Кулик Іван Дмитрович
| Іван Кулик | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Іван Дмитрович Кулик |
| Псевдо | «Сірий» |
| Народився | 1919 або 1920 с. Грабове, Шахтарський район, Донецька область |
| Помер | 30.11.1951 або 1.12.1951 с. Малий Ключів, Коломийський район, Івано-Франківська область ·Загинув у бою із загоном НКВС |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик |
| Відомий завдяки | Військовий та політичний діяч ОУН |
| Посада | Окружний провідник ОУН Коломийщини (10.1950 — осінь 1951) |
| Військове звання | ст.лейтенант (? капітан) Червоної Армії сотник УПА |
| Попередник | Григорій Легкий-«Борис» |
| Партія |  УПА ОУН(б) |
| Конфесія | православний |
| Мати | Куликова Горпина Федорівна |
Кулик Іван Дмитрович (псевдо: «Сірий») (* 1919 або 1920, с. Грабове, Шахтарський район, Донеччина — † 30 листопада або 1 грудня 1951, с. Малий Ключів, Коломийський район, Станіславська (нині Івано-Франківська область)) — колишній офіцер Червоної Армії, окружний провідник ОУН Коломийщини.
Життєпис
Іван Кулик родом з Донецької області.Народився в с. Грабове Шахтарського району Донецькій області.[2]
Служив офіцером Червоної Армії, у званні старшого лейтенанта (за іншими даними, був капітаном). Потрапив у німецький полон. Згідно з першою версією, з групою полонених утік з концтабору й дістався Карпат. Серед утікачів був член ОУН, який і привів полонених до повстанців у район Коломиї. За іншою версією, групу полонених, яку німці етапували в Райх, відбив підрозділ УПА. У тій групі був і Кулик. Це сталося орієнтовно восени 1943 року.
Спочатку Кулик викладав військові дисципліни у підстаршинській школі в Космачі, потім командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН(б). Виконував обов'язки штабного старшини ТВ-21 «Гуцульщина», брав участь у плануванні операцій.
З 1946 року був військовим референтом, згодом — референтом пропаганди Коломийського окружного проводу. В жовтні 1950 року, після загибелі окружного провідника ОУН Коломийщини Григорія Легкого-«Бориса» , Іван Кулик-«Сірий» став його наступником. Отримав звання сотника УПА.
Михайло Симчич твердив, що «Сірий» мав фотоапарата і фотографував повстанців, а серед масиву світлин Яворівського архіву УПА є декілька його авторства.
Загибель
Восени 1951 року, агент МДБ, зрадник Роман Тучак —"Кіров", видав інформацію про місцезнаходження провідника і при спробі захоплення він загинув — застрелився, не бажаючи здаватися в полон спецгрупі МДБ в селі Великий Ключів, на Коломийщині[3].
1991 року, вже перебуваючи на смертному одрі, розбитий інсультом, розповідав агент МДБ-КДБ «Кіров», пенсіонер київського заводу «Арсенал», житель Києва Роман Тучак, як це все відбувалось. Його розповідь опублікована у книжечці П. Підлетейчука «За усміх світанку».
Вшанування пам'яті
Зиновій Сердюк присв'ятив вірша Кулику —"Сірому"[4]:
СОТЕННИЙ «СІРИЙ»
Сотенний «Сірий».
Прізвище — Кулик.
І псевдо в нього скромне, а не браве.
Інтелігентний, мудрий чоловік,
І патріот, і майстер фотосправи.
З Донеччини.
Радянський офіцер.
В УПА — став патріотом України.
Багато знаємо про нього ми тепер.
Він у архіві на кількох світлинах.
В полоні був. Від голоду страждав.
Та визволили хлопці із неволі.
В УПА, як спец, пізніше викладав
Військову справу
в підстаршинській школі.
А потім вже сотенним славним став.
Ходив, як всі, усюди з автоматом.
Та де б зимою й літом не бував,
Не розлучався з фотоапаратом.
В роботі був той фотоапарат,
Коли були в Карпатах у поході,
Коли з людьми стрічались під час свят,
В час відпочинку на гірській природі.
Сім років мужній лицар воював
В лісах шешорських, на карпатських плаях.
Округи командиром потім став
У героїчнім коломийськім краї.
Своїм був у Карпатському краю.
І у важкім п'ятдесят першім
Як жертва зради підлої, в бою
Шлях свій повстанський
бойовий завершив.
Див. також
Примітки
- ↑ https://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=80721747
- ↑ Лесів С., Коретчук Я. П. Хмара, сотник УПА. В огні повстання. УПА на відтинку Чорного Лісу 1943–1944. 2014 — C.129.
- ↑ На Коломийщині активісти відшукали місце загибелі криївки сотника УПА Сірого. БЛІЦ-ІНФО. Процитовано 13 вересня 2019.
- ↑ Наша хата. УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ[недоступне посилання з жовтня 2019]
Джерела
- Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 54 — 55, 91.
- Підлетейчук П. За усміх світанку. — Коломия: Вік, 1997. — С. 12 — 13.
- Близнюк В. Ми рвали кайдани. Визвольні змагання УПА 1944-55 рр. — Косів: Писаний Камінь, 2000. — с. 65
