Джордано Бруно

|релігія=

Джордано Бруно
італ. Giordano Bruno лат. Iordanus Brunus Nolanus
Ім'я при народженні	італ. Filippo Bruno
Псевдоніми	Il Nolano
Народився	1548(1548) Нола, поблизу Неаполя
Помер	17 лютого 1600(1600-02-17) Рим ·спалення
Місце проживання	Італія
Країна	Неаполітанське королівство
Діяльність	астроном, філософ, поет, письменник, викладач університету, астролог, математик, ксьондз
Alma mater	Неапольський університет імені Федеріко II (1565)
Галузь	Філософія
Заклад	Університет Гельмштедтd Університет Оксфорда Паризький університет Тулузький університет San Domenico Maggiored
Відомі учні	Jean Hennequind
Висловлювання у Вікіцитатах  Джордано Бруно у Вікісховищі

Джорда́но Бру́но (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, лат. Iordanus Brunus Nolanus, прізвисько — Бруно Ноланець, 1548, Нола поблизу Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

Будучи католицьким священником, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. В астрономії підтримував погляди Миколая Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метемпсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 року покинув орден, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. У своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва. 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і спалений на Кампо-дей-Фйорі в Римі.

Повернений у XIX сторіччі вільнодумцями, став легендою як символ раціоналістичного світобачення і вільного пошуку правди всупереч релігійним догматам та авторитету церкви.

Біографія

Ранні роки

Філіппо Бруно народився в сім'ї солдата Джованні Бруно в Нола (Кампанія) поблизу Неаполя в 1548 році. В 11 років його привезли в Неаполь вивчати літературу, логіку і діалектику. У 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Ордену Домініканців, де продовжив навчання. Тут в 1565 році він став монахом і отримав ім'я Джордано. У 1572 році Бруно прийняв духовний сан.

Наполегливі заняття привели до появи критичного відношення філософа до догматів церкви та схоластики. Незабаром за сумніви щодо Непорочного зачаття Діви Марії він накликав на себе підозри в єресі. Почалося розслідування його діяльності. Не чекаючи результатів, Бруно втік у 1576 році до Рима, але, вважаючи це місце недостатньо безпечним, вирушив на північ Італії. Тут він став заробляти на життя викладанням, ведучи в основному мандрівний спосіб життя.

У 1577 році в Женеві за різку критику кальвіністів Бруно потрапив у в'язницю. Після звільнення в 1579 році він перебрався до Франції, побувавши спочатку в Тулузі, де читав публічні лекції на тему книги Арістотеля «Про душу», а в 1579 році відвідав Париж, де читав лекції про книгу Раймунда Луллія «Велике мистецтво». У Франції на Бруно звернув увагу присутній на одній з його лекцій король Генріх III, який пізніше надав йому рекомендаційні листи для поїздки до Англії.

Спочатку 35-річний філософ жив у Лондоні, потім в Оксфорді, але після сварки з місцевими професорами знову перебрався до Лондона, де видав ряд праць, серед яких одна з головних, — «Про нескінченність, всесвіт і світи» (1584). Незважаючи на заступництво вищої влади Англії, а також французького посла Мішеля де-Шатонеф-де-ла-Мовісьєра, вже через два роки, в 1585 році він змушений був фактично втекти до Франції, згодом до Німеччини. Він подався спочатку до Парижа, а потім у Марбург, де йому теж було незабаром заборонено читати лекції. Внаслідок цього він переїхав у колиску протестантизму Віттенберг, де в 1586—1588 роках читав лекції і при своєму від'їзді виголосив гарячу похвальну промову Мартіну Лютеру. Згодом Бруно жив у Празі, Гельмштадті, Франкфурті-на-Майні і Цюриху, і в 1591 році повернувся до Італії.

Пам'ятник на площі Кампо-дей-Фйорі у Римі. Італія

Пам'ятник на Потсдамській площі в Берліні. Німеччина

Бруно відмовлявся від будь-якої традиції, яку не сприймав його розум, і прямо заявляв всім, хто сперечався з ним, що вони дурні та недоумки. Вважав себе громадянином світу, сином Сонця і Землі, академіком без академії.

Суд і страта

У 1591 році Бруно прийняв запрошення від молодого венеціанського аристократа Джованні Моченіго з навчання мистецтву пам'яті і переїхав до Венеції. Однак незабаром відносини Бруно і Моченіго зіпсувалися. 23 травня 1592 року Моченіго направив венеційському інквізитору свій перший донос на Бруно, в якому записав:

Я, Джованні Моченіго, доношу з обов'язку совісті та за наказом духівника, що багато разів чув від Джордано Бруно, коли розмовляв з ним в своєму будинку, що світ вічний і існують нескінченні світи ... що Христос здійснював уявні чудеса і був магом, що Христос вмирав не з доброї волі і, наскільки міг, намагався уникнути смерті; що відплати за гріхи не існує; що душі, створені природою, переходять з однієї живої істоти до іншої. Він розповідав про свій намір стати засновником нової секти під назвою «нова філософія». Він говорив, що Діва Марія не могла народити; монахи ганьблять світ; що всі вони — осли; що у нас немає доказів, чи має наша віра заслуги перед Богом.

25 травня і 26 травня 1592 року Моченіго направив на Бруно доноси, після чого філософ був заарештований і поміщений у в'язницю. Місцеві інквізитори не змогли переконати Бруно щодо Бога і у 1593 році передали його римським колегам. 20 січня 1600 року папа Климент VIII схвалив рішення Конгрегації доктрини віри і постановив передати брата Джордано в руки світської влади після того як він відмовився визнати Ісуса Христа сином Божим та Судний день. Бруно був відлучений від церкви і Ордену Домініканців. 8 лютого інквізиційний трибунал своїм вироком визнав Бруно «нерозкаяним, наполегливим і непохитним єретиком». Його передали на суд губернатора Риму, доручаючи піддати його «покаранню без пролиття крові» та застосувати пом'якшення закону. У відповідь на вирок Бруно заявив суддям: «Ймовірно, ви з більшим страхом виносите мені вирок, ніж я його вислуховую».

У смертному вироці не згадуються геліоцентрична система і взагалі наука. За рішенням світського суду, після семирічного тюремного ув'язнення й марних спроб схилити його до зречення від своїх вчень 17 лютого 1600 року Бруно спалили на Кампо-дей-Фйорі (Площі Квітів). Всі твори Джордано Бруно були занесені у 1603 році у Індекс заборонених книг і були в ньому до його останнього видання у 1948 році.

Обвинувачення

Сім років тривалого процесу в Римі Бруно провів у різних місцях позбавлення волі, останнім з яких була Башта Нона. Деякі важливі документи про судовий процес загубили, але частину зберегли, серед них звіт про роботу комісії, знайдений у 1940 році. Серед численних звинувачень, висунутих проти Бруно і заснованих на деяких із його книг, а також на свідченнях очевидців були: богохульство, аморальна поведінка, єресь у питаннях догматичного богослов'я і включення її в основні доктрини його філософії та космології. Луїджі Фірпо перераховує ці важкі обвинувачення, висунуті римською інквізицією проти Бруно:

• тривалі висловлення, які суперечать католицькій вірі й виступ проти неї та її провідників
• тривалі заперечення католицького вчення про Трійцю, божественність Ісуса Христа і Боговтілення.
• тривалі заперечення католицького вчення про Ісуса Христа як Месію.
• тривалі заперечення католицького вчення непорочності Діви Марії.
• тривалі заперечення католицького вчення щодо Євхаристії і Богослужіння.
• твердження про існування безлічі світів і їхньої вічності.
• віра в реінкарнацію та переселення людських душ у тварини.
• практикування магії і ворожіння.

Бруно захищав себе, так як він це робив у Венеції, наполягаючи на тому, що він прийняв догматичне вчення Церкви, але намагається зберегти основу його філософії. Подібно до Сократа, Бруно мужньо заявив своїм суддям, що їм доводиться з більшим страхом зустріти свій вирок, ніж самому засудженому. Відомо, що кати привели Бруно на місце страти з кляпом у роті, прив'язали до стовпа, розташованого в центрі багаття, залізним ланцюгом і перетягнули мокрою мотузкою. Останніми словами Бруно були: «Я помираю мучеником добровільно». Всі твори Джордано Бруно в 1603 році занесли в католицький Індекс заборонених книг, в якому вони фігурували аж до його останнього видання в 1948 році.

Основні твори

Про причину, початок і єдине

Книга «Про причину, початок і єдине» була надрукована в 1584 в Англії. У ній Бруно стверджує, що Бог (Нескінченне) включає чи утримує в собі всі атрибути, в той час як окремі феномени суть не що інше, як конкретні маніфестації єдиного нескінченного принципу. Єдина універсальна матерія і єдина універсальна форма, чи душа, є безпосередніми початками всіх окремих речей.

Філософія Бруно

У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, що привели Бруно до гілозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів, а також піфагорійців. Оформленню пантеїстичної натурфілософії Бруно, направленою проти схоластичного арістотелізму, багато в чому сприяло знайомство Бруно з філософією Миколи Кузанського (в якого Бруно почерпнув і ідею «негативної теології», що виходить з неможливості позитивного визначення Бога). Спираючись на ці джерела, Джордано Бруно вважав метою філософії пізнання не надприродного Бога, а природи, що є «богом в речах». Розвиваючи геліоцентричну теорію Коперника, яка справила на нього величезний вплив, Бруно висловлював ідеї про нескінченність природи і безконечну безліч світів Всесвіту («Про нескінченність, всесвіт і світи», 1584; «Діалоги», 1949), затверджував фізичну однорідність світу (вчення про 5 елементів, з яких складаються всі тіла — земля, вода, вогонь, повітря і етер). Уявлення про єдину нескінченну просту субстанцію, з якої виникає безліч речей, зв'язувалося в Бруно з ідеєю внутрішньої спорідненості і збігу протилежностей («Про причину, початок і єдине», 1584). У нескінченності, ототожнюючись, зливаються пряма і коло, центр і периферія, форма і матерія і тому подібне. Основною одиницею буття є монада, в діяльності якої зливається тілесне і духовне, об'єкт і суб'єкт. Вища субстанція є «монада монад», або бог; як ціле вона виявляється у всьому одиничному — «все у всьому». Ці ідеї вплинули на розвиток філософії нового часу: ідея єдиної субстанції в її відношенні до одиничних речей розроблялася Бенедіктом Спінозою, ідея монади — Вільгельмом Лейбніцом, ідея єдності сущого і «збігу протилежностей» — в діалектику Фрідріха Шеллінга і Георга Гегеля. Таким чином, філософія Джордано Бруно стала перехідною ланкою від середньовічних філософських систем до філософських концепцій нового часу.

У космології Бруно висловив ряд припущень, що випередили його епоху і виправданих лише подальшими астрономічними відкриттями: про існування невідомих в його час планет в межах нашої Сонячної системи, про обертання Сонця і зірок довкола осі («Про невимірний і незліченний», 1591), про те, що у Всесвіті існує незліченна кількість тіл, подібних до нашого Сонця, та ін. Джордано Бруно спростував середньовічні уявлення про протилежність між Землею і небом й виступав проти антропоцентризму, кажучи про населеність інших світів.

Як поет Бруно належав до противників класицизму. Власне художній твір Бруно антиклерикальна сатирична поема «Ноїв ковчег», філософські сонети, комедія «Свічник» (1582), в якій Бруно пориває з канонами «вченої комедії» і створює вільну драматичну форму, що дозволяє реалістично змалювати побут і вдачі неаполітанської вулиці. У цій комедії Бруно висміює педантизм і забобон, з їдким сарказмом обрушується на тупий і лицемірний аморалізм, який принесла з собою католицька реакція. Р. І. Хлодовський

Про нескінченність, Всесвіт і світи

У творі «Про нескінченність, Всесвіт і світи» Бруно спростував традиційну аристотелівську космологію і стверджував, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченне число світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, Сонце всього лише невелика зірка серед інших зірок у нескінченному Всесвіті.

Тези проти математиків

Книга «Тези проти математиків» (Articuli adversus mathematicos) вийшла в 1588 у Празі. Книгу ілюструє загадкова серія діаграм. Вони мають оманливо геометричний вигляд, хоча іноді містять включення неочікуваних предметів на кшталт змії чи лютні. Книга плутана й складна для сприйняття, можливо, написана якимось шифром.

Вигнання торжествуючого звіра

Діалог «Вигнання торжествуючого звіра» (1584) проповідує про пришестя або, точніше, відродження магічної релігії єгиптян.

П'єса «Свічник»

Комедія «Свічник» була написана в 1582 році в Парижі, її справедливо вважають вершиною пізнього Відродження в Італії. За період з часу написання комедія була поставлена тільки один раз, у римському театрі «Арджентина» в 1912 році.

Інші

• Бенкет на попелі (Cena de le leneri, 1584);
• Таємниця Пегаса (Cabala del cavallo Pegaseo, 1585);
• Про трагічний ентузіазм (Degli eroici furori, 1585);
• 120 статей про природу і Всесвіт проти періпатетиків (Centum et viginti articuli de natura et mundo adversus Peripateticos, 1586);
• 160 статей (Articuli centum et sexaginta, 1588);
• Про потрійний мінімум і вимірювання (De triplici minimo et mensuro, 1589);
• Про монаду, число і фігуру (De monade, numero et figura, 1589);
• Про невимірне і незліченне (De immenso, innumerabilibus et infigurabilibus, 1589).
• Про героїчний ентузіазм
• Сатирична поема «Ноїв Ковчег»

Вплив

Бруно цікавився філософією, був знавцем астрономії, подібно до Раймунда Луллія, був знавцем мистецтва пам'яті. Він написав низку книг з мнемонічної техніки, яка, на думку дослідників творчості Бруно, сходить своїм корінням до герметизму. У своїх творах Бруно звертався до імені Гермеса Трисмегіста. Великий вплив на Бруно мали вчення Коперника і заново відкриті в результаті перекладів, здійснених Марсіліо Фічіно, ідеї Платона. Серед інших впливів можна згадати Фому Аквінського, Аверроеса, Дунса Скота і Миколи Кузанського. У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, які привели Бруно до гілозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів і піфагорійців. У Миколи Кузанського Бруно черпнув ідею «негативної теології», що витікає з неможливості позитивного визначення Бога. Це дало йому можливість протиставити схоластичному аристотелізму свою пантеїстичну натурфілософію.

Основні ідеї

Уявлення про Бога

Спосіб пізнання Бога Джордано Бруно можна назвати пантеїстичним. Згідно з таким підходом, вся природа сакральна. Уявлення про Бога можна скласти, вивчаючи Природу, оскільки Бог присутній в усьому, що нас оточує. Він знаходиться в усьому, що сприймається нами, і в усьому, що лежить за межею нашого сприйняття. Таким чином, об'єктом філософії Ноланця, як Бруно називає себе в своїх творах, стає споглядання єдності природи.

Бруно вважав, що коли релігія спирається лише на догмати, це вбиває розум, не приносить людині очікуваного спокою. Сповнений надією на майбутнє, він бачив попереду можливість появи певної філософської релігії, яка б замінила усі культи і об'єднала людство.

Уявлення про Всесвіт

Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичного погляду підтверджує, до того ж не повністю, лише наука 20 століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму — нашого Всесвіту, що не має ні початку, ні кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції.

Розвиваючи геліоцентричну теорію Коперника та філософію Миколи Кузанського, Бруно висловлював низку здогадок: про відсутність матеріальних небесних сфер, про безмежність Всесвіту, про те, що зірки — це далекі сонця, навколо яких обертаються планети, про існування невідомих в його час планет в межах нашої Сонячної системи. Відповідаючи супротивникам геліоцентричної системи, Бруно навів фізичні докази на користь того, що рух Землі не позначається на хід експериментів на її поверхні, спростовуючи також доводи проти геліоцентричної системи, засновані на католицькому тлумаченні Святого Письма. Він вважав комети небесними тілами, а не випарами в земній атмосфері. Бруно відкидав середньовічні уявлення про протилежність між Землею і небом, стверджуючи фізичну однорідність світу (вчення про 5 елементів, з яких складаються всі тіла, — земля, вода, вогонь, повітря і ефір). Він припустив можливість життя на інших планетах. При спростуванні доводів супротивників геліоцентризму Бруно використовував теорію імпетуса.

Ідея безсмертя душі

Бруно вважав, що душі безсмертні і є самостійними сутностями. Його міркування були такими: «Оскільки душа може мати буття без тіла і небуття у тілі, вона може в такий же спосіб, як вона перебувала в одному тілі, перебувати й в іншому, переходячи з одного тіла в інше».

«Я думаю, що душа, перебуваючи в одному тілі, є самостійною сутністю поза цим тілом, маючи відмінне від органічного тіла існування — у чому виступаю проти Аристотеля й інших, що вважали її якістю й формою тіла, невіддільню від нього, у такий же спосіб може знаходитися й в іншім тілі, і додати іншому тілу, що має пасивні властивості, безсмертну природу».

Вчення про пізнання

Пізнання, за Бруно — процес невичерпний, як і сам Всесвіт. Рушійною силою пізнання Бруно вважав любов до Істини. Він ототожнює її з Богом, Єдністю, тому і не може відректися від усвідомленої ним Істини.

Пам'ять

• На місці страти Джордано Бруно на площі Кампо-дей-Фйорі в Римі в 1889 року встановили пам'ятник.
• Іменем Джордано Бруно назвали один із кратерів на Місяці та астероїд (5148 Джордано).
• У містах Рим, Мілан, Неаполь, Малага, Ліма, Флоренція є вулиця Джордано Бруно.
• Вулиця Бруно у місті Кривий Ріг (Україна).

Література

• Леонід Кононович про Жанну д'Арк, Джордано Бруно, Джека Лондона, Рабіндраната Тагора, Богдана-Ігоря Антонича / Л. Кононович. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3
• Бруно, Джордано Філіппо // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання

• Джордано Бруно на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who». [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Головне про філософів: Джордано Бруно [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті Культурного центру «Новий Акрополь».