Тиверці

Тиверці XIII ст. Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти Столиця Мови Давньоруська Релігії Язичництво Форма правління плем'я Історія  - Засновано Введіть дату заснування  - Ліквідовано XIII ст.

Ти́верці (дав.-рус. тиверци) — слов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і Дунаєм, на територіях біля Чорного моря. Тиверці і уличі були нащадками антів і входили до Антського союзу.

Назва

Етнонім тиверці не має загальновизнаної етимології. Здебільшого пов'язується з грец. Τύρας — давньою назвою Дністра. Інша версія виводить племінну назву від назви міста Тивер, яка пов'язується з династичним ім'ям боспорських царів Тиверти (лат. Tiberius, Тиберій).

Згідно з Павлом Шафариком назва «тирвеці» означає «степ», тобто тиверці — мешканці степів, степняки. В літописі написано, що дуліби і тиверці є племенем толковини — себто «толкові люди», «мудрі люди».

Історія

Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря, і зазначається що греки називали їх «Велика Скіфія». Основне заняття — хліборобство, але відомо, що також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі). Частина племен розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць, м. Алчедар, с.Цареука

У Тверському літописі 863 р. є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами». Тиверці брали участь у походах князя Олега (907 р.) на Царгород і Ігоря (944 р.) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих мешканців територій сучасної Румунії та Угорщини. Вважається, що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян.

Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі. У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства, ставши попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір). Нащадки тиверців увійшли до складу українського народу (Буковина), частина їх зазнала румунізації (Молдова).

Леонтій Войтович доводить, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів в основному на території пізнішого Теребовельського князівства».

Див. також

• Тевриски
• Таври
• Таврія
• Норик
• Паннонія
• Кельти
• Бойї
• Анти
• Антський союз

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Літопис Руський. — Київ : Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
• Синиця Є. В. Тиверці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 75. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Богуславский В. Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. Олма Медиа Группа, 2001. — С. 490. — ISBN 978-5-224-02251-9. (рос.)
• Тиверцы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — Т. 33. (рос.)
• Шафáрик П., Бодянский И.Славянские древности: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин. — Москва, 1838. — С. 17—18. (рос.)
• Щуков Е. Словянская историческая энциклопедия. — Москва  Советская энциклопедия, 1973. — Т. 14. — С. 213. (рос.)

Посилання

• Тиверці // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1896. — 1000 екз.
• Карта расселения народов Европы в IX веке. УНПК Орловский Государственный Технический Университет (рос.)