Отто Дікс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Отто Дікс
нім. Otto Dix

Otto Dix by Hugo Erfurth, c. 1933.jpg

Народження 2 грудня 1891(1891-12-02)[1][2][…]
Унтермгаусd, Гера, Німеччина[4]
Смерть 25 липня 1969(1969-07-25)[5][1][…] (77 років)
  Зінген, Констанц, Німеччина[5][4]
Поховання Hemmenhofend[6][7]
Національність німці[8]
Країна Flag of Germany.svg Німеччина[9]
Жанр портрет, пейзаж[8] і портретний живописd[8]
Діяльність художник, есперантист, викладач університету, рисувальник, скульптор, художник-гравер
Напрямок живопис
Працівник Дрезденська академія мистецтвd
Член Академія мистецтва НДРd
Твори Metropolisd, The Skat playersd і Camsád
Нагороди
Сайт otto-dix.de

CMNS: Отто Дікс у Вікісховищі

Вільгельм Гайнріх Отто Дікс (нім. Wilhelm Heinrich Otto Dix нім. вимова: [ˈvɪlhɛlm ˈhaɪnʁiç ˈʔɔto ˈdɪks]; 2 грудня 1891(18911202) — 25 липня 1969)[10] — німецький живописець і графік, відомий своїми безжальними і суворо реалістичними зображеннями німецького суспільства під час Веймарської республіки та жорстокості війни.

Поряд із Георгом Гросом та Максом Бекманом вважається одним із найважливіших художників Нової речевості.[11]

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя та освіта[ред. | ред. код]

Отто Дікс народився в німецькому Унтермгаузі, який нині є частиною міста Гера в Тюрінгії. Був старший сином Франца Дікса, робітника сталеливарного заводу, та швачки Луїзи,[12] яка в молодості писала вірші. Змалку стикався з мистецтвом.[13] Години, які він провів у майстерні свого двоюрідного брата Фріца Амана, який був живописцем, були вирішальними для формування амбіцій молодого Отто стати художником; він також отримував додаткове заохочення від свого вчителя початкових класів. У період між 1906 і 1910 роками пройшов навчання у художника Карла Зенфа і почав писати свої перші пейзажі. У 1910 році вступив до Мистецької школи в Дрездені, нині Дрезденської Академії мистецтв, де Ріхард Гур був серед його вчителів. На той час це вже була не школа образотворчого мистецтва, а радше академія, зосереджена на прикладних художніх промислах.[14]

Більшість ранніх робіт Дікса зосереджувались на пейзажах та портретах, виконаних у стилізованому реалізмі, який згодом перейшов до експресіонізму.[15]

Під час Першої світової війни[ред. | ред. код]

Коли вибухнула Перша світова війна, Дікс пішов добровольцем до німецької армії. Його розподілили до польового артилерійського полку в Дрездені.[16] Восени 1915 року він був призначений унтер-офіцером кулеметної частини на Західному фронті і брав участь у битві на Соммі. У листопаді 1917 року його підрозділ був переведений на Східний фронт до кінця бойових дій з Росією, а в лютому 1918 року він дислокувався у Фландрії. Повернувшись на західний фронт, він воював у німецькому весняному наступі . Заслужив Залізний хрест (другого класу) і досяг звання віце-фельфебеля. У серпні того ж року він був поранений в шию, а незабаром після цього він взяв уроки підготовки пілотів.

Взяв участь у Fliegerabwehr-Kurs («Пілотний курс оборони») в Тонгерні, був підвищений до віце-фельфебеля і після проходження медичних випробувань переданий до підрозділу авіаційної заміни в Позені. Був звільнений зі служби 22 грудня 1918 р. і веже на Різдво був удома.[17]

Дікс був глибоко вражений видовищами війни, а пізніше описав повторюваний кошмар, у якому він повзав через зруйновані будинки. Він представив свій травматичний досвід у багатьох наступних роботах, включаючи портфоліо із п'ятдесяти офортів під назвою Війна, опубліковане в 1924 р.[18] Згодом він знову згадував про війну у триптиху «Війна», написаному в 1929—1932 роках.

Повоєнні твори[ред. | ред. код]

У кінці 1918 року Дікс повернувся до Гери, але наступного року переїхав до Дрездена, де навчався у Школі Образотворчих Мистецтв. Він став засновником групи Дрезденського сецесіону в 1919 році, у період, коли його творчість проходила фазу експресіонізму .[19] У 1920 році познайомився з Георгом Гроссом і під впливом дадаїзму почав включати в свої роботи елементи колажу, деякі з яких він виставляв на першому ярмарку Дада в Берліні. Того ж року він брав участь у виставці німецьких експресіоністів у Дармштадті.[16]

У 1924 році він приєднався до Берлінського сецесіону ; до цього часу він розвивав дедалі реалістичніший стиль живопису, який використовував тонкі глазурі олійною фарбою над темперним підмалюванням на манер старих майстрів.[20] Його картина «Траншея» 1923 року, на якій зображені розчленовані та розкладені тіла солдатів після бою, викликала такий фурор, що музей Вальрафа-Ріхарца сховав картину за завісу. У 1925 році тодішній мер Кельна Конрад Аденауер скасував придбання картини і змусив директора музею подати у відставку.

Файл:Grosstadt (Metropolis) by Otto Dix.jpg
Триптих "Велике місто (Метрополіс)"

Дікс був одним з авторів виставки Neue Sachlichkeit в Мангаймі в 1925 році, на якій були представлені роботи Георга Гросса, Макса Бекмана, Генріха Марії Даврінггаузена, Карла Губбуха, Рудольфа Шліхтера, Георга Шольца та багатьох інших. Робота Дікса, як і Гросса — його друга та колеги-ветерана — була надзвичайно критичною до тогочасного німецького суспільства і часто зупинялася на актах сексуального вбивства. Він звернув увагу на похмуру сторону життя, безжально зображуючи проституцію, насильство, старість та смерть.

В одному зі своїх небагатьох висловлювань, опублікованому в 1927 році, Дікс заявив: «Об'єкт є первинним, а форма формується об'єктом».[21]

Серед найвідоміших його картин — «Матрос і дівчина» (1925), використана як обкладинка роману Філіпа Рота «Театр суботи», триптих «Велике місто (Метрополіс)» (1928), зневажливий образ розбещених дій німецької Веймарської республіки, де безперервна розпуста була спосібом подолання воєнної поразки та фінансової катастрофи[22] та приголомшливий «Портрет Журналіста» Сільвії фон Гарден (1926). Його зображення безногих та зневірених ветеранів — звичне видовище на вулицях Берліна в 20-х роках — розкривають потворну сторону війни та ілюструють їх забутий статус у тогочасному німецькому суспільстві, концепція, також розвинута в книзі Еріха Марії Ремарка «На зхідному фронті без змін».

Друга світова війна та нацисти[ред. | ред. код]

Коли нацисти прийшли до влади в Німеччині, вони вважали Дікса дегенеративним художником і звільнили його з посади викладача мистецтва в Дрезденській академії. Згодом він переїхав до Боденського озера на південному заході Німеччини. Картини Дікса «Траншея» і «Каліки війни» були виставлені на спонсорованій державою виставці виродженого мистецтва Мюнхена 1937 року «Вироджене мистецтво». Пізніше «Каліки війни» були спалені.[23] Довго вважалося, що «Траншею» теж знищили, але є відомості, що робота збереглася щонайменше до 1940 року. Подальше місцеперебування невідоме. Можливо, її розграбували під час хаосу в кінці війни. Картину називали "чи не найвідомішою картиною в повоєнній Європі … шедевр невимовного жаху.[24]

Дікс, як і всі інші практикуючі митці, був змушений приєднатися до Рейхської палати образотворчих мистецтв нацистського уряду (Reichskammer der bildenden Kuenste), підрозділу Міністерства культури Геббельса (Імперська палата культури). Членство було обов'язковим для всіх митців Рейху. Дікс мусив обіцяти малювати лише необразливі пейзажі. Він досі писав іноді алегоричні картини, які критикували нацистські ідеали.[25] Його картини, які вважалися «виродженими», були виявлені у 2012 році серед 1500+ картин, захованих колекціонером мистецтв Гурлітом та його сином.[26][27]

У 1939 році він був заарештований за надуманим звинуваченням в участі у змові проти Гітлера (див. Георг Ельзер), але згодом був звільнений.

Під час Другої світової війни Дікс був призваний до складу Фольксштурму. Наприкінці війни він був схоплений французькими військами і звільнений у лютому 1946 року.

Подальше життя і смерть[ред. | ред. код]

Монета 20 євро викарбувана у 2016 році на згадку про 125-річчя Дікса

Зрештою Дікс повернувся до Дрездена і залишався там до 1966 року. Після війни більшість його картин були релігійними алегоріями або зображеннями повоєнних страждань. У цей період Дікс отримав визнання в обох частинах розділеної тоді Німеччини. У 1959 році він був нагороджений Орденом «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччини» (Großes Verdienstkreuz), а в 1950 році був безуспішно номінований на Національну премію НДР. Отримав премію Ліхтварка в Гамбурзі та художню премію Мартіна Андерсена Нексо в Дрездені на відзначення 75-річчя у 1967 році. Дікса зробили почесним громадянином Гери. Також у 1967 році він отримав премію Ганса Томи і в 1968 році премію Рембрандта Фонду Гете в Зальцбурзі.

Дікс помер 25 липня 1969 року після другого інсульту в місті Зінген. Похований у Гаїегофені на Боденському озері.[28]

У Дікса було троє дітей: дочка Неллі (1923—1955) та двоє синів Урсус (1927—2002) та Ян (1928 р. н.).

Будинок-музей Отто Дікса[ред. | ред. код]

Дім Отто Дікса в Гері — місце народження Дікса.

З 1991 року, 100-річчя з дня народження Дікса, будинок 18 століття, де він народився і виріс у місті Гера, був відкритий для відвідувачів як музей та картинна галерея. Керує ним міська адміністрація.

Окрім доступу до кімнат, в яких жив Дікс, у музеї зберігається постійна колекція з 400 його робіт на папері та картинах. Відвідувачі можуть побачити приклади його ескізних книжок з дитинства, акварелі та малюнки 1920-х та 1930-х років, а також літографії. Також колекція включає 48 листівок, які він надіслав із фронту під час Першої світової війни[29]

У галереї також регулярно проводяться тимчасові виставки.

Будівля постраждала від повені в червні 2013 року. З метою відновлення музей був закритий у січні 2016 року та знову відкритий у грудні 2016 року після реставрації.[30]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Otto Dix
  3. Otto Dix — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. а б https://rkd.nl/explore/artists/23331
  5. а б Дикс Отто // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. Otto Dix 50ster Todestag Gedenkstunde — 2019.
  7. Otto Dix
  8. а б в https://www.moma.org/artists/1559
  9. Museum of Modern Art online collection
  10. Otto Dix | German artist. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 2020-01-25. 
  11. Tate. Five things to know: Otto Dix – List. Tate (en-GB). Процитовано 2020-01-25. 
  12. York, Neue Galerie New. Neue Galerie New York. www.neuegalerie.org (en). Процитовано 2020-01-25. 
  13. Karcher 1988, pp. 21–24.
  14. Intransigent Realism: Otto Dix between the World Wars. Ed. Olaf Peters. (New York: Prestel, 2010) 14
  15. Fritz Löffler, Otto Dix Life and Work (New York: Holmes & Meier Publishers, Inc., 1982) pp 14
  16. а б Karcher 1988, p. 251.
  17. Norbert Wolf, Uta Grosenick (2004), Expressionism, Taschen, p. 34. ISBN 3-8228-2126-8
  18. Jones, Jonathan (2014-05-14). The first world war in German art: Otto Dix's first-hand visions of horror. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2018-01-02. 
  19. Michalski, Sergiusz (2003). Neue Sachlichkeit: Malerei, Graphik und Photographie in Deutschland 1919-1933 (en). Taschen. ISBN 9783822823729. 
  20. Karcher 1988, p. 252.
  21. Ashton, Dore (April 2010). Otto Dix Neue Galerie. The Brooklyn Rail. 
  22. Exhibition of "Cabaret" Era Opens at Met Museum. ARTINFO. 14 November 2006. Процитовано 2008-04-23. 
  23. Khan Academy. Khan Academy (en). Процитовано 2018-01-02. 
  24. Tate Gallery. Tate Gallery (en). Процитовано 14 June 2018. 
  25. Conzelmann, 1959, p. 50
  26. Kimmelman, Michael (2013) In a Rediscovered Trove of Art, a Triumph Over the Nazis’ Will in The New York Times (Accessed: 16 January 2017)
  27. Photo Gallery: Munich Nazi Art Stash Revealed. Spiegel. 17 November 2013. Процитовано 17 November 2013. 
  28. Otto Dix (1891-1969) - Find A Grave Memorial. www.findagrave.com. Процитовано 2018-01-02. 
  29. Kunstsammlung Gera / Otto-Dix-Haus (in German) (Accessed: 16 January 2017).
  30. Hilbert, Marcel (2016) Hochwasserschäden werden repariert: Otto-Dix-Haus in Gera seit 4. Januar geschlossen (Accessed: 16 January 2017)