Паризький метрополітен

Паризький метрополітен
Країна	Франція
Місто	Париж
Дата відкриття	19 липня 1900
Річний пасажиропотік	1 559 500 000
Сайт	ratp.info
Власник	RATP і Île-de-France mobilitésd
Оператор	RATP
Основні типи рухомого складу	Paris Métro rolling stockd
Ширина колії	європейська колія
Електрифікація	постійний струм, 750 Вd
Схема маршрутів
	Паризький метрополітен у Вікісховищі

Паризьке метро (паризький метрополітен) (фр. Métro de Paris, скорочення від первинної назви «столична залізниця» фр. chemin de fer métropolitain; слова «метрополітен» і «метро» стали загальновживаними в усьому світі саме завдяки паризькому метро) — система швидкісного підземного громадського транспорту Парижа. Вхід в метро позначений великою літерою «М». Мережа метро охоплює весь Париж і його найближчі приміські населені пункти. Метро побудоване відносно не глибоко, глибше розташована мережа приміських електропоїздів RER, яка перетинає французьку столицю декількома лініями (А, B, C, D, E) під землею.

Передісторія

Першим видом громадського транспорту Парижу починаючи з 1828 року був кінний омнібус. Пізніше у 1871 зявився кінний трамвай (конка), який невдовзі був замінений на паровий, а потім і на електричний трамвай 1888 року. Також існувало Залізничне сполучення між головними вокзалами. Але для Парижу населення якого за 19 століття, якщо рахувати разом з прилеглими агломераціями зросло майже вчетверо гостро стала проблема перевантаження та недостатньоі концентраціі міського транспорту всередині міста. Тож починаючи з 1856 і аж до 1890 почалось обговорення щодо створення новоі транспортноі мережі основні суперечки виникли щодо того чи це має бути внутрішньоміська мережа чи мережа що сполучало б місто з головними залізничними вокзалами Парижу. І 20квітня 1896 було прийнято проект Фюльженса Бьєнвеню, згідно з яким нова транспортна мережа представляла собою підземну мережу електропоїздів для перевезення пасажирів та їх багажу в межах міста Париж.

Історія будівництва

4 жовтня 1898 року після підписаня угоди між містом та Compagnie de fer metropolitain de Paris почались підготовчі роботи з будівництва першої лінії метро. Для того щоб пришвидшити темпи робіт, що мали тривати до 1900 року замість прокладати тунелі під дорогами було вирішено будувати метро відкритим способом, прокладаючи траншеї, які потім засипались ґрунтом. І вже 15 червня 1900 перша лінія метро пройшла випробовування, а 19 липня відбулось її урочисте відкриття,для того щоб обслуговувати змагання літніх олімпійських ігор, що в цей час проходили Венсенському лісі. На момент відкриття були повністю закінчені лише 8 станцій 10 інших були відкриті на декілька місяців пізніше.Поїзди на цій лінії курсували через кожні 3-6 хвилин, а квиток коштував 25 сантимів для першого класу та 15 для другого. Одразу після відкриття метро мало шалений успіх серед громадян, бо дозволяло їм з більшим комфортом та за коротший відрізок часу добратись до місця призначення. Тож одразу слідом за будівництвом першої ліній метро почалось будівництво другої та третьої ліній метро. Будівництво четвертої лінії метро (1905-1910) було найбільш очікуваним та видовищним, адже вона мала перетинати Сену під землею. Для цього на земній поверхні були спорудженні криті металічні конструкції (кесони),які потім відбуксирували на місце призначення та занурювали у воду, в нижній частині кесонів була камера для робітників, які видобували річний ґрунт на поверхню, таким чином поглиблюючи сам кесон в ґрунт. Для північного рукава Сени знадобилось три кесони, а для південного - два. Станції Сан-Мішель та Сіте також були зібрані на поверхні, а потім заглибленні. Станом на 1913 рік в Парижі нараховувалось 10 ліній і мережа станцій продовжувала розширюватись під час Першої світової війни, а в міжвоєнний період відкрились 9,10,11 лінії. В 20-х роках метро сягнуло міських околиць, населення яких майже зрівнялось з населенням Парижу, це змусило місцеву владу разом з департемантом переглянути концепцію розвитку метро 1899 і дозволити будівництво нових станцій. Рахуючись з цим планом 1949 року було продовжено деякі з ліній метро та відкрито девять нових станцій.

Історія

До відкриття метрополітену система публічного транспорту Парижу складалася з мережі омнібусів, яка станом на 1860 рік нараховувала 25 ліній з фіксованими зупинками та 503 карети, вуличної кінної залізниці (конки) та міської коліївки, що сполучала між собою головні залізничні вокзали Парижу.

Паризький метрополітен — один з найстаріших метрополітенів на континенті (другий після будапештського). Перші лінії метрополітена прокладалися безпосередньо під проїзжою частиною вулиць; відхилення від осі вулиць могло призвести до потрапляння до підвалів і погребів будинків. Деякі станції мають скривлену платформу через недостатню ширину вулиць. З цієї ж причини бокові платформи на деяких станціях не знаходяться точно одна проти одної.

19 липня 1900 року було відкрито першу гілку Паризького метро між станціями Венсенський замок та Порт Майо, що сполучала різні комплекси Всесвітньої виставки, а також забезпечувала пасажирські перевезення під час Олімпійських ігор 1900 року, що проходили у Венсенському лісі . Білет на першій гілці «Венсенський замок — Порт-Майо» коштував 15 сантимів старими франками для другого класу і 25 сантимів для першого. Більшість ліній в центрі побудовано до 1920 року. Особливістю Паризького метрополітену є короткі перегони між станціями, велика щільність мережі метрополітена в центрі міста й оформлення перших станцій в стилі модерн (ар нуво) дизайнером Ектором Гімаром.

Метрополітен будувався з різною інтенсивністю на протязі всього XX століття. З 1969 року з'єднаний з системою міських поїздів RER (фр. Réseau express régional d'Île-de-France).

Метро та мистецтво

1899 Гектор Гімар французький архітектор та декоратор отримав замовлення на оформлення входів в метро. І 1900 року коли роботи були завершені парижани були шоковані побаченим : один з варінтів оформлення станцій запропонований Гімаром нагадував ім величезні ліани з червоними вогнями, що вночі підсвічували вхід до метро, були схожими на очі монстра. Тож 1902 року було вирішено передати оформлення менш одіозним архітекторам. Але попри це на сьогоднішній день Станціі оздобленні Гімаром є одним з найвпізнаваніших символів паризького метро та з 1978 року історичною памяткою. На разі залишилось лише 86 входів (частина з них була знищена або замінена під час ремонтних робіт 60-х років) також один вхід був подарований місту Монреаль, ще один зберігається в Національній галереі мистецтв Вашингтону, крім того в різних містах(Москва,Мехіко,Чикаго,Лісабон) встановлено копіі входів Гімара.