Чорна рада (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «Чорна рада»
Pan'ko Kulish - Chorna rada (palityrka vyd. 1857, UKR).jpg

Палітурка першого видання (1857)
Автор Пантелеймон Куліш
Мова українська
Тема зображення історичних подій у Ніжині в 1663 році, доби української Руїни.
Жанр історичний роман, епос
Місце Ніжин
Виданий 1857

Q:  Чорна рада у Вікіцитатах
S:  Чорна рада у  Вікіджерелах

"Чо́рна ра́да" повна назва "Чо́рна ра́да. Хроніка 1663 року"  — перший україномовний історичний роман, вперше виданий повністю Пантелеймоном Кулішем у 1857 році. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Твір був написаний під впливом історичних романів Вальтера Скотта.

Сюжет

Зміст сюжету

Сюжет роман базовано на суперечностях між простими козаками й старшиною, між міщанами та шляхтичами, між городовими козаками та запорожцями. Роман починається з того як козак Шрам зі своїм сином Петром, вирушають у дорогу прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. По дорозі їм трапляються пригоди, вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Врешті Шрам та Петро потрапляють на Чорну раду 1663 року, де підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.

У розв'язці роману Шрам рятує рідну Паволоч від Павла Тетері ціною власної голови.

Головні персонажі

Усіх персонажів твору можна умовно поділити на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби Руїни з одного боку і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва.

До першої групи належать:

До другої групи відносяться:

  • козак Черевань
  • полковник Шрам
  • Кирило Тур
  • Петро
  • Леся

Але слід пам'ятати, що цей поділ досить умовний, оскільки є всі підстави вважати, що, наприклад, полковника Шрама Куліш міг змалювати на основі даних про реальну історичну постать — полковника Шрамка. На користь цього свідчить перша, чорнова назва повісті — «Сотник Шрамко і його сини».[1] Існування реальної історичної постаті — полковника паволоцького полку Шрамка, який за деякими даними, невдовзі після Визвольної війни Богдана Хмельницького заснував свій хутір (зображений у романі) на Лівобережжі, який пізніше виріс у сучасне смт. Шрамківка Драбівського району Черкаської області, село у якому народився і провів перші роки свого життя український гетьман Павло Полуботок (на хуторі Полуботівка). Один з представників роду Шрамків служив пізніше при гетьмані Івані Мазепі, інший — воював у складі військ УНР, Петра Врангеля і Антона Денікіна в часи Громадянської війни 1917–1921 рр. в Україні.

Також із хронік того часу довідуємось, що: Шрамко Юсько Степанович став писарем полковим. Отаман сотенний (1638-?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського (1649).[2][3]

Видання-першодруки

Перші п'ять глав роману «Чорна рада» надруковано 1845 року у петербурзькому журналі «Современник» у автоперекладі Куліша російською мовою. Оригінал роману українською вперше вийшов окремим виданням 1857 року у Петербурзі. Того ж року роман двічі надруковано у автоперекладі Куліша російською у Москві: в журналі «Русская Беседа» та окремим виданням. За життя Куліша роман було видано повністю ще раз: 1860 року у Петербурзі у російському перекладі. Друге повне видання оригіналу роману україснькою з'явилося 1890 року у Львові,[4] а третє, ілюстроване Амвросієм Ждахою, в Одесі 1891 року (до цього у 1890 році в Одесі також це ж видання виходило неілюстровано).[5]

Значення в українській літературі

«Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. Його найбільшу вартість Богдан Лепкий вбачав у тому «смутку-тузі за кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма, в тім пориві до героїчних учинків, які будяться в українського читача під впливом „Чорної ради“…»

Тарас Шевченко у своєму листі до Куліша писав:

« Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче. »

Михайло Максимович про «Чорну раду» писав:

« Маросійська література завдячує праці пана Куліша першим історичним романом, за що хай йому буде назавжди належна честь в історії малоросіїської літератури!
Оригінальний текст (рос.)

Труду г. Кулиша малороссийская литература обязана первым историческим романом, за что и да будет ему навсегда подобающая честь в истории малороссийской литературы!

»

Микола Костомаров у своїй статті, в якій дає характеристику героям та мові роману, пише:

« Мова хроніки проста, плавна та шлахетна.
Оригінальний текст (рос.)

Язык хроники прост, плавен и благороден

»

На думку Миколи Зерова, головної тенденції роману, яку сформулював сам Куліш, — «показати політичну нікчемність Малоросії» — Костомаров не помічає. «Чорна рада», на його думку, однаково відзначає «й міць, й слабкість духовного життя народу». Правда, те саме говорить і Куліш. Згадавши про «політичну нікчемність» старої України, він одночасно заявляє, «що не нікчемний народ приєднався у другій половині XVII століття до Московського царства», що в тому народі були і характери, і почуття власної гідності, і «початки вищої громадянськості».

Екранізації

Український 9-серійний історичний міні-серіал «Чорна рада» вийшов у 2000 році.

Примітки

  1. «Чорній раді» — 160 років - ЛітАкцент, 04.12.2017
  2. Кривошеня В.В. “Персональний Склад Козацької Старшини Армії Богдана Хмельницького” // Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 452 с. ISBN 978-966-02-4850
  3. Кривошеня В.В. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького // Web-журнал «Інтелектус»
  4. Бібліографічний покажчик писаннів П. Куліша// Дубо́ве Лы́стє. Альманахъ на згадку про П. О. Кулиша. 1903.- ст. 247, 249, 251 та 269
  5. З.В. Першина, Л.С. Похила. До Історії Видання Роману П. Куліша «Чорна Рада» В Одесі // Одеса: Записки історичного факультету ОНУ, № 4 (1997). стор. 67-72

Література

  • Микола Зеров. Лекція XXXVI. Куліш: «Чорна Рада» // Микола Зеров. Твори в двох томах. Том II. Київ: Дніпро, 1990. стор. 196-203
  • Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скотта). — К., 1993.
  • Вороний М. Пантелеймон Куліш // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. — К., 1996. — С. 566-575.
  • Гречанюк Ю. Пригодницько-любовна інтрига в романі П. Куліша «Чорна рада»: історична ймовірність чи авторська вигадка // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів: Літературознавство. — Чернівці, 2003. — Кн. 2. — С. 56-58.
  • Гуляк А. Контрверсія роману П. Куліша «Чорна рада» // Наука і сучасність. 36. наук, праць. — К.: НПУ, 1998. — Вип. 1. — С. 171–181.
  • Гуляк А. Пантелеймон Куліш — фундатор українського історичного роману // Мовознавство. Літературознавство. Методика. 36. наук, праць Уманського педуніверситету ім. П. Тичини. — Умань, 1999. — С. 125-131.
  • Івашків В. Пантелеймон Куліш і його «Чорна рада» // Куліш П. Чорна рада. Хроніка 1663 року. — К., 1991.
  • Нахлік Є. Пантелеймон Куліш // Куліш П. Твори: В 2 т. — К., 1994. — Т. 1. — С. 5-36.
  • Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: У 2-х т. — К., 2007.
  • Неділько В. Пантелеймон Куліш // Нові імена в програмі з української літератури. — К., 1993. — С. 5-37.
  • Пантелеймон Куліш і українське національне відродження: Доп. та повідомл. наук, конф., присв. 175-роковинам від дня народження письменника. — X., 1995.
  • Слоньовська О. «Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали…»: (Аналіз роману П. Куліша «Чорна рада») // Дивослово. — 1994. — № 12. — С. 11-16.
  • Слюсар А. Про психологізм у «Чорній раді» П. О. Куліша // Літературознавство: Матеріали IV конгресу Міжнародної асоціації україністів (Одеса, 26-29 серпня 1999 p.). — К., 1996. — Кн. 1. — С. 328— 334.
  • Шубравський В. Перед світанком (Про творчість письменника П. О. Куліша) // Вітчизна. — 1969. — № 9. — С. 180—185.

Посилання