Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ти́верці (давньорус. Тиверци [1] східнослов'янське плем'я , що жило між Дністром , Прутом і Дунаєм — до берегів Чорного моря у межах розселення антів , нащадками яких вони були як і уличі (див. «таври» , «тевриски» )[2] Антського союзу . Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[3] хліборобство , але відомо також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі , гончарі , ювеліри , зброярі ). Грецьке місто Тіра було центром тиверців та уличів. Частина яких розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць , м. Алчедар , с. Цареука та інші[4]
У Тверському літописі 863 р.[5] Аскольда та Діра з тиверцями , а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»[6] Царгород князя Олега (907 р.) й Ігоря (944 р.) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави . Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі [2] XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства [4] гуцулів (мешканців Карпатських гір)[7] [8] українського народу (Буковина ), частина їх зазнала румунізації (Молдова )[2] кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», що може також відноситися до «горців» у цілому.
Згідно Павла Шафарика та російських дослідників: у деяких списках тиверці вписані як «тирвеці»; по-литовськи «tiraj» означає «степ» [9] [10] [11] [9] [10] [11] літопису дуліби й тиверці є племенем толковіни — себто «толкові люди», «мудрі люди» (самоназва одного племені званого іноземцями як різні племена)[9] [10] [11]
Леонтій Войтович уважає, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів в основному на території пізнішого Теребовельського князівства» [12]
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович . — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.Літопис Руський . — Київ : Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 .Синиця Є. В. Тиверці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України . — К . : Наук. думка , 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 75. — ISBN 978-966-00-1359-9 .Богуславский В. Словянская энциклопедия : Киевская Русь-Московия: Том 2. Олма Медиа Группа, 2001. — С. 490. — ISBN 978-5-224-02251-9 . (рос.) Тиверцы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона . — 1906. — Т. 33. (рос.) Шафáрик П. , Бодянский И.(рос.) Щуков Е. Словянская историческая энциклопедия . — Москва Советская энциклопедия, 1973. — Т. 14. — С. 213. (рос.)
.svg){kind=small}
.png){kind=small}
.svg){kind=small}
