Корсунський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корсунський полк

Герб полку

Герб полкового центру
Утворено 1625
Ліквідовано 1712
Центр Корсунь
Сотні 19 (1649) / 3472[1] (3333)[2]
Корсуньська полкова
Василя Гаркуші
Вергуненка
Демка Прутильчича
Миська Івахниченка
Марка Бажаненка
Герасима Тюлипенка
Куришка
Данила Корчевського
Феська Костенка
Семена Герасименка
Мліївська
Городиського
Ясютина
Лисянська
Дем'яна Якимовича
Григорія Гавриленка
Вільшанська
Ситницька


Полковники
1630 Тарас Трясило
1637 - 1638, 1648, 1652 - 1653 Максим Нестеренко
1648-1649 Станіслав Морозенко
1649-1652 Лук'ян Мозиря
1652 Іван Золотаренко
1653 - 1656 Іван Гуляницький
1657 - 1658 Іван Петренко
1658 - 1659 Іван Креховецький
1660 Клеченко Яків
1660 - 1662, 1663 - 1664 Яків Улезько
1662-1663, 1672 - 1673 Григорій Гуляницький
1664 - 1665 Семен Височан
1666 - 1669 Гнат Уляновський
1669-1672, 1674 - 1675 Федір Кандиба
1675 - ? Костянтин Михалевський
1685 - 1707 Захар Іскра
1708 - 1710 Андрій Кандиба
1710 - 1711 Семен Нестеренко

Ко́рсунський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Війська Запорозького в 17 — 18 століттях. Полковий центр — місто Корсунь. Утворений в 1625 році як полк реєстрових козаків.

Історія[ред.ред. код]

На час формування полку його першочерговою стратегічною метою було перехоплення татарських набігів по Чорному шляху та патрулювання його території.

На початку Національно-визвольної війни середини XVII ст. полк воював на боці польської шляхти, і лише перед битвою на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. перейшов на бік повстанців.

У 1649-му році до формації було приєднано Лисянський полк. У підсумку це став найчисельніший полк Війська Запорозького 1649—1654 років — за Зборовським реєстром 1649 року нараховував 3472 козаків, у 1654 р. — 5150 (з 51-го по 54-й рік на території полку додатково було сформовано ще 9ть сотень).

Під час укладання Білоцерківського договору частина козаків полку підняла повстання котре приборкав Хмельницький. Відігравав активну роль у подіях часів війни 1658—1659 років, під булавою Виговського брав участь у Конотопській битві.

В часи Руїни у Корсуні знаходилася гетьманська резиденція (цю традицію заклав ще Б.Хмельницький у 1654—1655 роках) Ю.Хмельницького, П.Тетері, П.Дорошенка. Саме тут відбулася Корсунська рада (1657). Пізніше у 1664-му році, через руйнацію краю, С. Височан переніс полковий центр до Лисянки. В цей період Корсунщина неодноразово перебувала в епіцентрі бойових дій. Через це її населення постійно зменшувалося, а з переселенням у 1665 р. козаків на чолі з полковником Височаном в Лівобережну Україну великі групи мешканців краю майже кожен рік осідали в лівобережних полках. Пік переселення припадає на середину 70-х рр. XVII ст. З 1666-го територія увійшла до вілаєту Дорошенка. Формально у цей період полк існував до 1676-го року — капітуляції Петра Дорошенка.

1685—1712[ред.ред. код]

Як формація Правобережного козацтва полк було відновлено у 1685 р. під час відновлення козацького устрою на Правобережжі. Його очолив виходець з Полтавщини Захар Іскра. Після відновлення полку корсунські козаки почали брати активну участь у політичних подіях, що відбувалися на території Правобережної України, зокрема, у походах на турецькі і татарські території, в повстанні 1702—1704 рр., Північній війні. Втім чисельно він вже був значно менший за попередні роки, до того ж виключно піхотний. На початку XVIII ст. з Лівобережжя на територію Корсунського полку посилився потік переселенців. У 1701 р. лівобережний гетьман Іван Мазепа скаржився, що Іскра разом з іншими правобережними полковниками, всупереч договорам, позаводив слободи в Корсуні, Мошнах та Драбівці.

У серпні 1699-го на пацифікаційному сеймі було вирішено «скасувати всі полки, як піші, так і кінні». Взимку 1702 р. у Корсунь, виконуючи рішення сейму, з озброєним загоном прибув власник Корсунського староства Ян Яблоновський й вимагав від козаків залишити населені пункти полку. Козаки вимозі не підкорились, натомість перебили у Корсуні католиків та жидів[3], у чому їх підтримали й міщани. Зрештою це призвело до того що наказний гетьман С.Самусь присягнув московському царю та разом з корсунцями, котрих очолював Іскра, підтримав повстання Палія.

1711-го року полк став опорним пунктом гетьмана Пилипа Орлика під час його походу на Правобережну Україну. У квітні 1711 р. полк брав участь в обороні Богуслава від чисельно переважаючих військ Голіцина.

У 17111712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців було силою переселено на Лівобережжя, а полк ліквідовано разом з іншими правобережними полками.

Участь у військових діях[ред.ред. код]

Назва кампанії
Повстання Федоровича 1630
Смоленська війна 1632-1634
Повстання Павлюка 1637
Повстання Острянина 1638
Хмельниччина 1648—1654
Білоцерківське повстання 1651
Конотопська битва 1659
Громадянська війна 1660-1676
Молдавські походи 1686-1687
Польсько-турецька війна 1695
Повстання Палія 1702-1704
Похід Пилипа Орлика 1711

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Реєстр Війська Запорозького 1649 року» Київ, «Наукова думка», 1995
  2. Реестра всего Войска Запорожского послѣ Зборовскаго договора с королемъ Польскимъ Яномъ Казимиромъ составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О. М. Бодянскимъ. — Москва: Изданіе Императорскаго Общества Исторіи и Древностей Российскіхъ при Московскомъ Университетѣ, 1875. — С.VIII-IX.
  3. Історико-географічні і ін. відомості об містах, містечках і селах правобережної України. [Зібрав І. Левенко] // Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського — Ф. X., № 11721.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Коваленко Сергій. Корсунський полк//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008
  • Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007.