Кисневий голод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кисневий голод
Жанрдрама
РежисерАндрій Дончик
ПродюсерМарко Стех, Андрій Дончик
СценаристЮрій Андрухович
Андрій Дончик
У головних
ролях		Тарас Денисенко
Олег Масленников
Віктор Степанов
ОператорІгор Крупнов
КомпозиторЮрій Саєнко
ХудожникВолодимир Суботовський
КінокомпаніяКобза Інтернейшнл (Канада)
СП Кобза (Україна-Канада)
Тривалість96 хв.
Моваросійська[1]
КраїнаУРСР (СРСР)
Канада
Рік1991
Дата виходу11 вересня 1992 (TIFF)
12 вересня 1992 (Venice)
IMDbID 0104617
Q: Кисневий голод у Вікіцитатах

«Кисневий Голод» — радянський український художній фільм режисера Андрія Дончика 1991 року знятий у ко-продукції Канади та УРСР. Сценарій фільму створили Юрій Андрухович та Андрій Дончик за армійськими спогадами останнього.[2] Сюжет картини описує настільки жорстокою моделлю-концентрацією Радянської імперії часів занепаду кінця 1980-их була Радянська армія.

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 11 вересня 1992 року у позаконкурсній програмі Festival of Festivals: Contemporary World Cinema Торонтського міжнародного кінофестивалю та 12 вересня 1992 року у конкурсній паралельній програмі Міжнародного тижню критиків[it] (італ. Settimana Internazionale della Critica) Венеційського кінофестивалю, де стрічка не змогла перемогти однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність.[3][4][5]

Займає 68-70-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет

[ред. | ред. код]

У радянській військовій частині «діди», зачитавши наказ про демобілізацію, вирішили познущатися з молодих військовослужбовців. Всі «молоді» покірно терпіли, проте рядовий Білик не став терпіти, на що сержант Кошачий, один із «дідів», сказав: «Я тебе чіпати не буду, такі, як ти, тут самі вішаються».

Старшина дивізіону прапорщик Гамалія викликає до себе кількох новобранців, у тому числі й Білика, і пропонує їм назвати імена кривдників. Але ніхто з молодих не наважується цього зробити, і тоді прапорщик дозволяє їм написати імена на папері й кинути в ящик для скарг і пропозицій. Виявивши, що ящик для скарг і пропозицій порожній, прапорщик намагається особисто дізнатися в Білика, хто б'є новобранців, але Білик відмовчується. Їхню розмову випадково підслуховує сержант Кошачий. Вирішивши, що Білику можна довіряти, Кошачий наказує йому покинути частину й вирушити до магазину по горілку. Остапенко попереджає Кошачого, що Білик його закладе, якщо попадеться. Білик приходить до магазину, але виявляється, що туди ж приїхав Гамалія. Білик намагається втекти, але марно. За самовільний вихід із частини рядовому Білику оголошено 10 діб гауптвахти.

За 10 днів Білик повертається з гауптвахти до частини. Гамалія намагається дізнатися в нього, хто послав його по горілку. Не отримавши бажаної відповіді, прапорщик оголошує сержанту Кошачому й Білику наряд у варту, у той час як багато товаришів Кошачого демобілізувалися в першій партії. Кошачий вирішує, що Білик його зрадив. Ідучи на варту, між ними знову виник конфлікт. Кошачий наказує Білику виконувати відтискання у великій калюжі. Білик виконує, але потім підхоплюється й направляє автомат на сержанта, «Стріляй!» — кричить Кошачий. Білик вагається і Кошачий, вибивши автомат з рук, кидається на нього і починає бити, кричачи «Я тут через тебе». Білик дотягується до автомата і вбиває Кошачого, після чого повертається у військову частину, де бачить нових строковиків. На тлі фінальних титрів чути кашель Білика.

У ролях

[ред. | ред. код]

Виробництво

[ред. | ред. код]

Фільм знято у 1991—1992 роках на кіностудіях «Кобза Інтернейшнл Корпорейшн (Канада)» та «СП Кобза» (Україна-Канада) (продюсери: Марко Стех та Андрій Дончик).

Реліз

[ред. | ред. код]

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 11 вересня 1992 року у позаконкурсній програмі Festival of Festivals: Contemporary World Cinema Торонтського міжнародного кінофестивалю[6][2][7] та 12 вересня 1992 року[8][9][10][11] у конкурсній паралельній програмі Міжнародного тижню критиків[it] (італ. Settimana Internazionale della Critica) Венеційського кінофестивалю, де стрічка не змогла перемогти однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність.[3][4][12][13][14][5]

Відгуки кінокритиків

[ред. | ред. код]

Західні оглядачі дали середню оцінку фільму. Так після прем'єри стрічки у вересні 1992 року поза конкурсом на Торонтському міжнародному кінофестивалі та у конкурсі на Міжнародному тижні критиків Венеційського кінофестивалю, оглядач італійської газети L'Unità у статті під заголовком Червона армія у бентезі: без країни, без честі (італ. Armata Rossa allo sbando senza patria senza onore) Michele Anselmi позитивно відгукнувся про стрічку фокусуючись у своїй статті на вдалий опис фільмом деґрадації Червоної армії наприкінці 1980-их та загальновідоме упослідження українців у ній; так Anselmi зауважує що "у випадку з Кисневим голодом, причина [принижень солдата] ховаються у широко-відомій нетолерантності росіян до українських сусідів" та зауважує що "ймовірно колишня Радянська армія буле незгірша за інші армії, однак глядача Кисневого голоду все ж буквально вдаряє осягнення деградації Російської армії - колись незаперечний символ патріотичної пихи, сьогодні ж збіговисько збентежених, розбитих та ненадійних вояків". Anselmi підсумовує свій огляд похвалою головному актору стрічки Тарасу Денисенку, який "змушуючи руки глядача тремтіти від своєї психо-фізичної Tour de Force [...] показує прекрасне та величне обличчя у якому описано бентегу цілого [українського] народу".[14] Більш стриману оцінку фільму дав оглядач американського журналу Variety David Stratton, який так само як Anselmi наголосив що фільм добре показує те "як [російські начальники Радянської армії] упосліджують життя головного протагоніста фільму [рядового Білика] лиш за те що він українець, а не росіянин, і через це його наражають на численні незваги та побої"[6] та похвалив фільм за те що він "добре знятий та безкомпромісний у своєму змалюванні гнітючого російського [армійського] табору"[6][7] однак Stratton також застережив що "силоміцьна режисура та вражаюча драма роблять цю стрічку терпимою, однак цей фільм все ж для обмеженої публіки" та підсумовив що "ця автобіографічна горор-стрічка силоміць висловлює свою думку, однак мало пропонує глядачеві окрім брутальності та деградації".[6]

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації
Нагорода Категорія Номінант Результат
Міжнародний кінофестиваль у Венеції Міжнародний тиждень критиків Андрій Дончик Номінація[прим. 1]
Міжнародний кінофестиваль у Салоніках Найкраща чоловіча роль Тарас Денисенко Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ фільм не зміг перемогти у секції «Міжнародний тиждень критиків» в якій він отримав номінацію, однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність[13][14][5]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ окрім основної російської мови у фільмі також присутні кілька фраз українською та узбецькою
  2. ↑ а б Kisnevij golod. collection.tiff.net. 1992 (англ.)
  3. ↑ а б Kisnevij golod [Архівовано 15 Серпня 2021 у Wayback Machine.] // Cinecritica: periodico di cultura cinematografica a cura del SNCCI, No. 24-30 (1992). p. 33 (італ.)
  4. ↑ а б 9. Settimana Internazionale della Critica: Edizione 1992. sicvenezia.it/. 1992 (італ.)
  5. ↑ а б в Кисневий голод (1992). kinokolo.ua. 1992
  6. ↑ а б в г David Stratton. Reviews. Venice Fest: Kisnevij Golod (Oxygen Starvation; Ukrainian-Canadian). Variety. 12 October 1992: Vol 348 Iss 12. p 197 (англ.)
  7. ↑ а б Ukrainian-Canadian film «Oxygen Starvation» receives numerous awards // The Ukrainian Weekly, January 24, 1993, No. 4, Vol. LXI (pdf) (англ.)
  8. ↑ Tutti i film, giorno per giorno // L'Unita за 31 серпня 1992. стор. 16 (італ.)
  9. ↑ A programma di oggi // L'Unita за 12 вересня 1992. стор. 19 (італ.)
  10. ↑ 49. Mostra Internazionale d’Arte Cinematografica 1992: Settimana Internazionale della Critica. asac.labiennale.org. 1992 (італ.)
  11. ↑ Kisnevij Golod / Mancanza d'Ossigeno (1992). asac.labiennale.org. 1992 (італ.)
  12. ↑ 35. settimana internazionale della critica 02.09 — 12.09.2020: catalogo. sicvenezia.it. 113 p.: pp. 109—113 (італ.)
  13. ↑ а б La forza di Qiu Ju e la Cina trionfa // la Repubblica за 13 вересня 1992 (італ.)
  14. ↑ а б в Ecco il «palmarés» // L'Unita за 13 вересня 1992 . p. 19 (версія з archive.org); Armata Rossa allo sbando senza patria senza onore. Dal Nostro Inviato. Michele Anselmi // L'Unita за 13 вересня 1992 . p. 20 (італ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кисневий_голод&oldid=43059620