Тиверці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тиверці
XIII ст. Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Тиверці
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Not specified
Мови Давньоруська
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано Enter start date
 - Ліквідовано XIII ст.

Ти́верці (давньорус. Тиверци[1]) — східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і Дунаєм — до берегів Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони були як і уличі (див. «таври», «тевриски»)[2]. Входили до складу Антського союзу. Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[3]. Основне заняття — хліборобство, але відомо також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі). Грецьке місто Тіра було центром тиверців та уличів. Частина яких розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць, м. Алчедар, с. Цареука та інші[4].

У Тверському літописі 863 р.[5] є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»[6]. Тиверці брали участь у походах на Царгород князя Олега (907 р.) й Ігоря (944 р.) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих мешканців територій сучасної Румунії та Угорщини. Вважається, що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян[7].

Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі[2]. У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства[4], ставши попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)[8][9]. Нащадки тиверців увійшли до складу українського народу (Буковина), частина їх зазнала румунізації (Молдова)[2]. Імовірно назва тиверців походить від кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», що може також відноситися до «горців» у цілому.

Згідно Павла Шафарика та російських дослідників: у деяких списках тиверці вписані як «тирвеці»; по-литовськи «tiraj» означає «степ»[10][11][12]. Тобто тиверці — мешканці степів, «тирвеці» — степняки, мешканці степів[10][11][12]. І відповідно літопису дуліби й тиверці є племенем толковіни — себто «толкові люди», «мудрі люди» (самоназва одного племені званого іноземцями як різні племена)[10][11][12].

Леонтій Войтович уважає, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів в основному на території пізнішого Теребовельського князівства»[13].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в Енциклопедія українознавства / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк : вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000. — Т. 8. — С. 3196. — ISBN 966-7155-02-1.
  3. «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
  4. а б Богуславский, с. 490.
  5. Тверская летопись // Полное собрание русских летописей. (рос.)
  6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — С. . (рос.)
  7. Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
  8. ro:Tiverți
  9. Вернадский Г. В. Образование Киевской Руси (839—878 гг.) — Глава VIII. (рос.)
  10. а б в Тиверцы // Полный церковно-словянский словарь / сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко. — Москва, 1993. — 1900. — С. 1112 (Прибавление). — ISBN 5-87301-068-4. (рос.)
  11. а б в Pavel Jozef Šafárik. Slowan: Star., s. 548, 992
  12. а б в Известия Академии наук (России). — 1853. — Т. II. — С. 32. (рос.)
  13. Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 38—39.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]