Тіні забутих предків (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тіні забутих предків
Teni predkov poster.jpg
Жанр Художній
Режисер Сергій Параджанов
Володимир Луговський
Сценарист Іван Чендей
Сергій Параджанов
У головних
ролях
Іван Миколайчук
Лариса Кадочникова
Олександр Райданов
Неоніла Гнеповська
Олександр Гай
Оператор Юрій Іллєнко
Композитор Мирослав Скорик
Художник Михайло Раковський
Георгій Якутович
Кінокомпанія Київської кіностудії ім. О. П. Довженка
Тривалість  98 хв.
Країна УРСР
Рік  1964
IMDb: ID 0058642

«Ті́ні забу́тих пре́дків» — український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Деталі сюжету[ред.ред. код]

«Любов земна і Любов небесна» Тіціана, яка надихнула Параджанова

Десятки років ворогували два гуцульських роди — Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду — Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя… Не міг без неї бути щасливим Іванко. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану. Тільки у передсмертному маренні Іван знову набув свого щастя.

Поетичний рефрен картини — три пастухи, що з'являються в переломних моментах дії. Ридаючі голоси їх трембіт надають подіям необхідне емоційне забарвлення, підкреслюючи колорит легенди.

1988 року в Києві Сергій Параджанов заявив: «Фільм не з'явився на порожньому місці… Був великий класик Коцюбинський. Вражений красою Карпат, він створив своїх Ромео і Джульєтту, поетичну притчу про кохання. Пам'ятаєте картину Тіціана, на якій зображені дві жінки — «Любов земна і Любов небесна[en]». У моєму фільмі це — Марічка і Палагна».[1]

Історія створення фільму[ред.ред. код]

Георгій Якутович. «Під Різдво». Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського

Сценарій фільму написали Іван Чендей, відомий тоді як упорядник закарпатських казок, та Сергій Параджанов, режисер Київської кіностудії.[2]

Параджанов жив у Чендеїв майже місяць. Вчив Марію Чендей робити голубці з виноградного листя. Спав у робочому кабінеті Івана Михайловича. Після вечері лягав на диван і до другої ночі розказував письменникові технології написання сценаріїв. Зачіпав теми, на які подружжя боялося говорити. Іронізував:

Мені не можуть пришити український буржуазний націоналізм, бо за національністю я вірменин.

У часи опали прізвища Івана Чендея у титрах не було.[3]

У грудні 1962 на засіданні художньої ради Київської кіностудії імені Олександра Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського сценарій фільму затвердили.[2]

Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р.

Сергій Параджанов про зйомки:

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності.»[4]

Акція під час прем'єри[ред.ред. код]

Спеціальне повідомлення КДБ УРСР про проведення політичної акції під час прем'єри фільму

Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Підвелися далеко не всі, але підвелися. Під протестним листом підписалося 140 присутніх.

6 вересня 1965 року КДБ УРСР повідомляв:

«4 вересня 1965 року о 20-00 у м. Києві в кінотеатрі «Україна» перед початком сеансу відбулася зустріч глядачів із творчою групою, яка брала участь у створенні фільму «Тіні забутих предків».

Після виступу режисера-постановника Параджанова, на сцену піднявся літературний критик Дзюба Іван Михайлович, який звернувся до глядачів із промовою. За словами присутніх на прем'єрі громадян, Дзюба заявив: «Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість». Деяка частина глядачів вигуками схвалення та оплесками намагалася підтримати Дзюбу. Присутній в залі для глядачів кореспондент Чорновіл звернувся до публіки із закликом піднятися з місць на знак протесту проти «політичних репресій». Деяка частина публіки відгукнулася на цей заклик. Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано. О 22 годині після закінчення демонстрації фільму один з глядачів (особа встановлюється) став вигукувати: «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!» У цей же час група молоді в кількості 20-25 осіб намагалася створити тисняву біля виходу із залу і затримати глядачів. Громадяни, що були поблизу, відштовхнули цих осіб і публіка залишила зал».

У додатковій довідці, датованій 20 жовтня 1965 року, повідомлялося: «Людиною, яка вигукувала 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» слова: «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!», виявився Стус Василь Семенович».[5]

За спогадами Дзюби, як тільки він розпочав акцію «… зразу заревла сирена. Очевидно, в наших кінотеатрах все передбачено — на всяк випадок». Водночас директору кінотеатру Федору Брайченку здалося, що замість сирени залунала музика: «Зорієнтувавшись, я негайно вирвав з рук політичного хулігана мікрофон. Секретар партійної організації кінотеатру т. Кузьмич Олег Степанович включив радіодинаміки, по яких почала транслюватись музика, а в цей час мною було зроблено все для того, щоб локалізувати подію».[6][5] Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ.[7]

Після акції реакція влади була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.

Основні творці фільму[ред.ред. код]

Весілля Івана і Палагни
Хата-гражда в Криворівні — місце зйомок фільму «Тіні забутих предків» (2009 р.)

Автори сценарію:

У знімальну групу як художник-постановник був запрошений графік і книжковий ілюстратор Георгій Якутович (19302000), який вже працював над оформленням книги «Тіней забутих предків». Параджанов так оцінював внесок Георгія: «Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого — ні. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші». Оформлення повісті М. Коцюбинського Якутович завершив 1967 року, після виходу фільму.[8]

Акторський склад[ред.ред. код]

Еротика у фільмі. Сцена з оголеною Палагною (у виконанні Тетяни Бестаєвої)

Виконавець головної чоловічої ролі: Іван Миколайчук (19411987) — український актор, режисер, сценарист. Зіграв 34 ролі в кіно, написав дев'ять сценаріїв, зняв дві режисерські роботи, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Роль Івана Палійчука — це його перша роль у кіно.

Виконавиця головної жіночої ролі: Лариса Кадочникова (народилася 1937) — українська і російська актриса театру і кіно, народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Зіграла 24 ролі в кіно.

У масових та обрядових сценах задіяно мешканців села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області), в якому відбувалися зйомки. У їхньому виконанні звучать також народні пісні й закадрові тексти.

Музика[ред.ред. код]

На зйомках використовувалося автентичне гуцульське вбрання

Сергій Параджанов для написання музики до свого фільму вирішив запросити композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут могли впоратися з «карпатською» темою. Серед претендентів були Анатолій Кос-Анатольський, Микола Колесса, але вибір пав на Мирослава Скорика. Режисер поставив йому завдання створити для фільму «геніальну музику». Сам же композитор згодом оцінив свою роботу як «достойну».

Окрім того, фільм насичений народною музикою в автентичному виконанні. М. Скорик згадував:

«Гуцулів навіть возили до Києва, записували їх у павільйоні. Таких звукозаписів доти не було. І навіть тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти… Просто неба це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва… Причому інструменти везли у пасажирському салоні. Я ж їздив в експедиції в Карпати, добирав музикантів».[10]

Музика стала одним з головних компонентів образної структури фільму. У стрічці звучать поширені у Карпатах інструменти — сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Співанки, мелодії весільних музи́к, голосіння, колядки і щедрівки («Добрий вечір тобі, пане господарю», «Во Вифлеємі нині новина», «Го-го-го, коза»), інші обрядові пісні (веснянка «Вербовая дощечка») та автентичність народної говірки створюють особливу цілісну звукову філософсько-естетичну концепцію фільму. За визначенням сучасних дослідників, «такого багатства звукових складових до „Тіней забутих предків“ не знав жоден український фільм, що є однією з новаторських ознак стрічки».[11]

Нагороди[ред.ред. код]

Відгуки[ред.ред. код]

  • Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності і казки, дійсності і уяви, достовірності і фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Змудзінський Богуслав. «Тіні»: енергія надпотужної дії
  2. а б в Ювілейний показ «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна». Національний центр Олександра Довженка. 
  3. «Параджанов учив мене робити голубці з виноградного листя»
  4. Поетичне кіно: заборонена школа. — Київ: «АртЕк», 2001
  5. а б Проект Мистецького Арсеналу «Тіні забутих предків. Виставка». Київ, 2016
  6. Сергій Параджанов і Україна. Збірник статей і документів. Упорядник і редактор Л. І. Брюховецька. — К.: Редакція журналу «Кіно-Театр», Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2014. — С. 182.
  7. Сергій Тримбач. Перший Майдан. Газета «День», 2 вересня 2015 року, №157. 
  8. Проект Мистецького Арсеналу «Тіні забутих предків. Виставка». Київ, 2016
  9. Харківська обласна державна адміністрація (19.06.08): Її першому успіху аплодував Параджанов
  10. Мирослав Скорик: «Параджанов просив створити для «Тіней…» тільки геніальну музику».
  11. О.Бут. Звук як компонент образної структури фільму
  12. Кустурица: Лучше быть известным в Армении, чем в США

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • У вінок Михайлу Коцюбинському / Збірник статей і повідомлень. З нагоди 100-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті видатного українського письменника. — К., 1967.
  • Тіні забутих предків 50. Ювілей легендарного фільму. Київ, 2015, Національний центр Олександра Довженка.