Вулиця Залізняка (Львів)
| Вулиця Залізняка Львів | |
|---|---|
 Церква святого Йосифа-обручника (вул. Залізняка, 11) | |
| Місцевість | Новий Світ |
| Район | Франківський |
| Назва на честь | Максима Залізняка |
| Колишні назви | |
| Блотна, Дунін-Борковських, Мольткеґассе, Дунін-Борковських, Мінська, Дунін-Борковських | |
| польського періоду (польською) | Błotna, Dunin-Borkowskich |
| радянського періоду (українською) | Дунін-Борковських, Мінська, Дунін-Борковських |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 393 м |
| поштові індекси | 79029, 79057[1] |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 2—26[2] |
| Архітектурні пам'ятки | № 4, 11[3] |
| Храми | Церква святого Йосифа-обручника |
| Заклади культури | Бібліотека-філія № 10 ЦБС для дітей міста Львова |
| Поштові відділення | ВПЗ № 29 (вул. Героїв УПА, 77), ВПЗ № 57 (вул. Коновальця, 97)[1] |
| Забудова | конструктивізм, класицизм, садибна забудова початку XX століття[4] |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 Вулиця Залізняка у Вікісховищі | |
Ву́лиця Залізняка — вулиця у Франківському районі міста Львова, що сполучає вулиці Євгена Коновальця та Героїв УПА, утворюючи перехрестя з вулицями Гіпсовою та Сельських.
Історія та назва[ред. | ред. код]
Від початку XIX століття й до 1901 року вулиця мала назву — Болотна. У 1901 році вулицю перейменували на честь львівської шляхетської родини меценатів і жертводавців XVIII—XIX століть Дунін-Борковських. Під час німецької окупації, у 1943 році — Мольткеґассе, на честь німецького генерала-фельдмаршала XIX століття Гельмута фон Мольтке. У липні 1944 року повернена передвоєнна назва вулиці — Дунін-Борковських, але 1945 року перейменована на вулицю Мінську, на честь міста-героя Мінська. У 1945 році вчергове повернули назву — вулиця Дунін-Борковських. Сучасна назва — вулиця Максима Залізняка, на честь одного з ватажків Коліївщини (козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768—1769 роках), походить від 1946 року[5][6].
Забудова[ред. | ред. код]
В архітектурному ансамблі вулиці Залізняка переважають конструктивізм, класицизм, садибна забудова початку XX століття[4]. До реєстру пам'яток архітектури місцевого значення внесено віллу (№ 4) та будівля колишнього Реколекційного дому отців єзуїтів з костелом єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі (нинішня церква Святого Йосифа Обручника).
Будинки[ред. | ред. код]
№ 4 — вілла (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 2). У 1910—1930-х роках власницею будинку була Марія Ауліх[7]. Тут з родиною у 1924—1932 та 1935—1948 роках мешкав польський конструктор-машинобудівник, доктор технічних наук, професор Львівської політехніки, декан механічного факультету, завідувач кафедри теорії механізмів і машин Львівського політехнічного інституту Вітольд Ауліх, внук Марії[8]. Вілла родини Ауліх внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2113-м та № 2587-м[3].
№ 5 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі міститься бібліотека-філія № 10 ЦБС для дітей міста Львова.
№ 10 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі будинку за Польщі працювало ательє дамських капелюхів Ґрошека[4].
№ 11, 11а — двоповерховий будинок (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 1, 3)[7], збудований за спільним проєктом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана як Реколекційний дім отців Єзуїтів у Львові[9]. При реколекційному домі у 1914—1916 роках збудовано костел єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі за спільним проєктом архітекторів Станіслава Дидека та Франциска Мончинського[10]. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому та костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 4 квітня 1946 року. Спочатку, у будинку відкрили школу, а 21 липня 1949 року передали Львівському лісотехнічному інституту. Згодом добудовано другий поверх, який з'єднано окремою галереєю з костелом, усунено декор головного фасаду дому. У будівлі костелу облаштували адміністративні приміщення та клуб інституту. У костелі був актовий зал, а пошкоджене крило перебудували під танцювальний зал[11]. У серпні 1993 року частину будівлі передано під новіціят греко-католицького Згромадження сестер милосердя святого Вінсента де Поля. У костелі нині діє греко-католицька церква святого Йосифа Обручника[12], a більшу частину приміщень дому використовує навчально-науковий інститут деревообробних та комп'ютерних технологій і дизайну НЛТУ[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2436-м[3].
№ 21 — триповерхова неоготична будівля колишньої польської школи імені Генрика Сенкевича збудована у 1905—1906 роках за проєктом архітектора Міхала Лужецького[14].
Під час листопадових подій 1918 року в школі імені Генрика Сенкевича створений польський пункт опору проти встановлення у Львові української державності[15], який очолив майор Здіслав Трешньовський (псевдо «Татар»), учасник першої світової війни. Трешньовський не лише організував пункт опору, а й керував обороною школи. Згодом в школі було організовано місце постою V підрозділу оборони Львова. Всередині школи розташовувалася зброярня та польова кухня. Школа Сенкевича була одним з найважливіших стратегічних об'єктів, які займали поляки через те, що неподалік неї розташований Залізничний вокзал. Учні цієї школи брали активну участь в обороні Львова. Разом з іншими бійцями вони були нагороджені військовою відзнакою «Хрест Оборони Львова»[16]. За радянських часів — один з корпусів ВО «Кінескоп»[17]. Нині — офісна будівля.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 10 листопада 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в 1243 вулиці Львова, 2009, с. 329.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 23.
- ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 51.
- ↑ а б Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…spis abonentow…Dzial IV. — S. 11.
- ↑ Prof. dr inż. Witold Aulich (1889-1948). aulich.pl (пол.). Portal rodziny Aulich. Процитовано 31 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Betlej A. Kościół p. w. św. Józefa i bł. Andrzeja Boboli oraz dom rekolekcyjny ks. jezuitów // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 12: Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 213—214. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 452.
- ↑ Ілько Лемко. Залізняка вул. Церква св. Йосифа (№ 11). pslava.info. Прадідівська слава. Процитовано 1 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Христина Харчук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Залізняка, 11 — Церква св. Йосифа-обручника. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Навчально-науковий інститут деревообробних та комп'ютерних технологій і дизайну. idtd.nltu.edu.ua. Національний лісотехнічний університет України. Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Недійсний|мертвий-url=dead(довідка) - ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 429, 430.
- ↑ Христина Базюк (6 січня 2017). 8 розкішних львівських проектів Міхала Лужецького. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Процитовано 31 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Юлія Павлів (19 січня 2016). Червона кам'яниця на Залізняка, або школа, яка «врятувала поляків». photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Ілько Лемко. Залізняка вул. Школа ім. Сенкевича (№ 21). pslava.info. Прадідівська слава. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Залізняка вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 329. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століть. — Львів : Світ, 2001. — С. 22, 23. — ISBN 966-603-115-9.
- Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 538, 539, 549, 550. — ISBN 978-966-03-7863-6.
- Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Залізняка М. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 30 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Роман Маленков. Львів. Церква Святого Йосифа. ukrainaincognita.com. Україна Інкогніта. Процитовано 1 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
| |||||
| ||||||||||