Януш Острозький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Януш Острозький
Janusz Ostrogski.PNG
Псевдо Іван
Народився бл. 1554
Помер 12 вересня 1620(1620-09-12)
Тарнів
Країна Острозьке князівство POL COA Ostrogski.svg Річ Посполита Herb Rzeczpospolitej Obojga Narodow (Alex K).svgКорона Польська Herb Polska (Alex K).svg
Національність русин (українець)
Місце проживання Острог, Дубно, Київ, Луцьк, Краків
Діяльність державний, політичний, культурний діяч, меценат
Титул князь
Посада воєвода волинський, каштелян краківський
Наступник Владислав Домінік Заславський-Острозький
Конфесія православний, греко-католик, католик
Рід Острозькі
Батько Василь Костянтин Острозький
Мати Софія Тарновська
Родичі Йонас Юрґіс (Ян Єжи) Радзивілл (зять)
Брати, сестри Острозький Олександр Васильович, Катерина Острозька і Єлизавета Софія Острозька
У шлюбі з Сузанна Середі (Зузанна Шередій[1])
Катажина Любомирська
Теофіла Тарло
Діти Елеонора, Єфросинія, Василь Войтех,[джерело?] Януш Володимир
Герб

Януш Острозький (1554 — 1620) — руський (український) князь, магнат, військовий та державний діяч Речі Посполитої. Засновник «Острозького майорату (ординації)»[2]. Перший римо-католик у роді князів Острозьких.

Життєпис[ред. | ред. код]

Портрет
Елеонора Острозька
Медаль Василя Костянтина Острозького

Син князя Василя Костянтина Острозького та його дружини Софії з Тарновських гербу Леліва. Останній чоловік з великого роду князів Острозьких.

При народженні отримав хрестильне православне ім'я Іоанн, ім'я Януш отримав вже в юнацькому віці після переходу в католицизм [3]. Освіту отримав вдома при дворі батька в Дубному (батько навчав військового мистецтва) та при дворі імператора Священної Римської імперії. У Відні Іван-Януш перебував протягом 1568-1573 років, тоді ж перейшов з православ'я до католицизму, але не втратив руської (української) ідентичності[4]. В серпні 1573 року за дорученням батька їздив до Познані, звідки перевіз до Дубного двоюрідну сестру Гальшку Єлизавету. В лютому 1574 р. з батьком брав участь у коронації Генріха Валуа. Тісно співпрацював з батьком під час безкоролів'я, представляв його на з'їзді «баторіян» в Єнджеєві (лютий 1576 р.)[5].

В 1576 році, вперше після повернення з освітньої подорожі Західною Європою, Іван-Януш Острозький отримав свій перший уряд в Речі Посполитої — намісника київського воєводи (тоді київським воєводою був його батько, князь Василь-Костянтин Острозький)[6].

В 1577 р. за дорученням батька обороняв Дубно від облоги татар.

У 1579 році (може, й раніше[7]) перейшов до католицизму[8] (за іншими даними, перейшов до унії), що було причиною конфліктів з батьком, який, можливо, закрив його у в'язниці замку в Дубному[9]. У молодому віці очолював княже військо для захисту міста від татар.

В 1584 році Іван-Януш Острозький отримав уряд волинського воєводи, що дозволило йому стати сенатором Речі Посполитої. В 1586 році під час обрання нового короля Речі Посполитої Іван-Януш Острозький підтримав австрійського ерцгерцога Максиміліана з династії Габсбургів, в той час, як його батько, князь Василь-Костянтин Острозький, підтримав шведського принца Сигізмунда з династії Ваза, якого і було обрано королем Речі Посполитої під ім'ям Сигізмунда ІІІ. Відсутність підтримки під час обрання однак не стала причиною ворожнечі молодого князя і нового короля, навпаки — Іван-Януш Острозький став надавати підтримку Сигізмунду ІІІ, за що у 1593 році отримав уряд краківського каштеляна, який робив його першим сенатором Речі Посполитої[10].

У 1590 році Іван-Януш Острозький купив у Вишневецького Олександра начебто «куплений» маєток Криштофа Косинського, що розташовувався на Київщині. Це призвело до конфлікту з Криштофом Косинським і козацтвом — наприкінці грудня 1591 року самопроголошений гетьман Криштоф Косинський на чолі запорозьких козаків і частини реєстрових здійснив несподіваний напад на білоцерківську фортецю, резиденцією білоцерківського старости, князя Івана-Януша Острозького[11]. Місто було захоплене, але повсталі козаки князя Івана-Януша Острозького в Білій Церкві не застали, але вчинили кривду білоцерківському підстарості, руському князю Дмитру Васильовичу Курцевичу-Булизі. Напавши на дім князя Курцевича-Булиги, козаки Косинського не просто пограбували його, а забрали скриньку з грошима, клейнодами й листами; серед останніх були особливі бланки для вписування наказів, довірені князю Дмитру Васильовичу Курцевичу-Булизі білоцерківським старостою князем Янушем Острозьким, а також деякі жалувані грамоти і привілеї князям Острозьким на староства, маєтності і ґрунти[12]. Так почалося Повстання Косинського, в придушенні якого князь Іван-Януш Острозький брав одну з провідних ролей, адже зачіпалася його честь, як урядника на Білоцерківщині, тим паче, що повстанці захопили артилерію, боєприпаси та спалили архів білоцерківського старости, було пограбовано і дім самого Івана-Януша Острозького у Білій Церкві. Наприкінці 1591 року Іван-Януш Острозький збирав шляхетські загони в Галичині та найманців в угорських землях для придушення козацького повстання. Вирішальна битва відбулася під містечком П'ятка, яке належало Івану-Янушу Острозькому ще з 1585 року, коли він отримав його і ще 45 сіл на Київщині, як дарунок від батька з нагоди весілля з Сюзанною Середи[13]. У вирішальній битві під П'яткою, яка сталася 1-2 лютого 1593 р., князь Іван-Януш Острозький відіграв ключову роль - він підійшов на допомогу князівсько-шляхетському війську, яке очолював князь Олександр Вишневецький, який не міг взяти штурмом козацький табір, що рушив з містечка П'ятки вранці 2 лютого, і навіть почав відступати під натиском козаків. В момент відступу князівсько-шляхетського війська Олександра Вишневецького з'явився Іван-Януш Острозький, який на чолі кінних хоругов прорвав козацькі лави і увірвався до табору повстанців - військо Криштофа Косинського почало безладний відступ до містечка П'ятки, де 10 лютого капітулювало перед князем Василем-Костянтином Острозьким[14].

Іван-Януш Острозький високо цінував цю перемогу, тому замовив у Троїцькому межирицькому монастирі виготовлення і встановлення мармурової таблички, присвяченої перемозі в битві під П’яткою. Придворний поет князя Костянтина-Василя Острозького, Симон Пекалід, в тому ж 1593 році присвятив цій перемозі латиномовну поему „De bello Ostrogiano…”, яка була опублікована в 1600 році. В поемі поруч з старим князем Острозьким однією з центральних фігур є Іван-Януш. 25 лютого 1593 року князь Іван-Януш Острозький отримав за перемогу під П’яткою уряд краківського каштеляна (найвищу світську посаду в Речі Посполитій) від короля Сигізмунда ІІІ. Ця подія неабияк посилила вплив роду Острозьких, яких і так називали некоронованими королями Русі. Призначення руського князя на посаду краківського каштеляна викликало невдоволення краківської шляхти, яка відмовилась бути присутньою на урочистому в’їзді Івана-Януша Острозького до Кракова 6 квітня 1593 року. Урочисто зустрічали нового каштеляна вітали лише урядовці та краківське духівництво з представниками двору кардинала Єжи Радзивіла[15].

Власник сотні міст та замків, тисяч сіл на Волині, з 1593 року каштелян краківський, з щирої монаршої і сеймової ласки отримав саме чорноземне серце України — староства Білоцерківське, Богуславське, Брацлавське, Черкаське, Корсунське і Переяславське. Став найпотужнішим паном в Речі Посполитій (до Вишневецьких).

Як і батько, Іван-Януш Острозький критично ставився до авантюри по завоюванню московського престолу для Лжедмитрія, в 1604 році заперечував плани його підтримки[16]. З відома батька Януш Острозький в 1604 році з кількатисячним загоном слідував по землі Київського воєводства за військом Лжедмитра до самого кордону з Московським царством[17]. Особисто був знайомий з Лжедмитром, про що писав королю Сигізмунду ІІІ у листі

Я знаю Димитрія вже декілька років, так як він пробавлявся досить довго в монастирі мого батька в Дермані, потім він пішов звідти і схилився до анабаптистів, виконуючи їх відправу. З того часу я втратив його з поля зору

На сеймі 1605 року князь Януш Острозький підтримав на посаді архімандрита Києво-Печерського монастиря кандидатуру клієнта свого батька — Єлисея Плетенецького. Це викликало невдоволення короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ, який підтримував іншу кандидатуру — Іпатія Потія. В листі до Папи Римського нунцій Клаудіо Рангоні, який близько спілкувався з Янушем Острозьким, пояснював позицію князя тим, що підтримка кандидатури Плетнецького була засвідчена на сеймі в знак дотримання привілеїв київської шляхти, адже Києво Печерський архімандрит обирався за участь київської православної шляхти[18].

Під час рокошу Миколая Зебжидовського став на сторону короля в битві під Гузовим. Вів перемовини з рокошанами, одним з посередників на яких був Януш Радзивілл.[19] Під час рокошу 1606—1608 років послідовно відстоював інтереси православної шляхти і духовенства як перед рокашанами, так і перед королівським двором. Як наслідок у 1608 році віленське православне братство присвятило князю Янушу Острозькому полемічний твір «Антиграфи». Окремими рокошанами князь Януш Острозький розглядався навіть, як кандидат на трон в разі скинення Сигізмунда ІІІ, сам же Януш Острозький був більш скромним у бажаннях і обмежував їх булавою коронного гетьмана (головнокомандувач коронного війська Речі Посполитої)[20].

У 1609 році для захисту кордонів держави і своїх володінь заснував Острозьку ординацію, столицею якої згодом стало Дубне. У Дубенському замку постійно тримав до 300 воїнів. Оберігав скарби дідів-прадідів, серед яких особливо дорожив золотою медаллю з зображенням свого батька, яку завжди, як оберіг, брав з собою в походи[21]. Православ'ю у своїх володіннях не перешкоджав.

В тому ж 1609 році князь Януш Острозький став хрещеним батьком сина короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ — Яна-Казимира, майбутнього короля Речі Посполитої. Тоді ж князь Януш погодився на прохання короля надати 1 тисячу вояків для воєнного походу на Московське царство.В серпні 1609 року король Сигізмунд ІІІ надіслав князю Янушу Острозькому листа з вимогою упокорити козацтво („загамувати козацьке своєвільство по Українї, аби не збирало ся до купи і не нарушало договорів з сусїднїми державами”)[22], але отримав дипломатичну відмову - князь посилався на нездатність до виконання цього

Тепер іменем вашої королівської милости по Українї корогви носять і ріжні люде називають себе слугами ваш. кор. милости, хоч то і не правда; і я бачу, що під такою управою не тільки я, але й сильнїйший від мене не потрапить вгамувати сього

Після смерті князя Василя-Костянтина Острозького князь Януш продовжив підтримувати Острозьку друкарню, в якій в 1612 році вийшли друком Часослов із Місяцесловом, в яких була окремо вміщена присвята князю Янушу Острозькому[23].

За його заповітом було створено командорство Мальтійського ордену у Польщі.

Помер 12 (або 13) вересня 1620 р., був похований 3 листопада. Поховальну промову на церемонії виголосив краківський канонік Якуб Островскі.[24] У костелі в Тарнові встановлено йому надгробок з епітафією.[25]

Після смерті Януша Острозького, останнього представника князівського роду по чоловічій лінії і віддання заміж дочок змусило Анну Костку — вдову князя Олександра — брата Януша Острозького, до поділу маєтків. Найстарша дочка Софія — дружина тогочасного коронного підчашого (став воєводою краківським) Станіслава Любомирського (1583—1649) — одержала в спадщину Полонне.

Уряди[ред. | ред. код]

Волинський воєвода (15841593), краківський каштелян («номінація» 25 лютого 1593-1620; завдяки прихильності католицьких кіл[7]), білоцерківський, черкаський, канівський, переяславський (15941620) та володимирський староста (16041620).

Шлюби, діти[ред. | ред. код]

Перша дружина — Сузанна Середі (Зузанна Шередій[1]) — донька Дьйордя Середі, внучка угорського гетьмана Каспера Середі[26]. Діти:

Друга дружина — Катажина з Любомирських.
Третя дружина — Теофіла з Тарлів. Син від третьої дружини Януш Володимир помер малолітнім.

Маєтності[ред. | ред. код]

Був власником, зокрема, Богуслава, Дубна, Василіва, Обухова. Надалі, після смерті князя Януша і згасання роду Острозьких, величезні маєтності Острозьких перейшли до князів Заславських, згодом — до князів Сангушків та інших шляхетських родів.

Будівництво, фундуші[ред. | ред. код]

Надгробок Осторозьких у катедрі м. Тарнів

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 224. — ISBN 5-319-01070-2.
  2. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна…nbsp;— C. 308.
  3. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев: типография Почаево-Успенсой лавры, 1889. - с.445
  4. "Князь Януш Острозький – політик та оборонець земель руських". Національний університет Острозька академія. Науковий блог. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022. 
  5. Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 481.
  6. Князі Острозькі. Науково-популярне видання/Під наук.ред. І.Тесленка.–К: ТОВ "Балтія-Друкˮ,2015.–С.119
  7. а б Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 482.
  8. Ясіновський А. Острозький Януш Костянтинович… — С. 693.
  9. це твердження ставив під сумнів М. Гембарович → Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 482.
  10. "Краківський каштелян князь Януш Острозький (1553–1620)". Центральний державний історичний архів України. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 8 лютого 2022. 
  11. "Володимир Голубицький. Запорозьке козацтво. - Розділ IV. Повстання 1591-1593 років під керівництвом Криштофа Косинського". Ізборник.Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації. Архів оригіналу за 1 квітня 2010. Процитовано 8 лютого 2022. 
  12. "Повстання козаків проти поляків під керівництвом Криштофа Косинського". Дніпропетровський національний історичний музей ім.Д.І.Яворницького. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022. 
  13. Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П'ятка. — Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. — Випуск 6. — Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013.
  14. Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П’ятка. - Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. – Випуск 6. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013. - с.85-86
  15. Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П’ятка. - Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. – Випуск 6. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013. - с.85-87
  16. Там само. — S. 483.
  17. В.І.Ульяновський. Лжедмитрій І і Україна (політичні аспекти) - https://shron3.chtyvo.org.ua/Ulianovskyi_Vasyl/Lzhedmytrii_I_i_Ukraina_politychni_aspekty.pdf [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]?
  18. Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.325
  19. Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 205. (пол.)
  20. Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.326
  21. Ця медаль нині знаходиться в Ермітажі.
  22. М.Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VI. Стор. 2.
  23. Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.327
  24. Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 485.
  25. Starovolscius S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae : in Officina Viduae et Haeredum Francisci Caesarij, 1655. — S. 644—645. (лат.)
  26. Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — t. 3. — S. 517.
  27. Вознюк О. Родовід князв Заславських [Архівовано 16 листопада 2016 у Wayback Machine.].

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Андрій Вишневецький
1597 Bielski Volyn Voivodship.svg Воєвода Волинський
1585-1593
1597 Bielski Volyn Voivodship.svg Наступник
Олександр Острозький