Тіні забутих предків (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тіні забутих предків
Teni predkov poster.jpg
Жанр Художній
Режисер Сергій Параджанов
Володимир Луговський
Сценарист Іван Чендей
Сергій Параджанов
У головних
ролях
Іван Миколайчук
Лариса Кадочникова
Олександр Райданов
Неоніла Гнеповська
Олександр Гай
Оператор Юрій Іллєнко
Композитор Мирослав Скорик
Художник Михайло Раковський
Георгій Якутович
Кінокомпанія Київської кіностудії ім. О. П. Довженка
Тривалість  98 хв.
Країна  УРСР
Рік  1964
IMDb: ID 0058642

«Ті́ні забу́тих пре́дків» — український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Деталі сюжету[ред.ред. код]

Десятки років ворогували два гуцульських роди — Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду — Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя… Не міг без неї бути щасливим Іванко. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану. Тільки у передсмертному маренні Іван знову набув свого щастя.

Поетичний рефрен картини — три пастухи, що з'являються в переломних моментах дії. Ридаючі голоси їх трембіт надають подіям необхідне емоційне забарвлення, підкреслюючи колорит легенди.

Історія створення фільму[ред.ред. код]

Сценарій фільму написали Іван Чендей, відомий тоді як упорядник закарпатських казок, та Сергій Параджанов, режисер Київської кіностудії.[1]

Параджанов жив у Чендеїв майже місяць. Вчив Марію Чендей робити голубці з виноградного листя. Спав у робочому кабінеті Івана Михайловича. Після вечері лягав на диван і до другої ночі розказував письменникові технології написання сценаріїв. Зачіпав теми, на які подружжя боялося говорити. Іронізував:

Мені не можуть пришити український буржуазний націоналізм, бо за національністю я вірменин.

У часи опали прізвища Івана Чендея у титрах не було.[2]

У грудні 1962 на засіданні художньої ради Київської кіностудії імені Олександра Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського сценарій фільму затвердили.[1]

Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р.

Сергій Параджанов про зйомки:

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності.»[3]

Акція під час прем'єри[ред.ред. код]

Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Підвелися далеко не всі, але підвелися. Увімкнули сирену, що мала все заглушити. Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ.[4]

Під протестним листом підписалося 140 присутніх. Після цього реакція властей була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.

У 1970-х, коли почалися гоніння на діячів української культури, «Тіні забутих предків» тривалий час фактично були заборонені до показу.[Джерело?]

Основні творці фільму[ред.ред. код]

Весілля Івана і Палагни

Автори сценарію:

Режисер:Сергій Параджанов

Другий режисер: Володимир Луговський (1929-2005) - український Кінорежисер, Письменник.

Оператор: Юрій Іллєнко (19362010) — український кінооператор, кінорежисер, сценарист, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.

Хата-гражда в Криворівні — місце зйомок фільму «Тіні забутих предків» (2009 р.)

Композитор: Мирослав Скорик (народився 1938 року) — композитор і музикознавець, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, керівник Центру музичної україністики, Герой України.

Художник-постановник: Георгій Якутович (19302000) — український митець-графік, ілюстратор, майстер ліногравюри, ксилографії та офорту, художник кіно, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.


У ролях:

Виконавець головної чоловічої ролі: Іван Миколайчук (19411987) — український актор, режисер, сценарист. Зіграв 34 ролі в кіно, написав дев'ять сценаріїв, зняв дві режисерські роботи, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Роль Івана Палійчука — це його перша роль у кіно.

Виконавиця головної жіночої ролі: Лариса Кадочникова (народилася 1937) — українська і російська актриса театру і кіно, народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Зіграла 24 ролі в кіно.

У масових та обрядових сценах задіяно мешканців села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області), в якому відбувалися зйомки. У їхньому виконанні звучать також народні пісні й закадрові тексти.

Музика[ред.ред. код]

Сергій Параджанов для написання музики до свого фільму вирішив запросити композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут могли впоратися з «карпатською» темою. Серед претендентів були Анатолій Кос-Анатольський, Микола Колесса, але вибір пав на Мирослава Скорика. Режисер поставив йому завдання створити для фільму «геніальну музику». Сам же композитор згодом оцінив свою роботу як «достойну».

Окрім того, фільм насичений народною музикою в автентичному виконанні. М. Скорик згадував:

«Гуцулів навіть возили до Києва, записували їх у павільйоні. Таких звукозаписів доти не було. І навіть тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти… Просто неба це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва… Причому інструменти везли у пасажирському салоні. Я ж їздив в експедиції в Карпати, добирав музикантів».[6]

Музика стала одним з головних компонентів образної структури фільму. У стрічці звучать поширені у Карпатах інструменти — сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Співанки, мелодії весільних музи́к, голосіння, колядки і щедрівки («Добрий вечір тобі, пане господарю», «Во Вифлеємі нині новина», «Го-го-го, коза»), інші обрядові пісні (веснянка «Вербовая дощечка») та автентичність народної говірки створюють особливу цілісну звукову філософсько-естетичну концепцію фільму. За визначенням сучасних дослідників, «такого багатства звукових складових до „Тіней забутих предків“ не знав жоден український фільм, що є однією з новаторських ознак стрічки».[7]

Нагороди[ред.ред. код]

Відгуки[ред.ред. код]

  • Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності і казки, дійсності і уяви, достовірності і фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи».


Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • У вінок Михайлу Коцюбинському / Збірник статей і повідомлень. З нагоди 100-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті видатного українського письменника. — К., 1967.
  • Тіні забутих предків 50. Ювілей легендарного фільму. Київ, 2015, Національний центр Олександра Довженка.