Тарасівка (Звенигородський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Тарасівка
Tarasivka zve gerb.png Tarasivka zve prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Рада/громада Тарасівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121287601
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 985 чоловік (на 1 січня 2008 року)
Площа 6,32 км²
Поштовий індекс 20216
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д. / 49.13389; 31.06083Координати: 49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д. / 49.13389; 31.06083
Середня висота
над рівнем моря
189 м
Відстань до
обласного центру
79,5 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Богачеве
Відстань до
залізничної станції
24 км
Місцева влада
Адреса ради с. Тарасівка
Сільський голова Недоступ Раїса Василівна
Карта
Тарасівка. Карта розташування: Україна
Тарасівка
Тарасівка
Тарасівка. Карта розташування: Черкаська область
Тарасівка
Тарасівка

Тара́сівкасело в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 985 чоловік (на 1 січня 2008 року).

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Тарасівка розташоване за 12 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка та за 24 км від залізничної станції Богачеве.

У селі бере початок річка Безіменна, права притока Шполки.

Історія[ред. | ред. код]

На території сучасної Тарасівки люди жили давно. Край села й донині височать скіфські кургани. А за 5 кілометрів від нього — рукотворна Звенигора, яку насипали й тарасівчани. Повз село проходив відомий Чорний шлях. Крім землеробства, поселенці ще й наглядати за шляхом, бо восени та навесні вода заливала балки. Рубали ліщину, в'язали фашини (тараси) і мостили ними дорогу в баговинні. Звідси й походить назва села Тарасівка.

У XVIIXVIII століттях Тарасівка була у складі Корсунського полку.

У 1768 році, під час Коліївщини, тарасівчани приєдналися до повстанського загону Семена Неживого, який ішов на Лисянку.

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Російської імперії Тарасівка потрапила у власність до генерал-губернатора В. В. Енгельгардта. Село мало 2 743 десятини орної землі. Проживало тут 938 кріпаків.

Після скасування кріпацтва Тарасівку засіли магнати Браницькі.

У 1900 році в селі мешкало 4 044 жителі, до церковнопарафіяльної школи ходило 32 учні.

У роки Української революції в селі організовано курінь Вільного козацтва, жителі Тарасівки підтримали Звенигородсько-Таращанське повстання. Близько 600 тарасівців та 400 сміливців із сусідніх сіл під керівництвом А. Пшеничного вступили в бій з німецькими військами і загинули навесні 1918 року.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

У 1922 році частина села згуртувалася в ТСОЗ, в 1931 році утворилося два колгоспи. Голодомор 19321933 років «скосив» у селі 656 душ.

За радянщини в Тарасівці зруйнували дві церкви: Покровську — напередодні війни та Казанську — в 1967 році.

437 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 236 з них загинули, 424 нагороджені орденами й медалями. Воїнам-односельцям, що загинули, встановлено пам'ятник та обеліск Слави.

У 1951 році врожайність сільськогосподарських культур досягла показників довоєнного рівня. У 1957 році село електрифіковано. Коштом колгоспу «Дніпро» в 1967 році побудовано двоповерхову школу на 560 учнів. Колгосп мав 3,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,7 тисячі га орної землі. Господарство спеціалізувалось на вирощуванні пшениці і цукрових буряків, було розвинуте тваринництво. Допоміжними галузями були рибництво і бджільництво, працювала пилорама.

Також на той час працювали будинок культури, три бібліотеки з фондом 22,8 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерських пункти, будинок побутового обслуговування.

Сучасність[ред. | ред. код]

У 2007 році село газифіковане. Відновлено церкву Казанської Ікони Божої Матері.

На території села діє СТОВ Корсунь «АгроРось». Основним напрямом виробництва господарств є вирощування зернових культур.

Символіка[ред. | ред. код]

Герб села[ред. | ред. код]

Двічі пересічений щит, обрамлений жовтою (золотою) смугою. Голова - блакитного кольору, символізує мирне небо.Кінцева частина - синього кольору. Це Скарбовий ставок - гордість села. Пояс має жовтий (золотий) колір. Символізує золоті ниви села. В полі щита в голові зображено сонце ("найясніше з усіх сонць"). Символізує тісний зв"язок з видатним земляком, композитором та диригентом Олександром Кошицем. В кінцевій частині щита схрещені козацька шабля та стріла часів Київської Русі, осв"ячують ратні подвиги тарасівчан.

Прапор села[ред. | ред. код]

Полотнище зі співвідношенням сторін 2/3, поділене на три горизонтальні смуги однакової висоти. Блакитна (вгорі) - символізує мирне небо. Зелена (посередині) - символізує численні гаї та сади села Тарасівки. Жовта (внизу) - символізує золоті ниви села.

Видатні люди[ред. | ред. код]

У Тарасівці провів дитячі та юнацькі роки Кошиць Олександр Антонович — український диригент, композитор і етнограф. У 2000 році в селі споруджено, а 2010 році оновлено на сучасний вид пам'ятний знак на честь О. Кошиця. У 2005 році в загальноосвітній школі відкрито музей видатного земляка. В експозиції музею — портрети О. Кошиця, роботи його правнука Юрія Кошиця і самодіяльного художника Леоніда Бондаря, фотоматеріали з Вінніпезького архіву, книги О. Кошиця «Спогади» та «З піснею через світ» та картини художника А. Савченка «Тарасівка часів О. Кошиця».

У селі народився Василь Ларіонович Пазич (1925—1997) — народний артист України, співак Національної опери, викладач теорії співу в Київському інституті імені Драгоманова.

Вихідцями села є:

  • Красюк Іван Прокопович — генерал-лейтенант міліції, начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, випускник Тарасівської середньої школи;
  • Мудрагель Василь Данилович — майор-авіатор, удостоєний 14 урядових нагород;
  • Невмитий Володимир Ілліч — журналіст, письменник;
  • Невмитий Микола Лукич — кандидат економічних наук, доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У селі жив Невмитий Ілля Іванович — учасник бойових дій у радянсько-німецькій війні, вчитель, заступник голови колгоспу «Дніпро», директор Тарасівської середньої школи, голова сільської ради ветеранів війни і праці, краєзнавець.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.
  • Бурій В. Диригент і композитор Олександр Кошиць / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). - 2005. - 9 верес. - С. 4. - (Постаті)
  • Невмитий І., Невмитий В. Найясніше між усіма сонцями сонце. Історико-краєзнавчий нарис.- Одеса, Астропринт,-2005,-136с. ISBN 966-318-348-9.

Ресурси інтернету[ред. | ред. код]