Інженерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фолкеркське колесо — інженерний проект 21 століття

Інжене́рія (від лат. ingenium — здібність, винахідливість; син. — інжиніринг, рідше вживають «інженерна справа», ще рідше «інженерство») — галузь людської інтелектуальної діяльності по застосуванню досягнень науки до вирішення конкретних проблем людства. Це реалізується через застосування як наукових знань, так і практичного досвіду (інженерних навичок, умінь) до створення (перш за все проектування) корисних (найчастіше технологічних) процесів та технічних об'єктів, що реалізують такі процеси. Ця діяльність потребує вирішення проблем різного характеру і масштабу.

Сучасна інженерна діяльність являє собою найзрілішу форму трудової діяльності, безпосередньо спрямованої на вирішення технічних завдань і створення техніки. Техніка є те єдине, що об'єднує всіх інженерів, незалежно від того, в якій сфері суспільного життя використовується їхня праця.

У вузькому сенсі інженерія — це використання матерії, енергії та абстрактних об'єктів для створення конструкцій, машин та обладнання, призначених для виконання конкретних функцій або вирішення конкретної проблеми.

Люди, що постійно та професійно практикують інженерію, називаються інженерами.

Інженер використовує уяву і досвід, здатність аналізувати і оцінювати, застосовує свої знання для проектування, будівництва, експлуатації та вдосконалення машин і процесів (наприклад, технології виробничих процесів, охорони навколишнього середовища, біотехнології).

Історія терміну[ред.ред. код]

Етимологія терміну[ред.ред. код]

Історія поняття «інженерія» сягає давнини, коли людство зробило такі винаходи, як колесо, важіль та шків. У цьому контексті «інженер» означає особу, яка здійснює практичні та корисні винаходи.

За всіма наявними даними термін походить від фр. Ingénierie транзитом або через російську мову — «инженерия» або через польську — Inżynieria. Цей термін є похідним в свою чергу, від старого французького терміну engigneor, що означає конструктор військових машин.

Англійські слова engineering та engineer, хоча і подібні за звучанням, мають інше походження. Більше того, вони не походять, як можна було б припустити, від слова engine (машина), а від латинського терміну ingeniosus — освічена людина.

Практика вживання терміну[ред.ред. код]

Певний час термін був маловживаним (деякі словники якщо і подають його, то з приміткою «застарілий»), але останнім часом активно відновлюється, особливо в таких сполученнях, як «генна інженерія» (англ. Genetic engineering), «програмна інженерія» (англ. Software engineering), «інженерія знань» (англ. Knowledge engineering) тощо.

Етапи розвитку класичної інженерії[ред.ред. код]

Антікитерський механізм, основний фрагмент
Креслярський стіл — головний інструмент інженера-конструктора 20-го століття

Попри те, що сучасне машинобудування було створене у XIX столітті, його витоки сягають давнини, коли було сконструйовано низку машин для цивільного та військового вжитку. Одним із найвідоміших є антикітерський механізм, машина з безпрецедентним рівнем складності, створення якої датується приблизно 70-ми роками до н. е.

Перший (праінженерний) етап був етапом становлення інженерної діяльності в Стародавньому світі, пов'язаним головним чином з будівництвом та архітектурою. Він ознаменував собою різкий стрибок у розвитку громадських форм технічної діяльності, перший вузловий момент її історії.

Найдавніше відоме ім'я інженера — Імхотеп, один з чиновників фараона Джосера і який був проектантом і будівельником ступінчатої піраміди у Саккарі в роки близько 2630–2611 до н. е. Вважають також, що він був першим, хто використав колони в архітектурі. Найвидатнішими інженерами цієї епохи були вихідці знаменитої Александрійської школи: Герон Александрійський, Ктесібій, Архімед, а також римський архітектор Марк Вітрувій Полліон, котрий написав працю «Десять книг про архітектуру».

Приклади досягнень стародавньої інженерії є споруди, такі як Акрополь і Парфенон в Греції, Колізей в Стародавньому Римі, Висячі сади Семіраміди та піраміди Єгипту.

Другий (передінженерний) етап інженерії розпочався в епоху Відродження і розвивався в умовах феодальних відносин і зародження машинного виробництва. Основною сферою інженерної діяльності продовжує залишатися будівництво, а також створення військової техніки (метальних, стінобитних та інших машин). І тому в «Енциклопедії» Дідро та Д'Аламбера інженер визначається як будівельник військових укріплень і машин. Найвидатнішим інженером епохи Відродження був Леонардо да Вінчі, художник, архітектор, механік, експериментатор і винахідник, геніальність якого була підтверджена ґрунтовними технічними знаннями.

Третій етап становлення інженерії мав місце в епоху промислового перевороту і поширення робочих машин на базі парового двигуна. Перший паровий двигун побудував у 1698 році інженер-механік Томас Севері. Винаходи Томаса Севері та Джеймса Ватта призвели до створення у Великобританії сучасного машинобудування. Розробка спеціалізованих машин та інструментів у ході промислового перевороту дозволила запровадити масове виробництво, що призвело до швидкого розвитку цієї галузі.

Четвертий етап представляв розвиток інженерії на основі системи машин і технічних наук в умовах розвитку промисловості у XIX ст. У середині XIX ст. розвиток науки, викликаний потребами матеріально-технічного виробництва, призвів до виникнення соціальних інститутів технічних наук і науково обґрунтованої технічної діяльності, яка з цього часу стала вважатися інженерною. З цих пір технічне підготовлення виробництва стає переважно інженерним та, перш за все, конструкторським та технологічним, а інженер — це вже переважно машинобудівник.

У цей час з'явилася також така галузь інженерії як хімічна технологія у зв'язку із виникненням потреби у нових матеріалах та нових технологічних процесах, необхідних для виробництва в промислових масштабах. Попит був настільки сильним, що виникла нова галузь промисловості, яка займається розробкою та серійним виробництвом хімічних сполук. Роль хімічної технології полягає в розробці та експлуатації заводів, що виробляють хімікати.

Інженерія електрична бере свій початок в експериментах XIX століття, які провели Алессандро Вольта, Майкл Фарадей, Георг Ом, Андре-Марі Ампер та інші. Основним результатом проведених експериментів був винахід електричного двигуна.

Роботи Джеймса Максвелла і Генріха Герца в кінці XIX століття поклала початок електроніки. Наступні винаходи вакуумної лампи і транзистора призвели до розвитку електроніки і електротехніки.

П'ятий етап — формування сучасної інженерії в епоху бурхливого розвитку інформаційних технологій. У другій половині XX ст. відбувається якісний стрибок у розвитку соціальної функції науки як безпосередньої продуктивної сили. Носіями цієї функції стають інженери, діяльність яких і є основним каналом перетворення досягнень науки у технічні системи та технології. Інженерію не слід ототожнювати з наукою, навіть, технічною. Якщо вчений переслідує пізнавальні цілі, то перед інженером завжди стоїть конкретне практичне завдання — створити технічний чи технологічний об'єкт, причому протягом обмеженого проміжку часу і з мінімальними затратами. Інженерія має сенс лише тоді, коли її результати мають практичну реалізацію. Інженерія у сучасних умовах — це технічне застосування науки, спрямоване виробництво техніки і задоволення технічних потреб суспільства.

Основні риси інженерії[ред.ред. код]

Перше, на що звертається увага при характеристиці інженерії, це те, що вона спрямована на діяльність у сфері матеріального виробництва або діяльність, яка спрямована на вирішення завдань матеріального виробництва. Звідси — технічна спрямованість інженерії. Мета інженерної діяльності полягає у створенні техніки, технології та ефективного їх використання в системі суспільного виробництва. Поза цим інженер позбавлений предмета своєї діяльності.

Наступна характерна особливість інженерії полягає в тому, що вона спрямована на розв'язання суперечностей між об'єктом (природою) і суб'єктом (суспільством), на процес перетворення природного в соціальне, природного в штучне. Для інженерії техніка виступає як «природно-штучна» система, яка вирішує технічні протиріччя природного та штучного у сфері її діяльності. Звідси — двоїста орієнтація інженерії: на науку, що займається вивченням природи, і на виробництво, що містить певний практичний досвід.

Більшу частину інтелектуального потенціалу інженера складають наукові знання, в межах яких узагальнюються дані досвіду. Звичайно, зовсім не обов'язково володіти розвиненою науковою теорією для конструювання та виготовлення простих технічних засобів. Добротні годинники на зубчастих шестернях створили без теорії машин і механізмів, яка з'явилася значно пізніше. Але складну сучасну техніку без застосування наукових знань створити неможливо. Так, без використання досягнень фізики напівпровідників неможливо створити електронний годинник, а без знання електроніки, інформатики та ще цілого комплексу наук неможливо створити обчислювальну машину. Ці обставини визначають місце інженерії і сам характер цієї діяльності. Сфера існування інженерії займає проміжне положення між теорією і практикою, праця інженера є розумовою працею у сфері матеріального виробництва.

У процесі застосування відкритих природничими науками законів для проектування, конструювання, виготовлення та вдосконалення техніки і технології ці закони потрібно не тільки модифікувати у форму зручну для їх застосування, але й втілити їх у новій техніці і технології. Цей процес є найскладнішим, найвідповідальнішим і найцікавішим в інженерії. Саме він надає цій діяльності творчий характер. Творчість — одна з найважливіших рис інженерної діяльності.

Структурними елементами інженерної творчості є:

  • відображення і осмислення технічної потреби як проблеми технічного прогресу;
  • виношування нової технічної ідеї;
  • розробка ідеальної моделі технічного пристрою;
  • конструювання — перехід від ідеальної моделі до створення нового технічного пристрою на основі математичних і технічних розрахунків, створення нового промислового зразка.

Творчий характер діяльності інженера проявляється насамперед у тому, що він свідомо формує мету своєї діяльності на основі осмислення технічних потреб виробництва і суспільства в цілому. Творчість виникає завдяки здатності людської свідомості до уяви і є ідеальним аналогом подальшої матеріальної діяльності суб'єкта. Інженерна творчість реалізує вихід за межі існуючого стану техніки і технології і результатом її є поява винаходу. Винахід — це акт свідомості, який залишає позаду себе стару дійсність і творить нову. У своїй суті винахід протилежний природі як штучне до натурального. Традиційно вважалася безсумнівною і чіткою відмінність між відкриттям і винаходом.

Однак строгу межу між винаходом і відкриттям провести важко через те, що і перше, і друге є результатом розумової діяльності. І тому буває важко встановити чи зроблено у якомусь конкретному випадку винахід або відкриття. Часто те і інше мають одні і ті ж психологічні механізми і можуть відбуватися при проведенні одного дослідження, або одне з них створює передумови для іншого. При цьому в одних випадках відкриття створює об'єктивну базу для технічних винаходів. Так відкриття властивостей електрики призвело до винаходу електродвигуна. В інших, навпаки, у винайденому об'єкті згодом відкривають щось нове, що до того було невідомим. Е. Торрічеллі спочатку винайшов барометр, а вже пізніше відкрив атмосферний тиск.

Лише на перших етапах становлення інженерної діяльності винахідництво спиралось на емпіричний рівень знання. В умовах же розвиненої технічної науки будь-який винахід ґрунтується на ретельних інженерних дослідженнях і супроводжується ними. З розвитком масового виробництва виникає необхідність його спеціальної проектно-конструкторської підготовки. Конструювання являє собою розробку конструкції технічної системи, яка потім матеріалізується в процесі його виготовлення на виробництві. Стадія виготовлення пов'язана з монтажем вже готових елементів конструкції і з паралельним виготовленням нових елементів. Функції інженера в даному випадку полягають в організації виробництва конкретного класу виробів і розробці технології виготовлення певної конструкції технічної системи.

Технічні проблеми, що виникають на певному окремому виробництві, в тій чи іншій технічній галузі чи в суспільстві в цілому ставлять перед інженерами певні технічні завдання. Так, наприклад, «енергетичний голод» ставить перед інженерією завдання знаходження та практичного використання нових джерел енергії. Протиріччя між поставленими технічними завданнями і можливістю їх вирішення на основі існуючих технічних засобів породжує технічну проблему створення відповідних технічних вирішень. При цьому інженер повинен так сформулювати конкретну технічну задачу, щоб у ній в неявній формі, як би у вигляді передчуття містилася конкретна технічна ідея вирішення цієї задачі. Через складний і суперечливий процес проектування, а потім конструювання та виготовлення технічна проблема отримує своє вирішення.

Розподіл праці в області інженерії неминуче веде до спеціалізації інженерів, що працюють переважно в сфері або інженерного дослідження, або конструювання, або створення технологій виготовлення та організації виробництва технічних систем. З появою та розвитком технічних наук змінилася і сама інженерна діяльність. У ній поступово виділилися нові напрямки, тісно пов'язані з науковою діяльністю (але не зводяться до неї), з опрацюванням загальної ідеї, задуму створюваної системи, виробу, споруди чи пристрою і перш за все — проектування.

Методологія інженерії[ред.ред. код]

Краш-тест автомобіля на підприємстві General Motors з метою перевірки його безпечності
Комп'ютерне моделювання запуску космічного апарату

Методологія стає все важливішою частиною інженерії, великі компанії розробляють свої власні методології, але все ще тривають пошуки універсальної методології інженерії, незалежно від конкретних галузей та використовуваних інструментів. Таким чином виникли нові галузі досліджень та програм, таких як системотехніка, інженерія знань.

В загальному, завданням кожного інженера є розуміння мети завдання, вимог та обмежень щодо очікуваного результату або продукту. Зазвичай не є достатнім довільне проектування та виконання, необхідно враховувати додаткові умови. Це може бути пов'язано з вимогами якості, наявності сировини, енергомісткості рішень, технічних чи фізичних обмежень та можливості вносити зміни в існуючі рішення, простота виготовлення, реалізації й обслуговування. Лише зважаючи на всі потенційні потреби користувачів, технологічні та економічні обмеження, інженер може приступити до розробки та виконання отриманого завдання.

Вирішення проблем[ред.ред. код]

При вирішенні поставлених завдань інженер, як правило, знаходить декілька можливих рішень. Тому потрібно оцінювати вирішення проблем з точки зору їх придатності, безпеки і економіки, і на цій основі вибирати рішення, які найкращим чином відповідають початковим вимогам. Створення відповідної математичної моделі, яка дозволяє проаналізувати і протестувати можливі рішення, як правило, є незамінним інструментом для інженерів.

Після аналізу багатьох існуючих патентів Генріх Альтшуллер сформулював тези, що «нижній рівень» інженерних рішень ґрунтується на компромісах, в той час як «верхній рівень» діяльності інженера дозволяє вибрати рішення, яке розв'язує основну проблему завдання.

Перевірка вирішень[ред.ред. код]

В інженерії широко використовуються технічні випробування та аналіз перед запровадженням технічних вирішень, з тим щоб оцінити їх роботоздатність. Використовуються для цього: прототипи, масштабовані або спрощені моделі, обчислювальне моделювання, руйнівні і неруйнівні випробування та випробування на втому. Завданням випробувань є забезпечення гарантій роботоздатності технічного вирішення згідно із попередніми припущеннями.

Впровадження інженерних рішень часто супроводжується серйозною відповідальністю. Інженери повинні розробляти і впроваджувати рішення, що не приводять до несподіваних чи ненавмисних збитків. Через це у готове вирішення часто закладають запас міцності, щоб зменшити ризик збою. Однак, чим більший запас міцності, ти є менш ефективним саме рішення.

Застосування обчислювальної техніки[ред.ред. код]

Комп'ютери є важливим інструментом сучасної інженерії. Вони підтримують діяльність інженерів на кожному етапі роботи, від проектування до виробництва та керування обладнанням.

Використання комп'ютерів для проектування дозволяє прискорити і полегшити цей процес. У багатьох випадках, комп'ютерне моделювання дозволяє уникнути дорогих у розробці і випробуванні прототипів. Спеціалізоване програмне забезпечення пропонує інженеру бази даних готових рішень для використання в поточній роботі, і здатне генерувати керуюче програмне забезпечення для верстатів з ЧПК, що значно спрощує підготовку до процесу виробництва.

Комп'ютери широко використовуються і на стадії виробництва, як основа автоматизації, забезпечуючи контроль швидкості і точність цього процесу на рівні, який не доступний людині.

Основні галузі інженерії[ред.ред. код]

Інженерія, як і інші галузі, що охоплюють широке поле людської діяльності, зазвичай розбивається на декілька підгалузей. Ці підгалузі охоплюють різні види інженерних робіт. Хоча, як правило, інженер отримує освіту з конкретної спеціальності, під час професійної діяльності інженер може стати багатопрофільним, попрацювавши в декількох обраних областях. Інженерія можна поділити на чотири основні підгалузі:[1]

Крім цих чотирьох підгалузей, виділяються інші види інженерної діяльності, що займають відокремлений статус. Історично склалося, що військово-морська інженерія і гірнича справа формувались як незалежні гілки. Сучасні класифікації іноді розглядають як незалежні наступні галузі: аерокосмічну інженерію, нафто-газовидобування, системотехніку, біомедичну інженерію[2], промислову інженерію, матеріалознавство[3] та ядерну енергетику[4].

Нові спеціалізації формуються зазвичай у поєднанні з традиційними напрямками і завершуються формування нових гілок. Нові напрямки або нові сфери застосування як правило визначаються як тимчасові шляхом перестановки множини існуючих дисциплін, проте, коли даний напрямок стає визнаним він потрапляє у класифікацію як нова галузь. Одним з ключових показників цього визнання є поява у провідних університетах нових департаментів і програм у цій новій галузі.

Для кожної із згаданих галузей інженерії існує одна спільна риса — це застосування у своїх дисциплінах таких наук, як фізика, хімія і математика.

Сучасні тенденції трансформації інженерії[ред.ред. код]

Виділення стадії проектування в сфері інженерії та її формування у самостійну галузь діяльності у другій половині XX століття призвело до кризи традиційного інженерного мислення, орієнтованого на застосування знань лише природничих і технічних наук і створення відносно простих технічних систем. Результатом цієї кризи було формування системотехнічної діяльності, орієнтованої на створення складних технічних систем.

Системотехніка[ред.ред. код]

Прогресуюча диференціація і розвиток спеціалізації інженерної діяльності за окремими видами, обумовлює потребу узгодження роботи інженерних працівників на різних етапах створення нової техніки, тобто — її інтеграції. А для здійснення такої інтеграції потрібні особливі спеціалісти — інженери-системотехніки (англ. systems engineers).

Системотехнічна діяльність є неоднорідною і включає в себе різні види інженерних розробок і наукових досліджень. Системотехнічна діяльність здійснюється різними групами фахівців, що займаються розробкою окремих підсистем. Розчленування складної технічної системи на підсистеми йде за різними ознаками: відповідно до спеціалізації, існуючої в технічних науках; за методами та технологіями виготовлення; за структурною побудовою проектних установ. Крім того для реалізації системотехнічної діяльності потрібна група особливих фахівців-універсалів — координаторів (головний конструктор, керівник теми, головний спеціаліст проекту або служби наукової координації, керівник науково-тематичного відділу). Ці фахівці здійснюють координацію та науково-тематичне керівництво у першу чергу в плані об'єднання різних підсистем, і в плані об'єднання окремих операцій системотехнічної діяльності в єдине ціле.

Зазвичай системотехнічна діяльність складається з шести фаз:

  • підготовка технічного завдання (аналіз потреби, вивчення проектної проблеми, синтез варіантів можливих рішень, визначення фізичної можливості реалізації вирішення проблеми, вибір економічно рентабельних рішень, формування множини придатних рішень);
  • передпроектна стадія для вибору найкращої проектної ідеї (вибір найперспективнішого рішення, формулювання математичних моделей, визначення критичних проектних параметрів, аналіз сумісності складових проектованої системи та її стабільності, аналіз резерву розвитку конструкції, прогнозування поведінки системи в майбутньому, експериментальна перевірка ідеї, усунення складностей та спрощення проекту);
  • розробка ескізного проекту (обґрунтування бюджету та організації проектування, попереднє проектування підсистем, проектування компонентів, виготовлення технічної документації на усі складові та систему в цілому, виготовлення прототипу системи, перевірка, аналіз та удосконалення системи);
  • виготовлення та впровадження (планування виробництва, розподілу та споживання);
  • експлуатація;
  • оцінка.

Іноді додається ще одна фаза — «ліквідація», або «утилізація» системи, що в сучасних умовах часто є складним завданням через можливі екологічні наслідки.

Отже, системотехнічна діяльність являє собою комплексний вид діяльності, що включає велику кількість виконавців і функцій. Метою її є створення великих технічних систем і в зв'язку з цим — організація всіх робіт і фахівців, що залучені до цієї розробки. Завдання інженера-системотехніка полягає в організації різних фахівців при проектуванні системи.

Вихід інженерної діяльності у сферу соціально-технічних і соціально-економічних розробок привів до відокремлення проектування в самостійну галузь діяльності та трансформації його в системне проектування, спрямоване на реорганізацію людської (наприклад, управлінської) діяльності, а не лише на розробку машинних компонентів. Сфера охоплення системного проектування розширюється, воно включає в себе всі сфери соціальної практики (обслуговування, споживання, навчання, управління тощо), а не тільки промислове виробництво. Формується соціотехнічне проектування, завданням якого стає цілеспрямована зміна соціально-організаційних структур.

Соціотехніка[ред.ред. код]

Діяльність сучасного інженера пов'язана з навколишнім середовищем, основою життя людини і суспільства. Тому орієнтація сучасного інженера тільки на природничі та технічні науки і математику, яка спочатку формується ще у вузі, не завжди відповідає його справжньому місцю в науково-технічному розвитку сучасного суспільства. Вирішуючи свої, здавалося б, вузько професійні завдання, інженер активно впливає на суспільство, людину, природу і не завжди найкращим чином. Соціально-економічна спрямованість роботи інженера стає абсолютно очевидною в рамках ринкової економіки — коли інженер змушений пристосовувати свої вироби до ринку і споживача.

Завдання сучасної інженерії — це не просто створення технічного пристрою, механізму, машини тощо У його функції входить і забезпечення їх нормального функціонування в суспільстві (не тільки в технічному сенсі), зручність обслуговування, дбайливе ставлення до навколишнього середовища, нарешті, сприятливий естетичний вплив тощо Мало створити технічну систему, необхідно організувати соціальні умови її впровадження та функціонування з максимальними зручностями і користю для людини.

Новий стан у системному проектуванні є проектування систем діяльності. Тут мова йде про соціотехнічне (на противагу системотехнічному) проектування, де головна увага має приділятися не машинним компонентам, а людській діяльності, її соціальним і психологічним аспектам. Специфіка сучасного соціотехнічного проектування виражається у двох основних характеристиках: гуманітаризація (інтегрування з культурою та знаннями) та індивідуалізація (проектування без прототипів).

Соціотехнічне проектування виходить за межі традиційної схеми «наука-інженерія-виробництво» і замикається на найрізноманітніші види соціальної практики (наприклад, на навчання, обслуговування тощо), де класична інженерна установка перестає діяти, а іноді має і негативне значення. Все це веде до зміни самого змісту проектної діяльності, яке розширює вузькі рамки інженерної діяльності і стає самостійною сферою сучасної культури.

Цитати[ред.ред. код]

«Вчені вивчають світ яким він є; інженери створюють світ, якого раніше не було.»
Теодор фон Карман[5][6]

Перефразовуючи (з «інженер» на «інженерія») у висловлюванні першого ректора КПІ В. Л. Кирпичова можна сказати, що

«Інженерія — це здатність придумувати та облаштовувати майбутнє.»

Примітки[ред.ред. код]

  1. The Engineering Profession by Sir James Hamilton, UK Engineering Council Quote: «The Civilingenior degree encompasses the main branches of engineering civil, mechanical, electrical, chemical.» (From the Internet Archive) (англ.)
  2. Bronzino JD, ed. The Biomedical Engineering Handbook, CRC Press, 2006, ISBN 0-8493-2121-2
  3. http://www.jstor.org/pss/10.1525/hsps.2001.31.2.223 (англ.)
  4. http://www.careercornerstone.org/pdf/nuclear/nuceng.pdf (англ.)
  5. Ryschkewitsch, M.G. NASA Chief Engineer. «Improving the capability to Engineer Complex Systems –Broadening the Conversation on the Art and Science of Systems Engineering». с. 8 Зайве |pages= або |at= (довідка). Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-15. 
  6. American Society for Engineering Education (1970). Engineering education 60. American Society for Engineering Education. с. 467. «The great engineer Theodore von Karman once said, «Scientists study the world as it is, engineers create the world that never has been.» Today, more than ever, the engineer must create a world that never has been…» 

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Э. Крик «Введение в инженерное дело» М., «Энергия», 1970. (Це є переклад книги Edward V. Krick, «An Introduction to Engineering and Engineering Design», John Wiley & Sons, Inc., 1969)
  2. Edward V. Krick, «An Introduction To Engineering: Methods, Concerns and Issues», John Wiley & Sons, 1976
  3. В. Е. Горохов, «Знать, чтобы делать (История инженерной профессии и её роль в современной культуре)», М., «Знание», 1987