Координати: 49°0′ пн. ш. 38°25′ сх. д. / 49.000° пн. ш. 38.417° сх. д. / 49.000; 38.417
Очікує на перевірку

Бій під Рубіжним 22 травня 2014

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про бій 22 травня 2014. Про інші бої в районі міста див. Бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ (2014) та Бої за Рубіжне (2022).
Бій під Рубіжним 22 травня 2014
Бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ (2014)
49°0′ пн. ш. 38°25′ сх. д. / 49.000° пн. ш. 38.417° сх. д. / 49.000; 38.417
Дата: 22 травня 2014
Місце: Україна м. Рубіжне, південні околиці
Результат: Українські війська відійшли у базовий табір у сел. Стара Краснянка
Сторони
Україна Україна Росія Росія
ЛНР
Командувачі
Україна невідомо
підкріплення:
Україна ген.л-т Віктор Муженко
Україна полк. Михайло Забродський 		Павло Дрьомов
цивільні:

Олександр Хоменко
Неллі Задирака

Військові формування
Сухопутні війська

підкріплення:

  • армійська авіація
  • повітрянодесантний підрозділ

 Повітряні сили

  • авіація
  Проросійські бойовики
Військові сили
~100 чол.
9 од. БМП

підкріплення:
5 вертольотів
реактивна авіація

невідомо
офіційне повідомлення:
500 чол.
Втрати
Загиблі: 3
Поранені: 7
3 од. БМП знищені
3 од. БМП захоплені противником 		Загиблі: 5—9
Поранені: 11
офіційне повідомлення:
Загиблі: 20
Поранені: 30
Цивільні загиблі: 1 [⇨]

Бій під Рубіжним стався 22 травня 2014 року під час війни на сході. Підрозділи 2-го батальйону 30-ї механізованої бригади передислоковувалися з сел. Стара Краснянка через Рубіжне до Лисичанська Луганської області, проте зустріли опір проросійських бойовиків, які займали обладнані позиції на берегу Сіверського Донця в районі Томашовського автомобільного мосту на Новодружеськ. Зав'язався бій, внаслідок якого українські війська були змушені відійти.

Це стало першим боєм в Луганській області, і першим боєм 30-ї механізованої бригади у війні.

Передумови

[ред. | ред. код]

У 20-х числах травня 2014 року Україна готувалася до президентських виборів, призначених на 25 травня. За оцінкою Юрія Бутусова, російське керівництво мало намір закріпитися на Донбасі й забезпечити собі сильні переговорні позиції до того часу, коли відбудеться інаугурація майбутнього президента. З цією метою проросійські сили мали встановити контроль над більшою частиною районів і міст Донбасу, і водночас зупинити подальше просування ЗСУ і НГУ на Донбасі. Нестабільність була одним з інструментів, яким планувалося досягти автономії регіону, а згодом і федералізації України.[1]

В. о. президента Олександр Турчинов, у міру термінового розгортання частин української армії в тилу, відправляв всі нові наявні сили на відновлення української влади на територіях, контрольованих бойовиками. Не зважаючи на те, що армія не досягла повної боєздатності — слабко підготовані солдати, несправна техніка, незадовільне забезпечення, — її вплив був значним: із просуванням українських блокпостів на схід, істотно знижувалася активність проросійських сил у визволених районах. Бойовики могли активно діяти тільки маючи здатність вільно, безперешкодно пересуватися.[1]

До 22 травня бойові дії точилися переважно тільки в районі Слов'янська. За повідомленням Бутусова, українське командування планувало відсікти північні райони Луганщини і південні райони Донеччини від Донецько-Луганської агломерації, а після цього взяти під контроль увесь державний кордон, перерізавши таким чином канали постачання живої сили і зброї з Росії. Російське керівництво чинило значний політичний тиск, щоб цьому запобігти. Проте усвідомивши, що цього недостатньо, було заплановано завдати одночасних ударів на Донеччині і на Луганщині: цими точками стала Волноваха і Рубіжне, в яких відбулися бої в один день.[1]

Див. також: Бій під Волновахою

Зранку 22 травня був підірваний перший міст в Луганській області — пішохідний міст через Сіверський Донець між Привіллям і Старою Краснянкою, неподалік Рубіжного.[2][3]

Перебіг подій

[ред. | ред. код]

За даними Михайла Жирохова, о 04:00 ранку 22 травня українські війська 30-ї механізованої бригади (а саме 5-та рота 2-го батальйону[4]) загальними силами у 9 БМП, декількох вантажівок з особовим складом, ЗУ-23-2 і мінометом, висунулися двома колонами з сел. Стара Краснянка. Одна колона мала рухатися на Лисичанськ, інша — на Сєверодонецьк.[5]

Приблизно о 4:17 «лисичанська» колона наблизилася трасою Т 1302 до Томашовського автомобільного мосту, який вів на Новодружеськ.[5][2] Проросійські бойовики, здебільшого з жителів Стаханова, Алчевська, Антрацита, Свердловська,[2][6] під керівництвом Павла Дрьомова перебували на обладнаних позиціях на березі річки Сіверський Донець та відкрили вогонь по колоні механізованого взводу із стрілецької зброї та гранатометів.[7][5]

Бойовики від самого ранку повідомляли, що невідомі «розстрілюють цивільне населення»:[8]

У Лисичанську невідомі підірвали міст, а потім стали розстрілювати автобуси й мирне населення.
— Штаб «Об'єднаної армії південного сходу». Ранок 22 травня 2014

Міністерство оборони повідомляло наступне:[8]

У цьому випадку терористи вдалися до звичної для них тактики: один із мостів на шляху військових було заблоковано цивільними провокаторами, з-за спин яких терористи відкрили вогонь по українським військовослужбовцям.
— Прес-служба Міністерства оборони. Ранок 22 травня 2014

Михайло Жирохов пише, що друга колона зустріла опір на іншому мосту — через р. Борова, яка протікає під Сєверодонецьком, після чого повернулася до «лисичанської» колони. У цей час цивільні жителі заблокували колону в районі залізничного вокзалу Рубіжного і дамби, поваливши дерева поперек дороги. Сама дорога з обох сторін була оточена щільним лісом, в який українські військові не ризикнули йти через можливі міни і розтяжки. В районі бою була помічена авіація, за даними Жирохова, це був Су-27, який чинив лише психологічний тиск.[5] Почалися довгі перемовини із бойовиками і місцевою владою в обличчі секретаря міськради Олександра Хоменка і очільниці рубежанської компартії Неллі Задираки.[2] Внаслідок перемовин частина українських військових роззброїлася — здали затвори стрілецької зброї, — після чого повернулися на вантажівках до базового табору. Проте частина українських військових не роззброїлася — внаслідок перестрілки з'явилися убиті й поранені з обох сторін. За деякими даними, саме Хоменко віддав команду на відкриття вогню.[9][10] Три українські одиниці БМП-2 змогли повернутися назад до табору в Старій Краснянці, дві БМП-2 і одна БМП-1 були спалені, а три одиниці БМП стали трофеями бойовиків.[5]

ЗМІ на наступний день повідомляли, що бій відбувся в ніч з 22 травня на 23 травня, близько 4:40 ранку.[11] Вони також цитували МОУ, повідомляючи про бій 22 травня о 15:40 на південній околиці Рубіжного, в ході якого проросійські бойовики напали на військову частину. Кількість бойовиків оцінювали у 500 чоловік, і повідомляли, що бойовики користувалися цивільними як живим щитом.[11][12] Повідомлялося, що бойовики втратили 20 чоловік загиблими і 30 пораненими, українські сили втратили загиблими 2 українських бійця і 7 пораненими.[11]

Для цієї кривавої акції бойовики цілеспрямовано накопичували сили заздалегідь. В даному випадку йдеться про банду бойовиків з Луганська, які останнім часом дислокувалися в Антрациті, та до складу якої входили російські професійні найманці.
— Прес-служба Міністерства оборони. 23 травня 2014

За словами Віктора Муженка, він запропонував надати підтримку заблокованій біля дамби колоні висадкою вертольотного десанту. Вилетіло 5 вертольотів: Віктор Муженко з оперативною групою п'яти офіцерів і 40 десантників на чолі з полковником Михайлом Забродським з 95-ї бригади. Висадка відбулася в районі Рубіжного, за 5 кілометрів від району, де була заблокована колона. Група висунулася до колони, їй надавали підтримку артилерія 25-ї бригади, яка знаходилась на блокпосту Кремінному, а також армійська і штурмова авіація. Була залучена також рота, яка здійснила марш в район Рубіжного на БТРах.[13]

За спогадами Муженка, коли вони прибули до залізничного вокзалу, там вже працювали мародери — збирачі металу:[13]

Ніколи не забуду, як ми зупинили групу людей, які називались «металошукачами», як вони знімали метал. Коли вони здійснювали пішоходний перехід через залізничну колію, ми їх зупинили, а вони несли з собою боєприпаси від тих машин, які були в цій колоні, ПКТ… Я ніколи не забуду, як один з них ніс шолом типу «сфера» — у нас вони не використовуються, це внутрішні війська, — який був заповнений десь на третину кров'ю, пробитий, і там навіть були залишки мізків… Їх було чоловік 20.
— Генерал армії України Віктор Муженко. 14 грудня 2017

Втрати

[ред. | ред. код]

Українські

[ред. | ред. код]

Унаслідок боїв загинули 3 українських бійця,[14] ще 7 осіб — поранені.[15][16] Було втрачено 6 БМП (3 спалені, 3 захоплені противником), вантажівку «Урал», ГАЗ-66 з ЗУ-23-2.[5][4][6][1]

Проросійські

[ред. | ред. код]

В лікарню того дня були доправлені 11 цивільних, які дістали поранення, за оцінками Інформаційного спротиву — вони були саме бойовиками. В той день повідомлялося щонайменше про 3 загиблих, які померли в реанімації, або були доправлені на судмедекспертизу вже мертві, які були вдягнуті в камуфляж.[15]

За даними проросійських джерел на 2017 рік, відомі поіменні втрати бойовиків становили 5 осіб загиблими.[17] Український місцевий ресурс у 2017 році повідомляв про загибель 9 бойовиків: 5 зі Стаханова, ще 4 з Алчевська і Свердловська.[2]

Цивільні

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
22.05.14 время 19:14 - Рубежное Блокпост Старая Краснянка // Александр Маленький, 22 травня 2014

В цей день з'явилася перша цивільна жертва війни в Луганській області. Український блокпост в Старій Краснянці після бою закрили для проїзду. Вікторія Сухорученко, 39-річна жителька м. Сватове, спробувала прорватися через блокпост на позашляховику Skoda в Рубіжне: не зупинилася на попереджувальні постріли, після чого загинула після відкриття вогню на ураження.[2][18][19]

Наслідки і дотичні події

[ред. | ред. код]

Це був перший бій війни в Луганській області.[2] В цей же день увечері, але в Старобільську відбулася перша сутичка батальйону «Айдар», який біля автовокзалу розігнав проросійських активістів, які блокували рух вантажівок ЗСУ. Сутичка відбулася без жертв.[2]

В цей день було зупинено залізничне сполучення, декілька місяців після бою в Рубіжне і Лисичанськ не ходили поїзди.[2]

За оцінками Юрія Бутусова, внаслідок невдачі в Рубіжному й атаки під Волновахою, темпи просування українських військ на Донбасі істотно знизилися. Росія невдовзі почала постачання важкого озброєння, і АТО з поліцейської операції перетворилося на один з найбільших військових конфліктів у сучасній історії Європи.[1]

Див. також: Російська зброя на Донбасі

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Юрій Бутусов, 22 мая 2014 — нападение на блокпост 51-ой бригады под Волновахой и нападение на колонну 30-ой бригады под Рубежным [Архівовано 16 грудня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // Цензор.нет, 22 травня 2015
  2. ↑ а б в г д е ж и к Алексей Светиков, Третья годовщина начала войны на Луганщине [Архівовано 16 грудня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // svsever.lg.ua, 22 травня 2017
  3. ↑ На Луганщині почалася АТО й підірвали міст?. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019.
  4. ↑ а б feldherrnhalle (3 грудня 2016). Злочин і кара. Деблокада Луганського аеропорту. Обитель цивилизатора. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 21 квітня 2018.
  5. ↑ а б в г д е Михайло Жирохов, Точка украинского невозврата: кровавый четверг 22 мая 2014 [Архівовано 16 грудня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // fraza.ua, 22 травня 2016
  6. ↑ а б Новоград-Волинська бригада у війні на Сході України. ТСН.ua (укр.). 10 грудня 2019. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  7. ↑ 90 учасників АТО отримали чергові військові звання, з них 9 – посмертно. Список загиблих з трьох житомирських бригад. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  8. ↑ а б У Луганській області йдуть бої Нацгвардії й сепаратистів, є поранені і загиблий. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 16 грудня 2019.
  9. ↑ Главный сепаратист Рубежного, отдававший приказы о расстреле — Рубежное.com. rubezhnoe.com. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019.
  10. ↑ Главный сепаратист Рубежного, отдававший приказы о расстреле наших военных, продолжает руководить городом. Единый Информационный Портал. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019.
  11. ↑ а б в 1 військовий загинув та 3 поранені у бою між Рубіжним та Дружелюбівкою. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 16 грудня 2019.
  12. ↑ В бою возле Рубежного погиб военнослужащий. fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  13. ↑ а б Муженко з боєм деблокував 30-ту бригаду, віз на голові матюкливого солдата і був збитий “градом”. ІНТЕРВ’Ю. Новинарня (укр.). 14 грудня 2017. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 16 грудня 2019.
  14. ↑ У Рубіжному вшанують пам'ять загиблих бійців ЗСУ. tribun.com.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  15. ↑ а б Після бою біля Лисичанська та Рубіжного 1 силовик загинув, 11 поранен…. archive.is. 29 травня 2014. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 16 грудня 2019.
  16. ↑ Стало відомо ім’я ще одного військового з Житомирської області, який загинув під Рубіжним. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  17. ↑ lugansk_lg_ua (May. 23rd, 2017). Третья годовщина начала войны на Луганщине. Луганск. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  18. ↑ На блокпосту в Рубежном расстреляли джип – погибла женщина. lg.vgorode.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019.
  19. ↑ На блокпосте Старая Краснянка в Луганской области расстреляли тонированную "Шкоду" (видео). podrobnosti. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 19 грудня 2019.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Відео

[ред. | ред. код]

Хроніка:

Монтаж:

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бій_під_Рубіжним_22_травня_2014&oldid=43675750