Гончар Овсій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончар Овсій Іванович
Овсій Іванович Гончар
Ovsiy Honchar.jpg
Овсій Гончар
Псевдо Отаман Бурлака, Батрак
Народився 1888(1888)
с. Казенна Мотовилівка, Васильківський повіт, Київська губернія
Помер 1921(1921)
Харківська губернія
Національність українець
Діяльність військовий діяч Центральної Ради
Відомий завдяки очільник Вільного козацтва на Київщині
У шлюбі з Марія Гончар-Клименко (донька депутата Державної думи Росії двох скликань Івана Клименка)
Діти Галина

Гончар Овсій Іванович (псевдо — Отаман Бурлака, Батрак; 1888, с. Казенна Мотовилівка, Васильківський повіт, Київська губернія — березень 1921, Харківська губернія) — відомий громадський і військовий діяч на Київщині у 1917—1921 роках — періоду Української національно-визвольної революції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Овсій Іванович активно підтримав революційні події 1917 року в Україні. 6 квітня 1917 року Овсій ініціював установчі збори «Просвіти» ім. Бориса Грінченка, яку очолив місцевий священик о. Ігор Давиденко. А у своїй хаті (с. Казенна Мотовилівка) організував читальню «Просвіти». Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом Центральної Ради був призначений головою Васильківської повітової земельної управи. У 1918 році членами «Просвіти» були понад 90 місцевих мешканців, а очолював її 17-річний брат Овсія — Терентій Іванович Гончар. З приходом більшовиків 1919 року читальня була ними розграбована та спалена, забрана худоба. Але особливо важкою втратою для Овсія була загибель меншого брата Терентія у Боярці, якого, як очільника «Просвіти», закатували червоноармійці.

Одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва на Київщині. Саме вони пізніше стали основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, під псевдонімом організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах Фастівщини та Васильківщини, прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з отаманом Зеленим та отримував від нього підтримку.

4 квітня 1919 р. у Харкові Рада Народних Комісарів оголосила отаманів Соколовського, Гончара (Батрака) і Орловського поза законом. У постанові зазначалось:

« В районі Радомишльського повіту — Соколовський і в районі Мотовиловки. Поміж Фастовим і Васильковим (у волостях: Мотовилівській, Оленівській, Марянівській, Оскерівській, Сквирській, Кортнівській, Димівській, Чорноградській і інших) — Гончар (Батрак), що називав себе українським лівим соціалістом–революціонером, а також само у районі Білої Церкви якийсь Орловський, бувший старшина, утворили банди грабіжників, гвалтують мирне населення, розстрілюють і грабують, ведуть людожерне цькування євреїв.

За повстання проти Робітничо–Селянської влади і порушення державної влади, що виявляється грабунками і гвалтами над мирним населенням, Соколовського, Гончаря (Батрака) і Орловського оголошено поза законом[1]

»

8-10 квітня 1919 року разом з отаманами Струком та Зеленим здійснював керівництво Куренівським повстанням проти більшовиків. Тоді повстанцям удалося на короткий час оволодіти Києвом та значною мірою паралізувати більшовицькі структури на Київщині.

Як організатор Васильківського повстання (в ніч на 28 березня 1919 року), до якого приєдналися селяни Борової, Панської Мотовилівки, Казенної Мотовилівки, Оленівки, Мар'янівки, Руликова, Барахтів, Глевахи, Великої Вільшанки, Яцьків, Митниці, Крушинки та інших сіл повіту, виявив себе вмілим військовим та пропагандистським керівником. Кількість вояків його загону нараховувала в окремі періоди до 8000 осіб. Повстанці розпочали наступ на Київ. Дійшли до Глевахи, за яку точився особливо запеклий бій. Із перемінним успіхом отаман Бурлака продовжував відчайдушну боротьбу до літа 1919 року, аж доки не підійшла об'єднана Українська армія. 8-а галицька бригада за допомогою місцевих козаків-повстанців вибила ворога з Василькова, Глевахи, Боярки і, врешті, 30 серпня увійшла до Києва. Лише зняті з фронту додаткові регулярні більшовицькі підрозділи змогли восени 1919 році розсіяти його козаків та на нетривалий час поновити відносний контроль над землями Фастівщини та Васильківщини.

У 1921 році був арештований та вивезений до харківської в'язниці на Холодній Горі. Засуджений до смерті 9 березня 1921 року. Очолював трійку В. Балицький. З в'язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

16 березня 2018 року земляки урочисто відкрили меморіальну таблицю Овсію Гончару біля центрального входу Великомотовилівської школи (автори — художник Василь Легкий, скульптор Михайло Дмитрів). Ініціювали її встановлення онука отамана Наталя Дубровська та краєзнавець Андрій Мороз.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Збірник законів та розпоряджень Робітничо–Селянського Уряду України — 1919 р. No 35., ст. 501–502.