Галілеєві супутники
Галілеєві супутники — це 4 найбільші супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто (в порядку віддаленості від Юпітера), що були відкриті Галілео Галілеєм у січні 1610 року. Супутники входять до числа найбільших супутників Сонячної системи і є більшими за всі карликові планети. Можуть спостерігатися в невеликий телескоп.
Відкриття
Супутники були відкриті Галілео Галілеєм 7 січня 1610 (перше спостереження) за допомогою його першого у світі телескопа. Слід зазначити, що 7 січня Галілео відкрив тільки три супутники. У період з 8 січня по 2 березня того ж року він продовжував спостереження і відкрив четвертий супутник. На відкриття супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав їх у 1609, проте вчасно не опублікував дані про це. Є також деякі підстави вважати, що супутники Юпітера були відомі астрономам інків.
Назви галілеєвих супутників були запропоновані Симоном Маріусом у 1614, проте протягом довгого часу вони практично не використовувались. Галілей назвав чотири відкриті їм супутника «планетами Медічі» (на честь чотирьох братів Медічі) та присвоїв їм порядкові номери. Лише з середини XX століття звичні нам назви стали загальновживаними. Галілеєві супутники названі на честь персонажів давньогрецької міфології — коханок Зевса (Ганімед — коханець). Маріус дав такі назви, оскільки Юпітер — аналог Зевса у римському пантеоні.
Орбіти
Систему Юпітера інколи називають «Сонячною системою у мініатюрі». Ганімед переважає за розміром планету Меркурій. На Європі існує рідкий океан та може існувати життя. На Іо вирують потужні вулкани. Іо, Європа і Ганімед знаходяться в орбітальному резонансі — їх орбітальні періоди відносяться як 1:2:4.
Для галілеєвих супутників характерна закономірність — чим далі супутник розташований від Юпітера, тим нижча його середня густина і тим більше на ньому води (у твердому або рідкому станах). Одна з гіпотез пояснює це тим, що в ранні епохи еволюції Сонячної системи Юпітер був набагато гарячіший і леткі сполуки (у тому числі водяна пара) руйнувались у областях, близьких до планети.
Основні відомості про галілеєві супутники були отримані в результаті прольоту Вояджерів в 1979, роботи апарату Галілео в 1995–2003 роках і досліджень за допомогою телескопа Габбл.
Характеристики супутників
| Назва | Зображення | Внутрішня структура I E G C |
Діаметр (км) |
Маса (кг) |
Щільність (г/см³) |
Велика піввісь (км)[1] |
Орбітальний період (д)[2] |
Нахил орбіти (°)[3] |
Ексцентриситет |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Іо (Jupiter I) |
|
|
3660.0 ×3637.4 ×3630.6 |
8.93×1022 121% m☾ |
3.528 | 421,800 | 1.769 (1) |
0.050 | 0.0041 |
| Європа (Jupiter II) |
|
|
3121.6 | 4.8×1022 64% m☾ |
3.014 | 671,100 | 3.551 (2) |
0.471 | 0.0094 |
| Ганімед (Jupiter III) |
|
|
5262.4 | 1.48×1023 205% m☾ |
1.942 | 1,070,400 | 7.155 (4) |
0.204 | 0.0011 |
| Каллісто (Jupiter IV) |
|
|
4820.6 | 1.08×1023 146% m☾ |
1.834 | 1,882,700 | 16.69 (9.4) |
0.205 | 0.0074 |
Видимість Галілеєвих супутників
Яскравість Галілеєвих супутників перевищує яскравість найбільш тьмяних зірок, які ще можна розгледіти неозброєним оком (їхні видимі зоряні величини знаходяться в межах 4,5..5,5 [4]), однак близькість до дуже яскравого Юпітера заважає прямому спостереженню. Натомість їх добре видно в невеликі аматорські телескопи та навіть біноклі. Сфотографувати супутники можна, використовуючи широко розповсюджені цифрові камери та телеоб'єктиви.
Примітки
- ↑ Computed using the IAU-MPC Satellites Ephemeris Service µ value
- ↑ Source: JPL/NASA [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- ↑ Computed from IAG Travaux 2001.
- ↑ Цесевич В. П. Что и как наблюдать на небе. — Москва : Наука, 1984. — 304 с.
.svg){kind=small}
| Характеристика |  | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Супутники | |||||||
| Троянці | |||||||
| Дослідження | |||||||
| Інше | |||||||
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |