Перейти до вмісту

Персей (сузір'я)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Персей
Персей
Персей
Латинська назваPerseus
Род. відмінокPersei
СкороченняPer
Пряме піднесення03год хв
межівід 1год 22хв до 4год 41хв
Схилення45° '
межівід 30° 40' до 58° 30'
Площа615 кв.град.(24)
Зорі5 яскравіших від 3m
56 яскравіших від 5,5m
Найяскравіша зоряМірфак(Альфа Персея) 1,8m
Метеорні потокиПерсеїди, Вересневі персеїди
Суміжні сузір'я
Спостерігається в широтах між +90° i −31°
Увечері найкраще спостерігати протягом грудня
Існує з античності. Запропоноване
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Персей (значення).

Персей — сузір'я, що можна спостерігати у північній півкулі(інші мови), назване на честь грецького міфологічного героя Персея. Це одне з 48 стародавніх сузір'їв, перелічених астрономом II століття Птолемеєм[1] та одне з 88 сучасних сузір'їв, визначених Міжнародним астрономічним союзом (МАС)[2]. Воно розташоване поблизу кількох інших сузір'їв, названих на честь давньогрецьких легенд включаючи Андромеду на заході та Кассіопею на півночі. Персей також межує з Овном і Тельцем на півдні, Візничим на сході, Жирафом на півночі та Трикутником на заході. У зоряних атласах(інші мови) початку XIX століття іноді зображували Персея з безтілесною головою Медузи[3]; цей астеризм отримав назву «Персей та Голова Медузи»[4], однак це так і не набуло загальновживаності.

Галактична площина Чумацького Шляху проходить через сузір'я Персея, найяскравішою зорею якого є жовто-білий надгігант Мірфак (Альфа Персея), що сяє з видимою зоряною величиною 1,79[5]. Він та багато навколишніх зір входять до розсіяного скупчення, відомого як скупчення Альфа Персея(інші мови). Однак найвідомішою зорею є Алголь (Бета Персея), пов'язана зі зловісними легендами через свою змінність, помітну неозброєним оком. Замість того, щоб бути внутрішньо змінною зорею, це затемнювальна подвійна зоря. Інші помітні зоряні системи в сузір'ї Персея включають X Персея(інші мови), подвійну систему, що містить нейтронну зорю, та GK Персея(інші мови) – нову, яка досягла піку зоряної величини 0,2 у 1901 році. Подвійне скупчення, що складається з двох розсіяних скупчень, розташованих досить близько одне до одного на небі, було відоме ще стародавнім китайцям. Сузір'я дало свою назву скупченню Персея (Abell 426) – масивному скупченню галактик, розташованому за 250 мільйонів світлових років від Землі[6]. Тут знаходиться радіант щорічного метеорного потоку Персеїди — одного з найпотужніших метеорних потоків на небі[7].

Історія та міфологія

[ред. | ред. код]
Персей із головою Медузи. Гравюра із «Дзеркала Уранії», бл. 1825 року

У грецькій міфології Персей був сином Данаї, яку цар Полідект послав за головою Медузи Горгони — істоти, чий погляд обертав усе живе на камінь. Персей убив Медузу, коли вона спала, після чого з її тіла з'явилися крилатий кінь Пегас і страховисько Хрісаор[8][9][10]. Згодом Персей вирушив до володінь царя Цефея, дочка якого, Андромеда, мала бути принесена в жертву морському чудовиську Киту[11].

Сузір'я Персея із «Дзеркала Уранії», набору тематичних карток опублікованого у Лондоні, бл. 1825 року[3]

Персей урятував Андромеду, вбивши чудовисько мечем[12]. Згодом він показав голову Медузи Полідекту та його прибічникам, перетворивши їх на камінь, після чого зробив рибалку Діктіса царем[8]. Персей і Андромеда одружилися і мали шістьох дітей[12]. Тому на небі Персей розташований поруч із сузір’ями Андромеди, Цефея, Кассіопеї (матері Андромеди), Кита і Пегаса[12].

У неоасирійській Вавилонії (911—605 до н.е.) сузір’я Персея було відоме як «сузір’я Старця» (шум. SU.GI) і асоціювалося зі сходом у астрономічному тексті MUL.APIN VII століття до н.е[13].

В українських віруваннях Персей був сином Перуна[14].

У незахідній астрономії

[ред. | ред. код]

Чотири китайські сузір’я розташовані в тій частині неба, яка на Заході асоціюється із сузір’ям Персея. Тіанчуан (天船), або «Небесний Човен», був третім паранателоном (тобто зорею або сузір’ям, що сходить одночасно з іншою зорею чи об'єктом[15]) третього дому Білого Тигра Заходу. Він символізував човни, які нагадували китайцям будувати у випадку катастрофічного сезону повеней. До його складу входили зорі з північної частини сузір’я Персея: Мю, Дельта, Псі, Альфа, Гамма та Ета Персея[16]. Джішуі (積水), або Збір Вод, був четвертим паранателоном цього ж дому й символізував імовірність надзвичайно високих повеней наприкінці серпня — на початку вересня, коли починався сезон паводків. У його межах знаходились зорі Лямда Персея та, можливо, Мю Персея[17]. Даілін (大陵), або Великий Рів, був п’ятим паранателоном цього дому і уособлював рови, у які масово ховали страчених злочинців у серпні. Його формували зорі Каппа, Омега, Ро, 24, 17 та 15 Персея. Купа тіл до поховання зображувалась через Джіші (積屍, Пі Персея), шостий паранателон дому, який асоціювався із зорею Пі Персея[17]. Подвійне скупчення зорі h та Chi Персея мало особливе значення в китайській астрономії.

У Полінезії сузір’я Персея зазвичай не визнавали окремим сузір’ям. Так його називали лише мешканці Островів Товариства, які дали йому назву «Фаа-іті», що означає «Мала Долина»[18]. Зоря Алголь, можливо, була відома під назвою «Матохі» у народів Маорі, однак докази залишаються суперечливими. Матохі (у перекладі «Розкол») час від часу вступала в суперечку з Тангароа-вакапау за право з’являтись у небі, і від результату цієї боротьби залежали припливи. Матохі за описом Маорі відповідає блакитно-білій зірці поблизу Альдебарана, але вона не зникає з неба, як того вимагає міф[19].

Склад

[ред. | ред. код]
Night sky photograph of the constellation Perseus
Сузір'я Персей неозброєним оком

Зорі

[ред. | ред. код]

Мірфак (α Персея) — найяскравіша зоря сузір’я з видимою зоряною величиною 1,8. Зоря входить до складу скупчення Альфа Персея. Це надгігант спектрального типу F5 Ib, розташований приблизно за 510 світлових років від Землі. Його світність перевищує сонячну у 5000 разів, а діаметр — у 42 рази. Його маса у 8,5 разів більша за масу Сонця, а розмір становить 68 сонячних радіусів. З ефективною температурою 6350 K він приблизно в 5000 разів світніший за Сонце. Мірфак — одна з 58 зір, що мають особливий статус у галузі небесної навігації. Це єдина навігаційна зоря Персея[20].

Алголь (β Персея) — найвідоміша зоря в сузір'ї Персея. Розташована на відстані 92,8 світлових років від Землі, її видима зоряна величина змінюється від мінімуму 3,5 до максимуму 2,3 протягом 2,867 днів[21]. Ця система є прототипом групи затемнювальних подвійних зір, відомих як змінні типу Алголя, хоча фактично утворює потрійну зоряну систему[22]. Найяскравішим компонентом є синьо-біла зоря головної послідовності спектрального типу B8V[23], яка в 3,5 рази масивніша та в 180 разів яскравіша за Сонце[22]. Вторинний компонент — помаранчевий субгігант класу K0IV, що почав охолоджуватися та розширюватися до радіуса, що в 3,5 рази перевищує сонячний[23]. Його світність у 4,5 раза більша за світність Сонця, а маса становить близько 80 %[22]. Ці дві зорі розділені лише 0,05 астрономічної одиниці (а.о.) — п'ятьма відсотками відстані між Землею та Сонцем; основне падіння яскравості (первинний мінімум[24]) виникає, коли більший та менш яскравий супутник проходить перед гарячішим та яскравішим первинним компонентом[22]. Третинний компонент — це зоря головної послідовності типу A7[23], яка розташована в середньому на відстані 2,69 а.о. від двох інших зір.

Гамма Персея (γ Персея) — це близька (ледь помітна) подвійна зоря, розташована приблизно за 225 св. р. від нас. Система складається з гіганта класу G (G8, температура 4900 Кельвінів) у поєднанні зі звичайним карликом головної послідовності класу A (A2, 9000 Кельвінів). Ці зорі разом світять у 300 разів яскравіше за Сонце, причому жовтий гігант помітно яскравіший. Гамма Персея, яку в Персеї дещо затьмарює Алголь, найяскравіша затемнювальна подвійна зоря на небі, славиться тим, що є другою за яскравість затемнюваною зорею сузір'я. Виявлено, що площина орбіти лежить на лінії зору так, що дає невелику ймовірність того, що ці дві зорі можуть насправді затемнити одна одну. Подія, під час якої гігант стає на шляху карлика, триває трохи менше двох тижнів. Аналіз спостережень показує, що середня відстань між зорями становить 10 а.о. Однак орбіта їх дуже еліптична (майже така ж, як у Шератана, сузір'я Овна), причому зорі рухаються від максимальної відстані 18 а.о. до мінімальної – лише 2 а.о. Яскравіший гігант має масу в 2,5 рази більшу за сонячну, тоді як тьмяніша зоря типу А важить 1,9 M☉. Вік зорей становить близько 1,9 мільярда років. Шанси побачити затемнення на Землі з такої великої відстані між зірками-компонентами досить малі[25][26].

Дельта Персея(інші мови) (δ Персея) — змінна подвійна гігантська зоря спектрального класу B5 у сузір'ї Персея[27]. Зоряна величина становить 3,01. Дельта Персея знаходиться на відстані 527,51 світлових років від Сонця[28]. Вона має приблизно в сім разів більшу масу, ніж Сонце, а її вік оцінюється в 6,8 мільйона років[29]. Ефективна температура зовнішньої оболонки становить 14 890 K[30]. Вона швидко обертається з проєктованою швидкістю обертання 190 км/с[31]. Найімовірніше, це подвійна зоря, а можливо, і потрійна зоряна система. Вона має оптичного супутника з видимою зоряною величиною +6,17 на кутовій відстані 0,330 кутової секунди та кутом положення 221°[32], але невідомо, чи це оптична подвійна зоря, чи гравітаційно зв'язана зоря-супутник. Дельта Персея може бути членом розсіяного скупчення Альфа Персея(інші мови), що робить її другим за яскравістю членом після Мірфака[33].

Епсилон Персея(інші мови) (ε Персея) — подвійна система, розташована на відстані приблизно 640 св. р. від Землі[34]. Її комбінована видима візуальна величина становить +2,88, що дозволяє спостерігати її неозброєним оком[35]. Два компоненти обертаються навколо один одного з періодом 14 днів з високим орбітальним ексцентриситетом 0,55. Вторинний компонент має приблизно 6–13% маси первинного компонента і може мати зоряну класифікацію в діапазоні від A6 V до K1 V. У цій системі може бути третій компонент з орбітальним періодом приблизно 9428 днів (25,8 років), хоча це не доведено. Основним компонентом цієї системи є масивна зоря масою у 12–16 M☉ та радіусом у 8 R☉[36][37]. Компонент А випромінює зі своєї зовнішньої оболонки світність, що у 28 000 разів перевищує світність Сонця, при ефективній температурі 26 500 K[38]. Це надає зорі блакитно-білий відтінок, типовий для зір класу B[39]. Це також змінна зоря типу Бета Цефея з періодом первинної пульсації 0,1603 дня, або 6,24 циклу на добу[40]. Компонент B — зоря головної послідовності A2 9-ї зоряної величини. Вона вважається супутником зі спільним власним рухом, хоча вони знаходяться занадто далеко один від одного для спостереження будь-якого орбітального руху; компонент C — це фонова зоря 14-ї зоряної величини[41][42].

Дзета Персея(інші мови) (ζ Персея) — третя за яскравістю зоря в сузір’ї, з видимою зоряною величиною 2,86[43]. Розташована приблизно за 750 світлових років від Землі, вона є блакитно-білим надгігантом із радіусом, що у 26–27 разів перевищує радіус Сонця, та світністю, що перевищує сонячну приблизно у 47 000 разів. Це найяскравіша зоря (з погляду земного спостерігача) рухомої групи синьо-білих гігантів і надгігантів, відомої як Асоціація Персея OB2, або Асоціація Дзета Персея. Дзета Персея є потрійною зоряною системою. До неї входить блакитно-біла зоря головної послідовності спектрального класу B8 з видимою зоряною величиною 9,16, яка знаходиться на відстані близько 3900 а.о. від головної зорі та біла зоря головної послідовності спектрального класу A2 з величиною 9,90, розташована приблизно за 50 000 а.о. Вона може бути гравітаційно пов’язана з іншими компонентами системи, хоча це не є підтвердженим[44].

Мірам(інші мови) — червоний надгігант у сузір'ї Персея, розташований за 1000 св. р. від Землі із видимою зоряною величиною 3,79[45][46]. Первинна зоря має спектральну класифікацію K3 Ib[47] та розміри, що в 170 разів перевищують Сонце, і наразі випромінює світністю, що в 7500 разів перевищує світність Сонця. Її поверхня має ефективну температуру 4082 K[48], що холодніше за сонячне та надає їй помаранчевого відтінку, типового для зір класу K[49]. У кількох зоряних каталогах перелічено низку супутників Ети Персеї, але неясно, чи пов'язані вони з нею гравітаційно[50].

Тета Персея(інші мови) (θ Персея) — зоряна система, розташована за 37 св. р. від Землі. Це одна з найближчих до нас зір, які можна побачити неозброєним оком. Первинна зоря — жовтуватий карлик (головна послідовність) спектрального класу F8V, який дещо більший і яскравіший за Сонце. Існує також червоний карлик-супутник спектрального класу M1.V, що обертається на відстані приблизно 250 а.о. від первинної зорі. Зоря 11-ї зоряної величини вказана в каталогах подвійних зірок як компонент C кратної системи[51][52][53].

Йота Персея(інші мови) (ι Персея) — зоря дуже подібна до Сонця, випромінює в 2,2 рази більше світла та належить до жовтих зір головної послідовності спектрального класу G0V[54]. Їй близько 3–4[55][56] мільярдів років, і вона повільно обертається з прогнозованою швидкістю обертання 4 км/с[57]. Зоря має масу в 1,1 раза більшу за Сонця та радіус в 1,4 раза більший за його радіус. Вона випромінює зі своєї фотосфери світність, що більш ніж вдвічі перевищує світність Сонця, при ефективній температурі 5921 K. Згідно з паралаксом, вона розташована на відстані 34,5 світлових років від Сонця та віддаляється з радіальною швидкістю +49 км/с. Йота Персея має відносно високий власний рух по небу[58][59]. Попри ретельні спостереження підтверджень наявності планетарної системи не виявлено[60].

Місам (κ Персея) 

Лямба Персея (λ Персея) 

Мю Персея (μ Персея) 

Ню Персея (ν Персея) 

Менкіб (ξ Персея) Сі Персея(інші мови), традиційно відома як Менхіб[61], — блакитний гігант спектрального класу O7III, є однією з найгарячіших яскравих зір на небі[62], з температурою поверхні близько 37 500 K. Вона також є однією з наймасивніших відомих зір: її маса становить від 26 до 32 мас Сонця[62][63], а світність перевищує сонячну приблизно у 330 000 разів[64].

Атік (ο Персея) Колись вважалося, що Омікрон Персея (Атік[65]) належить до Асоціації Персея OB2[66]. Це кратна зоряна система з сумарною візуальною величиною 3,85[67]. Вона складається з двох блакитно-білих зір — гіганта спектрального класу B1.5 та зорі головної послідовності B3 — які обертаються одна навколо одної кожні 4,5 дня. Через невелику відстань між ними зорі мають сплюснуту, овальну форму. У системі також наявна третя зоря, про яку наразі відомо дуже мало.

Друга Горгона (π Персея)

Третя Горгона (ρ Персея) Ро Персея(інші мови), також відома як Горгонея Терція, змінює яскравість подібно до Алголя, однак є пульсуючою, а не затемнювальною зорею. Це червоний гігант на пізній стадії зоряної еволюції, який вдруге пройшов фазу розширення, досягнувши радіуса, що приблизно у 150 разів перевищує радіус Сонця. У його ядрі вже завершився процес перетворення гелію у важчі елементи, і тепер воно складається переважно з вуглецю та кисню[68]. Ро Персея належить до напіврегулярних змінних зір типу Му Цефея, її видима зоряна величина коливається від 3,3 до 4,0[69] з характерними періодами пульсацій у 50, 120 та 250 днів[70]. Подвійне скупчення у цьому ж регіоні містить три ще масивніші зорі, кожна з яких має радіус понад 700 сонячних радіусів[71].

Сігма Персея (σ Персея)

Тау Персея (τ Персея)

Фі Персея(інші мови) (φ Персея) — подвійна зоря, хоча два її компоненти не затьмарюють один одного. Первинна зоря — представник класу Be спектрального типу B0.5, ймовірно, гігант. Вторинна зоря, ймовірно, є зоряним залишком з ознаками, подібними до субкарликів O-типу[72].

Псі Персея (ψ Персея)

Четверта Горгона (ρ Персея)

Виявлено, що сім зір у Персеї мають планетні системи.

Фотографія Подвійного скупчення (NGC 869 і NGC 884)

Площина Чумацького Шляху проходить через Персея, але набагато менш помітна, ніж в інших частинах неба, оскільки вона здебільшого прихована молекулярними хмарами[73].

Астеризми

[ред. | ред. код]

Рукав Персея — це спіральний рукав Галактики Чумацький Шлях, який простягається на небі від сузір’я Кассіопеї через Персея й Візничого до Близнят та Єдинорога. Ця ділянка рукава розташована ближче до краю галактики.

Скупчення

[ред. | ред. код]

У межах рукава Персея містяться два відкриті скупчення (NGC 869 і NGC 884), відомі як Подвійне скупчення[74]. Їх іноді називають відповідно h і Хі (χ) Персея; вони легко видимі у біноклі та невеликі телескопи. Обидва лежать на відстані понад 7 000 св. р. від Землі й віддалені одне від одного на кілька сотень світлових років. Обидва скупчення мають приблизну видиму зоряну величину 4 та кутовий діаметр 0,5°[75]; за класифікацією Трамплера це об’єкти I 3 r, хоча NGC 869 належить до класу f за Шеплі, а NGC 884 — до класу e. Це означає, що вони досить густі; NGC 869 є більш щільним із цієї пари. Обидва скупчення чітко вирізняються із навколишнього зоряного поля й концентровані у своїх центрах. Кількість зір у кожному перевищує 100 і сильно варіюється за яскравістю.

M34 — це відкрите скупчення видимої зоряної величини 5,5, розташоване приблизно за 1 500 св. р. від Землі. Воно містить близько 100 зір, розкиданих на полі огляду, більшому за діаметр повного Місяця. M34 можна бачити неозброєним оком, але найкраще його спостерігати у телескоп на невеликих збільшеннях[76].

IC 348 — дещо молодше скупчення, що й досі розміщене всередині туманності, з якої сформувалися його зорі. Воно лежить приблизно за 1 027 св. р., має вік близько 2 млн р. і містить багато зір із навколозоряними дисками[77]. У цьому скупченні виявлено чимало коричневих карликів; оскільки вони охолоджуються з часом, їх легше знаходити у таких молодих скупченнях[78].

Abell 426

Скупчення Альфа Персея(інші мови) Серед інших яскравих зір, які належать до цього скупчення, — зорі типу Be: Дельта Персея(інші мови) (зоряна величина 3,0)[79], Псі Персея(інші мови) (4,3)[80], 48 Персея(інші мови) (4,0)[81], а також змінна зоря типу Бета Цефея — Епсилон Персея(інші мови) (2,9)[82]. До складу групи також входять: 29(інші мови) (зоряна величина 5,2)[83], 30(інші мови) (5,5)[84], 31(інші мови) (5,0)[85] та 34 Персея(інші мови) (4,7)[86].

Туманності

[ред. | ред. код]

У сузір’ї Персея розташовано чимало туманностей

Туманність Маленька Гантель або М76 — планетарна туманність із характерною дволопатевою формою. Її видимі кутові розміри становлять приблизно 2′ × 1′, а видима зоряна величина — близько 10,1m[87].

NGC 1499 або Туманність Каліфорнія — це емісійна туманність, відкрита 1884–85 рр. американським астрономом Едвардом Е. Барнардом[88]. Візуально її складно спостерігати: низька яскравість робить її тьмянішою за більшість інших дифузних туманностей[89].

NGC 1333 — туманність у Персеївській молекулярній хмарі

NGC 1333 — відбивна туманність і область зореутворення[90]. Персей також містить гігантську молекулярну хмару, відому як Персеївська молекулярна хмара(інші мови); вона належить до Рукава Оріона й відома низькою швидкістю зореутворення порівняно з подібними хмарами[91].

NGC 1275, один із членів скупчення, — сейфертівська галактика з активним ядром, яке продукує струмені речовини, оточуючи галактику величезними бульбашками. Ці бульбашки створюють звукові хвилі, що проходять крізь скупчення Персея, звучачи нотою сі-бемоль на 57 октав нижче від до першої октави[92]. Це галактика типу cD, що пережила багато злиттів; на це вказує «система високих швидкостей» — залишки меншої галактики, які її оточують. Активне ядро NGC 1275 — потужне джерело радіовипромінювання[92].

Галактики

[ред. | ред. код]

NGC 1023 — спіральна галактика з баром видимої зоряної величини 10,35, що лежить приблизно за 30 млн св. р. (9,2 млн пк) від Землі[93]. Вона є головним членом групи NGC 1023 і, ймовірно, взаємодіє з іншою галактикою.

NGC 1260 — лентикулярна або закручена спіральна галактика за ~76,7 млн св. р. (23,5 млн пк)[94]. Саме в ній спалахнула наднова SN 2006gy — одна з найяскравіших, які будь-коли спостерігали[95]. Вона є членом скупчення Персея Abell 426[96].

Метеорні потоки

[ред. | ред. код]

Персеїди — помітний щорічний метеорний потік, що «випромінюється» з Персея з середини липня, досягаючи максимуму між 9 і 14 серпня. Він пов’язаний із кометою Свіфт–Таттл і спостерігається вже близько 2 000 років[97].

Вересневі Епсилон-Персеїди — метеорний потік, значно менш яскравий за Персеїди. Імовірно, причиною цього метеорного потоку є невідома довгоперіодична комета[98][99].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Graßhoff, G. (2005). The History of Ptolemy's Star Catalogue. Springer. с. 36. ISBN 978-1-4612-4468-4.
  2. ↑ The Constellations. IAU—International Astronomical Union. Процитовано 29 серпня 2015.
  3. ↑ а б Ridpath, I. Urania's Mirror c.1825 – Ian Ridpath's Antique Star Atlases. Процитовано 15 жовтня 2015.
  4. ↑ Allen, R. H. (1963). Star Names: Their Lore and Meaning. New York: Dover. с. 330.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням в параметрі publisher (посилання)
  5. ↑ Prosser, Charles F. (1994-04). Photometry and spectroscopy in the open cluster alpha Persei, 2. The Astronomical Journal. 107: 1422. doi:10.1086/116955. ISSN 0004-6256.
  6. ↑ APOD: 2011 July 12 - The Perseus Cluster of Galaxies. apod.nasa.gov. Процитовано 13 липня 2025.
  7. ↑ Night Sky Network. nightsky.jpl.nasa.gov (англ.). 13 серпня 2018.
  8. ↑ а б Ridpath, I. "Star Tales – Perseus".
  9. ↑ Кун, Микола (8 грудня 2020). Міфи Стародавньої Греції: Книги українською, українська література (укр.). Strelbytskyy Multimedia Publishing.
  10. ↑ Patterson, Lee E. (15 грудня 2010). Kinship Myth in Ancient Greece (англ.). University of Texas Press. ISBN 978-0-292-72275-0.
  11. ↑ Boston, Greek (11 листопада 2016). Greek Mythological Story of Perseus and Andromeda (амер.). Процитовано 27 серпня 2025.
  12. ↑ а б в Ridpath, I. "Star Tales – Andromeda".
  13. ↑ Dalley, S. (1998). The Legacy of Mesopotamia. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press. с. 128. ISBN 978-0-19-814946-0.
  14. ↑ Знойко, О. П. (1984). Міфи Київської землі та події стародавні (PDF). Молодь. с. 183.
  15. ↑ Century Dictionary. Т. 12. с. 944.
  16. ↑ Schlegel. с. 346.
  17. ↑ а б Schlegel. с. 349.
  18. ↑ Makemson. 1941. с. 203.
  19. ↑ Makemson. 1941. с. 233—234.
  20. ↑ Mirfak (Alpha Persei): Star Type, Name, Location, Constellation | Star Facts (амер.). 20 жовтня 2019. Процитовано 27 серпня 2025.
  21. ↑ Levy, D. H. (2005). Deep Sky Objects. Prometheus Books. с. 60–61. ISBN 978-1-59102-361-6.
  22. ↑ а б в г Kaler, Jim. Algol. Stars. University of Illinois. Процитовано 25 листопада 2013.
  23. ↑ а б в SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних. http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794.
  24. ↑ Calculating and observing the phase of a variable star. spiff.rit.edu. Процитовано 2 серпня 2025.
  25. ↑ Gamma Persei. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 6 вересня 2025.
  26. ↑ Malkov, O. Yu; Oblak, E.; Snegireva, E. A.; Torra, J. (2006-02). A catalogue of eclipsing variables. Astronomy and Astrophysics (англ.). 446 (2): 785—789. doi:10.1051/0004-6361:20053137. ISSN 0004-6361.
  27. ↑ Zorec, J.; Cidale, L.; Arias, M. L.; Frémat, Y.; Muratore, M. F.; Torres, A. F.; Martayan, C. (2009-07). Fundamental parameters of B supergiants from the BCD system. I. Calibration of the (λ_1, D) parameters into Teff. Astronomy and Astrophysics (англ.). 501 (1): 297—320. doi:10.1051/0004-6361/200811147. ISSN 0004-6361.
  28. ↑ δ Persei (delta Persei) - Star in Perseus | TheSkyLive. theskylive.com. Процитовано 6 вересня 2025.
  29. ↑ Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (2011-01). A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 410 (1): 190—200. doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x. ISSN 0035-8711.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  30. ↑ Zorec, J.; Cidale, L.; Arias, M. L.; Frémat, Y.; Muratore, M. F.; Torres, A. F.; Martayan, C. (2009-07). Fundamental parameters of B supergiants from the BCD system. I. Calibration of the (λ_1, D) parameters into Teff. Astronomy and Astrophysics (англ.). 501 (1): 297—320. doi:10.1051/0004-6361/200811147. ISSN 0004-6361.
  31. ↑ Abt, Helmut A.; Levato, Hugo; Grosso, Monica (2002-07). Rotational Velocities of B Stars. The Astrophysical Journal (англ.). 573 (1): 359—365. doi:10.1086/340590. ISSN 0004-637X.
  32. ↑ Fabricius, C.; Makarov, V. V. (2000-04). Two-colour photometry for 9473 components of close Hipparcos double and multiple stars. Astronomy and Astrophysics (англ.). 356: 141—145. ISSN 0004-6361.
  33. ↑ Eggleton, P. P.; Tokovinin, A. A. (2008-09). A catalogue of multiplicity among bright stellar systems. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 389 (2): 869—879. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13596.x. ISSN 0035-8711.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  34. ↑ van Leeuwen, F. (13 серпня 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy & Astrophysics (англ.). 474 (2): 653—664. doi:10.1051/0004-6361:20078357. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 14 січня 2025.
  35. ↑ Lutz, T. E.; Lutz, J. H. (1977-06). Spectral classification and UBV photometry of bright visual double stars. The Astronomical Journal (англ.). 82: 431—434. doi:10.1086/112066. ISSN 0004-6256.
  36. ↑ Libich, J.; Harmanec, P.; Vondrák, J.; Yang, S.; Hadrava, P.; Aerts, C.; De Cat, P.; Koubský, P.; Škoda, P. (13 січня 2006). The new orbital elements and properties of ɛ Persei. Astronomy & Astrophysics (англ.). 446 (2): 583—589. doi:10.1051/0004-6361:20053032. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 18 серпня 2024.
  37. ↑ Howe, K. S.; Clarke, C. J. (1 січня 2009). An analysis ofvsin (i) correlations in early-type binaries. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 392 (1): 448—454. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.14073.x. ISSN 0035-8711. Архів оригіналу за 7 липня 2024.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  38. ↑ Hohle, M.m.; Neuhäuser, R.; Schutz, B.f. (2010). Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants. Astronomische Nachrichten (англ.). 331 (4): 349—360. doi:10.1002/asna.200911355. ISSN 1521-3994.
  39. ↑ The Colour of Stars. Australia Telescope, Outreach and Education (англ.). Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation. Архів оригіналу за 18 березня 2012.
  40. ↑ Stankov, Anamarija; Handler, Gerald (2005-06). Catalog of Galactic β Cephei Stars. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). 158 (2): 193—216. doi:10.1086/429408. ISSN 0067-0049. Архів оригіналу за 15 листопада 2022.
  41. ↑ Mason, Brian D.; Wycoff, Gary L.; Hartkopf, William I.; Douglass, Geoffrey G.; Worley, Charles E. (2001-12). The 2001 US Naval Observatory Double Star CD-ROM. I. The Washington Double Star Catalog. The Astronomical Journal (англ.). 122 (6): 3466—3471. doi:10.1086/323920. ISSN 0004-6256. Архів оригіналу за 11 грудня 2024.
  42. ↑ Tokovinin, Andrei (23 лютого 2018). The Updated Multiple Star Catalog. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). 235 (1): 6. doi:10.3847/1538-4365/aaa1a5. ISSN 0067-0049. Архів оригіналу за 3 березня 2025.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  43. ↑ info@noirlab.edu. Constellation: Perseus. www.noirlab.edu (англ.). Процитовано 13 липня 2025.
  44. ↑ Kaler, J. B. Zeta Persei. Stars. University of Illinois. Процитовано 5 листопада 2013.
  45. ↑ Vallenari, A. та ін. (2023). Gaia Data Release 3. Summary of the content and survey properties. Astronomy and Astrophysics. 674: A1. arXiv:2208.00211. Bibcode:2023A&A...674A...1G. doi:10.1051/0004-6361/202243940. S2CID 244398875. Gaia DR3 record for this source at VizieR.
  46. ↑ Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
  47. ↑ De Medeiros, J. R.; Udry, S.; Burki, G.; Mayor, M. (2002). A catalog of rotational and radial velocities for evolved stars. II. Ib supergiant stars. Astronomy and Astrophysics. 395: 97—98. arXiv:1312.3474. Bibcode:2002A&A...395...97D. doi:10.1051/0004-6361:20021214. S2CID 263226802.
  48. ↑ Baines, Ellyn K.; Clark, ((James H., III)); Schmitt, Henrique R.; Stone, Jordan M.; von Braun, Kaspar (1 грудня 2023). 33 New Stellar Angular Diameters from the NPOI, and Nearly 180 NPOI Diameters as an Ensemble. The Astronomical Journal. 166 (6): 268. arXiv:2505.23514. Bibcode:2023AJ....166..268B. doi:10.3847/1538-3881/ad08be. ISSN 0004-6256.
  49. ↑ scheme=AGLSTERMS.AglsAgent; corporateName=CSIRO Australia Telescope National Facility; address=PO Box 76 Epping NSW 1710 Australia; contact=+61 2 9372 4100 (phone),+61 2 9372 4310 (fax); jurisdiction=Commonwealth (6 березня 2024). Colour of Stars. www.atnf.csiro.au (англ.). Архів оригіналу за 21 листопада 2024. Процитовано 6 вересня 2025.
  50. ↑ Eta Persei. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 6 вересня 2025.
  51. ↑ Brown, A. G. A.; Vallenari, A.; Prusti, T.; de Bruijne, J. H. J.; Babusiaux, C.; Bailer-Jones, C. A. L.; Biermann, M.; Evans, D. W.; Eyer, L. (2018-08). Gaia Data Release 2. Astronomy & Astrophysics (англ.). 616: A1. doi:10.1051/0004-6361/201833051. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 8 серпня 2025.
  52. ↑ Brown, A. G. A.; Vallenari, A.; Prusti, T.; de Bruijne, J. H. J.; Babusiaux, C.; Bailer-Jones, C. A. L.; Biermann, M.; Evans, D. W.; Eyer, L. (2018-08). Gaia Data Release 2. Astronomy & Astrophysics (англ.). 616: A1. doi:10.1051/0004-6361/201833051. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 8 серпня 2025.
  53. ↑ Mason, Brian D.; Wycoff, Gary L.; Hartkopf, William I.; Douglass, Geoffrey G.; Worley, Charles E. (2001-12). The 2001 US Naval Observatory Double Star CD-ROM. I. The Washington Double Star Catalog. The Astronomical Journal (англ.). 122 (6): 3466—3471. doi:10.1086/323920. ISSN 0004-6256. Архів оригіналу за 11 грудня 2024.
  54. ↑ Keenan, Philip C.; McNeil, Raymond C. (1989-10). The Perkins catalog of revised MK types for the cooler stars. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). 71: 245. doi:10.1086/191373. ISSN 0067-0049. Архів оригіналу за 6 грудня 2024.
  55. ↑ Mamajek, Eric E.; Hillenbrand, Lynne A. (10 листопада 2008). Improved Age Estimation for Solar‐Type Dwarfs Using Activity‐Rotation Diagnostics. The Astrophysical Journal (англ.). 687 (2): 1264—1293. doi:10.1086/591785. ISSN 0004-637X. Архів оригіналу за 9 серпня 2025.
  56. ↑ Mamajek, Eric E.; Hillenbrand, Lynne A. (10 листопада 2008). Improved Age Estimation for Solar‐Type Dwarfs Using Activity‐Rotation Diagnostics. The Astrophysical Journal (англ.). 687 (2): 1264—1293. doi:10.1086/591785. ISSN 0004-637X. Архів оригіналу за 9 серпня 2025.
  57. ↑ Valenti, Jeff A.; Fischer, Debra A. (2005-07). Spectroscopic Properties of Cool Stars (SPOCS). I. 1040 F, G, and K Dwarfs from Keck, Lick, and AAT Planet Search Programs. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). 159 (1): 141—166. doi:10.1086/430500. ISSN 0067-0049. Архів оригіналу за 6 грудня 2024.
  58. ↑ Vallenari, A.; Brown, A. G. A.; Prusti, T.; Bruijne, J. H. J. de; Arenou, F.; Babusiaux, C.; Biermann, M.; Creevey, O. L.; Ducourant, C. (1 червня 2023). Gaia Data Release 3 - Summary of the content and survey properties. Astronomy & Astrophysics (англ.). 674: A1. doi:10.1051/0004-6361/202243940. ISSN 0004-6361.
  59. ↑ iot Per. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 6 вересня 2025.
  60. ↑ Kaler, J. B. Iota Persei. Stars. University of Illinois. Процитовано 5 листопада 2013.
  61. ↑ * ksi Per. SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних. Процитовано 16 лютого 2013.
  62. ↑ а б Repolust, T.; Puls, J.; Herrero, A. (2004). Stellar and wind parameters of Galactic O-stars. The influence of line-blocking/blanketing. Astronomy and Astrophysics. 415 (1): 349—376. Bibcode:2004A&A...415..349R. doi:10.1051/0004-6361:20034594.
  63. ↑ Krtička, J.; Kubát, J. (2010). CMF Models of Hot Star Winds I. Test of the Sobolev Approximation in the Case of Pure Line Transitions. Astronomy and Astrophysics. 519: A50. arXiv:1005.0258. Bibcode:2010A&A...519A..50K. doi:10.1051/0004-6361/201014111.
  64. ↑ Kaler, J. B. Menkib. Stars. University of Illinois. Процитовано 5 листопада 2013.
  65. ↑ Naming Stars. IAU.org. Процитовано 8 серпня 2018.
  66. ↑ Steenbrugge, K. C.; De Bruijne, J. H. J.; Hoogerwerf, R.; De Zeeuw, P. T. (2003). Radial Velocities of Early-Type Stars in the Perseus OB2 Association. Astronomy and Astrophysics. 402 (2): 587—605. arXiv:astro-ph/0302428. Bibcode:2003A&A...402..587S. doi:10.1051/0004-6361:20030277.
  67. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  68. ↑ Kaler, J. B. Gorgonea Tertia. Stars. University of Illinois. Процитовано 5 листопада 2013.
  69. ↑ Kukarkin, B. V. та ін. (1971). The third edition containing information on 20437 variable stars discovered and designated till 1968. General Catalogue of Variable Stars (вид. 3rd). Bibcode:1971GCVS3.C......0K.
  70. ↑ Yeşilyaprak, C.; Aslan, Z. (December 2004). Period-luminosity Relation for M-type Semiregular Variables from Hipparcos Parallaxes. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 355 (2): 601—07. Bibcode:2004MNRAS.355..601Y. doi:10.1111/j.1365-2966.2004.08344.x.
  71. ↑ Levesque, E. M.; Massey, P.; Olsen, K. A. G.; Plez, B. та ін. (2005). The Effective Temperature Scale of Galactic Red Supergiants: Cool, but Not As Cool As We Thought. The Astrophysical Journal. 628 (2): 973—85. arXiv:astro-ph/0504337. Bibcode:2005ApJ...628..973L. doi:10.1086/430901.
  72. ↑ Thaller, M. L.; Bagnuolo, W. G.; Gies, D. R.; Penny, L. R. (1995). Tomographic Separation of Composite Spectra. III. Ultraviolet Detection of the Hot Companion of phi Persei. The Astrophysical Journal. 448: 878—84. Bibcode:1995ApJ...448..878T. doi:10.1086/176016.
  73. ↑ Lee, Hsu‐Tai; Lim, Jeremy (2008-06). On the Formation of Perseus OB1 at High Galactic Latitudes. The Astrophysical Journal (англ.). 679 (2): 1352—1363. doi:10.1086/587801. ISSN 0004-637X.
  74. ↑ SIMBAD Astronomical Database - CDS (Strasbourg). simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 13 липня 2025.
  75. ↑ Kaler, Jim (1993-01). The Cambridge Encyclopedia of Stars. The Cambridge Encyclopedia of Stars (англ.).
  76. ↑ Messier 34 - M34 - Open Cluster | freestarcharts.com. freestarcharts.com. Процитовано 21 липня 2025.
  77. ↑ Dietrich, J. P. (2008-02). The Importance of Being First: Position Dependent Citation Rates on arXiv:astro-ph. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 120 (864): 224—228. doi:10.1086/527522. ISSN 0004-6280.
  78. ↑ Dietrich, J. P. (2008-02). The Importance of Being First: Position Dependent Citation Rates on arXiv:astro-ph. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 120 (864): 224—228. doi:10.1086/527522. ISSN 0004-6280.
  79. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  80. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  81. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  82. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  83. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  84. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  85. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  86. ↑ SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних http://simbad.u-strasbg.fr/simbad/sim-basic?Ident=HD+20794. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  87. ↑ Messier 76 - M76 - Little Dumbbell Nebula. www.astropixels.com. Процитовано 21 липня 2025.
  88. ↑ California Nebula. gho2 (англ.). Процитовано 21 липня 2025.
  89. ↑ NGC 1499. spider.seds.org. Процитовано 21 липня 2025.
  90. ↑ Hubble Celebrates 33rd Anniversary with a Peek into Nearby Star-Forming Region - NASA Science (амер.). 20 квітня 2023. Процитовано 21 липня 2025.
  91. ↑ Hatchell, J.; Richer, J. S.; Fuller, G. A.; Qualtrough, C. J.; Ladd, E. F.; Chandler, C. J. (2005-09). Star formation in Perseus: Clusters, filaments and the conditions for star formation. Astronomy & Astrophysics. 440 (1): 151—161. doi:10.1051/0004-6361:20041836. ISSN 0004-6361.
  92. ↑ а б Wayback Machine. www.nasa.gov. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 4 серпня 2025.
  93. ↑ NGC 1023. www.jwinman.com. Процитовано 21 липня 2025.
  94. ↑ A Deep Redshift Survey of the Perseus Cluster: Spatial Distribution and Kinematics of Galaxies. arxiv.org (англ.). Процитовано 21 липня 2025.
  95. ↑ Smith, Nathan; Li, Weidong; Foley, Ryan J.; Wheeler, J. Craig; Pooley, David; Chornock, Ryan; Filippenko, Alexei V.; Silverman, Jeffrey M.; Quimby, Robert (10 вересня 2007). SN 2006gy: Discovery of the Most Luminous Supernova Ever Recorded, Powered by the Death of an Extremely Massive Star like η Carinae. The Astrophysical Journal (англ.). 666 (2): 1116—1128. doi:10.1086/519949. ISSN 0004-637X.
  96. ↑ By Name | NASA/IPAC Extragalactic Database. ned.ipac.caltech.edu. Процитовано 21 липня 2025.
  97. ↑ Perseids. meteorshowersonline.com. Архів оригіналу за 10 серпня 2009. Процитовано 4 серпня 2025.
  98. ↑ Technology, Vito; Inc. (1 жовтня 2024). September Meteor Showers 2025: When & Where to See?. Star Walk (англ.). Процитовано 4 серпня 2025.
  99. ↑ Shrbený, Lukáš; Spurný, Pavel (2019-09). September epsilon Perseids observed by the Czech Fireball Network. Astronomy and Astrophysics (англ.). 629: A137. doi:10.1051/0004-6361/201935900. ISSN 0004-6361.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Персей (сузір'я)


  • WIKISKY.ORG: Персей (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Персей_(сузір%27я)&oldid=46375578