.000 євро, співак оголосив, що ця сума буде віддана на благодійність.[378]

У 2012 році у «Universal Music» випуcтили 16 ремастованих альбомів Челентано, в числі яких «Soli», «Per Sempre», «Dormi Amore La Situazione Non E Buona» й інші.[372]

Концерт «Rock Economy»[ред.ред. код]

Концерт Челентано «Rock Economy» 8 жовтня 2012 року.

Ввечері 8 і 9 жовтня 2012 року Челентано дав концерт у двох частинах «Rock Economy» — перший сольний концерт за останні 18 років, загальна тривалість склала 2,5 години.[379] Подія відбувалася на прославленій сцені «Арена ді Верона» у Вероні, що розташувалася в давньоримському цирку-амфітеатрі, відомої більше як класичний оперний майданчик. Концерт став сенсацією, яка миттєво облетіла весь світ, за словами організаторів, число звернень за квитками перевищило 500 тисяч, але «Арена», була розрахована всього на 12 тисяч глядачів. Адріано першим серед зірок анонсував продаж квитків на концерт всього за 1 євро, щоб на концерт змогло потрапити якомога більше людей, незалежно від їхнього фінансового становища, але вони були розкуплені за півгодини, наступна партія квитків продавалася за 65—200 €.[380]

Багатомільйонна аудиторія змогла стежити за концертом у прямому ефірі «П'ятого каналу» (Canale 5), зібравши 9 мільйонів глядачів, що стало найбільшим показником цього каналу за кілька років. Після скандалу довкола «неполіткоректного» ​​виступу в Сан-Ремо, Челентано перервав співпрацю з телекомпанією RAI і віддав права на ексклюзивну зйомку медіакорпорації «Медіасет», що належить сім'ї Берлусконі.

Крім Адріано, на сцені спільно виступив його друг Джанні Моранді. Tакож на перший вечір було запрошено відомого французького економіста Жана-Поля Фітуссі, з яким обговорювалася проблема несправедливого «диктату» у сучасному світі економіки, критикувався світовий лад, це стало лейтмотивом і пояснювало назву концерту.

На сцені разом з Челентано виступили 18 музикантів, 20 бек-вокалістів і 25 танцюристів, було виконано 33 пісні з усіх епох кар'єри співака, 4 грудня вийшов другий концертний альбом «Adriano Live», що містив 2 CD з 26 піснями і DVD з відеозаписом «Рок-економії».

У лютому 2013-го у зв'язку з парламентськими виборами в Італії Адріано написав пісню «Ti fai del male», щоб підтримати «Рух п'яти зірок» — партію свого друга, відомого коміка та актора Беппе Ґрілло. Пісня є зверненням до населення, проти байдужості до виборів, з головним гаслом: «Якщо ти не голосуєш — ти шкодиш собі».[381] 19 листопада — співак випустив збірник на чотирьох дисках «...Adriano».[382]

17 січня 2014 року Челентано випустив сингл «Mai nella vita» («Ніколи в житті»), написаний Ріккардо Коччанте.[383] 10 липня — випуск автобіографічної книги «Два закоханих борця» (іт. «Due guerrieri innamorati»), написаної Клаудією Морі, яку присвячено 50-річчю подружнього життя Адріано і Клаудії.[384] 23 серпня того ж року Челентано, як і багато інших знаменитостей, взяв участь у благодійній акції Ice Bucket Challenge, виливши на себе відро крижаної води і завантаживши відео на свій YouTube-канал.[385] 28 жовтня вийшла нова версія одного з «класичних» хітів Челентано — «Un bimbo sul leone» (1968), яку виконала співачка Фіорелла Манноя.[386]

«Le migliori»[ред.ред. код]

11 листопада 2016 року вийшов другий спільний студійний альбом Челентано і Міни — «Le migliori» («Кращі»). Чутки про новий диск почалися в березні 2015 року після повідомлення у блогу Адріано, де він привітав Міну з 75-річчям.[387] За інформацією газети «Corriere della Sera», запис альбому почався влітку 2015 року. Челентано працював над диском у своїй резиденції в Гальб'яте, Міна — в Лугано.[388] Продюсери альбому — Клаудія Морі і Массіміліано Пані (син Міни).

Цікаві факти[ред.ред. код]

Челентано на лекції в Міланському технічному університеті, 2013
  • Існує безліч офіційно ухвалених двійників Челентано, які виступають з його ж піснями, наприклад: Адольфо Себастьяні, Роберто Ное, Ніколо Парізі та інші.
  • У 2012 році образ Челентано був втілений актором Мікеле Ді Джакомо в російсько-українсько-польському серіалі «Анна Герман. Таємниця білого янгола».
  • 8 лютого 2006 року Челентано відмовився від почесного звання в галузі літератури і філософії «Університету науки» міста Фоджа, запропонованого деканом.
  • В одному з інтерв'ю Челентано заявляв, що єдиний режисер, у якого хотів би знятися, — Квентін Тарантіно. Улюблені актори співака — Радж Капур, Кларк Ґейбл і Фред Астер.
  • У фільмі П'єтро Джермі «Розлучення по-італійські» (1961) Челентано з'являється на екрані телевізора, у якому показують епізод з фільму Федеріко Феліні «Солодке життя».
  • Адріано Челентано кілька разів брав участь у зйомках рекламних роликів. У 1980 році він озвучив мультиплікаційний ролик фірми «Pirelli», 1987-го артист знявся в рекламі прального порошку німецької фірми «Dash».
  • Син Челентано — Джакомо теж став співаком, у 2002 році брав участь у пісенному фестивалі в Санремо, записі деяких альбомів батька. В одному зі своїх інтерв'ю Джакомо зізнався, що хотів би заспівати дуетом з його улюбленим артистом — власним батьком Адріано Челентано. До сьогодні спільна пісня не записана, але Джакомо виконує хіти свого батька, які принесли Челентано старшому в минулому оглушливий успіх: «Soli», «Il ragazzo della Via Gluck». У листопаді 2010 року Джакомо Челентано приїздив до Києва, де виступив разом зі співаком Тото Кутуньйо.
  • Ім'я Челентано носить всеукраїнська мережа ресторанів швидкого обслуговування — «Піца Челентано». Челентано неодноразово виявляв невдоволення використанням свого імені в комерційних цілях, в тому числі і цією мережею ресторанів. Коли мережа «Піца Челентано» почала відкривати свої заклади в Молдові — Челентано подав на цей бренд в суд за використання свого прізвища, проте програв. Ім'я «Адріано» власники піцерії намагаються не згадувати, оскільки у італійського співака є власні зареєстровані товарні знаки — «Clan Celentano» і «Adriano Celentano».[389]
  • В інтерв'ю газеті «Корр'єре делла Сера» від 28 червня 2009 року Челентано схвально відгукувався про творчість і особистість Майкла Джексона словами:
«Зізнаюся, Майкл Джексон став потрясінням для мене, коли я вперше відчув Billie Jean з альбому Thriller. Я був вражений не тільки оригінальною манерою співу, але й інноваційними аранжуваннями Квінсі Джонса. Геніальне уривчасте звучання смичкових в одному ритмі і лаконічний бас, що означають насамперед очікування появи короля. Вже у вступі, насправді перш, ніж я почув його голос, у мене було дивне відчуття, ніби бас, той що створює напругу, і ті пронизливі скрипки на тлі — були його голосом. Вони ніби передбачали: "Я прийшов... Я побуду тут недовго...". І він був там. Вступні ноти були прелюдією до майбутньої музичної події. Потім виник його голос. А в кінці, навіть не прослухавши інші пісні альбому, я вже відчув гомін того буревію, який пронесеться по всій землі через нього».[390]

Дискографія[ред.ред. код]

[n 1]

Студійні альбоми

  1. 1960 — Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra — Jolly
  2. 1960 — Furore — Jolly LPJ 5017
  3. 1962 — Peppermint twist — Jolly LPJ 5021
  4. 1963 — A New Orleans — Jolly LPJ 5025
  5. 1965 — Non mi dir — Clan, ACC 40002
  6. 1966 — La festa — Clan, ACC 40006
  7. 1966 — Il ragazzo della via Gluck — Clan, ACC
  8. 1968 — Azzurro/Una carezza in un pugno — Clan, ACC 40011
  9. 1969 — Adriano Rock — Clan, BF 501
  10. 1969 — Le robe che ha detto Adriano — Clan, BF 502
  11. 1970 — Il forestiero — Clan, BFM 700
  12. 1971 — Er più — Storia d'amore e di coltello — Clan, BFM 602
  13. 1972 — I mali del secolo — Clan, BFM 701
  14. 1973 — Nostalrock — Clan, CLN 65764
  15. 1974 — Yuppi du — Clan, CLN 69120
  16. 1976 — Svalutation — Clan, CLN 86013
  17. 1977 — Disco dance — Clan, CLN 86026
  18. 1977 — Tecadisk — Clan, CLN 86033
  19. 1978 — Ti avrò — Clan, CLN 20053
  20. 1978 — Geppo il folle — Clan, CLN 20099
  21. 1979 — Soli — Clan, CLN 20150
  22. 1980 — Un po' artista un po' no — Clan, CLN 20201
  23. 1981 — Deus — Clan, CLN 20257
  24. 1982 — Uh… uh… — Clan, CLN 20324
  25. 1983 — Atmosfera — Clan, CLN 20380
  26. 1984 — I miei americani — Clan, CLN 20445
  27. 1985 — Joan Lui — Clan, CLN 20485
  28. 1986 — I miei americani 2 — Clan, CLN 20545
  29. 1987 — La pubblica ottusità — Clan, CLN 20699
  30. 1991 — Il re degli ignoranti — Clan, 9031 74439-1
  31. 1994 — Quel Punto — Clan, 4509 97319-1
  32. 1995 — Alla corte del remix — Clan, CLCD 74321 331042
  33. 1996 — Arrivano gli uomini — Clan, CLCD 74321 381192
  34. 1998 — Mina Celentano — Clan/PDU, 90011
  35. 1999 — Io non so parlar d'amore — Clan, CLN 13641
  36. 2000 — Esco di rado e parlo ancora meno — Clan, CLN 20482
  37. 2002 — Per sempre — Clan, CLN 20511
  38. 2004 — C'è sempre un motivo — Clan, CLN 20551
  39. 2007 — Dormi amore, la situazione non è buona — Clan, CLN 2058
  40. 2011 — Facciamo finta che sia vero — Universal Music/Clan, CLN 2098
  41. 2016 — Le migliori — Sony Music/Clan

Концертні альбоми

  1. 1979 — Me live!  — Clan, CLN 22203
  2. 2012 — Adriano Live  — Universal Music/Clan, CLN 2111

Примітки:

  1. У статтю про дискографію Адріано Челентано увійшла інформація про: студійні, концертні і триб'ют альбоми; збірники; чарти; відеокліпи; сингли; цифри видань.

Фільмографія[ред.ред. код]

Концерт у Вероні, 2012 рік
[n 1]

Кіно

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль
1992 Джекпот Jackpot Фуріо
1986 Буркотун Il burbero Тіто Торрізі
1985 Джоан Луй Joan Lui Джоан Луй
1984 Він гірший за мене Lui è peggio di me Леонардо
1983 Сінг-сінг Sing Sing Альфредо
1983 Особливі прикмети: Чарівний красень Segni particolari: bellissimo Маттіа
1982 Гранд-готель «Ексельсіор» Grand Hotel Excelsior Менеджер готеля Тадеус
1982 Бінго-Бонго Bingo Bongo Бінго-бонго
1981 Ас Asso Ас
1981 Шалено закоханий Innamorato pazzo Барнаба
1980 Приборкання норовистого Il bisbetico domato Еліа Кодоньо
1980 Ось рука Qua la mano Дон Фульгенціо
1980 Господарка готелю La locandiera Кавальєре ді Ріпафратта
1979 Субота, неділя і п'ятниця Sabato, domenica e venerdì Константин
1979 Оксамитові ручки Mani di velluto Гвідо Квілер
1978 Дядько Адольф на прізвисько Фюрер Zio Adolfo in arte Führer Герман/Густав
1978 Безумство Джеппо Geppo il folle Джеппо
1977 Інша половина неба L'altra metà del cielo Вінченцо Феррарі
1977 Узяти, наприклад, нас Ecco noi per esempio Клік
1976 Блеф Bluff — storia di truffe e di imbroglioni Фелікс
1976 Шляхетний венеціанець Culastrisce nobile veneziano Sprint Boss
1975 Під яким ти знаком? Di che segno sei? Альфредо
1974 Юппі-Ду Yuppi Du Феліче
1973 П'ять днів Le cinque giornate Каінаццо
1973 Ругантіно Rugantino Ругантіно
1973 Емігрант L'emigrante Пеппіно Кавальо
1972 Біле, червоне і… Bianco rosso e… Анібаль Пецці
1971 Історія кохання і кинджала Er Più — storia d'amore e di coltello Ніно
1968 Серафіно Serafino Серафіно Фіорін
1968 Ми найпрекрасніша пара у світі La Più bella coppia del mondo грає самого себе
1966 Європа співає Europa canta співак
1965 Суперпограбування в Мілані Super rapina a Milano Серджіо
1964 Дурний світ (документальний) I malamondo грає самого себе
1963 Якийсь дивний тип Uno strano tipo камео
1962 Монах з Монци Il monaco di Monza фальшивий монах
1962 Вчорашні пісні, сьогоднішні пісні, завтрашні пісні Canzoni di ieri, canzoni di oggi, canzoni di domani грає самого себе
1961 Затанцюймо твіст Balliamo insieme il twist (Hey, Let's Twist) співак
1961 Я цілую… ти цілуєш Io bacio… tu baci грає самого себе
1960 Сан-Ремо, великий виклик Sanremo — La grande sfida грає самого себе
1960 Солодке життя La Dolce Vita рок-співак
1960 Музичний автомат кричить про любов Juke box urli d'amore співак
1960 Крикуни перед судом Urlatori alla sbarra Адріано
1959 Давай, Джонні, давай! Dai Johnny dai! (Go, Johnny, Go!) співак
1959 Хлопці і музичний автомат Ragazzi del Juke-Box Адріано
1958 Не сваріть рок I frenetici (Don't Knock the Rock) грає самого себе

Телебачення (вибірково)
[n 2]

Назва передачі Оригінальна назва Канал Дата Серії
«Клан Адріано» «Adriano Clan» Rai 1 1965 1
«Вечір з Адріано Челентано» «Serata con Adriano Celentano» Rai 1 1969 1
«Челентано» «C'e Celentano» Rai 1 1972 2
«Трохи артист, трохи ні» «Un po' artista un po' no» Rai 1 1981 1
«Фантастика» «Fantastico» Rai 1 1987—1988 14
«Адріано Челентано і Нічний Рок» «Adriano Celentano a Notte Rock» Rai 1 1991 1
«Девальвація» «Svalutation» Rai 3 1992 2
«Сказати по правді — мені наплювати» «Francamente me ne infischio» Rai 1 1999 4
«125 мільйонів х..ні» «125 milioni di caz..te» Rai 1 2001 4
«Рокполітик» «Rockpolitik» Rai 1 2005 4
«З моєю Сестрою не все гаразд» «La situazione di mia sorella non e buona» Rai 1 2007 1

Примітки:

  1. У статтю про фільмографію Адріано Челентано увійшла інформація про кінофільми, концертні виступи, телепередачі, нагороди і номінації.
  2. У таблиці показано тільки авторські телепередачі Адріано Челентано (докладніше про інші телепроекти: Фільмографія Адріано Челентано).

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

Музика

Рік Конкурс Пісня/Альбом Результат
1957 «Перший італійський фестиваль рок-н-ролу» «Ciao ti dirò» Перемога
1958 Фестиваль легкої музики в Анконі «Il tuo bacio è come un rock» Перемога
1961 Фестиваль Сан-Ремо «Ventiquattromila baci» Частково
1962 «Кантаджиро» «Stai lontana da me» Перемога
1968 Фестиваль Сан-Ремо «Canzone» Третє місце
1970 Фестиваль Сан-Ремо «Chi non lavora non fa l’amore» Перемога
2001 «Italian Music Awards» «Esco di rado e parlo ancora meno» Номінація

Кіно

Рік Конкурс Номінація Фільм Результат
1969 «Золота чаша» Кращий акторський дебют у чоловічій ролі «Серафіно» Перемога
1975 Каннський кінофестиваль Золота пальмова гілка «Юппі-Ду» Номінація
1976 Італійський національний синдикат кіножурналістів Кращий саундтрек «Юппі-Ду» «Срібна стрічка»
1976 «Давид ді Донателло» Найкраща чоловіча роль «Блеф» Перемога
1980 «Давид ді Донателло» Найкраща чоловіча роль «Оксамитові ручки» Перемога

Телепроекти

Рік Конкурс Номінація Програма Результат
2000 «Золота троянда» Краще Live Event Show Francamente me ne infischio Приз «Срібна троянда»
2005 Премія «Ideona» Краще Live Event Show «Рок-політик» Перемога

Бібліографія[ред.ред. код]

Автобіографічні книги Адріано Челентано

  • «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai». — Sperling & Kupfer, 1982.
  • «Il re degli ignoranti» — A. Mondadori, 1991.
  • «Il profeta e i farisei» — Prime Edizioni di Maurizio Biaducci, 1988.
  • «Rockpolitik» — Bompiani Overlook-Clan Celentano, 2006.

Джерела[ред.ред. код]

  1. L’inglese inventato di Celentano spopola negli Usa e su Internet — Corriere della Sera. corriere.it. Емануела Ді Паскуа. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  2. Toh, gli Usa scoprono il Celentano rapper. ilgiornale.it. Паоло Джордано. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  3. Адриано Челентано отмечает 70-летний юбилей. www.city-n.ru. 6 січня 2008. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  4. David di Donatello Awards 1976. filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  5. David di Donatello Awards 1980. filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  6. 100 самых ярких кинозвезд. timeout.ru. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  7. «Клан, которій построил Буфф». celentano.ru. Марина Полонська. січень 2003. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  8. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  9. Мальчишка с улицы Глюка. vvkure.com. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  10. а б в ПЛАНЕТА ЧЕЛЕНТАНО. adriano38.blogspot.com. Ірина Файт. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  11. Древо. celentano.ru. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  12. "ВСТРЕЧАЙТЕ – ЧЕЛЕНТАНО!". subscribe.ru. 2009. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  13. Адриано Челентано. adriano38.blogspot.com. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  14. а б Вы чините часы у Челентано? Юбилею Адриано Челентано посвящается. shkolazhizni.ru. Олена Колосова. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  15. а б Челентано: «Не предадим любви». celentano.ru. Маргарита Ульянова. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  16. Блистательный Челентано. km.ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  17. Адриано Челентано исполнилось 74 года. sheknow.ru. 2012. Процитовано 23 жовтня 2016.  (рос.)
  18. а б в г д е ж и к BIOGRAFIA ADRIANO CELENTANO. musictory.it. Процитовано 20 вересня 2016.  (італ.)
  19. Челентано: «Я думаю о долге человека». celentano.ru (Є. Барнаулова, І. Скачкова). 1987. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  20. а б в г д е ж и к л Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  21. Адриано Челентано: Часовщик с улицы Глюка. tv7.ru. 2011. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  22. Adriano Celentano. seppiolus.it. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  23. Adriano Celentano. grandeadrianocelentano.altervista.org. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  24. I ragazzi dei '60. nostalgia-bondenocom.blogspot.com. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  25. Celentano, 70 anni di grandi successi. corriere.it. 4 січня 2008. Процитовано 19 жовтня 2016.  (італ.)
  26. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф Адриано Челентано, биография, переводы песен. danaja.ru. Процитовано 18 вересня 2016.  (рос.)
  27. Адриано Челентано: человек, который влиятельнее всех итальянских политиков. luxurynet.ru. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  28. Адриано Челентано. italynews.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  29. а б Адриано Челентано сердце итальянской музыки. italia-ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  30. а б в г д Адриано Челентано (календарь за 1959 год). celentano.ru. Процитовано 26 жовтня 2016.  (рос.)
  31. а б в г д е "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 25 жовтня 2016.  (рос.)
  32. а б в г Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. bookz.ru. Ірина Файт. 2013. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  33. Адриано Челентано. myrt.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  34. I singoli più venduti del 1959. hitparadeitalia.it. Процитовано 12 листопада 2016.  (італ.)
  35. а б в г Адриано Челентано. celentano.ru. Андрій Гаврілов. 1982. Процитовано 12 листопада 2016.  (рос.)
  36. а б в г д е ж и к л м н п 100 ВЕЛИКИХ КУМИРОВ XX ВЕКА (Адриано Челентано). sunhome.ru (Мусський І. А.). 2007. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  37. «Адриано Челентано». celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Процитовано 9 жовтня 2016.  (рос.)
  38. «Адриано, его жизнь как рок-музыка». celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 9 жовтня 2016.  (рос.)
  39. а б в "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 28 жовтня 2016.  (рос.)
  40. Молледжиато, вечно молодой и уникальный, он - Адриано Челентано. myjulia.ru. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  41. а б Итальянский «ПЕРПЕТУУМ-МОБИЛЕ» Адриано Челентано. infoculture.rsl.ru. Г.Ф. Онуфрієнко. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  42. Адриано Челентано. kino-teatr.ru. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  43. а б в Адриано Челентано. kinopoisk.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  44. а б в г д е ж и к л м н п р с т Кто есть кто в мире : [1500 имен. books.google.com.ua. Процитовано 7 квітня 2014.  (рос.)
  45. а б Киношоу Адріано Челентано. celentano.ru. Олена Вікторова. 1991. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  46. Киношоу Адриано Челентано. celentano.ru. 1991. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  47. АДРИАНО ЧЕЛЕНТАНО. kino-teatr.ru. Процитовано 30 жовтня 2016.  (рос.)
  48. Don't Knock the Rock, 1956. kinopoisk.ru. Процитовано 14 вересня 2016.  (рос.)
  49. Давай, Джони, давай!. kinopoisk.ru. Процитовано 26 жовтня 2016.  (рос.)
  50. Эй, давай-ка твист. kinopoisk.ru. Процитовано 26 жовтня 2016.  (рос.)
  51. а б в г д е ж Адриано Челентано. Календарь за 1960 год. celentano.ru. Процитовано 25 жовтня 2016.  (рос.)
  52. Adriano Celentano: История. ultra-music.com. пресс-релиз. 2006. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  53. Крикуны перед судом. kinopoisk.ru. Процитовано 27 жовтня 2016.  (рос.)
  54. Я целую... ты целуешь. kinopoisk.ru. Процитовано 29 жовтня 2016.  (рос.)
  55. Монах из Монцы. kinopoisk.ru. Процитовано 25 жовтня 2016.  (рос.)
  56. а б Адриано Челентано. Календарь за 1962 год. celentano.ru. Процитовано 30 жовтня 2016.  (рос.)
  57. а б в г д е ж и к л Феномен Челентано. celentano.ru. Г. Богемський. 1986. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  58. Суперограбление в Милане. kinopoisk.ru. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  59. а б Адриано Челентано. Календарь за 1965 год. celentano.ru. Процитовано 22 жовтня 2016.  (рос.)
  60. а б в Челентано сделал поклонникам подарок в честь юбилея. argumentiru.com. 6 січня 2013. Процитовано 26 листопада 2016.  (рос.)
  61. а б Адриано Челентано. Календарь (1966). celentano.ru. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  62. а б Календарь Адриано Челентано (1968). celentano.ru. Процитовано 20 вересня 2016.  (рос.)
  63. Серафино (1968) /Serafino. sovdub.ru. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  64. Биография Адриано Челентано. Кино-Театр.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  65. Московский Международный кинофестиваль. seance.ru. Олексій Васильєв. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  66. а б Adriano Celentano — Awards. imdb.com. Процитовано 4 листопада 2016.  (англ.)
  67. Adriano Celentano Con Giulio Libano E La Sua Orchestra* ‎– Il Tuo Bacio E' Come Un Rock. discogs.com. Процитовано 26 листопада 2016.  (англ.)
  68. Adriano Celentano ‎– Furore. discogs.com. Процитовано 26 листопада 2016.  (англ.)
  69. Adriano Celentano ‎– Peppermint Twist. discogs.com. Процитовано 26 листопада 2016.  (англ.)
  70. Adriano Celentano ‎– A New Orleans. discogs.com. Процитовано 26 листопада 2016.  (англ.)
  71. I 100 dischi italiani più belli di sempre secondo Rolling Stone. lamusicarock.com. 2012. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  72. Adriano Celentano ‎– Furore. discogs.com. Процитовано 2 жовтня 2016.  (англ.)
  73. а б I singoli più venduti del 1960. hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  74. а б Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 16 жовтня 2016.  (рос.)
  75. а б в L'enciclopedia di Sanremo: 55 anni di storia del festival dalla A alla Z.. books.google.ru. Giannotti M. 2005. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  76. "Настоящий итальянец" Челентано отмечает 75-летний юбилей. vesti.ru. Катерина Березовська. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  77. а б I singoli più venduti del 1961. hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  78. Adriano Celentano. saarrecords.com. Процитовано 3 квітня 2015.  (італ.)
  79. «Адриано Челентано». celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Процитовано 2 жовтня 2016.  (англ.)
  80. а б в I singoli più venduti del 1962. hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  81. а б в г д е ж и к л м "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 8 жовтня 2016.  (рос.)
  82. I singoli più venduti del 1963. hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  83. I singoli più venduti del 1964. hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  84. Adriano Celentano ‎– Non Mi Dir. discogs.com. 2013. Процитовано 8 жовтня 2016.  (англ.)
  85. Адриано Челентано исполнилось 70 лет. kinokadr.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  86. а б I singoli più venduti del 1966. hitparadeitalia.it. Процитовано 9 жовтня 2016.  (італ.)
  87. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Diskografie Adriano Celentano. destobesser.com. Процитовано 25 вересня 2016.  (нім.)
  88. а б в Поёт Адриано Челентано. celentano.ru. Григорій Лібергал. 1981. Процитовано 6 листопада 2016.  (рос.)
  89. а б Адриано Челентано. Календарь за 1966 год. celentano.ru. Процитовано 9 жовтня 2016.  (рос.)
  90. а б в г Адриано Челентано. eee.fm. Процитовано 12 жовтня 2016.  (рос.)
  91. а б в г д е ж и к "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 8 жовтня 2016.  (рос.)
  92. а б в г д "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 8 жовтня 2016.  (рос.)
  93. ADRIANO CELENTANO, 51 anni fa con MINA il primo FESTIVAL del Molleggiato. sorrisi.com (Антоніо Мустара). 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  94. Итальянские песни: самые знаменитые, лучшие хиты всех времен. penisola.org. Процитовано 11 жовтня 2016.  (рос.)
  95. Песня шлягер Adriano Celentano «Azzurro». pesnia-perevod.ru. Процитовано 11 жовтня 2016.  (рос.)
  96. I singoli più venduti del 1968. hitparadeitalia.it. Процитовано 11 жовтня 2016.  (італ.)
  97. All Time Chart (1 - 100). hitparadeitalia.it. Процитовано 16 жовтня 2016.  (італ.)
  98. Биография Челентано. italia-ru.com. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  99. Умер знаменитый итальянский поэт-песенник Паллавичини. echerniy.kharkov.ua (РИА "Новости"). 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  100. Adriano Celentano ‎– Adriano Rock. discogs.com. Процитовано 12 жовтня 2016.  (англ.)
  101. Gli album più venduti del 1969. hitparadeitalia.it. Процитовано 12 жовтня 2016.  (італ.)
  102. Gli album più venduti del 1970. hitparadeitalia.it. Процитовано 13 жовтня 2016.  (італ.)
  103. а б I singoli più venduti del 1969. hitparadeitalia.it. Процитовано 13 жовтня 2016.  (італ.)
  104. а б Календарь (1969). celentano.ru. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  105. а б в г Адриано Челентано. celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  106. История любви Адриано Челентано и Клаудии Мори. adme.ru. Процитовано 24 вересня 2016.  (рос.)
  107. Адриано Челентано. obozrevatel.com. Процитовано 20 жовтня 2016.  (рос.)
  108. "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 20 жовтня 2016.  (рос.)
  109. Адриано Челентано и Клаудиа Мори отметили 40-летие своей свадьбы. podrobnosti.ua. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  110. Адриано Челентано. italy4.me. Процитовано 21 жовтня 2016.  (рос.)
  111. а б Розалинда Челентано: «Мне не хватало отцовской любви». 7days.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  112. а б в Сын Адриано Челентано Джакомо: «Отец гастролирует только в тех странах, куда можно добраться на машине». fakty.ua. 2010. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  113. Джакомо Челентано: “Папа очень боялся, что мы вырастем пижонами”. mk.ru (Олена Редреева). 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  114. Розалинда Челентано: Я всегда чувствую присутствие смерти, она где-то неподалёку. moya-semya.ru (Олег Пєранов). 28 липня 2014. Процитовано 23 жовтня 2016.  (рос.)
  115. Адриано Челентано и Клаудиа Мори. История любви. aif.ru. Наталія Григор'єва. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  116. Адриано Челентано и Орнелла Мути. known.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  117. Интервью с Орнеллой Мути // YouTube
  118. Венсан Кассель,Эдриан Броуди, Жан Рено — самые некрасивые секс-символы кино. litmir.me. 26 лютого 2016. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  119. а б в г д е Адриано Челентано: бунтарь и покоритель женских сердец.... persona.kirovchanka.ru. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  120. Топ-5 мужчин с нестандартной внешностью, которые свели с ума миллионы женщин. ruposters.ru. 1 червня 2015. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  121. Адриано ЧЕЛЕНТАНО: «Однажды я соберу пустой зал. И это будет сенсация» Легендарному итальянскому певцу и актёру исполнилось 75 лет.. konkurent-krsk.ru. 2013. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  122. а б Рост Адриано Челентано. womanadvice.ru. Процитовано 23 жовтня 2016.  (рос.)
  123. Настоящий итальянец Адриано Челентано принимает поздравления с юбилеем. 1tv.ru. 2013. Процитовано 30 вересня 2016.  (рос.)
  124. а б АДРИАНО ЧЕЛЕНТАНО. ЧЕЛОВЕК НА ПРУЖИНАХ. kinoistoria.ru. Процитовано 12 листопада 2016.  (рос.)
  125. Укрощение строптивого: неповторимый стиль Андриано Челентано. top4man.ru. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  126. Челентано не виноват…. telegrafua.com. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  127. Адриано Челентано и Клаудия Мори: 50 лет вместе. bigpicture.ru. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  128. Адриано Челентано и Клаудия Мори: брак по-итальянски. yamisha.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  129. Биография Адриано Челентано. damy-gospoda.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  130. Adriano Celentano (Адриа́но Челента́но). df.at.ua. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  131. а б Адриано Челентано. bmc.bgunb.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  132. 10 лучших комедий о привидениях. k1.ua. Процитовано 4 жовтня 2016.  (рос.)
  133. "Я ПОЛЬЗУЮСЬ СВОИМ ВТОРЫМ РЕМЕСЛОМ, ЧТОБЫ ВЫРАЖАТЬ ТО, ВО ЧТО Я ВЕРЮ". segodnya.ua. 09.12.2002. Процитовано 14 вересня 2015.  (рос.)
  134. а б в г д "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь" (Ирина Файт). litmir.me. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  135. а б Адриано Челентано. celentano.ru. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  136. Адриано Челентано и Клаудиа Мори: брак по‑итальянски. sobesednik.gdesigngroup.org. Процитовано 25 вересня 2016.  (рос.)
  137. а б Адриано Челентано. ru.celentano.bewithmusic.com. Процитовано 5 жовтня 2016.  (рос.)
  138. 20 ироничных цитат Адриано Челентано. toptales.cc. Процитовано 5 жовтня 2016.  (рос.)
  139. АДРИАНО ЧЕЛЕНТАНО. kino-teatr.ru. Процитовано 22 вересня 2016.  (рос.)
  140. Адриано Челентано сегодня исполнилось 76. thekievtimes.ua. Процитовано 5 жовтня 2016.  (рос.)
  141. Адриано Челентано против Сильвио Берлускони. armtoday.info. Процитовано 5 жовтня 2016.  (рос.)
  142. Адриано Челентано: "Сложно не замечать, что наша планета тяжело больна". ecodelo.org. Процитовано 5 жовтня 2016.  (рос.)
  143. Adriano Celentano. hitfm.ua. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  144. Адриано Челентано чинит часы и "сидит" в Интернете. gazeta.ua. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  145. Адриано Челентано. cosmo.ru. Процитовано 3 жовтня 2016.  (рос.)
  146. Из-за аэрофобии Адриано Челентано отказался выступать в Москве. k-z.com.ua. Процитовано 4 жовтня 2016.  (рос.)
  147. Адриано Челентано. iknigi.net. Ірина Файт. 2013. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  148. а б «Адриано, его жизнь как рок-музыка». celentano.ru. Бруно Періні. 1999. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  149. Chi non lavora non fa l'amore. galleriadellacanzone.it. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  150. I singoli più venduti del 1970. hitparadeitalia.it. Процитовано 27 вересня 2016.  (італ.)
  151. а б в г д е ж и к л м Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. iknigi.net. Ірина Файт. 2013. Процитовано 1 квітня 2015.  (рос.)
  152. Gli album più venduti del 1971. hitparadeitalia.it. 2013. Процитовано 1 квітня 2015.  (італ.)
  153. а б I singoli più venduti del 1971. hitparadeitalia.it. 2013. Процитовано 6 квітня 2015.  (італ.)
  154. Mina e Adriano Celentano - Parodia di PAROLE PAROLE (1972) // YouTube
  155. а б Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. 7lafa.com (Ірина Файт). 2013. Процитовано 27 вересня 2016.  (рос.)
  156. Gli album più venduti del 1972. hitparadeitalia.it. Процитовано 1 квітня 2015.  (італ.)
  157. I singoli più venduti del 1972. hitparadeitalia.it. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  158. Varieta 1972-1973. teche.rai.it. Процитовано 5 квітня 2015.  (італ.)
  159. а б в г д Adriano Celentano VIDEORAI. musicaitaliana.ru. Процитовано 2 жовтня 2016.  (рос.)
  160. Adriano Celentano ‎– L'Unica Chance. discogs.com. Процитовано 29 вересня 2016.  (англ.)
  161. I singoli più venduti del 1973. hitparadeitalia.it. Процитовано 29 вересня 2016.  (англ.)
  162. Адриано Челентано – неуёмный критик бытия. uduba.com. Процитовано 29 вересня 2016.  (рос.)
  163. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  164. Adriano Celentano L'unica Chance Hai Visto Mai'73 // YouTube
  165. Adriano Celentano - L'unica chance (LIVE 2001, stereo) // YouTube
  166. "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". iknigi.net. Процитовано 29 вересня 2016.  (рос.)
  167. Gli album più venduti del 1974. hitparadeitalia.it. Ірина Файт. Процитовано 5 квітня 2015.  (італ.)
  168. Adriano Celentano ‎– Nostalrock. discogs.com. Процитовано 5 квітня 2015.  (англ.)
  169. А сейчас говорит Адриано. celentano.ru. Альдо Віталі. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  170. Stop Making Sense. newyorker.com. Саша Фрер-Джонс. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  171. Adriano Celentano. zvuki.ru. 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  172. I singoli più venduti del 1974. hitparadeitalia.it. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  173. Клаудия Мори. kinopoisk.ru. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  174. а б в Безумно влюбленный. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  175. История любви и ножей. kinopoisk.ru. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  176. а б в Фильмы Адриано Челентано. locals.md. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  177. Эмигрант. kinopoisk.ru. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  178. Ругантино. kinopoisk.ru. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  179. а б Пять дней. oltretomba.net. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  180. а б Самый культовый фильм Италии - «Юппи-Ду". chelenta.ru. 2009. Процитовано 12 вересня 2016.  (рос.)
  181. Поторопись, пока не вернулась жена. kinopoisk.ru. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  182. Адриано Челентано. celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Процитовано 3 листопада 2016.  (рос.)
  183. Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. litread.me. Ірина Файт. 2013. Процитовано 1 жовтня 2016.  (рос.)
  184. Под каким ты знаком?. kinopoisk.ru. Процитовано 1 листопада 2016.  (рос.)
  185. Блеф. kinopoisk.ru. Процитовано 31 жовтня 2016.  (рос.)
  186. Благородный венецианец. kinopoisk.ru. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  187. Другая половина неба. kinopoisk.ru. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  188. Невезучий папарацци. kinopoisk.ru. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  189. Безумец Джеппо. kox.su. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  190. Суббота, воскресенье и пятница. kinopoisk.ru. Ірина Файт. Процитовано 2 листопада 2016.  (рос.)
  191. MANI-DI-VELLUTO. ilsussidiario.net. Процитовано 2 жовтня 2016.  (італ.)
  192. Adriano Celentano - Yuppi du. discogs.com. Процитовано 4 грудня 2016.  (англ.)
  193. Adriano Celentano - Yuppi du. oldies-goldies.ru. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  194. Gli album più venduti del 1975. hitparadeitalia.it. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  195. I singoli più venduti del 1975. hitparadeitalia.it. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  196. а б в Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. Процитовано 29 листопада 2016.  (рос.)
  197. Gli album più venduti del 1976. hitparadeitalia.it. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  198. «Svalutation». celentano.ru. Процитовано 29 листопада 2016.  (рос.)
  199. I singoli più venduti del 1976. hitparadeitalia.it. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  200. Adriano Celentano. proza.ru. 2004. Процитовано 21 лютого 2015.  (рос.)
  201. Интервью Адриано Челентано за 1981 год. celentano.ru. Процитовано 29 листопада 2016.  (рос.)
  202. а б Gli album più venduti del 1977. hitparadeitalia.it. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  203. а б TECADISK - LP ITALY. discobolandia.biz. Процитовано 28 листопада 2016.  (італ.)
  204. а б в Adriano Celentano ‎– Tecadisk. discogs.com. Процитовано 21 лютого 2015.  (англ.)
  205. Adriano Celentano - Disco Dance (1977). avaxhome.unblocker.xyz. Процитовано 28 листопада 2016.  (англ.)
  206. а б Adriano Celentano ‎– Disco Dance. discogs.com. Процитовано 28 листопада 2016.  (англ.)
  207. I singoli più venduti del 1977. hitparadeitalia.it. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  208. а б в г Adriano Celentano - Ti avrò. oldies-goldies.ru. Процитовано 27 листопада 2016.  (рос.)
  209. а б Gli album più venduti del 1978. hitparadeitalia.it. Процитовано 27 листопада 2016.  (італ.)
  210. I singoli più venduti del 1978. hitparadeitalia.it. Процитовано 12 листопада 2016.  (італ.)
  211. Adriano Celentano ‎– Ti Avrò. discogs.com. Процитовано 27 листопада 2016.  (англ.)
  212. а б Adriano Celentano - Ti avrò. discogs.com. Процитовано 2 грудня 2016.  (англ.)
  213. Tony Mimms. discogs.com. Процитовано 27 листопада 2015.  (англ.)
  214. Лучшие фильмы с Адриано Челентано. top10a.ru. Процитовано 7 листопада 2016.  (рос.)
  215. Forum Corriere Della Sera. forum.corriere.it. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  216. Adriano Celentano Setlist at Stadio Dino Manuzzi, Cesena, Italy. setlist.fm. Процитовано 11 квітня 2015.  (англ.)
  217. Adriano Celentano. seppiolus.it. Процитовано 3 грудня 2016.  (італ.)
  218. Adriano Celentano. last.fm. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  219. Paura di un trionfo. ilmondodiadriano.it. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  220. а б в Adriano Celentano ‎– Soli. discogs.com. Процитовано 3 грудня 2016.  (англ.)
  221. Адриано Челентано — Известнейший болельщик миланского "Интера". inter-fan.ru. Процитовано 24 вересня 2016.  (рос.)
  222. Gli album più venduti del 1979. hitparadeitalia.it. Процитовано 24 вересня 2016.  (італ.)
  223. а б Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. 22 січня 2013. Процитовано 3 грудня 2016.  (італ.)
  224. а б Альбом Soli. musicday.me. Процитовано 4 грудня 2016.  (рос.)
  225. 5 самых популярных песен Тото Кутуньо. aif.ru. Аліна Клещенко. 2013. Процитовано 8 листопада 2016.  (рос.)
  226. I singoli più venduti del 1979. hitparadeitalia.it. Процитовано 24 вересня 2016.  (італ.)
  227. ТОТО КУТУНЬО: «Украинским мужчинам очень повезло. Особенно с женщинами, баней и водкой!». sobytiya.net.ua (Олександр Левіт). 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  228. Тото Кутуньо мог обложить матом Адриано Челентано, играя с ним в теннис или футбол. glavred.info. 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  229. Книги. celentano.ru. Primavera. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  230. Adriano Celentano ‎– Un Po' Artista Un Po' No. discogs.com. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  231. Gli album più venduti del 1980. hitparadeitalia.it. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  232. Playboy 1980 Italy. glossaryone.com. Процитовано 24 вересня 2016.  (англ.)
  233. Adriano Celentano ‎– Deus. discogs.com. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  234. Gli album più venduti del 1981. hitparadeitalia.it. Процитовано 20 листопада 2016.  (італ.)
  235. Un po' artista un po' no. celentano.ru. Процитовано 20 листопада 2016.  (рос.)
  236. а б Adriano Celentano ‎– Uh…Uh…. discogs.com. Процитовано 19 листопада 2016.  (англ.)
  237. Adriano Celentano Jungla di Citta Domenica In '82 - 1 // YouTube
  238. Adriano Celentano Conto Su di Te Domenica In '82 - 2 // YouTube
  239. Adriano CELENTANO - UH… UH… // YouTube
  240. Adriano Celentano - Jungla Di Citta // YouTube
  241. а б Adriano CELENTANO : История. music.com.ua. Процитовано 16 листопада 2016.  (рос.)
  242. Любимые песни неподражаемого Адриано Челентано. k1.ua. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  243. а б в г д е Адриано Челентано. celentano.ru (Олена Вікторова). 1991. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  244. Gli album più venduti del 1982. hitparadeitalia.it. Процитовано 19 листопада 2016.  (італ.)
  245. Adriano Celentano — Conto Su Di Te. learnsongs.ru. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  246. Adriano Celentano Discography. discogs.com. Процитовано 19 листопада 2016.  (англ.)
  247. Адриано Челентано ‎– Люди. discogs.com. Процитовано 19 листопада 2016.  (англ.)
  248. а б в Adriano Celentano ‎– Atmosfera. discogs.com. Процитовано 20 листопада 2016.  (англ.)
  249. ADRIANO CELENTANO & PIPPO BAUDO (PRIMA PAGINA - DOMENICA IN' 1983) // YouTube
  250. Adriano Celentano Fantastico 83 - Atmosfera- Cammino // YouTube
  251. а б Альбом Atmosfera. celentano.ru. Процитовано 20 листопада 2016.  (англ.)
  252. Gli album più venduti del 1983. hitparadeitalia.it. Процитовано 20 листопада 2016.  (англ.)
  253. а б в A. C.* ‎– Joan Lui. discogs.com. Процитовано 23 листопада 2016.  (англ.)
  254. а б Gli album più venduti del 1986. hitparadeitalia.it. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  255. а б Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. Процитовано 18 листопада 2016.  (рос.)
  256. а б Альбом La Pubblica Ottusita. musicday.me. Процитовано 23 листопада 2016.  (рос.)
  257. Адриано Челентано. pavelbers.com. Процитовано 22 листопада 2016.  (рос.)
  258. Gli album più venduti del 1987. hitparadeitalia.it. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  259. La pubblica ottusità - Adriano Celentano. opinioni.it. Процитовано 22 листопада 2016.  (італ.)
  260. La pubblica ottusità - Adriano Celentano. picclick.it. Процитовано 23 листопада 2016.  (італ.)
  261. Adriano Celentano Discography. discogs.com. Процитовано 23 листопада 2016.  (англ.)
  262. Adriano Celentano ‎– La Pubblica Ottusità. discogs.com. Процитовано 23 листопада 2016.  (англ.)
  263. Adriano Celentano ‎– I Miei Americani (Tre Puntini). discogs.com. Процитовано 23 жовтня 2016.  (англ.)
  264. Gli album più venduti del 1985. hitparadeitalia.it. Процитовано 9 квітня 2015.  (італ.)
  265. Adriano Celentano - Medley (F@nt@stic0 1984) // YouTube
  266. ADRIANO CELENTANO - I MIEI AMERICANI (FANTASTICO '86) // YouTube
  267. I singoli più venduti del 1980. hitparadeitalia.it. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  268. I singoli più venduti del 1981. hitparadeitalia.it. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  269. I singoli più venduti del 1983. hitparadeitalia.it. Процитовано 23 жовтня 2016.  (італ.)
  270. а б А спорим?. kinopoisk.ru. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  271. Укрощение строптивого. kinopoisk.ru. Процитовано 9 квітня 2015.  (рос.)
  272. Il Bisbetico Domato. letitbitera.weebly.com. Процитовано 8 квітня 2015.  (італ.)
  273. а б в Туз. kinopoisk.ru. Процитовано 21 жовтня 2016.  (рос.)
  274. Бинго-Бонго. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  275. Гранд-отель «Эксельсиор». kinopoisk.ru. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  276. Особые приметы: красавчик. kinopoisk.ru. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  277. а б в Синг-Синг. kinopoisk.ru. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  278. Он хуже меня. vsetv.com. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  279. Он хуже меня. kinopoisk.ru. Процитовано 5 листопада 2016.  (рос.)
  280. Джоан Луй. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1990. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  281. Джоан Луй. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1990. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  282. Ворчун. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1995. Процитовано 4 листопада 2016.  (рос.)
  283. Приезд Адриано Челентано в Москву. celentano.ru. О. Стешанова. 1987. Процитовано 19 листопада 2016.  (рос.)
  284. Интервью. Адриано Челентано и Клаудия Мори. celentano.ru. Маргарита Ульянова. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  285. Интервью Адриано Челентано. celentano.ru. Юрій Виборнов. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  286. 6 фактов о взаимной любви Адриано Челентано к России. rg.ru. Дарья Вороніна. 2015. Процитовано 19 січня 2015.  (рос.)
  287. а б Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. 2010. Процитовано 16 лютого 2015.  (рос.)
  288. Биография Адриано Челентано. nerusactors.ru. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  289. а б Адриано Челентано. goodsongs.com.ua. Процитовано 17 листопада 2016.  (рос.)
  290. а б Fantastico 8. marisalaurito.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  291. а б в "Fantastico 8". imdb.com. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  292. Персоны «Адріано Челентано». obozrevatel.com. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  293. а б в г д е ж Дело Челентано. celentano.ru. 1988. Процитовано 12 листопада 2016.  (рос.)
  294. а б в г д е Адриано: Его жизнь как рок-музыка. celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  295. "ВСТРЕЧАЙТЕ – ЧЕЛЕНТАНО!". subscribe.ru. 2009. Процитовано 18 листопада 2016.  (рос.)
  296. «Высший долг артиста - протестовать против несправедливости».. etvnet.com. Процитовано 17 листопада 2014.  (рос.)
  297. Adriano Celentano ‎– Il Re Degli Ignoranti. discogs.com. Процитовано 18 січня 2015.  (англ.)
  298. а б Слова Шекспира, музыка Челентано. celentano.ru. 1997. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  299. Gli album più venduti del 1991. hitparadeitalia.it. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  300. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. Процитовано 18 січня 2015.  (рос.)
  301. Adriano Celentano a Notte Rock. archiviostorico.unita.it. 1991. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  302. Libri. celentano.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  303. Правила життя: Адріано Челентано, 75 років. журнал «Esquire» за січень 2013 року (російською). esquire.ru. 2005-10-09. Архів оригіналу за 2013-10-12. Процитовано 2013-01-06. 
  304. Celentano, hai rovinato il tuo film. archiviostorico.corriere.it (Емілія Константіні). 1992. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  305. Адриано Челентано: «И крокодил тоже секс-символ!» Эксклюзивное интервью «Аргументам и фактам». gazeta.aif.ru (Георгій Зотов). 1995. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  306. Gli album più venduti del 1994. hitparadeitalia.it. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  307. Adriano Celentano ‎– Quel Punto. discogs.com. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  308. Идол. Король невежественных.. adriano38.blogspot.com. Андрій Бухарін. 26 травня 2016. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  309. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  310. КОРОЛЬ НЕВЕЖД ОПЯТЬ ЗАПЕЛ. gazeta.zn.ua. 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  311. donne contro Celentano: ci vuoi senza cervello. archiviostorico.corriere.it (Frattini Davide). 31 серпня 1994. Процитовано 17 січня 2014.  (італ.)
  312. Перевод песни Adriano Celentano — Ti amo. italia4you.ru. italy. 15.10.2012. Процитовано 15 жовтня 2016.  (рос.)
  313. Адриано: его жизнь как рок-музыка. celentano.ru. Бруно Періні. 1999. Процитовано 17 січня 2015.  (рос.)
  314. Celentano si ferma qui. archiviostorico.corriere.it. Corriere della Sera. 18-11-1994. Процитовано 17 лютого 2015.  (італ.)
  315. Полвека нас радует Адриано Челентано своими песнями и ролями. liveinternet.ru. 27-05-2012. Процитовано 20 січня 2015.  (рос.)
  316. Celentano fa la predica a Lourdes. archiviostorico.corriere.it (Вітторе Де Карлі). 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  317. Адриано Челентано: то единственное к чему надо стремиться в жизни - это любовь. celentano.ru. Олександр Федоров. 1995. Процитовано 23 січня 2015.  (рос.)
  318. а б в Arrivano gli Uomini compie vent’anni. acfans.it. 2006. Процитовано 25 вересня 2016.  (італ.)
  319. Gli album più venduti del 1996. hitparadeitalia.it. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  320. Adriano Celentano - Arrivano gli uomini (1996) // YouTube
  321. Celentano suspense, mezz' ora a ruota libera. archiviostorico.corriere.it. 1996. Процитовано 20 січня 2015.  (італ.)
  322. Celentano Ambra, un fiume di "prediche". archiviostorico.corriere.it. 1996. Процитовано 20 січня 2015.  (італ.)
  323. Adriano Celentano Arrivano Gli Uomini. allmusic.com. Процитовано 20 січня 2015.  (англ.)
  324. Адриано Челентано биография, фото - узнай всё!. uznayvse.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  325. Gli album più venduti del 1998. hitparadeitalia.it. Процитовано 2 грудня 2016.  (італ.)
  326. а б ADRIANO CELENTANO - IO NON SO PARLAR D'AMORE (ALBUM). italiancharts.com. Процитовано 15 лютого 2015.  (італ.)
  327. Celentano canta per Lucio Battisti. archiviostorico.corriere.it (Маріо Лудзатто). 1999. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  328. Челентано - как коньяк: с годами все забористее.. pressa.viperson.ru (Комсомольская правда). 16-10-1999. Процитовано 21 січня 2015.  (рос.)
  329. Celentano trionfa, ma il video - choc divide. archiviostorico.corriere.it (Corriere della Sera). 1999. Процитовано 22 січня 2015.  (рос.)
  330. Adriano Celentano: un nuovo programma pronto per la Rai. diredonna.it. 2010. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  331. Adriano Celentano: История. ultra-music.com. пресс-релиз. 31-01-2006. Процитовано 15 лютого 2015.  (рос.)
  332. Adriano Celentano ‎– Esco Di Rado E Parlo Ancora Meno. discogs.com. 31-01-2006. Процитовано 28 лютого 2015.  (англ.)
  333. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. 22-01-2013. Процитовано 25 лютого 2015.  (рос.)
  334. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38.blogspot.com. Piero Negri. 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  335. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  336. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38. 23 липня 2013. Процитовано 22 лютого 2015.  (рос.)
  337. Порівняно з іншими країнами ЄС Італія пасе задніх щодо донорства людських органів для пересадки – дискусію спричинив… відомий співак. radiosvoboda.org. 10 травня 2001. Процитовано 1 жовтня 2016. 
  338. 125 milioni di caz..te. celentano.ru. Il Celebre. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  339. TV: CELENTANO ISPETTORE GLUCK CON GIANNINI E AMENDOLA. adnkronos.com. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  340. Con il gigante Celentano Morandi batte Canale 5. repubblica.it (Алессандра Віталі). 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  341. Клан, который построил Буфф. celentano.ru (Марина Полонська). 2003. Процитовано 12 лютого 2015.  (рос.)
  342. Confessa. mp3plastinka.ru. Процитовано 4 грудня 2016.  (рос.)
  343. per sempre celentano adriano (челентано адриано). zvukimuzyki.ru. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  344. Интервью с Адриано Челентано. celentano.ru. Вікторія Терещенко. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  345. Adriano Celentano ‎– Per Sempre. discogs.com. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  346. Adriano Celentano C'è sempre un motivo. kwmusica.kataweb.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  347. Adriano Celentano — C'è sempre un motivo. discogs.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  348. Arriva il Dual Disc: la musica si vede. businessonline.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  349. Artie Kaplan Bensonhurst Blues. whosampled.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  350. Челентано провоцирует Берлускони. e-news.com.ua (Ерік Йожеф). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  351. Rockpolitik. show-master.ru (Майкл Кларк). 2005. Процитовано 29 березня 2015.  (рос.)
  352. Челентано борется за свободу. dw.de (Рігерт Берндт). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  353. а б Челентано сделал из Берлускони клоуна в прямом эфире. newsru.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  354. Премьера телешоу Адриано Челентано вызвала гнев Берлускони. polit.ru. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  355. Челентано раздразнил премьер-министра Италии. utro.ru (Олексій Гусєв). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  356. Письмо Челентано против Берлускони: Интерес только в России. massmediumblog.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  357. Adriano Celentano. UnicaMenteCelentano. meloman.kz. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  358. Adriano Celentano «Dormi Amore La Situazione Non E’Buona». rollingstone.ru (Леонід Александровський). 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  359. Celentano: oltre 9 mln di telespettatori; share del 32.9%. acfans.it. La Repubblica. 2007. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  360. Oltre nove milioni per lo show di Celentano 32,3% di share per i monologhi e le canzoni. repubblica.it. 2007. Процитовано 24 березня 2015. 
  361. Celentano* ‎– Dormi Amore (La Situazione Non È Buona). discogs.com. Процитовано 17 травня 2015.