Сілезькі повстання
Сіле́зькі повста́ння (німецька Aufstände in Oberschlesien, польська Powstania śląskie) — три послідовні збройні повстання поляків і польських сілезців Верхньої Сілезії у 1919—1921 роках проти панування Веймарської республіки. Повстанці мали на меті відірвати край від Німеччини та приєднати його до Другої Речі Посполитої, створеної в результаті Першої світової війни. В новітній історії Польщі після Другої світової війни ці повстання відзначалися як центральні елементи національної гордості.
Історичне тло
У часи Середньовіччя велика частина Сілезії належала Польській короні, але в XIV столітті перейшла до королів Богемії, а згодом — до австрійських Габсбургів. 1740 року у Війні за австрійську спадщину володар Пруссії Фрідріх Великий захопив Сілезію у австрійської правительки Марії Терезії, після чого та стала частиною Пруссії,[2] а в 1871 році — Німецької імперії. Відтак провінція стала переважно німецькомовною, хоча у Верхній Сілезії залишалася велика польська меншина. Під владою імперської Німеччини ці етнічні поляки зіткнулися з расизмом і дискримінацією[3][4][5]
Корисні копалини
Верхня Сілезія була скарбницею мінеральних ресурсів, там зосереджувалася важка промисловість із шахтами, металургійними і сталеливарними заводами. Сілезькі копальні давали Німеччині майже чверть річного видобутку вугілля, 81 відсотків її цинку і 34 відсотків її свинцю.[6] Після Першої світової війни, в ході переговорів щодо Версальського договору, німецький уряд стверджував, що без Верхньої Сілезії він би був не в змозі виконати свої зобов'язання з відшкодування збитку союзникам.
Демографічна ситуація на початку ХХ століття
Область у Верхній Сілезії на схід від Одеру населяли переважно етнічні поляки, більшість із яких представляли робітничий клас. Більшість говорила на діалекті польської, але багато хто почував себе самостійною слов'янською групою під назвою «сілезці».[2] Зате більшість місцевих середніх і вищих прошарків населення: землевласники, підприємці, фабриканти, працівники місцевого самоврядування, співробітники поліції та католицьке духовенство — були етнічними німцями.[2] До того ж був поділ за релігійною ознакою. Німецькі сілезці були майже всі протестантами, тоді як польські сілезці незмінно були римокатоликами.[2]
Під час німецького перепису 1900 року 65% населення східної частини Сілезії було записано як польськомовне, в 1910 році ця частка знизилася до 57%.[2] Частково це було результатом примусової германізації,[7] але також і через створення категорії «двомовні», що скоротило кількість польськомовних.[2] Німецький вчений Пауль Вебер накреслив мовну карту, яка показувала, що в 1910 році у більшості районів Верхньої Сілезії на схід від Одеру польськомовні сілезці становили більшість, утворюючи там більше ніж 70% населення.[2]
Версальський плебісцит
Версальський договір обумовив плебісцит у Верхній Сілезії, щоб визначити, чи цій території входити до складу Німеччини, чи Польщі.[2] Плебісцит повинен був відбутися протягом двох років дії цього договору (підписаного в 1919 році) у всій Верхній Сілезії, хоча польський уряд лише прохав його провести у районах на схід від Одеру, які налічували чимало носіїв польської мови.[2] Таким чином, плебісцит відбувся у всій Верхній Сілезії, включаючи переважно польськомовні місцевості на схід і переважно німецькомовні райони на захід від річки.[2] Верхньосілезький плебісцит мав бути проведений 20 березня 1921. Між тим, німецька адміністрація і поліція залишалися на місцях.[2]
Тим часом, пропаганда і тактика сильної руки по обидві сторони призвели до зростання заворушень.[2] Німецькі власті попередили, що ті, хто голосуватиме за Польщу, можуть позбутися своїх робочих місць і пенсій.[2] Пропольські активісти стверджували, що під владою Польщі сілезькі поляки більше не будуть піддаватися дискримінації. Польща також обіцяла шанувати їхні соціальні пільги від Німецької держави, такі як пенсії за віком.[2] Тим не менш, багато ветеранів німецької армії вступили у «фрайкор» (вільний корпус) — напіввійськову організацію, чиї війська тероризували пропольських діячів.[2] Щоб заручитися підтримкою своєї справи, прибічники Польщі задіяли Польську військову організацію — таємну військову організацію і попередника польських спецслужб.[8]
Кінець-кінцем, ситуація, щo погіршувалася, обернулася двома верхньосілезькими повстаннями: 1919 і 1920 років.
Право голосу надавалося всім у віці 20 років і старше, які або народилися, або жили в районі проведення плебісциту. Результатом була масова міграція як німців, так і поляків.[9] Німецькі новопоселенці становили 179 910 осіб, польські новоприбульці налічували понад 10 000.[2] Без цих «нових виборців», Прихильники Німеччини мали би перевагу у 58336 голосів замість остаточних 228246.[2] Плебісцит відбувся, як і було домовлено, 20 березня, через два дні після підписання Ризького договору, яким закінчилася Польсько-радянська війна 1919—1920 років. Всього 707 605 голосів було віддано за Німеччину і 479 359 за Польщу.[2]
Третє сілезьке повстання спалахнуло в 1921 році. Залагодити цей спір попросили Лігу Націй, перш ніж це призвело до ще більшого кровопролиття. У 1922 році шеститижневе розслідування ухвалило, що Верхню Сілезію слід розділити. На це пристали обидві країни та більшість верхніх сілезців. Приблизно 736 000 поляків і 260 000 німців тим самим опинилися тепер у польській (Верхній) Сілезії, а 532 000 поляків і 637 000 німців залишилися в німецькій (Верхній) Сілезії.
Примітки
- ↑ (пол.) Ostatnie chwile odlewni Woźniaków. Zaglebie.info
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Anna M. Cienciala, THE REBIRTH OF POLAND
- ↑ Racisms Made in Germany edited by Wulf D. Hund, Wulf Dietmar Hund, Christian Koller, Moshe Zimmermann LIT Verlag Münster 2011 page 20, 21
- ↑ The Ideology of Kokugo: Nationalizing Language in Modern Japan Lee Yeounsuk page 161 University of Hawaii Press 2009
- ↑ The Immigrant Threat: The Integration of Old and New Migrants in Western Europe since 1850 (Studies of World Migrations) Leo Lucassen page 61 University of Illinois Press page 2005
- ↑ MacMillan, Margaret (2001). Paris 1919. Random House. с. 219. ISBN 0-375-50826-0.
- ↑ "Mapy narodowościowe Górnego Śląska od połowy XIX wieku do II Wojny Światowej" Dorota Borowiecz Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego 2005 ISBN 83-229-2569-7
- ↑ Polish military leaders during Polish-Bolshevik War
- ↑ Plebiscite contributions for benefit of uniting Warmia and Masuria, Spisz and Orawa, Cieszyn Silesia. Poland.pl portal
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
