Російсько-українська інформаційна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Російсько-українська інформаційна війна — складова глобального протистояння між Росією та Україною з часів розпаду СРСР, яке в 2013 році переросло у відкрите збройне протистояння — російсько-українську війну, та глобального протистояння між Росією та «Західним світом».

У лютому 2017 року російський міністр оборони визнав існування в Росії «сил інформаційних операцій»[1].

Історичний контекст[ред.ред. код]

Російсько-українська інформаційна війна має давню історію. Знаковими подіями цієї історії є численні циркуляри та укази російського уряду та московської церкви щодо заборони вивчення української мови, видання українських книжок тощо (заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха, 1689; Валуєвський циркуляр, 1863; Емський указ, 1876; Указ Миколи II про скасування української преси, 1914; Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР, 1989 тощо).

Причини протистояння[ред.ред. код]

Одразу після розпаду СРСР політикум Росії взяв курс на відновлення впливу Росії на пострадянські країни. Найперше, цей вплив був спрямований проти України, вихід якої з СРСР власне і призвів до його розпаду. Причини, що спонукали російський політикум до відродження екс-СРСР є досить складними — від імперської ментальності росіян, направленої не на розбудову власної держави, а на поневолення сусідніх народів, і до бажання зберегти під власним контролем виробничі потужності колишнього СРСР та гарантовані ринки збуту. Таким чином відносини з Україною в Росії традиційно розглядались в контексті власних глобальних геополітичних інтересів.

Початок російсько-української війни в 2014 році фактично ознаменував прагнення Росії посилити вплив на Україну[2], яка Революцією Гідності започаткувала геополітичний розворот на Захід. Традиційно для Росії цей вплив почав здійснюватись у формі гібридної (фактично — неоголошеної) війни, що межує з державним тероризмом. Таким чином, інформаційна війна, яку Росія активізувала з початком російської збройної агресії, направлена на інформаційне забезпечення сепаратистського руху на сході України, послаблення контролю центральної влади, створення проблем безпекового та економічного характеру.

Інформаційний потенціал сторін[ред.ред. код]

Державний комітет телебачення і радіомовлення України з літа 2014 року розпочав боротьбу з матеріалами сепаратистського та антидержавного характеру у ЗМІ. У жовтні 2014 року ним було відкликано свідоцтва про державну реєстрацію 1 збірника, 7 газет та 11 журналів.[3]

Складові інформаційної війни[ред.ред. код]

Російська пропаганда[ред.ред. код]

Починаючи з 2000-х років на території України розпочато масштабну дезінформаційну політику Російської Федерації з антиукраїнської і антизахідної пропаганди та активна агітація доктрини «Русского мира» щодо возз'єднання нібито найбільш розділеного народу у світі — «русских». Ідейним підґрунтям доктрини слугує реваншизм Російської Федерації за розпад Радянського союзу, яке полягає на реставрації Росії в кордонах СРСР до 1991 року та відновленні колишньої «зони впливу в межах радянського табору» країн Європи і Азії.[4][5][6][7]

Згідно з доктриною «Русского мира», «русскими» вважаються три категорії населення світу[8]: етнічні росіяни, незалежно від того, де вони проживають; російськомовне населення, незалежно від національності; співвітчизники, які коли-небудь проживали на території Російської імперії, СРСР та інших державних утворень, а також їхні нащадки.

Починаючи з листопада 2013 року, з блокуванням Віктором Януковичем законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та початком в країні Революції гідності, кремлівська пропаганда еволюціонувала в відверто шовіністичну, агресивно імперську та брехливу інформаційну війну проти України, яка мала за мету підготувати суспільну думку в світі до зовнішньої агресії Російської Федерації щодо України.[9][10][11]

Методи ведення війни[ред.ред. код]

Інформаційна війна проти України ведеться всіма можливими засобами, а її непрямими жертвами виявляються не тільки українці. Як приклад, загальновідомий вислів Володимира Путіна, адресований Президенту США Джорджу Бушу:

«
Позиція Кремля щодо України

Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами![12][13]

 — З розмови Володимир Путіна та Джорджа Буша
м. Бухарест (Румунія), 02-04 квітня 2008 року

 »

Блокування Фейсбук-акаунтів[ред.ред. код]

За повідомленням ведучої MSNBC у жовтні 2017 року, російські оперативники інформаційної війни використовували дивовижно успішну технологію блокування українських активістів, щоб прибрати українські голоси з Facebook, і позбавити росіян конкуренції в інформаційному просторі під час вторгнення до сусідньої держави. Оперативники "скаржилися на допис" постів українських активістів, і яким би не були ці пости або фото, вони стверджували, що це порнографія, або інша категорія дописів, які Facebook має усувати.[14]

Перебіг подій[ред.ред. код]

Інформаційна війна перед початком вторгнення Росії в Україну[ред.ред. код]

Першими жертвами інформаційної війни перед початком російського вторгнення в Україну стали самі росіяни: пропаганда майбутньої війни проти України охопила практично всі сфери їх суспільного та приватного життя. Тема російської збройної агресії проти України набула популярності у російській художній літературі[15] та на інтернет-форумах, стала елементом дитячої творчості.

Інформаційна війна під час вторгнення Росії в Україну[ред.ред. код]

З початком окупації і анексії Криму та опору України військовій агресії Російської Федерації на території Донецької і Луганської областей, інформаційна політика Російської Федерації перетворилася на тотальну військову дезінформаційну агресію, спрямовану на те, аби демонізувати в очах російського та світового суспільства керівництво України[16][17][18][19].

Одним з перших і основних проявів інформаційної війни стало вкидання в інформаційний простір тези про антиконституційний переворот в Україні. При цьому російські ЗМІ та російський політикум свідомо викривили положення Конституція України, згідно яких влада в Україні належить народу і здійснюється ним через обраних представників, а також те, що чинна влада на момент і після Революції гідності здійснювалась безперервно і так само безперервно визнавалась міжнародним співтовариством та всіма країнами, в тому числі самою Росією.[джерело?]

Наступною стала теза про антиконституційний характер усунення Віктора Януковича від влади та призначення виконувачем обов'язків президента Олександра Турчинова. При цьому замовчувалася, що виключне право на інтерпретацію Конституції України належить не російським політикам та різного роду експертам, а виключно Конституційному суду України, який у своєму діючому складі антиконституційних дій у призначенні в.о. президента не виявив.[джерело?]

У ніч з 20 на 21 лютого 2014 під Корсунь-Шевченківським на Черкащині автобусну колону учасників Антимайдану зупинили активісти Євромайдану і місцеві жителі. Вони вивели антимайданівців з автобусів, побили вікна і спалили декілька автобусів. Російські ЗМІ вигадали історію про 7 загиблих у сутичці учасників Антимайдану. Цю історію назвав приводом для військової операції в Криму Володимир Путін, а убивства антимайданівців під Корсунем були згодом відображені у російському фільмі «Крым. Путь на родину», що позиціюється як документальний.

2 березня 2014 року російські ЗМІ поширили репортаж про нібито стрільбу українських диверсантів по натовпу і по Будинку Профспілок поряд з Кримським Кабміном у Сімферополі. Диверсанти у масках були озброєні сучасною російською зброєю, зокрема новітнім гранатометом ГМ-94, а «жертви» нападу не мали поранень[20].

19 березня 2014 року російські ЗМІ поширили інформацію, що був затриманий 17-річний львів'янин-снайпер, що стріляв напередодні у Сімферополі, в результаті чого загинув військовослужбовець ЗСУ Сергій Кокурін і російський найманець.[21] Інформація про 17-річного снайпера не отримала підтвердження в подальшому, проте Ігор Гіркін згодом зізнався, що відповідальність за стрілянину лежить на його штурмовому підрозділі.

24 березня 2014 року низка ЗМІ повідомила, що заступник командира керченського батальйону морської піхоти Олексій Нікіфоров написав заяву про вступ до російської армії.[22] Проте Олексій вийшов на материк і проходив курс навчання в українському військовому вищому навчальному закладі.

3 квітня 2014 року окупаційна влада Криму зробила заяву про 7 загиблих та 30 пропалих безвісти внаслідок нападу українських активістів на колону автобусів з антимайданівцями під Корсунем.[23] Насправді жодних людських жертв чи пропалих безвісти у тому епізоді не було, — навпаки, з автобусів було визволено три активіста майдану що були заручниками.[24][25][26]

27 квітня 2014 року російські ЗМІ поширили сюжет про концентраційні «концтабори ЄС в Україні».[27]

28 квітня 2014 року російське агентство ІТАР-ТАСС прокоментувало жорстокий напад проросійського натовпу на українську мирну ходу в Донецьку як «[українські] радикали напали на учасників багатотисячної антифашистської ходи».[28]

15 липня 2014 року англомовний російський ресурс «The Voice of Russia» опублікував матеріал, де убивство п'ятидесятників у Слов'янську проросійськими бойовиками приписав «українським націоналістам», викрутивши слова Антона Геращенка.[29][30]

Наприкінці липня — на початку серпня 2014 року широкого розголосу набуло відео з Богданом Буткевичем, де той нібито закликав до знищення 1,5 млн жителів Донбасу.[31][32][33] Відео є грубою нарізкою з його інтерв'ю, що абсолютно викривляє зміст сказаного.[34]

22 липня 2015 року інформаційні ресурси організації ЛНР розповсюдили звістку, що під час розкопок завалів під Луганським аеропортом був виявлений склад американської зброї. На відео було продемонстровано нібито армійські ящики і американський ПЗРК системи «Стінгер». В результаті аналізу відео було встановлено, що продемонстрований «Стінгер» є грубим макетом зброї, неякісно звареним з труб, а маркування на ньому були взяті з відеогри Battlefield 3, включно з ідентифікаційним номером і помилкою в тексті.[35][36] Фейк був розповсюджений російськими ЗМІ, зокрема агенствами РИА Новости та «ТВ-Звезда».[37][38]

Напередодні Голландського референдуму щодо підписання Угоди про асоціацію ЄС та України, 18 січня 2016 року через російські джерела було розповсюджено відео, де нібито бійці «Азову» спалюють прапор Нідерландів. Відео було викрите як російська підробка.[39]

2 грудня 2016 року було викрито спробу спікерів організації «ДНР» та угрупування «КіберБеркут» звинуватити Україну у тому, що на стороні полку «Азов» воюють бойовики організації ІДІЛ. У оприлюднених у січні 2016 року матеріалах, були фото і відео-постановка від проросійських бойовиків, де озброєні люди з символікою ІДІЛ та «Азову» вели вогонь з промислової забудови.[40][41] Було ідентифіковано забудову — нею виявилися ангари заводу виробництва мінеральної вати «Ізоляція» у Донецьку, що у 2011 році були переобладнані під арт-простір мистецького проекту «Ізоляція», а у червні 2014 році захоплені проросійськими бойовиками.[42][43]

12 грудня 2016 року прес-центр Сил Спеціальних Операцій України повідомив про те, що з'явилися неофіційні інформаційні ресурси з символікою та фото матеріалами Сил спеціальних операцій ЗС України, що можуть надавати викривлену офіційну або неперевірену інформацію.[44]

13 грудня 2016 року російські ЗМІ попередньо звинуватили Україну у можливості почати крадіжки газу.[45]

22 грудня 2016 року американська компанія з кібербезпеки CrowdStrike оприлюднила доповідь, згідно з якою російські хакери з угрупування Fancy Bear відстежували положення гаубиць Д-30 ЗСУ через додаток на Android, написаний українським артилеристом Ярославом Шерстюком для наведення знарядь. Компанія повідомила, що заражену програму вперше помітили наприкінці 2014 року, та як аргумент компанія навела статистику втрат — за їхніми словами, доповідь лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень Military Balance показує втрати 80 % гаубиць Д-30 Збройних сил України за 2 роки бойових дій, що суттєво більше за нібито 50 % втрат у інших видах озброєння.[46][47] Доповідь була поширена низкою західних видань, зокрема Guardian.[48] Оприлюднені дані, особливо щодо кількості втрат у гаубицях, були піддані сумніву українськими фахівцями вже наступного дня після доповіді, 23 грудня.[49] Згідно аналізу, оприлюдненого командою Інформнапалм у березні 2017 року, заява CrowdStrike була щонайменше «вкрай безвідповідальна і непрофесійна», адже дані про 80 % знищених гаубиць Д-30, а також можливість знімати дані з пристроїв, що перебувають у зоні бойових дій є непідтвердженими, а відома кількість заражених пристроїв вимірюється одиницями і не є суттєвою.[50] Інформнапалм назвали історію з вірусом вдалою російською інформаційно-психологічною операцією з компрометації української сторони, до якої було залучене широке коло західних журналістів і видань.[50] У березні 2017 року CrowdStrike опублікував уточнення, де вказав, що за уточненими даними експертів, втрати українських гаубиць Д-30 у боях склали 15—20 %.[47] Історія отримала своє продовження 30 травня 2017, у зв'язку з початком блокування російських соцмереж в Україні коли американське видання Wall Street Journal опублікувало статтю, в якій розповідається про загрози російських соцмереж «ВКонтакте» і «Одноклассники». У статті як приклад була наведена історія зі зламом програми Шерстюка, де уражений вірусом додаток поширювався через «ВКонтакте».[51]

27 грудня 2016 року видання Independent з посиланням на німецький Bild опублікувало нібито заклик Генрі Кіссінжера до Дональда Трампа визнати Крим російським в обмін на виведення Росією військ з Донбасу.[52] Перевірка фактів виявила, що у статті Bild немає жодного слова про Крим, а сама Independent має російського власника олігарха.[53]

Результати[ред.ред. код]

Європейський Союз 23 листопада 2016 року Європарламент ухвалив резолюцію про протидію російській пропаганді.[54] Президент РФ Владімір Путін відреагував на це, назвавши роботу російських інформаційних агентств RT та Sputnik результативною.[55]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Phil Muncaster (24 Feb 2017). Russia Admits Major Info Warfare Mission. Infosecurity Magazine. 
  2. Лія Ахеджакова вважає, що пропаганда і цензура в Росії посилюються, ТСН
  3. Держкомтелерадіо звинуватило в сепаратизмі 18 газет та журналів ТВі. 16.10.2014
  4. Цензура в Росії: закрили ЗМІ, що пишуть правду про Україну
  5. МЗС України стурбоване ситуацією зі свободою слова в Росії. Кореспондент (журнал)
  6. Цензура в дії: Мінкульт Росії заборонив виставу про Майдан на книжковому фестивалі. Еспресо TV
  7. У російських соціальних мережах автоматично видаляють пости з критикою Путіна. Український тиждень
  8. Российские сенаторы поддержали законопроект о соотечественниках, который позволит им въезжать в РФ без визы — NEWSru.com, 12 апреля 2006
  9. Як перемогти Росію в телевізорі
  10. (англ.) Ukraine: Russian propaganda and three disaster scenarios, Аль-Джазіра
  11. (рос.) Принята Бакинская декларация Парламентской Ассамблеи ОБСЕ
  12. Блок НАТО разошелся на блокпакеты. Коммерсантъ. 
  13. Лавров подтверждает слова Путина «Украина — это даже не государство». УНІАН. 
  14. Бедратенко, Оксана. "Як Facebook допоміг російському вторгненню до України" - MSNBC. VOA (uk). Процитовано 2017-10-11. 
  15. В России начали штамповать книги о войне с Украиной (рос.)
  16. «Волк, который кричал „Фашист!“» — патология российской пропаганды против Украины. Часть 1
  17. Російська пропаганда це злочин проти культури — заява письменників
  18. Як діє російська пропаганда
  19. «Стоп цензурі!» закликав іноземні ЗМІ остерігатися російської антиукраїнської пропаганди. Телекритика
  20. Путин попросил ввести войска РФ в Крым из-за инсценированного боя со стрельбой и "липовыми" жертвами. Украинская правда. Процитовано 2016-12-21. 
  21. В Симферополе задержан стрелявший накануне снайпер. radiovesti.ru. Процитовано 2016-12-21. 
  22. правды», Комсомольская правда | Сайт "Комсомольской (2014-03-24). В Крыму сдалась последняя украинская воинская часть. KP.RU — сайт «Комсомольской правды» (ru). Процитовано 2017-05-26. 
  23. Власти Крыма насчитали 7 убитых и 30 пропавших после якобы нападения "майдановцев". podrobnosti. 2014-04-03. Процитовано 2016-12-21. 
  24. Черкасчане: «Корсуньский погром» – выдумка российских пропагандистов. Крым.Реалии. Процитовано 2016-12-21. 
  25. ateist66. Крым. Путь на Родину через фэйки.. ateist66. Процитовано 2016-12-21. 
  26. Корсунский погром — малоизвестный в Украине фейк геббельс-пропаганды.. www.politforums.net. Процитовано 2016-12-21. 
  27. ТВСПАС (2014-04-27). Концлагеря ЕС на Украине (Специальный корреспондент от 22 04 2014). Процитовано 2016-12-21. 
  28. Спасибо за урок. Блог Дениса Казанского (ru-RU). Процитовано 2017-04-28. 
  29. Ложь: двое священников из Славянска были убиты украинскими националистами. StopFake.org (ru-RU). 2014-07-17. Процитовано 2017-02-10. 
  30. Russian mass media told lie about murder of priests in Slovyansk - Maksym Vasin’s Blog. Maksym Vasin’s Blog (en-US). 2014-07-17. Процитовано 2017-02-10. 
  31. Украинский журналист предложил убить 1,5 млн жителей Донбасса. www.vz.ru. Процитовано 2016-12-21. 
  32. Убить 1,5 млн жителей Донбасса национальные интересы требовали еще полтора года назад — журналист (видео) (ru-RU). Процитовано 2016-12-21. 
  33. незгоден нетак (2014-06-22). Богдан Буткевич Все просто, нужно убить 1 5млн жителей Донбасса. Процитовано 2016-12-21. 
  34. Монтажный фейк: украинский журналист заявил, что в Донбассе нужно убить 1,5 миллиона жителей. StopFake.org. 2014-08-02. Процитовано 2016-12-21. 
  35. Фейк по-лугански: "Стингеры" из Battlefield 3. Настоящее Время (ru). Процитовано 2017-04-21. 
  36. InfoResist.org. В Интернете высмеяли «Стингеры» из Луганского аэропорта: боевики переиграли в компьютерные игры | ФОТО. InfoResist (ru-RU). Процитовано 2017-04-21. 
  37. Склад с оружием из США нашли при разборе завалов в аэропорту Луганска. РИА Новости (ru). Процитовано 2017-04-21. 
  38. tvzvezda.ru, Редакция (2015-07-22). Склад смертельного оружия из США нашли ополченцы в аэропорту Луганска. Склад смертельного оружия из США нашли ополченцы в аэропорту Луганска. Процитовано 2017-04-21. 
  39. Как «ольгинские тролли» распространяли фейк с угрозами Нидерландам - Беллингкэт. Беллингкэт (ru-RU). 2016-04-07. Процитовано 2017-02-10. 
  40. Wall. vk.com. Процитовано 2016-12-02. 
  41. Kiber Berkut. archive.is. 2016-11-18. Процитовано 2016-12-02. 
  42. Сошников, Андрій (2016-12-02). Мистецтво фейку: арт-центр в Донецьку перетворили на "базу ІДІЛ". BBC Україна (en-GB). Процитовано 2016-12-02. 
  43. ІЗОЛЯЦІЯ в вигнанні. IZOLYATSIA. Процитовано 2016-12-02. 
  44. ОБЕРЕЖНО: ІНФОРМАЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА! - СИЛИ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ ЗС УКРАЇНИ. sof.mil.gov.ua. Процитовано 2016-12-13. 
  45. Отмороженный Киев. Процитовано 2016-12-13. 
  46. Російські хакери допомагали знищувати артилерію ЗСУ через Android - CrowdStrike. Останні новини в Україні за годину | Свіжі останні новини дня онлайн | Обозреватель. Процитовано 2017-06-06. 
  47. а б Danger Close: Fancy Bear Tracking of Ukrainian Field Artillery Units (en-US). 2016-12-22. Процитовано 2017-06-06. 
  48. Walker, Shaun (2016-12-22). Group allegedly behind DNC hack targeted Ukraine, report finds. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2017-06-06. 
  49. Аксьонов, Павло (2016-12-23). Чи справді російські хакери зламали українську артилерійську програму?. BBC Україна (en-GB). Процитовано 2017-06-06. 
  50. а б Звіт про злам українського софту для артилерії хакерами FancyBear - психологічна операція Москви. InformNapalm.org (Українська) (uk-UA). 2017-03-09. Процитовано 2017-06-06. 
  51. WSJ: ВКонтакте стала майданчиком для хакерських атак. korrespondent.net. 31.05.2017. 
  52. Henry Kissinger 'advises Trump to accept' Crimea as part of Russia. The Independent (en-GB). 2016-12-27. Процитовано 2017-01-05. 
  53. The Independent збрехав про Крим і Кісінджера. Пінчук при ділі?. detector.media. Процитовано 2017-01-05. 
  54. Європарламент прийняв резолюцію про протидію російській пропаганді. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 2016-11-29. 
  55. Путін прокоментував ухвалення Європарламентом резолюції з протидії російській пропаганді. ТСН.ua. Процитовано 2016-11-29. 

Література[ред.ред. код]

Англійською

Посилання[ред.ред. код]