Сілець (Сокальський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Сілець
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сокальський район
Рада/громада Сілецька сільська рада
Код КОАТУУ 4624886601
Основні дані
Засноване у 1468 князями Белзькими
Населення 3849
Площа 74.88 км²
Густота населення 433,93 осіб/км²
Поштовий індекс 80086
Телефонний код +380 3257
Географічні дані
Географічні координати 50°17′57″ пн. ш. 24°11′53″ сх. д. / 50.29917° пн. ш. 24.19806° сх. д. / 50.29917; 24.19806Координати: 50°17′57″ пн. ш. 24°11′53″ сх. д. / 50.29917° пн. ш. 24.19806° сх. д. / 50.29917; 24.19806
Водойми р. Болотня, р. Рата
Відстань до
залізничної станції
(м. Соснівка) 3 км
Місцева влада
Адреса ради 80086, Львівська обл., Сокальський р-н, с. Сілець, тел. 6-57-34
Карта
Сілець is located in Україна
Сілець
Сілець
Сілець is located in Львівська область
Сілець
Сілець

Сіле́ць — село в Україні, в Сокальському районі Львівської області. Населення становить 3849 осіб. Площа 7488 гектарів (74.88 км2).Орган місцевого самоврядування — Сілецька сільська рада. Стара назва Сілець Белзький.[1]

Присілки: Копані, Заболотня, Параньки, Дженджерівка, Гостинець, Підберезина, Бірок, Солтиси, Майдан, Зарудні, Вільшина, Груби, Підрочин, Насалі (якийсь час належали до Мостівського староства[2]), Тетерівець. Через територію села проходить регіональний автошлях Р15.

Перші назви вулиць з'явились у 1987 році.

Історія[ред.ред. код]

Засновано село Сілець було у 1465 році удільними князями Белзькими. Село Siedlec (Сідлець, Сіделець), біля якого розташоване гирло ріки Рата, згадано у 1 Т. хроніки Яна Длугоша (до 1480 р.)[3]. Таким чином, підтверджується народна легенда (див. нижче), що в подальшому із назви села випав склад «де.» Люди в цій місцевості оселялися ще у бронзову добу (кінець XV — початок XI ст.ст. до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки. Так, 1803 року під час господарських робіт на південь від села було виявлене поховання, викладене камінням, у якому знайшли бронзовий браслет і перстень, а також кам'яний топірець. У 1876 році під час організованих там же археологічних розкопок під керівництвом доктора Я. Комерніцкого було зібра но велику кількість крем'яних знарядь праці.

У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країн» (пол. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.— Том X, 1889 рік) Сілець згадується як невелике село, в якому було 48 домів та 271 мешканець. На той час рілля становила 311 мір (1 міра — 1,093 га), луки — 36 мір, пасовища — 24 міри і ліси — 23 міри.

На околиці первісного села стояла капличка і криниця. Це місце, оточене великими розлогими дубами і липами, люди називали «базаром». 

Під час з одного з татарських нападів під проводом Ахмеда Гірея в 1500 році Сілець був пограбований і повністю спалений. Це місце назвали «Кровавиця» (знаходиться на присілку Бірок). Після цього погрому появилось нове село, але воно сховалось в глибині лісу, мочарів і ріки Рати. Люди шукаючи порятунку утікали, знаходили своє сховище у густій вільшині, потім деякі і посилилися там. В честь цього було названо присілок Вільшина.

Селяни займалися в основному землеробством та домашнім промислом. Населення повинне було виконувати триденну панщину у своїх панів. Єдиним порятунком для них могла бути церква. Так в 1762 році на цвинтарі біля каплиці у вигляді корабля над річкою Ратою була збудована церква. Першим священиком, який побудував церкву, був священик Сіновський.

1770 р. в селі розгулялася «мертва хвороба», хвороба, яка забрала в могилу багато жителів села, а в 1775 р. чимало лиха завдали сильні морози які теж спричинилися до загибелі людей і худоби. 

В 1848 р. була скасована панщина і на честь цієї події люди поставили пам'ятний знак під назвою «Свобода». 

У 1878 р. розпочалося прокладання гостинця, який зв'язував село з Великими Мостами і Кристинопілем. Перша школа в Сільці була дяківська — 2 класи. Першим учителем якої був Терех. 

В 1848 р. в селі Сілець прибув священик Василь Чернецький, який почав вести дуже велику просвітницьку роботу серед населення. В Сільці особливо активізується його творча і зокрема краєзнавча робота, адже він талановитим західноукраїнським краєзнавцем і просвітителем. Василь Чернецький написав понад сто краєзнавчих нарисів і досліджень у тому числі і про Сокаль, Кристинопіль, Белз, В.Мости, Тартаків, Варяж, Сілець, Бутини, Двірці та багато інших міст і сіл. На його творчість і здоров'я негативно вплинула смерть улюбленої дочки 1888 року. Розповідаючи згодом у Книзі Місійній про село Сілець і церкву він говорив, що там неподалік «для мене приготовлена могила, в котрій спочиває моя незабутня доня, піднята в цвіті віку косою смерті». 

Василь Чернецький дуже багато зробив для церкви і села. Було куплено 500 кг. дзвін, великий образ Серця Христового, який прислано з Відня. Заснував братство тверезості проти пиятства. В якому була заведена книга в якому записували всіх пияків. Пізніше цю книгу було кинуто у річку, мабуть не було кого писати. 

В другій половині дев'ятнадцятого століття в селі була побудована цегельня для випалювання цегли. Чернецький хотів побудувати цегляну церкву. Але дідич змовився з повітовою владою і будівництво заборонили, а цегельня закрилась. З наявної цегли побудували паркан і дзвіницю, які стоять і досі. В 1893 р. Чернецький побудував дерев'яний міст через річку Рату. 

В 1918 р. утворено ЗУНР. Стрільці з Сільця служили в 5-тій Сокальській вартовій сотні УПА. 

1 квітня 1930 р. вилучена частина сільської гміни Сілець Белзький Сокальського повіту Львівського воєводства і з неї утворена самоврядна сільська гміна Завоня того ж повіту і воєводства[4].

На 1 січня 1939-го в селі Сілець з 3560 жителів було 3160 українців-греко-католиків, 110 українців-латинників (у власне селі), 130 поляків (переважно на розкиданих по лісах присілках) і 160 євреїв, а в польській колонії Завоня з 340 жителів було 10 українців, 320 поляків і 10 євреїв[5].

30 червня 1941 р. було проголошено самостійну Україну і Іван Климів був обраний членом Державного правління. Він проводив велику роботу в Сільці.

В грудні 1941 р. була побудована в с. Сілець читальня «Просвіта». 

Жертвами Другої світової війни стали 124 жителі села, яким побудовано пам'ятник. 

В 1950 р. почалася насильна колективізація земель в колгоспи. У 1955 р. розпочалось будівництво шахт у спорудження яких брали участь і жителі нашого села. 

В 1989—1990 рр. почалося національне-духовне відродження села. 

11 липня 1993 р. у с. Сілець відкрито пам'ятник Івану Климіву «Легенді».

На території сільської ради знаходиться цвинтар, де поховані вояки австро-угорської армії, що загинули в околицях села під час боїв в Першій світовій війні 1914 року. Село розташоване південніше міста Сокаля на 23 км і складається з 14 хуторів (присілків), назва кожного має свою легендарну історію та погодження. 

Походження назв присілків[ред.ред. код]

За народною легендою назва села Сілець походить від слова сідельце. В той час коли на Україну нападали монголо-татари, тут зупинився козак «сідельце» на осілому коні зі своєю дружиною, побудувавши першу хату, він тут і оселився. З часом з слова сідельце випало «де», тому що так легше вимовляти і утворилась назва Сільце, а сучасна — Сілець. 

  • Хутір Бірок, за згадкою старожилів вважається першим поселенням. Його назва походить від слова «бір», тобто дуже заліснена місцевість, де розпочалась перша вирубка лісу. Перші хати, які будувались були з лісу, точніше дерев'яні. На цьому ж хуторі є місце, яке люди з давніх часів називають «Коровицею», що пов'язано з існуючою легендою. Ще за часів монголо-татарського нападу на цьому місці «кров текла рікою» людей, які тут жили нещадно вбивали, різали, ґвалтували — відбувалася кривава січ між козаками та татарами.
  • Хутір Вільшина — місцевість, де багато вільхи.
  • Хутір Заболотня — заболочена територія вздовж р. Болотня (р. Струга).
  • Хутір Гостинець розкинувся вздовж битого шляху, що був прокладений, з'єднуючи Сокаль з Великими Мостами, який назвали Гостинцем. 
  • Хутір Копані — назва походить від існуючої легенди, що першим жителем тут був пан Коп та пані Ані. Тепер хутір складається з двох частин: Старі Копані, Нові Копані і є найбільшим хутором.
  • Хутір Параньки — назва теж легендарного походження, згідно неї першою жителькою, що оселилась на Пониззі (так називали цю місцевість) була баба Паранька, яка сподобала собі це місце і хату свою перевезла і залишилась там жити постійно.
  • Хутір Підрочин — назва походить від урочища «Рочин», з яким межує цей хутір, місцевість під великим рочином, ровом, як кажуть місцеві люди.
  • Хутір Підберезина — місцевість під березовим гаєм.
  • Хутір Майдан — Зарудні — місцевість, «пляц», де селяни збирались на «схід».

Ще є хутори: Груби, Дженджерівка, Насалі, Тетерівець, Солтиси.

Екологія[ред.ред. код]

Діяльність підприємств гірничовидобувного комплексу призвела до значних змін природних ландшафтів на території Сілецької сільської ради. Спостерігається просідання поверхні землі в місцях відпрацювання вугільних пластів до 2-4 метрів, що призводить до затоплення та підтоплення значних ділянок на території населеного пункту і виходу з ладу інженерних комунікацій. Екологічно небезпечними є також хвостосховище збагачувальної фабрики, склади вугілля, ставки-накопичувачі та відстійники шахтних вод.

За 30 років продукти діяльності збагачувальної фабрики «вилилися» у величезний терикон висотою понад 6 0 метрів і довжиною кілька кілометрів . Тут, за підрахунками самих працівників ЦЗФ, поховано близько 40 млн тонн відходів, одержаних від збагачення вугілля. Така собі рукотворна «гора», яка буквально наповзає на хутір Вільшина . Сам хутір вже перебуває в санітарно-захисній зоні ЦЗФ, а найближчі хати — за 200 метрів від терикону (тоді як, згідно екологічним нормам і законам, ця відстань має становити не менше п'ятисот метрів).[6]

Економіка[ред.ред. код]

У 1940 році для проведення планомірних геологорозвідувальних робіт щодо пошуку вугілля Наркомвуглепром СРСР організував Державний трест «Львіввуглерозвідка». Друга світова війна війна перервала пошуково-розвідувальні та науково-дослідницькі роботи з проблеми вугленосності західних областей УРСР. Майже всі геологічні матеріали, отримані до війни, було втрачено.

Одразу ж після закінчення війни було відновлено інтенсивні пошуково-розвідувальні роботи і вже влітку 1947 року було відкрите перше промислове родовище вугілля на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. В 1949 році були закладені перші вугільні шахти, а з 1954 року розпочалось видобування вугілля.

На території с. Сілець, на присілку Вільшина розташована «Центральна збагачувальна фабрика „Червоноградська“». На її території — один з найбільших териконів у Європі (великих насипів з породи, як відходи вугільновидобувної промисловості). А також розташовані шахти: «Лісова», «Зарічна»[7], «Візейська», «Надія».

Інфраструктура[ред.ред. код]

У селі діє загальноосвітня середня школа I—III ст. на 624 місця, Будинок культури, 2 бібліотеки, лікарська амбулаторія, поштове відділення. Населений пункт газифікований. Автошляхи місцевого сполучення з асфальтовим, твердим і ґрунтовим покриттям, частина доріг потребує проведення капітального ремонту.

В результаті мітингів і перекриття дороги селянами, автошлях Р-15, у 2014—2015 році був відремонтований.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Церква Собору Пресвятої Богородиці (1762).[8]

Відомі односельчани[ред.ред. код]

  • Климів Іван Степанович (псевдо: «Арідник», «Куліба», «Мармаш»«Легенда») — крайовий провідник ПЗУЗ, міністр політичної координації в Українському Державному Правлінні, генерал-політвиховник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).
  • Чернецький Василь — публіцист, суспільний діяч Лемківщини. Народився 7 січня 1837 року.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.