Стенлі Н. Коен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Stanley Norman Cohen)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стенлі Н. Коен
англ. Stanley Norman Cohen
Народився17 лютого 1935(1935-02-17) (89 років)
Перт-Амбой, Міддлсекс, Нью-Джерсі, США
Країна США
Діяльністьгенетик, викладач університету, лікар, науково-педагогічний працівник
Alma materPerelman School of Medicine at the University of Pennsylvaniad
Ратґерський університет
Галузьгенетика[1]
ЗакладСтенфордський університет[2]
Вчене званняKwoh-Ting Li Professorship in the School of Medicined[1]
Аспіранти, докторантиKelly G. Ten Hagend
Edward H. Shortliffed[3]
ЧленствоНаціональна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
Американське філософське товариство[4]
AAAS[4]
Нагороди
Особ. сторінкаprofiles.stanford.edu/stanley-cohen

Стенлі Норман Коен (англ. Stanley Norman Cohen; нар. 17 лютого 1935) — американський генетик[5], професор Школи медицини Стенфордського університету.[6] Разом з Гербертом Бойєром були першими вченими, які пересадили гени одного живого організму в інший, що стало основоположним відкриттям для розвитку генної інженерії.[7][8] На основі цієї праці було створено безліч продуктів, у тому числі людський гормон росту та вакцину проти гепатиту В.[9] За словами імунолога Г'ю Макдевітта, «технологія клонування ДНК Коена допомогла біологам практично в усіх галузях».[10] Без цього «обличчя біомедицини та біотехнології виглядало б зовсім по-іншому».[10] У 1976 році Бойєр став співзасновником Genentech на основі їхньої з Коеном співпраці, але Коен тоді був консультантом Cetus Corporation і відхилив пропозицію приєднатися.[11] У 2022 році науковця визнали винним у шахрайстві через введення в оману інвесторів біотехнологічої компанії, яку він заснував у 2016 році, і змусили сплатили 29 мільйонів доларів США у якості компенсації.[12]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Коен народився в Перт-Ембой, Нью-Джерсі. У 1956 році отримав ступінь бакалавра, закінчивши Ратгерський університет, а в 1960 році — ступінь доктора медичних наук у Школі медицини Пенсильванського університету[6] Потім Коен проходив стажування та стипендії в різноманітних установах, зокрема в лікарні Маунт-Сінай у Нью-Йорку, університетській лікарні в Енн-Арборі, штат Мічіган, і лікарні університету Дьюка в Даремі, штат Північна Кароліна.[13] Навчаючись на ординатурі в Національному інституті артриту та метаболічних захворювань, Коен вирішив поєднати фундаментальні дослідження з клінічною практикою.[14] У 1967 році був доктором наук у Медичному коледжі Альберта Ейнштейна.[13]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Коен приєднався до викладацького складу Стенфордського університету в 1968 році. У 1975 році його призначили професором медицини, а в 1977 році — професором генетики. У 1993 році Коен став Kwoh-Ting Li професором генетики.[13]

У Стенфорді він розпочав дослідження у сфері бактеріальних плазмід, намагаючись зрозуміти, як за допомогою генів плазмід зробити бактерій стійкими до антибіотиків. На конференції з плазмід у 1972 році він познайомився з Гербертом В. Боєром і зрозумів, що їхні інтереси та дослідження співпадають. Плазміди надсилали між Стенлі Коеном, Енні CY Чанг та іншими в Стенфорді, а також Гербертом Боєром і Робертом Б. Хеллінгом з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско. Стенфордські дослідники виділили плазміди та відправили їх команді з Сан-Франциско, яка розрізала їх за допомогою рестриктази EcoRI. Фрагменти проаналізували та відправили назад до Стенфорда, де Коен з командою ввели їх у Escherichia coli. Потім обидві лабораторії виділили та проаналізували щойно створені рекомбінантні плазміди.[15]

Ця співпраця дала помітні результати для розвитку методів комбінування та переносу генів, зокрема публікація 1973 року «Конструкція біологічно функціональних бактеріальних плазмід in vitro» Коена, Чанга, Боєра та Хеллінга[16][17] Окрім того, що різні плазміди E. coli були об'єднані та вбудовані назад у клітини E. coli, ці клітини успішно ділилися та передавали рекомбінатну ДНК нащадкам. Подальші експерименти з перенесення генів плазміди Staphylococcus в E. coli, показали, що гени можна пересаджувати між видами.[13][18] Ці відкриття стали ознакою народження генної інженерії та принесли Коену низку важливих нагород, починаючи з премії Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження в 1980 році за «його творчі та наполегливі дослідження бактеріальних плазмід, за відкриття нових можливостей для дослідження генетики клітин та керування нею, а також для створення біологічної перспективи методології рекомбінантної ДНК».[19]

У 1976 році Коен став співавтором пропозиції щодо єдиної номенклатури для бактеріальних плазмід (разом з Ройстоном С. Клоусом, Роєм Кертіссом III, Наомі Даттою, Стенлі Фалькоу та Річардом Новіком).[20] З 1978 по 1986 рік Коен працював головою кафедри генетики Стенфордського університету.[21]

Протягом 1970-х і 1980-х років Коен був активним прихильником потенційних переваг технології рекомбінантної ДНК.[13] Він був одним з підписантів «листа Берга» в 1974 році, в якому закликали до добровільного мораторію на деякі види досліджень до оцінки ризику.[22] Коен також був присутній на Асиломарській конференції з рекомбінантної ДНК у 1975 році, і, як повідомив вчений, йому був неприємний процес і тон зустрічі.[23][24] Генетик активно брав участь у дискусії щодо рекомбінантної ДНК, коли уряд Сполучених Штатів намагався розробити політику дослідження ДНК.[5][13] Зусилля уряду призвели до створення Консультативного комітету з рекомбінантної ДНК і публікації «Рекомендацій щодо дослідження рекомбінантної ДНК» у 1976 році, а також подальших звітів і рекомендацій на цю тему.[25] Коен підтримав пропозицію Baltimore-Campbell, пояснюючи це тим, що рекомендований рівень обмежень для певних типів досліджень має бути знижений. Це невеликий ризик і пропозиція має бути «нерегулюючим кодексом стандартної практики».[26]

Зараз Коен обіймає посаду професора генетики та медицини в Стенфорді, де працює над науковими проблемами, що пов'язані з ростом і розвитком клітин, включно з механізмами успадкування та еволюціонування плазмід.[13] Він продовжив досліджувати роль плазмід у стійкості до антибіотиків.[10] Зокрема, він вивчає мобільні генетичні елементи, такі як транспозони, які можуть «стрибати» між штамами бактерій.[27][28][29] Коен розробив методи вивчення поведінки генів в еукаріотичних клітинах за допомогою «генів-репортерів».[8][30]

Плазміда pSC101

[ред. | ред. код]
Лабораторія генної інженерії Стенлі Нормана Коена, 1973 р. — Національний музей американської історії
Зовнішні відеофайли
Електронна мікрофотографія бактеріальної ДНК-плазміди, “Medal of Science 50 Videos -- Stanley Cohen”, National Science Foundation
“Mechanism of Recombination, 3D animation with basic narration“, DNA Learning Center

У 1973 році Стенлі Коен і Герберт Бойєр провели один із перших експериментів з генної інженерії. Він продемонстрував, що ген рибосомальної РНК жаби можна переносити в бактеріальні клітини та експресувати. Спочатку генетики розробили метод хімічної трансформації клітин Escherichia coli[31], потім сконструювали плазміду, яка виступала вектором, під назвою pSC101.[32] Ця плазміда містила один сайт зв'язування з ферментом рестрикції EcoRI і ген резистентності до тетрацикліну. Фермент рестрикції EcoRI використали для сегментації ДНК жаби. Після цього фрагменти ДНК жаби поєднували з плазмідою, яка також була розділена EcoRI. Липкі кінці сегментів ДНК вирівнювалися, після чого зшивалися ДНК-лігазою. Після цього плазміди вводили в штам E. coli і висівали на тетратицклін-вмісне поживне середовище. Клітини з плазмідою, що несе ген стійкості до тетрацикліну, росли й утворювали колонію бактерій. Деякі з цих колоній складалися з клітин, які несли ген рибосомальної РНК жаби. Отримані колонії Коен і Бойєр дослідили на наявність в клітинах РНК жаби[33]

Патенти

[ред. | ред. код]

На початках Коен і Бойєр не замислювались про патентування своєї роботи. Проте у 1974 році вони погодилися подати спільну патентну заявку, яку адміністрували через Стенфорд, і таким чином принесли користь обом університетам. Зрештою було видано три патенти на процес Бойєра-Коена: один на сам процес (1980), один на прокаріотичних носіїв (1984) і один на еукаріотичних носіїв (1988). Ліцензії надавалися не лише за «помірну плату».[9] :166Чотириста сімдесят вісім компаній отримали ліцензії, що зробило патент однією із п'яти причин найбільших надходжень університету. Тисячі продуктів були розроблені на основі патентів Бойєра-Коена.[9] :162,166Проте патенти також викликали суперечки через їх обсяг, оскільки вони заявляли про фундаментальну технологію сплайсингу генів і призвели до багатьох проблем щодо дійсності патентів у 1980-х роках. Патенти були незвичайними тим, що вони домінували майже над усіма іншими патентами в галузі молекулярної біотехнології. В жодній царині не було настільки всеосяжного явища. Це також змусило університети по всьому світу усвідомити комерційну цінність наукової роботи їх викладацького складу.[34]

Справа про шахрайство Нуредіса

[ред. | ред. код]

У 2018 році Крістофер Алафі подав до суду на Коена за введення в оману інвесторів біотехнологічної компанії Nuredis і приховування деталей несхвалення FDA препарату, який Коен створив для лікування хвороби Хантінгтона.[12][35] Після тривалого судового процесу Коена визнали винним у «різновиді справжнього шахрайства та … обману», і він зізнався, що надав суду хибні свідчення, хоча його не визнали винним в умисному введенні інвесторів в оману. Препарат, розроблений Коеном, був вилучений FDA в 1976 році через його побічні ефекти, які в деяких випадках могли призводити до втрати кінцівок і смерті. Як відшкодування Коен заплатив 29,2 мільйона доларів.

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://profiles.stanford.edu/stanley-cohen
  2. ↑ Stanley N. Cohen, MD — Стенфордський університет.
  3. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  4. ↑ а б NNDB — 2002.
  5. ↑ а б Hughes, Sally Smith (1995). Stanley N. Cohen SCIENCE, BIOTECHNOLOGY, and RECOMBINANT DNA: A PERSONAL HISTORY (Oral history) (PDF). Regional Oral History Office, The Bancroft Library, University of California. Berkeley, California.
  6. ↑ а б Stanford School of Medicine Profiles: Stanley N. Cohen, MD (англійською) . Stanford School of Medicine. Процитовано 17 листопада 2014.
  7. ↑ Yount, Lisa (2003). A to Z of biologists. New York: Facts on File. с. 47—49. ISBN 978-0816045419. Процитовано 4 травня 2016.
  8. ↑ а б Cohen, S. N. (16 вересня 2013). DNA cloning: A personal view after 40 years. Proceedings of the National Academy of Sciences. 110 (39): 15521—15529. Bibcode:2013PNAS..11015521C. doi:10.1073/pnas.1313397110. PMC 3785787. PMID 24043817.
  9. ↑ а б в Granstrand, ред. (2003). Economics, Law and Intellectual Property Seeking Strategies for Research and Teaching in a Developing Field. Boston, MA: Springer US. с. 162—166. ISBN 978-1-4757-3750-9. Процитовано 6 травня 2016.
  10. ↑ а б в Wang, Bruce (10 листопада 1999). Cohen: DNA genius on the Farm. The Stanford Daily. Т. 216, № 38.
  11. ↑ Berlin, Leslie (2017). Troublemakers : Silicon Valley's Coming of Age (вид. 1st). New York. с. 199. ISBN 978-1-4516-5150-8. OCLC 1008569018.
  12. ↑ а б Stanford professor pays $29M in fraud case (амер.). 21 грудня 2022. Процитовано 16 квітня 2023.
  13. ↑ а б в г д е ж Cohen, Stanley N. (1935- ). World of Microbiology and Immunology (англійською) . Encyclopedia.com. 2003.
  14. ↑ Biography 34: Stan Norman Cohen (1935 - ). DNA Learning Center (англійською) . Cold Spring Harbor Laboratory. Процитовано 6 травня 2016.
  15. ↑ Herbert W. Boyer and Stanley N. Cohen. Science History Institute. June 2016. Процитовано 21 березня 2018.
  16. ↑ Cohen, SN; Chang, AC; Boyer, HW; Helling, RB (November 1973). Construction of biologically functional bacterial plasmids in vitro. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 70 (11): 3240—4. Bibcode:1973PNAS...70.3240C. doi:10.1073/pnas.70.11.3240. PMC 427208. PMID 4594039.
  17. ↑ Kiermer, Veronique. Milestone 2 (1967, 1972) Discovery of DNA ligase; Cloning The dawn of recombinant DNA. NATURE Milestones. Процитовано 5 травня 2016.
  18. ↑ Chang, Annie C. Y.; Cohen, Stanley N. (1974). Genome Construction Between Bacterial Species In Vitro: Replication and Expression of Staphylococcus Plasmid Genes in Escherichia coli. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 71 (4): 1030—1034. Bibcode:1974PNAS...71.1030C. doi:10.1073/pnas.71.4.1030. PMC 388155. PMID 4598290.
  19. ↑ а б 1980 Albert Lasker Basic Medical Research Award Cloning genes by recombinant DNA technology. Albert And Mary Lasker Foundation. Процитовано 5 травня 2016.
  20. ↑ Novick, Richard P.; Clowes, R C; Cohen, S N; Curtiss, 3rd, R; Datta, N; Falkow, S (1976). Uniform Nomenclature for Bacterial Plasmids: A Proposal. Bacteriological Reviews. 40 (1): 168—189. doi:10.1128/MMBR.40.1.168-189.1976. PMC 413948. PMID 1267736.
  21. ↑ The international who's who 2004. London: Europa. 2003. с. 340. ISBN 9781857432176. Процитовано 6 травня 2016.
  22. ↑ Berg, Paul; Baltimore, David; Boyer, Herbert W.; Cohen, Stanley N. та ін. (1974). Potential Biohazards of Recombinant DNA Molecules (PDF). Science. 185 (4148): 303. Bibcode:1974Sci...185..303B. doi:10.1126/science.185.4148.303. PMC 388511. PMID 4600381.
  23. ↑ Grace, Katja (2015). The Asilomar Conference: A Case Study in Risk Mitigation (PDF). Berkeley, CA: Machine Intelligence Research Institute.
  24. ↑ Bourne, Henry R. (2011). Paths to innovation : discovering recombinant DNA, oncogenes, and prions in one medical school, over one decade. San Francisco: University of California Medical Humanities Consortium. ISBN 9780983463924.
  25. ↑ Committee on the Independent Review and Assessment of the Activities of the NIH Recombinant DNA Advisory Committee; Board on Health Sciences Policy; Institute of Medicine; Lenzi RN, Altevogt BM, Gostin LO, editors. Oversight and Review of Clinical Gene Transfer Protocols: Assessing the Role of the Recombinant DNA Advisory Committee. Washington (DC): National Academies Press (US); 2014 Mar 27. B, Historical and Policy Timelines for Recombinant DNA Technology.
  26. ↑ Office of the Director (1976). Recombinant DNA research : documents relating to "NIH guidelines for research involving recombinant DNA molecules. National Institutes of Health (U.S.). Процитовано 6 травня 2016.
  27. ↑ Cohen, Stanley N.; Shapiro, James A. (1980). Transposable Genetic Elements (PDF). Scientific American. 242 (2): 40—49. Bibcode:1980SciAm.242b..40C. doi:10.1038/scientificamerican0280-40. PMID 6246575. Процитовано 6 травня 2016.
  28. ↑ Guilfoile, Patrick G.; Alcamo, Edward (2006). Antibiotic-resistant bacteria. New York: Chelsea House. ISBN 978-0791091883.
  29. ↑ Koonin, Eugene V.; Krupovic, Mart (1 січня 2015). A Movable Defense. The Scientist. Процитовано 6 травня 2016.
  30. ↑ Brenner, D. G.; Lin-Chao, S.; Cohen, S. N. (1 липня 1989). Analysis of mammalian cell genetic regulation in situ by using retrovirus-derived "portable exons" carrying the Escherichia coli lacZ gene. Proceedings of the National Academy of Sciences. 86 (14): 5517—5521. Bibcode:1989PNAS...86.5517B. doi:10.1073/pnas.86.14.5517. PMC 297654. PMID 2501787.
  31. ↑ Cohen, S. N.; Chang, A. C.; Hsu, L. (1972). Nonchromosomal antibiotic resistance in bacteria: Genetic transformation of Escherichia coli by R-factor DNA. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 69 (8): 2110—2114. Bibcode:1972PNAS...69.2110C. doi:10.1073/pnas.69.8.2110. PMC 426879. PMID 4559594.
  32. ↑ Cohen, S.; Chang, A.; Boyer, H.; Helling, R. (1973). Construction of biologically functional bacterial plasmids in vitro. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 70 (11): 3240—3244. Bibcode:1973PNAS...70.3240C. doi:10.1073/pnas.70.11.3240. PMC 427208. PMID 4594039.
  33. ↑ Thieman, William J.; Palladino, Michael A. (2004). Introduction to biotechnology. San Francisco: Pearson/Benjamin Cummings. с. 55. ISBN 9780805348255.
  34. ↑ R.W. Old; S.B. Primrose. Principles of Gene Manipulation (вид. 5th). Blackwell Scientific Publishing. с. 56—57.
  35. ↑ Stanford prof pays investors in defunct biotech Nuredis $29m. pharmaphorum (англ.). Процитовано 16 квітня 2023.
  36. ↑ Stanley N. Cohen. The National Academy of Sciences. Процитовано 5 травня 2016.
  37. ↑ Gurdon, John (2012). Wolf prize in medicine 1978-2008. Т. 1. Singapore: World Scientific. ISBN 978-981-4291-73-6.
  38. ↑ Stanley N. Cohen Winner of Wolf Prize in Medicine - 1981. Wolf Foundation. Процитовано 5 травня 2016.
  39. ↑ National Medal Winner - Stanley Cohen. The White House. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 5 травня 2016.
  40. ↑ The President's National Medal of Science: Recipient Details, Stanley N. Cohen. National Science Foundation. Процитовано 5 травня 2016.
  41. ↑ Sanders, Robert (18 жовтня 1989). President Bush awards National Medal of Technology to UC San Francisco's Herbert Boyer and Stanford's Stanley Cohen. UCSF News. Процитовано 5 травня 2016.
  42. ↑ Herbert Boyer and Stanley Cohen. Lemelson-MIT. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 5 травня 2016. [Архівовано 2018-01-20 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Innovators Cohen, Fogarty to enter National Inventors Hall of Fame. Stanford Report. 16 травня 2001. Процитовано 4 травня 2016.
  44. ↑ Adams, Amy (28 квітня 2004). Early genetics discovery wins Cohen the Albany Prize. Stanford Report. Процитовано 5 травня 2016.
  45. ↑ Autobiography of Stanley N Cohen. Shaw Prize. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 5 травня 2016. [Архівовано 2017-12-14 у Wayback Machine.]
  46. ↑ An Essay on Prize One in Life Science and Medicine 2004: Stanely N Cohen & Herbert W Boyer. Shaw Prize. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 5 травня 2016. [Архівовано 2013-10-29 у Wayback Machine.]
  47. ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Процитовано 24 травня 2021.
  48. ↑ $2.8 million raised at 2009 Double Helix Medals dinner. Cold Spring Harbor Laboratory. 12 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 June 2016. [Архівовано 2016-06-02 у Wayback Machine.]
  49. ↑ Biotechnology Heritage Award. Science History Institute. 31 травня 2016. Процитовано 22 березня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стенлі_Н._Коен&oldid=43878664