Колізей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амфітеатр Флавіїв (Колізей)
лат. Amphitheatrum Flavium (Colosseum)
Колізей вночі
Колізей вночі
Країна: Італія Італія
Місце розташування: Рим
Тип будівлі: амфітеатр
Будівник: Веспасіан
Початок будівництва: 72
Завершення будівництва: 80

Координати: 41°53′24″ пн. ш. 12°29′31″ сх. д. / 41.89000° пн. ш. 12.49194° сх. д. / 41.89000; 12.49194 Колізе́й (лат. Colosseum) чи раніша назва Амфітеатр Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ імператорської могутності.

Розташований у Римі, в улоговині між Есквілінським, Палатинським і Целійським пагорбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав близько 50000 глядачів.

Історія[ред.ред. код]

Античність[ред.ред. код]

Будівництво цієї споруди розпочато імператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н. е. імператором Титом, який ознаменував його відкриття влаштуванням ігор, що тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.

Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.

Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (навмахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідження указують на те, що це був міф[Джерело?], створений католицькою церквою в подальші роки. При імператорові Макріні цирк сильно постраждав від пожежі, але був реставрований за наказом Александра Севера. У 248 імператор Філіпп ще святкував в ньому тисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив гладіаторські бої як несумісні з духом християнства, яке було запроваджено після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте, цькування звірів продовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосія Великого. Після цього для Флавійового амфітеатру наступили сумні часи.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Нашестя варварів привело амфітеатр Флавіїв у запустіння і поклало початок його руйнуванню. З XI століття і до 1132 року він служив фортецею для знатних римських родів, що оспорювали один у одного вплив і владу над співгромадянами, особливо для родин Франджіпані і Аннібальді. Останні, проте, були змушені поступитися Колізеєм імператорові Генріху VII, який подарував його римському сенату і народу. Ще в 1332 році місцева аристократія влаштовувала тут бої биків, проте відтоді почалося систематичне руйнування Колізею. На нього почали дивитися як на джерело будівельного матеріалу, використовували не тільки каміння, що відвалювалося, але й навмисне виламане. Так, у XV і XVI сторіччях папа Римський Павло II брав з нього матеріал для спорудження так званого венеціанського палацу, кардинал П'япіо — палацу канцелярії (Cancelleria), Павло III — палаццо Фарнезе. Проте значна частина амфітеатру уціліла, хоча будівля в цілому залишилася спотвореною. Сикст V мав намір скористатися нею для обладнання суконної фабрики, а Климент IX насправді перетворив Колізей на завод для добування селітри.

XVIII століття[ред.ред. код]

Краще відношення пап до величного пам'ятника стародавньої архітектури почалося не раніше середини XVIII сторіччя, і першим, хто прийняв його під свій захист був Бенедикт XIV (1740-58). Він присвятив його Страстям Христовим як місце, обагрене кров'ю багатьох християнських мучеників, і наказав поставити посеред його арени величезний хрест, а навколо нього поставити ряд вівтарів в пам'ять катувань, ходу на Голгофу і хресної смерті Спасителя. Цей хрест і вівтарі були видалені з Колізею лише в 1874 році. Папи, що слідували за Бенедиктом XIV, особливо Пій VII і Лев XII, продовжували піклуватися про збереження уцілілих частин будівлі і підкріпили контрфорсами місця стін, які могли обвалитися, а Пій IX реставрував в ньому деякі з внутрішніх сходів.

XX століття[ред.ред. код]

Ще з більшою увагою охороняється Колізей нинішнім італійським урядом, за розпорядженням якого та під керівництвом археологів знайдено багато уламків споруди, які валялися, та де виявилося це можливим їх вставлено на колишні місця. Розкопані також підвальні приміщення, що служили колись для розміщення людей і тварин, дерев і інших декорацій, реквізиту та пристроїв щоб наповнювати арену водою і піднімати вгору кораблі, коли відбувалися намахії (бої на воді). Попри всі незгоди Колізею упродовж століть, його розвалини, хоча і позбавлені минулого зовнішнього і внутрішнього оздоблення, донині справляють сильне враження своєю суворою величністю і дають достатньо ясне поняття про те, якими величними були його розташування і архітектура.

Конструкція Колізею[ред.ред. код]

Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавіїв в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята ареною (також еліптичної форми) і концентричними кільцями глядацьких місць, які її оточують. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється велетенськими розмірами. Це найграндіозніший античний амфітеатр: довжина його зовнішнього еліпса дорівнює 524 м, велика вісь — 187,77 м, мала вісь — 155,64 м, довжина арени — 85,75 м, її ширина 53,62 м; висота його стін — від 48 до 50 метрів. При таких розмірах він міг вміщати в себе до 87000 глядачів.

Амфітеатр Флавіїв побудований з великих брил травертинського каменя, які колись були сполучені між собою залізними зв'язками; для внутрішніх частин використані також місцевий туф і цегла. Дірки, видимі нині в різних місцях стін, — гнізда згаданих зв'язок, зниклих в середні віки, — епоху, в яку залізо дуже цінувалося і всюди розшукувалося. Із зовнішнього боку будівлю представляли три яруси арок. Між арками розташовані півколони, в нижньому ярусі — тосканського, в середньому — іонічного і у верхньому — коринфського стилю. Зображення Колізею на стародавніх монетах, що збереглися, свідчать про те, що в прорізах арок середнього і верхнього ярусів стояло по статуї. Над верхнім аркадним ярусом підноситься четвертий вищий поверх, який є суцільною стіною, розчленованою коринфськими пілястрамина компартіменти з вікном в середині кожного компартімента. На верхівках великої і малої вісей еліпса знаходилися чотири головні входи у вигляді триаркових воріт. Двоє з цих воріт (на краях малої осі, з боку Еквіллінського і Целієвського пагорбів були призначені для імператора та слугували для урочистих маршів перед початком видовищ, для впускання звірів і для ввезення необхідних машин.

Глядачі входили в амфітеатр з-під арок нижнього поверху, помічених цифрами від I до LXXVI, і піднімалися до своїх місць по сходах, яких було також 76. Ці місця були розташовані навколо всієї арени у вигляді рядів кам'яних лав, що піднімаються одна над іншою (лат. gradus). Нижній ряд, або подіум (лат. podium), був призначений виключно для імператора, його сімейства, сенаторів і весталок, причому імператор мав особливу, піднесену нішу для сидіння (лат. pulvinar). Подіум відділявся від арени парапетом, достатньо високим для того, щоб захистити глядачів від нападу випущених на арену тварин. Далі слідували місця для публіки, складаючі три яруси (лат. maeniana), відповідно яруси фасаду будівлі. У першому ярусі, що містив в собі 20 рядів лав (тепер абсолютно зруйнованих), сиділи міські власті і особи, що належать до стану вершників; другий ярус, що складався з 16 рядів лав, призначався для людей, що мають права римського громадянства. Стіна, що відокремлювала другий ярус від третього, була досить високою, лави ж третього ярусу були розташовані на крутішій похилій поверхні. Цей задум мав на меті дати відвідувачам третього ярусу можливість краще бачити арену і все, що відбувається на ній. Глядачі третього ярусу належали до нижчих станів. Над цим ярусом знаходився портик, що опоясував все коло будівлі і що примикав одною своєю стороною до його зовнішньої стіни. На його даху, під час видовищ, поміщалися матроси імператорського флоту, які вишиковувалися для натягування над амфітеатром величезного тенту (лат. velarium) для захисту глядачів від пекучих променів сонця або від негоди. Тент цей прикріплявся за допомогою канатів до щогл, розставлених по верхньому краю стіни. У багатьох місцях зовнішнього карниза ще до цієї пори видно отвори, через які проходили такі щогли, що упиралися своїм нижнім кінцем в висунуті зі стіни камені, тобто кронштейни, що донині уціліли там, де ще зберігся четвертий поверх. Місця для глядачів підпиралися знизу могутньою склепінчастою конструкцією, що містила в собі прохідні коридори (лат. itinera), камери різного призначення і сходів, що вели у верхні яруси.

Колізей — фабрика убивств[ред.ред. код]

Розкопані підвальні приміщення під ареною.

Під ареною, у фундаменті внутрішньої стіни, розміщали клітки для хижаків, а ближче до середини арени виявлено, як вже було сказано вище, безліч стін, стовпів і зведень, що підтримували арену або що служили для миттєвої появи з-під неї людей, тварин, машин і декорацій. Хоча новітні розкопки проведені більш ніж на половину всього простору арени, призначення багатьох з цих стін і стовпів поки що достовірно невідоме. Достовірно відомо лише, що Колізей був найбільшою фабрикою убивств в імперії.

Колізей втратив дві третини своєї первинної маси; проте, він і понині безсумнівно величезний: один архітектор у XVIII сторіччі взявся приблизно порахувати кількість будівельного матеріалу, використаного на будівництво Колізею, і визначив його вартість, по цінах того часу, в 1 мільйон скудо (близько 8 млн франків). Тому Колізей спрадавна вважався за символ величі Рима. «Поки Колізей стоїть» — говорили пілігрими у VIII сторіччі — «стоятиме і Рим, зникни Колізей — зникнуть Рим і разом з ним весь світ».

Хижацьке використання людських і природних ресурсів[ред.ред. код]

В день відкриття Колізею в Римі в 80 році нашої ери було вбито близько дев'яти тисяч екзотичих для римлян тварин — левів, пантер, тигрів. Кількість незахищених гладіаторів-бестіаріїв, що загинули в день відкриття, ніхто не рахував. Раби і порушники римських законів вважалися сміттям. Але диких тварин і людей вбивали в Іберії, на Аппенінах, в Греції і в римських містах Північної Африки, на островах Середземного моря, в Галлії і в Британії. Це було хижацьке, витратне, нераціональне використання людських і природних ресурсів, вразливих і не безкінечних. Римська імперія постає велетенським механізмом убивств, гіршим за кровожерливого бога Молоха, що діяв століттями.

Джерела[ред.ред. код]

  • Heinz Jürgen Beste: Neue Forschungsergebnisse zu einem Aufzugsystem im Untergeschoß des Kolosseums. In: Mitteilungen des Deutschen Archäologischen Instituts. Römische Abteilung. Nr. 106, 1999, ISSN 0342-1287, S. 249–276.
  • Filippo Coarelli: Rom. Ein archäologischer Führer. Verlag von Zabern, Mainz 2000, ISBN 3-8053-2685-8, S. 185–194.
  • Peter Connolly, Hazel Dodge: Die antike Stadt. Könemann, Köln 1998, ISBN 3-8290-1104-0.
  • Peter Connolly: Colosseum. Arena der Gladiatoren. Stuttgart 2005, ISBN 3-15-010551-X.
  • Heinz-Joachim Fischer: Rom. Zweieinhalb Jahrtausende Geschichte, Kunst und Kultur der Ewigen Stadt. DuMont Buchverlag, Köln 2001, ISBN 3-7701-5607-2, S. 187–189.
  • Anton Henze: Kunstführer Rom. Reclam, Stuttgart 1994, ISBN 3-15-010402-5, S. 115–118
  • Keith Hopkins/Mary Beard (Althistorikerin): Das Kolosseum, Reclam Universalbibliothek, Stuttgart 2010 ISBN 978-3-15-018611-4
  • Brigitte Hinzen-Bohlen: Rom. Könemann, Köln 2000, ISBN 3-8290-3106-8.
  • Giuseppe Lugli: Das Flavische Amphitheater. Bardi, Roma 1971.
  • Fik Meijer: Gladiatoren. Das Spiel auf Leben und Tod. Artemis & Winkler, Düsseldorf 2004, ISBN 3-7608-2303-3.
  • Sofia Pescarin: Rom. Antike Bauwerke der Ewigen Stadt. K. Müller, Köln 2004, ISBN 3-89893-562-0.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]