Луна-2
| Луна-2 | |
|---|---|
| Основні параметри | |
| Повна назва | Луна-1 (Є-1А №2) |
| COSPAR ID | 1959-014A |
| NORAD ID | 00114 |
| Виготівник | ОКБ-1 |
| Оператор | СРСР |
| Тип апарата | посадка на Місяць |
| Дата запуску | 12 вересня 1959 6:39 UTC |
| Ракета-носій | Луна (8К72) |
| Номер запуску | 43-7 (Л1-7Б) |
| Космодром | Байконур 1/5 |
| Тривалість польоту | 33,5 години |
| Технічні параметри | |
| Маса | разом з останнім ступенем РН 390,2 |
| Розміри | повна довжина 5,2 м, діаметр 2,4 м |
| Платформа | Є-1А |
| Орбітальні дані | |
| Тип орбіти | траєкторія зближення з Місяцем |
| Посадка на небесне тіло | |
| Небесне тіло | Місяць |
| Дата і час посадки | 14 вересня 1959, 21:02:24 UTC |
| Місце посадки | на сході Моря Дощів, 29.1° пн. ш. 0.0° сх. д. / 29° пн. ш. 0° сх. д. |
| Прилади | |
| Прилади | лічильник Гейгера-Мюллера, шість газорозрядних лічильників заряджених частинок, лічильник сцинтиляцій, вдосконалений п'єзоелектричний детектор мікрометеоритів, магнітометр |
«Луна-2» (укр. Місяць), інші назви «Друга космічна ракета», «Луна Є-1А № 2», «Луна Є-1А № 6» — перша радянська автоматична міжпланетна станція, що досягла поверхні Місяця. Шостий апарат серії «Луна», другий вдалий запуск. Початково в радянських джерелах апарат називався «Друга космічна ракета», а назву «Луна-2» отримав після 1963 року.
Опис
Космічний апарат серії Є-1А, подібно до серії Є-1, призначався для зіткнення з поверхнею Місяця. Апарат був герметичною сферою діаметром 2,4 метра. Всередині розміщувались: лічильник Гейгера-Мюллера, шість газорозрядних лічильників заряджених частинок, лічильник сцинтиляцій, вдосконалений п'єзоелектричний детектор мікрометеоритів. На одній півсфері було закріплено шість антен, в одній з яких розташовувався магнітометр. Під час польоту до Місяця, як і в попередній серії, апарат також мав випустити газоподібний натрій, щоб створити хмару металу для спостереження з Землі за його рухом. Апарат не мав рушійної установки.
Політ
12 вересня 1959 року о 6:39 UTC з космодрому Байконур ракетою-носієм «Луна» (8К72) було запущено «Луну-2» на траєкторію зближення з Місяцем, без запуску з орбіти Землі. Після досягнення необхідної швидкості апарат відокремився від останнього ступеня ракети-носія. 12 вересня о 18:39 UTC «Луна-2» випустила яскраву помаранчеву хмару газоподібного натрію для відстеження траєкторії руху і вивчення поведінки газу в космічному просторі. Хмара мала діаметр 650 км.
Магнітометр до висоти 55 км від поверхні не зафіксував значного електромагнітного поля.
14 вересня о 21:02:24 UTC, після 33,5 годин польоту, припинилась передача сигналів, що свідчило про досягнення поверхні Місяця. Падіння відбулося на сході Моря Дощів, на краю Болота Гниття (29.1° пн. ш. 0.0° сх. д. / 29° пн. ш. 0° сх. д.). Приблизно через 30 хвилин з поверхнею зіткнувся останній ступінь ракети-носія[1].
Апарат мав два однакові набори п'ятикутних вимпелів, виготовлених з нержавіючої сталі і складених у сфери. В центрі сфери розташовувався заряд вибухівки для зменшення швидкості при зіткненні. Елементи з одного боку мали викарбувані зображення герба СРСР і напис «СССР» (укр. СРСР), з іншого — викарбуваний напис російською мовою СССР СЕНТЯБРЬ 1959 (укр. СРСР ВЕРЕСЕНЬ 1959). Третій набір вимпелів розташовувався на останньому ступені ракети-носія у капсулі, заповненій рідиною, в якій плавали алюмінієві смужки з викарбуваними зображенням герба СРСР і написами російською мовою СССР СЕНТЯБРЬ 1959 (укр. СРСР ВЕРЕСЕНЬ 1959) і СОЮЗ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК (укр. СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК).
Після польоту
15 вересня 1959 року перший секретар КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР Микита Хрущов подарував американському президенту Дуайту Айзенхауеру копію сферичних вимпелів. Нині ця копія перебуває в Бібліотеці і Музеї Президента Айзенгавера в місті Абілін, штат Канзас. Інша відома копія перебуває в Канзаському центрі космосфери і космосу в місті Хатчінсон, штат Канзас.
1970 року ділянку Моря Дощів, близьку до місця падіння «Луни-2», назвали на її честь Затокою Місячника (лат. Sinus Lunicus)[2].
Примітки
- ↑ Luna 2. NASA. 26 серпня 2014. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 13 лютого 2015.
- ↑ Sinus Lunicus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
Джерела
- Луна-2 Каталог НАСА(англ.)
- Луна-2 Енциклопедія космічних апаратів(англ.)
- Луна-2 Космічна енциклопедія(англ.)
- Луна-2 Енциклопедія астронавтики(англ.)
