Мотовилівка (Фастівський район)

село Мотовилівка
Герб Прапор
Покровська церква. Сучасний вигляд набула 1862 р. Вперше збудована 1744 р., декілька разів перебудовувалась. Покровська церква. Сучасний вигляд набула 1862 р. Вперше збудована 1744 р., декілька разів перебудовувалась.
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Фастівський
Громада	Фастівська міська громада
Основні дані
Засноване	1686
Перша згадка	1686 (338 років) (як окреме село 1711)
Населення	3499
Площа	8,16 км²
Густота населення	428,8 осіб/км²
Поштовий індекс	08522
Телефонний код	+380 4565
Географічні дані
Географічні координати	50°09′18″ пн. ш. 30°04′27″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	183 м
Місцева влада
Адреса ради	08500, Київська обл., Фастівський р-н, м. Фастів, пл. Соборна, 1
Карта
Мотовилівка
Мотовилівка
Мапа
Мотовилівка у Вікісховищі

Мотови́лівка (у 1796—1923 — Казенна Мотовилівка, в 1923—1939 — Каменєве, 1939—2016 — Червона Мотовилівка) — село в Україні, у Фастівському районі Київської області.

У червні 2020 року село включено до Фастівської ОТГ. Населення становить 3499 осіб. З 2020 село центр Мотовилівського старостинського округу. Староста Курбет С.А.

Історія

Перша згадка про поселення у верхів'ї Стугни датовано 1018 р. що греки християни заснували місто Міна у 965 році сповіщав римський престол папський нунцій Бруно Стефано. Міна від давньоіранського «Мінас» — частування місцевість де вшановували знать. За деякий час в місті Міна було понад 600 будинків однак починаючи з 997 року і до 1034 року в результаті нападів печенігів на Київ місто Міна було спустошене і зруйноване. З 1035 року до 1095 рік ця місцевість називалась Пусте Городище або Пустка. У 1095 році з нагоди шлюбу великого князя Святополка на доньці Тугорхана Олені для княжої і половецької дружини на річці Гулянці поблизу Пустого Городища було влаштовано бенкет, який тривав кілька тижнів, після цього там почалось поселення яке в подальшому називалося Гуляники. Мир з половцями був нетривалим, за деякий час напади поновилися. В результаті нападів половців на чолі з Боньяком, а потім Шаруханом 1107—1109 роки село Гуляники було спустошене і лишились невеликим поселенням. Лише після чергового миру з половцями від 1125 року життя в селі пожвавішало. У 1169 році на жителів села Гуляники наклали податок десятина на користь печерської лаври. Це зробив суздальський князь Андрій (Китай) або Боголюбський, що захопив і спустошив Київ та вивіз багато цінностей до Суздаля. 1203 році Київ був спустошений половцями знов і потрапив у підпорядкування великому галицько-волинському князю Данилу.

1321 року великий князь литовський Гедимін, скориставшись усобицями в Золотій орді, захопив значну частину українських земель і визволив Київщину від татар, при цьому ординський васал київський князь Михаїл був розбитий на Ірпені. У 1362 році відновлюється Київське князівство у складі Великого Князівства Литовського, князем стає Володимир Ольгердович. Київський князь Володимир Ольгердович у грамоті 1390 року підтвердив право роду князя Юрія Рожиновського (Половця) зі Сквири на Гулянки, Триліси та інші володіння.

Під час нападу кримської орди хана Едигея в 1416 року мешканці Гуляників рятуючись втікають у ліси на лівому боці Стугни. Після смерті Юрія Рожиновського село у власності його сина князя Івана Юрійовича. Київський князь Олелько (Олександр) Володимирович (1443—1455) підтвердив грамотою право князя Михайла Івановича Рожнивського (Половця) зі Сквири володіти Гуляниками.

У 1471 році скасовується Київське князівство і утворюється воєводство. Воєводою стає намісник великого князя литовського і короля польського Казимира 4 Мартин Іванович Гаштольд. Князь Яцько Михайлович Рожиновський зі Сквири за свій борг у 1480-х роках заставив Гуляники Київському міщанину Пашковичу. Вартість Гуляників тих часів дорівнювала вартості 15 корів литовськими грошима. Влітку 1482 року кримський хан Менглі -Гірей з ордою спустошив Київщину. Жителі Гуляників рятувалися втечею на лівий берег річки Стугна. З'являються окремі хутори і поселення на лівому березі на певний час. Великий князь Олександр у 1492 році дарує село Гуляники Пилипу Івашкевичу. Київщину у 1519 та 1528 році вчергове спустошили в результаті нападів кримських та білогородських татар. Мешканці Гуляників переховуються в лісах лівого берега Стугни на хуторах. Після смерті Пилипа Івашкевича король Сигізмунд 1 1528 року підтвердив право на володіння Гулянками його вдові Гелені та дітям Федору і Анні. Федір Івашкевич помер бездітним і село дісталося Анні, яка була заміжня за полковником королівських військ Радзимінським. У 1540 році під час нападу татар ногайців сполячені власники Гуляників перебували у Литві, а їх немовля син Михайло мешканці перераховують на хуторах лівого берега Стугни. Після спустошення 1540 року Гуляники з малою кількістю жителів тривалий час залишалися без власника, лише 1560 року воєвода київський князь Костянтин Острозький дарує маєток своєму слузі, знавцю релігійних тонкощів Іванові Мотовилівцю або Мотовилу. Мотовило починає заселяти село Гуляники вихідцями з Волині та будує укріплення. З часом маєток з околицями починає зватися Мотовилівка, хоч назва Гуляники тривалий час використовується.

Після укладення люблінської унії 1569 року поляки поширили свій вплив на українських землях, а після Берестейської унії церковної 1596 року по всій Україні поширилась католицька та уніатська церква. У 1595 році король Сигизмунд 3 дарує Мотовилівку, яка лишилася без власника, польському шляхтичу підвоєводі Київському, земському судді Яну Аксак. У 1613 року Аксак збудував замок на території в сучасної великої Мотовилівки: "у цьому замку вежі охоронні, кожна у 200 не з валами довкола з глибокими ровами довкола міста 8 великих і 15 в менших " згадується у літописі. Люстрації Київського воєводства від 1616 року сказано: в містечку Мотовилівка 300 заселених будинків було і більше, але частина мешканців самовільно розійшлась, а за ними їх жінки та діти, яких відійшла під охороною козаків в Мотовилівці 30 будинків стрілецьких і козацьких, 13 шляхетських і службових, в оренді чотири млина і корчмар. Замок мав дві підземні галереї (ходи) що виводили на річку Стугна і на Огрод. Король Сигизмунд 3 1623 року передає Мотовилівку сину Яна Аксака Стефану, між тим Михайло Радзимінський, син власників Гуляників до 1560 року, почав позов до Яна Аксака, домагаючись маєтку. Окрім того виявив претензій на Мотовилівку Юрій Рожиновський, родич давніх власників села Гуляники. Поки йшов процес учасники померли. Лише 1629 року комісія сейму присудили Мотовилівку Яну Радзімінському, сину померлого Михайла який того ж року продав маєток братам Стефану і Михайлу Аксакам за 50 тисяч золотих. 1630 року Аксаки Стефан і Михайло зробили поділ батьківської спадщини, за яким Мотовилівка залишилася за Стефаном. У 1647 році Стефан Аксак заповів своїй дружині Катерині Мотовилівку, Княжичі, Солтанівку та інші маєтності в Україні, дочкам заповів четверту частину своїх маєтностей від першого шлюбу поділив порівно задніпровський володіння чим залишив ображеним двох синів і брата Михайла. 14 травня 1648 року Михайло Оксак та сини Стефана від першого шлюбу Ян і Габріель із загоном напали на Мотовилівку та пограбували маєток. У цей же день козака гетьмана Богдана Хмельницького під Корсунем розбили. До кінця травня козаки спільно з кримськими татарами взяли Фастів. А ось Мотовилівки замок не здолали, але вже у червні 1648 року фастівські козаки захоплюють Мотовилівку, де засновують козацьку сотню, яка увійшла до київського полку, 1 сотник Іван Бодянський Половець. Після зборівської угоди 1649 року поляки отримали право повернутись до своїх володінь, але ніхто не повертався. Вдова актриса Катерина дипломатично призначено Петра Виговського, брата генерального писаря Івана, керуючим своїми нитками, в тому числі Мотовилівкою. Гетьман Хмельницький окремим універсалом 1649 року наказав козакам сотника Андрушкевича управляючих до маєтків Аксаків у Солтанівку, Мотовилівку та інші. У травні 1652 року козаки Семена Полового сотника Мотовилівки вночі напали на польський табір Хлебовського. Багато ляхів було винесено, з того часу взаємини між козаками і поляками на Київщині стали нестерпними. Після підписання андрусівського перемир'я між московським царством та Річчю Посполитою 1667 року Мотовилівка фактично була поділена по річці Стугна. У 1686 році був підписаний так званий Вічний мир, який закріпив поділ Мотовилівки по Стугні.

Після підписання прутського трактату між Московським царством і Оттоманською Портою 1711 року козаки мотовилівської сотні перейшли на лівий бік Стугни на хутори і заснували нову Мотовилівку. Центр Мотовилівки Отаманське перший отаман Григорій Стоцький Мотовилівка увійшла до Київської сотні київського полку гетьманщини (1711/1781). З 1712 по 1796 Стугна — кордон між Московським царством (з 1722 Російською імперією) і Річчю Посполитою. На вимогу царського уряду гетьман Іван Скоропадський дозволив орні землі Мотовилівки і Плесецького передати Києво- братському монастирю у 1720 році, що призвело до зубожіння козаків. З 1781 року до 1795 року Мотовилівка у складі київського повіту київського намісництва. За описами київського намісництва 1781 року в селі Мотовилівка 100 будинків, 426 жителів посполиті, дві особи духовного і одна особа церковне звання, на хуторі Борова 10 хат, одна особа духовного і одна особа церковне звання, 82 жителя посполиті. 1782 року Мотовилівка як і більша частина України пережила велику зиму, сніг лежав аж до червня, польові роботи почали влітку, збір урожаю затягнувся до пізньої осені. З 1796 року і аж до 1923 року казенна Мотовилівка у складі Васильківської волості Васильківського повіту Київської губернії. Станом на 1868 рік у Казенній Мотовилівці проживало 1782 душі, а на хуторі Борова 160 душ. Визначною подією в житті краю стало будівництво залізниці Київ-Балта (початок 1868 рік). У 1870 році відкрито залізничну станцію Мотовилівка поблизу хутора Борова. 1885 року жителі села Казенна Мотовилівка на сходці дозволяють розподіл землі хутора Борова. На початку ХХ століття в селі Казенна Мотовилівка 464 двори і 2847 жителів.

Адміністративно Мотовилівка входила: 1711—1764 — Київський полк, Війська Запорозького, Гетьманщини. З 1765—1781 Київський полк Малоросійської колегії Російської імперії.

1781—1795 Київське намісництво Російської імперії.

1796—1925. Київське губернія, (1918- 20 в складі УНР. 1921—1925 УССР.

1925—1932, гуляла між Київська і Білоцерківська округи УСРР.

З 1932 в складі Київської області.

Козаки

1613 року збудований мотовилівський замок і для його охорони були потрібні козаки. В люстрації 1616 року Мотовилівці 30 будинків стрілецьких і козачих. Стефан Аксак, власник Мотовилівки, деякий час був на Січі, ходив з гетьманом Сагайдачним на Москву у 1618 році, був учасником Хотинської битви. У 1648 році фастівські козаки заснували козацьку сотню, перший сотник Іван Половець (Бодянський). За Зборівської угодою 1649 року в реєстр мотовилівської сотні входило 200 козаків, сотник Семен Половий. З кінця 1664 року до червня 1665 Мотовилівка — резиденція полковника київського Петра Бутрима, прихильника гетьмана Тетері. З червня 1665 до жовтня 1665 в Мотовилівці осідок полковника овруцького Василя Децика, в червні 1665 року Мотовилівку відвідав гетьман Іван Брюховецький. З 1672 по 1676 Мотовилівка — резиденція полковника Івана Вербицького, прихильника гетьмана Дорошенка. У 1679 до 1685 у Мотовилівці осідок отаманів Шацко і Єника. У 1690 році під час повстання полковника Семена Палія Мотовилівку захопили козаки на чолі з отаманами Сороченко, Хмуренко, та Плиска і до 1711 року були в підпорядкуванні гетьманів лівобережної України Мазепи, Орлика, Скоропадського.

Після переходу козаків на лівий берег Стугни отаманом став Григорій Стоцький (1711—1734) згодом отаманом став його син. У 1764 гетьман Розумовський намагався відновити деякі полки і сотні, серед них і Мотовилівська, однак гетьманство було скасовано. Після 1720 року коли орні землі віддано Братському монастирю, козаки зубожіли і переходять у розряд із виборних до підсусідків та підпомічників. Після скасування гетьманства з 1764 до 1881 жителі перейшли в розряд посполитих (селян), а з 1787 до казенних людей.

Перша Світова Війна

У квітні 1917 в селі Казенна Мотовилівка Овсій Гончар створює осередок Просвіти, його очолює молодший брат Терентій Гончар. У 1917 жителі Казеної Мотовилівки Овсій Гончар, Хома Маноха та Мануйло Перехрест були учасниками Селянського з'їзду.

У селі діяв осередок Української партії соціалістів-революціонерів. 1919 Овсій Гончар (отаман Бурлака) очолив антибільшовицьке повстання у Васильківському повіті.

1921 більшовики створили комнезам, а 1923 сільраду та перейменували село Казенна Мотовилівка на Каменєво.

Партизанство

30 липня 1941 року в село Червона Мотовилівка і околиці увійшли німецькі війська, при цьому відбувся невеликий бій поблизу станції Сорочий Брід де був знищений відділ червоноармійців. В урочищі Вовчий яр біля села Клехівка члени ОУН Василь Кравченко «Довгий» та Охрім Кабанець «Євген» створили загін імені Кармалюка. Весною 1942 року загін передислокувався до мотовилівського лісу в урочище глибокі лози. Зв'язковим став житель с. Кощіївка Микола Грисюк, брат якого Петро був лісничим на хуторі Вишняки. Ранньою весною 1943 року через макарівський, мотовилівський і дорогинський ліс здійснювала рейд до Холодного Яру група УПА Південь, які змусили загін імені Кармелюка на чолі з Довгим слідкувати за ними. Лише окремі учасники загону що зимували по сусідніх селах і хуторах залишилися в лісі. У травні 1943 року до лісу прибув з групою радянських підпільників із села Дорогинка Герой Радянського Союзу колишній старший лейтенант Червоної армії Антон Грисюк, який очолив загін імені Кармелюка та налагодив зв'язок з українським штабом партизанського руху. УШПР за наказом якого загін імені Кармелюка в червні був передислокований до макарівського лісу, натомість радянські підпільники з Василькова в червні почали формувати загін в районі Козиної гори, на чолі якого став колишній політрук Ш. Мудагов, якого викупила з полону Одарка Дармостук із х. Черкас. За наказом УШПР було створено київське з'єднання на чолі з Іваном Хитриченком, а з Фастівського, Васильківського та загону імені Кармелюка сформовано 4 батальйон. Командир Ш. Мудагов, нач. штабу Герої Радянського Союзу та кавалери Ордена Слави Хмельницької області А. Грисюк, нач. розвідки І. Шамрай. Васильківський загін очолив Дубінін.

Після визволення Києва 4 батальйон було направлено до Полісся і Волині.

У січні 1945 року в Мотовилівський ліс повернувся В.Кравченко із залишками загону і до 1948 року діяв як боївка УПА, базувалися біля села Плисецьке.

Освіта

Козаки і їх родини були грамотні, однак після переходу під московську (російську) протекцію рівень освіти значно впав.

У XVIII/XIX столітті освіта в селі Казенна Мотовилівка була пов'язана з церквою.

В кінці 19 століття активно працює в освіті донька поміщика Машкова Ольга Богуцька.

На території села діє Мотовилівська гімназія (224 учні). До 2021 ЗОШ 1-2ст.( збудовано 1934 як 4 класна, з 1939 7річка, з 1960 8 річна, 1984-86 10 річна ,1988 НСШ.

Спорт

Спорт в селі почав розвиватися разом із шкільною освітою спочатку маленька школа в 40 -50 роках і середня 50-80ті було кілька спортивних майданчиків а в середній школі спортивна зала. На початку 70-х років на основі середньої школи було створено футбольна команда"Колос", а у восьмирічній команда"Метеор". У 90х футбольна команда"Світанок" ( згодомг Субош), грали в обласному чемпіонаті.

Релігія

Козача громада належала до православної церкви після 1720 року Мотовилівку відвідували ченці братського монастиря якому належали орні землі села. Переважно жителі села належать до громади ПЦУ. Діє також громада ХВЄ , а також ЄХБ. Окрім цього збереглося секта МП.

Транспорт

З кінця 18ст. в селі було розвинене чумакування.

Залізнична станція Мотовилівка була відкрита в 1870 році

, станція Сорочий брід була відкрита у 1925 році,

зупинка Півні відкрито 1929 році,

зупинки Вишняки і Білки відкрито 1964 році.

З 2005 року працює автобусний маршрут Дубинка- Півні, а також проходить маршрут Дубинка- Київ( через Оленівку), та Снітинка - Київ ( через Борову).

У 2021 році збудовано новий перон на зупинці Вишняки

З кінця 1960 х до середини 70х в селі працювала сільська авіація. " кукурудзник" що обслуговував поля.( І. Артєм'єв).

Відомі люди

• Гончар Овсій Іванович (псевдо — Отаман Бурлака; 1888, с. Казенна Мотовилівка, Васильківський повіт, Київська губернія — березень 1921, Харківська губернія) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917—1921 роках — періоду Української національно-визвольної революції.
• Лола Олександр Петрович (1912—1974) — український історик, дослідник історії України середніх віків.
• П'ятницький Валерій Тезійович (нар. 1962) — український політик. Урядовий уповноважений з питань європейської інтеграції.
• Бей Анатолій Іванович (1959 - 2019+). учасник АТО і ООС 2014/2019 . Похований у м. Боярка.
• Босенко Василь Васильович (нар. 1945) — український живописець, [графік, майстер плакату. Член Національної спілки художників України (1986)•
• Світлий Віктор Степанович ( 1952 р.н.) піонер фермерського руху, один з організаторів осередку УРП(1990). Один з керівників асоціації фермерів району .Неодноразово обирався депутатом Червономотовилівської сільради.
• Стельмащук Михайло Михайлович (1949—1997) — перший демократично обраний голова сільської ради 1990-94, сільський голова 1994-97, депутат Киівської обласної ради 1994—97. (1990/91).
• Утвенко Андрій Борисович ( 1997 - 2022) воїн ЗСУ загинув при виконанніслужбових обов'язків.
• Бей Сергій Володимирович (нар.1960) У часи боротьби за незалежність член УНДЛ 1989 -1991,обирався депутатом Фастівської районної ради та членом виконкому Червономотовилівської сільради, у 1994 балотувався до ВР по 213 в.о. У 1993 -- 1996рр..заступник голови УНКП
• Люлька Сергій Миколайович (нар. 1990) — футболіст, виріс на Дубинці, вихованець академії Динамо Київ,виступав : "Динамо"Київ, "Говерла" , "Слован" Ліберець, "Чорноморець", "Десна", ФК"Львів"."Минай", "Металіст".. Чемпіон ЄвропиU-18, 2009.
• Гончар Терентій Іванович (1902—1919). Голова "Просвіти" ім.Б.Грінченка с. Казенна Мотовилівка (1917—1919), закатований більшовиками.
• Тихоненко Микита Методійович 1892- 1920 житель села Казенна Мотовилівка. Учасник 1 світової війни.(1914 - 1918). У 1919 -20. боровся за незалежність України. Загинув у бою з більшовиками
• Тихоненко Назар Тарасович(1990-2023). Воїн ЗСУ учасник російсько-української війни.Загинув у бою 10.07.2023 у Луганській області.
• Сулима Василь іванович 1954 У 2015 році балотувався до ВР по 91 в.о. , був депутатом фастівської районної ради . меценат.
• Дроздович Максим Анатолійович - Учасник російсько української війни.Важко поранений..
• Петро Жук (1978 - 2022). Фермер. Учасник російсько- української війни. Загинув при виконанні службових обов'язків.

Світлини

• 
  Вказівник Мотовилівка
• 
  Краєвиди села Мотовилівка (ставок на річці Стугна)
• 
  Пошта, Мотовилівка
• 
  Криниця, Мотовилів(Мотовилівка)

Посилання

• Шушківський А. І. Мотовилівка [Архівовано 21 серпня 2021 у Wayback Machine.] | Енциклопедія Сучасної України, електронна версія (дата звернення: 21.08.2021).
• А.Куза,"Малі міста древньої Русі"
• Т.Строкач "Наш позивний "" Свобода".
• А.Готун "Історичний нарис",
• Л.Похилевич " Міста і села Київської губернії",
• Е.Руліковський "Опис Васильківського повіту".
• Історичні розвідки і публікації: Р.Рабіновича, Л .Чигодська, С. Бей, Т.Никоненка. А.Мороза. А.Страшука.
• Хто є хто на Фастівщині, В. Шевченка