Неоплатонізм

Порфірій і Плотін. Ілюстрація до середньовічного рукопису.

Неоплатоні́зм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найбільш відомим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.

Концепція

Розбудова Римської імперії супроводжувалася дуже сильними змінами у свідомості людей того часу. Посилювалося тяжіння до суто релігійного способу самоусвідомлення. Це відобразилося на філософії III—IV ст. н. е., яка дедалі більше набувала рис теософського вчення.

Неоплатонізм виник в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на підставах платонівської філософської традиції. Плотін, Порфирій, Прокл — найбільш відомі представники цього завершального в античній філософії напряму думки.

Неоплатоніки конструювали вчення про ієрархічність будови Дійсності. Основою буття є божественне (але безособове, на відміну від прийнятого у християнстві). «Єдине» як остання підстава існування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому питання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. В цьому розумінні «Єдине» шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює «розум», потім «душу», «Космос», «матерію» (під якою, як і у Платона, розуміється небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею. Мета земного життя — звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть Бога. Це перебування в собі — вихід з себе — повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про безсмертя душі, про пантеїстичний зв'язок божественного та світського не загинули разом з розпадом античного суспільства. Вони мали значний вплив на християнську теософію Середньовіччя (Пліфон) та на філософію доби Відродження і Нового часу.

Періодизація

II-III ст.

Науковий період. Він відрізняється спекулятивно-теоретичним характером, переважно реконструюванням тріади Платона. До цього періоду належить:

• Римська школа. Відомі представники: Амелій, Аммоній Саккас, Гребль, Порфирій. Школу засновує Аммоній Саккас, який письмового викладу свого вчення не залишив. З 244 року учень Аммонію, перший систематизатор неоплатонізму Плотін продовжує діяльність в Римі. З 270 року подальшу розробку неоплатонізму продовжує учень Порфирія - Гребль.

III-IV ст.

Богословський період, спроба об'єднати всі існуючі давні культи і обгрунтувати політеїзм. Неоплатонізм цього періоду ставить головним завданням практичну містику, теургію і мантику; систематизує античну міфологію, більшу увагу звертаючи на релігійно-магічну практику; виясняє сутність і методи пророцтва, знахарства, оракулів, містерій, астрології, екстатичного сходження в надчуттєвий світ. До цього періоду відносяться:

• Сирійська школа; відомі представники: Дексіпп, Сопатр, Теодор Асінскій, Ямвліх. Школу засновує Ямвліх, учень Порфірія, він вперше вводить в неоплатонізм практику теургії.

• Пергамська школа; відомі представники Євсевій Міндскій, Євстафій Каппадокійський, Евфразій, Максим Ефеський, Пріск, Саллюстій, Юліан Відступник, Хрисанф, Едесій. Школу засновує Едесій, учень Ямвліха.

IV-VI ст.

Схоластичний, коментаторський період, спроба реставрації та систематизації всієї стародавньої філософії. До цього періоду відносяться:

• Афінська школа; відомі представники Гіерокл Олександрійський, Домнин, Ісидор Олександрійський, Марін Неаполітанський, Плутарх Афінський, Пріскіан Лідійський, Прокл Діадох, Сімплікій, Сіріан Олександрійський. Школу засновує Плутарх Афінський.

• Олександрійська школа; відомі представники: Амоній Гермій, Асклепій Тралльській, Геліодор Олександрійський, Гермій Олександрійський, Гіпатія, Давид Анахт, Іоанн Філопон, Немесія, Олімпіодор Молодший, Синезій, Стефан Візантійський, Едеса. Важається, що школу заснував Гермій Олександрійський.

Галерея філософів-неоплатоників

• 
  Плотін
• 
  Ямвліх
• 
  Гіпатія
• 
  Юліан Відступник
• 
  Порфірій

Джерела

• Асмус В. Ф. Античная философия. — М., «Высшая школа», 1976, с. 525 — 526. (рос.)
• Философский словарь. Под редакцией И.Т. Фролова. - М., издательство политической литературы, 1980, с.244 - 245. (рос.)