Одеський літературний музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одеський літературний музей
46°29′05″ пн. ш. 30°44′40″ сх. д. / 46.4849139° пн. ш. 30.74456611° сх. д. / 46.4849139; 30.74456611Координати: 46°29′05″ пн. ш. 30°44′40″ сх. д. / 46.4849139° пн. ш. 30.74456611° сх. д. / 46.4849139; 30.74456611
Типмузей
літературнийd і державна організація
Країна Україна
Розташуванням. Одеса, вул. Ланжеронівська, 2
Адресавулиця Ланжеронівська, 2, Одеса, Україна
Засновано1977
ДиректорЛиптуга Тетяна Іванівна
Сайтmuseum-literature.odessa.ua
Одеський літературний музей. Карта розташування: Україна
Одеський літературний музей
Одеський літературний музей (Україна)
Мапа

CMNS: Одеський літературний музей у Вікісховищі

Одеський літературний музей — один з літературних музеїв України. Розташований в Одесі, в палаці князів Гагаріних.

Історія

[ред. | ред. код]

Літературний музей в Одесі заснували в 1977 р., а офіційно відкрили у 1984 році.

В ніч на 20 липня 2023 року будівля музею була пошкоджена черговим російським ракетним обстрілом Одеси. Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко заявив, що відомство проводить переговори з міжнародними партнерами щодо першочергової консервації постраждалих музеїв. Також Мінкульт закликає ЮНЕСКО «все ж таки назвати ім'я агресора, вкотре переосмислити його роль у керівних органах організації»[1]. ЮНЕСКО засудила напад[2].

Експозиція

[ред. | ред. код]

Експозиція розташована на двох поверхах будівлі. Кількість залів дорівнює 24-м.

Художній образ музею створив художник Анатолій Гайдамака. Після проведеної реставрації самостійним експонатом стали і оздоби інтер'єрів, ліплення так званих «виноградних кімнат», мисливський кабінет, Золота зала, вестибюль з парадними сходами тощо. В залах з багатими оздобами шафи і стенди розміщені по вісям кімнат з великим відступом від стін і оздоб. Самі книжки, рукописи, газети не досить виграшні експонати (монотонні, пласкі, часто чорно-білі). Тому художник позбавляв зали монотонності, насичуючи їх старими меблями, фото різних розмірів, порожніми рамами від картин, особистими речами письменників (книжкова шафа Міцкевича), якщо вони були в фондах музею. Художник Гайдамака доповнив еклектичні оздоби палацу стінописами, мозаїками, навіть архітектурними гобеленами. Своєрідною метафорою літераторської праці і музейної експозиції Гайдамака зробив стіл письменника. Вони тут різні — від цінних зразків ампіру до дешевих, але меморіально цінних.

У музеї робиться акцент на таких письменниках:

Стверджується, що дослідники налічують близько трьох сотень імен видатних літераторів, так чи інакше пов'язаних з Одесою. З літераторами другого ряду їх кількість перевищує 600 імен.

Філії

[ред. | ред. код]

Музей має такі філії:

Будівля

[ред. | ред. код]

Під Літературний музей Одеси в часи СРСР віддали колишній палац князів Гагаріних. Палац побудували в 1850-ті в стилі «вільної південної еклектики» за проектом архітектора Людвига Оттона. Гагаріни в Одесі не мешкали, а здавали будівлю багатіям і заробляли таким чином гроші. Тому зали палацу були оздоблені в пишних історичних стилях або в суміші стилів (тобто еклектики середини ХІХ століття).

У 1898 Міська Дума Одеси орендувала палац у Гагаріних і передала його Одеському літературно-артистичному гуртку, до складу якого входили актори, літератори, музики та художники. Саме тут (за легендою) давав свої концерти Ференц Ліст (1811—1886). Тут читали свої твори письменники та поети (члени гуртка), в тому числі Марко Кропивницький, Іван Бунін (зокрема, він читав саме тут свій переклад поеми Генрі Лонгфелло), Корній Чуковський, Володимир Жаботинський. Пам'ятають зали палацу і велику українську театральну акторку Марію Заньковецьку  — вона виступала тут у 1900 році. Засідання та вечори гуртка проводилися тут до 1903 року.

Сад скульптур

[ред. | ред. код]

Поруч з музеєм знаходиться «Сад скульптур». Він був заснований 1995 року. Автор проєкту і скульптур — Леонід Ліптуга.[3]

Скульптури
  1. (1995) «Герою одеських анекдотів Рабиновичу»
  2. (1996) «Прийдешньому одеському генієві»
  3. (1998) «Ти одесит, Миша» — Михайлу Жванецькому
  4. (1999) «Антилопа Гну» — авто марки «Лорен-Дітріх» з персонажами роману «Золоте теля»
  5. (2000) «Одеса-Мама»
  6. (2001) «Сашка-музикант» — герою оповідання Олександра Купріна «Гамбрінус»
  7. (2002) «Шаланди, повнії кефалі»
  8. (2003) «Зелений фургон» — героям повісті «Зелений фургон» Олександра Козачинського
  9. (2004) «Джинсовий Дюк»
  10. (2005) «Невідомому читачеві» — імператриці Катерині
  11. (2008) «Мініну і Пожарському Ільфу і Петрову»
  12. (2009) «Птах-трійка» — Гоголю
  13. (2010) «Час великих очікувань» — Паустовському
  14. (2011) «Одеська школа» — присвячений групі письменників: Багрицькому, Інбер, Бабелю, Кірсанову, Олеші і Катаєву
  15. (2012) «Золоте серце» — Володимиру Висоцькому
  16. (2013) «Срібний вік» — Ахматовій та Цвєтаєвій
  17. (2014) «Музейникам Одеси»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Три одеські музеї постраждали внаслідок нічної ракетної атаки: Мінкульт звертається до ЮНЕСКО (оновлено, фото). dumskaya.net. 20 липня 2023.
  2. Odesa: UNESCO strongly condemns attack on World Heritage property. UNESCO. 21 липня 2023. Архів оригіналу за 22 липня 2023.
  3. Сад скульптур Одеського літературного музею. Архів оригіналу за 3 серпня 2018. Процитовано 3 серпня 2018.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
Ч. 2. — 2012. — 285, [3] с. : ил., портр. — Библиогр. Одес. лит. музея: с. 111—114. — 1 000 экз. — ISBN 978-966-8692-54-3

Посилання

[ред. | ред. код]