Тиверці
Тиверці | ||||
| ||||
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти | ||||
Столиця | ||||
Мови | Давньоруська | |||
Релігії | Язичництво | |||
Форма правління | плем'я | |||
Історія | ||||
- Засновано | VI ст. | |||
- Ліквідовано | XIII ст. | |||
Ти́верці (д.-рус. тиверци[1]) — східнослов'янське плем'я, що жило у лісостеповій зоні між Дністром, Прутом і Дунаєм, в середній та нижній течії цих річок. Твердження літопису їх про присутність на чорноморському узбережжі є сумнівним, оскільки найпівденніші археологічні пам’ятки, що пов'язуються з тиверцями, знайдені на відстані 50—70 км від моря.[2] Тиверці і уличі, як вважають сучасні дослідники, були нащадками антів і входили до Антського союзу.[джерело?]
Етнонім тиверці не має загальновизнаної етимології. Здебільшого, пов'язується з стародавньою назвою Дністра: (грец. Τύρας,— читається як «Тірас»); яка виводиться від давньоперської назви річки — Turā (швидкий), спорідненою з давньоіндійською Tīvrā.[3] Інша версія виводить племінну назву від назви міста Тивер, яка пов'язується з династичним ім'ям боспорських царів Тиверті (лат. Tiberius, Тиберій).[3]
Словацький історик XIX ст. Павел Шафарик звернув увагу, що в деяких джерелах тиверці написані як «тирвиці» і що литовською tiray означає «степ», з цього він висловив здогад, що тирвиці — це мешканці степів, степняки.[4] Ще в літописі написано, що дуліби і тиверці є племенем толковини — себто «толкові люди», «мудрі люди» або, перекладачі.[4] Окрім того, Павел Шафарик вбачав схожість назв «тиверці» і «тверці» (мешканці міста Твер та його околиць), з чого зробив припущення, що, можливо, між представниками цих племен є певна спорідненість.[5]
Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[6]. Основне заняття — хліборобство, але відомо, що також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі). Частина племені розселилася в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городища в селах сучасної Молдови: с. Єкімеуць, с. Алчедар, с.Цареука[7]
У Тверському літописі 863 р.[8] є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»[9]. Тиверці брали участь у походах на Царгород давньоруських князів Олега (907 р.) і Ігоря (944 р.) — як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих мешканців територій сучасної Румунії та Угорщини. Вважається, що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян[10].
Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі.[11] У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства[7]. Деякі сучасні дослідники вважають, що саме вони стали попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)[12][13], хоча це мабуть сумнівна версія, адже тиверці завжди воліли жити у лісостеповій зоні і завжди переважно були хліборобами, та все може бути внаслідок ворожих навал. Нащадки тиверців також увійшли до складу українського народу, в тому числі в декотрій кількості мабуть й у Бессарабії (здебільшого — у північній) та Буковині, Частина їх зазнала румунізації (Молдова, Волощина).[11]
Леонтій Войтович вказує, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів, в основному на території пізнішого Теребовельського князівства».[14]
Назви селища Тиврів, що розташоване на Південному Бузі у Вінницькій області, і села Тирава (нині Мриголод у Підкарпатському воєводстві Польщі) Павел Шафарик пов'язував з тиверцями, які мігрували на Поділля і Галичину внаслідок набігів кочівників.[15]
- ↑ ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
- ↑ ЕІУ, 2013, с. 75.
- ↑ а б ЕСУМ, 2006, с. 564.
- ↑ а б Дьяченко, 2004, с. 1112.
- ↑ Шафарик, 1847, с. 214.
- ↑ «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
- ↑ а б Богуславский, с. 490.
- ↑ Тверская летопись // Полное собрание русских летописей. (рос.)
- ↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — С. . (рос.)
- ↑ Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
- ↑ а б ЕУ, 1976, с. 3196.
- ↑ ro:Tiverți
- ↑ Вернадский Г. В. Образование Киевской Руси (839—878 гг.) — Глава VIII. (рос.)
- ↑ Войтович, 2010, с. 38—39, 49.
- ↑ Шафарик, 1847, с. 213—214.
- Літопис Руський. — Київ : Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
- Богуславский В. Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. Олма Медиа Группа, 2001. — С. 490. — ISBN 978-5-224-02251-9. (рос.)
- Щуков Е. Словянская историческая энциклопедия. — Москва Советская энциклопедия, 1973. — Т. 14. — С. 213. (рос.)
- Тиверці // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — С. 564. — ISBN 966-00-0785-X.
- Тиверці // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 3196. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Тиверцы // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) (рос.)
- Синиця Є. В. Тиверці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 75. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Тиверцы // Полный церковно-славянский словарь / сост. свящ. Григорий Дьяченко. — Москва : Отчий дом, 2004. — С. 1120. — ISBN 5-86809-048-9. (рос.)
- Леонтій Войтович. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. е.:найдавніші князівства. — 2010. — Т. Вісник Львівського університету, № Вип. 45. — С. 13—54. [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Павел Шафарик. Славянские древности. Том II. Книга II / Пер. О. М. Бодянского. — Москва, 1847. — С. 361. (рос.)
- Тиверці // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1896. — 1000 екз.
- Карта расселения народов Европы в IX веке. УНПК Орловский Государственный Технический Университет (рос.)