Жанна Балібар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 17 грудня 2021, заснована на цій версії.
Жанна Балібар
фр. Jeanne Balibar
На церемонії «Сезара», 2018
Дата народження13 квітня 1968(1968-04-13) (56 років)
Місце народженняПариж, Франція
ГромадянствоФранція Франція
Професіяакторка, співачка
Alma materВища нормальна школа, Університет Париж I Пантеон-Сорбонна, Вища національна консерваторія драматичного мистецтва і Курси Флоран[1]
Роки активності1992 — наш час
IMDbID 0050210
Нагороди та премії
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Премія «Люм'єр» (2018), «Сезар» (2018)
Жанна Балібар у Вікісховищі
Студійне фото. Studio Harcourt, Париж, 1998
На Берлінському МКФ, 2007

Жа́нна Баліба́р (фр. Jeanne Balibar; нар. 13 квітня 1968, Париж, Франція) — французька театральна та акторка кіно, співачка. Чотириразова номінантка на здобуття французької національної кінопремії «Сезар» та лауреатка цієї нагороди 2018 року за роль у фільмі Матьє Амальріка «Барбара»[2] .

Біографія

Народидася 13 квітня 1968 року в Парижі в сім'ї французького філософа Етьєна Балібара та фізика Франсуази Балібар.

Закінчила ліцей Генріха IV, в 1987-му поступила у Вищу нормальну школу (фр. École normale supérieure) в Парижі. З 1991 року Жанна навчалася на акторських курсах Флоран[3], а з наступного року — у Вищій національній консерваторії драматичного мистецтва. У 1993 році вона була прийнята до трупи Комеді Франсез.

У кінематографі дебютувала в 1992 році епізодичною роллю у фільмі Арно Деплешена «Вартовий». Відтоді акторка знялася у 50-ти кіно- та телефільмах. Чотири рази (у 1997-98, 2001 та 2010 роках) була номінована на здобуття французької національної кінопремії «Сезар».

З кінця 1990-х виступає також як співачка, зокрема у фільмах (Бал акторок та ін.). Випустила два альбоми — «Paramour» (2003) і «Slalom Dame» (2006), — спільно з французькими музикантами Фредом Пуле і Домініком А. Про її концертні виступи знято документальний фільм Педру Кошти Ne change rien.

У 2013 році дебютувала як режисер, поставивши за власним сценарієм стрічку «Наприклад, Електра».

була членом журу Венеційського (2001) та Каннського (2008) міжнародних кінофестивалів. У 2009 році вона була президентом 14-ї церемонії вручення французької кінопремії Премія «Люм'єр»[4].

У 2016 році нагороджена французьким орденом Мистецтв та літератури (офіцер)[5].

Особисте життя

Перебувала в шлюбі з Матьє Амальріком, якому народила двох синів[6], потім — з письменником П'єром Альфері та з музикантом Філіпом Катріном[7].

Фільмографія (вибіркова)

Акторка
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1992 с Жулі Леско Julie Lescaut Маріка
1994 ф Приємне божевілля La folie douce Мадлен
1994 ф Воскресіння у Парижі Un dimanche à Paris Ніна
1995 тф Злочин мосьє Стіла Le crime de monsieur Stil Шарлотта
1996 ф Як я обговорював... (моє сексуальне життя) Comment je me suis disputé... (ma vie sexuelle) Валері
1997 ф Мене лякає кохання J'ai horreur de l'amour Анні
1997 ф На обід — суп Mange ta soupe донька
1998 ф Тільки Бог мене бачить Dieu seul me voit Анна
1998 ф Кінець серпня, початок вересня Fin août, début septembre Женні
1999 ф Три мости на річці Trois ponts sur la rivière Клер
2000 ф Сад Sade мадам Сантеро
2000 ф Син двох матерів, або Комедія невинності Comédie de l'innocence Ізабелла
2000 ф Ваш вибір, мадам Ça ira mieux demain Елізабет
2001 ф Спробуй дізнайся Va savoir Камілла Б.
2001 ф З усією любов'ю Avec tout mon amour Євгенія
2001 ф Стадіон Вімблдон Le stade de Wimbledon молода жінка
2002 ф Приватна справа Une affaire privée Сільві, колишня де Манері
2002 ф Чоловіки Сесіль Кассар 17 fois Cécile Cassard Едіт
2003 ф Салтімбанк Saltimbank Ванесса Бартоломю
2003 ф Код 46 Code 46 Сільвія
2003 ф Усі ці прекрасні обіцянки Toutes ces belles promesses Маріанна
2004 ф Очищення Clean Ірен Паоліні
2005 с Прокляті королі Les rois maudits Беатріс д'Гірсон
2006 кф Фрекен Жулі Mademoiselle Y
2006 ф Подзвоніть мені, Агостіно Call Me Agostino Маріанна Будесса
2007 ф Не чіпай сокиру Ne touchez pas la hache Антуанетта де Лонже
2007 ф Зачаровані танцем J'aurais voulu être un danseur Клаудія
2008 ф Саган Sagan Пеггі Роше
2008 ф Ідіот L'idiot Настасія Філіпповна
2008 ф Дівчина з Монако La fille de Monaco Елен
2008 ф Задоволення від співу Le plaisir de chanter Констанція
2009 ф Бал акторок Le bal des actrices Жанна Балібар
2009 мф Паніка в селі Panique au village мадам Лонгрі, озвучування
2009 ф Жінка-невидимка La femme invisible (d'après une histoire vraie) Фантометта
2009 тф Кохання до смерті Mourir d'aimer мати Лукаса
2010 ф У віці Елен Im Alter von Ellen Еллен
2012 тф Клара збирається померти Clara s'en va mourir Клара
2013 ф Наприклад, Електра Par exemple, Electre Жанна
2013 с Тунель The Tunnel Шарлотта Жубер
2013 ф Насолода Delight Ехо
2014 ф Принцеса Монако Grace of Monaco графиня Бачучі
2014 ф Літні ночі Les nuits d'été Елен
2014 ф Портрет художника Le dos rouge Селія Бі
2016 ф Дедвейт Deadweight Франсуаза Кеттлер
2016 ф Художник тіла À jamais Ізабель
2017 ф Барбара Barbara Бріжит
2017 ф Холодна війна Zimna wojna Джульєтта
2019 ф Знедолені Les Misérables уповноважена
2021 ф Пам'ятьMemoria
Режисер, сценарист
  • 2013 : Наприклад, Електра / Par exemple, Electre

Театр

Визнання

Нагороди та номінації Жанни Балібар[8]
Рік Категорія Фільм Результат
Премія «Сезар»
1997 Найперспективніша акторка Як я обговорював... (моє сексуальне життя) Номінація
1998 Мене лякає кохання Номінація
2001 Найкраща акторка другого плану Ваш вибір, мадам Номінація
2010 Саган Номінація
2018 Найкраща акторка Барбара Перемога
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
1998 Срібна мушля найкращій акторці Кінець серпня, початок вересня Перемога
Кінофестиваль в Салоніках
1998 Найкраща акторка Тільки Бог мене бачить Перемога
Міжнародний кінофестиваль незалежного кіно в Буенос-Айресі
2011 Найкраща акторка У віці Елен Перемога
Премія «Люм'єр»
2018 Найкраща акторка Барбара Перемога

Примітки

  1. ↑ http://www.coursflorent.fr/ecole/anciens/acteurs
  2. ↑ 43e cérémonie des César : Le triomphe de « 120 battements par minute ». Le Point.fr (фр.) . 2.03.2018. Процитовано 3.03.2018.
  3. ↑ Thierry Klifa, Jeanne Balibar, un air de diva., in Studio magazine, 2000, rééd. in L'Express, Paris, 23 березня 2007.
  4. ↑ 14-та церемонія Премії «Люм'єр» на сайті AlloCiné(фр.)
  5. ↑ Nomination dans l'ordre des Arts et des Lettres janvier 2016.
  6. ↑ Jeanne Balibar, entêtante dans Libération du 6 janvier 2012.
  7. ↑ Philippe Katerine pose et fait le niais avec ses parents dans Le Monde du 24 septembre 2010.
  8. ↑ Нагороди та номінації Жанни Балібар на сайті IMDb (англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жанна Балібар
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жанна_Балібар&oldid=34112979