Леонтій (Лебединський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонтій (Лебединський)
Леонтий (Лебединский).jpg
Митрополит Леонтій (Лебединський)
Митрополит Московський і Коломенський
17 листопада 1891 — 1 серпня 1893
Церква: РПЦ
Попередник: Іоаннікій (Руднєв)
Наступник: Сергій Ляпідевський
Архієпископ Холмський і Варшавський
16 листопада 1875 — 17 листопада 1891
Церква: РПЦ
Архієпископ Херсонський і Одеський
2 жовтня 1874 — 16 листопада 1875
Церква: РПЦ
Архієпископ Подільський і Брацлавський
20 грудня 1863 — 2 жовтня 1874
Церква: РПЦ
Попередник: Іринарх (Попов)
Наступник: Феогност (Лебедєв)
 
Ім'я при народженні: Лебединський Іван Олексійович
Народження: 22 січня (3 лютого) 1833
Нова Калитва, Розсошанський район, Росія
Смерть: 1 (13 серпня 1893
Cherkizovo (urban-type settlement)d

Митрополит Леонтій (у миру Іван Олексійович Лебединський; 22 січня (3 лютого) 1822, село Нова Калитва, Острогозький повіт, Воронезька губернія — 1 (13) серпня 1893) — релігійний діяч на Поділлі, родом із Слобідської України. Організатор православної освіти, водночас — відвертий погромник католицьких середовищ на Правобережній Україні, запровадив жорстку асиміляцію українських духовних обрядів у загальноімперському дусі.

Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої).

Біографія[ред. | ред. код]

Син священика села Нової Калитви, Острогозького повіту, Воронезької губернії, що в Слобідській Україні.

Початкову освіту здобув у Павловському духовному училищі, а середнє у Воронезькій духовній семінарії, в якій закінчив курс на відмінно у 1843 році. У цьому році на публічному іспиті в семінарії був присутній Воронезький архієпископ Антоній; він так був зворушений наснагою промови обдарованого вихованця семінарії Івана Лебединського, що з особливим почуттям благословив його і, поклавши руки на голову оратора, помітно для всіх, присутніх на іспиті, прочитав якусь молитву. Цей знаменний факт був передбаченням майбутнього високого призначення молодого вихованця семінарії. У цьому ж році Лебединський поступив в Санкт-Петербурзьку духовну академію в число студентів XVII курсу.

У 1847 році молодий студент перед самим закінченням академічного курсу постригся в чернецтво з ім'ям Леонтія, 8-го червня був висвячений у ієродиякона, а 18-го липня — у сан ієромонаха.

Після закінчення курсу в академії молодий чернець призначений був професором і помічником ректора Санкт-Петербурзької духовної семінарії, а потім у тому ж 1847 інспектором і професором богослов'я Київської духовної семінарії, де і прослужив до 1852 року, коли був переведений інспектором в Київську духовну академію зі званням екстраординарного професора і 15 лютого 1853 возведений у сан архімандрита.

У 1856 році архімандрит Леонтій був призначений ректором Володимирській семінарії, в 1857 році переміщений на ту ж посаду в Новгородську семінарію, а з 17 травня 1859 по 5 березня 1860 був ректором Санкт-Петербурзької семінарії, будучи в той же час членом конференції духовної академії і зовнішнього академічного правління.

І в академії, і в семінаріях він залишив по собі найкращі спогади як про талановитого наставника, так і доброго і авторитетного начальника. Є. В. Барсов в 1893 році писав: «учні преосвященного Леонтія ніколи не забудуть моральний образ свого вчителя, особливо не забудуть ті, в яких запалена ним іскра вогню божественного».

Гідності ректора Санкт-Петербурзької семінарії високо оцінив і митрополит Новгородський і Санкт-Петербурзький Григорій, людина глибокого розуму і твердого характеру, і, за його клопотанням, архімандрит Леонтій Височайше затверджений 5 березня 1860 визначенням Св. Синоду був призначений Ревельським єпископом, вікарієм Санкт-Петербурзької митрополії; 10 березня того ж відбулося наречення, а 13-го хіротонія його в єпископа в освяченому незадовго перед тим Ісакієвському соборі.

17-го червня 1860 помер митрополит Григорій, і преосвященному Леонтію доручено було управління Санкт-Петербурзькою митрополією до прибуття нового архіпастиря. Новопризначений митрополит Ісидор також оцінив обдарування свого вікарія, полюбив його і до кінця життя свого (1892 р.) зберіг до преосвященного Леонтію почуття щирої поваги.

У серпні наступного 1861 преосвященний Леонтій посланий був Св. Синодом на освячення новоствореного працями відомого протоієрея Йосифа Васильєва в Парижі храму в ім'я Олександра Невського, яке було звершено їм 30-го серпня з великою урочистістю. Вимовлене при цій події преосвященним Леонтієм слово було переведено на французьку мову і надруковано. Преосвященний Леонтій був перший російський архієрей, який побував в Європі; він зачарував як французів, так і російську колонію в Парижі своїм розумом і чуйним зверненням, яке, за зауваженням очевидців, прискорило перехід у православ'я відомого вченого абата і доктора богослов'я Рене-Франсуа Гетте, що помер православним священиком. У 1861 і 1862 роках преосвященний Леонтій був членом губернської присутності по забезпеченню духовенства Санкт-Петербурзької єпархії та головою єпархіального комітету з обговорення питань програми Височайше затвердженої Присутності у справах православного духовенства, головою історико-статистичного Комітету для опису Санкт-Петербурзької єпархії та Комітету для розгляду положень про перетворення духовних училищ.

20 грудня 1863 преосвященний Леонтій був призначений єпископом Подільським і Брацлавським . У цій єпархії він багато зробив корисного. Ним поступово було збільшено утримання наставників духовної семінарії, поліпшені шкільний побут і обстановка вихованців семінарії, для розвитку смаку церковного живопису був відкритий клас іконопису. У 1864 році преосвященний Леонтій відкрив у м. Кам'янці училище для дівиць духовного звання і поліпшив Тульчинське жіноче училище, незадовго перед тим відкрите з ініціативи відомого петербурзького протоієрея Василя Гречулевича, згодом Могильовського єпископа Віталія.

З поліпшенням матеріального побуту духовенства він підніс розумовий і моральний рівень його, але доклався до ліквідації національних українських особливостей у релігійному, суспільному та приватному житті духовенства, які трактувалися як греко-католицькі.

Своїм моральним впливом преосвященному Леонтію вдалося значно перевиховати духовенство Подільської єпархії, хоча в листі від 10-го листопада 1872 до свого земляка, архієпископа Тульського Никандра він писав, що «дух шляхетства і жидівську меркантильність в духовенстві Подільської єпархії не скоро ще викурити можна». Для поліпшення побуту та освіти народу він багато потрудився у справі устрою церковних братств, парафіяльних попечительств, церковнопарафіяльних шкіл і притулків. У вбачанні ослаблення католицької пропаганди, він наполіг на закритті єпископської католицької кафедри в Кам'янці і католицької духовної семінарії; за його ж наполяганням закриті і передані були в православне відомство і деякі костели. При ньому ж і за його ініціативою засновані були емерітура і окружні піклування для заштатного духовенства, для вдів і сиріт духовного звання.

Архіпастирська діяльність Леонтія оцінена була урядом гідно: 8-го квітня 1873 він був зведений в сан архієпископа. Від постійної боротьби з полонізмом, ієзуїтизмом, від різноманітних і непосильних праць преосвященний Леонтій, за його власними словами, «змучився і зіпсував здоров'я».

2 жовтня 1874 преосвященний Леонтій переміщений був на Херсонську кафедру. Послання його до пастирів і пастви Херсонської єпархії від 25 грудня 1874 представляє літературний пам'ятник турбот преосвященного про свою нову паству.

Не встиг ще архієпископ Леонтій цілком ознайомитися з Херсонської єпархії, накреслити дуже важливі заходи, спрямовані до ослаблення розповсюдженої по єпархії штунди, як 16 листопада 1875 відбулося переміщення його в Холмсько-Варшавську єпархію, в найголовніше осереддя полонізми, як випробуваного стража і борця за православ'я. І з цього часу починається блискучий період 16-річної архіпастирської діяльності преосвященного Леонтія, докладне зображення якої знаходиться у виданих П. Н. Батюшкова обширних історичних описах Подолії і Холмської Русі. Перед ним стояла важка і складна задача затвердити в православній вірі возз'єднаних у 1875 році греко-католиків з православною церквою. Для цієї мети і взагалі для відродження російського духу в Холмсько-Варшавської єпархії та утвердження православ'я в Привіслянському краї ним був збільшений склад причтів майже при всіх міських церквах, відновлено багато що майже прийшли вже в руйнацію в часи унії православних храмів, так само влаштовано багато нових; відновлені в Пагорбі і Замості православні братства, відкрито при Варшавському кафедральному соборі Свято-Троїцьке братство, Яблочинський чоловічий монастир, древній пам'ятник православ'я в краї, був перетворений і зведений на ступінь першокласного; у посаді Лесні, за часів унії колишньому центрі латинської пропаганди, влаштована православна жіноча громада. З метою розумового і морального піднесення рівня духівництва і авторитету його в очах іновірців, преосвященний Леонтій перетворив Холмську колишню греко-католицьку семінарію за зразком всеросійських православних семінарій, для якої, за його наполяганням, було збудовану прекраснішу будівлю в Холмі. Тут же незабаром відкрито було духовне училище, перетворене з колишньої причетницької школи. Архієпископ Леонтій посилив благочинницький нагляд за парафіяльним духовенством, випросив від уряду збільшення окладів платні духовенству. У турботах про розумовому і моральному успіху народу преосвященний Леонтій відновив церковні братства і підсилив їх діяльність, збільшив число церковнопарафіяльних шкіл і церковнопарафіяльних попечительств, влаштував притулки при Яблочинському монастирі та Леснинській громаді, посилив церковну проповідь. Відновлене преосвященним Леонтієм в 1879 році Холмське Православне Свято-Богородицький братство для зміцнення православ'я в Холмській Русі в 1885 році вперше випустило в світ «Холмський народний календар» з метою витіснити з ужитку складені в народі в латинському і польському дусі польські календарі.

У відплату видатних заслуг з управління Холмсько-Варшавською єпархії Преосвященний Леонтій був призначений при утішному Найвищому рескрипті від 17 листопада 1891 Московським митрополитом. Короткочасно було служіння преосвященного Леонтія на кафедрі Московської митрополії, півтора лише року, але воно ознаменоване двома важливими подіями церковно-суспільного життя російського народу, а саме: створенням церковно-народного вшанування 500-річчя з дня преставлення преподобного Сергія Радонезького і фототипічнимм виданням цілком на засоби преосвященного Леонтія Нового Завіту, писаного рукою Святителя Алексія, митрополита Московського і духовного одного друга Сергія Радонезького.

Мирна кончина його послідувала 1 серпня 1893. Він був похований у Троїце-Сергієвій Лаврі під склепіннями Успенського собору.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Мысли о цели жизни человеческой», статья, напечатанная в «Духе Христианина» за 1864 г.;
  • «Слова, поучения и речи в дни воскресные и праздничные», впервые изданные в 1867 г., переизданные в двух томах в 1876 и 1888 гг.;
  • несколько слов, не вошедших в полное собрание, напечатано отдельно;
  • «Письма» его, напечатанные в «Чтениях Общества и Древностей Российских» за 1908 г. и в «Русской Старине» за 1901 г, № 8, и «Из лекций по нравственному богословию», Сергиев Посад, 1892 г.

Посилання[ред. | ред. код]