Тевриски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тевриски (Taurisci) на карті північно-західних провінцій Риму

Тевриски (лат. Taurisci) — кельтське плем'я, яке складалось з кількох родів, які жили на півночі сьогоднішньої Словенії (Крайна) до приходу римлян (бл. 200 р. до н. е.)[1], або тавроскіфи (див. «таври», «тиверці»). До них також належав народ «амбісонті» (лат. Ambisonti). За словами Плінія Старшого, ці люди також відомі як норики (лат. Norici)[2][3]. Позначення, ймовірно, походить від кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», як і в назві Тауерн, — і тому може також відноситися до «горців» в цілому.

Згідно «Повісті врем'яних літ» від XII століття нашої ери[4]:

« ... Після поділу народів взяли сини Сима східні країни, а сини Хама - південні країни, Яфетові ж взяли захід і північні країни. Від цих же сімдесяти і двох мова виникла і народ слов'янський, від племені Яфета - так звані норики, які і є суть слов'яни. »

Відповідно Плінія Старшого близько 350 року до н. е. після перетину річки Дунай (гирла Чорного моря) тевриски (норики) з Галлії мігрували на північ «Norian»: сучасна Східна Баварія, північна частина провінції Зальцбургу Австрії[5].

У 218–201 рр. до н. е. тевриски (норики) мігрували за Карпатські гори, до регіону річок Дністер, Буг, Прут у басейн Чорного моря (див. «таври», «тиверці»)[6].

Маючи ж походження як кельто-лігурійське теврини (Taurini), тевриски зупинилися на верхній річці Сава після їх поразки в битві Теламон в 225 р. до н. е.. Слідом за Бойї вони мігрували в Північну Італію та Адріатичне узбережжя. Грецьким літописцем Полібієм (бл. 203–120 до н. е.) згадується видобуток теврисками золота в області Аквілеї.

Перший контакт між народами Норіку з теврисками відбувся в 183 році до нашої ери, коли це плем'я з'явилися в районі, де два роки по тому влаштовано римську колонію Аквілєї, з будуванням свого Опідуму. Римляни, які вбачали в цьому акт втручання в політику на римських теренах Падани, тому посилали консула Маркус Клавдій Марцелл з легіоном, щоб вигнати їх. Тевриски теж відрядили послів, і цей акт вважався ознакою дружби, що визначило наступні відносини добросусідства (взаємне розміщення) між народами.

У 178 р. до н. е. тевриски надали забезпечення римлянам союзницьким контингентом у 3000 воїнів на Істрії проти Яподів та Лібурнів. Хоча в той час деякі з них (біля Врхники) воювали в 129 р. до н. е. з консулом Гаєм Семпронієм Тудітаном та племенем карнів[7], що відображено на Тріумфальній арці[8].

З військами Римської республіки вони зазнали поразки від вторгнення німецьких кімврів (Cimbri) і тевтонів в битві в Нореї в 113–112 р. до н. е..

Тавриски знову стали перед проблемою пошуку землі, де вони могли б оселитися назавжди з-за загрозу німецьких племен. Гай Марій не міг отримати перемогу для усунення проблеми і в 102–101 роки до н. е..

Близько 60 року до н. е. були представлені поряд з теврисками їх союзники кельтські бойї, цар даків Беребіста, про що свідчить і Страбон[9]. Кінцевим результатом стало те, що деякі з племені теврисків мігрували на схід Європи, до західних кордонів царства Беребісти, у долину річки Тиси до басейну Чорного моря (див. «таври», «тиверці»); у той же час частина бойїв мігрували до Богемії (на північ Чехії), а інша частина племені — на південь міста Норіку (Ноймаркт)[10], а потім на землі гельветів.

У 16 р до н. е. вторглися в Істрію деякі племена Паннонії і Норіку теврисками, чим створили передумови для анексії південного Норіку на чолі з Публієм Сілієм Нервою[11]. Він узяв так вся область навколо Цельє і Каринтії, де були знайдені півтора століття раніше копалини золоті[12].

Гай Веллей Патеркул свідчив під час кампанії Тіберія 6 року н. е. проти маркоманів з їх вождем Марободом, в похідному таборі Карнунту (де був розміщений 4 римський легіон), на кордоні з сусіднім «Regnum Норік»[13], до правління Клавдія. Близько 50 року н. е. північна частина Норіку була остаточно приєднана до складу Римської імперії: імперські кордони «лімес» включали всю територію на північ від Альп й береги річки Дунай народу теврисків.

Особистість теврисків і нориків ще не остаточно встановлено: за словами угорського історика Ґеза Алфелді, норики були одним плем'ям федерації теврисків, у той час визначено нориків як кельтів (нім. Reallexikon der Germanischen Altertumskunde), що частина яких оселилася в Regnum Noricum, що в сучасній Каринтії, тевриски стали південно-східним сусідом для інших. Інші тевриски оселилися в регіоні Паннонія на південному-сході Крайни, на південному заході жили япіди, іллірійські племена, і карни, племена адріатичних венетів.

Антропологічний тип[ред. | ред. код]

Антропологами виділявся антропологічний тип названий як «субадріатичний» або «норійський», «норікський» (В. Лебцельтер, Карлтон Кун, Річард Макалох), утворений від назви державного утворення теврисків «Норік». Назву «норійського» (нім. Norische) першим подав німецький антрополог В. Лебцельтер.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Krain». Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company. 1913 рік.
  2. Pliny the Elder, Naturalis Historia.
  3. James Cowles Prichard (1841). Researches Into the Physical History of Mankind. Houlston & Stoneman. p. 92.
  4. стор. 2, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
  5. Plinio il vecchio, Naturalis Historia. A. Mocsy, Noricum, Londra & Boston 1974, p. 26-27. (італ.)
  6. стор. 17-18, Павел Йозеф Шафáрик, И. Бодянский, «Славянские древности»: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин, г. Москва, 1838 г. (рос.)
  7. CIL V, 8270.
  8. Fasti Triumphales 614 anni ab Urbe condita (італ.)
  9. Страбон, Географія, VII, 5, 2
  10. Гай Юлій Цезар, Записки про Галльську війну, I, 5.
  11. Géza Alföldy, Noricum, Londra & Boston 1974, p.54. (італ.)
  12. Cassio Dione Cocceiano, Storia romana, LIV, 20. (італ.)
  13. Velleio Patercolo, Storia di Roma, libro II, 109, 5. (італ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • стор. 17-18, Павел Йозеф Шафáрик, И. Бодянский, «Славянские древности»: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин, г. Москва, 1838 г. (рос.)
  • Рубцов С. М. Легионы Рима на Нижнем Дунае: Военная история римско-дакийских войн. «Филоматис». Москва, 2003. (рос.)
  • Егоров К. Л. Норики и венеды (Тацит, Плиний, Клавдий Птолемей) (рос.)
  • ИЗ СТИХОВ АЛЬЦИМА ЭКДИЦИЯ АВИТА Публикация по изданию: Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. н. э.//Вестник древней истории.1941. № 1 (рос.)
  • Свод древнейших письменных известий о славянах, том 1 (I–VI вв.) (рос.)
  • Восточная литература РАН, М. 1994 г. (Л. А. Гиндин, С. А. Иванов, Г. Г. Литаврин) Мартин Бракарский (С. А. Иванов: вступление, текст, перевод, комментарий, Е. Ч. Скржинская: комментарий) (рос.)
  • В. Н. Татищев ИСТОРИЯ РОССИЙСКАЯ…ЧАСТЬ ПЕРВАЯ ГЛАВА ЧЕТЫРНАДЦАТАЯ (рос.)
  • СКАЗАНИЕ ПЛИНИЯ СЕКУНДА СТАРШЕГО (и работы других российских историков) (рос.)
  • А. Г. Кузьмин Из предыстории народов Европы (рос.)
  • Karl Finsterwalder: Der Name der Taurisker, der deutschsprachige Begriff Tauern und romanische Reste von Taurus-Namen in den Ostalpen. In: Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft 14, Amoe, Innsbruck 1968, S. 339–356. (нім.)
  • Dragan Božič: The Taurisci. In: Sabatino Moscati (Hrsg.): The Celts. On the occasion of the Exhibition «The Celts, the Origins of Europe», Palazzo Grassi, Venice. Rizzoli, New York City 1999, ISBN 0-8478-2193-5, S. 496–502. (англ.)
  • Herbert Grassl: Die Taurisker. Ein antikes Ethnikon und seine Geschichte. In: Hans Taeuber (Hrsg.): Akten des 7. Österreichischen Althistorikertage. Phoibos, Wien 2001, ISBN 3-901232-26-5, S. 19-26. (нім.)
  • Gustin, Mitja. On the celtic tribe of Taurisci. Local identity and regional contacts in the ancient world. // The eastern Celts: the communities between the Alps and the Black Sea. Annales Mediterranei. Koper-Beograd, 2011. С. 119–128. (англ.)
  • John T. Koch: Celtic Culture – A Historical Encyclopedia, s. 1663. ABC-CLIO, 2006. ISBN 1851094407 (англ.)
  • Alföldy, Géza. Taurisci und Norici. // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte 15.2 (1966). С. 224–241. (нім.)
  • Géza Alföldy, «Noricum», London & Boston, 1974.
  • Albino Garzetti, L'impero da Tiberio agli Antonini, Storia di Roma, Ist. Stu. Rom., Vol. VI, Roma, 1974. (італ.)
  • Plinio il vecchio, Naturalis Historia. A. Mocsy, Noricum, Londra & Boston 1974, p. 26-27. (італ.)
  • Діон Кассій, Римська історія, LIV.
  • Гай Юлій Цезар, Записки про Галльську війну.
  • Страбон, Географія, VII, 5, 2.
  • Гай Веллей Патеркул, Історія Риму, книга II.
  • Полібій, Історія, книга II.

Посилання[ред. | ред. код]